Валентин Мороз

Підготувала учениця 11-В класу

Весельська Валентина
 Валентин Мороз
 Валентин Мороз народився 15 квітня 1936, с. Холонів, Волинське
воєводство, Польська республіка, нині Луцький район, Волинська
область, Україна — 16 квітня 2019, Львів, Україна.
 Український історик, політв'язень, автор біля 30 книг, один із
найбільш радикальних представників дисидентського руху в УРСР,
автор понад 100 наукових праць. Доктор Гуманітарних Наук (Honoris
Causa) Державного Коледжу Джерсі. Член Об'єднання українських
письменників «Слово». Почесний громадянин Волині (2017)
 Валентин Мороз - одна з найбільш контраверсійних фігур
українського правозахисного руху. З одного боку він був
непримиренним борцем з радянським тоталітарним режимом,
за що отримав максимально суворий вирок – 14 років
позбавлення волі та статус особливо небезпечного
рецидивіста. З іншого – його складний характер та
категоричність у ставленні до деяких речей налаштували
проти нього багатьох його ж соратників по боротьбі.

фото Валентин Мороз після

звільнення з таборів.
 Освіта
 Закінчив історичний факультет Львівського університету, хотів
вступити до аспірантури, але його не прийняли через незадовільну
оцінку з історії КПРС(Комуністи́ чна па́ртія Радя́нського Сою́ зу).
Довелося вступати на заочне відділення. Паралельно працював завучем
і вчителем сільської школи, з 1964р — викладачем Луцького, потім
Івано-Франківського педінститутів, підготував кандидатську
дисертацію, яку не встиг захистити через арешт.
 Під час навчання зійшовся з українським колом дисидентів, зокрема – з
Михайлом Горинем, почав поширювати самвидав – статті Михайла
Грушевського, документи Центральної Ради, памфлет Євгена Сверстюка
«З приводу процесу над Погружальським». У вересні 1965-го його
затримали і засудили до 4 років позбавлення волі за статтею 62 КК УРСР
(антирадянська агітація і пропаганда). Покарання відбував у Мордовії, в
таборі ЖХ-385-17-А, звідки передав на волю свій «Репортаж із
заповідника імені Берія», поширений у самвидаві.

Михайло Грушевський

ГОРИНЬ МИХАЙЛО «Репортаж із заповідника імені Берія»

 Після звільнення в 1969-му продовжує друкуватися у самвидаві, пише
статті «Серед снігів», «Хроніка опору», «Мойсей і Датан». Однак вони
викликали неоднозначне сприйняття в колі української інтеліґенції,
зокрема, через різкий осуд «покаянного листа» Івана Дзюби та деякі
міркування на тему національної ідентичності.
 У червні 1970-го Валентина Мороза знову арештовують. На закритому
судовому процесі, на якому на оголошення вироку не пустили навіть рідних
та друзів засудженого, йому дали максимально можливий вирок — 6 років
спецтюрми, 3 роки таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання.
 Цей вирок викликав жорстку реакцію в правозахисному русі в Україні та за
кордоном. Було організовано понад 40 протестів до Верховного Суду УРСР,
у США й Канаді відбулися демонстрації протесту біля радянських посольств
і консульств.
 Ім’я Валентина Мороза за кордоном стало символом жорстокості
радянського тоталітарного режиму і придушення свободи слова.
 Першу частину ув’язнення відбував у Владимирській в’язниці. Спочатку його утримували в
камері з карними в’язнями, які знущалися з нього (один з них так порізав загостреною
ложкою Морозу живіт, що довелося накласти шви). Після цього майже 2 роки пробув в
одиночній камері. У 1974-му році витримав 5-місячну голодівку, домагаючись переведення з
тюрми до табору. Після інтерв’ю дружини Мороза зарубіжним журналістам, цей факт
викликав нову хвилю підтримки дисидента по всьому світу.
 Після закінчення тюремного терміну Мороза відправили в табір особливо суворого режиму в
Мордовію, де він брав участь у голодівках і акціях протесту. Але його різкі заяви щодо інших
ув’язнених, зокрема і росіян та євреїв, та постійні провокування конфліктів, стали причиною
створення в 1977 році спеціального Комітету ув’язнених, до якого увійшли визнані Мороз Тетяна
авторитети в табірному середовищі — священик Василь Романюк, публіцист Едуард
Кузнєцов та письменник Данило Шумук.
 Комітет звинуватив Мороза в розпалюванні національної ворожнечі та неповазі до
поглядів товаришів по нещастю і виніс сувору догану за поведінку, не гідну статусу
політв’язня. Комітет навіть вимагав піддати в’язня Мороза загальному бойкоту і не
згадувати його імені в самвидаві та інших матеріалах.
 У 1979-му витримав і ще одну резонансну 5-місячну голодівку. Під
тиском світової громадськості, влада мусила обміняти Мороза та ще
чотирьох дисидентів — Олександра Гінзбурґа, Георгія Вінса, Марка
Димшиця та Едуарда Кузнєцова — на радянських аґентів КГБ(Комітет
державної безпеки СРСР) Черняєва та Енґера, колишніх службовців
ООН, засуджених у США на великі терміни за звинуваченням у
шпигунстві. Обмін відбувся в ніч з 27 на 28 квітня 1979 у Нью-
Йоркському аеропорту ім. Кеннеді, куди п’ятьох політв’язнів доправили,
навіть не повідомивши, куди і для чого їх везуть.
 За кордоном Валентина Мороза зустріли як героя. Він з дружиною, яка
приїхала до нього, оселився в США, викладав у Гарвардському
університеті, видавав журнал «Анабазис», вів щотижневу
радіопрограму в Торонто. Однак його скандальна поведінка,
ексцентричність, безкомпромісність відштовхнули від нього західну
громадськість і з часом про нього перестали згадувати.
 У 1981 році переїхав до Канади, отримавши громадянство.
 У грудні 1992 року повернувся до Львова. Був професором, завідувачем
кафедри українознавства в Українському поліграфічному інституті ім. І.
Федорова, професором кафедри українознавства Львівського державного
інституту фізкультури, викладачем політології Львівської філії
Української академії державного управління при Президентові України. В
останні роки життя видав тритомну монографію «Україна у двадцятому
столітті».
 Помер 16 квітня 2019 року. Похований у Львові на Личаківському
кладовищі.