НОВА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА. 2018.
№ 4 (96)
Основною відмінністю від усіх методів зберігання
звукозаписів, що існували до цього, стала відсутність
обмеження на обов’язкову відповідність аудіоформату
формату носія. Записаний одного разу аудіофайл може
бути збережений і скопійований на безліч носіїв, як-
от: жорсткі диски, записувані й перезаписувані оптич-
ні диски, флеш-карти, твердотілі накопичувачі тощо.
У квітні 2003 року компанія «Apple» здійснила
революцію в музичній індустрії, відкривши музичний
інтернет-магазин «iTunes Store», що спеціалізувався
на торгівлі легальною музикою. Він займав лідерські
позиції в означеній галузі досить тривалий час, а його
успіх дуже швидко дав поштовх виникненню анало-
гічних сервісів. У жовтні 2011 року компанія «Apple»
заявила, що в магазині доступні 20 млн пісень, а число
їх скачувань становить понад 16 млрд [3, с. 48].
Висновки. Виникнення та розвиток звукозапису,
його вплив на культурологічні процеси сьогодення
є важливим явищем у музичному мистецтві. Із по-
ступом науково-технічного прогресу змінювалася
технологія звукозапису та з’являлися нові пристрої
для запису й відтворення звуку. Модернізація цих
приладів, різноманітні методи зберігання інформації,
стрімкий розвиток звуковідтворюючої техніки здійс-
нили революційний переворот у музичній індустрії.
Дослідження основних історичних етапів звуковід-
творюючої системи – важливий фактор впливу на су-
часні технологічні процеси музичної творчості.
УДК 78 (477):37
ЯКІВ СТЕПОВИЙ В ІСТОРИЧНОМУ ЧАСІ
УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
У статті охарактеризовано просвітницьку,
виконавську та педагогічну діяльність видатного
українського композитора, публіциста, музичного
критика Якова Степового. Окреслено його вагомий
внесок в історію української музики як композито-
ра-мініатюриста, автора творів малих форм – пі-
сень, романсів, хорів, невеликих інструментальних
п’єс та ансамблів.
Ключові слова: українська музика, професійна
майстерність, творча манера, музичне мистецтво,
концертна діяльність.
В статье дана характеристика просветитель-
ской, исполнительской и педагогической деятельности
выдающегося украинского композитора, публициста,
музыкального критика Якова Степового. Отражен
его значительный вклад в историю украинской музыки
© Димченко С., 2018
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Вейнценфельд А. Спочатку була музика /
А. Вейнценфельд // Звукорежисер. – 2010. – № 10. –
С. 98.
2. Гайденко І. А. Роль музичних комп’ютер-
них технологій у сучасній композиторській прак-
тиці : дис. … канд. мистецтвознавства : 17.00.03 /
І. А. Гайденко. – Харківський державний університет
ім. І. П. Котляревського, 2005. – 187 с.
3. Дворко Н. І. Роль комп’ютерних технологій
у професійній підготовці фахівців / Н. І. Дворко,
А. С. Санкіна. – СПб : ГУП, 2003. – 285 с.
4. Дінов В. Звукова картина. Нотатки про звуко-
режисуру / В. Дінов. – СПб : Планета музики, 2012. –
102 с.
5. Єфімова Н. Н. Основні завдання професійної
підготовки звукорежисера ТБ і РМ / Н. Н. Єфімова. –
СПб : Звукорежисер, 2006. – 205 с.
6. Севашко А. В. Звукорежисура і запис фонограм /
А.  В.  Севашко. – Харків : Професійне керівництво,
2007. – 176 с.
Дата надходження до редакції: 19.11.2018 р.
Станіслав ДИМЧЕНКО,
професор кафедри народних інструментів
Інституту мистецтв Рівненського державного
гуманітарного університету,
заслужений працівник культури України,
відмінник освіти України
как композитора-миниатюриста, автора произведе-
ний малых форм – песен, романсов, хоров, небольших
инструментальных произведений, ансамблей.
Ключевые слова: украинская музыка, творчество
композитора, профессиональное мастерство, твор-
ческая манера, музыкальное искусство, концертная
деятельность.
The article analyzes educational, performing and
pedagogical activity of the outstanding Ukrainian com-
poser, publicist, musical critic Y. Stepovy. His significant
contribution to the history of Ukrainian music as a minia-
ture composer, author of works of small forms – songs, ro-
mances, choirs, small instrumental pieces and ensembles
is described.
Key words: ukrainian music, professional skill, cre-
ative style, musical art, concert activity.
149
НОВА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА. 2018. № 4 (96)
Постановка проблеми. Музична творчість
XX століття характеризувалася розмаїттям оригіналь-
них і неординарних особистостей. Яскравим зразком у
цьому переліку є Яків Степовий – композитор, педагог,
музичний критик, один із засновників української ком-
позиторської школи 20-х років. Його творчість стала пе-
рехідним етапом в історії розвитку української музики,
підготувавши ґрунт для діяльності молодих митців, які
сприяли розвитку українського національного стилю.
Творча діяльність Я. Степового припала на пер-
шу чверть XX століття і була пов’язана з історичним
періодом, що характеризувався значним поступом
в усіх сферах суспільного життя. Разом із Кири-
лом Стеценком та Миколою Леонтовичем Яків Сте-
повий став продовжувачем національних традицій у
музиці, відроджених Миколою Лисенком.
Аналіз наукових досліджень і публікацій. Озна-
чена наукова стаття базується на історичних фактах
та працях українських музикознавців, предметом
дослідження яких стали науково-теоретичні аспекти
творчості Я. Степового. Ґрунтовні дослідження з цих
питань здійснили Т. Булат [2], М. Грінченко [3], Н. Ко-
ролюк [5], Г. Степанченко [11], Ш. Шварцман [12] та ін.
на прикладі своїх напрацювань вони доводять – твор-
чість Я. Степового була однією з важливих ланок, що
поєднувала українську музику з музичною культу-
рою минулого, адже його майстерність у володінні
простими, художньо правдивими засобами музичної
виразності, взятими зі скарбниці народно-пісенної
культури і професійної музики, заслуговує на увагу і
подальший розвиток.
Мета статті – проаналізувати динаміку творчого
зростання і розвитку Якова Степового в історичному
часі української музичної культури; дослідити інди-
відуальні риси його творчості, визначити її вплив на
українську музичну культуру початку XX століття.
Виклад основного матеріалу. Яків Степанович
Степовий (справжнє прізвище – Якименко) народився
20 жовтня 1883 р. у Харкові. У 1895 році був прийня-
тий до Петербурзької придворної капели, де навчався
диригування, гри на фортепіано, вивчав музичні тео-
ретичні предмети. Саме в перших спробах композиції,
ще в роки навчання в капелі, з’являється той ліризм,
яким пройнята вся подальша творчість митця. У пе-
ріод навчання у Петербурзькій консерваторії у класі
Миколи Римського-Корсакова, а після його смерті
у 1908  році – у класі Анатолія Лядова, Яків прагнув
якомога глибше засвоїти настанови своїх вчителів.
А.  Лядов надзвичайно прихильно ставився до свого
обдарованого учня, зокрема посприяв, аби молодого
музиканта, який подавав неабиякі надії, було звільне-
но «від платні за здібності та сумлінність» [10, с. 43].
На формування Я.  Степового як композитора
значний вплив мали події 1905 – 1907 років. Він був
близький до революційно настроєних студентів, під-
тримував тісний зв’язок з українськими гуртками та
літературно-артистичними товариствами у Петербур-
зі [12, с. 397]. Суспільні й мистецькі погляди митця
яскраво відобразилися у «Барвінках» – його перших
вокальних творах. На їх появу відгукнувся М. Лисен-
ко, який поділився з молодим композитором своїми спо-
стереженнями щодо його перших мистецьких спроб,
звернувши увагу на  необхідність глибокого вивчен-
ня фольклору: «Дуже важко пройти школу народної
етнографії, записати не одну сотню пісень. Іноді чо-
ловік приглянеться до ритміки народної, до зворотів
мелодійних у народній творчості, і це все мимово-
лі має одбитися на власній творчості» [6,  с.  397].
150
Підтримка видатного митця, його поради щодо опа-
нування принципу народності допомогли Якову в по-
дальшій діяльності.
На Я. Степового у цей період неабиякий вплив мала
творчість Е. Гріга, А. Лядова, О. Скрябіна, П. Чайков-
ського, Ф. Шопена, однак поступово в інструменталь-
ній музиці, як і в романсах, митець демонструє власний
стиль, про який відомий український музикознавець
Тамара Булат зазначає: «Філігранна відточеність, вишу-
каність гармонійної мови, задумливий, елегійний, іноді
світлий, оптимістичний настрій, яскраво виражений
український національний колорит – ось основні риси
фортепіанного стилю композитора» [2, с. 58]. 
У 1906 році Я.  Степовий знайомиться із компо-
зитором М.  Мясковським, який щойно вступив до
Петербурзької консерваторії до класу М.  Римсько-
го-Корсакова. Молоді люди не лише товаришували,
а й разом відвідували різноманітні мистецькі заходи.
Так, у листі до М.  Мясковського від 1  серпня  1911
року Я. Степовий пише: «Дорогий Миколо Яковичу!
Якщо Ви будете брати собі квиток на «Прокоф’єва»,
то візьміть і на мою долю що-небудь недороге. Я
його вчора зустрів, він порадив з’явитися в понеділок
у консерваторію і послухати його «Сни». Покладіть
квиток у конверт і відправте його до мене. Я буду
Вам за це дуже вдячний… » [8].
У студентські роки, під час літніх вакацій, компо-
зитор часто подорожував Україною, зокрема збереглися
його свідчення про перебування в Харкові, Києві, Ві-
нниці, Полтаві, інших містах. Завдяки цим подорожам
розширюється коло його знайомств. Так, у 1910 р. у
Києві він знайомиться із К. Стеценком, уже відомим на
той час композитором і хоровим диригентом. Кирило
Григорович щиро підтримував Я. Степового у його пер-
ших творчих спробах, про що свідчить одна із рецензій
на «Барвінки». Позитивно вплинула на подальшу твор-
чість Якова Степановича і його дружба з відомим співа-
ком та громадським діячем І. Алчевським, за ініціативи
якого у Москві 23 грудня 1911 року відбувся авторський
концерт Якова Степового, в якому взяли участь співаки
московських оперних театрів. Перед концертом І. Ал-
чевський виголосив вступне слово, високо оцінивши
талант і професійну майстерність композитора.
Видатні діячі музичного мистецтва вбачали в осо-
бі Я. Степового талановитого продовжувача традицій,
започаткованих М. Лисенком. Його твори все частіше
звучать на різноманітних концертах, рецензуються в
пресі. Митець продовжує наполегливо працювати, ці-
кавиться новими течіями в музиці, вивчає партитури,
але у будь-якому випадку завжди прагне залишатися
самим собою. Ось як із цього приводу висловився
М. Мясковський у своєму листі до В. Держановсько-
го, прогнозуючи Якову Степовому блискуче майбутнє:
«...він може посісти місце... не менш як Грігівського
рангу. Я думаю, що ми не помилимося. Якименко така
щира, безпосередня і скромна людина, яка до того ж
весь час розвивається музично й духовно» [6].
Із 1912 року Я. Степовий починає співпрацювати з
М. Мясковським, С. Прокоф’євим та І. Крижанівським
у редакції журналу «Музика». Зокрема, одна з перших
його статей була присвячена Лисенкові, смерть якого
глибоко вразила композитора. «На 70-му році життя
в Києві 24 жовтня помер відомий, особливо на півдні
Росії, український композитор і збирач народних пісень
Лисенко, – сповіщав читачам журналу Степовий. – Рап-
това смерть Миколи Віталійовича, великого патріота,
який щиро любив свій народ і його пісню, який чима-
ло попрацював у галузі останньої, не може не викли-
кати в серцях його земляків почуття глибокого суму...

Серед українців М. Лисенко як музикант і громадський
діяч дуже популярний, його всі цінували, ним дорожи-
ли, а кожен його твір завжди зустрічався із захопленням»
[9, с. 930]. У своїх кваліфіковано написаних рецензіях,
які містили влучні й доречні зауваження, Степовий на-
голошував на важливості обробки народних пісень для
різного складу виконавців, а також музики для дітей.
Періодом становлення й утвердження особистості
митця, зокрема в камерно-вокальному та камерно-ін-
струментальному жанрах, були 1908-1914 роки. Саме
в цей період з’являються: цикли «Пісні настрою» на
слова Олександра Олеся та «Три вірші» на тексти Мак-
сима Рильського; фортепіанні твори: прелюд «Пам’яті
Шевченка», «Шість уривків», соната, фантазія, рондо
та ін. У цих композиціях проглядалася зрілість митця і
більшість із них стали помітним явищем в українській
музиці. Після того, як Я.  Степовий одержав диплом
вільного художника, склавши у 1914 р. випускні іспити
в консерваторії, його запросили на роботу до Києва. У
цей період Яків Степанович знову подорожує Україною,
збирає і обробляє народні пісні. У листі до Мясковсько-
го він зазначає: «… я блукаю по лісах, нудьгую і гар-
монізую народні пісні, штук із десять уже зробив» [7].
Проте творчі плани композитора порушує Перша сві-
това війна. Його мобілізують до царської армії, звідки
він був відкликаний (за клопотанням Київської кон-
серваторії) лише восени 1917 року.
Повернувшись із військової служби, Яків Степа-
нович знову поринув у роботу: викладає теоретич-
ні  дисципліни, складає  підручник елементарної тео-
рії музики. У період між 1917 та 1921 роками вражає
інтенсивність його творчої і громадської діяльності:
- композитор займається питаннями музично-ес-
тетичного виховання мас, налагодженням концертно-
го виконавства;
- разом із М. Леонтовичем, К. Стеценком, П. Де-
муцьким, Я.  Яциневичем стає членом Всеукраїн-
ського музичного комітету (Вукмузкому) та Відділу
мистецтв при Народному комісаріаті освіти України,
який було створено у 1919 р., активно спілкується
з російськими музичними діячами (Л.  Собіновим,
Р.  Глієром, Б.  Яворським), які брали безпосередню
участь у культурному відродженні України;
- разом із Л. Курбасом, М. Багриновським, А. Пе-
трицьким входить до складу художньої комісії, яка
очолила новий театр – Державну українську музичну
драму, що розпочав роботу у травні 1919 року, бере
безпосередню участь у розробці репертуару театру;
- за ініціативи митця було створено симфонічний
оркестр імені М. Лисенка, він особисто замовив нову
оркестровку опери О.  Верстовського «Аскольдова
могила» Р. Глієру та Б. Лятошинському, а сам працю-
вав над оркестровкою «Ноктюрна» М. Лисенка;
- бере активну участь у відкритті Народної кон-
серваторії, мріє про організацію державного дири-
гентського інституту;
- у 1920 році створив Державний вокальний квар-
тет, який гастролював містами і селами України. Ар-
тисти виступали у складних умовах, але робили все,
щоб «донести до трудящих здобутки вітчизняного
мистецтва».
Навіть у роки громадянської війни композитор
залишався вірним своїм естетичним поглядам. Зо-
крема, у період окупації Києва білополяками, зу-
стрівшись із М. Грінченком, він згадував рідний те-
атр, концертні тури Україною, мріяв повторити їх у
більшому масштабі, розповідав про свої нові роботи,
НОВА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА. 2018. № 4 (96)
програвав оркестрові сюїти на теми українських
народних пісень, говорив про стан та майбутнє
української музики, про роль сучасного українсько-
го композитора» [4, с.  19]. Із листа Я.  Степового до
М.  Мясковського дізнаємося, що в цей період ком-
позитор підтримував стосунки з Р. Глієром, виявляв
інтерес до роботи інших митців, яких знав особисто:
«... Про мене, якщо Вас це буде цікавити, Ви можете
розпитати Глієра, з яким я проживав три роки. Якщо
що-небудь знаєте про Бєляєва, Розовського, Крижа-
новського, Прокоф’єва і інших пітерських музикан-
тів, напишіть мені ...» [8, с. 65].
Починаючи із 1921 року, творчість Я.  Степового
наповнюється новим змістом. Він упорядковує і гармо-
нізує першу в Україні збірку «Революційні пісні», плід-
но працює в галузі романсової творчості. Його солоспі-
ви «Каменярі», «У долині село лежить», «Земле моя» на
слова Івана Франка та «Слово», «Гетьте, думи» на вірші
Лесі Українки, по суті, були першими в українській му-
зиці творами, в яких осмислювався образно-емоційний
зміст нової революційної доби. Г. Степанченко, дослі-
джуючи особливості хорового мистецтва Я. Степового,
зазначає: «Мужньої сили набуває мова композитора в
солоспіві «Каменярі». Його вольові, енергійні інтонації,
пунктирні, чіткі маршові ритми, навіяні мелодіями ре-
волюційних пісень, відтворюють непереможні сили на-
роду-борця, що переносить будь-які труднощі, змітає всі
перешкоди на шляху до здійснення своїх мрій» [11, с. 31].
Крім того, композитор розширює смислові межі во-
кального жанру, зокрема пише співзвучні часові гумо-
ристичні й антирелігійні пісні на тексти С. Руданського
та М. Кузьменка.
Разом із К.  Стеценком та М.  Леонтовичем Сте-
повий значну увагу приділяє компонуванню й про-
пагуванню нових творів для дітей, беручи за основу
народну пісню, вірші поетів-класиків. Підсумком
такої роботи стало видання вокального циклу для
дітей дошкільного віку «Проліски», збірки пісень
для дітей «Кобзар» на слова Т. Шевченка. У зв’язку
з цим Н. Королюк зазначає: «Неабияку майстерність
композитор виявляє в обробках народних пісень та
оригінальних творах, написаних для дитячого хору,
які любовно й поетично відтворюють образи дитя-
чого світу, його психологію. Вони збагатили досить
обмежений тогочасний дитячий репертуар, відіграли
значну роль у справі музичного виховання молодого
покоління» [5, с. 69].
Композитор виявляв неабиякий інтерес до ліри-
ко-побутових зразків народно-пісенної творчості,
насамперед жартівливих і гумористичних, танцю-
вально-пісенних та гумористично-побутових сценок.
Творча індивідуальність митця представлена такими
творами, як «Ой щіт, щіт», «Ой ру-ду-ду, ру-ду-ду»,
«Музика на весіллі», в яких автор застосовує власні
засоби обробки, що найповніше відтворюють комізм
ситуацій, їх жартівливий характер. У зв’язку з цим
Г.  Степанченко зазначав: «Елемент народного гумо-
ру... набирає досить цікавих рис, що їх до нього ніхто
не вживав (речитатив-говірки, характерний вокаль-
ний акомпанемент тощо)» [11, с. 35].
Своєрідність творчого переосмислення народної
пісні виявив композитор у сольних обробках. Він смі-
ливо впроваджував у фортепіанний супровід поліфо-
нічну фактуру, що на той час було новаторством, тонко
відпрацьовував деталі всіх виразових компонентів.
У зв’язку з цим ватро також згадати створені Степо-
вим солоспіви. Саме в камерно-вокальному жанрі він
представив найвизначніші свої твори, окресливши
шляхи подальшого розвитку українського романсу.
151
НОВА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА. 2018. № 4 (96)
Чималий внесок зроблено композитором і в роз-
виток української фортепіанної музики, зокрема ним
було започатковано такі жанри, як прелюд, лірична
мініатюра та ін. Характерною для творчої манери
Я. Степового як у вокальній, так і в інструментальній
музиці була пісенність. Саме вона визначає ладово-ін-
тонаційні особливості його доробку, прийоми роз-
витку матеріалу, специфіку фактури. «Не цитування
зумовлює національний характер його стилю, а суто
народна основа мислення, що йде від фольклорних
першоджерел» [2, с. 54].
4 листопада 1921 року самовіддану творчу і гро-
мадську діяльність талановитого композитора пе-
рервала передчасна смерть від черевного тифу. По-
мер митець у розквіті сил, не встигнувши втілити в
життя так багато творчих задумів.
Висновки. В історичному часі української му-
зичної культури творча спадщина Я. Степового пере-
конливо доводить, що він був не лише талановитим
митцем, а й неординарною постаттю, адже своєю не-
втомною композиторською та громадською діяльністю
в буремні роки становлення нового суспільства пов’я-
зав себе із передовими ідеями епохи, з долею україн-
ського народу, вписав нову сторінку в історію україн-
ської музики насамперед як композитор-мініатюрист,
автор творів малих форм – пісень, романсів, хорів,
невеликих інструментальних п’єс та ансамблів. Його
романси і пісні за своєю лаконічністю й філігранною
відточеністю можна поставити на рівні з кращими
творами даного жанру вітчизняної музики.
УДК 78.462
ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ РОЗВИТКУ
ЛЬВІВСЬКОЇ ГОБОЙНОЇ ШКОЛИ
В КОНТЕКСТІ МИСТЕЦЬКИХ ТРАДИЦІЙ
ЄВРОПИ
У статті окреслено виконавські традиції та
етапи становлення гобойної школи у Львові, оха-
рактеризовано її основні риси та зв’язок із європей-
ськими виконавськими традиціями. Доведено, що на
львівську гобойну школу неабиякий вплив мала захід-
но-європейська традиція, представлена синтезом
французької, німецько-чеської та російської виконав-
ських систем.
Ключові слова: гобой, гобойна школа, тростина,
тембр, звук, тон, губний апарат, вібрація, звукове-
дення, голосоведення, діапазон.
152
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Архів В. Держановського, лист від 3 травня
1913 р. // ЦДММК ім. М. Глінки
2. Булат Т. Яків Степовий / Т. Булат. – К. : Му-
зична Україна, 1980. – 79 с.
3. Грінченко М. Пам’яті Я. С. Степового / М. Грін-
ченко. – Музика, 1923. – № 8–9. – С. 3–7.
4. Грінченко М. Яків Степовий / М. Грінчен-
ко.–Харків.–1929.– С. 19.
5. Королюк Н. Корифеї української хорової
культури XX століття / Н.Королюк.–К . : Музична
Україна,1994.– С. 60-80.
6. Лисенко М. Листи / М. Лисенко. – К. : Мис-
тецтво, 1964. – С. 397.
7. Лист до М. Мясковського від 25 вересня
1920 р // ЦДДАЛМ. Ф. 2040. Оп. 1. Од. зб. 89. Арк.
38 зв.
8. Лист до М. Мясковського від 1 серпня 1911 р.
// ЦДАЛМ. Ф. 2040. Оп.1. Од. зб. 89. Арк. 38 зв.
9. Музика. – М., 1912. – № 102. – С. 930.
10. «Прошение» Я. Якименка, січень 1904 р. //
ДІАЛО. Ф. 361. Арк. 43.
11. Степанченко Г. Я.Степовий / Г. Степанчен-
ко. – К. : Музична Україна, 1987.– 48 с.
12. Шварцман Ш. Яків Степовий / Ш. Шварц-
ман. – К. : Мистецтво, 1964. – С. 397.
Дата надходження до редакції: 25.10.2018 р.
Лев ЗАКОПЕЦЬ,
директор Львівської середньої спеціалізованої
музичної школи-інтернату імені С. Крушельницької,
професор кафедри духових та ударних інструментів
Інституту мистецтв Рівненського державного
гуманітарного університету
В статье обозначены исполнительские тради-
ции и этапы становления гобойной школы во Львове,
охарактеризованы ее основные черты и связь с евро-
пейскими исполнительскими традициями. Доказано,
что на львовскую гобойную школу немалое влияние
имела западно-европейская традиция, представлен-
ная синтезом французской, немецко-чешской и рус-
ской исполнительских систем.
Ключевые слова: гобой, гобойная школа, трость,
тембр, звук, тон, губной аппарат, вибрация, звукове-
дение, голосоведение, диапазон.
© Закопець Л., 2018