Творчість А.Бучми, Н.

Ужвій та
Г.Юри. Мережа драматичних та
лялькових театрів

Підготувала учениця 11-Д Петеляк Анна

 Амвросій Бучма
Народився 14 березня 1891 року у
Львові в родині залізничника і
пралі. Був останнім з дев'яти дітей
бідної родини, де живими
залишилися лише він і старша
сестра Ольга. Батько Максиміліян
(Максим) Петрович, людина крутої
вдачі, покладав на сина великі
надії, намагався вивчити його як
слід та віддав до гімназії, але з неї
відмінника Бронека виключили з
«вовчим квитком» за артистичні
карикатури на вчителів. Завдяки
сестрі 1905 року потрапив до
Львівського театру товариства
«Руська Бесіда», до режисера
Йосипа Стадника, де вперше
ступив на професійну сцену. Був
талановитим у музиці, співах,
танцях, імпровізації та копіював
навколишніх і швидко став
провідним актором. У 1905—1912
роках працював у театрі.
Творчість

У 1922—1926-х та 1930—1936 роках — провідний  Режиссер
актор театру «Березіль» (спочатку в Києві, а з 1930-  1928 — «За стіною»
го — у Харкові), опора Олеся Курбаса в
театральному новаторстві, ідеальний  1954 — «Земля» (разом з Олексієм Швачком
«курбасовець» — філософ та арлекін. Тут )
талановитий Бучма став тим самим великим,
геніальним актором української сцени. Тут він зіграв
 Звання та нагороди
свої знамениті ролі, що стали класикою
національного театру: Джимі Гіґґінс у п'єсі за  1941 — Державна (Сталінська) премія СРСР
однойменним романом А. Сінклера, Лейба в (за роль Леніна у театральній постановці
«Гайдамаках» за Т. Шевченком, Задорожний в «Правда» за О.Корнійчуком)
«Украденому щасті» І. Франка, Блазень у «Макбеті» 
В. Шекспіра та ін. Його найбільш досконалим
1944 — Народний артист СРСР
образом вважається образ Пузиря в комедії «Ха  1949 — Державна (Сталінська) премія СРСР
зяїні» І. Карпенка-Карого. На Одеській кінофабриці (за роль шахтаря Макара у п'єсі О.
зіграв першу роль — Тараса Шевченка в Корнійчука «Макар Діброва»)
однойменному фільмі 1926 року, режесера П.  Орден Леніна
Чардиніна[5]. Після «Нічного візника» (1929), де
Бучма виконав роль Гордія Ярощука, українське німе  Три ордени Трудового Червоного Прапора
кіно стало відоме у світі. Він мав багато записів в
німому кіно: Микола («Микола Джеря»), Ярощук (
«Нічний візник»), німецький солдат («Арсенал»),
Лейзер та Йоселе («П'ять наречених»), Еміль
(«Проданий апетит»), Сашко-музикант
(«Напередодні») та інші.
Наталія Ужвій
Народилася 27 серпня [8 вересня]
1898 року в Любомлі, тепер
Волинська область, Україна, у
багатодітній селянській. До 1912 р.
родина жила у робітничому селищі
Брудно. Там Наталія навчалась
спершу у залізничному училищі,
потім — у міському двокласному
училищі. Працю­вала швачкою,
знання продовжувала набувати
самостійно.[3] В 1914 р. екстерном
склала іспити на звання сільської
вчительки та розпочала
вчительську діяльність.
Була у шлюбі (1926–1936) з поетом
Михайлом Семенко. Народила
сина Михайла (1927–1951), що теж
писав вірші.
Творчість
 Брала участь в аматорському гуртку у місті
ЗолотоношаУ 1922–1925 рр. навчалася в
Драматичній студії при Першому
державному драматичному театрі УРСР ім.
Тараса Шевченка в Києві і виступала на
його сцені у допоміжній трупі.[3] У 1925–
1926 рр. працювала в Одеському
Державному українському драматичному
театрі. В Одесі зіграла першу роль у кіно —
Галі Домбровської у фільмі «ПКП». У 1926–
1934 рр. — працювала у Харкові у «Березолі
», далі в Харківському українському
драматичному театрі ім. Т. Шевченка.
Після закриття театру «Березіль», з
1936 р. — у Київському Державному
Академічному Українському
Драматичному Театрі ім. І. Франка. Влітку
1943 року знімається у кінофільмі Райдуга ,
що приніс їй славу Роль Шевченкової
Катерини, за спогадами, навіть увижалася
їй, і дала можливість здійснити мрію,
втіливши улюблений образ по-особливому
для всіх і назавжди.
 У репертуарі Ужвій близько 213 ролей у
театрі і 20 в кінофільмах. Найкращі з них:
 Фруманс («Золоте черево» Ф. Кроммелінка,
1926),
 Маґельон («Король бавиться» В. Гюґо,
1927),
 Джулія («Змова Фієско…» Ф. Шіллера, 1928),
 Тьотя Мотя («Мина Мазайло» М. Куліша,
1929),
 Череда («Кадри» І. Микитенка, 1931),
 Тугіна («Остання жертва» О. Островського,
1939),
 Беатріче («Багато галасу даремно»
В. Шекспіра, 1940)
 У кіно:
 Ярина («Тарас Шевченко», 1951),
 Марина («Тарас Трясило», 1927),
 Настя («Прометей», 1936),
 Анна («Украдене щастя», 1952),
 Марія («Земля», 1954, за однойменною
повістю О. Кобилянської)
Гнат Юра
Народився 27 грудня 1887 (8 січня 1888) року в
селі Федвар (тепер село Підлісне
Олександрівського району
Кіровоградської області).
З 1907 на професійній сцені в трупі С.
Максимовича, де зустрів свого творчого
побратима та товариша Семена Семдора.[2] Далі
Юра грав у театрі товариства «Руської Бесіди»
у Львові (1913—1914), у Молодому театрі (1917) і
в Театрі ім. Т. Шевченка в Києві (1919). Від 1920
в Театрі імені Івана Франка, створеному під
опікою УГА у Вінниці, перенесеному 1923 до
Харкова, а з 1926 до Києва.
У цьому театрі Гнат Юра працював до 1961 року
як мистецький керівник і режисер,
підготувавши близько 100 вистав. За першого
періоду Гнат Юра переважно імітував
репертуар Молодого театру й спирався на
драми Володимира Винниченка та модерні
західно-європейські п'єси. Від 1929 перейшов
на радянсько-український (І. Микитенко,
О. Корнійчук) та російський репертуар. З
світової класичної спадщини поставив «Дон
Карлоса» Йоганна-Фрідріха Шиллера (1936).
Творчість
Як актор залишився найкращим у побутових ролях:
•Терешко, Крамарюк («Суєта», «Житейське море»
Івана Карпенка-Карого),
•Копистка («97» Миколи Куліша).
В побутовому плані також виступав у ролях:
•Фіґаро («Весілля Фіґаро» П'єра-Огюстена Бомарше),
•Швейка («Пригоди бравого вояка Швейка» за
Ярославом Гашеком).

Фільмографія
•«Дивний сад» (1935)
Цейактор)
•«Прометей» (1936,
розділ
•«Кармелюк» (1938, потреб
актор)
•«Щорс» (1939, актор)
ує доп
•«Тарас Шевченко»
овнення.
(1951, актор)
•«Незабутній 1919 рік» (1952, актор)
•«В степах України» (1952, співрежисер)
•«Украдене щастя» (1952, співрежисер)
•«Мартин Боруля» (1953, актор та співрежисер)
•«Сто тисяч» (1958, актор та співрежисер)
Національний академічний драматичний театр імені Івана
Франка
Було засновано у Вінниці 1920 року частиною акторів Молодого театру на чолі з Гнатом Юрою та акторами
Нового Львівського театру на чолі з Амвросієм Бучмою. Об'єднавшись, митці утворили театральний
колектив під назвою «Новий Драматичний театр імені Івана Франка», керівником якого було обрано Гната
Юру. Відкриття театру відбулося 28 січня 1920 року виставою «Гріх» Володимира Винниченка, а протягом
сезону театр здійснив 23 прем'єри.
Основою репертуару перших сезонів стали вистави «Молодого театру»: «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана,
«Молодість» М. Гальбе, «Цар Едіп» Софокла.
Перші роки свого існування театр багато мандрував по містах і селах центральної України. Можна лише
фантазувати як, де і яким чином півроку на підводах, а то і пішки актори мандрували по шахтах, заводах та
робітничих селищах з репертуаром, що складався з «Лісової пісні», «Овечої криниці», «На дні»,
«Гайдамаків» та «Весілля Фігаро». Своєрідністю був позначений один з показів вистави «Лісова пісня» в
Горлівці. Спектакль грався у величезному парку, яскравого сонячного спекотного дня, без жодної декорації,
лише в казкових мальовничих костюмах. Влітку 1926 року театр ім. І. Франка за рішенням уряду перевели
до Києва, тоді як з Києва до Харкова переїхав театр «Березіль».
1940 — театр одержав звання академічного.
У 1978–2001 роках театр очолював Сергій Данченко.
З 1992 року — генеральний директор театру Михайло Захаревич.
Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року театру надано статус Національного.
Франківці у 1930—1940 рр.
З кінця 2001 до 2012 року театр очолював Герой та народний артист України Богдан Ступка.
Трупа театру складається з відомих імен акторів, серед яких Олександр Бегма, Ірина Дорошенко,
Лесь Задніпровський, Назар Задніпровський, Людмила Смородіна, Остап Ступка, Наталія Сумська,
Христина Федорак, Анатолій Хостікоєв.
Харківський академічний український
драматичний театр імені Тараса Шевченка
 Театр було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором,
режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву
«Березіль». Режисер був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і
філософського (1926—1933) театру в Україні.
 З самого початку свого існування театр був сміливим і міцним експериментальним колективом
у якому променіли молоді акторські таланти — А. Бучма, М. Крушельницький, Н. Ужвій, Й.
Гірняк та ін. На початку 1926 р. Народний комісаріат освіти України вирішив перевести
«Березіль» як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова. 16 жовтня 1926 року
розпочався перший харківський сезон прем'єрою вистави за п'єсою Ф. Кроммелінка «Золоте
черево». Після Л. Курбаса театр очолював Мар'ян Крушельницький, який створив героїко-
романтичний театр. З 1935 р. театр «Березіль» було перейменовано на театр ім. Т. Г. Шевченка.
Вистави «Ярослав Мудрий» І. Кочерги та «Генерал Ватутін» Л. Дмитерка були відзначені
Державними преміями. У 1947 р. театр одержав звання академічного. Серед вдаліших
постановок цього періоду — «Платон Кречет» О. Корнійчука (реж. Б. Тягно), «Дружина
Клода» А. Дюма-сина, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М.
Кропивницького, «Богдан Хмельницький», «В степах України» О. Корнійчука.
 У 1963—1964 рр. колектив театру очолював Володимир Крайніченко.
 У 1965—1966 рр. головним режисером театру був Віталій Смоляк.
 З 1974 до 1978 колектив очолив Анатолій Литко.
 В нш час театр представляв своє мистецтво на міжнародних театральних фестивалях у Польщі
(Варшаві, Познані, Кракові) та Сербії (Сомбор) з виставами «Прощай, Юдо!» І. Ірединського,
«Антигона у Нью-Йорку» Я. Гловацького, «Замок» Ф. Кафки.
Національний академічний український
драматичний театр імені Марії Заньковецької
 Було відкрито, як «Скарбківський театр» (від імені його засновника, Станіслава Скарбка) у Львові 28
березня 1842 року. На момент відкриття був третім за розмірами театром Європи. Трупа самого театру
приїхала до Львова. 16 вересня 1917 року в приміщенні Троїцького народного дому новий театр
розпочав життя п'єсою Володимира Винниченка «Пригвождені». Через постійні зміни урядів у
столиці Державний народний театр в 1919 році перейменовується на Український народний театр, а
згодом просто в Народний театр.ва у 1944 році. В склад трупи входять провідні українські митці —
Марія Заньковецька, Варвара Любарт, О. Полянська, Григорій Маринич, Борис Романицький. У 1922
році його було перейменовано на Державний драматичний народний театр Губполітпросвіти, а через
декілька місяців на театр ім. Марії Заньковецької. У репертуарній афіші були «Гайдамаки» Т
араса Шевченко, «Лихоліття» Гната Хоткевича , «Чорна рада» Спиридона Черкасенка, «Розбійники»
Фрідріха Шиллера, «Ревізор» Миколи Гоголя, «Тартюф» Жана Батиста Мольєра тощо. З 1931 року театр
ім. Марії Заньковецької здобуває статус державного та отримує стаціонарну прописку в Запоріжжі. В
умовах військової загрози колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір. Тут, в
стародавньому місті Тобольську було поновлено професійну діяльність. В середині 1943 року колектив
у повному складі переїздить до міста Новокузнецька на Кузбасі, де продовжує свою роботу. 1944
урядом було прийнято рішення перевести колектив на постійну роботу у давній Львів. Завдяки
головному режисеру Б.Тягну та режисеру В. Івченку у репертуарі з'явились вистави: «Вій вітерець»
Яніса Райніса, «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» Марка Кропивницького , «Лісова пісня» Лесі
Українки, «Гамлет» Вільяма Шекспіра та «Фауст і смерть» Олександра Левади.
 В 1972 році театру було присвоєно звання «академічного».
 В січні 2002 року уряд України надав заньківчанам статус Національного академічного українського
драматичного театру імені Марії Заньковецької. Це сприяло творчому росту театру, активному
мистецькому життю цього неповторного театрального колективу.
 Починаючи з 2009 року в репертуар театру оновився завдяки молодим режисерам
Київський академічний театр ляльок
Ляльковий театр у Києві було засновано 27 жовтня 1927 року як філію театру юного глядача за
ініціативою народного артиста України О. І. Соломарського. 1929 Київський театр ляльок було
виділено в самостійний колектив.
У 1928—36 роках Київський театр ляльок працював у приміщенні колишнього кінотеатру «Роте фане».
Майстерність київських лялькарів визнали 1937 року на І Всесоюзному фестивалі театрів ляльок, де
єврейським філіалом Київського лялькового театру було показано вистави «Чарівна зернина» О.
Куішича та «Лєйзер дер Брейзер» Б. Гутянського, за які театру присудили першу премію[1].
У 1936—41 роки Київський театр ляльок працював у міському Палаці піонерів (тепер
Київська філармонія).
У роки німецько-радянської війни (1941—45) установа не діяла.
У ці роки театр очолила М. І. Тобілевич (дочка І. К. Карпенко-Карого). Успіхи з відродження театру
ляльок у Києві підтверджує отримання 1946 року І Премії на Всеукраїнському огляді театрів ляльок, на
якому київські лялькарі презентували виставу «Вовк та семеро козенят» (постановник Я. Жовинський).
Від 1955 року (і до 1997-го) Київський ляльковий театр працював знову в колишній культовій споруді —
в приміщенні Синагоги Бродського. Від 1960-х років художнє керівництво театру здійснював
заслужений артист України Ю. І. Сікало. У 1960—1990-і роки в репертуарі з'являються вистави
«Барвінок» Б. Чалого, «Наш веселий Колобок», «Котигорошко» та «Женчик-Бренчик» Г. Усача, «За
Синім Птахом» та «Мишкові пригоди» Ю. Чеповецького, «Закоханий принц» В. Данилевич, «Чарівна
рукавичка» І. та Я. Златопольських та ін. У 1995 році Київський театр ляльок удостоєно Міжнародної
премії «Дружба». 30 жовтня 2002 року рішенням Колегії Міністерства культури і мистецтв України за
вагомий внесок у розвиток театрального мистецтву театру надано звання академічного, і відтепер він
має назву Київський державний академічний театр ляльок. Театр є колективним членом Міжнародної
асоціації діячів театрів ляльок «УНІМА» .
Рівненський академічний обласний театр
ляльок
 Офіційною ж датою заснування Рівненського лялькового театру прийнято вважати
23 грудня 1975 року. «Веселий маскарад» — це була перша вистава, випущена
безпосередньо колективом театру ляльок. Її прем'єра відбулася 5 січня 1976 року на
сцені міського будинку культури. Наприкінці 1976 року Рівненський ляльковий
театр побував на першому своєму фестивалі у місті Львові. А в травні наступного
року відбулися перші гастролі за межами області — колектив показував свої
вистави у Полтаві та Кременчуці. У «Міжнародний рік дитини» 22 грудня 1979 року
відбулось відкриття новозбудованого приміщення театру ляльок на 256 місць.
Директором театру від 1980 року стає Михайло Песчаний. У 1989 році театру було
надано вищу творчу категорію, у цьому ж році театр очолив Ярослав Мельник.
Наступними мистецькими досягненнями творчого колективу стали вистави «
Лошарик», «Лісова пісня», «Закохані боги», «Казка про Івасика», «Солом’яний
бичок», «Шукай вітра в полі», «Маленький принц». Від березня 1996 року головним
режисером театру став Володимир Підцерковний. Протягом 8 років, від 1996 по
2003 роки, ним здійснено 11 постановок, найкращими з-поміж яких стали: «Співуче
порося», «Той самий, але не той», «Бука», «Жили-були» та перший мюзикл театру
«Алі-Баба і розбійники». Наприкінці 2007 року Рівненський театр ляльок за заслуги
у розвитку лялькової справи в області та країні отримав звання «академічний» і
сучасну назву — Рівненський академічний обласний театр ляльок.
Дякую за увагу