3.

Роль сучасної естрадної музики в процесі музичної освіти учнів

7-го класу
Сучасна популярна естрадна музика є закономірним етапом в еволюції
музичної системи. Процес формування популярної естрадної музики має певні
аналогії з періодами кардинального оновлення таких музичних напрямків, як
народна та класична музика. Сучасна популярна естрадна музика має свою
специфічну мову, оригінальну семантичну систему, власний інструментальний
виконавський стиль.
Вітчизняні наукові дослідження популярної естрадної музики
починаються з 1920-х років. У цей час формуються ідейно-естетичні принципи
вітчизняної популярної естрадної музики як мистецтва (В. Г. Арсланов, П. О.
Козицький, Ю. С. Мейтус), серед який: дохідливість, загальнодоступність,
легкість сприйняття. В цей період домінує ідея будування «мистецтва для всіх»
шляхом переорієнтації усіх жанрів музичного мистецтва на створення
однорідної «музики для мас», причому, фахівці повинні були орієнтуватись на
смак і музичний рівень мас. Тому, в історії вітчизняної популярної естрадної
музики даного періоду відбувалось планове будівництво саме масової музичної
культури, що було зумовлене бажанням здійснити державну монополію в галузі
музичного мистецтва для керування свідомістю мас ….
Сучасна популярна естрадна музика оцінювалась як явище, діаметрально
протилежне традиційному класичному мистецтву. Так, М. О. Левченко
досліджуючи естетосферу художньої культури ХХ ст. доводить наявність
інтенсивного впливу даного виду мистецтва на молодіжну аудиторію. Проте,
зазнаючи його недостатньо естетичним та художньо-ціннісним, зони
застерігали від стандартизації художніх процесів, в яких нівелюється
індивідуальність особистості. Саме в уніфікації «індустрії культури», на їх
думку, реалізується прагнення правлячих структур до керування масовою
свідомістю, а звідси, проблема широкого споживання «стандартизованої
продукції» не первинна, а штучно створена, що з часом стала єдиноможливою й
необхідною….
 На основі теоретичних узагальнень щодо концептуальних підходів у
вирішенні проблеми функціонування сучасної популярної естрадної музики у
соціокультурному середовищі, А. О. Васюріна окреслила ті негативні аспекти,
що обумовлені розумінням цього виду мистецтва як складової масової
культури. Конкретно: це мистецтво є «низькопробним», оскільки грунтується
на спрощених жанрово-стильових елементах; або тому що оперує
повсякденною музичною мовою й суперечить суті справжнього (академічного)
мистецтва з постійним удосконаленням музично-інтелектуального потенціалу.
Однак, історія розвитку сучасної популярної естрадної музики довела
помилковість даних теорій, оскільки в процесі розвитку сучасна популярна
естрадна музика сформувала високопрофесійний пласт, що заслуговує високої
оцінки як явища музичного мистецтва, крім того, традиційне класичне
мистецтво не знецінилось під тиском «мас», а залишається домінуючим,
актуальним та стабільним у системі музичної культури. Тим більше, що
сучасна популярна естрадна музика також сформувала свою професійну еліту.
Вперше у вітчизняній науковій літературі висвітлюється сучасна
популярна естрадна музика як складова масових жанрів музичного мистецтва з
кінця 1960 початку 1970-х років. Термін «масова музика» вводить А. М. Сохор,
до якої відносить напрями: народну пісенну творчість, естрадні твори,
інструментальну оркестрову музику й окремо поп-музику.
У середині 1980-х років офіційно визнається існування молодіжного
феномену (включаючи молодіжну музику) і в Україні. Дослідження ведуться за
такими напрямками: філософсько-історичний; естетико-мистецтвознавчий.
Починаючи з 1980-х років продовжуються спроби наукового
обгрунтування поняття «сучасна популярна музика». Так, дослідники О. С.
Запесоцький, - у 1990-х роках : В. І. Дряпіка, І. Я. Климчук, вводять поняття
«молодіжна музика», яка включає різні жанри, стилі і напрямки, що
користуються популярністю у молоді, а саме: традиційну естраду, диско, рок-
музику й виконується «молодими для молодих». На думку Г. Шохмана сучасна
популярна естрадна музика свідомо, декларативно адресована виключно для
молоді. Одним із негативних впливів автор зазначає експлуатацію фізіологічно-
вікових особливостей юнацького віку, що спричиняє тяжіння до всякого роду
крайнощів.
У 1960-80-х роках музикознавці, композитори, діячі мистецтв (Д. В.
Житомирський, Л. С. Мархасєв, П. Б. Переверзєв, А. П. Петров) даний вид
мистецтва відносять до категорії «легкої», виділяючи в ній основні жанри:
джаз, естрадні пісні, вокально-інструментальний жанр, біт-музику, співану
поезію. Аналіз досліджень дозволив визначити п`ять різновидів «естрадної
музики»: суто розважальну музику; національний фольклор та негритянський
фольк; джаз; рок-музику й пісні «молодіжної субкультури»; поп-музику.
У 1980-х роках у науково-дослідній літературі прослідковується
розмежування поп- і рок-музики (Л. С. Мархасєв, М. П. Мейнерт, М. Д.
Саркітов, А. К. Троцький, Т. В. Чередніченко, Г. Ю. Шестаков). Зокрема, М. П.
Мейнерт зазначає, що для рок-музики характерними є соціальна активність,
політичний протест, висвітлювання реальних проблем повсякденного буття,
чітка позиція до існуючого режиму, а поп-музика (шлягер), на думку автора,
специфічна нав`язливим примітивним запам`ятовуванням, фоновою та
текстовою невибагливістю, естетичною «зробленістю» та висвітлюванням
безконфліктних тем.
У змістовну характеристику поняття «сучасна музика масових жанрів» В.
І. Березан включає жанрово-стилістичні різновиди, а саме: джаз, рок-музику,
авторську пісню, поп-музику, революційну музику, масову музику 1920-40-х
років, пісні воєнних років, естрадну пісню 1960-70-х років, мюзикл, оперету,
кіномузику. На думку дослідниці, «масова» у сполученні з «музикою масових
жанрів» є культурно-соціальним показником й характеризує буттєву сторону
явища, а не соціальний чи кількісно створюваний та трансльований засобами
масової комунікації показник. В. І. Березан дає власне визначення поняття
«сучасна музика масових жанрів», трактуючи його як «продукт творчої
діяльності, естетичні характеристики якого носять суб`єктивний характер і
формують свідомість молодої людини». При цьому музичні терміни і поняття
мають умовний характер і можуть модулювати з однієї статусної системи в
іншу.
 Отже, аналіз наукової літератури показав, що термінологічне поле:
«сучасна музика», «легкожанрова музика», «легка музика», «популярна
музика», «поп-музика», «музика масових жанрів», «молодіжна музика», -
активно використовується в наукових та мистецтвознавчих дослідженнях.
Разом з тим, неоднозначно позначаються принципово різні напрями,
недостатньо визначено взаємозв`язок виокремленого понятійно-
категоріального апарата, не розкрито сутнісні й змістовні характеристики
стосовно розуміння феномену «сучасна популярна естрадна музика». У цьому
зв`язку дослідники необгрунтовано легко маніпулюють даними поняттями,
взаємозамінюючи їх, принципово не вникаючи в зміст, оскільки немає
одностайності у їх тлумаченні. Проте, розвиваючись у постійному контакті з
реаліями молодіжного життя, виходячи за межі суто ідеологічних постулатів,
сучасна популярна естрадна музика набуває все більшої актуальності в
музичній педагогічній практиці.
Дослідження показало, що термін «сучасна популярна естрадна музика»
виник як результат теоретичного аналізу наукової, мистецтвознавчої і
художньо-публіцистичної літератури та узагальнення існуючого музичного й
освітянського досвіду; понятійно-предметні уявлення про даний музичний
пласт, виходячи з неоднозначності термінологічної передумови,
характеризуються поліаспектністю класифікації смислових сфер використання
основних складових: «сучасна» - напрям музичного мистецтва, що остаточно
виокремився в кінці ХІХ ст. з появою першого професійного жанру – джазу;
час побутування; «популярна» - зрозуміло викладена, загальнодоступна;
широковідома, та, що користується загальним визнанням (змістовний фактор) у
конкретний період часу незалежно від стилю, часу творення й обсягу
глядацької аудиторії; «естрадна» (estrade) – слово французького походження,
що розуміється як місце (поміст) для виступів митців; та в найбільш вживаному
значенні – як вид мистецтва, а також його інфраструктури, який має
французький аналог – variete, визначає спрямованість на конкретне середовище
побутування; попит у певної вікової категорії; широкий спектр споживання у
слухачів.
 Популярна естрадна музика має жанрову та стильову класифікацію. До
основних жанрів віднесено: джаз, рок-музику, авторську пісню, традиційну
естрадну пісню, поп-музику. Кожний жанр передбачає історично обумовлену
класифікацію й трансформацію його стильових різновидів.
У сучасних вітчизняних дослідженнях популярної естрадної музики
значне місце займає елітарний напрямок – джаз.
Перші джазові оркестри в Україні функціонували з кінця 1920-х –
початку 1930-х років. Вони копіювали вже існуючі афро-американські джазові
зразки та створювали самостійні твори, багато в чому близькі до «пражанру».
Паралельно з афро-американськими різновидами джазу функціонував і
«пісенний джаз», яскравим представником якого був «tea-джах» Л. Утьосова
(Одеса).
На 1960-70-ті роки припадає неофіційна заборона вітчизняного джазового
мистецтва державними структурами, проте, даний період характеризується
зміцненням відповідного жанрового середовища, що було необхідним для
активної появи й успішного функціонування українського джазу. Серед лідерів-
джазменів даного періоду : В. Колесник (Донецьк), І. Хома (Львів), О. Шаповал
(Дніпропетровськ), Ю. Марков, Л. Гольдштейн (Київ), однак склад оркестрів та
ансамблів був не стабільним, тому репертуар та стиль виконавства мали
стихійну спрямованість.
У другій половині 1980-х років на Україні формується система
професійної джазової освіти: відкриваються естрадні відділення у вищих
мистецьких навчальних закладах та музичних школах Києва; виникає мережа
джазових клубів, що займаються просвітительською, організаційною
діяльністю, надаючи джазовим колективам можливість постійних виступів;
налагоджує функціонування система аудіовізуальних записів та продуктування
вітчизняної джазової музики; відбувається розширення українського фонду
грамзаписів, науково-публіцистичності та наукової літератури; обновлюється
джазовий естеблішмент за рахунок молодих музикатнів-професіоналів, серед
яких: О. Гебель, Ю. Зоря, Ф. Титаренко (Кривий Ріг); М. Голощапов, В. Зозуля
(ООдеса); В. Абашидзе (Донецьк).
 Третій етап становлення джазу на Україні припадає на кінець 1980-х –
початок 1990-х років й вирізняється започаткуванням джазового «ренесансу» в
українській популярній естрадній музиці. Даний період окреслює проблему
сполучення джазу, основу якого складає афро-американський фольклор, з
архаїчним різновидом української народної творчості – ритуально-обрядовими
піснями. Зразки ситезу джазового та національного музичного мислення в
популярній естрадній музиці існували й у 1970-х роках (твори І. Покладка, В.
Івасюка та інші).
У другій половині 1990-х років проходить четвертий період піднесення
джазового мистецтва на Україні, який триває й до нашого часу. Відбувається
активне продукування вітчизняними студіями звукозапису аудіо-візуальної
продукції професійних джазових колективів та окремих виконавців. Серед
лідерів сучасного українського джазу: гурт «Фест» (Вінниця), магнітоальбом
«У колі друзів». Серед представників вокального джазу: гурт «Джаз-хорал» під
керуванням О. Гебеля (Кривий Ріг), гурт «Джаз-Експромт», під керуванням О.
Лисоконя (Київ).
На уроках музичного мистецтва в 7 класі ознайомлюємо учнів із темою
«Новаторство в музичному мистецтві», подаємо стилі і напрямки сучасної
музики. Насамперед знайомимо учнів із історією виникнення та розвитку
джазу, поняттями «джаз», «імпровізація», «джазмен», «джаз-бенд»; Джаз –
напрям у музиці, що виник на межі ХІХ-ХХ столітть у США як синтез
африканської та європейської культур.
Характерними рисами джазу є імпровізаційність, підвищена емоційність,
специфічний склад виконавців та інструментарію, використання різноманітних
таембрових барв, звуконаслідування тощо; навчаємо сприймати поетичність,
красу, багатогранність джазу на прикладі наступних музичних композицій: Ф.
Сінатра «Learning the Blues», Дж. Герман. «Hello Dolly!», Е. Фіцджкральд та Л.
Армостронг. «Summertime», Л. Утьосов та його джаз оркестр «Пароплав».
Одним із витоків традиційної естрадної пісні є український солоспів.
Термін «солоспів» узагальнює й включає в себе два поняття: пісню та романс; є
загальновживаним для визначення сольного вокального твору з
загальновживаним для визначення сольного вокального твору з
інструментальним супроводом. Даний жанр походить із селянської пісенної
культури, яка пройшла трансформацію у міській культурі та композиторській
творчості.
Українська пісня-романс як жанр вокальної пісні з інструментальним
супроводом у цілком сформованому вигляді побутує з ХVIIIст., проте
започаткування пісні-романсу в Україні фіксується з другої половини ХVIIст.
(М. О. Грінченко). Українські співанки з різноманітними пісенним матеріалом
розглядаються як перші фіксовані зразки романсового жанру. Проте,
враховуючи розповсюдженість музичного інструментацію, в даний період
фіксування пісні-романсу відбувалось з наявністю вокальної та
інструментальної партії.
Лірична пісня-романс кінця ХVIII –початку ХІХ ст. Займає вагоме місце у
творчості професійних композиторів, зокрема: М. Вербицького, Д.
Сокальського, М. Заремби, М. Лисенка. Проте, спрямування в основному було
на ліричні пісні романсового характеру з огляду на їх виконання у побуті.
Для пісень-солоспівів цього періоду, зауважує Ю.В.Малишев,
характерним є поєднання самобутніх фольклорних мотивів та індивідуального
стилю композиторів-професіоналів.
Отже, українська естрадна пісня як жанр камерно-вокальної музики
походить від ліричної пісні-романсу та солоспіву, поєднує в собі
характереологічні особливості даних жанрів, зокрема: збереження пісенності,
вокальної природи пісні-романсу; домінування «омузиченості» мови,
декламаційності над співучістю, пісенністю; вплив інструментальної лінії на
характер вокального інтонування; поєднання пісні-романсу та солоспіву з
моделями художнього синтезу (полістилістичними, поліжанровими
композиціями) й трансформація їх в 1990-х роках у сикретичні жанри естрадної
пісні (зокрема у поп-музику).
Характерними типологічними ознаками прояву пісні-романсу та
солоспіву в естрадній пісні є: включення даних жанрів у полістилістичну
структуру естрадних пісень; редукція (спрощення) їх до ліричного шлягеру;
романсовість як принцип, що екстраполюється, розповсюджується на естрадні
жанри, перетворюючи їх в набір стереотипів; гіпертрофія пісенності при
збереженні ознак романсу (яскравий текст, семантичні формули: «інтонація
зітхання», шепіт).
Продовжувачем українського солоспіву та пісні-романсу стала естрадна
лірична пісня, яка в 1950-60-х роках набувала нового забарвлення,
поєднуючись з ними системою виражальних засобів та внутрішньо-
особистісним змістом. Класикою зазначеного жанру в даний період були
вокальні твори П.Майбороди, І.Шамо, А.Кос-Анатольського, О.Білаша, пізніше
– І. Поклада, В. Михайлюка, С. Сабадаша. Лірична пісня уособлює певні
традиції масового, гуртового співу, передусім у його спорідненості з
фольклорними джерелами.
1960-ті роки характеризуються злетом популярності української
естрадної пісні завдяки відчуттю її художньо-образного змісту, вокально-
профес йній та виконавській майстерності вітчизняних оперних співаків,
зокрема: Б.Гмирі, Д. Гнатюка, Ю. Гуляєва, А. КОрчеги, З. Гайдай, пізніше – К.
Огнєвого, Д. Петриненко, А. Мокренка, А. Солов`яненка та інших.
У другій половині 1960-х років створюються перші вітчизняні професійні
колективи жанру естрадної пісні – вокально-інструментальні ансамблі (ВІА), а
саме: «Березень», 1964р., «Мрія», 1965р., «Смерічка», 1966р., «Кобза», 1969р.,
«Світязь», 1970р. серед найпопулярніших ВІА 1970-х гурти: «Червона рута»,
1971р., «Чарівні гітари», 1975р., «Краяни», 1975р., «Водограй», 1975р.,
«Ватра», 1974-75р, пізніше (1980-90-і роки) – «Львів», 1980р., «Медобори»,
1980р., «Арена», 1986р., «Дзвін», 1989р., «Соколи», 1990р., які в своєму
творчому доробку використовували автентичні елементи народної методики.
На початку 1980-х років українська естрадна пісня переживає кризовий
період «малоросійського екзотизму», що виявляється у російськомовному
репертуарі. Тому особливо значущим в її еволюції на даний період є творчість
«Тріо Мареничів». Цей колектив підніс естрадну пісню на якісно новий щабель,
мав вирішальний вплив на розвиток традицій народної ліричної пісні, пісні-
романсу. Канту у сільському та міському варіантах (фольклорні, аматорські
зразки), солоспіву як особливого різновиду професійної камерної вокальної
лірики, та багато в чому випередив відродження акустичної музики (авторської
пісні). Яскравими представниками поп-автентичного жанру в естрадній пісні
1980-х років є дуєт «Два кольори» та вокально-естрадне мистецтво виконавців
Н. Бучель, Н. Матвієнко, Р. Кириченко.
Наприкінці 1980-х поч. 1990-х років окреслились шляхи виходу естрадної
пісні з інтонаційної кризи. Провідна роль у цих змінах належала зростаню
тенденцій до національного самовияву, утвердженню незалежності, і, як
результат, - повернення вітчизняної естрадної пісні до україномовності.
Проводиться перший фестиваль української популярної музики та сучасної
пісні «Червона рута» (1989 рік). Під впливом фестивалю «Червона рута» в
українській естрадній пісні розпочинається «нова фольклорна хвиля», яка
характеризується розробкою протилежних, відмінних від романсових,
архаїчних пластів національної естрадної пісні.
1990-і роки демонструють плідність розвитку української естрадної пісні
в плані розширення її контактів із сучасною світовою музичною культурою,
процесами більш глибинного осягання фольклорних джерел, вдосконалення
палітри художньо-стилістичного потенціалу. Даний період характерний
полістилістичним розділенням жанрів сучасної естрадної пісні (поп-музики) та
стрімким злетом популярності виконавців, серед яких: підлтковий поп, електро-
поп (Руся, І. Білик, Н. Могилевська, В. Павлик); «українська мелодика» (К.Чілі,
І. Шинкарук, Інеш, Х. Руденко, М. Одольська, Росава); популярна естрадна
пісня (ПЕП – термін Г.Шостакова) (Т.Повалій, Р.Лижичко, О.Пономарьов,
К.Бужинська). «Альтернативну музику» кінця 1990-х років презентують
ЮЛорд, дует «Автентичне життя», групи: «Друга ріка», «Капучіно», «Іграшки»,
«Ла-Манш». Цей період характерний активізацією проведення Всеукраїнських
конкурсів та фестивалів поп-музики, серед найпопулярніших: «Червона рута»,
«Вивих», «Таврійські ігри», конкурс імені В. Івасюка, «Оберіг», «Тарас
Бульба», «Марія», «Пісня року», «Шлягер», «Фантлото Надія».
Також на уроках музичного мистецтва учні ознайомлюються з напрямом,
який є попередником рок-музики – рок-н-ролом. Рок-н-рол – модний танець, що
виник у США на початку 50-х років ХХ ст. на грунті ритм-енд-блюзу та хілбілі
(напрямку народної музики білих поселенців із південних районів США).
Розвиток раннього рок-н-ролу пов`язаний в основному з американськими
виконавцями, проте встановити, яка пісня або платівка може вважатися першим
записом, практично неможливо. Серед імовірних варіантів – сингл «Fat Man»
Фетса Доміно, що вийшов у 1950 році. Згідно з іншими версіями, першим рок-
н-рольним записом є пісня «Rocket 88», записана в 1951 році групою «Jackie
Brenston and his Delta Cats».
Значний вплив на рок-н-рол мали блюзові виконавці Роберт Джонсон,
Ледбеллі та Мадді Ущтерс. У 50-х роках з`явилися нові виконавці Бо Діддлі і
Чак Беррі, Літл Річард, Джеррі Лі Льюїс та інші. Особливості музики рок-н-
ролу: характеризується простою мелодією, побудованою на рифах, що
супроводжується важким, монотонним та одноманітним ритмом з акцентами на
другій і четвертій долях такту. Рок-н-рол виконує співак у супроводі
ансамблю, до складу якого обов`язково входять електрогітара-соло та саксофн.
Рок-н-рол суттєво вплинув на формування інших напрямків танцювальної
музики ( твіст, медісон, шейк, джайв тощо). Учні знайомляться із даним стилем
на прикладі таких пісень: Е.Преслі «That`s All Right Mama», К.Річард і гурт
«The Shadows» - «Living Doll».
На уроках музичного мистецтва в 7 класі ознайомлюємо дітей із стилями
і напрямками сучасної музики, один з яких «Популярні ВІА». Насамперед
знайомимо учнів із історією виникнення та розвитку вокально-
інструментального ансамблю, поняттями «сучасний гурт», «вокально-
інструментальний ансамбль(ВІА)», складом сучасних ВІА; навчаємо визначати
особливості музики у виконанні ВІА на прикладі наступних музичних
композицій: ВІА «Смерічка» - «Водограй», ВІА «Орера» - «Пісня про Тбілісі»,
ВІА «Самоцвіти» - «Шкільний вальс», гурт «Пікардійська терція» -
«Старенький трамвай».
Важливим напрямом сучасної естрадної музики, що має древні родові
коріння, є авторська пісня. Як зазначають дослідники Ю.А.Андрєєв,
Л.П.Бєлєнькій, Н.В.Вайнонен, П.В.Картавий, О.О.Різник, витоками вітчизняної
авторської пісні є: кобзарське мистецтво та пісенно-кантова творчість ХVII-
XVIII ст., яскравими представниками якої були Л.Баранович, Д.Туптало,
Г.Сковорода; побутові пісні кінця XVIII – початку ХІХ ст., зокрема, творчість
піснярів-виконавців Д.Банковського, Ю.Добриловського, Г.Відорта,
С.Климовського та інших; міський фольклор та робітнича пісня-балада,
популярна пісня Західної України 1920-30-х років – пісні Січових Стрільців,
повстанські пісні воїнів УПА тощо; «пісенний джаз» 1920-40-х років (М.
Бернес, Л.Утьосов, К. Шульженко); естрадний романс-шансон (О.Вертинський,
П.Лещенко); ренесанс української естрадної пісні кінця 1950-х – початку 1970-х
років (початковий етап – пісні П.Майбороди, кінцевий – злет популярності
творів В. Івасюка).
На думку О.О.Різника, період формування вітчизняної авторської пісні
проходив у два етапи, з яких перший – (кінець 1950-х – середина 1980-х років)
характеризується фкункціонуванням української авторської пісні в контексті
розвитку «міжнаціональної (термін О.О.Різника); другий – (кінець 1980-х –
початок 1990-х років) являє собою кризу «міжнаціональної» авторської пісні,
становлення самостійних національно визначених ознак авторської пісні,
розвиток нових стилів, формування вітчизняної школи авторської пісні.
Засновниками «міжнаціональної» авторської пісні в кінці 1950-х років
були: М.Анчаров, Б.Окуджава, Ю.Візбор, М. Рубцов, зокрема, у 1960-х роках
Москві даний жанр представляли: Н.Матвєєва, О.Галич, В.Висоцький,
А.Крупп, О.Городницький, Є.Клячкін, Ю.Кукін; у кінці 1960-х – початку 1970-
х років: О.Дольський, В.Бережков, В.Луферов, О.Мирзаян, С.Нікітін; в 1970-х –
О.Розенбаум, В.Єгоров, В.Доліна; 1980-ті роки представлені творчістю
М.Щербакова, О.Іващенко, Г.Васильєва.
В Україні період 1950-60-х років найбільш популярними були барди:
Н.Лісіца, В.Винарський (Київ), Г.Дикштейн (Харків).
На межі 1960-70-х років в Україні з`я вилась ціла плеяда молодих бардів,
серед яких: Л.Духовний, В.Каденко, С.Кац, Д.Кимельфельд, А.Леміш,
В.Семенов, О.Авагян, В.Сергєєв, І. Ченцов. Україна в цей час відставала від
мистецьких новацій Росії й була приречена на копіювання російських зразків, в
тому числі у жанрі авторської пісні.
З появою у 1970-х роках вітчизняних бардів: О.Короля, В.Харченка,
О.РРубальського, Т.Бобровського, І.Жука, А.Голубицького, Н.Чернявського,
знаною мірою підсилились національні пріоритети в змісті їх творчих доробків.
У 1980-90-і роки активістами авторської пісні були: Е. Драч, В.Жданкін,
В. Морозов, К. Москалець, А. Панчишин.
На уроках музичного мистецтва в 7 класі надаємо узагальнені знання про
авторську пісню як жанр сучасної музики, про особливості виражальних
засобів співаної поезії, ознайомлюємо з поняттям «авторська пісня»;
прищеплюємо емоціййно-естетичне ставлення до бардівської творчості та
зацікавленість музичними творами авторської пісні на прикладі творів:
А.Горчинський «Троянди на пероні», В.Морозов «Армія світла», «Біла квітко»,
В.Висоцький «Песня о друге», С.Ніітін «Под музыку Вивальди».
Перші паростки рок-музики з`явилась в Україні після проведеня у 1957
році VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів (м. Москва). До цього
періоду рок-музика поширювалась в основному за рахунок аматорських груп,
що копіювали рані форми рок-музики: ритм-енд-блюз, біт-музику, рок-н-рол та
твори Західних рок-груп (зокрема, «Бітлз»).
В науковій літературі на даний час немає одностайності у визначенні
сутності поняття «рок-музика». Дослідники О.С.Козлов, Ю.Н.Чекан,
Г.В.Шостак визначають рок-музику як суто музичне явище. Науковці
М.П.Мейнерт, М.Д.Саркітов, А.К.Троїцький вважають рок соціальним
феноменом. Дана розбіжність виникає в зв`язку з тим, що в таких напрямках
рок-музики, як: панк-рок, хеві-метал, ейсід-рок, хард-рок більш характерні
соціальними проявами.
Музичний критик М.П.Мейнерт розглядає рок-музику як форму
відображення культурипокоління, вказує на риси, що притаманні цьому
мистецькому явищу, серед яких: соціальна активність, політична загостреність,
спрямованість на реальні проблеми й чітко виражене ставлення до
повсякденого буття.
 Дослідник Г.В.Шостак вказує на відносність будь-якої класифікації рок-
музики, акцентуючи на постійній трансформації жанрів. Складовими рок-
музики автор вважає хард, хеві, ритм, блюз, панк-рок, рок-н-рол, реггей, нову
хвилю. У період формування (1960-і роки), зазначає вчений, рок-музика була
суто розважальною й представляла широкий спектр стилів та жанрів від
підкреслено-примітивних зразків до найскладніших, з використанням прийомів
сучасної академічної музики, що має антикомерційний характер.
Вважаємо за доцільне класифікувати рок-музику за двома параметрами:
жанрово-інтонаційні орієнтації; тип інтонування (манера виконання). У
жанрово-інтонаційній орієнтації визначено три музичні тоносфери: академічна
музика західноєвропейської традиції, позаєвропейська музика, фольклор.
Різновиди рок-музики розрізняють залежно від того, до якої з названих
сфер тяжіє творчість конкретної групи, виконання, твору. Отже, за даною
класифікацією до першої тоносфери належать: бароко-рок, симфо-рок, рок-
опера, арт-рок, прогресив-рок; до другої відноситься: джаз-рок, блю-айл-соул,
соул; третю тоносферу заповнюють фолк-рок, кантрі-рок, блюграсс.
Отже, перший етап формування вітчизняної рок-музики охоплює 1957-
1960-ті роки й характеризується поширенням стандартного рок-н-ролу в різних
його танцювальних модифікаціях. Цей період характерний появою вітчизняних
колективів, які відтворювали композиції західних рок-груп та окремих
виконавців. Спочатку панував стиль рок-н-рол в класичному варіанті, пізніше –
традиційна рок-музика (групи: «Друге дихання», 1966р., «Еней», 1969р.,
«Діалог», 1975р., «Крок», 1979рю та інші).
1970-ті початок 1980-х років відзначаються особливою популярністю рок-
музики, рок-групи починають миттєво розмножуватись, проте відрізняються
між собою здебільшого тільки назвою.
Третій період (середина 1980-х – 1995рр.) є переломним у розвитку
вітчизняної рок-музики. Відбувається розподіл на любительський та
професійний рок. Рок-музика змогла в повній мірі реалізувати свій соціально-
критичний потенціал. Активно працюють групи «ВВ», «Кому вниз», «Брати
Гадюкіни», Віка Врадій («Сестричка Віка») та інші.
 Четвертий період формування вітчизняної рок-музики (1995-2001 роки)
характеризується інтенсивним проведенням Міжнародних та Всеукраїнських
концертів та фестивалів рок-музики, серед яких: «Оберіг» м. Луцьк, «Тарас
Бульба» м. Дубно, «Червона рута» м. Чернівці, «Вивих» м. Львів, «Марія» м.
Чернівці, «Рок-екзистенція» м. Київ та інші. Значно зріс вплив рок-музики на
вітчизняну естрадну пісню. Українські естрадні співаки включають до свого
репертуару твори, стилізовані під рок, зокрема: К.Чілі, М.Бурмака,
Ж.Боднарчук та інші. На кінець 1990-х років найпопулярнішими вітчизняними
рок-групами є «ВВ», «Скрябін», «Океан Ельзи», «Кому вниз», «Плач Єремії»,
«Брати Блюзу».
У рок-музиці 1990-х років визначились найбільш характерні тенденції:
виникнення відгалужень від існуючих напрямків, серед яких: пост-панк, хард-
рок, спід-метал, треш-метал, хеві-панк, нео-хард-рок та інших, що
класифікуються як важкий рок; взаємне тяжіння рок-музики до академічної,
започатковане Л.Уеббером, К.Штокгаузеном, Л.Бернстайном. Еволюція
музичних форм поступово призводить до асимілювання класичної та сучасної
популярної естрадної музики. На даний час у симфонічній музиці активно
використовуються композиційні прийоми рок-музики, джазу (Є.Станкович,
Г.Тараненко). в українській рок-музиці інтенсивно впроваджуються такі
напрями, як: арт-рок, класик-рок, симфо-рок, рок-опера з використанням
досягнень академічної (класичної) музики, що є доказом високого художньо-
естетичного та професійного рівня вітчизняного рок-мистецтва та початком
його світового визнання.
Вивчаючи сучасні стилі та напрямки музики в 7 класі ознайомлюємо
учнів із історією та розвитком рок-музики, знайомимо із поняттям «рок-
музика», навчаємо відрізняти рок-музику від рок-н-ролу на прикладі наступних
музичних композицій: група «The Beatles» («Let it be»), група «Queen» («The
Show Must Go on», «We are the Champions»), група «Pink Floyd» («Another Brick
in the Wall»). Сучасна українська рок-музика має багато напрямів,
альтернативний рок, поп-рок (Лама, гурти «Друга ріка», «Скрябін»,
«С.К.А.Й.»), важкий-метал («Біла вежа», «Моторролла»), етно-рок, мелодійний
рок («Океан Ельзи») тощо. Із українською рок-музикою учні знайомляться на
прикладі фрагментів пісень гурту «Океан Ельзи» - «Відпусти», «Без бою», «Все
буде добре», «Обійми».
На відміну від року, де переважають гітари, у диско зазвичай
використовують клавішні, струнні та електронні музичні інструменти, які
створюють своєрідний акомпанемент. Партію соло здебільшого виконують
оркестрові інструменти (наприклад, флейти). Найвідомішими виконавцями
цього стилю є Глорія Гейнер, Даяна Росс, Аманда Лір, Даліда та інші. До стилю
диско звертались і музичні колективи – групи «ABBA», «Boney M.», «Baccar»та
інші.
На початку 1980-х років популярність диско спадає, проте цей стиль
залишив свій вплив на напрямки електронної та танцювальної музики хауз,
техно і хіп-хоп. Учні вивчаючи напрям диско, знайомляться із фрагментами
наступних композицій: гурт «Boney M.» - «Sunny», гурт «Ricchi E Poveri» -
«Brother Louie», «Cheri Cheri Lady», Донна Саммер – «Hot Stuff», «I Feel Love».
Шансон як жанр зародився у Франції. Цей стиль можна охарактеризувати
як музику кабаре і кафешантанів, якими так славиться Франція. У перекладі з
французької термін «шансон» означає «пісня з життя». це сюжетні пісні, які
колись виконували вуличні співаки; це – маленький театр, театр одного актора.
У кожній пісні має бути міні-сюжет з ліричною, драматичною або комічною
фабулою. Головне що відрізняє шансон від інших стилів, - це життєвість
віршів: вони не вигадані, а складені самим життям, у них постає доля людини, її
труднощі, радощі тощо.
Поняття шансон застосували в музиці здавна. Раніше шансоном називали
поліфонічну французьку пісню XV-XVI століть.
Наприкінці ХІХ століття з`являється новий різновид французької пісні,
що називався chanson realiste (реалістична пісня). Популярність його
зберігалась до кінця Другої світової війни.
У сучасній Франції шансоном називають популярну французьку музику,
яка зберігає специфічну ритміку французької мови, відрізняючись від пісень,
написаних під впливом англомовної музики. Серед найвідоміших виконавців
шансону – Едіт Піаф, Джо Дассен, Жак Брель, Шарль Азнавур, Лео Ферре та
інші.
У 50-х роках ХХ століття сформувалися два головні напрями
оригінальної франкомовної пісні, що існують до цього часу.
Перший напрям – жанр класичного шансону, де першорядне значення
надається поетичному компоненту пісні. Цей жанр пов`язаний, в першу чергу з
іменами Моріса Шевальє, Шарля Трене та Едіт Піаф, які продовжували
традицію реалістичної пісні. Відомими представниками цього напрямку є
також Жорж Брассенс, Жак Брель, Шарль Азнавур і Сальваторе Адамо.
У 7 класі учні знайомляться із стилем шансон на прикладі творів: Шарль
Азнавур, Мірей Матьє «Une Vie D`amour» («Вічне кохання»), Едіт Піаф «Non,
Ge Regrette Rian» («Ні, я ні про що не шкодую»).