Василь Симоненко (1935-1963)

Василь Андрійович
Симоненко — пост
прекрасної і
трагічної долі,
прозаїк, журналіст,
напрочуд
талановитий, який
вперше підняв
проблему простої
людини, людських
взаємин, людських
почуттів.
Один із
найяскравіших
представників
покоління
«шістдесятників» у
літературі, «лицар
українського
відродження». Він
жив у ту епоху, коли
почали пробиватися
перші паростки
правди після довгих
років брехні,
переслідувань,
несправедливих
звинувачень
сталінської епохи. Він належав до найяскравіших виразників дум і
прагнень рідного народу.
Василь Симоненко народився 8 січня 1935 р. в с. Біївці
Лубенського району на Полтавщині. Хлопець зростав без батька, а
тому добре знав усі труднощі й незгоди повоєнної доби. У 1952 р. з
золотою медаллю закінчив середню школу, а в 1957 р. —
факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.
Шевченка.
Після закінчення університету працював у редакціях газет
«Молодь Черкащини», «Черкаська правда», власним
кореспондентом «Робітничої газети».
Василь Симоненко в період хрущовської «відлиги» повірив у
торжество правди, свободи і демократії. Але він був стурбований,
що «не було і немає до сьогодні законодавства, яке б гарантувало
юридичні реальні права свободи творчості, свободи думки».
Своїми творами В. Симоненко прагнув збудити в людині людину,
відродити в людських душах віру в найсвятіші ідеали, відкрити в
собі українську душу, закликав до оновлення життя, любити свій
рідний край, берегти народні традиції.
За життя митця побачила світ лише перша збірка поезій «Тиша і
грім», яка вийшла 1962 р. Василь готував до друку ще одну збірку
— «Земне тяжіння», але вона вийшла у світ після смерті поета —
1964 р. (помер В.Симоненко 14 грудня 1963 р. після жорстокого
побиття на вокзалі в Черкасах, винуватця так і не було знайдено).
Його збірки вийшли у Мюнхені в 1965 р. і 1973 р. за назвою «Берег
чекання».
За часів «застою» поетична збірка Василя Симоненка з
передмовою Олеся Гончара ціле десятиліття чекала у видавництві
«Молодь» дозволу друкувати.
Нарешті, у 1981 р. у видавництві «Молодь» було надруковано
збірку В.Симоненка «Лебеді материнства». У вступній частині О.
Гончар писав: «Не примеркла з літами поетична зоря Василя
Симоненка. Горить високим, чистим світлом у небі українського
радянського мистецтва... Його творчість живе, їй відкритий шлях
до юнацьких сердець, до народу, до України, яка навіки увінчала
поета своєю любов’ю».
Василь Симоненко був скромною людиною, чесним, правдивим
трудівником поетичного слова. Виступав проти фальші в
зображенні дійсності, обстоював національно-культурне
відродження України.
Образ матері-жінки та образ матері-України воєдино злиті у вірші
В.Симоненка «Лебеді материнства»:
«Можна все на світі вибирати сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину».
Ці слова золотими літерами сяють на пам’ятнику на могилі В.
Симоненка в Черкасах.
Своїми творами В. Симоненко намагався відродити у людських
душах віру в оновлення духовності суспільства, утверджував велич
і майбуття сучасників. Він любив рідну землю, невмирущу
українську пісню, народну мову, звичаї, традиції.
Його поетична слава невмируща. Світлим променем освітлює нам
шлях поезія В. Симоненка, вона живе серед нас, пронизана щирою
любов’ю до людей, до рідної землі. Він учив нас бути патріотами
України, любити свою мову, культуру, пишатися своїм минулим.
Творчість В. Симоненка нікого не залишає байдужим, звертається
й сьогодні до кожного словами: «Ти знаєш, що ти — людина».