Тема 4.

Інституційний розвиток та ідейні основи українського

національного руху наприкінці 18 ст. – початку 19 ст.
1.Початки національного відродження на Наддніпрянській Україні.
Національна ідея у історичних, етнографічних та літературних працях
українських авторів кінця 18 ст. – початку 19 ст.
У результаті становлення національної інтелігенції в Україні, як і в усій Східній Європі,
починається відродження національної свідомості. Поштовхом до цього став той факт, що
раніше, із запровадженням кріпацтва, маса людей почала претендувати на дворянство з
остраху бути записаними до селян й потрапити у кріпаки. Для вирішення цього питання
російський уряд створив спеціальний орган — Герольдію, яка розпочала перевірку підстав
претендентів на дворянство. У процесі пошуку відповідних документів серед представників
провідної верстви українського суспільства на межі ХVІ—XIX ст. з'являється зацікавлення
національною історією, етнографією, фольклором. Це сприяло усвідомленню спільності
соціально-економічних, політичних і культурних інтересів усіх верств українського народу.
Чималу роль у національному відродженні відіграло формування нової української
літератури з чіткими рисами національної своєрідності. Важливою подією стала публікація у
1798 р. "Енеїди" І. Котляревського, написаної народною українською мовою. Велике
значення для пробудження національної свідомості мали художні твори Є. Гребінки, Г.
Квітки-Основ'яненки , наукові праці професорів Київського та Харківського університетів М.
Максимовича та І. Срезневського. Неможливо переоцінити в цьому контексті "Історію Русів",
анонімний автор якої доводив, що Україна має всі права на відновлення державності.
Значне піднесення в країні викликали Великі французька революція та російсько-французька
війна 1812 р. Активними прихильниками радикальної реформації суспільства стали відомі
громадські та культурні діячі В. Калніст, В. Каразін, Г. Винський, О. Поліцин, В. Пассек, І.
Орлай, І. Котляревський та ін. Зокрема, В. Капніст в "Оді на рабство" і драмі "Ябеда" сміливо
виступив проти анти-1 народної феодально-кріпосницької системи. Гуманістичні ідеї
українських просвітителів підтримало нове покоління патріотів.
Одним із виявів волелюбних прагнень стало виникнення в Україні таємних політичних
товариств, їх різновидом було масонство — заснований на поч. ХVІІІ ст. космополітичний
релігійно-етичний рух, альтернативний державним структурам і державній ідеології.
Найбільша масонська ложа діяла в Полтаві під назвою "Любов до істини".
Невдоволення самодержавно-кріпосницьким режимом відчувалося й серед передової
частини офіцерів-дворян, які ставили за мету змінити панівний лад. Найяскравіше ці ідеї
виявилися у декабристському русі, тісно пов'язаному з Україною. Його представники
вимагали повалення абсолютизму та створення республіки, ліквідації кріпацтва, рівних прав
для всіх, свободи господарського розвитку. Однак декабристські організації не надавали
належного значення національному питанню.
Важливими осередками суспільно-політичного руху в Україні у другій чверті XIX ст. були
навчальні заклади, насамперед Харківський та Київський університети. Під впливом
повстання декабристів на поч. 1826 р. виник таємний політичний гурток у Харківському
університеті. Вільнодумство було поширене серед професорів та студентів Ніжинської
гімназії.

2.Кирило-Мефодіївське братство. Ідея української державності у рецепції

Т.Шевченка.
У 40-х роках XIX ст. на боротьбу проти панівного ладу стають нові сили не лише
дворянської, а й різночинної інтелігенції. Виникають таємні політичні організації, члени яких
прагнули не тільки звільнення селян від кріпацтва, а й національної свободи України.
Першою з них було Кирило-Мефодіївське товариство (братство), засноване у січні 1846 р. у
Києві. Воно увібрало в себе цвіт української думки, людей, які мали величезний вплив на
перебіг і розвиток українського відродження. Тут були історик М. Костомаров, письменник і
громадський діяч П. Куліш, професор М. Гулак, видатні етнографи П.Маркович і В.
Білозерський — усього майже 100 братчиків. Окрасою товариства був Геніальний поет Тарас
Шевченко. Виданий у 1840 р. у Петербурзі перший збірник його поезій "Кобзар" відразу
здобув Шевченкові широку літературну славу й справив надзвичайний вплив на
пробудження української національної свідомості.
Програмні ідеї Братства, зокрема, передбачали: 1) створення демократичної федерації
слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності та суверенності; 2)
майбутнє суспільство мало будуватися на засадах християнської моралі шляхом здійснення
низки реформ; 3) скасування самодержавства, кріпосного права та станів, встановлення
демократичних прав і свобод для громадян; 4) зрівняння у правах усіх слов'янських народів .
щодо їх національної мови, культури, освіти тощо.
У 1843-1845 pp. Тарас Григорович написав свої революційні поеми «Сон», «Кавказ», «Великий
льох», «І мертвим, і живим...», «Заповіт». Звинувачуючи у поневоленні України російських царів
та імператорів, Шевченко відкидає ідею нероздільності Малої і Великої Росії та лояльності до
імператорів. Ніколи раніше українські інтелектуали так не протестували проти російського
гноблення України. Всіма своїми творами Шевченко відстоював національне і соціальне
визволення українського народу, його державність і незалежність. Увесь наступний український
національний рух тією чи іншою мірою пов'язаний з творчістю поета, а його мученицька доля
надихала на боротьбу, багато поколінь українців.

Підводячи підсумки соціально-економічного та суспільно-політичного й духовного розвитку

Східної України в кінці XVIII — першій половині XIX ст., слід охарактеризувати цей період як
один із найважчих і найскладніших: жорстока кріпосницька експлуатація, колоніальне
гноблення, політична реакція, переслідування будь-якої вільної думки, розгром всіх спроб
передової частини суспільства внести зміни в життя трудового народу. І, попри все, боротьба за
ліквідацію кріпосництва, за національне відродження українського народу, його культури і
мови.

Кирило-Мефодіївське товариство існувало недовго. Уже на поч. 1847 р. його члени були
заарештовані й суворо покарані. Але значення братства було величезним. Його ідеї та
програма надовго визначали головні напрями українського національного відродження.
Незважаючи на всі зусилля, царський уряд був безсилим перешкодити зростанню
національно-визвольного руху в Україні, відвернути крах кріпосної системи, що назрівав.
Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити своїх намірів, ініціатори організації ще
не вийшли з кола теоретичних дискусій, коли її розгромили. Однак ідеї братства глибоко
проникли в свідомість тогочасної і наступної інтелігенції, надовго визначили головні
напрями лінії українського національного відродження. 

3. Національне відродження на західноукраїнських землях у першій половині

19 ст.
На початку XIX ст. західноукраїнські землі перебували у складі Австро-Угорщини і
вважалися найбільш відсталими в соціально-економічному відношенні. Українці зазнавали
колоніальних утисків. XIX ст. стало періодом національного, культурного та
інтелектуального відродження західних українців. У цей час основну масу українського
народу в Західній Україні складало селянство. Воно зберігало мову, традиції, культуру, а
також проявило себе, як активну суспільно-політичну силу.

10 - Ті роки XIX ст.

Уже наприкінці XVIII ст. з’являється тенденція, що свідчить про нагальну потребу
отримання українцями освіти рідною мовою. У 1816 р. в Перемишлі виникло товариство, що
мало на меті створення книжок для українців освітнього і релігійного змісту. У 1818 р.
розпочалась підготовка сільських вчителів українською мовою. Ці прагнення українців
щоразу наштовхувалися на перешкоди збоку австрійської влади.

20 - Ті роки XIX ст.

У цей час українська інтелігенція в Західній Україні розпочала активну роботу по науковому
дослідженню рідної мови, написанні її граматики, складання словників. Це було вкрай
актуально з огляду на те, що ані австрійці, ані поляки не визнавали за українською мовою
права на самобутність та самодостатність. Вони просто заперечували факт її існування.
Результатом філологічних досліджень стали праці Івана Могильницького та
діяльність Зоріяна Ходаківського. У 1822-1823 рр. в альманасі «Львівський пілігрим» вперше
було надруковано збірку українських і польських пісень, наукові статті про них, складені
львівським професором Карлом Гюнтером  і галицьким істориком Денисом Зубрицьким.

30 - Ті роки XIX ст.

У цей період в Галичині виникає організація української інтелігенції під назвою «Руська
трійця» (1832 р.). Її очолював Маркіян Шашкевич. «Руська трійця» була напівлегальним
демократично–просвітницьким і літературним об'єднанням. Її діяльність базувалася на
попередніх досягненнях культури українського народу. Головний напрямок роботи – це
дослідження і популяризація історико-культурних надбань українців, актуалізація окремих
сторін суспільно-політичного життя українців в Австро-Угорщині. Своєю появою  «Руська
трійця» знаменувала перехід від фольклорного до культурницького етапу УНВ. Учасники
цієї організації перебували під впливом ідей романтизму, а також етнографічних, історичних
і літературних творів українців Наддніпрянської України. Діяльність «Руської трійці» носила
загальнонаціональний характер і була необхідна, як для підавстрійської, так і для
підросійської України. Наприкінці 1837 р. у Будапешті було опубліковано збірку літературних
у фольклорний творів членів «Руської трійці», що називалася «Русалка Дністрова». Вона
вийшла українською мовою і пропагувала ідею єдності народу.

40 - Ві роки XIX ст.

Особливий вплив на національний рух в Західній Україні справила революційна хвиля 1848-
1849 рр., що охопила майже усю Європу. Для народів Центральної та Східною Європи, які
перебували в колоніальній залежності – це був період активної боротьби за свої національні
права.

Під тиском революції, австрійський уряд був змушений піти на задоволення окремих вимог
тих народів, що населяли імперію, зокрема і українців. У такий спосіб уряд намагався
здобути прихильність українців, а також поставити їх як противагу революційно
налаштованим полякам. Наприклад, в Галичині було скасовано кріпосне право (1848 р.), а
15 травня 1848 р. ліквідовано панщину. До того ж, тут було запроваджено дію Конституції,
що означало отримання українцями громадянських і політичних прав. При Львівському
університеті відкрилися кафедри української філософії, історії і богослов'я з українською
мовою навчання.

13 квітня 1848 р. поляки створили Центральну Раду Народову як самоврядний орган і

координаційний центр всіх революційних подій у Львові і Галичині. 2 травня 1848 р.
українці, у свою чергу, утворили Головну Руську Раду (ГРР) на чолі з єпископом Григорієм
Яхимовичем. ГРР подала петицію до губернатора з пропозицією поділити Галичину на
Західну (польську) і Східну (українську), а також запровадити в Східній Галичині, об'єднано з
Закарпаттям і Буковиною, місцеве українське самоврядування, як окремої української
провінції.

У 1848 р. у Львові вийшла перша українська газета «Зоря Галицька», де ГРР пропагувала свої
ідеї, а також було створено культурно – просвітницьку організацію «Галицько-руську
матицю».

1-2 листопада 1848 р. австрійські війська почали наступ на Львів з метою придушення
революційних заворушень. Місто охопило народне повстання, яке зазнало поразки. Це
поклало край головним революційним реформам а Австрії, що були спричинені
революцією.

На відміну від інтелігенції українське селянство більш рішуче боролося за свої права.
Наприклад, у 30-50-х рр. XIX ст. у Буковині вибухала ціла низка селянських повстань під
приводом Лук’яна Кобилиці. Головною метою повстанців було скасування кріпосного права і
панщини та наділення їх землею.

Таким чином, у першій половині XIX ст. УНВ в західноукраїнських землях проходить
фольклорний і культурницький етапи. У цей час закладається основа потужних суспільно
– політичних рухів, які в другій половині XIX ст. і визначали характерні форми діяльності
української інтелігенції по політичному обстоюванню прав українців в Австро-Угорщині.

3.1. Реформи «освіченого абсолютизму» (Марії-Терези та Йосифа ІІ) і їх вплив

на західноукраїнське суспільство.

Входження до складу австрійської імперії спричинило для західних українців, як і для

наддніпрянських українців чимало змін. Вони також опинилися у складі імперської
структури управління прикметники рисами якої були перевага інтересів центру, засилля
чиновництва, прагнення до регламентації життя підданих розпорядженнями зі столиці.

Однак у ставленні Австрійської та Російської імперій до українських земель були також

значні відмінності. Австрійський уряд ніколи не намагався стверджувати, що українські землі
є корінними імперськими землями і лише доводив своє право володіти ними визначити, що
їх населяють інші народи. Імперія Габсбургів була об'єднанням різних народів, з яких жоден
не мав абсолютної більшості. Унаслідок цього австрійська влада не намагалася нав'язувати
своїм підданим єдину загальноімперську культуру. Однак, у національному житті західних
українців, що потерпали раніше від мадьяризації на Закарпатті, румунізації у Північній
Буковині та полонізації в Східній Галичині, під владою Габсбургів відчутним стало також
онімечування. В усіх державних установах стала вживатися німецька мова, що значно
посилило загрозу денаціоналізації українців.

Західноукраїнські землі дісталися австрійській владі у досить занедбаному стані. Габсбурги

не збиралися їх утримувати за рахунок центру, а розраховували на них як на джерело
поповнення армії та надходжень до державної скарбниці. У 70-80-х pp. XVIII ст. на
західноукраїнських землях відбулося чимало змін, пов'язаних із здійсненням в усій імперії
реформ імператриці Марії Терезіх та її сина Йосифа II.

В аграрній сфері було здійснено перепис земель, якими володіли пани і, відповідно до
нього, визначено повинності селян і податки із землевласників, було також обмежено
застосування до селян тілесних покарань, заборонено панщину у неділі та свята, примусові
роботи без згоди селян тощо.

У 1780-1782 pp. Йосиф II видав декілька законів, за якими селяни звільнялися від особистої
залежності та панщина обмежувалася трьома днями на тиждень. Водночас селянам
надавалися мінімальні громадянські права - одружуватися без дозволу пана, посилати дітей
навчатися до школи, ліквідовано право пана судити селянина тощо. У 1789 р. Йосиф II видав
закон про ліквідацію панщини, проте після його смерті цю норму скасували.

В адміністративній сфері "королівство Галичини і Лодомерії" було поділено на округи,

припинено дію всіх польських законів із 1786 р. і замінено їх на загальної м перські.

В релігійній сфері імператриця Марія-Терезія зрівняла у правах греко-католицьку та римо-

католицьку церкви. Римо-католикам було заборонено примушувати греко-католиків
змінювати віру. Імператор Йосиф II за законом 1781 р. надав рівні прав у своїх володіннях
послідовникам не лише всіх християнських церков, а й євреям. Некатолики здобули
однакові з католиками права на державну службу.

В освітній сфері імператриця Марія Терезія за шкільною реформою 1777 р. визнала за усіма
своїми підданими право навчати своїх дітей у початковій школі рідною "материнською"
мовою. У Відні 1774 р. при церкві Св. Варвари було відкрито семінарію ("Барбареум") для
навчання греко-католицького духівництва. За правління Йосифа II її закрили, а натомість
створили семінарії у Львові та Ужгороді. З 1784 р. відновилася діяльність Львівського
університету, при якому для студентів-русинів було створено "Студіум рутеніум" ("Руський
інститут".), де науки викладалися церковнослов'янською мовою.

Реформи Марії-Терезії та Йосифа II, здійснені на західноукраїнських землях в цілому

позитивно вплинули на розвиток краю, спричинили поширення серед русинів прихильного
ставлення до Габсбургів, завдяки чому їх стали називати вірними і вдячними імперії
"тірольцями Сходу".

Адміністративна реформа
Королівство Галичини і Лодомерії було поділено на округи, які очолювали старости,
підпорядковані губернатору краю, що призначався імператором. У селах влада належала
мандаторам (наглядачам), які призначалися старостами округів, але утримувалися
землевласниками. Містами управляли магістрати, склад яких призначала імперська
адміністрація, потім міські ради, що були органами місцевого самоврядування.
Вищим представницьким органом стояв сейм, де провідні позиції посідала польська шляхта.
Від 1786 р. припинялася дія польських законів, їх заступали загальноімперські.
Адміністративним центром королівства став Львів.
Аграрна реформа
Було складено «Інвентарій», куди внесли кількість земель, якими володіла шляхта, і де
визначено повинності селян. Імперський уряд з’ясував розміри податків із цих земель і
заборонив землевласникам обтяжувати селян більше, ніж було передбачено «Інвентарієм».
Заборонялося застосовувати тілесні покарання, примушувати відробляти панщину в неділі й
свята. У 1780–1782 рр. видано закони Йосифа II про звільнення селян від особистої
залежності та обмеження панщини трьома днями на тиждень. Надання селянам деяких
громадянських прав – одружуватися без дозволу поміщика, посилати своїх дітей навчатися у
школах; ліквідовувалося право пана судити селян. Надання селянським громадам права
самоврядування.
У 1789 р. було прийнято указ про ліквідацію панщини (скасований після смерті Йосифа II).
Релігійна реформа
• Визнання за римо-католицькою і греко-католицькою церквами рівних прав.
• Заборона називати греко-католиків уніатами і примушувати їх змінювати віру.
• Надання некатоликам рівних із католиками прав на державну службу.
• Зрівняння євреїв у правах з іншими народами імперії.
Освітня реформа
• Створення в 1774 р. у Відні при церкві Св. Варвари генеральної греко-католицької семінарії
(«Барбареум») для здобуття вищої духовної освіти греко-католиками. Пізніше замість неї
було створено греко-католицькі семінарії в Ужгороді та Львові.
• Відновлення в 1784 р. діяльності Львівського університету. Для русинів при ньому було
створено «Руський інститут».
• Запровадження нової шкільної системи, за якої в початкових школах навчання
здійснювалося рідною мовою.
Наслідки реформ
• Загалом позитивно вплинули на життя західних українців і сприяли політичній модернізації
краю.
• Запроваджені адміністративні зміни спричинили посилення німецького впливу і, як раніше,
усували українців від участі в управлінні.
• Найвагомішими результатами реформ стали зміни в правовому становищі селянства і
греко-католицької церкви.
• Сприяли поширенню серед селян і греко-католицького духівництва прихильного ставлення
до Габсбурґів.

3.2. «Руська трійця» та її роль у формуванні національної свідомості західних

українців.

Справжнє українське національне відродження в Галичині почалося в 30-х роках XIX ст. під
впливом ідей романтизму й слов'янського відродження, які поширювалися через чехів та
поляків, твори нової української літератури в Російській імперії, українські етнографічні й
історичні видання. Піонерами національного відродження в Галичині стали вихованці
Львівської духовної семінарії, члени гуртка "Руська трійця" (1833—1837) М. Шашкевич, І.
Вагилевич та Я. Головацький, які були дітьми священиків і самі стали священиками. Ще на

шкільній лаві вони захопилися ідеєю відродження слов'янських народів і під впливом
українського письменства в Російській імперії розгорнули діяльність щодо українського
відродження в Галичині. До гуртка "Руська трійця" входили також Г. Ількович, М.
Кульчицький, М. Устиянович та ін.

Головне завдання гурток вбачав у тому, щоб за допомогою друкованого слова та

літературної творчості рідною мовою "підняти дух народний, просвітити народ". Його члени
займалися збирацькою, дослідницькою, видавничою діяльністю, літературною творчістю.
Велике значення мала їхня боротьба за утвердження народної мови у національній
літературі та впровадження її у повсякденний вжиток інтелігенції, церковні проповіді тощо.

Найзначнішою заслугою "Руської трійці" було видання наприкін. 1836 р. у Будапешті

альманаху "Русалка Дністровая", який складався з фольклорних і власних творів видавців і
був написаний народною мовою. Головною тут була ідея єдності західноукраїнських земель
з усією Україною. Однак із тисячного, накладу до читачів дійшли лише 200 примірників,
решту було конфісковано владою, щоб перешкодити поширенню національної ідеї в краї.

Після заборони австрійськими властями "Русалки Дністрової" і виходу М. Шашкевича, І.

Вагилевича та Я. Головацького з Львівської семінарії "Руська трійця" розпалася. Та її
діяльність не була даремною. Вона започаткувала нову демократичну культуру в Галичині.
Прогресивні ідеї "Руської трійці" все більше захоплювали галичан.

3.3. Революція 1848 р. на західноукраїнських землях та її наслідки.

На поч. 1848 р. у деяких європейських країнах почалися буржуазно-демократичні революції.

їх невід'ємною складовою стали визвольні рухи багатьох національно поневолених народів
Східної і Центральної Європи. Звідси походить назва революції — "Весна народів". Не
залишалась осторонь і Австрійська імперія. 13 березня з'явилися перші вуличні барикади у
Відні, а через два дні було проголошено першу австрійську конституцію.

Революційні події надали широкого розмаху національно-визвольному руху в Східній

Галичині. Зважаючи на настрої народних мас, уряд монархії Габсбургів змушений був
остаточно ліквідувати панщину. З цією метою 16 квітня 1848 р. цісар підписав спеціальний
патент, за яким скасування панщини на галицьких землях сталося майже на 5 місяців
раніше, ніж в інших частинах імперії. Основою реформи був викуп селянських земель
державою, який селяни мали відшкодувати протягом 40 років. Поміщиків звільняли від
будь-яких обов'язків щодо своїх колишніх підданих. Та під час проведення реформи не було
впорядковано права на володіння лісами і випасами. Це згодом викликало нескінченні
судові процеси, спричинило руйнування селянських господарств. За поміщиками
залишилися деякі феодальні привілеї, зокрема право пропінації, що на довгі роки було
причиною різних непорозумінь і справедливого незадоволення селянських мас.

Викупні платежі, втрата лісів і пасовищ, інші залишки кріпацтва лягли важким тягарем на
плечі західноукраїнської бідноти, яка бунтувала, шукала справедливості в цісаря, а нерідко
топила горе в-горілці. Навесні та влітку 1849 р. масові виступи, під час яких селяни
самочинно повертали захоплені поміщиками громадські землі, ліси і пасовища, охопили
понад 100 сіл Східної Галичини.

Незважаючи на недоліки, скасування панщини було визначною подією. Український селянин

нарешті ставав господарем на своїй землі, у ньому поступово пробуджувався потяг до
громадського та національного життя.

Під впливом революційних подій у Західній Європі львівські українці 19 квітня 1848 р. від
імені всіх українців Галичини подали петицію до цісаря з низкою демократичних вимог.
Зокрема, про введення української мови у народних і вищих школах; видання державних
законів українською мовою, яку урядовці повинні обов'язково знати; реальне зрівняння в
правах духівництва всіх обрядів і надання доступу українцям до всіх державних посад.
Вимоги були скромними й обмежувалися здебільшого сферою культури.

У результаті дальшого розвитку революції в Галичині виникли національно-політичні

організації. 2 травня 1848 р. представники демократичних кіл, українства, зокрема світської
інтелігенції та греко-католицького духівництва на чолі з перемишльським єпископом Г.
Яхимовичем, утворили у Львові Головну Руську Раду, що стала першою українською
політичною організацією. Як постійно діючий орган, вона мала представляти українське
населення Східної Галичини перед центральним урядом. її друкованим органом стала "Зоря
Галицька". Головна Руська Рада, виступаючи за проведення демократичних реформ та
прагнучи забезпечити вільний національний розвиток українського населення краю,
передусім домагалася поділу Галичини на дві окремі адміністративні одиниці — Східну, де
переважали українці, й Західну, заселену в основному поляками.

У програмній декларації Рада проголошувала, що галицькі українці належать до великого

українського народу, закликала їх до національного відродження. Звертаючись до героїчної
минувшини, Головна Руська Рада відновила герб галицько-волинських князів — золотий лев
на блакитному тлі і прийняла синьо-жовтий прапор як національний стяг українського
народу. За прикладом Головної Руської Ради в містах і селах краю виникло бл. 60 місцевих
рад, до яких входили представники демократичних верств. Революційний рух поширився на
провінцію.

Діяльність Головної Руської Ради натрапила ні неприхильне ставлення з боку польської

Центральної ради народової, яка домагалася, щоб українці виступали разом з поляками. На
противагу Головній Руській Раді було створено "Руський собор", газеті "Зоря Галицька"
протиставлено видання "Дневник Руський".

Представники українського населення Галичини взяли участь у Слов'янському конгресі у

Празі Головна Руська Рада послала туди своїх делегатів, які працювали в одній польсько-
українській секції. Потім між ними виникли незгоди, передусім через вимогу українців про
поділ Галичини. Однак наступ урядових військ на Прагу перервав роботу конгресу.

19 жовтня 1848 р. у Львові зібрався Собор руських учених — перший з'їзд діячів української
науки і культури. Він схвалив єдину граматику української мови, висунув вимогу про
впровадження в усіх школах української мови, а також підтримав вимогу поділу Галичини.

Ще влітку 1848 р. Головна Руська Рада проголосила заснування культурно-освітньої

організації під назвою "Галицько-руська матиця". Вона мала видавати підручники для шкіл і
взагалі бути осередком письменства й просвіти рідною мовою. Наприкінці року в
Львівському університеті відкрито кафедру української мови і літератури.
10 липня 1848 р. розпочав роботу перший австрійський парламент. Із 383 послів Галичину
представляли 96, у т. ч. 39 від українців. Українські посли висунули вимогу про поділ
Галичини, що була підкріплена 15 тис. підписів. Посли-селяни вимагали якнайменших
викупних платежів за землю.

Яскравою сторінкою революційної доби була участь галицького робітництва, у

листопадовому збройному повстанні 1848 р. у Львові. Воно назрівало протягом тривалого
часу, та сили були нерівні. Повстання зазнало поразки.

Революційні заворушення поширились і на Північну Буковину. Селян, які намагалися силою

повернути те, що відібрали у них поміщики, очолив депутат австрійського рейхсрату Л.
Кобилиця. Він закликав їх не коритися поміщикам, обирати на свій розсуд сільських старост,
захоплювати ліси і пасовища. Заклик народного ватажка став приводом до повстання, що
охопило гірські села Вижницької і Сто-рожинецької округ.

Ідеї "Весни народів" знайшли активний відгук серед населення Закарпаття. Влітку і восени
1848 р. тут значно посилилися заворушення трудового селянства. У багатьох місцевостях
селяни фактично вийшли з-під контролю поміщиків та місцевих органів влади, не
виконували панщини, захоплювали панське майно.

Однак сили контрреволюції на західноукраїнських землях, як і в усій імперії Габсбургів,

дедалі більше зміцнювали позиції і поступово перейшли в контрнаступ. Остаточно реакція
запанувала після того, як австрійський уряд за допомогою російських військ приборкав
революцію в Угорщині. Австрійську конституцію було скасовано. Уряд повернувся до давньої
системи централізовано-бюрократичного управління. Влітку 1851 р. було розпущено
Головну Руську Раду.

Незважаючи на поразку, революція 1848— 1849 рр. мала важливі позитивні результати для
населення західноукраїнських земель. Вона ліквідувала серйозні перешкоди на шляху
розвитку краю. Одним зі здобутків революції стала активізація національно-визвольної
боротьби народних мас, піднесення рівня їхньої національної свідомості.