БАРОКО У ВІННИЦІ: ДЕ НАД БУГОМ

ЗНАЙТИ СПОРУДИ, В ЯКИХ "ЖИВЕ"

ДАВНЯ ЄВРОПА

Зробив драбаніч дмітрій

Монастир єзуїтів (XVII-XVIII ст., бароко
класичне)
Найдавніший з пам'ятників Вінниці, що
збереглися. Перша згадка про монастир
датована 1611 роком. Тоді староста
Олександр Валенти Каліновський заснував
постійний осередок Товариства Ісуса,
згодом надавши ченцям власну земельну
юридику. Розпочали будівництво споруди
1632 року. Імовірний архітектор комплексу
– італієць Джакомо Бріано, видатний автор
проектів храмів у різних країнах Європи.
Стилістично храм наближений до
легендарної римської базиліки Іль Джезу –
еталонної споруди для стилю бароко.
 Монастир домініканців (XVIII ст., бароко віленське)
Як і монастир єзуїтів, пам'ятник є частиною ансамблю
"Вінницькі Мури". Брати-проповідники заснували
монастир у Вінниці у першій чверті XVII ст. Нинішній
храм збудовано у 1758 році за кошти Михала
Грохольського – власника П'ятничанського маєтку та
першого представника даної відомої родини у Вінниці.
"Архітектурним батьком" обителі був Паоло
Фонтана - видатний архітектор-італієць один
із творців віленського бароко, яке вдало
поєднує в собі традиційні барокові канони з
архітектурними традиціями Литви, Білорусії
та Західної України. В 1832 храм переданий
православній громаді, освячений як Спасо-
Преображенський. Собор двічі закривали (у
1930 та 1962 роках), він встиг побувати
спорткомплексом та залом органної та
камерної музики.

Нині це кафедральний собор Преображення

Господнього Православної Церкви України.
Вінницький Спасо-Преображенський
кафедральний собор одним із перших
перейшов до ПЦУ.
Монастир капуцинів (XVIII ст., бароко
тосканське)
Головні риси тосканського або "пустельного"
бароко - простота та підкреслена скромність
без надмірного використання прикрас.
Тотожними є характеристики господарів
монастиря – братів менших капуцинів, які
прибули до Вінниці у 1746 р. на запрошення
старости Людвіга Калиновського.
Вже 1761 року при монастирі освячено храм під
заступництвом Пресвятої Діви Марії Ангельської.
Наприкінці XIX століття монастир було скасовано, а храм
перетворено на парафіяльний. У роки Української
революції 1917-1921 років у стінах обителі було
Міністерство культів (релігій) УНР. За радянських часів
храм закрили, а пам'ятник служив як аероклуб і лекторій. У
1990-х костел повернули релігійній громаді. В 1999
встановлено орган фірми "W. Sauer", його гру можна почути
на богослужіннях і традиційному фестивалі "Музика в
монастирських стінах".

Під монастирем існує збережена система сутеренів,

з'єднаних із ділянкою Вінницьких підземель – підземних
ходів, що поєднували важливі об'єкти міської
інфраструктури.
Миколаївська церква у Старому місті
(XVIII ст., козацьке бароко)
Храм має почесний статус
найстарішої з дерев'яних церков
Вінниці, що збереглися, та
еталонного прикладу козацького
бароко на території Східного
Поділля, яке увібрало в себе
найкращі риси староукраїнської
культури епохи Гетьманщини.
Згадки "попа Миколинського" у люстрації
Вінницького замку 1552 року свідчать про
існування храму на честь святителя
Миколая ще в середині XVI ст., коли
міський центр знаходився на лівому березі
річки Південний Буг. Рік побудови церкви –
1746. Ця культова споруда увінчана трьома
куполами, по периметру її оточує відкрита
аркада-галерея. Дзвіниця в оборонному
стилі зведена пізніше – у першій чверті ХІХ
століття. Протягом XVIII ст. спорудою
займалися православна та греко-католицька
громади. У 1960-х церква була закрита,
згодом перетворена на музей декоративно-
ужиткового мистецтва. У 1992 р. храм
повернули православній громаді.