Professional Documents
Culture Documents
3. МНІМ, як будь-яка інша наука, має певні шляхи дослідження проблем, які
виникають. Виокремлюють основні та допоміжні методи дослідження.
До основних методів дослідження відносяться:
1) критичний аналіз літературних джерел (в тому числі ретроспективне вивчення
вітчизняного та зарубіжного досвіду);
2) вивчення та узагальнення позитивного досвіду роботи вчителів, які досягли
видатні результати у навчально-виховному процесі;
3) наукове спостереження, яке має бути цілеспрямованим і підпорядкованим певній
меті;
4) пробне навчання, яке будується більш на педагогічній інтуїції вчителя та
проводиться без глибокого тривалого попереднього вивчення проблеми;
5) дослідне навчання, яке базується на проведенні масового навчання за
запропонованою дослідником методикою;
6) експеримент – науково поставлений дослід, заснований на ретельному вивченні
явища, що досліджується; він має чотири фази: організація експерименту;
реалізація; констатація; інтерпретація.
Допоміжні методи дослідження це:
1) анкетування; 2) тестування; 3) бесіда; 4) хронометрування;
5)метод інтерв’ю; 6) метод моделювання; 7) статистичний метод.
При проведенні дослідження з МНІМ вчитель спочатку має сформулювати
гіпотезу, тобто висунути проблему та визначити можливі шляхи її вирішення.
Дослідження в МНІМ починається зі спостереження того, що відбувається на уроці.
Бесіди, інтерв’ю, тестування вчителів та учнів також відбуваються на цьому етапі
дослідження. Останній крок у процесі дослідження – це експериментальне навчання
чи навчання, яке відрізняється від звичайного. Воно проводиться з метою вирішення
певної проблеми і здійснюється для перевірки висунутої гіпотези. Експеримент
вимагає такої процедури:
1) проведення попереднього тестування в експериментальній та контрольній
групах;
2) проведення експериментальних уроків;
3) проведення тесту в обох групах по завершенню експериментальної роботи.
Потім вчитель представляє результати експерименту і, у випадку підтвердження
гіпотези, пропонує свій ефективний шлях вирішення проблеми, який може
застосовуватись іншими вчителями.
В останній час збільшився інтерес до методики. Багато нових методів та технологій
було розроблено та впроваджено у практику. Вчитель має бути обізнаним з новими
напрямками, методами та технологіями навчання, щоб задовольняти потреби сучасних
учнів в галузі свого предмету, у нашому випадку навчанні іноземних мов.
ЛЕКЦІЯ № 2
ЦІЛІ, ЗМІСТ, ПРИНЦИПИ, МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ
МОВ
1. Цілі навчання.
2. Зміст навчання.
3. Методичні принципи навчання.
4. Методи та засоби навчання. Підручник як головний засіб навчання.
1. Найважливіше значення при організації процесу навчання мають цілі навчання.
Вчитель повинен чітко усвідомлювати, яких результатів має досягти учень при вивченні
іноземної мови, які зміни у знаннях учня він має очікувати наприкінці всього курсу
навчання, року, чверті, місяця, тижня та кожного уроку. Тобто існують довготривалі цілі
та конкретні цілі певного етапу.
У Державному освітньому стандарті з освітньої галузі „Іноземна мова” визначені цілі
навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. Вони визначають, яких
результатів з іноземної мови мають досягти учні по закінченні середнього навчального
закладу.
Сучасні дослідники в галузі МНІМ виокремлюють чотири цілі навчання, а саме:
1) практичну;
2) виховну;
3) освітню;
4) розвиваючу.
Практична ціль – є провідною. Учні набувають певні знання, навички та вміння у
використанні іноземної мови. Вони мають вміти здійснювати іншомовне спілкування у
всіх видах мовленнєвої діяльності: говорінні, читанні, письмі та аудіюванні. У програмі з
іноземних мов відображені конкретні вимоги щодо кількісних та якісних показників рівня
володіння іншомовною мовленнєвою діяльністю на кожному ступені навчання. Ці вимоги
відрізняються в залежності від ступеня навчання та типу навчального закладу.
Виховна мета полягає в тому, щоб засобами ІМ виховувати особистість високого
морального рівня, сформувати позитивні риси характеру учня; сформувати позитивне
ставлення учнів до культури народу, мова якого вивчається; навчити культурі
спілкування; допомогти усвідомити необхідність вивчення іноземної мови.
Це забезпечується:
1) особливостями підібраного вчителем навчального матеріалу (тексти, ситуації,
малюнки тощо), в якому відображені загальнолюдські моральні цінності, такі як
доброзичливість, взаємоповага, патріотизм та інші;
2) застосуванням при навчанні іноземній мові проблемних завдань, які сприяють
формуванню в учнів вміння висловлювати свої думки, погляди, почуття;
3) організацією процесу навчання таким шляхом, що вимагає від учня
самоорганізації, дисципліни та культури інтелектуальної праці;
4) адекватною педагогічною поведінкою вчителя, який є взірцем для учнів.
Освітня ціль передбачає збагачення духовного світу особистості, отримання та
розширення знань про культуру країни, мова якої вивчається, а саме про історію,
літературу, живопис, музику, звичаї, традиції тощо, а також про структуру ІМ, її систему,
особливості, подібності до рідної мови та розбіжності з нею. У процесі навчання ІМ учні
також набувають власних навчальних вмінь, тобто вони навчаються вчитись.
Освітня ціль реалізується у процесі навчання завдяки використанню певного
навчального матеріалу (текстів для читання та аудіювання тощо).
Розвиваюча ціль передбачає розвиток у процесі навчання ІМ розумових здібностей
учнів. Вона реалізується у процесі навчання ІМ у двох напрямках:
1) розвиток індивідуально-психологічних характеристик особистості учня, які
впливають на успішність оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю. Це
фонематичний та інтонаційний слух, гнучкість артикуляційного апарату, обсяг
оперативної і довготривалої слухової та зорової пам’яті, мовна здогадка, гнучкість
вербального мислення тощо.
2) розвиток спеціальних навчальних умінь, таких як уміння працювати самостійно з
різноманітними засобами навчання, вміння працювати у різних режимах навчання
і контролю, вміння логічного викладу думок тощо.
Ця ціль реалізується завдяки застосуванню при навчанні ІМ творчих завдань,
пошукової, порівняльної діяльності учнів, які сприяють усвідомленню учнями
різноманітних явищ, їх подібності та розбіжності.
Усі чотири ціль мають реалізовуватись комплексно, але на певному етапі навчання
кожна з них набуває конкретного змісту.
ЛЕКЦІЯ № 3
ЛІНГВОПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ
1. Лінгвопсихологічна характеристика мовленнєвої діяльності.
2. Система вправ для формування навичок та вмінь мовлення.
Лекція № 4
Навчання граматичного матеріалу
1. Активний і пасивний граматичний мінімум.
2. Ознайомлення та автоматизація дії учнів з граматичними структурами
активного граматичного мінімуму.
3. Ознайомлення та автоматизація дії учнів з граматичними структурами
пасивного граматичного мінімуму.
Лекція № 5
НАВЧАНЯ ЛЕКСИЧНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Активний, пасивний і потенціальний словниковий запас.
2. Процес засвоєння лексичного матеріалу. Ознайомлення з новими лексичними
одиницями.
3. Автоматизація дії учнів з новими лексичними одиницями.
Лекція № 6
НАВЧАННЯ ФОНЕТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Фонетичний мінімум.
2. Навчання звуків іноземної мови (ІМ).
3. Навчання інтонації іноземної мови.
1. Навчання фонетичного матеріалу включає оволодіння:
a. всіма звуками і звукосполученнями ІМ;
b. наголосом
c. найбільш поширеними інтонаційними моделями (інтонемами).
Критеріями відбору фонетичного мінімуму є:
1. ступень складності фонетичного явища (увага приділяється особливо
трудним фонетичним явищам);
2. критерій відповідності потребам спілкування (до мінімуму входять ті звуки
та інтонаційні моделі, що виконують у мовленні змісторозпізнавальну
функцію);
3. критерій нормативності (об’єктом навчання у середніх навчальних закладах
є стиль літературної вимови).
Основні вимоги до вимови учнів – це фонематичність (правильне, зрозуміле для
співрозмовника фонетичне оформлення мовлення) та швидкість (ступінь
автоматизованості вимовних навичок в нормальному темпі мовлення: англ., франц. мов –
130-150 слів / хвил.; іспан., нім. мов – 110-130 слів / хвил.).
При оцінюванні вимови учнів середніх навчальних закладів застосовується принцип
апроксимації – наближення до правильної вимови. У апроксимованій вимові мають бути
відсутніми фонологічні помилки (ті, що заважають зрозуміти усне висловлювання), але
можуть траплятися нефонологічні помилки (ті, що не заважають зрозуміти усне
висловлювання).
При оволодінні вимовою ІМ необхідно враховувати той факт, що учні вже володіють
звуковими засобами рідної мови, а інколи й другої мови (рос., укр.). Це, з одного боку,
допомагає оволодіти вимовою ІМ, а, з іншого, викликає інтерференцію рідної мови. Тому
навчання має будуватися на основі порівняльного аналізу фонологічних систем рідної та
іноземної мов. Це допомагає передбачати можливі труднощі, заздалегідь визначати
характер пояснень вчителя та підбирати необхідні тренувальні вправи.
Репродукція звукового потоку супроводжується контролем з боку слухового
аналізатора. Тому у пам’яті того, хто говорить, повинні зберігатися відповідні акустичні
образи. Це вимагає одночасного створення акустичних та мовномоторних образів.
При навчанні вимові ІМ необхідно використовувати аналітико-імітативний підхід
(пояснення, аналіз + імітація).
_______________________________________________________________________
2. При навчанні звуків усі звуки ІМ, що вивчаються, умовно поділяють на три групи:
1. ті, що максимально наближені до звуків рідної мови (англ. b, m, s, z, );
2. звуки, що схожі на звуки рідної мови, але відрізняються від них за
суттєвими ознаками (довгота, місце утворення тощо) (англ. h, i : , t);
3. звуки, які відсутні у рідній мові і не мають артикуляційних та
акустичних аналогів (англ. r, w, ).
Щодо першої групи звуків, то у зв’язку з тим, що вони не викликають труднощів при
засвоєнні, вчитель може застосовувати лише вправи на імітацію. Друга та третя групи
звуків потребує великої кількості тренувальних вправ, для другої особливо важливими є
вправи на контрастування подібних звуків рідної та іноземної мов, бо тут може мати
місце інтерференція.
Ознайомлення зі звуками ІМ має відбуватися у звуковому тексті. Вчитель
демонструє їх, виокремлюючи з тексту та пояснюючи найбільш важкі. Правила
артикуляції мають бути чіткими, практично цінними, враховувати типові помилки учнів
та носити апроксимований характер. Вчитель повинен пояснити, які органи мовлення (e.g.
губи, зуби, язик, альвеоли) беруть участь при вимові означеного звуку. Аналітична робота
над звуками передує імітації звуків у складах, словах, словосполученнях та фразах.
При автоматизації звуків ІМ зразки вимови відіграють важливу роль. Вправи
поділяються на дві групи: 1) вправи на рецепцію та 2) на репродукцію.
1) Вправи на рецепцію звуків, спрямовані на розвиток фонематичного слуху
(здатність розрізняти звуковий склад мовлення та синтезувати значення при сприйнятті
мовлення). Це некомунікативні вправи на:
- впізнавання (e.g. підніміть руку/ картку, коли почуєте ....... звук);
- диференціацію (виконуються для звуків, які легко сплутати);
- ідентифікацію (їх мета розпізнати звук, як відомий з певними характеристиками
(e.g. довгота, місце утворення тощо); ускладнений варіант вправи – ідентифікація
трьох звуків).
2) Вправи на репродукцію звуків – це головним чином рецептивно-репродуктивні.
Виокремлюють:
- некомунікативні вправи на імітацію одиниць мовлення (в них увага приділяється
певним характеристикам звуку – довготі, наголосу, аспірації тощо);
- умовно-комунікативні поділяються на:
а) вправи на імітацію ЗМ (зразка мовлення);
б) на підстановку у ЗМ;
в) відповіді на запитання (умовно-комунікативні).
В ЗОШ фонетичні вправи необхідно використовувати на всіх етапах навчання. Їх
мета: - на початковому етапі – формування слуховимовних навичок;
- на середньому та старшому етапах – підтримка та вдосконалення
навичок вимови, запобігання помилок.
Вчитель на кожному уроці має проводити „фонетичну зарядку” та при навчанні
застосовувати заучування на пам’ять віршів, скоромовок, уривків текстів тощо.
При контролі та оцінюванні вимови вчитель має розрізняти фонетичні помилки, ті,
що не впливають на якість звучання та фонологічні, що впливають на зміст.
Лекція № 7
Навчання читання
1. Суть і цілі навчання читання
2. Навчання техніки читання
3. Навчання читання як виду мовленнєвої діяльності
Лекція № 8
Навчання письма
1. Письмо і писемне мовлення.
2. Навчання техніки письма.
3. Зв’язок письма з іншими видами мовленнєвої діяльності.
Лекція № 9
Навчання аудіювання
1. Суть аудіювання
2. Зміст навчання аудіювання
3. Вправи для навчання аудіювання
Лекція № 10
Навчання говоріння
1. Говоріння як вид мовленнєвої діяльні.
2. Навчання діалогічного мовлення.
3. Навчання монологічного мовлення.
Говоріння є продуктивним видом мовленнєвої діяльності. Акт говоріння включає:
1. мету (мотив) (початок породження мовлення),
2. комунікативний намір (ствердження, запитання, заклик, порада тощо),
3. предмет (думки того, хто говорить),
4. продукт (висловлювання в монологічній або діалогічній формі);
5. результат (реакція на висловлювання).
Для реалізації акту комунікації той, хто говорить, спочатку намічає загальний
смисловий план висловлювання (він уточнюється під час реалізації акту говоріння), потім
підбирає мовні засоби – лексичні та граматичні структури.
Зовнішньому мовленню завжди передує внутрішнє мовлення, яке мінімум на долю
секунду упереджує його. Внутрішнє мовлення будується за принципом конспекту.
Зовнішнє здійснюється завдяки використання голосового апарату шляхом артикуляції та
інтонування; воно супроводжується слуховим контролем, що забезпечує зворотній
зв’язок, приводячи висловлювання у відповідність до задуму.
Якщо учень у недостатній мірі володіє ІМ у нього відсутні міцні зв’язки між тим, що
він має намір сказати, і тими мовленнєвим засобами, які треба для цього застосувати;
тобто не сформовані граматичні, лексичні та вимовні навички (автоматизми).
Зазначені навички визначають говоріння як уміння, яке має такі якості, як:
1. цілеспрямованість (постійне співвіднесення мотиву, цілі, реакції на
співрозмовника, ситуації тощо);
2. продуктивність (заснована на рівні змісту на різноманітті фактів та думок, що
необхідні для досягнення мети висловлювання; на рівні форми – на різноманітті
лексичного та граматичного наповнення);
3. самостійність (безперекладний з рідної мови характер говоріння);
4. динамічність (перенос уміння говорити у нові ситуації спілкування);
5. інтегрованість (з одного боку – це синтез граматичних, лексичних та вимовних
навичок, з іншого – інтеграція компонентів уміння – мотивів, інтересів, досвіду,
знань мовця , тощо).
Загальні механізми мовлення – це механізми прийому і видачі інформації, які
будуються на механізмах:
а) осмислення (в єдності аналізу та синтезу);
б) пам’яті (в єдності довготривалої та короткочасної);
в) випереджуючого синтезу.
Окремі механізми говоріння – це:
1. механізм репродукції (повної, коли застосовуються готові ключові фрази з тексу
для його передачі або часткової, де має місце трансформація форм для передачі
знайомого тексту);
2. механізм вибору (вибір слів, граматичних структур, який залежить від мети
повідомлення, комунікативного наміру, стосунків між тими, хто спілкується
тощо);
3. механізм комбінування (формування фраз та словосполучень зі знайомих мовних
компонентів);
4. механізм конструювання (мовленнєві одиниці конструюються не за мовними
правилами, а за аналогією з моделлю, що зберігається у пам’яті мовця, що свідчить
про досягнення рівня вміння говоріння);
5. механізм прогнозування (антиципації) (на рівні фрази та на рівні смислу);
6. механізм дискурсивності (сприяє здійсненню зворотного зв’язка для оцінки
ситуації).
Лекція № 11
Урок з іноземної мови
1. Планування навчального процесу з іноземної мови.
2. Типи і структура уроків з ІМ.
План-конспект уроку може бути коротким або розгорнутим. У ньому має бути
відображено:
1. дата проведення уроку;
2. номер уроку;
3. клас;
4. тема;
5. підтема;
6. цілі (чотири);
7. обладнання уроку;
8. схематичний план уроку (з розподілом часу);
9. хід уроку (визначаються кожен етап, його мета, прийом та зміст):
а) вступна частина;
б) основна частина; в) заключна частина.
Дата
План конспект уроку № ... в ... класі
Тема:
Цілі:
Практична/ні
Освітня/ні
Розвиваюча/чі
Виховна/ні
Обладнання уроку
Схематичний план уроку
Початок уроку
I. Організація класу..................................................... 2 хв.
II. Мовленнєва/фонетична зарядка ............................. 3 хв.
Основна частина уроку
III – VI...............................................................................35 хв.
Заключна частина уроку
VII. Підбиття підсумків ..................................................2 хв.
VIIIю Виставлення оцінок, їх мотивація .......................3 хв.
Хід уроку