Есе на тему:

«Правда через музику, або ж музичний спротив в СРСР у 1950 - 1970

роках»
Студентки 4 курсу
ОП: історія України та культурна антропологія
Сірик Ірини Вікторівни

Музика є не лише джерелом задоволення, а й інструментом соціальних

змін і політичної боротьби. На підтвердження цього факту наведу влучну
цитату: «Музика змінює світ, тому що вона змінює людей». Вона надихає,
допомагає відчути емоції, підвищує нашу енергію та концентрацію,
допомагає зосередитися на роботі або навчанні, а також розслабляє. Крім
того, музика може мати неосяжне значення для культурного та
соціального зміщення. Вона стає спільною мовою, яка об'єднує людей з
різних культур та націй. Не дивує, що вона може відображати соціальні
проблеми, спонукаючи до розвитку соціальної свідомості, та стати
важливою складовою боротьби за соціальні зміни та політичні ідеології.
Як відомо, музика, як і культура в цілому, в Радянському Союзі не була
вільною, тому громадяни не могли собі дозволити відкрито слухати
іноземну музику, а також захоплюватися творчістю музикантів, чия
позиція йшла всупереч із загальноприйнятою політичною ідеологією.
Однак музичне мистецтво завжди було важливим інструментом для
вираження незадоволення чи протесту проти соціальної несправедливості.
У роки існування СРСР вона стала платформою для виразу соціальних
проблем та незадоволення населення диктатурою. На фоні тотального
контролю над культурою, музиканти стали використовувати свою
творчість як інструмент виразу своїх думок та переживань. А оскільки
дозволена музика була просочена пропагандою і мала не меті вихваляти
велич партії, вождів та режим, тому якщо про вождя немає ні слова – у
найближчий час за автором приїжджала машина, яка везла його в
невідомому напрямку. Така цензура запустилась та одразу набрала
шалених обертів ще з часів правління Йосипа Сталіна та прочитувалася у
його послідовників.
Коротко висловлюючись, у СРСР діяла цензура, яка мала на меті
захистити ідеологію Комуністичної партії. Усі пісні та альбоми музикантів
проходили обов'язкову перевірку й оцінку з боку цензорів. У разі її
несхвалення, музика не могла бути офіційно видана, а виконавець міг бути
позбавлений можливості виступати. У 1950—70-х роках в СРСР
музиканти, які не відповідали стандартам радянської ідеології, зазнавали
заборон та обмежень. Влада перевіряла тексти пісень і забороняла альбоми
та концерти музикантів, які вважалися «недостатньо патріотичними». Але
тим не менш, музиканти не здавалися та продовжували виступати і
записувати свою музику. Музичний спротив в СРСР був потужним
засобом висловлювання накипілого та голосом непокірності в суспільстві.
Таким музичним шляхом виступали проти диктатури, соціальних
нерівностей, корупції та цензури. Таким чином, творчі персони
намагалися передати повідомлення, яке влада намагалася приховати від
громадськості. Вони допомагали формувати свідомість мас та боротися з
тоталітарним режимом.
У цих роках заборона перенеслася на рок-музику. Вважалося, що рок-
музика є інструментом «західного впливу» та «імперіалістичної
пропаганди», яка викликає безлад та деградацію молоді. Рок-гурти були
позбавлені можливості виступати в живу музику, їхні записи заборонено
продавати і транслювати на радіо чи телебаченні. Тож не дивує, що
артисти, які намагалися виконувати рок-музику, часто стикалися зі
звинуваченням у порушенні закону та піддавалися цензурі. Проте, ця
заборона не зупинила розвиток рок-культури в СРСР. Він став символом
протесту проти режиму та насильства. Рок-гурти намагалися передати свої
ідеї через тексти пісень та виконання, що стало символом опору і
непокори. Активна підтримка рок-музики з боку молоді та її роль у
формуванні молодіжної культури змушували владу боротися з цим
явищем. Тож, у дані десятиліття і рок-музику влада вважала
«антисоціальною» та «підривною».
У 1960-х роках стає популярним напрямом музики рок-н-рол. Звісно, що
на розгляданих теренах і він був заборонений, але це не зупинило його
поширення. Молодь намагалася дістатися до записів іноземних
виконавців, як от Елвіса Преслі. Так само і «бітломанія» – британський
гурт The Beatles користувався величезною популярністю серед радянської
молоді і впливав не тільки на музичний смак, а й на моду та інші сфери
культурного життя. Наступним був популярний твіст. Усюди його
танцювали відкрито й вільно, на вечірках, з друзями, і лише в СРСР це
робилося таємно, бо Микита Хрущов обурювався, що як же ж
непристойно танцювати, виляючи частинами тіла. Отже, і така музика, як
рок, рок-н-рол, твіст були в СРСР під суворою забороною, бо не тільки не
подобалися особисто вождю, а і вбачались як «буржуазний» жанр, що
негативно впливає на молодь і підштовхує до безладного життя.
Варто згадати і про панк-гурти, які були ще більш радикальними в своїй
музиці та текстах пісень. Вони виступали проти всього, що пов'язано з
державною владою, та закликали до повстання. Панк-музика була дуже
популярна серед молоді, але уряд сприймав її як загрозу для державної
безпеки. Якщо узагальнити, то можна ствердити, що для цього жанру
характерні прості рифми та бойовий ритм, а текст пісень часто стосується
актуальних проблем молоді: безробіття, бідність, соціальна нерівність, все
як не любить тоталітарна влада. Багато панк-гуртів та їх шанувальників
вважали себе частинкою антиавторитарного руху, який виступав проти як
політичного, так і соціального консерватизму. Очевидно, що панк-гурти
було розпущено, а доля їхніх учасників часто заводила до тюремного
ув'язнення.
Українська музика в СРСР також підлягала цензурі, особливо ті пісні, які
мали національний характер і виконувалися українською мовою. Багато
українських виконавців та гуртів, які співали про національну свободу та
незалежність, були заборонені, їх твори не виходили на радянські
телеканали чи радіостанції.
Один з найвідоміших прикладів забороненої української музики — це
творчість Володимира Івасюка, який був вбитий у 1979 році. Він був
відомий своєю творчістю, у якій він співав про кохання, життєві цінності
та незалежність України. Його пісні були під забороною, а він сам
піддавався переслідуванням з боку радянської влади. Івасюк писав пісні,
які були пронизані патріотизмом та любов'ю до України. Його творчість
мала значний вплив на українську музику того часу. Однією з його
найвідоміших пісень є «Червона рута», яка стала своєрідним гімном
покоління 1970-х. Як уже було зазначено, Івасюк також став жертвою
цензури. Його пісні забороняли в ефірі радіо та телебачення. Він був
звинувачений в «українському націоналізмі» та зв'язках з українськими
націоналістами. Насправді ж, Івасюк не мав політичних амбіцій та став
жертвою тоталітарного режиму, який боявся будь-якої прояви української
культури та ідентичності. У травні 1979 року Івасюка знайшли мертвим у
своїй квартирі у Києві. Смерть була оголошена самогубством, однак ми всі
ми знаємо, що він став жертвою політичних переслідувань.
На мою думку, дуже цікавим лайфхаком були підземні концерти — це
музичні виступи, які відбувалися поза офіційною культурною програмою і
здебільшого не мали дозволу влади. Ці концерти стали способом для
молоді виразити свої погляди та знайти спільну мову з іншими, які
поділяли їхню думку. І мова йде не лише про концерти у якихось підвалах
чи сховищах, а й взагалі про таємне законспіроване місце. У Радянському
Союзі такі концерти були особливо поширеними в 60-70-х роках, коли
культурна цензура була на своєму піку. Молодь виступала під прикриттям
підпільних клубів та гуртів, що дозволяло їм обійти офіційну цензуру. Такі
виступи були організовані в квартирах, гаражах, підвалах та інших
підходящих місцях. Учасники концертів грали різні стилі музики, від року
та джазу до бардівської та народної. Ці концерти стали способом
вираження незадоволення молоді тоталітарним режимом та поширення
ідей свободи та самовираження. Однак, зрозуміло, що організатори таких
дійств часто потрапляли під наругу влади. Їх затримували та засуджували
за незаконну діяльність та «антирадянську пропаганду». Тим не менше,
концерти продовжували відбуватись…
Отже, усі ці музичні рухи та напрями, про які було згадано в моїх
роздумах на папер, свідчать про те, що музика не тільки є мистецтвом, але
й може бути інструментом вираження незадоволення та протесту проти
будь-якої несправедливості. В СРСР багато музичних напрямів були
заборонені або сильно обмежені у зв'язку з ідеологічними догмами та
прагненням контролювати творчість музикантів. Проте, незламні творці
продовжували популяризувати музику, демонструючи музичні сили як
спосіб вираження своєї свободи та незалежності. Сьогодні музика та
музичні рухи, незважаючи на колишній ігнор та заборони, є актуальними і
популярними у всьому світі й досі.