УКР А ЇНС ЬК ИЙ

К ІНЕМ А ТОГ Р А Ф
Д ОБ И
НЕЗА Л ЕЖ НОСТ І
ГА Л А Г І Н А Н Д Р І Й І Т Р - 2
УКРАЇ НСЬКЕ КІ НО 1990-Х

В 1990-х з розпадом Радянського союзу та економічної кризою українське кіно

починає переживати занепад.
Кількість глядачів в кінотеатрах зменшується від 552 млн в рік в 1990 році до
5 млн. — в 1999 році. В той же час поступово зростає аудиторія телеканалів.
Кількість демонстраторів — від 8 в 1990 році до 27 в 1999 році. Кількість
художніх фільмів, знятих в Україні за рік, зменшується з 45 в 1992 році до 4
в 2000 році. З 136 фільмів знятих в Україні в 1990-х роках 82 було знято
російською мовою.
Кіра Муратова
Українське кіно 1990-х намагається комерціалізуватися. Замовниками і
спонсорами фільмів часто стають бізнесові структури. Ця обставина впливає на
зміст фільмів, їх спроби мати розважальний характер, популярності набувають
кримінальні драми, пригодницькі та еротичні фільми.
Найпомітнішими режисерами 1990-х років стають Радомир Василевський, 
Микола Засєєв-Руденко, Анатолій Іванов, Григорій Кохан, Олександр Муратов, 
Борис Небієрідзе, Олександр Полинніков, Дмитро Томашпольський. Цілих пять
фільмів знімає в 1990-х Кіра Муратова.
На початку 1990-х українське телебачення розпочало активно знімати
телесеріали, зокрема популярність мали «Роксолана», режисер Бориса
Небієрідзе, «Острів любові», режисер Олег Бійма. Кадр з фільму «Роксолана»
УКРАЇНСЬКЕ КІНО 2000-Х

На рубежі 2000-х р. величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана 

«Вогнем і мечем», у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана
Богдана Хмельницького. Богдан Ступка стає головним гетьманом українського екрану —
йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» Миколи Засєєва-Руденка
 (2000) та фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001). Кадр з фільму «Сафо»
Історичні теми також стали провідними у творчості режисера Олеся Янчука. Впродовж
1990-х — першої половини 2000-х ним було знято такі фільми, як «Голод-33» (1991) про
трагічну долю української родини часів Голодомору, «Атентат — Осіннє вбивство у
Мюнхені» (1995), «Нескорений» (2000) і «Залізна сотня» (2004), які стали спробою
донести до глядача особистий погляд на феномен та бойовий Української повстанської
армії з очей ангажованого режисера, подаючи ідеологічний наратив за методикою
радянських часів.
Після 2004 знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію. Її добу було висвітлено
у декількох кінострічках, зокрема: «Помаранчеве небо» (2006, режисер Олександр
Кірієнко), «Прорвемось!» (2006, режисер Іван Кравчишин), «Оранжлав» (2006, Алан
Бадоєв).
Серед фільмів з найбільшими бюджетами початку 2000-х можна відзначити «Сафо» Постер до фільму
 ($1,95 млн). «Прорвемось!»
УКРАЇНСЬКЕ КІНО 2010-Х

В 2010-х роках відбувається поступове збільшення обсягів кіновиробництва в

Україні. Завдяки розвитку технологій, зменшенню витрат, глядацький попит
на вітчизняний кінопродукт (особливо після Рефолюції Гідності) значно
збільшується кількість фільмів. В український кінематограф прийшло нове
покоління кіномитців. З'являються колективні проекти українських режисерів 
«Мудаки. Арабески», «Україно, goodbye!», «Вавилон'13».
Вагомим учасниками кінематографічного процесу стають українські
кінофестивалі, зокрема «Молодість», Одеський міжнародний кінофестиваль,  Постер до фільму «Вій»
Docudays UA, Wiz-Art, «Відкрита ніч», «86».
Все більший успіх переживає український кінопрокат. Найбільш успішними
фільмами в кінотеатрах України стають «Вій» (касові збори в Україні $4,9
млн), «Кохання у великому місті 3» ($3,1 млн), «8 кращих побачень» ($3,1
млн).
Важливою подією для функціювання українського кіно став ухвалений у
березні 2017 року новий закон «Про державну підтримку кінематографії»,
Постер до
згідно до якого українські документальні, просвітницькі, анімаційні, дитячі,
збірки
авторські та дебютні фільми змогли претендувати на повне державне
«Мудаки.
фінансування виробництва.
Арабески»
КІЛЬКІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ РЕЛІЗІВ У КІНОПРОКАТІ

Статистика українських повнометражних фільмів (художніх та анімаційних), що вийшли у прокат виглядає так:
• 2006 — 4
• 2007 — 5
• 2008 — 5
• 2009 — 2
• 2010 — 0
• 2011 — 1
• 2012 — 6
• 2013 — 12
• 2014 — 16
• 2015 — 24
• 2016 — 30
• 2017 — 34
• 2018 — 35
• 2019 — 33
УСПІХ УКРАЇНСЬКОГО КІНО НА
МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛЯХ Ч.1
У 2001 році Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі «Панорама» Берлінського кінофестивалю
.
У 2003 році, вже в Основному конкурсі того ж Берлінале отримав «Срібного ведмедя» фільм
українського аніматора Степана Коваля «Йшов трамвай № 9».
У 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького
 отримала «Золоту пальмову гілку» кінофестивалю в Каннах за короткометражний фільм «
Подорожні».
В 2008 році в Міжнародному конкурсі на Ротердамському кінофестивалі зі стрічкою Las Meninas
 дебютував Ігор Подольчак. Пізніше фільм брав участь у 27 міжнародних кінофестивалях, в 10 з
них у конкурсній програмі, в інших в офіційній селекції. У 2012 вийшла друга його
повнометражна стрічка Delirium. Обидва фільми Подольчака критики вважають яскравими Короткометражний
прикладами артхаусу в українському кіно [9]. фільм «Глухота»
У 2011 році Марина Врода отримала «Золоту пальмову гілку» кінофестивалю в Каннах за
короткометражний фільм «Крос».
У 2009 році другий короткометражний фільм Мирослава Слабошпицького «Діагноз» потрапляє
у конкурс Берлінського кінофестивалю. У лютому 2010 року нова короткометражна робота 
Слабошпицького «Глухота» потрапляє в конкурсну програму Берлінале.
УСПІХ УКРАЇНСЬКОГО КІНО НА
МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛЯХ Ч.2
У 2012 році 23-хвилинний фільм Мирослава Слабошпицького «Ядерні відходи», знятий
в рамках проекту «Україно, goodbye!», здобув «Срібного леопарда» в конкурсній
програмі «Леопард майбутнього» Міжнародного кінофестивалю в Локарно.
У 2014 році повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького «Плем'я» бере участь у
конкурсній програмі «Тиждень критики» «Канського кінофестивалю» і отримує одразу
три нагороди — приз фонду Ган, приз Відкриття та Гран-прі.
У 2017 році в паралельній секції Берлінале «Generation 14plus» фільм «Школа
№3» режисерів Георг Жено та Ліза Сміт отримав Гран-прі програми. А словацький
режисер Петер Беб'як отримав Нагорода за найкращу режисуру за україно-словацький
фільм «Межа» на кінофестивалі у Карлових Варах.
У 2018 році «Донбас» Сергія Лозниці здобув Приз за найкращу режисерську роботу
конкурсна програма «Особливий погляд» фестивалю в Каннах.
У 2019 році фільм «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча отримав Спеціальну премію журі 
54-го Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах.
У 2020 році повнометражний документальний фільм «Земля блакитна, ніби апельсин»
 режисерки Ірини Цілик отримав нагороду за найкращу режисуру на Кінофестивалі «
Санденс».
УКРАЇНО, GOODBYE!
Україно, goodbye! — український кіноальманах-збірка
короткометражок про гостру соціальну проблему
України — еміграцію за кордон. До збірки входять 25 короткометражок
українською або російською мовами.
Ця збірка — один з двох українських кіноальманахів-збірок
короткометражок, спродюсованих компанією Артхаус Трафік. Інша
збірка, Мудаки. Арабески вийшла у 2011 році.
У 2013 році, з 25 короткометражок «Україно, Goodbye!» було відібрано 6
для нової збірки під назвою «Українські злі»: Гамбург, Очерет,
Ксенофілія, Ґауді, Та поїду!, Без ГМО, Красива жінка та Останній день.
Прокатник збірки «Українські злі» Артхаус Трафік збирався випустити
стрічку в широкий український прокат але через правовласницький
конфлікт з Держкіно (яке співфінансувало виробництво
короткометражок до збірки «Україно, Goodbye!»), стрічку було показано
лише одного разу 28 березня 2013 року в київському кінотеатрі Жовтень.
“БЕЗСЛАВНІ КРІПАКИ”
Від фільму Романа Перфільєва “Безславні кріпаки” складно було щось
очікували, окрім жанрової стрічки в стилі подражанія Квентіну
Тарантіно. Однак виявилося, що це не просто омаж для майстра. 
Найбільше, що вражає у фільмі, - це крута постановка бойових сцен,
за які взагалі не соромно. Сюжет та естетика тут балансують на межі
“Джанго звільненого” та “Вбити Білла”, а гра акторів вселяє віру не
лише в теперішнє, але й у майбутнє нашого жанрового кіно. 
Жвавий, захоплюючий, добре знятий і ні разу не нудний - таким
український бойовик із комедійними елементами я бачу вперше. І те,
що він є у цьому рейтингу най-най-найкращого кіно - багато в чому
заслуга такого вау-ефекту. Однак чи радив би я його іншим? Так,
безумовно, раджу всім без винятку. 
 
СТАНІСЛАВ БОКЛАН

Дебют Боклана на широких екранах відбувся у 1992 році з телесеріалу "Тарас

Шевченко.Заповіт", над сценарієм якого працювали українські культурні діячі:
Іван Дзюба, Петро Мовчан, Борис Олійник. Кар'єру актора розпочав з
Молодого театру у Києві, де працював та надихав з 1994 до 2020 року. У 2002-
у році Станіслав отримав першу театральну нагороду "Київська пектораль" за
найкращу чоловічу роль у виставі "Хоровод любові".
Яскравим проривом як в українському кіно, так й у фільмографії
Боклана стала зворушлива історична драма "Поводир" 2014 року за
участі Джамали. Актор виконав головну роль слабозорого музики Івана
Кочерги, за яку того ж року отримав премію "Золотий Дюк" на Одеському
міжнародному кінофестивалі. Фактурна акторська гра Станіслава Боклана
дозволяє митцеві сцени перевтілюватись у сотні образів. Саме тому актор
добре відомий завдяки телевізійним проєктам, зокрема таким комедійним
серіалам, як "Леся + Рома", "Слуга народу", "Папік". Більш драматичні ролі
актора можна переглянути у телесеріалах "Століття Якова" (екранізація
однойменного роману Володимира Лиса, який відзначений "Коронацією
слова") та "Кріпосна". У 2017 році Боклан взяв участь у кримінальному
трилері "Межа", де виконав роль українського мафіозі Крулла.