Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Ідея національного відродження України в діяльності

Кирило-Мефодіївського братства

Підготувала:

Студентка Екф-12с

Кривейко М. Б.

Львів-2021
 Вступ

Уособленням нового покоління українських діячів 40-х рр. стало

Кирило-Мефодіївське товариство, історія якого пов’язана з появою в
Київському університеті Миколи Костомарова, що розпочав викладати тут
після закінчення Харківського університету. Він згуртував навколо себе саме
таку активну молодь, що була захоплена ідеями романтизму. Серед нових
друзів, однодумців та прихильників Костомарова зародилася думка про
перетворення їхнього гуртка на таємне товариство з метою пропаганди ідей
слов’янської єдності. Організаційне оформлення товариства відбулося на
початку 1846р. Ініціаторами створення братства стали полтавський вчитель
В.Білозерський, державний службовець П.Гулак, історик М.Костомаров,
письменник П.Куліш, а також етнограф О.Маркович. Названо товариство
було на честь проповідників християнства серед слов’янських народів, а
саме: братів Кирила і Мефодія.
Кожен з членів організації належав до різних верств населення, тому
свою обізнаність у народному повсякденному житті вони поєднували з
ґрунтовними знаннями з історії України. Нові європейські ідеї сприймалися
крізь призму власного досвіду, саме так формувався світогляд братчиків.
Завзято кирило-мефодіївці провадили просвітницько-наукову роботу,
виступаючи у навчальних закладах Києва та поширюючи свої ідеї. Також
збирали кошти на відкриття народних шкіл, випускали шкільні підручники,
зокрема, перший підручник з історії України «Повість про український
народ» написав П. Куліш у 1846 р.
На жаль, проіснувало Кирило-Мефодіївське братство недовго – всього
14 місяців, а припинило свою діяльність через арешти учасників товариства.
Покарали братчиків за їхні програмні цілі, викладені у документах.
 1.1. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

Поява та діяльність братства стала початком переходу від

культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток
України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та
визначити місце і роль українського народу в сучасному їм світовому
історичному контексті. Кирило-Мефодіївське товариство було самостійним і
самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не
підпорядковувалось, а ідеологічно не повторювало політичних настанов
жодної з загальноросійських суспільних течій.

Виникнення української таємної політичної організації було не лише

черговим виявом невмирущості політичної традиції обстоювання
українського автономізму, а й національно забарвленим виявом
загальноєвропейських тенденцій та процесів. Це об'єднання виникло під
впливом загострення протистояння у Європі між силами абсолютизму і
демократії, ідеологічно сформувалось на основі передових
західноєвропейських філософських систем та ідей польського романтизму,
організаційно згуртувалось, наслідуючи європейські таємні організації, стало
своєрідною реакцією українського народу на посилення наступу царату на
його права.

У потужних суперечках між братчиками породжувалися різні

програмні документи товариства. М. Костомаров уважав головними
християнські ідеали і створення спілки слов’янських народів, а от М. Куліш
віддавав пріоритет ідеї національного визволення. Саме ці роздуми та
погляди знайшли своє місце у «Книзі буття українського народу» і «Статуті
слов’янського братства св. Кирила і Мефодія», що були написані лідером
братчиків Миколою Костомаровим.

Сам Микола Костомаров народився в сім’ї поміщика та кріпачки. В

дитинстві він був вразливим та слабким, але розумним та свідомим. Однак
він став людиною непересічної долі, письменником і публіцистом, істориком
і етнографом, громадсько-політичним діячем і поетом. Після закінчення
гімназії вступив до Харківського університету, спілкувався із такими
особистостями, як П. Гулак-Артемовський та І.Срезневський, саме вони
формували світогляд М.Костомарова. Наступну частину свого життя діяч
присвятив науковій праці, написав свій перший художній твір – драму «Сава
Чалий», а в 1846 р. став професором кафедри російської історії Київського
університету.

Саме М. Костомаров відіграв роль ідейного та передового провідника

Кирило-Мефодіївського товариства, тому й був ув'язнений та висланий у
заслання. Через арешт наречена ідеолога покинула коханого, це й зруйнувало
його особисте життя. Усе життя він прожив на самоті, присвятивши себе
науці. Найвідоміші праці: «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа»,
«Мазепинці», «Останні роки Речі Посполитої», «Гетьманство Виговського»,
«Павло Полуботок» він присвятив історій України. Створені на підставі
документальних джерел, вони були написані захоплююче, цікаво і читалися
публікою з насолодою. Вчений відстоював ідею відокремлення української
історії від російської та втілення у ній волелюбних демократичних традицій
українського народу.

Програма перебудови суспільного життя, що була викладена в

документах товариства, намагалася поєднати різні ідеї, а саме: національну,
християнську та соціальну.

Створення слов’янської спілки християнських республік була пов’язана

зі реалізацією національної ідеї. Завдяки волелюбству та стійкості,
український народ мав відіграти важливу та кінцеву роль у створенні такого
союзу. Він повинен був допомогти іншим слов’янським народам звільнитися
від влади монархів та попів. На думку М. Костомарова, вільною Україна
могла бути лише в слов’янському союзі.
1.2 Ідея національного відродження у діяльності Кирило-Мефодіївського
братства

З кінця XVIII до початку XX ст. у програмних положеннях

громадських організацій та працях українських письменників, діячів,
істориків закладалося право українців на самовизначення, що мало міцну
теоретичну базу у вигляді ідеї національно-державного відродження.
Ліквідація автономії України і поділ її земель між Російською та Австро-
Угорською імперіями унеможливили створення єдиного державного
національного центру, бо вони вороже ставилися до будь-яких національних
прагнень українців і придушували їх усіма силами. Тому у 80-х рр. XVIIІ ст.
виникає ідея українського національно-державного відродження. Беручи до
уваги українське національне відродження першої чверті XIX ст., треба мати
на увазі, що носієм цього ідейного руху було дворянство.
У піднесенні національної свідомості українців наполегливо
працювали письменники-романтики, саме вони відіграли значну роль. У
літературному житті активну участь брали Г. Квітка-Основ’яненко, М.
Костомаров, А. Метлинський та І. Срезневський. Сам М. Грушевський
зазначав, що «українські письменники подають руку слов’янському
відродженню.
У 30-х рр. XIX ст. в Україні починає формуватися поняття нації, яке
акцентує свою увагу на об’єднанні мови та культури. Наслідком поширення
ідеї національної свідомості стає проблема українського національно-
державного відродження.
У 40-х рр. XIX ст. осередком політичного життя в Україні став Київ (до
того був Харків), де розпочала свою діяльність Археологічна комісія, завдяки
науковим дослідженням якої з’явилося нове покоління українських діячів,
наприклад, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, які на чільне місце
історичних завдань поставили ідею державної незалежності України як
гаранта інтересів нації.
 Спробою перетворення цих ідей у практичну площину стала діяльність
Кирило-Мефодіївського товариства, яке об’єднало цвіт української думки та
людей, які мали величезний вплив на розвиток українського національного
відродження. Організаторами братства були В. Білозерський, М. Гулак і М.
Костомаров. Соціальний склад братства відрізнявся від складу політичних
гуртків першої чверті ХІХ ст., тому що члени братства походили з середніх
або найбідніших верств населення. Саме вони прийшли в Україні на зміну
родовитому панству у сфері ідейного провідництва.
Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства були
сформульовані у праці М. Костомарова «Закон Божий» та відозвах Кирило-
Мефодіївського товариства. Національне питання в них розглядалося як
складова частина майбутньої слов’янської федерації, в якій кожен народ мав
створити свою республіку й управляти своїми справами незалежно від інших.
Глибока релігійність також пронизує програмні документи кирило-
мефодіївців, у яких домінують соціальні ідеали первісного християнства,
чітко простежується ідея обстоювання загальнолюдських цінностей —
справедливості, свободи, рівності і братерства. Побудована на ідеях
українського національного відродження та панславізму, ця програма
виходила за рамки власне української проблематики. Характерно, що,
перебуваючи під впливом західноєвропейських філософів та польського
романтизму, у яких в цей час чітко простежується популярна народно-
месіанська ідея, кирило-мефодіївці розробили свій вітчизняний варіант
«месіанізму»: основною дійовою особою їх широкомасштабних планів мав
стати скривджений, поневолений, але нескорений український народ. Саме
йому відводилась місія визволителя росіян від їх деспотизму, а поляків — від
аристократизму, роль спасителя і об'єднувача всіх слов'янських народів.
Члени Кирило-Мефодіївського братства намагалися надати своїм
поглядам конституційного оформлення. Г. Андрузький розробив «Начерки
Конституції Республіки». Погляди автора цього документа еволюціонували
від обмеження монархічної форми правління до заміни на республіканську.
Після арешту та заслання його було вислано в Казань під нагляд поліції,
потім – до Петрозаводська.
Діяльність Кирило-Мефодіївського братства стала кульмінаційною
віхою українського національно-визвольного руху 40-х рр. ХІХ ст. і, як
відзначав Д. Дорошенко, «його ідеї та його програма надовго зазначили
головні напрямні лінії українського національного відродження».
Новий український центр в особі першого українського журналу «Основи»
об’єднав провідні сили Кирило-Мефодіївського братства, але подальшого
розвитку його програмні ідеї в діяльності петербурзького гуртка не отри-
мали. Можливо, життєвий досвід охолодив юнацькі мрії, а суттєво важливі
для українців завдання змусили облишити далекосяжні мрії про устрій
слов’янського світу.
Кирило-Мефодіївське товариство у своїй програмі передбачало глибокі
соціальні, політичні та культурні перетворення в масштабах усього
слов’янського світу.
Товариство ставило своїм завданням перебудову суспільства на засадах
християнського вчення про свободу, справедливість, рівність і братерство
шляхом здійснення, поданих нижче, реформ:
1) соціальні, тобто ліквідація кріпосництва і зрівняння у правах усіх станів;
2) національне зрівняння у правах усіх слов’янських народів щодо розвитку
національної мови й культури;
3) поширення освіти в народних масах;
4) об’єднання всіх слов’ян у дусі слов’янофільства у федеративній державі,
провідну роль у якій мала відігравати Україна, а Київ мав стати столицею
федерації, де збирався б загальний сейм.

Надважливе значення мала і культурнопросвітницька діяльність. Діячі

Кирило-Мефодіївського товариства виступали активними борцями за
розвиток і утвердження національної мови і культури; пропагували
просвітницькі ідеї і досвід інших слов’янських народів, особливо Польщі;
сприяли державному єднанню народів і взаємозбагаченню культур.
 Так, як кінець XVIII – початок XIX ст. в Україні прийнято вважати
початком національно-культурного відродження, суть якого полягає у
відновленні різних сфер, наприклад: національної, духовної, культурної,
мовної, а також у відновленні буття народу після їхнього занепаду.
Відродження пов’язано зі значним зростанням уваги до проблем, явищ та
процесів, які є національно значущими.

Кирило-Мефодіївського товариство, з одного боку, стало яскравим

свідченням невмирущості політичної традиції обстоювання українського
автономізму, з іншого – закономірним виявом загальноєвропейських
тенденцій та процесів. Своєю активною пропагандою ідей слов’янської
єдності та прагненнями до створення загальнослов’янської демократичної
федерації кирило-мефодіївці сприяли утвердженню націоналістичної та
інтернаціональної свідомості народів. Члени таємного братства у своїх
програмних документах ставили завдання перебудувати суспільство на
засадах християнства, ліквідувати кріпацтво, стани, поширювати освіту й
об’єднати всі слов’янські народи в одну федерацію, в якій кожний народ
зберігав би свою внутрішню свободу.

Усі слов’янські народи мали б право вільно розвивати свою культуру.

Але братство не включало в програму питання повної незалежності України,
що було неймовірною помилкою.

Саме заснування КирилоМефодіївського товариства започатковує таку

історію, як новий етап українського політичного руху. Хоча братство, на
жаль, існувало недовго. ідеї братства поширювалися серед тогочасної
інтелігенції. КирилоМефодіївське братство було першою в історії України
нелегальною антикріпацькою політичною організацією, яка ставила за мету
національне й соціальне визволення українського народу, возз’єднання його
в єдиній соборній державі з одночасним створенням федерації слов’янських
країн.
 Висновок

Отже, учасники Кирило-Мефодіївського товариства розглядали

національне відродження України виключно на автономістських засадах, а
про незалежну державу, як одне ціле навіть і не йшлося. Варто взяти до уваги
те, що такі ідеї відповідають часу, сучасниками якого й були кирило-
мефодіївці. Також пронизується глибока релігійність учасників братства, у
їхніх документах домінують соціальні ідеали первісного християнства,
простежується ідея обстоювання загальнолюдських цінностей, таких як
рівності та справедливості. У них на меті було ліквідувати кріпацтво,
поширювати освіту в Україні та зберегти внутрішню свободу. Діячі Кирило-
Мефодіївського товариства виступали активними борцями за розвиток і
утвердження національної мови і культури, пропагували державне єднання
народів і взаємозбагачення культур. Хоча братство проіснувало недовго,
воно заклало початок українського відродження, поширило ідеї об’єднання
та возз’єднання, а також сприяло утвердженню націоналістичної та
інтернаціональної свідомості народів, в першу чергу – українців.
 Список використаних джерел та літератури:

Джерела
1. Костомаров, Микола. « Закон Божий». Київ: Книга буття українського
народу. 1991. 40с.

Література
1. Сорочук, Людмила. Культурно-просвітницькі ідеї Кирило-
Мефодіївського товариства. Львів: Наукові записки. Серія
«Культурологія», 2012. 142 -151с.
2. Бойко, Микола. Кирило-Мефодіївське товариство: філософські та
культурологічні ідеї національної самосвідомості та
державотворення. Дніпродзержинськ: Вид. від. ДДТУ, 2006. 452с.