ВНЕСОК УКРАЇНСЬКИХ

УЧЕНИХ ТА ЛІКАРІВ У
ВИВЧЕННІ СЕРЦЕВО-
СУДИННОЇ СИСТЕМИ
ЗРОБЛЕНО УЧНЕМ 8Б КЛАССУ
АБО НАЙКРАЩІМ УЧНЕМ 8 Б
 ФРОЛЬКІС Володимир Веніамінович

(27 січня 1924, Житомир — 2 жовтня 1999) —

видатний фізіолог та геронтолог. Вчений в
галузі сучасної геронтології і вікової фізіології,
академік Академії медичних наук України,
академік НАН України, член Нью-йоркської
академії наук, доктор медичних наук, професор,
Заслужений діяч науки і техніки України, віце-
президент АМН України, завідувач лабораторії
фізіології Інституту геронтології АМН України.
Основний напрям робіт — вивчення механізмів старіння,
вікової патології; пошук засобів подовження життя. Ним
розроблена адаптаційно-регуляторна теорія старіння,
запропоновано уявлення про процеси антистаріння
(вітаукт), гіпотеза про гено-регуляторний механізм
розвитку вікової патології і розроблено концепцію гено-
регуляторної терапії, проаналізовані нейро-гуморальні та
мембранні зміни в процесі старіння; відкрито новий клас
внутрішньоклітинних регуляторів (інвертори); створені
нові підходи до експериментального подовження життя.

Автор близько 700 наукових праць, з них 25 монографій,

13 посібників, виданих у різних країнах світу. Створив
найбільшу геронтологічну наукову школу. Підготував 37
докторів та 63 кандидатів наук.
ХІРУРГ-КАРДІОЛОГ,
ПИСЬМЕННИК, АВТОР
НОВАТОРСЬКИХ МЕТОДИК В
КАРДІОЛОГІЇ, АВТОР
ДИСКУСІЙНИХ РОБІТ З
ГЕРОНТОЛОГІЇ, ПРОБЛЕМАМ
ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ І
РАЦІОНАЛЬНОГО ПЛАНУВАННЯ
СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ
Микола Михайлович Амосов народився 6 грудня 1913 р. в
селі Ольхово Вологодської губернії.

У 1932 р. закінчив Череповецький механічний технікум,

після чого 3 роки працював змінним механіком на
Архангельській електростанції.

У 1939 році з відзнакою закінчив Архангельський медичний

інститут, а у 1940 році – з відзнакою Всесоюзний заочний
індустріальний інститут. У період Великої Вітчизняної
війни був на фронті провідним хірургом польового
госпіталю.

З 1947 по 1952 рік працював головним хірургом Брянського

облздороввідділу і у цей час почав широко займатися
грудною хірургією, проводив велику наукову роботу і у
1953 році захистив докторську дисертацію.
У 1952 році М. М. Амосова, як великого фахівця з грудної хірургії, було
запрошено У Київський інститут туберкульозу для керівництва спеціально
створеною клінікою торакальної хірургії.

Тут з особливою повнотою розкрився його різносторонній талант хірурга та

дослідника, фізіолога та інженера, стала особливо плідною наукова,
організаторська, практична, педагогічна та суспільна діяльність. М. М. Амосов
був одним з ініціаторів широкого впровадження у нашій країні хірургії при
захворюваннях легенів, вніс багато нового у розвиток цієї проблеми. Його
дослідження сприяли підвищенню ефективності лікування хвороб легенів.

У 1961 році роботи Н.М. Амосова з легеневої хірургії були відмічені Ленінською
премією.
У 1955 році він вперше в Україні почав лікування вад серця
хірургічним методом, у 1958 році одним з перших в
Радянському Союзі інтегрував у практику метод штучного
кровообігу.

У 1963 році Микола Михайлович першим в Радянському

Союзі провів протезування клапана митри, а в 1965 році
створив і вперше в світі упровадив в практику
антитромботичні протези серцевих клапанів. М. М.
Амосовим створено цілий ряд нових методів хірургічного
лікування пороків серця, оригінальні моделі апаратів
штучного кровообігу. Його роботи з хірургічного лікування
хвороб серця були відмічені Державною премією України
(1988 р.), Золотими медалями (1967 р., 1982 г.) та Срібною
медаллю (1978 г.) ВДНГ СРСР.
СТРАЖЕСКО
МИКОЛА ДМИТРОВИЧ (1876-1952)
Стражеско увійшов в історію світової медицини як
видатний науковець і клініцист.

Народився Микола Дмитрович Стражеско 1876 року в Одесі

в сім'ї юриста. Після закінчення медичного факультету
Київського університету (1899) його зарахували
ординатором на кафедру внутрішньої патології, яку
очолював професор В. Образцов. 1901 p. M. Стражеско
відбув у творче відрядження за кордон, а після повернення
його було направлено до Петербурга в лабораторію І.
Павлова, де він захистив докторську дисертацію з фізіології
травлення.
Після виходу перших монографічних праць авторитет М. Стражеска невпинно зростав. 1910 р. його
обрано професором кафедри приватної патології і терапії Київських жіночих курсів, 1917-го він очолив
кафедру пропедевтичної терапії, а потім і кафедру факультетської терапії у Київському медичному
інституті. Потребою у практичній охороні здоров'я диктувалася необхідність створення в Україні
спеціалізованого наукового центру клінічно-терапевтичного профілю. Ним став Український інститут
клінічної медицини, заснований у березні 1936 р. з ініціативи М. Стражеска, який і очолив його.
Відповідно до розробленої академіком програми основними напрямами наукової діяльності інституту були
функціональна діагностика, ревматологія, лікування недостатності кровообігу, гіпертонічної хвороби,
захворювань внутрішніх органів, профілактика патології вагітності при внутрішніх захворюваннях. Цей
багатопрофільний науковий заклад став попередником сучасного НДІ кардіології, який названо ім'ям його
фундатора. Учений створив в Україні клінічну школу патофізіологічного напряму, яку було визнано не
лише вітчизняною, а й світовою медициною. Вперше в СРСР під його керівництвом видано
гематологічний атлас і посібник з клінічної гематології.
Усі роботи видатного вченого об'єднує клініко-
експериментальний напрям досліджень. Особливу увагу він
приділяв вивченню серцево-судинних захворювань. М.
Стражеско разом з В. Образцовим здійснили прижиттєву
діагностику коронарного тромбозу, вперше у світовій
медицині дали чіткий і розгорнутий опис його клінічної
картини, що відкрило лікарям-практикам шлях до
своєчасного розпізнавання цієї недуги. Микола Стражеско
науково обґрунтував теорію ревматизму як інфекційно-
алергічного захворювання, низку робіт присвятив
проблемам патології органів травлення, а його монографію
"Основи фізичної діагностики захворювань черевної
порожнини" визнано класичною в цій галузі.

Помер Микола Дмитрович Стражеско 1952 року.