Міністерство культури України

Одеська національна музична академія

імені А. В. Нежданової

ХОРОШАВІНА ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 78.03:78.071.1.+787.61

ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ УРОША ДОЙЧИНОВИЧА У КОНТЕКСТІ

СУЧАСНОГО ГІТАРНОГО МИСТЕЦТВА

Спеціальність 17.00.03 – Музичне мистецтво

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Одеса – 2017
 Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії музики та музичної етнографії

Одеської національної музичної академії імені А.В. Нежданової
Міністерства культури України

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, доцент

ОСАДЧА Світлана Вікторівна,
Одеська національна музична академія
імені А.В. Нежданової, професор кафедри історії
музики та музичної етнографії

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор

ЖАРКОВА Валерія Борисівна,
Національна музична академія України
імені П.І.Чайковського
зав. кафедри історії зарубіжної музики

кандидат мистецтвознавства,
КРИГІН Олександр Іванович,
КЗ «Харківська гуманітарно-педагогічна академія»,
викладач кафедри музично-інструментальної
підготовки вчителів

Захист відбудеться “14” листопада 2017 року о 14.00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 41.857.01 по захисту дисертацій на здобуття
наукового ступеня кандидата наук в Одеській національній музичній
академії імені А.В. Нежданової за адресою: 65023, м. Одеса,
вул. Новосельського, 63, Малий зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської національної

музичної академії імені А.В. Нежданової за адресою: 65023, м. Одеса,
вул. Новосельського, 63.

Автореферат розіслано “13” жовтня 2017 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат мистецтвознавства, доцент А. Д. Черноіваненко
 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Серед актуальних проблем сучасного

музикознавства однією з центральних стає проблема творчої особистості та її
реалізації у музично-історичному процесі. Концепція творчої особистості
хвилює багатьох дослідників різної гуманітарної спрямованості, проте кожне
нове дослідницьке звернення до неї провокує створення ще більш широкого
кола питань, підтверджуючи тим самим складність та багаторівневість
досліджуваного предмета. З одного боку, період ХХ – початку XXI ст. стає
часом надзвичайного інтересу до феномену особистості та розгляду
індивідуальних установок свідомості з метою розібратися у спонукальних
мотивах й принципах функціонування художнього мислення, з іншого –
поширення масових форм свідомості та існування ідеї про «смерть автора» –
«кінець епохи композиторів». Тим цікавішою є поява у таких суперечливих
контекстуальних умовах яскравої постаті, здатної стати творцем художніх
явищ і подій, певних етико-естетичних установок. Взірцем такої творчої
особистості можна вважати блискучого концертуючого виконавця-гітариста,
композитора, дослідника, педагога, громадсько-культурного діяча Уроша
Дойчиновича.
Категорія творчої особистості, що розуміється як вища реалізація
вродженої своєрідності індивідуума, інтегрує психологічну та
соціокультурну сутність людини, є системним динамічним поняттям.
Дослідження творчості сучасника, з одного боку, має ряд переваг, так як
існує можливість прямого діалогу з суб’єктом дослідження, який визначає
його предмет; з іншого боку, швидка зміна стильових орієнтирів і
стилістичних прийомів в контексті існуючої композиторської або
виконавської традиції суттєво ускладнюють завдання, тим більше, що
відсутність історичної дистанції примушує виробляти особливі параметри
оцінювання.
Треба відмітити, що до теперішнього часу не з'явилося
фундаментального дослідження, присвяченого вивченню творчої
індивідуальності Уроша Дойчиновича, тому відсутні і музикознавчі оцінки
його особистого внеску у вивчення традицій сербського гітарного мистецтва,
що підтверджує актуальність даного дисертаційного дослідження. В осередку
нашої уваги опиняється дослідницька діяльність У. Дойчиновича, що
дозволяє простежити генезис та еволюцію гітарного мистецтва Сербії, а
також композиторська спадщина композитора, котра виявляє національні
стильові параметри композиторського методу.
Творчість композитора є вузловим моментом історії сербського
гітарного мистецтва ХХ – початку ХХІ ст., оскільки представляє, з одного
боку, народну музичну культуру, яка має національну самосвідомість і
колективні світоглядні установки; з іншого – втілює професійні
композиторські принципи, пов'язані з академічними традиціями гітарного
 2

мистецтва та з формами і принципами існування музично-виконавської

діяльності.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження здійснене відповідно до плану науково –
дослідної роботи Одеської національної музичної академії
ім. А.В. Нежданової на 2012–2016 роки, відповідає темі № 11 – «Семіологічні
аспекти композиторської та виконавської творчості».
Мета роботи – виявити чинники формування, головні модуси творчої
особистості У. Дойчиновича в контексті сербського гітарного мистецтва.
Основними завданнями роботи є наступні:
- визначити актуальні музикознавчі аспекти проблеми творчої
особистості;
- розглянути креативність як фактор творчої свободи в
композиторській та виконавській діяльності;
-. виявити особливості концепції модусів творчої особистості у
вітчизняних музикознавчих дослідженнях;
- окреслити національні риси сербської гітарної традиції у контексті
сучасного гітарного виконавства;
- вивчити історичні умови виникнення гітарного мистецтва на Балканах
(на матеріалі досліджень У. Дойчиновича);
- розкрити особливості фольклорної тенденції як прояву національного
стилю в творчості У. Дойчиновича;
- розглянути «50 великих хітів в аранжуванні для класичної гітари» як
втілення концепції «третього шару» у творчості У. Дойчиновича.
Об'єктом дослідження стає творча діяльність Уроша Дойчиновича.
Предметом дослідження є стильові основи композиторської творчості
У. Дойчиновича в контексті його теоретичного ставлення до національного
гітарного мистецтва.
Хронологічні межі дослідження визначаються, з одного боку,
характеристиками генезису сербського гітарного мистецтва, з іншого –
актуалізацією проблеми творчої особистості митця у контексті європейської
культури періоду ХХ – початку XXI ст.
Матеріалом дослідження є композиторська і науково-дослідницька
діяльність У. Дойчиновича.
Методологічна основа роботи передбачає єдність таких методичних
підходів, як історіографічний, історико-культурологічний, жанрово-
стильовий, інтерпретативно-текстологічний, семіологічний та
герменевтичний.
Теоретична база дисертації сформована відповідно до зазначених
методологічних напрямів. Її складовими є:
– систематичні праці філософів, естетиків, літературознавців,
музикознавців, в яких ставиться проблема творчої особистості, її
психологічних установок і естетичних функцій (С. Аверінцев, А. Адлер
Р. Барт, М. Бахтін, М. Бердяєв, М. Бонфельд, Г. Гадамер, О. Лосєв,
 3

Ю. Лотман, М. Мамардашвілі, К. Роджерс, О. Самойленко, З. Фрейд,

Й. Хейзинга, Т. Чередніченко, В. Шестаков, К. Юнг та д. ін.);
– музикознавчими і культурологічними дослідженнями, присвяченими
явищам стилю епохи, стилю культури, національного стилю (Л. Акопян,
М. Арановський, Б. Асаф’єв, В. Бобровський, М. Бердяєв, Г. Гачєв,
Н. Герасимова-Персидська, К. Зенкін, І. Земцовский, О. Зінькевич,
І. Котляревський, І. Ляшенко, В. Медушевський, Т. Левая, Д. Ліхачев,
Ю. Лотман, М. Михайлов, Є. Назайкінский, О. Ручьєвська, О. Сокол,
А. Сохор, С. Тишко, В. Холопова. Т. Чередніченко, Є. Чигарьова, д. ін.);
– естетико-культурологічні та музикознавчі дослідження, присвячені
проблемам смислового (семантичного) аналізу (Л. Виготський, Б. Гаспаров,
Г. Гессе, Н. Герасимова-Персидська, Л. Гінзбург, Ф. Гиренок, Р. Інґарден,
М. Каган, Ю. Кон, Ю. Степанов, І. Степанова, Е. Тарасті, Р. Тельчарова,
Б. Успенський, В. Франкл, Е. Фромм, Й. Хейзінга, Т. Чередниченко,
В. Шестаков, У. Еко, д. ін.);
– музикознавчими роботами, безпосередньо пов'язаними з вивченням
гітарного мистецтва (В. Доценко, В. Ганєєв, О. Кригін, М. Якименко,
Дж. Шнайдер, П. Агафошин, М. Вайсборд, Т. Кочнєва, А. Кулік,
М. Михайленко, Д. Панченко, І. Рехін, Т. Іванніков, У. Дойчинович,
В. Ткаченко, К. Чеченя та д. ін.).
Наукова новизна та теоретичне значення дисертації полягає в тому,
що вперше:
– досліджуються національні риси сербської гітарної традиції у
контексті сучасного гітарного виконавства;
– на матеріалі досліджень У. Дойчиновича, обґрунтовуються історичні
умови виникнення гітарного мистецтва на Балканах;
– аналітичним шляхом розкриваються особливості фольклорної
тенденції як прояву національного стилю в творчості У. Дойчиновича.
Отримали подальший розвиток:
– виявлення унікальних властивостей індивідуального
композиторського стилю та авторське розуміння принципів сучасного
гітарного мистецтва.
– принципово оновлюються уявлення про креативність як чинник
творчої свободи у композиторській та виконавській діяльності.
Уточнено:
– виявлення та обговорення актуальних музикознавчих аспектів
феномена творчої особистості.
Практичне значення роботи визначається її спрямованістю на
потреби виконавської і методико-теоретичної діяльності сучасних
виконавців-гітаристів та викладачів класу гітари. Матеріали роботи можуть
бути використані у лекційних курсах історії музики, теорії та історії
виконавства, курсах методики гри на інструменті у вищих і середніх
навчальних музичних закладах.
 4

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на

засіданнях кафедри історії музики та музичної етнографії ОНМА імені
А.В. Нежданової. Матеріали дослідження апробовані у виступах автора на
наступних конференціях (всього 12): Міжнародна науково-творча
конференція «Трансформація музичної освіти і культури: традиція та
сучасність», Одеса, 5-6 травня 2011 р.; Всеукраїнська молодіжна науково-
творча конференція «Музичне мистецтво та наука на порозі третього
тисячоліття», Одеса, 5-7 грудня 2011 р.; Міжнародна науково-творча
конференція «Музичне мистецтво та культура: Захід – Схід», Одеса, 9-10
квітня 2012 р.; Трансформація музичної освіти й культури: традиція та
сучасність», Одеса, 29 квітня – 1 травня 2012 р.; Міжнародна науково-творча
конференція «Одеська композиторська школа в світовій музичній культурі»
(Одеса, 7-9 грудня 2012 р.); Міжнародна науково-творча конференція
«Трансформація музичної освіти і культури: традиція та сучасність.
Ювілярам 2013 року та 100-річчю ОНМА ім. А.В. Нежданової
присвячується» (Одеса, 22-23 квітня 2013 р.); Міжнародна науково-творча
конференція «Трансформація музичної освіти і культури: традиція та
сучасність. Ювілярам 2013-2014 присвячується» (Одеса, 28-29 квітня
2014 р.); Х Всеукраїнська молодіжна науково-творча конференція «Музичне
мистецтво та наука на початку третього тисячоліття» (Одеса, 4-6 грудня
2014 р.); Міжнародна науково-творча конференція «Музичне мистецтво та
культура: Захід-Схід» (Одеса, 4-5 грудня 2015 р.); Міжнародна науково-
практична конференція «Проблеми інструментального виконавства в умовах
сучасної мистецької освіти» (Умань, 25 квітня 2016 р.); Міжнародна науково-
творча конференція «Трансформація музичної освіти і культури: традиція та
сучасність» (Одеса, 25-26 квітня 2016 р.); Міжнародна науково-творча
конференція «Музичне мистецтво та культура: Захід-Схід» (Одеса, 5-7
грудня 2016 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковані 5 статей, з них 4 – у
спеціалізованих наукових збірниках, затверджених Міністерством освіти і
науки України, 1 – у періодичному науковому іноземному виданні
(Німеччина).
Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів,
дев’яти підрозділів, висновків, що представляють головні результати
дослідження, і списку використаних джерел. Обсяг основного тексту
дисертації – 165 с., список використаної літератури включає 227 позицій.
 5

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність роботи, визначаються мета,
завдання, об'єкт, предмет, наукова новизна і практичне значення одержаних
результатів, характеризуються матеріал, методологічні принципи і структура
дисертації, вказуються публікації за темою роботи та апробації її основних
положень.
У РОЗДІЛІ 1 «ФЕНОМЕН ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК
ПРЕДМЕТ МУЗИКОЗНАВЧОГО ДИСКУРСУ» визначаються ті
музикознавчі підходи до феномену творчої особистості, які дозволяють
розкривати унікальність смислових відносин творчої особистості з
навколишнім світом та самою собою.
У підрозділі 1.1. «Актуальні музикознавчі аспекти проблеми
особистості» зазначається, що головним завданням у вивченні
музикознавчих аспектів феномену особистості є виявлення та обґрунтування
базових теоретичних структур музикознавчого дослідження в даній
проблемній галузі, простеження еволюції проблеми творчої особистості у
гуманітарному знанні.
У визначенні феномена творчої особистості провідними стають дві
тенденції, обумовлені природою даного явища. Перша пов'язана з розглядом
феномена особистості як одного з засадничих у сучасному гуманітарному
знанні, навколо якого воно, власне, і організоване; друга звернена до
специфіки, особливостей та закономірностей явища творчості, у тому числі й
музичного, яке неможливе поза його зв'язку з проявами особистісного
начала. Зближення даних тенденцій на сучасному етапі розробки проблеми
творчої особистості свідчить про її інтердисциплінарну активність й
результативність музикознавчої думки.
У науковій літературі широко представлені психологічні концепції
творчості. Так, наприклад, психоаналітична традиція 3. Фрейда і К. Юнга
дозволяє вважати підставою творчих процесів функціональний механізм
підсвідомого, архетипи, що містяться у колективному несвідомому і
проявляються в особливих психологічних станах особистості. Так, в роботах
З. Фрейда і К. Юнга творчість розглядається з позиції концепції
психоаналізу, виділяються два провідних її аспекти – мотивація й несвідомі
компоненти творчості.
Особистість неможлива без двох її найважливіших складових, що
визначають всю її внутрішню структуру –відповідальності і волі. Тобто
особистість не може існувати поза межами відповідального вольового вчинку
(М. Бахтін).
У зв'язку з цим в підрозділі 1.2. «Креативність як чинник творчої
свободи в композиторській та виконавській діяльності» відзначається, що
у більшості сучасних робіт, що вивчають феномен творчої особистості,
особливе місце відводиться поняттю креативності, котре розуміється як
таємнича здатність душі і розуму народжувати нове, а не повторювати старе.
Якщо в дослідженні К. Торшиної основний упор робився на характеристику
 6

змісту дефініції креативність, то в інших дослідженнях, наприклад

Г. Ковальової, креативність постає як комплексний феномен, здатний
впливати не тільки на окремі властивості особистості, визначені автором як
диференційна тенденція, але і на взаємозалежні між собою індивідуальні
властивості (інтегративна тенденція).
Як відомо, концепція креативності набула поширення після виходу
робіт американських вчених Дж. Гілфорда, Е. Торренса, Е. Торндайка. Після
того, як Дж. Гілфорд обґрунтував принципову відмінність між двома типами
розумових процесів – конвергентним та дивергентним, проблема
креативності стала розглядатися з позиції когнітивної психології.
Конвергентне мислення, згідно з уявленнями Дж. Гілфорда, передбачає
можливість знаходження єдиного вірного рішення на поставлене завдання;
дивергентне ж мислення включає наявність декількох релевантних
відповідей на противагу до єдино можливого, тобто свідчить про допущення
рішення завдання різними шляхами, що сам дослідник називає мисленням,
яке йде в різних напрямках.
Разом з тим, багато дослідників вказували на дискусійність й
суперечливість низки положень вчених щодо виявлення креативності, в тому
числі, Д. Кірнарська висловила сумніви відносно абсолютної об'єктивності
пропонованих тестів, так як саме в сфері музичної творчості визначення
творчих здібностей й ступеня креативності виключно за допомогою тестових
завдань навряд чи можна розцінювати як досить об'єктивну оцінку. Це в
рівній мірі стосується як виконавського мистецтва так і композиторської
творчості. Так, Г. Ковальова слідом за К. Мартіндейлом, стверджує, що
креативність слід швидше розуміти як генеральну лінію особистості, аніж
представляти як когнітивну здатність.
Явище креативності представляється єдиною, цілісною і злагоджено
функціонуючою системою, розвиток та модифікація якої залежить, по-перше,
від соціальних чинників, по-друге, від специфічних об'єктивних складових,
що йдуть від виду діяльності та загальної професійної спрямованості
творчості, по-третє, від індивідуальних особистісних проявів креативності
конкретної людини. Навпаки, в кожному разі ми будемо стикатися з
абсолютно унікальними характеристиками, бо це безпосередньо пов'язано з
унікальними властивостями особистості. Отже, якщо розглядати
психологічну структуру креативності, можна прийти до висновку, що вона
складається з мотиваційних, афективних, естетичних, інтелектуальних,
екзистенціальних креативних параметрів.
Підрозділ 1.3. «Концепція модусів творчої особистості в
вітчизняних музикознавчих дослідженнях» дозволяє переконатися, що
надзвичайна складність порушених питань про феномен творчої особистості
і множинність можливих підходів до неї визначила широке коло способів
вивчення і численність запропонованих методичних шляхів. Праці, в яких
пропонується оригінальний шлях вивчення творчої особистості, належать
 7

двом вітчизняним вченим – І.С. Драч і Н.В. Савицькій, чиї дослідницькі

позиції виявляються надзвичайно важливими для нашого дослідження.
При вивченні феномена творчої особистості обидві дослідниці широко
використовують категорію креативності, вносячи при цьому свої уточнення і
розставляючи необхідні наголоси. Так, Н. В. Савицька пропонує розглядати
креативність як дзеркало, в якому відображені «вічні метаморфози буття» і
чітко проглядається осьова лінія громадської самореалізації. І. Драч вказує на
розуміння креативності як прояв первинних здібностей в людській
свідомості, що «не зводяться одна до одної». Розташовані згідно строго
встановленої ієрархії, в своєму творчому поєднанні і взаємодії вони
породжують дійсний творчий продукт.
Креативність розуміється Н. Савицькою як необхідний інструмент
складних інтелектуальних операцій, що перевершує всі інші параметри
художньої свідомості великою вітальної силою. Н. Савицька пише про
творчу особистість як про Homo creator, підкреслюючи при цьому, що в її
духовному просторі явище креативності співвідноситься з «генетичними,
психологічними і віковими передумовами» (Н. Савицька) та впливає на
ступінь реалізації енергопотенціалу. Авторський стиль виникає як
неповторне втілення системи індивідуальних особистісних установок, що і
забезпечує поліфонічну організацію творчої особистості.
Застосування категорія модусу, як відомо, є досить поширеним у
різних галузях гуманітарного знання, разом з тим застосування даної
категорії у вивченні феномена творчої особистості, на наш погляд, можна
визначити як надзвичайно вдале і доречне. Якщо у своїй роботі Н. Савицька,
розмірковуючи про феномен творчої індивідуальності, виділяє модуси
художньої свідомості, які мають визначальний вплив на творчу особистість,
то в роботі І.С. Драч під творчою (композиторською) індивідуальністю
мається на увазі цілісність художнього світу митця, існуюча на всіх етапах
його творчості, що актуалізується у певних модусах.
Висновки до Розділу 1. Вивчення феномена творчої особистості є
однією з центральних проблем сучасного гуманітарного знання і стає
«загальним місцем», точкою перетину різних наукових напрямків. Так в
філософських, психологічних, історичних, культурологічних,
мистецтвознавчих дослідженнях категорія творчої особистості вивчається у
руслі своєї наукової парадигми, виявляючи тим самим її центральне
міждисциплінарне значення.
Усталена багаторівнева система, що ґрунтується на об'єднанні
комплексу духовних цінностей, моральних і етичних орієнтирів, естетичних і
художніх еталонів утворює простір, який об'єднує їх єдиним поняттям
творчості. Для будь-якого процесу творчості важливим є дотримання певної
культурної парадигми розвитку, з урахуванням ціннісно-смислових
орієнтирів та індивідуальних форм відтворення дійсності.
Онтологічний підхід до феномену творчості дозволяє розглянути
феномен творчості з позиції екзистенціальної філософії і герменевтики.
 8

Герменевтичний досвід в процесі творчого діалогу може сприйматися як

зустріч з креативним об'єктом, що викликає стан не тільки творчої насолоди,
а й творчого натхнення. Якщо у Г.-Г. Гадамера пізнання істини пов'язане з
розумінням текстів культури, іншими словами – зустріч з твором мистецтва,
то, згідно з концепцією М. Хайдеггера, створення твору мистецтва є
необхідним для онтологічного розуміння речі в правдивому світлі, так як
використання речі спотворює її сутність.
Спираючись на принцип цілісності, формування концепції модусу
відбувається відповідно до уявлень про ієрархічність та виділення окремих її
рівнів та форм. Відзначимо, що фундаментом будь-якої творчої модальності
постає реалізований в музиці певний стан індивідуальної художньої
свідомості (І. Драч). Заданість еволюції творчої особистості вибудовується
відповідно до плину хроносу, а різні вікові фази впливають на коло творчих
інтересів особистості, є носіями й охоронцями особистісної та культурної
пам'яті (Н. Савицька).
РОЗДІЛ 2 – «ЕВОЛЮЦІЯ ГІТАРНОГО МИСТЕЦТВА У СВІТЛІ
ДОМІНУЮЧИХ ТЕНДЕНЦІЙ СЕРБСЬКОЇ КУЛЬТУРИ» – дозволяє
висвітлювати концепцію національного на базі провідних мистецтвознавчих,
музикознавчих та культурологічних досліджень, що сприяє розгляду процесу
виникнення та подальшого розвитку сербського національного гітарного
мистецтва у складних геополітичних та історичних умовах.
Так, в підрозділі 2.1. «Національні риси сербської гітарної традиції
у контексті сучасного гітарного виконавства» зазначається, що проблема
національної культури і розуміння категорії національного уже давно і міцно
увійшли до музикознавчого дискурсу і набули значення обов'язкових підстав
при вивченні будь-якої проблеми, бо вивчення взаємодії художнього
мислення і національно-культурних установок є одним із шляхів розуміння
культурно-історичного процесу. Як відомо, у зв'язку з значним впливом
концепції національного на європейське музичне мистецтво XIX століття, у
музичній культурі починається бурхливий розквіт національних шкіл, що
сприяє повному реформуванню і навіть «перекроюванню географії
музичного світу».
Більшість дослідників, які займаються проблемою національного
стилю, позначають як провідну тенденцію взаємовідношення в ній
загального і своєрідного, універсального і специфічного. Є. Назайкінський в
процесі обговорення категорії національного говорить про значну роль у
взаємодії інтегруючих та диференційних провідних сил, підкреслюючи, що їх
співвідношення не має певної заданості та знаходиться у постійному русі.
При розгляді національного стилю в музичному мистецтві вчені виділяють,
перш за все, соціально-культурні та психологічні чинники, фольклорні
аспекти, музично-мовні параметри. Концептуальні особливості
національного образу світу та їх вплив на національний стиль аналізуються в
дослідженнях С. Тишка, В. Артеменко, О. Овсяннікової-Трель і ін.
 9

При вивченні системи художніх принципів та прийомів побудови твору

виявляються складні взаємини жанрових і стильових установок музичного
мистецтва, в зв'язку з чим виникає необхідність роз'яснення їх семантичного
призначення. У зв'язку з цим, обговорення національного стилю приводить
до висновку, що дана категорія є безпосереднім наслідком опозицій
національне – інонаціональне, минуле – сучасне, своє – чуже. Перебуваючи в
безпосередньому співвідношенні зі шляхами визначення типу культури,
поняття про стиль сприяє поетапному вивченню історичного розвитку
культури та виявленню її національних характеристик та семантичних
параметрів.
Підрозділ 2.2. «Історичні умови виникнення гітарного мистецтва
на Балканах (на матеріалі досліджень У. Дойчиновича)» присвячений
характеристиці досліджень У. Дойчиновича, метою яких є виявлення й
детальний аналіз з подальшою класифікацією існуючих документів, що
стосуються розвитку сербського гітарного мистецтва. Підкреслено, що
подібне узагальнення наявних відомостей про існування гітари на Балканах
було зроблено вперше. У якості аналітичного матеріалу У. Дойчинович
обирає друковані та рукописні історичні, літературні, нотні першоджерела.
Автор з жалем констатує, що до кінця ХХ століття в більшості країн регіону
дане питання практично не було порушено, а рідкісні випадки розгляду будь-
яких аспектів гітарного мистецтва несли на собі відбиток «дилетантизму»
Автор детально простежує етапи розвитку гітарного мистецтва та
органологічні аспекти його еволюції від перших згадок до сьогоднішніх днів.
У. Дойчинович знаходить і наводить важливі історичні свідчення
побутування інструментів – провісників гітари.
У цілому, розглядаючи розвиток інструментальних виконавських
традицій на європейських і слов'янських територіях, можна зробити висновок
про деяку подвійність у ставленні до них. З одного боку, кращі і найбільш
яскраві виконавці були завжди затребувані, з іншого боку, вони займали
досить низьке положення на соціальних сходах і найчастіше входили до
складу групи мандрівних артистів, акторів, циркачів. Протягом XI–XIII
століть серед виконавців, в руках яких виявляються інструменти –
попередники гітари, слід назвати авторів і виконавців зразків ліричної і
епічної поезії – трубадурів, труверів, мінезингерів. Наступний важливий етап
у розвитку гітарного мистецтва на території Балкан – це період з початку
XVI до кінця XVIII століття. Цей трьохсотлітній період в контексті
загальноісторичного музичного процесу демонструє значні досягнення і
художні знахідки, зміну стильових переваг і знаходження нових
стилістичних прийомів, виявляє особливий творчий підйом на шляху до
нових естетичних орієнтирів. На зміну досить спокійному і помірному
інтонаційному, гармонічному і музично-виразовому виконавському
комплексу приходить емоційно яскрава, багата пишними прикрасами та
яскравими імпровізаціями творча система, що демонструє суттєве оновлення
музичної та гармонійної мови.
 10

З початку дев'ятнадцятого століття, коли добу класицизму змінює

романтизм, тобто на той період, коли музичне мистецтво виходить із
закритих аристократичних салонів в більш широкі маси, гітара набуває
небувалої раніше популярності. Але незважаючи на стрімкий розвиток та
великий інтерес до інструменту, з другої половини XIX століття ситуація
починає змінюватися у гірший для гітари бік – інструмент міцно «осідає» в
салонах, не досягнувши «простору великого симфонічного оркестру». В цей
же час, на сербських територіях лютнеподібні та тамбуроподібні інструменти
зазнали істотних конструктивних змін. Первісна оригінальна грушоподібна
форма їх корпусів в дев'ятнадцятому столітті та на початку двадцятого
змінюється на користь гітароподібної форми, причому змінюється довжина
грифу та його співвідношення з корпусом. Таким чином, з пробудженням
національної свідомості та початком визвольних рухів відбуваються суттєві
культурні зміни. Гітара набуває широкої популярності, за винятком двох
країн – Албанії та Македонії, в яких розвиток класичної гітари почався лише
в другій половині ХХ століття.
Підрозділ 2.3. – «Концепція розвитку сербської гітарної школи в
ХХ столітті в роботах У. Дойчиновича» присвячений продовженню
дослідженню розвитку гітарного мистецтва Сербії протягом ХХ століття, з
врахуванням умов формування національної гітарної школи.
Так, в підрозділі 2.3. відзначається, що у ХХ столітті в усіх країнах
Південно-Східної Європи спостерігалися подібні тенденції у розвитку
музичного мистецтва. Сербська, хорватська і словенська музичні культури як
три найзначніші у семантичному і смисловому відношеннях на Балканах, з
XIX століття винесли оформлену концепцію національного романтизму,
інтенсивні відгомони якої будуть відчуватися ще довгий час.
Після розпаду Австро-Угорської монархії (1918), коли, в основному,
були здійснені прагнення до звільнення південних слов'ян, результатом чого
стало формування нової держави – Королівства сербів, хорватів і словенців,
придбана автономія, безсумнівно, вплинула на розвиток музичного
мистецтва. Починаючи від формулювання уявлень про національні основи
музичної культури, активно створюються сербська, македонська,
чорногорська та боснійська музичні школи. Подібні процеси відбуваються і в
інших культурних та освітніх сферах діяльності – це відкриття різних
навчальних, музичних і культурних закладів, збільшення числа своїх
професійних музикантів (до кінця 20-х років XX століття, присутність
іноземних музикантів була менш актуальною), створення національного
оригінального музичного репертуару (сольних, камерних, оркестрових та
навіть симфонічних творів) й ін.
Висновки до Розділу 2 дозволяють констатувати, що співвідношення
основних рис національного стилю з стійкими світоглядними установками
протягом багатьох років ставали об'єктами дослідження вчених різних
гуманітарних спеціалізацій – філософів, психологів, лінгвістів,
культурологів, музикознавців. Сформована національна ідея часто стає
 11

спонукальним до дії механізмом, за допомогою якого відбувається

переосмислення та модифікування форм і способів вираження музичної
думки, а також суттєве оновлення музичної мови. Особливості національного
характеру виявляються в музично-інтонаційному комплексі шляхом
характерних ритмо-інтонаційних формул і особливих смислових акцентів,
що виражають емоційно-психологічну унікальність нації. Дані установки
забезпечують цілісність національного стилю і його стійкість складових
елементів. Особливістю національної ідеї є те, що вона не привноситься
ззовні, а природним чином виробляється і оформляється в процесі еволюції
певної спільноти.
Сербська музична культура представляє унікальний зразок формування
і збереження національної ідеї незважаючи на всі складнощі, які виникали в
процесі її історичного шляху. Феномен гітарного мистецтва займає в ній
дуже помітне місце, однак з музикознавчих позицій дане явище вивчено
недостатньо. У дослідженні У. Дойчиновича «Гітара на Балканах»
пропонується докладне вивчення всіх історичних етапів формування
феномену сербського гітарного мистецтва, яке дозволяє виявити особливості
національного виконавського стилю та шляхи його становлення.
Дослідження спирається на великий археографічний матеріал, за допомогою
якого автору вдається відтворити історичну картину формування гітарного
мистецтва балканських країн від перших згадок до детального розгляду
особливостей розвитку в ХХ столітті. За допомогою досліджень
У. Дойчиновича виявляється можливим сформувати цілісний образ і виявити
національні особливості гітарного мистецтва Сербії.
РОЗДІЛ 3 – «ПРОВІДНІ СТИЛЬОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У
КОМПОЗИТОРСЬКІЙ ТВОРЧОСТІ УРОША ДОЙЧІНОВІЧА» дозволяє
конкретизувати теоретичні положення дослідження, звертаючись до творів
У. Дойчиновича, уточнювати та аналітично-текстологічним шляхом
унаочнювати ті характеристики змісту творів композитора, що, по-перше,
безпосередньо пов’язані з феноменом концертності, по-друге – дозволяють
виявляти унікальні риси індивідуального композиторського стилю.
Так, основним завданням підрозділу 3.1. «Розвиток концертності у
творчості У. Дойчиновича в контексті сучасного сербського гітарного
виконавства» є визначення напрямів вивчення принципу концертності, якій
у ХХ – на початку ХХІ ст. набуває особливої актуальності, так як і до
жанрової формі концерту, і до концертності як принципу звертаються
практично всі композитори означеного періоду. Композитори різних
національних шкіл спираються, з одного боку, на національну основу і
фольклорні витоки тієї традиції, до якої вони належать, з іншого – на
концертність, як на особливий тип музичного мислення. Саме на рівні
музичного мислення здійснюються «жанрово-інтонаційні констеляції і
синтези, необхідні композитору для втілення ідеї концертності в тому чи
іншому її трактуванні, яка визначається задумом конкретного твору»
(О. Кріпак).
 12

Академічний статус гітари формується лише на початку XX століття, і

відбувається це, в значній мірі, з появою й діяльністю блискучих виконавців,
чия творчість виявляє нові особливості інструменту, найяскравішим
прикладом з яких може служити А. Сеговія. Так, певна обмеженість
репертуару і відсутність яскравих концертних творів була перешкодою для
більш ранньої появи гітари як академічного інструменту з яскраво
вираженими концертними властивостями. У зв'язку з цим, історична роль і
внесок Андреса Сеговії в процес формування подібного репертуару
абсолютно безпрецедентний.
Наявність прямих і таємних смислів у творчості багатьох композиторів
ХХ століття, шифрування задуму свідчить про те, що композитор «грає» і зі
слухачем, і з виконавцем, змушуючи їх розмірковувати над суттю процесу,
або активно закликає включитися в гру. Індивідуальність стилю в творчості
композиторів XX століття багато в чому пояснюється несталістю
стилістичних систем, що відкриває широкі можливості для появи будь-яких
творчих манер. Водночас, хоча творчість сучасних композиторів досить
різноманітна, разом з тим вона має ряд спільних рис, в числі яких
виявляються принцип концертності та феномен гри.
Підрозділ 3.2. «Фольклорна тенденція як прояв національного
стилю в творі У. Дойчиновича «Із землі Опанака» ґрунтується на
виявленні семантичних властивостей індивідуального стилю композитора,
який формується у безпосередньому діалозі з фольклорною традицією та
національно-культурними настановами.
Навіть при першому знайомстві з оригінальною літературою для
класичної гітари початку XX століття стає очевидним, що твори, які набули
великої популярності серед слухачів та входили до основного репертуару
гітаристів, мали яскраво виражені національні риси. На тлі тотального
оновлення музичної мови і виникнення принципово нових художніх явищ як
опозиції попереднього досвіду, у ХХ–ХХI ст. інтерес до національних
коренів і свого історичного минулого не тільки не слабшає, а й виробляє нові
підходи до фольклору. У творчості У. Дойчиновича зустрічний рух між
фольклорною традицією та найновішими знахідками сучасної
композиторської творчості є сталою стильовою рисою.
У творчості У. Дойчиновича присутня вельми значна кількість творів, в
яких рельєфно виражена фольклорна лінія, що знаходиться у взаємодії з
установками творчої індивідуальності композитора. Твір під назвою «Із землі
опанака» опус 30 №.2 («Iz zemlje opanaka»), написаний У. Дойчиновичем у
1997 році для гітари соло, містить дві оригінальні народно-пісенні теми,
розвиток яких композитор супроводжує зануренням в стильове середовище
пісенної культури того періоду – спів севдалінок.
У підрозділі 3.3. «50 великих хітів в аранжуванні для класичної
гітари» як втілення концепції «третього шару» у творчості
У. Дойчиновича» обговорюються деякі обставини розвитку гітарного
 13

мистецтва кінця ХХ – початку ХХІ століття, відповідні до концепції

«третього шару», за В. Конен.
Важливим аспектом у вивченні творчої індивідуальності
У. Дойчиновича є інтерес автора до масового або популярного різновиду
музичного мистецтва. Протягом усього XX століття й початку XXI вчені, які
досліджують феномен популярного або масового мистецтва, прагнуть
проникнути в суть цього феномена. У числі масових жанрів виявляється, з
одного боку, музика розважального характеру, в основі якої може лежати і
первинна академічна установка, і фольклорна традиція; з іншого боку, до
масових жанрів відносять деякі напрями, що виникли на початку ХХ століття
– рок, блюз, поп і д.ін. Розглядаючи витоки масових жанрів, В. Конен вказує,
що спочатку це торкнулося музики для лютні і народно-пісенних творів,
причому лютнева сфера вдало поєднувала «легку» і «серйозну» музику.
В. Конен відзначає також поступове скорочення розриву між «популярними»
жанрами і професійною композиторською творчістю, які можна було
спостерігати в різні історичні епохи.
У музичному мистецтві середини 60-х років XX століття також
відбувалися великі зміни. Рок-музика, головні установки якої вже були
сформовані на той час, позиціонувалася як цілісний змістовий пласт сучасної
масової культури, відтіснивши при цьому на другий план навіть таке
популярне музичне явище XX століття, як джаз. У значній мірі цьому
сприяла демократичність рок-культури, свобода від багатьох академічних
умовностей, характерних для більшості форм джазу.
Звернення У. Дойчиновича до творчості «Бітлз», з одного боку,
свідчить про глибоке знання творчості «Бітлз», з іншого – про тонке
сприйняття композитором тих процесів, які відбувалися у соціокультурному
просторі того часу.
Висновки до Розділу 3. Узагальнюючи основні положення третього
розділу і виділяючи основні стильові тенденції у композиторській творчості
У. Дойчиновича, слід відзначити, що феномен концертності є однією з
провідних установок композиторської творчості ХХ – початку ХХІ ст.
Найбільший внесок в розвиток гітарного виконавства, з наданням гітарі
статусу академічного інструменту, належить А. Сеговії, чия виконавська,
композиторська й просвітницька діяльність заклали міцну основу для
розвитку гітарного мистецтва в умовах сучасності. Феномен концертності
знаходиться у постійній взаємодії з «всеосяжним способом людської
діяльності» або з «універсальною категорією людського існування», за
Й.Хейзингою, – грою. Присутність в композиторському творчості явних і
прихованих смислів вказує на те, що композитор «грає» і залучає до своєї гри
слухача і виконавця, як це відбувається у творах У. Дойчиновича «Три дні в
Східному експресі», «Останній маяк» і «З землі опанака».
«Останній маяк», написаний за повістю Річарда Баха «Чайка на ім'я
Джонатан Лівінгстон», демонструє особливий підхід до узагальнено-
сюжетної програмності, максимально точно транслюючи емоційні стани
 14

героїв та їх слухові відчуття (звук хвиль, крик чайок, шум вітру). Для
досягнення зазначених ефектів композитор застосовує унікальні виконавські
прийоми, багато з яких запропоновані ним самим. Звернення У. Дойчиновича
до творчості групи «Бітлз» вельми симптоматично, оскільки дозволило
виявити ще одну важливу складову творчої особистості композитора –
звернення до масової культури. Таким чином, автор своєю творчістю
дозволяє гітарі виявити всі свої найбільш важливі для культури ХХ – початку
ХХІ століття можливості – від елітарно-академічної до популярно-
розважальної.
У ВИСНОВКАХ дисертації пропонуються узагальнюючі оцінки
основних напрямів і результатів дослідження. Відповідно до зазначених у
Вступі мети, завдань та предмету дослідження їх можна представити
наступним чином.
Об'єднання складного комплексу духовних цінностей, етичних
установок і моральних орієнтирів до єдиної багаторівневої системи формує
феномен художньої творчості, опорним моментом буття якої є особистість.
Згідно з концепцією К. Юнга, творча особистість є «інструментом», повністю
підлеглим своєму творінню, при цьому пояснення спонукальних мотивів
процесу творчості не слід чекати від самої особистості, бо, на глибоке
переконання автора, тлумачити його повинні інші люди з певної історичної
дистанції.
Креативність, що розуміється як комплексний феномен,
представляється єдиною, цілісною і злагоджено функціонуючою системою,
розвиток і модифікація якої залежить, по-перше, від соціальних чинників, по-
друге, від специфічних об'єктивних складових, що йдуть від виду діяльності
та загальної професійної спрямованості творчості, по-третє, від
індивідуальних особистісних проявів креативності конкретної людини. Так,
прояви креативності в рамках музичної творчості можуть бути абсолютно
різними не тільки в різних спеціалізаціях (виконавці, композитори), але і в
межах однієї досліджуваної групи. Навпаки, в кожному разі ми будемо
стикатися з абсолютно унікальними характеристиками, так як це
безпосередньо пов'язано з індивідуальними властивостями особистості.
Отже, якщо розглядати психологічну структуру креативності, можна прийти
до висновку, що вона складається з мотиваційних, афективних, естетичних,
інтелектуальних, екзистенціальних креативних параметрів.
Для виявлення провідних підстав і естетичних принципів творчої
індивідуальності Уроша Дойчиновича однією з найбільш важливих
контекстуальних умов є виявлення концепції національного. Музикознавчий
підхід до проблеми національного, з одного боку, апелює до тих
фольклорних традицій, які дозволяють формувати уявлення про власний
стиль в опорі на фольклорні джерела, з іншого – процес формування
національної музичної традиції не може бути зведеним до однієї вихідної
точки і носити односпрямований характер. Це є свідченням подвійної
 15

природи національного стилю, який спрямований як зовні, так і вглиб

національної культури.
Національне стає тим каталізатором, завдяки якому здійснюються
кардинальні зміни напрямків в мистецтві та пошук нових форм їх вираження,
що супроводжується суттєвим реформуванням музичної мови, знаходить
своє вираження у формуванні сербської національної гітарної традиції.
Проблема вивчення генезису гітарного мистецтва на Балканах, в
цілому, і в Сербії, зокрема, залишалася практично відкритою до недавнього
часу; завдяки дослідницьким роботам У. Дойчиновича, заснованим на
археографічних матеріалах, вибудовування загальної лінії розвитку гітарного
мистецтва даного регіону стало можливим. Головні положення робіт
У. Дойчиновича, ті смислові наголоси, які автор розставляє в них,
дозволяють виявити головні семантичні підстави формування його
композиторського стилю, виділяючи національний аспект як один з
провідних.
Крім національного, як домінуючої підстави творчого методу
У. Дойчиновича, концертність в її взаємодії з ігровим витоком проявляється
через певне шифрування задуму та свідчить про те, що композитор «грає» як
зі слухачем, так з виконавцем, змушуючи їх розмірковувати над суттю
процесу, або активно закликає включитися в гру, як це відбувається в творах
У. Дойчиновича «Три дні в Східному експресі», «Останній маяк» і «З землі
опанака». Особливістю музичної мови багатьох творів У. Дойчиновича є
опора на принципи національної орієнтальної мелодики та унікальну метро-
ритмічну структуру, яка є характерною для музично-інтонаційного
комплексу народів балканських країн. Найчастіше саме специфіка
орнаментації формує інтонаційну мелодійну семантику і дозволяє визначити
історичне походження досліджуваного пісенного матеріалу.
Таким чином, твори Уроша Дойчиновича як «монада нескінченного
культурного існування» (І. Драч) здатні представляти не тільки його
композиторську особистість, але і всю його діяльність в цілому, дозволяючи
тим самим виявити унікальність творчого методу.
Основні положення дослідження викладені в публікаціях:
1. Хорошавіна О. Актуальні питання сучасного академічного гітарного
виконавства / О. Хорошавіна // Виконавське музикознавство : Науковий
вісних Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського : [зб.
наук. праць / за заг. ред. М.А. Давидова]. – К.2009. – Вип. 82. – С. 61–68.
2. Хорошавина Е. Специфика переложений лютневой музыки для
классической гитары в современном репертуаре гитариста / Е. Хорошавина //
Музичне мистецтво і культура : Науковий вісник Одеської національної
музичної академії ім. А.В. Нежданової : [зб. наук. статей / гол. ред. О.В.
Сокол]. – Одеса : Астропринт, 2012. – Вип. 16. – С. 405–414.
3. Хорошавіна О. Національні риси сербської гітарної традиції у контексті
сучасного гітарного виконавства (на прикладі творчості У. дойчиновича) /
О. Хорошавіна // Музичне мистецтво і культура : Науковий вісник Одеської
 16

національної музичної академії ім. А.В. Нежданової : [зб. наук. статей / гол.
ред. О.В. Сокол]. – Одеса : Астропринт, 2013. – Вип. 18. – С. 69–77.
4. Хорошавина Е. Развитие концертности в творчестве Уроша
Дойчиновича как отражение актуальных тенденций современного сербского
гитарного исполнительства / Е. Хорошавина // Музичне мистецтво і культура
: Науковий вісник Одеської національної музичної академії ім.
А.В. Нежданової : [зб. наук. статей / гол. ред. О.В. Сокол]. – Одеса :
Астропринт, 2014. – Вип. 20. – С. 518–524.
5. Хорошавина Е Особенности формирования репертуарных принципов в
современном гитарном исполнительстве / Е. Хорошавина // European Applied
Sciences : [Wissenschaftliche Zeitschrift / Redaktionskollegium Prof. Dr. phil.
Lutz Schumacher, Prof. Dr. – Ing. Johannes Pinnekamp und and.]. – Stuttgart,
Germany. – 2015. – #5. – S. 15–18.
Хорошавина Е Особенности формирования репертуарных принципов в
современном гитарном исполнительстве / Е. Хорошавина // Європейські
прикладні науки : [науковий журнал / ред. кол. проф. філ. Лутц Шумахер,
проф. Джон Піннекамп та ін.]. – Штуттгарт, Німеччина. – 2015. – № 5. –
S. 15–18.

АНОТАЦІЇ:
Хорошавіна О. Творча особистість Уроша Дойчиновича в
контексті сучасного гітарного мистецтва. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 – музичне мистецтво. – Одеська
національна музична академія імені А.В. Нежданової, Міністерство культури
України, Одеса, 2017.
Дисертація присвячена дослідженню феномена творчої особистості як
предмета музикознавчого дискурсу, через осмислення та докладне вивчення
актуальних музикознавчих аспектів проблеми творчої особистості з
виявленням креативності як фактору творчої свободи митця. При розгляді
творчих підстав особистості надзвичайної важливості набувають її
світоглядні установки та взаємозв'язок процесу творчості з духовними,
ціннісно-смисловими, соціальними та світоглядними установками суб'єкта
творчості.
Обґрунтовується категорія креативності, яка знаходить свою
реалізацію через здатність до вираження інноваційних змін у всіх життєвих
сферах людини, що включають процеси пізнання, мислення, комунікації та
професійної діяльності на рівнях: особистість (потенціал) – процес –
результат. Виявлено, що модуси творчої особистості функціонуючи в
масштабному просторі людського суб'єктивного досвіду, проявляються як
репрезентативні системи з прагненням до передачі особистих творчих
уявлень та їх проявів.
Доведено, що традиції сербського гітарного мистецтва постають
контекстом діяльності У. Дойчиновича, обумовлюють єдність національно-
 17

етичної, науково-теоретичної, музично-виконавської та композиторської

настанов творчої свідомості.
Ключові слова: творча особистість, гітарне мистецтво, креативність,
модуси творчої особистості, національний стиль, сербська національно-
культурна традиція, фольклорна тенденція, концертність.

Хорошавина Е. Творческая личность Уроша Дойчиновича в

контексте современного гитарного искусства. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения
по специальности 17.00.03 – музыкальное искусство. – Одесская
национальная музыкальная академия имени А.В. Неждановой, Министерство
культуры Украины, Одесса, 2017.
Диссертация посвящена исследованию феномена личности как
предмета музыковедческого дискурса, уделяя особое внимание осмыслению
и подробному изучению актуальных музыковедческих аспектов проблемы
личности с выявлением креативности как фактора творческой свободы
художника. При рассмотрении творческих оснований личности особую
важность приобретает изучение мировоззренческих установок и взаимосвязи
процесса творчества с духовными, ценностно-смысловыми, социальными и
мировоззренческими установками субъекта творчества.
Обосновывается категория креативности, которая находит свою
воплощение в способности к выражению инновационных изменений во всех
жизненных сферах человека, включающих процессы познания, мышления,
коммуникации и профессиональной деятельности на уровнях: личность
(потенциал) – процесс – результат. Выявлено, что модусы личности
функционируя в масштабном пространстве человеческого субъективного
опыта, проявляются как репрезентативные системы со стремлением к
передаче личных творческих представлений и их проявлений.
Для определения ведущих оснований и эстетических принципов
творческой индивидуальности Уроша Дойчиновича одним из наиболее
важных контекстуальных условий является рассмотрение концепции
национального. Изменения личностного сознания и взаимоотношения
личности и социума зачастую не только поддерживаются национальной
идеей, но национальное становится тем художественным катализатором,
благодаря осуществляются кардинальные перемены в искусстве и поиск
новых форм их выражения, что сопровождается существенным
реформированием музыкального языка.
Данная идея находит свое выражение в формировании сербской
национальной гитарной традиции. Доказано, что воплощение традиций
сербского гитарного искусства, в контексте творческих поисков
У. Дойчиновича, демонстрирует функционирование как единого
музыкально-творческого комплекса национального, исполнительского и
композиторского типов мышления.
 18

Ключевые слова: творческая личность, гитарное искусство,

креативность, модусы творческой личности, национальный стиль, сербская
национально-культурная традиция, фольклорная тенденция, концертность.

Khoroshavina E. The creative personality of Urosh Doichinovich in the

context of modern guitar art. – Manuscript.
Thesis for an art history Ph.D. degree in specialty 17.00.03 – Musical art. –
Odessa national A. V. Nezhdanova academy of music, Odessa, 2017.
The thesis is devoted to the study of the phenomenon of personality as an
object of musicological discourse, paying special attention to the comprehension
and detailed study of the actual musical and cognitive aspects of the personality
with the identification of creativity as a factor of the originative freedom of the
artist. In considering the creative basis of personality, the study of ideological
attitudes and the interrelationship of the creative process with the spiritual, value-
semantic, social and ideological attitudes of the subject of creativity acquire
particular importance.
The category of creativity is substantiated, which finds its embodiment in
the ability to express innovative changes in all spheres of life, including the
cognition, mindset, communication and professional activity which can be seen at
the levels: personality (potential) - process - result. It is revealed that the modi of
personality, which function in the great space of human subjective experience, are
manifested as representative systems with the desire to transfer personal creative
ideas and their manifestations.
The most important contextual conditions to identify the leading grounds
and aesthetic principles of the creative individuality of Urosh Doichinovich is the
identification of the national concept. Changes in personal consciousness and the
relationship between the individual and the society are often not only supported by
the national idea, but the national becomes that artistic catalyst, due to which great
changes take place in art and in the search of the new forms of expression, which is
accompanied by a significant reform of the musical language.
This idea finds its expression in the formation of the Serbian national guitar
tradition. It is proved that the embodiment of the traditions of Serbian guitar art in
the context of creative searches of U. Doichinovich demonstrates the functioning
of an integrated musical and creative range of national, performing and composer’s
mindset.
Keywords: creative personality, guitar art, creativity, modi of creative
personality, national style, Serbian national and cultural tradition, folklore
tendency, concerts.