В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті і з

великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім’я і у

нашого народу — Тарас Шевченко. Не було і немає в Україні поета, який був
би йому подібний. Не було у неньки України сина, який так ніжно і віддано
любив свій народ і так страждав за нього. Саме він зберіг і повернув народу
його голос — українську мову. Для кожного з нас ім’я Шевченка є святим.
9 березня 1814 року у селі Моринцях у сім’ї кріпака народився хлопчик.
Йому дали ім’я Тарас. Рано залишився він сиротою. Спочатку померла мати, а
потім пішов слідом за нею і батько. Чого тільки не довелося винести малому
Тарасові! І тяжку працю, і науку у п’янички — дяка, холод і голод. Але, на
щастя, пан Енгельгардт помітив незвичайні здібності хлопця, і Тараса почали
вчити малювати.
Із здібного хлопця виріс талановитий поет і художник. Картинами
Шевченка пишаються усі країни, та не тільки картинами. Його поезії відкрили
українцям двері у незнаний досі світ, дали зрозуміти, що їхня мова незгірша за
інші, а навіть навпаки: такої мелодійної, задушевної мови треба ще пошукати.
Багато років пройшло після смерті Тараса Шевченка. Але його поезії,
його картини забути неможливо. Вірші Кобзаря завжди на слуху. Вони
підтримували українців під час багатьох війн, бідування, під час пошестей і
голоду. Вони ставали наче добрими порадниками у скруті, бо написані з такою
щирістю, що душа бринить від щастя чи від туги. Багато з них стали піснями, і
тепер вже ніхто не може їх відрізнити від народних пісень. Здається, що
словами Шевченка говорить сам український народ:
Думи мої, думи мої!
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Тарас Шевченко — відомий художник. Його художня спадщина
нараховує більш ніж 830 творів. Дослідники вважають, що майже 300 робіт
втрачені. Але ті, що залишилися, дарують глядачам та справжнім
шанувальникам мистецтва неповторну насолоду.
Ім’ям Шевченка названо безліч площ, проспектів, вулиць, парків, театрів
по всій Україні. Він, здається, живе в них, наче й зараз придумуючи нові слова
для своїх віршів, наче знову намагаючись намалювати нову картину. Під
високим голубим небом у центральній частині столиці України височать
монументальні колони Київського державного університету імені Т. Г.
Шевченка. У вересні сюди прибувають юнаки та дівчата з усіх кутків нашої
України. Вони навчаються у великому й величному закладі, пам’ятаючи про ту
людину, ім’я якої носить їхній університет, — про Шевченка.
Так, ім’я цієї людини не забуто. Чи міг коли-небудь його батько,
неграмотний кріпак, навіть припустити, що колись його син стане такою
знаменитістю? Що навіть через багато років, століть його ім’я будуть
вимовляти з повагою та любов’ю? Як писав Іван Франко, «найкращий,
найцінніший дар доля дала йому аж по смерті — невмирущу славу і вічно нову
насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець».
Серед тих визначних діячів, чиї серця, помисли, талант спрямовані на
служіння народові, чия душа сповнена високої любові до батьківщини. Тарас
Шевченко по праву займає почесне місце.
За півтора століття після смерті поета накопичений величезний
інформаційний матеріал про його життя і творчість. Видані цікаві спогади
сучасників: художників, літераторів, громадських діячів, істориків. Етнографів,
акторів, представників духовенства, рідних і близьких поета, навіть звичайних
селян. У цих спогадах по крихтах відтворюється живий і неповторний образ
Тараса Григоровича, його чудна і зворушлива душа, погляди и світогляд.
Тарас Шевченко – це не минуле. Тарас Шевченко — це сьогодення. Він
важливий і для тих, хто живе тепер, і для молодих, хто тільки почина життя, і
для старших, і для всіх тих, хто хоч якось асоціює себе з Україною.

Цікаві факти про Кобзаря:

Тарас Шевченко був невисокого зросту – трохи більше 164 см.
Улюбленим напоєм Тараса був чай із ромом.
У 1975 році один із кратерів на Меркурії був названий на честь Тараса
Григоровича Шевченка.
1384 – стільки пам’ятників Тарасові Шевченку встановлено в світі. З них
в Україні налічується 1256 монументів, і ще 128 – в 35 країнах світу —
Бразилії, США, Китаї тощо. Перший пам’ятник Тарасові Шевченку встановили
в 1881 році в місті Форт-Шевченко.
Найменше в світі видання Кобзаря має розмір близько половини
квадратного міліметра, що менше за макове зернятко. Створив його
український майстер Микола Сядристий. Гортати сторінки збірки можна лише
кінчиком загостреного волоска через їхній неймовірно крихітний розмір.
За життя Кобзаря більше цінували як художника, ніж як поета. Він був
улюбленим учнем Карла Брюллова, а в 1860 році був удостоєний звання
Академіка гравіювання від Імператорської Академії мистецтв за гравюру за
картиною Рембрандта Притча про робітників на винограднику.
500 м² − площа найбільшого портрета Кобзаря. Написаний він у Харкові
на стіні 17-поверхового будинку за адресою проїзд Садовий, 30, і внесений до
Книги рекордів України. Графіті малювали ночами протягом двох тижнів.
У 2002 році на території невизнаної Придністровської Молдавської
республіки з’явилася оновлена 50-рублева банкнота з портретом Тараса
Шевченка на лицьовій стороні. Раніше в обігу тут були купюри в 50 000 рублів
із зображенням пам’ятника Тарасові Шевченку перед університетом в
Тирасполі.
Основну освіту Кобзар отримував всього лише 2 роки в церковно-
приходській школі. Багатьма знаннями поет зобов’язаний баронесі Софії
Григорівні Енгельгардт, яка навчала його польської та французької мов, але
основні знання мов Тарас отримав від лакеїв.
Поет завжди одягався досить модно, оскільки добре заробляв у
Петербурзі, будучи успішним портретистом. У своєму щоденнику він писав про
величезне задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша за 100 рублів,
що було значною сумою для того часу.
2500 рублів – еквівалент 45 кілограмів срібла – саме стільки було
витрачено на викуп поета з кріпацтва. Заробити таку фантастичну суму зміг
Карл Брюллов, написавши портрет Василя Жуковського і продавши його на
аукціоні. За деякими даними, частина грошей була надана імператорською
сім’єю. 400 рублів виділила сама імператриця Олександра Федорівна і по 300
рублів – спадкоємець престолу Олександр II і княгиня Олена Павлівна.
15 років – стільки поет провів в Україні за все життя. У 14 років він
виїхав із України з поміщиком Енгельгардтом, якому прислужував із
дитинства, і потім приїжджав в Україну лише погостювати.
Тарас Шевченко багато разів за своє життя закохувався. Серед
симпатичних йому жінок були односельчанка Оксана Коваленко, польська
швачка Дзюня Гусиковська, натурниця Амалія Колберг, княжна Варвара
Рєпніна-Волконська, дружина полковника Ганна Закревська, Анна Ускова.
Після повернення із заслання Тарас закохався в 14-річну актрису Катерину
Піунову, а останнім коханням його стала 20-річна служниця Ликера Полусмак.
До самої смерті Тарас Григорович мріяв знайти кохання і побудувати сім’ю, але
ні з ким не склалися тривалі стосунки. Крім цього, є версія, що у поета був
роман із дружиною Михайла Максимовича – Марією, адже через 9 місяців
після початку їхнього тісного спілкування у Максимовичів народився син.
Однак багато істориків називають це чутками, оскільки Михайло був близьким
другом Тараса, і останній не міг так із ним вчинити.