І прадіди в

струнах бандури
живуть
Домашенко Анна 11-Б
 Ознайомлення
• КОБЗА́РСТВО – мистецтво кобзарів – народних співців-
музикантів, які виконують (і часто складають самі)
думи, пісні та інші твори, супроводжуючи їх грою на
кобзі (бандурі).
• Вперше імена кобзарів (Чурило, Стечко, Тарашко)
згадано в польс. хроніках 15–16 ст.
• Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і
світової культури. Його носії – кобзарі, впродовж
століть зберігали духовний генофонд народу, будили в
ньому національну свідомість, передавали тисячолітню
мудрість, розкривали правду життя, закликали до
активності, згуртованості, боротьби зі злом.
 Історія
• Вчені вважають що Кобзарство своїм корінням сягає
часів Київської Русі. "Генеалогічне дерево наших
українських бандуристів дуже високе, — писав Гнат
Хоткевич. — Прямий їх попередник — се віщий Боян,
«соловій старого времені».
• Попередниками кобзарів були також музиканти,
зображені на фресках у Софії Київській. З князівських
часів дійшло до нас ім'я Мануйла, «певца гораздого». У
Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240
році жив і творив при дворі галицького архієпископа
співець Митуса.
• Відношення до кобзарів в народі було особливим. В
українському фольклорі назавжди закарбувався образ
козака Мамая – умілого воїна, бандуриста, образ
Мамая – це втілення непоборності українського народу.
• Ще один тип кобзаря – сліпий дідусь, який зберігає
пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість
українського народу
• Особливо популярні були кобзарі на Запорозькій Січі.
• Вони супроводжували козаків у походах, думами й
піснями підносили бойовий дух війська, уславлювали
нар. борців проти поневолення й гніту.
• У 18-ому сторіччі  мандрівні співці-кобзарі почали
об’єднуватися в окремі цехові братства, які часто мали
власне господарство, управу, печатки, грошову касу, ба
більше, - навіть суд.
• Усі функції серед членів цехового братства були чітко
розподілені й закріплені. Кобзарськими цехами
керували головні цехмайстри, які й набирали учнів
• Для професійного таємного спілкування народні співці
виробили специфічний жарґон.
• У 19-ому столітті центри кобзарів та лірників існували
на Чернігівщині, Полтавщині та Харківщині.
 Зміни в ХХ ст.
• ХХ століття внесло свої корективи, і думи як жанр
змінили своє значення. Вони являють і науковий
інтерес, і є складовою культурою досягнення нації.
 У світі
• Також від середини 1950-х років Кобзарське мистецтво
поширилося серед української діаспори в Австралії.
• Спочатку в Сіднеї, згодом – у Мельборні й Аделаїді
створилися групи з метою навчитися гри на бандурі й
ансамблі бандуристів, які виступали на українських
святах і репрезентували українську музику перед
австралійською аудиторією.
• Так, у Сіднеї кобзарське мистецтво популяризували
уродженці історичної Полтавщини - Федір Деряжний,
Марко Мішалов та Григорій Бажул, а пізніше -
нащадки полтавців – Петро Деряжний та Віктор
Мішалов.
• В Австралії Григорій Бажул в 1964 році організував
ансамбль бандуристів імені Гната Хоткевича, а 1972-го
року заснував школу бандуристів при ньому.
• Серед видатних кобзарів того часу ми знаходимо ім’я
нашого земляка панмайстра, своєрідного президента
корпорації тогочасних кобзарів та лірників Івана
Григоровича Кравченка-Крюковського
 Репертуар
• Кобзарська «пісенна наука» містила:

• Молитви, псальми і канти;-кожен співець (стихівничий, кобзар або лірник)

• «Журні» пісні — (наприклад, «Сирітка» тощо).
• «Запросницькі» пісні;(наприклад, жебранки та інші).
• «Причити»;(серед цього й голосіння).
• «Сердешні подяки».
• «Битовщини» — співані оповідання про життя буття.
• «Старини» (билини) — співані оповіді про «богатирські часи».
• «Козацькі псальми», або «козацькі пісні»
• Дякую за увагу!
• Домашенко Анна 11-Б