Семінарське заняття

Тема. Драматургія Михайла Старицького

Дайте відповіді на питання:

1. Михайло Петрович Старицький (народився 14 грудня 1840 року в
селі Кліщинці на Полтавщині, помер 27 квітня 1904 року в Києві) -
видатний український письменник, актор і режисер, один із засновників
українського професійного театру.
Досягнення Михайла Старицького.
Іван Франко називав Михайла Старицького "батьком українського
театру". Михайло Петрович у 1874 р. разом зі своїм троюрідним братом,
композитором Миколою Лисенком поставив перший оперету “Різдвяна
ніч”, а у 1882 р. спільно з М. Кропивницьким створив першу українську
професійну студію. Через царський Емський указ 1876 р., що забороняв
публікацію книг і постановку вистав українською мовою, молодий театр
ставив українські п'єси в Молдові, Польщі, у Криму, Вільнюсі, Тифлісі, а
Старицький, продавши родовий маєток, платив трупі, в якій блищали такі
артисти, як Заньковецька, Саксаганський, Садовський, Кропивницький, за
розцінками "імператорського театру".
Завдяки його постановкам всьому світові стали відомі опери Миколи
Лисенка “Різдвяна ніч”, “Утоплена” і “Тарас Бульба”, лібрето до яких
писав сам Старицький, п'єси “За двома зайцями” - на сюжет маловідомого
тоді твору І. Нечуя-Левицького “На Кожум'яках”, “Циганка Аза” за
повістю Ю. Крашевського “Хатинка за селом”, а також “Богдан
Хмельницький”, “Маруся Богуславка” та ін., що ввійшли до золотого
фонду української драматургії і досі йдуть у багатьох театрах світу.
Пропагуючи українські п'єси, він несподівано потрапив під удар
оборонців української культури, які жорстко критикували його за
переклади українською мовою Пушкіна і Крилова, Лермонтова і
Некрасова, за ведення в українську мову неологізмів, які сьогодні є
невід'ємною її частиною. Важко повірити, що на засновника першого
українського театру нападали за такі слова, як "мрія", "байдужість",
"нестяма", "страдниця" і багато ін.
Не менш жорсткій критиці Старицький піддавався за публікацію
частини творів російською мовою в російській періодиці, за "плагіат" -
використання для своїх творів сюжетів п'єс інших авторів ("Циганка Аза",
"За двома зайцями" та ін.). На захист М. Старицького виступали видатні
діячі культури, письменники і вчені - І. Франко, О. Потебня, Д. Багалій, М.
Сумцов.
Через постійні сутички з цензурою та заборони вистав і нападки
"критиків - поборників чистоти української мови" здоров'я його було
підірвано, і він помер у 1904 р. Про те ж, наскільки насправді любили
неординарного письменника і театрального діяча не тільки його друзі і
колеги, а й сотні тисяч громадян України та багатьох інших країн, свідчать
слова його друга, композитора М. Лисенка, сказані ним на похороні
Михайла Старицького: "Народний театр - справа надзвичайно важка, і
багато людей на ньому провалилися. Потрібно було знати народне життя в
такій мірі, щоб на сцені показувати його у правдивому, а не у
спотвореному вигляді. Михайло Петрович вірно розумів, як потрібно
показувати життя. Сам він не грав, але постановка кожної нової п'єси у
нього завжди була чудесно відшліфована, - все це наслідок як раз його
старань і турбот".
Крім власне творчості, прославлений українець активно займався
громадською діяльністю, особливо питаннями національного руху. Він
став культовою фігурою свого часу, зробив величезний внесок в культурне
і соціальне життя того часу.
Сучасники відзначають, що Михайло відрізнявся прогресивними
поглядами, був неймовірно обдарованим, успішним у всьому, за що б не
брався. У тому числі він став "справжнім учителем молодих українських
письменників", адже він був кумиром сотень майбутніх поетів,
письменників і драматургів, які охоче переймали у Старицького секрети
творчого успіху.
Вершиною його творчості літературознавцями і театральними
критиками одностайно визнані твори для театру: лібрето опер М. В.
Лисенка "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Чорноморці", "Тарас Бульба",
інсценізації: "За двома зайцями" (на сюжет п'єси І . Нечуя-Левицького "На
Кожум'яках"), "Зимовий вечір" (за оповіданням Е. Ожешко), "Циганка Аза"
(за мотивами повісті Ю. Крашевського "Хатинка за селом") та ін.
Його власні оригінальні п'єси "Не судилось", "У темряві", "Ой, не
ходи, Грицю, та й на вечорниці", історичні драми "Богдан Хмельницький",
"Оборона Буші", "Маруся Богуславка", драми "Остання ніч", "Талан" та ін.
увійшли до золотого фонду української драматургії.
Цікавий факт. Класик білоруської літератури Янка Лучина почав
писати рідною мовою завдяки творчості Михайла Старицького. Один з
хрестоматійних творів білоруського поета "Усёй трупе дабрадзея
Старыцкага беларускае слова" був присвячений театру Старицького:
Варто сказати, що починав свій творчий шлях Старицький як
літератор, поет, перекладач. Причому на останньому він робив особливий
наголос, популяризуючи шедеври світової літератури на батьківщині і
одночасно тим самим доводячи, що навіть найскладніші творіння доступні
для передачі засобами української мови. Перекладами він займався,
незважаючи на переслідування цензури, яка прагнула максимально
обмежувати українську мову та культуру.
Всього він переклав понад 200 творів російської та світової
літератури, включаючи "Гамлета" Шекспіра, казки Андерсена, байки
Крилова, "Пісню про купця Калашникова" М. Лермонтова, "Сербські
народні думи і пісні" та ін.
 Разом з відомим композитором Миколою Лисенком та сім'єю
Ліндфорсів Старицький організував перший аматорський гурток, який
поставив спочатку оперету "Чорноморці", а потім - оперету "Різдвяна ніч",
з прем'єри якої й починається відлік історії українського театру.
"За двома зайцями" - найзнаменитіша п'єса Михайла Старицького,
яка неодноразово ставилася в багатьох театрах України, СНД, ближнього і
далекого зарубіжжя, а у 1961 році по ній був знятий однойменний фільм,
що став хітом радянської кіноіндустрії.
Згодом гурток Старицького та Лисенка перетворюється на
Товариство українських акторів, яке поставило безліч п'єс, опер та оперет,
що прогриміли по всьому простору колишньої імперії і навіть за її межами.
До речі, про "гуркотіння". Коли Михайло Старицький випустив
альманах "Рада", то, за словами І. Франка, він в Україні справив небувалий
ефект: "... ніби перший весняний грім після довгих місяців морозу, сльоти
та занепаду".
Варто відзначити, що перша українська професійна трупа під
керівництвом Михайла Старицького з'явилася завдяки зустрічі у Києві
письменника і М. Лисенка з організаторами Єлисаветградського
аматорського гуртка М. Кропивницьким і М. Садовським. У трупу входили
вже тоді такі відомі особистості, як М. Заньковецька, М. Кропивницький,
М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, та ін.
Михайло Старицький артистам щойно народженого українського
театру встановив гонорари за розцінками імператорських труп. Гроші на
виплати гонорарів, як і на розвиток театру в цілому, у нього були після
продажу свого маєтку у Карпівці. Власне, він і здійснив цей продаж заради
театру.
Значну частину репертуару молодого театру складали твори самого
М. Старицького, а також М. Кропивницького та І. Тобілевича. Музику до
багатьох вистав писав Микола Лисенко, він же працював з хором і
оркестром, допомагав акторам вдосконалюватися у виконанні вокальних
фрагментів ролей.
До речі, фактично відразу після народження українського
професійного театру він став фантастично популярним в Україні, що
змусило київського генерал-губернатора заборонити трупі корифеїв (як
називали театр Старицького) виступати на території свого генерал-
губернаторства, що включала Київську, Волинську, Подільську,
Полтавську і Чернігівську губернії.
Однак цим чиновник ще більше підігрів інтерес до молодого
українського театру, який на гастролях в інших регіонах України, а також
у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії збирав незмінні аншлаги. Про театр
говорили у багатьох країнах, на його виступи чекали з величезним
нетерпінням.
У цей час ім'я Старицького не сходить зі сторінок переповненої
захватом періодики багатьох країн.
 Тріумфальні гастролі трупи Старицького проходять в багатьох
містах імперії і навіть за її межами: Москва, Мінськ, Варшава, Вільнюс,
Тифліс, Астрахань та ін. Ось як про українського режисера писала газета
"Мінський листок" у 1883 році:
Широко відомий і вельми улюблений не тільки театралами, але й
простими глядачами М. Старицький стає також одним з організаторів
Всеросійського театрального товариства, яке у 1897 р. скликало I
Всеросійський з'їзд діячів сцени за участю найвидатніших акторів
сучасності. А коли на трибуні з'явився українець, публіка буквально
"вибухнула" оплесками, які, за задокументованим свідченнями, не
вщухали дуже довго.
"Хоч тілом ти мертвий, але заслуги твої безсмертні. Та справа, якій
ти чесно служив, росте, і ти немало втішився б, коли б побачив, як несла
тебе на своїх плечах ця молодь, яка віддала данину поваги твоїм думкам і
твоїй праці і яка понесе і в житті віру в ту справу, якій служив і віддав сили
й ти, брат Михайло" (Микола Лисенко).
У творчому доробку Михайла Старицького-драматурга такі перлини
української та всесвітньої драматургії, як написані на основі народних
легенд драма "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", трагедія "Маруся
Богуславка", інсценування творів Гоголя "Тарас Бульба", “Сорочинський
ярмарок ", Е. Ожешко "Зимовий вечір", обробка п'єси Панаса Мирного
"Перемудрив" (комедія "Крути, та не перекручуй"), І. Нечуя-Левицького
"На Кожум'яках" ("За двома зайцями", яка, до слова, тематично близька до
оригінального водевілю Старицького "По-модньому") і, звичайно ж, одна з
кращих постановок української класичної драматургії "Богдан
Хмельницький" (пов'язана з його однойменним романом-трилогією, що
включає романи "Перед бурею", "Буря", "У пристані").
М. Старицький став першим в історії української літератури
письменником, що в драматургії реалізував епічність історичних подій,
відобразив національні проблеми у визвольній боротьбі українського
народу: "Тарас Бульба", "Оборона Буші".
А в п'єсах Старицького на сучасну тематику ("Зимовий вечір",
"Розбите серце", "У темряві", "Талан", "Хрест життя") в центрі уваги
українець, який активно бореться проти соціальної несправедливості,
захищає людську гідність, підтримує ідею освіченого, а не пригнобленого,
"темного, забитого" народу.
Значний внесок Михайло Старицький зробив і в українську поезію.
Як кажуть літературознавці, він відкрив новий світ на цьому терені, своєю
творчістю звівши її на один рівень з європейською та всією світовою
літературою.
Старицький, не побоявшись відійти від традиційних наслідувань
поезії Шевченка, першим почав шукати нові форми і засоби художнього
відображення дійсності, що залишилися актуальними і донині. Але разом з
тим він продовжував розвивати національно-визвольні, демократичні ідеї
свого великого попередника, адаптуючи їх під реалії свого часу.
 У поезії заслуги Старицького не менше, аніж в драматургії, як
відзначають багато дослідників його творчості. Так, крім уже згаданих
особливостей, він створив нові засоби та прийоми художньої передачі
дійсності, збагатив літературу в цілому новаторською системою образності
і зокрема поезію - ритмікою і строфікою.
Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Старицького
займає його громадянська лірика з соціальними ("Швачка"),
патріотичними ("До України", "До молоді") мотивами, оспівуванням
героїчного минулого ("Морітурі"), протестом проти царизму і гноблення
народів імперією в цілому ("До Шевченка"). А деякі його ліричні вірші
стали народними піснями: "Ніч яка місячна" (в музичній обробці М.
Лисенка), “Ох і де ти, зіронько та вечірняя", "Туман хвилями лягає".
Також Старицький відомий як автор трилогії "Богдан
Хмельницький" (романи "Перед бурею", "Буря", "На пристані"), романів
"Молодість Мазепи", "Розбійник Кармелюк" та ін.
«За двома́ зайця́ми»
- комедійна п'єса українського драматурга Михайла Старицького.
Написана 1883 року українською мовою.
У ній розповідається про цирульника Свирида Голохвостого, який
намагається розбагатіти, одружившись із багатою міщанкою Пронею
Сірко, і, водночас, залицяється до бідної дівчини-красуні Галі.
У п'єсі порушується проблема соціальної нерівності, висміюється
життя українських русифікованих міщан Києва.
П'єсу включено до списку «Від Сковороди до сьогодення: 100
знакових творів українською мовою».
На початку 1880-х років українська театральна та письменницька
інтелігенція створила культурний гурток, який мав на меті «розширення та
збагачення» українського репертуару. Михайло Старицький, який входив
до цього гуртка, почав обробляти малосценічну п'єсу Івана Нечуя-
Левицького «На Кожум'яках». Навесні 1883 року роботу було закінчено і
залишилося тільки домовитися з автором оригінального твору.
Так, 17 березня 1883 року Михайло Старицький звернувся до нього з
листом, в якому зазначив: «Драматичний комітет мені допоручив
переглядіть Ваші «Кожум'яки» і виробить план, як би їх пририхтувать до
сцени. Я зробив це і читав свій план, і його дуже хвалили; отож тепер
засилаю його до Вас на санкцію... І дію треба зробити зовсім наново, а
также здебільша й IV. II дія вирихтується із різних шматочків I Вашої і VI
із нових додатків; III зостанеться без переміни».
Сам твір вважався спільним і перша його публікація містила
прізвища обох письменників.
У тому ж році перероблена п'єса була дозволена цензурним
комітетом до постанови театральною трупою М. Старицького. Після її
прем'єри 4 листопада 1883 року у Києві комедія мала великий успіх і вже
не сходила з репертуару українського театру.
 Відомо, що роль цирульника Голохвостого зіграв Панас
Саксаганський, Проні — Марія Садовська, Сірка — Іван Карпенко-Карий.
У 1887 році І. Нечуй-Левицький самостійно переробив первісну
редакцію твору, але ця версія не набула популярності. Для всіх класичною
лишилася саме редакція Михайла Старицького.
Іншою, менш відомою назвою п'єси є «Панська губа, та зубів нема».
2. Інсценізації творів М. Гоголя (“Тарас Бульба“, “Сорочинський
ярмарок“), О. Шабельської (“Ніч під Івана Купала“), Ю. Крашевського
(“Циганка Аза“), Е. Ожешко (“Зимовий вечір“) були не механічним
пристосуванням їх до сцени, а творчим переосмисленням. Інколи із
запозиченого сюжету виростає цілком оригінальний твір, як, наприклад,
драма “Юрко Довбиш“, у якій велике значення має “зовнішня своєрідність
гуцульського побуту“ й широко використано “виправдану тут можливість
показати гірські пейзажі, барвисті строї та живі народні сцени — дуже
характерна риса його (Старицького. — Л. М.) художнього обличчя“.
“Основним мотивом, який одухотворював найкращі твори Михайла
Пет-ровича,— не без підстав твердила Олена Пчілка,— була патріотична
ідея; для її втілення знаходив він теми як у минулому, так і в сучасному
житті батьківщини“.
Аналогічну гадку висловив Д. Антонович: “Відчуваючи зовнішню
красу, картинність сцени, маючи нахил до мелодрами і романтизму,
Старицький находив простір для своєї творчої уяви і сценічного її втілення
в сфері історичної драми. Історичні п'єси Старицького — це найкраща
частина його драматичної творчості, а між тими п'єсами певне найкращою
є “Оборона Буші“. До такого твердження вчений прийшов, спостерігаючи
“виведення дужих, велетенські надприродних (тобто героїко —
романтичних. — Л. М.) історичних характерів, широко і героїчно
окреслених, з красивими монологами в дзвінких еластичних віршах“; а
також “фантастичну, або напружено — героїчну ситуацію“ у творах на
теми з героїчної історії України.
Матеріалом трагедії “Остання ніч“ (1899) є справжня подія —
розправа з учасниками повстання волинських селян проти польської
шляхти 1702 р. у Луцьку. Її герой Степан (історично — Данило)
Братковський — молодий “шляхтич руський“, людина освічена, “великий
патріота і на диво великий народовець“, як пояснює автор, “пішов проти
шляхти за голоту; він знався і з гуртом правобережних лицарів — Палієм,
Самусем, Іскрою, — які тягли до Лівобережної України і хотіли одбитись
од Польщі і злучитись з Право-бережною Україною“. Осмислюючи мотиви
діяльності свого героя у взаємозумовленості соціального й національного,
Старицький так змалював його в останню ніч перед стратою, що
виникають прямі асоціації з постатями страчених у 80—90-х роках
революціонерів. Драматург утверджує в своєму героєві риси, які
об'єднують борців за права народу різних часів і націй — внутрішню
стійкість, самовідданість, високу моральність і духовну красу. Дія п'єси
відбувається в обмежених просторі (тюремна камера) й часі (одна ніч), та
об'єктивний зміст її ширший і значніший від конкретного, правдиво
зображеного факту.
Романтична поетика трагедій “Остання ніч“ та “Оборона Буші“
(1899) звільняла драматурга від необхідності мотивувати вчинки героїв. До
того ж Старицького цікавить не так доля особистості, як двобій різних
політичних тенденцій. Особливо виразно це виявилось у творі “Остання
ніч“, де герой постає як уособлення кращих рис борця, а його антиподи
представляють владу (інстигатор) і церковну сферу (ксьондз); образи
матері й дружини Братковського також є радше символами, спогадами
його про колишнє щастя, аніж життєво переконливими постатями. Такому
сприйняттю твору сприяють і скупі обставини дії, й діалоги та монологи
твору, що, власне, є драмою ідей.
Актуалізація історичного матеріалу в Старицького поєднується з
історизмом мислення. Розуміння зв'язку соціальних і національних
проблем у визвольній боротьбі українського народу XVII ст. виявив
письменник у сповнених трагедійного пафосу, позначених рисами
епічності історичних п'єсах “Тарас Бульба“, “Богдан Хмельницький“
(1887) та “Оборона Буші“. Жанрово-композиційні особливості й характери
героїв виявляють органічний зв'язок творів із принципами романтизму:
найвище напруження почуттів і прагнень, традиційна романтична
умовність, історично вірогідні обставини, психологічно переконливі
мотиви поведінки персонажів. Показуючи, слідом за Гоголем, історичні
події не в соціально-політичній, а в їхній духовній сутності, драматург у
багатьох моментах переносить ці настанови на зображуваних ним
реальних історичних осіб. Гетьман Хмельницький страждає від
безнастанної внутрішньої боротьби зі своїми сумнівами й пристрастями,
які він вважає (частіше несправедливо) далекими від інтересів народу.
Перед своїм народом він постає як послідовний і далекоглядний політик.
Цілеспрямованою й самовідданою натурою є також Мар'яна Завісна,
прообразом якої була одна з найактивніших учасниць героїчної оборони
Буші. Однак і їй випадають і страждання, й проблема вибору між коханням
і патріотичним велінням серця, яку розв'язує вона без вагань: гине разом із
коханим та всіма своїми співвітчизниками, аби знищити ворога.
Моральні акценти стають визначальними й у трагедії “Маруся
Богуславка“ (1897), створеній на основі народної думи про дівчину-
полонянку. Викрадена з рідного краю, без жодної надії на повернення,
героїня марно намагається відновити втрачену гармонію світу — цей
трагедійний мотив глибший і істотніший для розуміння твору від наявного
в його сюжеті звичного боріння любовного й патріотичного почуттів.
Історичні драми, сповнені високого патріотизму й захоплення
героїкою боротьби, М. Старицький свідомо протиставляв як старій
традиції “кружити тільки коло Петрів та Наталок, та й то ще, що тичеться
лише до любові“, так і панівному розважальному репертуарові 90-х років.
Історична драма “Богдан Хмельницький“ за ши-ротою й глибиною
осмислення історичного матеріалу можна вважати підго-товчим етапом до
написання монументального полотна про визвольну війну українського
народу 1648—1654 років — роману “Богдан Хмельницький“.
Роман “Богдан Хмельницький“ з-поміж інших творів М.
Старицького на історичну тему має найвиразніші тенденції соціально-
реалістичного зображення дійсності, й це стосується не лише змалювання
картин суспільного життя, а й індивідуального характеротворення. Людина
цікавить письменника насамперед як жива єдність суспільних відносин.
Так образ Б. Хмельницького осмислюється в усій складності взаємодії
середовища й особистості. Спроба в романі піднести ідею месіанства
Хмельницького (харизматичний “божий вождь“) корелюється картинами
історичних подій, суспільних ситуацій, які свідчили, що рішення, вчинки
гетьмана є результатом свідомого вибору, й вибір цей здійснюється
відповідно до світоглядних, моральних переконань героя, сформованих
історично. Читач бачить Хмельницького в усій повноті й реальності
суспільних стосунків: у колі сім'ї, на державній раді, в господарських
клопотах, на полі бою, в дискусіях із супротивниками й у товариській
розмові. В романі розкрита здатність Богдана Хмельницького як
особистості піднестися над обставинами, протистояти їм і через
найболісніші конфлікти й сумніви зреалізувати себе як людину, що
свідома величезної відповідальності за долю розшарпаної країни. “Богдан
Хмельницький“ — один із небагатьох творів великої прози, в якому автор
намагається відійти від статичності характеру, коли рух можливий лише
між обов'язком і почуттям (у творах Старицького насамперед на користь
обов'язку).
Прагнучи розкрити діалектичну природу зв'язку між індивідом і
суспільством, митець звертається до внутрішнього стану людини,
душевних процесів. Однак драму душі й серця героїв Старицький
розкриває не через психологічну мотивацію вчинку, еволюцію почуття,
настрою, а описово, широко використовуючи жестовий код мелодрами. Це
змушує героїв твору, зокрема Б. Хмельницького, в ситуаціях душевних
переживань перебувати в стані екзальтації, екстазу, передаючи свої
гіпертрофовані почуття в патетичних промовах зі сльозами щастя чи горя
на очах, биттям себе в груди, ставанням на коліна тощо. (Слід зазначити,
що театральність саморозкриття особистості, супроводжувана екстазами й
афектами, була властива трагедіям Шекспіра.) Постать Хмельницького як
позитивного героя далека від ідеалізації. Твір є спробою подати об'єктивну
картину формування рушійних сил історії, показати роль і місце гетьмана в
цих подіях. Підкреслюється гуманістичне спрямування діяльності
Хмельницького, його орієнтація на волевиявлення народу, який у романі є
рушієм історії, а не лише тлом для життєпису відомих історичних осіб.
Чимало уваги в романі (як і в інших творах) присвячено питанням
виховання як необхідному, цілеспрямованому прищепленню моральних
норм. Взірцеве виховання вбачається в засвоєнні культури народних мас і
культури освітньої (родина Хмельницьких). У дусі просвітницьких засад
трактується образ Марильки: вроджена жадоба влади, розкошів, соціальної
вищості, примножена умовами кастового магнатського виховання, веде до
моральних деформацій особистості. (У повісті — легенді “Заклятая
пещера“ ці фактори формують світобачення князівни Ядвіги.
Просвітницька теза виховання обстоюється й у повісті “Осада Буши“ —
вроджений магнат Антось Корецький, вихований у козацькій родині,
керується етико — моральним кодексом народу.)
Важливим із погляду авторського задуму є образ Ганни Золотаренко
як втілення чеснот народної моралі (доброта, чесність, щирість,
милосердність, працьовитість) і духовності (вірність почуттю та обов'язку,
готовність до самопожертви в ім'я ідеалу, незламність духу, стійкість
переконань). Образом Ганни письменник акцентує визначальність
духовного для формування світобачення. Недарма вона не лише виховує
дітей Б. Хмельницького, а як ніхто здатна піднести дух самого гетьмана.
Думка про пріоритет духовного первня розвивається і в романі “Руина“, де
смерть Мар'яни Гострої символізує загибель в часи руїни громадянсько-
патріотичних духовних засад з усіма фатальними наслідками.
Орієнтація М. Старицького на принципи зображення вальтер-
скоттівського роману з його культом романтичної любовної інтриги вела
до певного перебільшення впливу подій особистого життя історичних осіб
на їхню суспільну, громадську діяльність. Та все-таки при акцентуації на
любовних інтригах, пригодницькому елементі основою ідейно-естетичної
цінності трилогії “Богдан Хмельницький“ (і великої прози Старицького
загалом) є висвітлення суспільно значущих подій, історичного плину
соціальних перипетій. Твір пройнятий глибокою вірою в історичну
перспективу державності України й є своєрідною антитезою романові Г.
Сенкевича “Вогнем і мечем“ (1884).
В основу повісті “Оборона Буші” покладено реальні події, що
відбувалися в 1654 році біля подільського містечка-фортеці Буші, жителям
якого необхідно було затримати просування на схід польської армії, щоб
дати можливість війську Хмельницького дочекатися підмоги.
Письменник подорожував Поділлям і зупинявся в цьому містечку,
бачив руїни фортеці. Очевидно, історія оборони Буші справила на нього
надзвичайне враження, що стало причиною написання повісті. А для
кращого розуміння аналіз повісті “Оборона Буші” просто необхідний.
Рік видання – 1894 у ж. «Зоря».
Літературний рід – епос.
Жанр: історико-пригодницька романтична повість.
Тема: оборона містечка Буші на Поділлі від польської шляхти.
Ідея: засудження братовбивчої війни, зради, звеличення патріотизму
і героїзму захисників фортеці.
Головна думка: героїзм та здатність до самопожертви заради рідного
міста.
Головні герої – Сотник Завісний, Орися, Катря, Антон Корецький,
Потоцький, Лянцкоронський, Островерхий, Вернидуб, Мастигуб, Шрам,
Безвухий, Книш, Безногий.
 Повість пройнята ідеєю гуманізму, засудження братовбивчої війни;
автор утверджує такі основоположні цінності, як любов до рідного краю,
вірність своїй вітчизні, засудження зради.
У творі порушено важливі проблеми — війни і миру, порозуміння
українського та польського народів, соціальної справедливості. У
романтичному дусі змальоване кохання сотниківни Орисі, яка очолила
оборону Буші, і польського князя Антося, який хотів миру й злагоди між
їхніми народами та людьми різних віросповідань.
Сюжет
1 лінія: оборона містечка від нападників.
2 лінія: кохання Орисі Завісної та Антося Корецького.
Композиція
Твір складається з 12 розділів.
1 розділ. Козаки готуються до оборони фортеці, просять у церкві
Божого благословення.
2 розділ. Розмови Орисі та Катрі про події, які відбуваються, про
особисте життя.
3 розділ
 У ворожому таборі бенкетують перед боєм Потоцький,
Лянцкоронський, Чернецький.
 Заступництво молодого шляхтича Корецького за українців.
 Наказ графа Потоцького «вдарить на Бушу».
4 розділ
 Ранковий наступ із ворожого боку.
 Зрада татар, які «зреклися штурму».
 Пекельний бій.
5 розділ
 Суперечка між Потоцьким та Лянцкоронським.
 Сум’яття у душі Антося Корецького.
6 розділ
 Похорон перших загиблих козаків у фортеці.
 Гарматний бій.
 Сміливість і відчайдушність оборонців під керівництвом
сотника Завісного.
7 розділ
 40 завзятців напали на ворожих гармашів.
 Страшна боротьба з драгунами, загибель козаків.
8 розділ
 Антось Корецький під мурами фортеці.
 Жінки на чолі з Орисею допомагають у боротьбі.
 Наміри Орисі підірвати порохові запаси фортеці, щоб не
дісталися ворогові.
9 розділ. Козаки б’ються до останнього.
10 розділ
  Орися з Катрею готуються підірвати порохові запаси.
 Загибель коханого Катрі.
 Корецький як польський посол умовляє Орисю тікати з ним.
11 розділ
 Заклик Орисі не піддаватися на умови Потоцького добровільно
здатися.
 Обіцянка Антосеві бути з ним.
12 розділ
 Останні оборонці вирішили загинути в церкві, але не здатися
ворогові.
 Орися і Антось загинули.
3. Драма «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Написана за
мотивом пісні напівлегендарної полтавської піснетворки Марусі Чурай.
Багатий підстаркуватий Хома, якому впала в око 18-річна Маруся,
незважаючи на відразу дівчини до нього, прагне будь-що одружитися з
нею, намагається «грішми поборотись з красою». Діючи мерзенними
засобами, багатій розбиває щастя закоханих Марусі й Грицька, спричиняє
отруєння парубка і божевілля дівчини. За законами мелодрами, злодій
також гине у фіналі твору. Популярна українська народна пісня "Ой не
ходи, Грицю...", яку, за давньою легендою, нібито склала народна поетеса
часів Богдана Хмельницького Маруся Чурай, неодноразово
використовувалась письменниками, зокрема драматургами. Драма "Ой не
ходи, Грицю…" М. Старицького стає помітною віхою в літературній
історії народної балади. Твір М. Старицького репрезентує основні
тенденції української драматургії 70-90-х років ХІХ ст. Художній задум
автора відбиває прагнення не тільки створити видовищне сценічне дійство,
насичене етнографічними елементами, але й відобразити соціальні явища у
пореформеному українському селі. М.Старицький запозичує з народної
балади загальну сюжетну схему. У пісні хлопець на ім’я Грицько кохає
двох дівчат. Ймовірно, саме на вечорницях героїня пісні розуміє це, та з
ревнощів вирішує помститися коханому, отруївши його зіллям, яке
приготувала власноруч. Дівчина не жалкує про свій вчинок, оскільки
вчинила злочин свідомо, щоб Гриць не дістався ні їй, ні суперниці, а лише
"сирій землі". Драматург розширює та ускладнює цей сюжет, дещо
змінюючи мотивацію вчинків дійових осіб, вводячи нових персонажів,
вибудовуючи складну систему конфліктних відносин між ними. Якщо в
пісні дівчину до отруєння спонукає зрада її хлопця та ревнощі, то в драмі
М. Старицького  Марусю на цей вчинок підштовхує інтриган, себелюб та
жорстокий лицемір Хома. Рушійною силою сюжету, таким чином,  є не
зрада коханого, а дії Хоми, який плекає підступний задум.Взаємини
персонажів народної балади вкладаються у схему "любовного
трикутника": головна героїня – Гриць – інша дівчина. У драмі вродлива
вдовина донька Маруся закохана у чи не найкращого в селі козака Грицька
Шандуру, який відповідає їй взаємністю. Однак на перешкоді цього
почуття стає сільський багатій, уже підстаркуватий парубок Хома, який
будь-що прагне розлучити закоханих, щоб самому одружитися з
вродливою дівчиною. Підкупом, брехнею, підступними вчинками він сіє
розлад між ними, сварить Гриця з його товаришем Потапом, схиляє на свій
бік матір Марусі – ВустюШурай. Своєї мети він намагається досягти
завдяки пущеній його спільницею Степанидою плітці про те, що Маруся
да¬ла згоду на весілля з Потапом — товаришем Гриця. Водночас Хома
підштовхує Гриця до шлюбу з Гали¬ноюШеньовою, дівчиною із заможної
родини. Отже, М.Старицький вибудовує драматичний конфлікт,
"нашаровуючи" декілька "любовних трикутників": Хома – Маруся –
Грицько; Маруся – Грицько – Галина; Потап – Маруся – Грицько; Маруся
– Потап – Дарина.Фольклор твору проявляється у постійному
супроводженні піснями, коладками, щедрівками, народними звичаями та
обрядами.
Багатше формулку одуреного чоловіка представляє на тлі “Не
судилось” драма з народного життя “У темряві”.
Схильність і самого Старицького до просвіти, до обмірковування
серйозних проблем змушує його в п'єсах на сучасні теми — “Не судилося“,
“Зимовий вечір“ (1891), “Розбите серце“ (1891), “У темряві“ (1892),
“Талан“ (1893), “Крест жизни“ (1901) — орієнтуватися не так на сценічну
видовищність, як на психологічну переконливість переживань героїв.
Причому зіткнення відбувається як у сфері емоційній, так і в
інтелектуальній. Спільним у цих творах, різних за поетикою, є те, що в них
позитивним героєм виступає людина, яка бореться проти соціальної
несправедливості, за людську гідність, захищає, мірою своїх можливостей,
слабшого. Подорожній (“Зимовий вечір“) виявляється втікачем із
сибірської каторги, куди був засланий за збройний опір властям, за те, що
не давав жандармам відняти в громади землю. Сцена його несподіваної
появи, як і повернення Володимира Наумова (“Крест жизни“), викликає
асоціації зі створеною в цей період картиною І. Рєпіна “Не чекали“.
Дивовижну твердість і силу духу виявляє слаба здоров'ям Текля (“Розбите
серце“). Власне, Теклю призводять до загибелі погані умови життя (вони
передують зображеному в творі) й тупість, жорстокість міщанського
середовища. Ця п'єса відтворювала соціально-побутову картину з
галицького життя, несла в собі думку про соціальні підвалини
розпалювання національної ворожнечі, культивування антилюдяності,
заздрощів, жорстокості у взаєминах людей “нижчих“ станів. Ці мотиви
набули розвитку й у драмі “У темряві“, де антагоністами героїв стають ті,
котрі вчора ще були тими — таки селянами, тільки заможнішими, а тепер
“виросли“ в сільську буржуазію — “чумазих“. Заплутуючи селян у своїх
лихварських махінаціях, зміцнюючи економічну владу над ними,
Коломийчиха використовує неписьменність мужиків та їхню надмірну
схильність до горілки.
Соціальні колізії зображено в п'єсі через родинну драму. Такий
ракурс посилює емоційно-художній вплив, бо дає змогу виявити суспільні
проблеми через конкретні людські долі, а також показати руйнування
народних моральних норм під впливом нових форм життя, згубність для
духовного здоров'я людини не контрольованого інтелектом зростання
приватновласницьких інтересів. Зображення особистих родинних драм,
“драм серця“ (“Справа кохання, різні ситуації “розбитого серця“ — це те,
що забирає найбільшу долю драматичності, це те, в чому й витворилась
його письменницька репутація“) набуває загальнонародного соціально-
етичного звучання, розширюючи часові рамки ідейно-художнього
функціонування твору.
Чи не всі тематично-проблемні мотиви української драми поєднує в
собі п'єса “У темряві“, яка не лише за назвою, а й за деякими ідейними
моментами перегукується з твором Л. Толстого “Влада темряви“.
Російський письменник, як відомо, вважав, що загальна сума зла в світі
зростає, й, власне, шукав виходу в самовдосконаленні людей. Пишучи
драму з народного життя (одну з нечисленних у російській драматургії),
він в основу сюжету поклав злочин, скоєний з метою особистого
збагачення, а коло дійових осіб зробив досить вузьким.
В українській драматургії є твори, в основу сюжету яких покладено
злочин простої людини (драми Г. Бораковського). Своєрідно використали
цей мотив і. Франко в “Украденому щасті“, М. Старицький у п'єсі “Ой, не
ходи, Грицю...“. Але частіше бачимо злочинні дії багатіїв або ж чиновних
осіб — як і в драмі “У темряві“. Степан Петраш — людина абсолютно
безкорислива — опиняється в епіцентрі найрізноманітніших соціальних і
моральних тенденцій. У його долі є й відлуння кріпаччини (він
позашлюбний син поміщика), й наслідки згубних для особистості
суперечностей у час класового розшарування села (волею пана — батька
— зять глитайки, він співчуває бідності й стає жертвою своєї всемогутньої
тещі). З постаттю зведеної сестри Марини до п'єси входять і деякі
толстовські, точніше християнські, ідеї (одне з її висловлювань: “Ми
обидві його, нещасного, любимо, тільки не однакова наша любов: я за його
щастя готова вік страждати, а ти для свого щастя готова і його стратити“).
Особливістю художньої манери М. Старицького стала поліжанрова
обробка тієї самої сюжетної схеми. Найчастіше це використовується у
великій прозі та драматургії: повість “Непокорный“ (“Розсудили“) і драма
“У темряві“.
4. Автор: Михайло Старицький
Рік написання – 1881
Жанр: драма
Тема: розповідь про життя представників різних соціальних верств та
їхню взаємодію у суспільстві. У творі Старицький розкриває такі
конфлікти: класовий та морально-етичний.
Проблеми:
 Соціальної нерівності.
 Взаємодії панства та простого народу.
 Людських стосунків.
  Боротьби за кохання.
В п’єсі тісно, у межах одного дому зведено представників різних
соціальних верств, виразників різних життєвих принципів.
Пограничну ситуація найкраще виявляє, як на мене, факт
трансформації у системі персонажів драми “Не судилось”, над якою, якщо
вірити спогадам доньки письменника, М. Старицький працював десять
років. Автор переносить акцент на чоловічий персонаж, не змінюючи його
формульної теми – легковажність. І порушує закритість селянського світу,
перетворюючи героя на панича Михайла Ляшенка, вихідця із іншої
соціальної страти. Причому виразніше вимальовується проблематика,
характерна для ідеологічного роману української літератури того часу:
налагодження взаєморозуміння між українськими панами і селянами,
усвідомлення своєї національної окремішності, служби народові з боку
панства (“Хмари” І. Нечуя-Левицького, “Товаришки” Олени Пчілки,
“Сонячний промінь” і “На розпутті” Б. Грінченка). Тим-то бачимо у драмі
М. Старицького надмірну структуру: панич і різночинець; зовнішню
атрибутику українофіла.
Біографи М. Старицького стверджують, письменник писав п’єсу,
художньо стилізуючи один із випадків життя Миколи Лисенка, ймовірно,
маскуючи себе у постаті Павла Чубаня. Прилаштування “людського
документу” до матриці комедії/мелодрами полягало насамперед у
запозиченні фреймової кінцівки (самогубство й божевілля) та структурі
любовного трикутника (Михайло / Катря / Дмитро). І відіграло фатальну
роль, звужуючи до усталеного рецептивного каналу. Для однієї спільноти
– до фольклоризованого типу масової культури. Для освічених читачів – до
сентиментального коду. Сентиментальний етос підживлюється структурою
панич/селянка, чіткістю окреслення соціального статусу головних героїв, а
не звичною для масової культури колізією “мати з дитиною”.
Сюжетна історія драми надто проста: покоївка Аннушка із заздрості
до Катрі підглядає за паничем, розповідає про почуте матері Михайла
Ляшенка, пані змовляється із кузеном та чоловіком та відкупляються через
Харлампія від Катрі, забезпечуючи її посагом – що водночас означає:
Михайла одурюють, він, будучи враженим невірністю коханої (основна
чеснота фольклорної закоханої), яка ніби взяла гроші, не встигає
оговтатись і щось вирішити, адже Катря божеволіє, а Михайло, зрозумівши
підступність родичів, уже ніяк не може зарадити біді.
У драмі “Не судилось” розростається на кілька колізій докладне
окреслення панського щоденного життя: адюльтерна – Павло Чубань /
Анна Петрівна; наживи слуг: Харлампій / Михайло, Аннушка / Михайло;
визиску селян: селяни / старий Ляшенко; лицемірства й одурювання:
Михайло / Бєлохвостов. Частина із них забезпечує сюжетну тему
“панського болота”: одурювання Михайла Ляшенка. Інший драматичний
матеріал важливий з уваги на влучні сатирично-викривальні
характеристики; він побудований на формульних стереотипах.
 У центрі твору – довірливий і легковажний Михайло. Він собою
об’єднує усі колізії й усі змістові шари (ідеологічного героя, панського
оточення, любовної історії). Катря – персонаж змістово набагато бідніший.
Тему одуреного чоловіка/парубка можна назвати формулкою,
впроваджуваною М. Старицьким. П. Рулін повторюваною у творчості
називає тему “розбитого серця”, спрямовану на мелодраматичний сюжет
жіночого безталання (навіть радше дівочого). Гадаю, творчі інтенції
драматурга не дозволяли маргіналізувати постать чоловіка.
М.Старицькому важливі і закоханий, і закохана, тобто, група amoroso,
дель’артівська за походженням (у книжній спільноті) та баладно-пісенна (у
фольклоризованій). Письменник схильний, як свідчать драматичні твори,
розглядати й малювати закохану пару як подвоєну структуру в одній темі.
У письменника вони виявляються одуреними і використаними близьким
оточенням – ради облудно тлумаченого щастя своєї коханої (чи коханого)
вони поступаються рідним чи друзям. Тим-то легковажність чоловіка у
структурі закоханих М. Старицького не зрідні стереотипній. Ніколи не
йдеться про зраду, лише про підступні обмови, про непевність і залежність
від влади та волі інших, здебільшого тих, кому закохані довірилися. Згідно
зі стереотипом масової драматургії чоловік із легковажності полишає
дівчину. У М. Старицького чоловік теж обманутий. Тим-то популярними і
постановочними стають драми, де чоловікова поведінка м’якше улягає
стереотипу вини чоловіка у безталанні жінки. У цьому й причина
популярності мелодрами “Не судилось” та її спрощених інтерпретацій.
Субверсія формульної схеми про одурену й покинуту дівчину/ жінку,
створена М. Старицьким, виявилася малопотужною, щоб перетворити і
чоловіка у жертву. Хоча назва твору, отримана метонімічним скороченням
вислову, вимагає шукати відповіді на запит: кому не судилося і що не
судилося. Традиційна відповідь – не судилося дівці вийти заміж за
коханого – змушує навспак підкоригувати текстові структури (скинути з
уваги конфлікти МихайлоЗізі, Михайло-Бєлохвостов), мінімалізувати
авторську сюжетну тему до стереотипа (осердям вважати образ і почуття
дівчини Катрі, хоча й обсяг сторінок, їй присвячених, менший), а в цьому
випадку зредукувати субверсійні смисли. Інші назви – “Щербата доля”,
“Не до пари”, “Не так склалось, як жадалось” – несміливо додають штрихи
до коригування читацькиої стратегії вибору головного героя, але надто
ощадно і недостатньо. Адже “щербатою” може бути доля лише того, хто
лишився живим у кінцевій точці сюжетної історії і ще може її змінити.
Недарма існує повір’я не ставити на стіл щербатого посуду, дбаючи про
щастя своїх гостей та рідних (і вимога замінити його на цілий).
У драмі з народного життя “Не судилось” “провідний” характер
комедійної структури притлумлений, адже розв’язка змушує
ідентифікувати текст із сюжетною історією про безталанну покинуту
жінку, відтак шукати стереотип легковажного кривдника.
5. Громадянські позиції Старицького зумовлюють у психологічній
драмі “Талан“ (1893) не тільки показ зображення актора як виразника
морального потенціалу народу, а й наступний крок у художньому
розробленні проблеми інтелігенції і народу. Звертаючись в осмисленні її
соціальних і етичних аспектів до гіркого гумору, що часом переходить у
сарказм, протиставляючи брехні й паскудству правду й красу в мистецтві
та людських взаєминах, протестуючи проти домостроївського погляду на
жінку, письменник сприяє дальшому поступові реалістичної української
драматургії в розкритті соціальної суті явищ, творенні яскравих
індивідуальних характерів.
Драма «Талан» (1893), яка присвячена М. Заньковецькій (як і драма
«Розбите серце»), чиє життя стало основою не стільки сюжетної побудови,
скільки відтворення духовного й душевного світу героїні, вперше в
українській літературі звернула увагу на життя, складні творчі будні
акторів професійної національної трупи. Розгортаючи життєву долю
талановитої актриси Марії Лучицької, Старицький порушує низку
актуальних соціальних, мистецьких, морально-етичних і філософських
питань, що стосуються місця і ролі творчої інтелігенції в суспільстві, яке
роздирається гострими суперечностями. Нелегко було Лучицькій прийти
на сцену, але ще важче їй реалізувати свій мистецький талант. Марія
Лучицька прагне нести світло мистецтва глядачам, виховувати їх
картинами народного життя, звичаїв, обрядів, багатством і красою рідної
поезії і мови, підносити національну свідомість і знедолених низів, і
зденаціоналізованої верхівки. Однак їй на заваді стоять бездарна акторка
Квятковська, деспотичний антрепренер Котенко, продажний журналіст
Юркович. На деякий час актриса, вийшовши заміж за поміщика Квітку,
залишила сцену, однак ні спокою, ні рівноваги не знайшла в домі чоловіка.
Більше того, її пригнічують умови бездуховного існування, її переслідує
жорстока свекруха, мучить безпідставними ревнощами чоловік. Лучицька
знайшла в собі сили повернутися до театра, і глядачі знову тепло вітають її
гру. Однак цькування талановитої актриси продовжується, набуває ще
цинічніших форм. Вона непритомніє під час вистави. Здоров'я остаточно
залишає Лучицьку: єдиним світлим променем в останні хвилини її життя
стало привітання від групи студентської молоді. У колі справжніх друзів зі
сподіваннями принести радість людям Лучицька помирає. Таким гірким є
її талан, такою важкою виявилася її життєва доля. П'єса «Талан» не
позбавлена окремих мелодраматичних прийомів, і все ж її можна вважати
одним з кращих зразків жанру соціально-психологічної драми в
українській літературі. Як режиссер Старицький виходив із засад
правдивості, життєвості, поваги до слова — одного з найважливіших
засобів творення сценічного образу. Розвиваючи традиції О. Островського
в зображенні життя акторів провінційного театру, Старицький у драмі
«Талан» не тільки показав актора як виразника морального потенціалу
народу, а й зробив наступний крок у художній розробці проблеми
інтелігенції та народу. Звертаючись в осмисленні її соціальних і етичних
аспектів до гіркого гумору, що часом переходить у сарказм,
протиставляючи брехні й вульгарності правду й красу в мистецтві та
людських взаєминах, протестуючи протии «домостроївського» погляду на
жінку, письменник сприяв дальшому поступу реалістичної української
драматургії. Продовжуючи типологічний ряд образів жінок, які ведуть
нерівну боротьбу за особисту гідність, Лучицька багато в чому повторює
їхню долю. Але, на відміну від них, із життя йде не тільки не зломленою, а
в момент найвищого творчого злету. Тому на другий план відходять
традиційна зла свекруха, дрібні інтриги бездарних заздрісників усередині
театральної трупи. Правдиво змальовуючи нелегкий акторський побут,
Старицький не тільки торкнувся драматичного становища українського
театру. Філософська проблема вибору між любов'ю, сімейним життям і
сценою, від якої залежить душевний стан героїні, якісно відрізняє «Талан»
від драм М. Ста-рицького «Не судилось», «Ой, не ходи, Грицю, та й на
вечорниці», П. Мирного «Лимерівна» чи І. Карпенка-Карого «Безталанна»
та інших, де суперечність між почуттям та обов'язком виявилась усе ж у
межах сімейно-побутових. Висока мета — служіння народові своїм
талантом, своїм мистецтвом — вступає в суперечність із умовами життя
суспільства, в якому мистецтво є предметом купівлі-продажу, а висока
духовність піддається страшному натискові вульгарності та корисливості.

Виконайте завдання:
1. «За двома зайцями»
1) Кого на початку п’єси чекають Сірки?
а) Проню;
б) Голохвостого;
в) хлопців, які співають.
2) Кому такі слова казала Секлета: «Не пручайсь! Не пущу! Ґвалт,
ґвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!»?
а) Голохвостому;
б) Галі;
в) Усті.
3) Хто це говоре: «Я вам не пара... Ви б краще не в'язали мені світа...
зараз проміняєте на яку-небудь панну!»?
а) Галя;
б) Проня;
в) Настя.
4) Установіть відповідність між героями та їх словами:
1. Проня
2. Голохвастов
3. Степан
4. Галя
а) «Я вам не пара... Ви б краще не в'язали мені світа... зараз
проміняєте на яку-небудь панну!»?
 б) «Нічаво... ето трапляється, по простотє, значить. Я, відіте лі,
занімаюсь кахвюрами і комерцієй разною. У мене етого дорогого
делікатного товару—паровицями; пудри, лямбра, дикалони, брильянтини!»
в) «Ти-бо мені, гляди, і честь знай, бо язика й полатати можна!»
г) «Од міщан одстав, а до панів не пристав.»
д) «Разумєється, што розумний чоловєк зовсєм інчаго; вот і мині
тепер все інче здається, бо я недарма у пенціонє вчилась!»
(1д, 2б, 3в, 4а)
5) Установіть послідовність подій:
а) прихід самашедшої на весілля;
б) Сірки чекають Проню з гульок;
в) Голохвастов робе прєдложеніє Проні;
г) Лимариха кличе на поміч, щоб вигнати Голохвастова.
(б, г, в, а)
6) Закінчіть речення:
В кінці п’єсти Голохвастова забрали в … (часть)
7) Охарактерезуйте Голохвастова.
(Головним персонажем п’єси є Голохвостий. Голохвостий – типовий
збірний образ пройдисвіта, який, протративши свої статки і багато
заборгувавши, хоче розрахуватися з боргами і заможно зажити за рахунок
інших. Причому, персонаж готовий піти задля цього на все. Крім того, він
є палким цінителем жіночої краси, як зовнішньої, так і внутрішньої, що
виявляється у сюжетній лінії з Галею. Будучи гарним стратегом – будуючи
плани з власного збагачення – Голохвостий забуває про людську
порядність, маючи на меті розвивати любовні стосунки з Галею. Таким
чином, Старицький інтерпретує споконвічний образ ловеласа-афериста.)
«Оборона Буші»
1) Коли відбувались події:
а) восени 1655;
б) весною 1654;
в) восени 1654.
2) Про що йдеться на початку 6 розділу?
а) похорон перших загиблих козаків;
б) суперечка між Потоцьким та Лянцкоронським;
в) роздуми Корецького про кохану.
3) Що зробила Орися разом з Антосем в кінці твору?
а) кинулись в бій;
б) підірвали церкву;
в) втікли на кращу долю.
4) Установіть відповідність між героями та їхньою характеристикою:
1. Антось
2. Орися
3. Стефан Потоцький
4. Михайло Завісний
а) підступний, мстивий, жорстокий, пихатий
 б) відважний, щирий, мужній, вправний командир
в) романтик, мужній, спроможний на сильні почуття, вірний присязі
г) хороший командир, патріот, здатна на самопожертву, спроможна
на сильні почуття
(1в, 2г, 3а, 4б)
5) Установіть послідовність подій:
а) спогади Орисі про щасливе дитинство;
б) опис містечка й фортеці Буші «Орлине гніздо»;
в) поховання перших загиблих;
г) фортеця зірвалась.
(б, а, в, г)
6) Назвіть сюжетні лінії твору.
(2 лінії твору: любовна та оборона містечка від нападників)
7) Де і за яких обставин зустрілися Антось із Орисею?
(Антось приїхав парламантером. Орися сказала, що ніяких
перемовин не буде і наказала вистрілити, але ядро не попало.
Парламентери послали стрілу із запискою, де говорилося про те, що їх
відпустять живими, якщо здадуться й полишать зброю та замок.
Корецький зробив приписку для Орисі – він просив останнього побачення,
бо не хотів гинути непрощеним. Орися порадилася з народом і вирішили
не здаватися. Наказала впустити одного Корецького. Антось запропонував
Орисі втекти разом. Без Орисі йому життя не миле, а загибель разом із
нею – щастя. Дівчина дає йому ключ від льоху і просить прийти туди за її
умовним сигналом.)
«Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»
1) Хто спонукав Марусю до отруєння?
а) Хома;
б) Потап;
в) Дмитро.
2) Що подарував Хома Потапу, підштовхуючи його на сутичку з
Грицьком?
а) ніж;
б) свитину;
в) пляшку горілки.
3) Кому Маруся казала такі слова: «А ти й сама не потурай журбі:
дивись байдуже, - сам побіжить! Далебі так!»
а) Галині;
б) Степаниді;
в) Дарині.
4) Установіть відповідність між героями та їхніми репліками:
1. Маруся
2. Грицько
3. Галя
4. Хома
 а) «Правда, не шаленої вдачі, що спалахне полумєм, аж тебе осяє і
огріє, а через хвилину й полетить з буйним вітром…»
б) «От напались! Хіба я роботи не вмію? Ще й вас за пояс заткну, й
на жнивах, й на сінокосах,й на шитю, й на пряжі… От тільки холодної
води боюсь!»
в) «Так ходім зараз і ми туди; я спитаю його, яка причина, що він
цурається мене, що важким духом дише? Нехай по щирости скаже, чим я
перед ним провинила? Хто нас розраїти хоче? Ходім швидше. Душно
мені.»
г) «Та ходи стара до дому, бо ще люди побачать, та осудять!»
д) «А ти притиши до часу! Силою дівочого серця не візьмеш, а
лисицею прикрадися… Тобі треба, щоб Маруся зненавиділа Грицька…
Значить, треба інакше повернути.»
(1в, 2а, 3б, 4д)
5) Установіть послідовність подій:
а) дівчата починают сваритись йдучи до Хомової хати;
б) Грицько запитує у Степаниди чи прийде Галя;
в) Дмитро залицяється до Галини, і піде тільки тоді коли вона його
поцілує;
г) Маруся отруїла Грицька.
(а, б, в, г)
6) Закінчіть речення:
Взаємини персонажів народної балади вкладаються у схему …
("любовного трикутника")
7) Порівняйте твір з Твором Марусі Чурай «Ой не ходи, Грицю…».
(Драма «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Написана за мотивом
пісні напівлегендарної полтавської піснетворки Марусі Чурай. Багатий
підстаркуватий Хома, якому впала в око 18-річна Маруся, незважаючи на
відразу дівчини до нього, прагне будь-що одружитися з нею, намагається
«грішми поборотись з красою». Діючи мерзенними засобами, багатій
розбиває щастя закоханих Марусі й Грицька, спричиняє отруєння парубка і
божевілля дівчини. За законами мелодрами, злодій також гине у фіналі
твору. Популярна українська народна пісня "Ой не ходи, Грицю...", яку, за
давньою легендою, нібито склала народна поетеса часів Богдана
Хмельницького Маруся Чурай, неодноразово використовувалась
письменниками, зокрема драматургами. Драма "Ой не ходи, Грицю…" М.
Старицького стає помітною віхою в літературній історії народної балади.
Твір М. Старицького репрезентує основні тенденції української
драматургії 70-90-х років ХІХ ст. Драматург розширює та ускладнює цей
сюжет, дещо змінюючи мотивацію вчинків дійових осіб, вводячи нових
персонажів, вибудовуючи складну систему конфліктних відносин між
ними. Якщо в пісні дівчину до отруєння спонукає зрада її хлопця та
ревнощі, то в драмі М. Старицького  Марусю на цей вчинок підштовхує
інтриган, себелюб та жорстокий лицемір Хома. Рушійною силою сюжету,
таким чином, є не зрада коханого, а дії Хоми, який плекає підступний
задум.)
«Не судилось»
1) Що Бєлохвостов запитав у свого племінника на початку твору?
а) чи одружився він;
б) чи купив собі дім;
в) чи закінчив він університет.
2) Що зробила Ляшенко, після того як Павло відовив їй в залицянні?
а) перевела все на жарт;
б) розсердилась;
в) розповіла всім, що він до неї залицявся.
3) Як отруїлась Катря?
а) повісилась;
б) випили материні краплі;
в) випила зілля.
4) Установіть відповідність між героями та їхньою характеристикою:
1. Катря
2. Дзвонариха
3. Михайло
4. Павло
а) панич, син поміщиків. Досить пасивний хлопець. Проте на нього
мають вплив ліберальні ідеї. Він починає навчати простих дітей грамоти;
б) проста селянська дівчина. У неї є хлопець, з яким вона планує
одружитися. Проте вона закохується у панича, батьки якого всіляко
протидіють такому шлюбу;
в) нова інтелігенція. Людина виважена, рішуча. Вважає панську
мораль огидною, намагається не тільки осуджувати, а й протистояти;
г) иповий образ української селянки. Жінка добра, працьовита,
любить дочку й бажає їй щастя.
(1б, 2г, 3а, 4в)
5) Установіть послідовність дій:
а) Пашка побігла за лікарем для Катрі.
б) Анна Петрівна відкуплюється від Катрі.
в) Михайло сумує, бо його друг поїхав до дядька, а Катря працює.
г) Анна Петрівна сварила свою доньку Зізі за те, що вона погано себе
поводить та вчителька Жозефіна на неї скаржиться.
(г, в, б, а)
6) Закінчіть речення:
Для … власна втіха, власне задоволення – найголовніше. (Михайла)
7) Охарактеризуйте Дмитра.
(Дмитро – добрий хлопець. Він піклується й про Катерину, і про її
матір, допомагає їм по господарству й переживає, коли бачить, що
Катерина полюбила панича. І тому, що сам любить її, не вірить у щастя
Катерини з Михайлом. Дмитро майже переконаний – награвшись із нею,
панич покине дівчину. Юнак настільки великодушний, що готовий забути
ганьбу Катерина, женитися на ній. Наприкінці драми Дмитро виступає як
месник за несправедливості, заподіяні «панським болотом» не тільки
Катерині, а й всім селянам. Він підпалює панський двір, хоче вбити
Михайла.)
«Талан»
1) «Ні, я вірю в сцену! Я вірю в її високу вагу: вона мене ласкою
відігріла, і я мушу їй послужити!»… Хто кому говорить?
а) Лучицька Квітці;
б) Лучицька Палажці;
в) Безродний Лучицькій.
2) В які роки відбуваються події?
а) 1850-і;
б) 1890-і;
в) 1900-і.
3) Що всі роблять в кінці п’єси?
а) ідуть зі сцени;
б) Лучицька читає лист;
в) опускаються на коліна.
4) Установіть відповідність між героями та їхніми репліками:
1. Безродний
2. Лучицька
3. Квятковська
4. Юркович
а) «Ще й не так розсміємось... Ще гопака з вами вшкваримо... Як
маму кохаю... А може, й я свого кину... та до вас?»
б) «У нас тепер мода на Лучицьку, і мода найбільше у режисера»
в) «Тепер страшно... страшно... страшно! Тепер горлиці
перевертаються в гадюк, тепер правда — мавпа, намазана мавпа з
червоною покрасою... Ха-ха-ха! Бридота! Гидота! Ми її зараз побачимо!
Ха-ха-ха! Весело! (Тре руки). Тільки треба, знаєте... (Переміняє тон). Тут
стеля не впаде? Ні?»
г) «…зрадила діло велике ради свого власного серця, і мене моя
зрада зрадою ж і б’є!»
д) «Людину-то я чую… От ви мені дорогі не талантом своїм, не тим,
що на його збирається люд, а своєю ясною вірою у людей і в святу справу,
своєю чистотою, як кришталь, душею»
(1д, 2г, 3б, 4а)
5) Установіть послідовність дій:
а) виступ Лучицької, знеславлення її гри інтригами Квятковської;
б) хвороба Лучицької;
в) актори готуються до вистави, Квятковська перешкоджає
Лучицькій;
г) смерть актриси.
(в, б, а, г)
6) Хто із багатої аристократичної родини?
 (Антон Квітка)
7) Охарактеризуйте марію Лучицьку.
(У драмі «Талан» основну увагу драматург зосереджує на всебічному
розкритті образу Лучицької, на показі її сценічного та особистого життя.
Інші персонажі зображені блідніше: вони власне підпорядковані більш
широкому розкриттю образу головної героїні твору.
Користуючись великим успіхом на сцені, Лучицька прагне до
особистого щастя, не розуміючи того, що воно для неї можливе лише в
натхненній творчій праці на користь народу.
Марія Лучицька прагне нести світло мистецтва глядачам, виховувати
їх картинами народного життя, звичаїв, обрядів, багатством і красою рідної
поезії і мови, підносити національну свідомість і знедолених низів, і
зденаціоналізованої верхівки. Однак їй на заваді стоять бездарна акторка
Квятковська, деспотичний антрепренер Костенко, продажний журналіст
Юркович. На деякий час актриса, вийшовши заміж за поміщика Квітку,
залишила сцену, однак ні спокою, ні рівноваги не знайшла в домі чоловіка.
Трагічна смерть артистки — типове явище у класовому тодішньому
суспільстві, панівні кола якого вороже ставились як до справжнього
мистецтва, так і до талановитих діячів сцени.)
2. Перегляньте фільм про М. Старицького й укладіть план
життєвого і творчого шляху драматурга.
 Народився 14 листопада 1839р.
 Смерть батьків.
 В 12 років його опікуном став двоюрідний брат матері
Віталій Лисенко.
 Дружба на все життя з троюрідним братом Миколою
Лисенком.
 В 23 роки повінчався з Софією Лисенко.
 Написав вірш «Ніч яка місячна»
 Оселились в Лебихівці.
 1865р. закінчив університетське навчання.
 Народилась донька Маня.
 Написав першу п’єсу «Гаркуша».
 1868р. переїздить до маєтку на подолі Карпівку.
 1871р. повернулись до Києва і почали вести світське
життя. Їхній будинок став центром наукових, політичних,
культурних подій.
 Народження ще 4 доньок.
 Багато працював, писав, перекладав. Звинувачували у
вигадуванні українських нових слів.
 Переробляв чужі невдалі п’єси, які після його
інсценізації довго не сходили.
 1882р. народився довгоочікуваний син, але дружина
Софія сильно захворіла після пологів.
  1883р. потоваришував з Кропивницьким та Садовським.
 1883р. стає директором пересувного першого
професійного театру.
 Писав п’єси, робив сценізації, робив переклади.
 Через вибрики головних акторів, Старицький змушений
був нервуватися.
 1885р. обшахрували Старицького на дуже велику суму.
 Втратив весь свій спадок.
 Старицький залишився лише з молодими акторами.
Трупа проіснувала до 1891р.
 Трупа не могла майже ніде виступати в Україні, тому
були за кордоном. П’єси вирізнялись його режисурою.
 З 1891р. ще декілька років працює у трупі Садовського,
але як директор та драматург.
 Писав переклади, щоб прокормити сім’ю.
 Написав роман «Кармелюк» та історичну хронічку
«Богдан Хмельницький».
 Переїхали в інший будинок.
 Останнім твором стала поема «Морітурі».
 Помер 27 квітня 1904р. помер від серцевого нападу.