Міністерство освіти і науки України

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Факультет економіки

Кафедра маркетингу та міжнародного менеджменту

РЕФЕРАТ
з дисципліни «Історія та культура України»

на тему:

« Життєпис Дмитра Вишневецького»

Виконала:

студентка 1 курсу

групи ЕЗ-19-1

Волкова Д.А.

Викладач:

д-р іст.наук, проф. О.Б. Шляхов

м. Дніпро

2019 р.
 2

ЗМІСТ
Вступ.............................................................................................................................3

1. Перші документальні згадки про Дмитра Вишневецького...............................4

2. Перші походи Дмитра Вишневецького...............................................................8

3. Дмитро Вишневецький у 1556-1563 роках.......................................................11

Висновок.....................................................................................................................14

Використана література............................................................................................16
 3

Вступ

Дмитро Іванович Вишневецький (1517 — 1563/1564)— шляхтич,

волинський магнат, князь роду Корибутовичів з династії Гедиміновичів.
Власник маєтків у містечку Вишнівець Кременецького повіту. Збудований ним
замок на острові Мала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі.
Дмитро Вишневецький народився в 1517 році в місті Вишнівці (імовірно
8 листопада - в день святого Дмитра) і був старшим з чотирьох синів Івана
Михайловича Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни з
родини Олізарів.
Дмитро Вишневецький вiдомий як перший органiзатор козацьких військ.
Його попередники - Предслав Лянцкоронський, Остафій Дашкович, Бернард
Претвич, залучаючи козацькi загони до своїх вiйськових операцiй,
використовували їх як силу допомiжню. Вишневецький спирався на козацтво як
на головну силу, якою вiн пiдпирав власнi полiтичнi амбiцiї. Козацький
літописець XVIII ст. Граб'янка називав його навіть козацьким гетьманом, але у
джерелах XVI ст. такий титул Вишневецького не зустрічається. Не
підтверджується джерелами також тведження про те, що нібито Вишневецький
заснував Запорізьку Січ. Зв'язок Дмитрової фортеці з Січчю був лише ідейним.
Діяльність Вишневецького лише вказала напрям, у якому пішов подальший
розвиток українського козацтва, i дала йому потужний поштовх у цьому
напрямі. Це просування козацтва на Низ Дніпра і врешті колонизація ним
придніпровських степів, утворення козаками организації не лише військової,
але й політичної з міжнародними зв'язками, заснування козацької фортеці —
справжньої Січі у Запоріжжі. Навіть його останній похід, що скінчився
катастрофою у Молдавії, став прологом низки молдавських походів, здійснених
козаками у наступні кілька десятиріч; найбільш відомими з них були походи
Івана Підкови (1558) та Тимоша Хмельницького (1653).
 4

1. Перші документальні згадки про Дмитра Вишневецького

Протягом довгого часу історична наука не могла нам з впевненістю

назвати більш — менш точну дату народження Дмитра Вишневецького. Перші
документальні джерела згадують про нього лише у 1545 році. У цей час, як
відомо, королівський комісар Лев Патій проводив люстрацію Волинського
воєводства. Саме документи тієї люстрації свідчать про те, що князь Дмитро
Іванович Вишневецький особисто прибув до міста Кременець, де перебував
королівський комісар, і засвідчив, що у Кременецькому повіті він володіє
маєтками Кушнин, Підгайці, Окнин, Тараж, Камарин, Крутнів і Лопушне. Хоча,
як пізніше стало відомо, згідно з матеріалами розмежування між Литвою і
королівством Польським, розміри володіння Вишневецького були значно
більшими. З опису, датованого 28 вересня 1546 року, дізнаємося про маєтності
Олексин і «власну отчизну й дідизну князів Вишневецьких, маєтність Крутнево
і Бобровці».
Згідно з останніми дослідженнями вітчизняних істориків, рік народження
Дмитра Вишневецького 1516–й, або 1517–й. Називається навіть дата — 8
листопада, тобто день святого Дмитра. Однак, , ці дати можна вважати скоріше
припущенням, аніж підтвердженою авторитетними джерелами інформацією,
позаяк ніяких документів з цього приводу не збереглось.
Місцем народження майбутнього козацького гетьмана був маєток його
батьків — містечко Вишневець Кременецького повіту. Записи, які дійшли до
нинішнього часу, свідчать, що у 1494 році князь Михайло Вишневецький з
нагальної потреби зміцнити стару Вишневецьку фортецю, яку досить часто
руйнували татарські орди, звів на її місці новий замок. Кам'яниця здійняла свої
високі мури на лівому березі річки Горинь, на вершині стрімкої гори. Відтоді
Вишневець стає родовим гніздом і славою могутнього роду князів
Вишневецьких, першим з котрих вважається Солтан Несвізький, саме його
почали іменувати Вишневецьким. Згідно згадок родословних книг,
Вишневецькі походять з роду Гедиміновичів — від сина великого князя
Литовського Ольгерда Корибута — Димитрія. Батько Дмитра, князь Іван
 5

Михайлович Вишневецький, з 1533 року перебував на посаді старости

єйшиського і ворнянського, а з 1536 року став ще й пропойським і чичерським
старостою. Помер він 1543 року. Мати, Анастасія Семенівна, була донькою
Семена Олізаровича і княгині Острозької, сестри князя Костянтина, того самого
поборника православ'я в Україні і фундатора однієї з перших українських шкіл.
Дмитро був старшим з синів Івана Михайловича Вишневецького. Крім нього у
сім'ї, як повідомляє родословна, було ще четверо дітей: брати Сигізмунд,
Андрій, Костянтин і сестра Катерина.
Потрібно акцентувати увагу на тому факті, що князівський рід
Вишневецьких був на той час одним з найбагатших і найвпливовіших родів
Великого князівства Литовського. Предками Дмитра по батьківській лінії були
великий князь Ольгерд Гедимінович, а також князь Ягайло (Ягелло), котрий
започаткував династію польських королів Ягеллонів. Крім цих двох відомих
предків Дмитра Вишневецького, рід Гедиміновичів подарував світу
надзвичайно велику кількість людей, котрі стояли біля витоків історії багатьох
європейських країн. Разом з князями Вишневецькими від династії
Гедиміновичів походили такі знамениті князівські роди, як Сангушки,
Коріатовичі, Курцевічі, Трубецькі, Милославські, Голіцини і Чарторийські.
Крім того, рід Вишневецьких має безпосереднє відношення до турово —
пінських Рюриковичів — роду, котрий вів свої корні ще від часів Київської
держави. Батько Дмитра був правителем степових околиць Великого князівства
Литовського і тримав уряди староств, які на той час розташовувались на
кордоні князівства Литовського і татарських кочовищ.
Вважається, що з молодих літ Дмитро Іванович отримав гарну освіту і
добре вивчив військову справу. На таку думку наштовхує той факт, що шляхта
XVI сторіччя надавала великого значення вихованню своїх нащадків саме у
подібному руслі. І якщо освіта молодому князю була потрібна лише для того,
щоб при нагоді похизуватись знанням творів античних філософів або
богословів раннього середньовіччя, то знання військової справи мало пряме
практичне застосування. Справа у тому, що гонорові шляхтичі середньовічної
 6

польсько — литовської держави вважали гідним для себе лише ведення війн. В
жодному разі військову кар'єру для людей, подібних Дмитру Вишневецькому,
не могли замінити торгівля або заняття будь — якою господарчою діяльністю.
Це було не лише позбавленою престижу, а й принизливою справою для золотої
шляхти, котра немов зіницю ока берегла свої лицарські традиції. У випадку з
Вишневецьким, окрім цих традицій, до обрання кар'єри полководця молодого
князя спонукала ще й діяльність його діда і батька, які прославились тим, що
усе життя оберігали кордони князівства Литовського від татарських набігів.
Так, наприклад, відомо, що у 1512 році дід Дмитра Вишневецького — князь
Михайло Васильович зі своїми синами Іваном та Олександром стояв на чолі
війська, котре вщент розбило татарську орду під Лопушною.
Ім'я Дмитра Вишневецького вперше згадується в документах 1550 року,
коли король Сигизмунд II Август передав під його керівництво Канівське та
Черкаське староства, що мали велике стратегічне значення, тому що їхні
фортеці охороняли Поділля, Волинь та Київщину від татар.
Наступного разув документах XVI сторіччя Дмитро Вишневецький
згадується 1546 року. В польських архівах збереглись данні щодо судового
процесу, під час якого князь Вишневецький оскаржував правомірність
належності маєтків у місті Вільно, котрі нібито були власністю князів
Чарторийських. Як суд вирішив справу про маєтність у Вільно, згадок не
залишилось, але відомо, що у наступному, 1547, році Дмитро Вишневецький
отримав маєтки на Брацлавщині — невеличке селище Вонячин.
Наступні кілька років життя князя історична наука не висвітлює.
Можливо, наступного, 1548, року у Дмитра Вишневецького виникли певні
непорозуміння з владою князівства Литовського. Принаймні про це говориться
у Голобуцького: «Його було притягнуто до відповідальності за кривду,
заподіяну селянам, що належали королеві Боні». Що саме відбулося тоді, нам
достеменно не відомо, але поза всяким сумнівом, Голобуцький має тут на увазі
Бону Сфорца, дружину Сигізмунда І, польську королеву, доньку міланського
герцога Джані Галеаццо Сфорца та Ізабели Арагонської. З великою долею
 7

ймовірності можна припустити, що князь Вишневецький мав якісь

територіальні суперечки з королевою. Адже отриманий ним лише рік тому
маєток Вонячин знаходився поблизу подарованого королеві чоловіком міста
Бар. І хоча Люблінська унія, яка поєднала Литву з королівством Польським,
була ще попереду, фактично князівство Литовське знаходилось під польською
протекцією ще від 1386 року, коли литовський князь Владислав II Ягайло
оженився на дванадцятирічній польській королеві Ядвізі, доньці Людовіка І,
тобто після Кревської унії, котра передбачала об'єднання Литви і Польщі в
єдину державу. За умовами унії Владислав II Ягайло зобов'язувався прийняти
разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом,
обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, а також повернути
до польської корони усі відторгнені на той час від неї території. Але головним
наслідком Кревської унії стало рішення назавжди приєднати до Польщі землі
Литви і Литовської Русі. Таким чином, в середині XVI століття влада польських
королів поширювалась і на землі, котрими володів князівський рід
Вишневецьких.
Взагалі, про початковий період життя майбутнього козацького гетьмана
відомо не надто багато. Але поступово його діяльність по захисту кордонів
князівства ставала все більш масштабною. Після смерті батька велика частина
службових обов'язків Івана Вишневецького перейшла до Дмитра. Так, відомо,
що до початку 1550 року князь Дмитро став старостою канівським і
черкаським. З цього періоду, власне, й розпочинається діяльність Дмитра
Вишневецького як першого в історії України козацького гетьмана. Поява
козацтва на землях України.
 8

2. Перші походи Дмитра Вишневецького

«За кілька років до появи перших згадок про князя Вишневецького,

особливо відзначився у справі захисту кордонів князівства Литовського від
нашестя зі сходу барський староста на ім'я Бернард Претвич, якого деякі
історичні джерела, як перед тим Лянцкоронського й Дашкевича, називають
козацьким гетьманом.
Розповідаючи на сеймі 1550 року про свої дії по захисту кордону від
татар, Претвич відзначав, що у числі тих, хто допомагав йому у походах, був
князь Дмитро Вишневецький. Відомо також, що протягом 1548–1549 років
князь Дмитро Вишневецький з іншими своїми соратниками декілька разів
чинив напади на Очаківський замок, що перебував під юрисдикцією
Оттоманської Порти. З приводу цих нападів султан Османської імперії
Сулейман І Пишний скаржився польському королю Сигізмунду Августу у так
званих «Реєстрах кривд». В період з 8 червня 1548–го до 6 грудня 1549 року
литовські люди безперервно непокоїли залогу Очаківського замку. Прізвище
Вишневецького неодноразово фігурувало в цьому султанському реєстрі.
Вказується, що в одній з таких експедицій князь Вишневецький перебував зі
«старостою брацлавським князем Богушем Корецьким, старостою барським
Бернардом Претвичем, синами гетьмана Миколи Сенявського Ярошем і
Миколою».
Вже тоді, коли про молодого князя згадує Бернард Претвич, можемо
бачити, що Дмитро Вишневецький виявив себе непересічною натурою,
головними рисами якої були бажання здобути лицарської слави й здатність
вступати до бою з ворогом за будь — яких обставин. Можливо, саме тому,
зіткнувшись із козацькою вольницею, князь, як ніде раніше, відчув себе у
близькому по духу середовищі. Водночас особиста хоробрість князя, його
авантюрна вдача й талант полководця припали до душі козакам, і вони, від
природи не визнаючи над собою будь — якої влади, були згодні йти за
Вишневеньким до бою, підтримуючи усі його замисли. І Вишневецький завжди
 9

високо цінував довіру козаків. Як бачимо, на посаді канівського й черкаського

старости він більшою мірою покладався саме на козаків, розпочинаючи
боротьбу з турками й татарами. А до тієї боротьби, окрім статусу
прикордонного старости, князя підштовхували ще й особисті мотиви: сім'я
двоюрідного брата князя, Федора Вишневецького, 1549 року потрапила в
турецький полон. Про цей прикрий випадок повідомляє в своїй хроніці Мартин
Бєльський: «Того року татари в кінці вересня в руських землях великі шкоди
вчинили. Замок у Перемирку облягли, в якому князь Вишневецький (Федір. —
Ю. С.), утриматися не зміг, піддався з дружиною татарам. А коли він із замку
вийшов, залишок людей його ще мужньо боронився перед татарами, але татари,
приступ учинивши, замочок спалили і всіх у неволю забрали». Про цей же
випадок повідомляв у своїй депеші царю московський посол у князівстві
Литовському Федір Безобразов, коли описував збитки, завдані Великому
князівству Литовському від нападу татар.
Очевидно, Дмитро Вишневецький важко переживав нещастя в родині й
усіма силами намагався помститися підданим турецького султана і кримського
хана за вчинене з родиною брата. У турецьких скаргах, які не втомлювались
слати зі Стамбула до двору короля Сигізмунда Августа, ім'я Дмитра
Вишневецького згадується ще кілька разів. Так, наприклад, на початку 1552
року зустрічаємо відомості, що козацькою ватагою під командою князя
Вишневецького у підлеглих хану татар забрано на 6745 акче овець, а також 196
коней і 245 волів. Крім того, є згадки про постійні сутички з залогами
татарських міст у Причорномор'ї, в яких приймали участь українські козаки й
князь Вишневецький.
Тож, виходячи з цих згадок, з великою долею вірогідності можна
вважати, що на початку п'ятдесятих років XVI століття Дмитро Іванович
Вишневецький виступив на історичну арену не просто як магнат або староста
на королівській службі, а став козацьким ватажком, гуртуючи навколо себе
колишніх уходників, а нині нову силу, котра все голосніше заявляла про себе.
Саме з цієї пори Вишневецький переступив межі королівської служби й став
 10

поводитися уособлено. Очоливши козацтво, він міг сам обирати, якому з

володарів буде служити або у союзі з ким воювати проти спільних ворогів. Від
тієї пори разом з князем Вишневецьким козацтво теж набирає тих рис, що
поглибились у майбутньому і призвели до появи Гетьманщини, а саме:
здатність вести власну політичну лінію, позиціонуючи себе якщо й не окремим
державним утворенням, то, безумовно, самостійною військовою силою. Коли
князь Вишневецький повною мірою відчув такий стан речей, він почав діяти.
Відтоді його цілком справедливо можна було називати козацьким гетьманом. У
1553 р. починає збирати в пониззі Дніпра, на острові Мала Хортиця, свою
козацьку ватагу. Однак влітку 1553 р. він покинув Малу Хортицю й подався зі
своїми козаками до Туреччини (чи то в Стамбул, чи в Акерман). Правда,
невдовзі Вишневецький покидає Туреччину і приїздить до Польщі. На початку
1554 р. він опиняється в Кракові. Тут його «лобістом» стає Миколай
Сенявський – давній товариш Дмитра, з яким він воював проти татар і турків на
прикордонні. Король Сигізмунд-Август пробачає Вишневецькому турецький
вояж і призначає його «стражником на Хортиці». Князь будує на острові Мала
Хортиця замок.
 11

3. Дмитро Вишневецький у 1556-1563 роках

Твердиня на Малій Хортиці довго не проіснувала. У 1556 р.

Вишневецький здійснив разом зі своїми козаками крупний наїзд на татарські й
турецькі землі при підтримці московського військового загону. Така бурхлива
діяльність князя-козака на пограниччі не могла не викликати відповідної
реакції з боку кримських й турецьких влад. Кримський хан Давлет-Гірей
поставив перед собою завдання знищити «гніздо неспокою» в Пониззі Дніпра.
У січні 1557 р. він з великими силами підійшов до фортеці на Малій Хортиці і
взяв її в облогу, яка тривала 24 дні. Твердиню не вдалося взяти. Вишневецький
сповістив Сигізмунда-Августа про свою перемогу. Наприкінці літа до Малої
Хортиці знову прийшли війська кримського хана, підсилені загонами яничар та
молдаван. Вишневецький, не отримавши допомоги, виявився покинутим
напризволяще. Твердиню було взято у повну блокаду. Після тривалої облоги
князь покинув її, оскільки закінчилися харчові припаси. Його козаки
невеликими групами пробиралися крізь турецькі й татарські заслони до
Черкаського замку. Фортеця на Малій Хортиці була зруйнована.
У такій ситуації Вишневецький вирішує шукати для себе нового
могутнього покровителя. Погляд його звертається до московського царя Івана
Грозного. Пізньої осені, у листопаді, 1557 р. він зі своїми людьми переходить
на землі Московії.
Цей вчинок «дивує» деяких наших істориків. Хоча якщо розібратися,
дивного нічого немає. Вишневецький розумів, що його напади на татарські й
турецькі землі не будуть підтримані з боку можновладців Великого князівства
Литовського й королівства Польського. А сидіти в приграничному замку, не
маючи змоги «погуляти» на ворожих теренах, йому не хотілося. Можливо,
князь навіть відчував себе зрадженим. У такій ситуації йому «руку подали»
московіти. То чому цим було не скористатися?
Московія хоча й визнавала формально зверхність над собою кримського
хана як найстаршого Чінгізіда і навіть сплачувала йому «упоминки», вела з
 12

ханатом постійні війни, що переважно мали прикордонний характер.

Вишневецький, який мав чималий досвід боротьби з татарами, міг би
московітам якраз придатися. З іншого боку, московіти потрібні були йому як
покровителі його наїздів. Зрештою, князь отримав пропозицію, від якої важко
було відмовитись. Йому надавалися у володіння, «у вотчину», місто Бєлєв та
кілька сіл у Підмосков’ї. Також він одержав 10 тисяч рублів – велику на той час
грошову суму.
Як московський воєвода Вишневецький здійснив кілька походів на татар.
Та найбільш прославився своїми походами на турецьку фортецю Азак (Азов).
Знаходячись у стратегічно важливому місці, гирлі Дону, ця фортеця відігравала
важливу роль на пограниччі турецьких володінь. Азов став місцем, за яке
вперто боролася Московія. У 1559 р. князь Вишневецький тричі зі своїм
військом ходив на Азов, що дуже занепокоїло турецьку владу. Був здійснений
дипломатичний тиск на Московію. Коли в наступному, 1560 р., Вишневецький
зі своїм військом підступив до Азова, московська влада на позір відмежувалася
від цього, а дії князя подавала як його приватну ініціативу. Схоже, вона навіть
поінформувала турків і татар про плани Вишневецького. Водночас турки
вдалися до безпрецедентних дій, аби захистити Азов та кримське узбережжя від
нападу.
Князеві не вдалося взяти Азов і здійснити рейд на Крим. Сили, які
протистояли йому, виявилися набагато більшими, ніж його власні. Цікаво
відзначити, що саме в 1560 р., під час військових виправ Вишневецького на
Приазов’ї, було засновано фортецю Черкаськ (нині Старочеркаськ, яке було
столицею Війська Донського). Так що Дмитра Вишневецького є не менше
підстав вважати засновником донського козацтва, аніж козацтва запорізького.
Ймовірно, під час приазовської кампанії Вишневецький знову відчув себе
зрадженим – на цей раз з боку московітів. Восени 1560 р. він починає
переговори з польським королем Сигізмундом-Августом про своє повернення
на землі України. Влітку 1561 р. покидає Московію і знову опиняється на
Подніпров’ї.
 13

У цей час князь налагоджує стосунки з ОльбрахтомЛаським. Це був

добре знаний у Польщі та й загалом у Європі авантюрист. Таких людей
породжувала тогочасна бурхлива епоха, котра часто іменується ренесансною.
Один з найвидатніших польських ренесансних поетів Ян Кохановський навіть
оспівував Ласького. Показово, що два блискучі авантюристи, Ласький та
Вишневецький, зустрілися і знайшли спільну мову. Ласький, зокрема, хотів
контролювати молдавський престол. Не без його допомоги молдавським
господарем став Якоб Гераклід Деспот (до речі, адепт ренесансної культури).
Останній намагався поширити цю культуру в своїй державі, що викликало
негативну реакцію з боку консервативно налаштованих молдавських бояр.
Проти Деспота була організована змова. У такій ситуації при певних
домовленостях із Лаським молдавським престолом вирішив заволодіти
Вишневецький, розраховуючи на підтримку бояр. Однак його «обіграв» інший
претендент на трон молдавського господаря – Штефан Томша. Існує версія, що
останній заманив Вишневецького з невеликим козацьким військом на терени
Молдови, під Сучаву, а там розгромив його. Сам Вишневецький попав у полон.
Томша, аби заручитися підтримкою турецького султана (Молдавія фактично
була васалом Оттоманської Порти), вирішив послати знаменитого полоняника.
Справді, для тодішнього повелителя Турції, султана Сулеймана Пишного (до
речі, чоловіка добре відомої в нас Роксолани), це був чудовий подарунок.
Генуезький дипломат Грілло в своєму донесенні зі Стамбула писав, що
Вишневецького привезли до столиці Порти 22 жовтня 1563 р. Очевидно,
незадовго після цього його стратили. Так, французький дипломат Петремоль
писав 19 листопада цього року зі Стамбулу, що князя було страчено. Судячи з
донесень західних дипломатів, смерть Вишневецького була мученицькою. Його
повісили за ребро на гак фортечного муру в Галаті – одного зі стамбульських
кварталів. Князь страждав три дні, зазнаючи інших тортур – йому відрубали
руку й ногу. При цьому він проклинав магометанську віру. Не витримавши цих
проклять, турки вбили мужнього воїна стрілою.
 14

Висновок

Кончина Вишневецького, який у останні роки свого життя успішно воював

проти татар і турок, подавалася як героїчна смерть християнського воїна,
моральна звитяга християн над мусульманами.
Легенди про Вишневецького з часом доповнювалися новими деталями.
Наприклад, з’явилася розповідь про те, ніби героїчному князю напередодні
смерті турки пропонували прийняти іслам, обіцяючи не лише життя та свободу,
а й багатство. Проте він відмовився. Навіть з’явилася легенда, що турки,
бажаючи перейняти мужність та відвагу цього християнського воїна, вийняли з
грудей його серце та з’їли. Вважається, що Дмитро Вишневецький став
прототипом народної «Пісні про Байду». Правда, в автентичних історичних
джерелах під іменем Байди він не фігурує. З’явилися також авторські поетичні
твори, де оспівувався цей герой.
Загалом, про Дмитра Вишневецького можна сказати, що це був такий собі
«герой пограниччя», який шукав «рицарського хліба» і не гребував служити
різним господарям. Зображувати його «ідейним» борцем проти татарської
загрози, як це робили й роблять деякі автори, немає підстав. Щодо організації
ним замку в Малій Хортиці, то це був лише один із епізодів у його бурхливій
діяльності. Вишневецький подав ідею створення козацької фортеці у Пониззях
Дніпра, яка з часом реалізувалася в організації Запорізької Січі. Але з таким
самим успіхом можна вважати цього князя засновником донського козацтва.
Зрештою, він започаткував походи українських козаків на Молдавію і боротьбу
їх за молдавський престол. У цьому Вишневецького наслідували Іван Підкова й
Тиміш Хмельницький.
Відразу після трагічної смерті Дмитра Вишневецького почалася його
міфологізація. Вже у 1560-х рр. князь став героєм жалібної пісні, внесеної в
рукопис Матвія Пійонтки — професора Краківського університету. Розповіді
про Вишневецького поширюються в Чехії та інших слов’янських країнах. Він
стає загальнослов’янським героєм – символом боротьби з мусульманським
світом. На той час це було дуже актуально. Князю-козаку «поталанило» в
 15

образотворчому, монументальному та пісенному мистецтві. Так, до нас дійшов

портрет невідомого автора з картинної галереї Вишневецького замку, який
вважається зображенням Дмитра Вишневецького (зараз знаходиться в
Національному художньому музеї України). На ньому маємо напис, який
«свідчить», що там зображена саме ця особа. На портреті бачимо чоловіка з
козацьким оселедцем, який тримає в руках лук зі стрілою.
Важко сказати, наскільки точно портрет передає вигляд князя і взагалі чи
він є його зображенням. Дослідники переважно дотримуються думки, що це
уявний портрет. І дійшов він до нас з кінця XVIII–чи навіть з початку XIX ст.
Цей портрет сприймається як козацький. Тому не дивно, що він породив велику
іконографію. Практично ні одне ілюстроване видання про козацтво не
обходиться без цього портрета чи його стилізації. Він став зразком для
створення пам’ятників Байді-Вишневецькому. Пам’ятник цьому герою 13
жовтня 1999 році відкрили в Запоріжжі на острові Хортиця. На ньому, зокрема,
зазначено: «Дмитро Вишневецький (Байда) (1516-1563). Один з перших
козацьких гетьманів України, який в 1554-1555 роках збудував на Малій
Хортиці фортецю, започаткувавши Запорозьку Січ». Є невеликий пам’ятник
князю і в дворі Вишневецького замку. Кожного року тут відбувається
«козацький» фестиваль «Байда». В Україні й навіть у Білорусії існують гурти,
які виконують «Пісню про Байду». Вона вже стала «козацьким шлягером».
Звісно, уявний образ Байди-Вишневецького не дуже співвідноситься з
реальним образом князя Дмитра Вишневецького. Про останній мають уявлення
переважно фахівців-істориків. У той час як міфічний образ, втілений у пісні,
іконографії, монументальному мистецтві, популярній літературі успішно
продовжує своє життя, зазнаючи певних новацій і трансформацій.

Використана література
1. Сергійчук, Володимир Іванович.Дмитро Вишневецький. – К.:
Україна, 2003. – с. 215.
 16

2. Реєнт, Олександр Петрович. Усі гетьмани України : легенди, міфи,

біографії. 2007. с. 413.
3. Кривошея, Володимир Володимирович. Козацька еліта 2008. с. 353-
451.
4. Кривошея В. В Запорозька Січ і українське козацтво, 2012. – с.207
с.
5. Байда Вишневецький[Електронний ресурс]. - Режим доступу:
https://kozaku.in.ua/getmanu/2-bayda-vishneveckiy.html