Софіївський собор (3група)

1(Лащик)
Софійський собор, або Софія Київська — визначна пам'ятка історії та архітектури України,
розташована на Софійській площі міста Києва. Збудований у 1011–1018[2] роках київським князем
Ярославом. Названий на честь Святої Софії. Мав статус кафедрального собору. З перервами був
резиденцією київських митрополитів (православних та унійних). До XIII століття використовувався як
головна церква Русі, місце поховання великих князів київських. При соборі велося літописання, була
створена перша бібліотека. Занепав у XIV столітті. Відновлений стараннями митрополита Петра
Могили і гетьмана Івана Мазепи. Був головним храмом Софійського монастиря (з 1638). Складова
Національного заповідника «Софія Київська» (з 1934). Поєднує візантійський і бароковий архітектурні
стилі. Одна з небагатьох уцілілих споруд часів Русі. Пам'ятка української архітектури та
монументального живопису XI—XVIII століть. Об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО (1990).
Мозаїки
2(Коротенко)
Біля кожної мозаїчної композиції є написи грецькою мовою, що пояснюють сюжет. Імена мозаїстів
невідомі. Однак художні особливості окремих зображень і способи укладання смальти дають
можливість визначити склад бригади майстрів у кількості восьми осіб (не рахуючи
підмайстрів).Особливу цінність становлять мозаїки XI ст., які прикрашають головні частини собору —
центральну баню і головний вівтар; зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони
розташовані в строгому порядку згідно з «небесною ієрархією».Витвором мистецтва мозаїки
вважається зображення Оранти розміщеної в центральній апсиді — фігури Святої Діви Марії, руки
якої підняті в молитві. При всій кольоровій різноманітності мозаїк переважними тонами є синій і сіро-
білий у поєднанні з пурпуровим.Кожний колір має багато відтінків: синій-21, зелений-34, червоно-
рожевий-19, золотий-25 та ін. Це свідчить про високий розвиток у стародавній Русі скловарної справи
та техніки виготовлення смальти. Всього палітра мозаїк собору налічує 177 відтінків кольорів. Наразі
сучасні майстри, використовуючи методи 11 сторіччя, не в змозі виготовити таку різноманітність
кольорів мозаїки. На стовпах передвівтарної арки — мозаїчна сцена «Благовіщення»
Фрески
3(Овчаренко)
У Софії Київській груповий княжий портрет розміщений на трьох стінах центрального нефа
(коридору), навпроти головного вівтаря під княжими хорами. Це найбільша фреска собору, вона має
у довжину 15 метрів. На думку істориків, це говорить про значення і могутність Київської княжої
влади для всього тогочасного світу. І, отже, — Володимир — той князь, який замовив та збудував
собор. На портреті зображено церемонію освячення Софії родиною хрестителя Руси-України
Володимира. Великий інтерес викликає цикл фрескового розпису, що зберігся на хорах. Це сюжети
«Зустріч Авраамом трьох подорожніх», «Гостинність Авраама», «Жертвоприношення Ісака», «Три
отроки в пещі огненній», «Тайна вечеря», «Чудо в Кані Галілейській» тощо.
Графіті
4(Момот)
На стінах Софійського Собору досі залишилися написи та малюнки, залишені священниками та
відвідувачами собору.Ці написи та малюнки мають загальноприйняту назву — графіті. На сьогодні
виявлено понад 7000 графіті XI — початку XVIII ст. Кількість графіті свідчить про високий рівень
писемності в Русі-Україні. Найпомітнішими дослідниками і відкривачами більшості графіті є історик
Сергій Висоцький та сучасний дослідник, доктор історичних наук В'ячеслав Корнієнко.Деякі графіті
Софії Київської виконані не кирилицею, а глаголицею. На стінах Софії виявлено цикл дуже ранніх дат,
що складають есхатологічний календар і засвідчують очікування в першій третині XI ст. кінця світу і
Другого Пришестя Христа. У різних місцях собору знайдено 11 графіті, що містять дати з 1018 по 1036
рр. і дають змогу визначати виникнення собору другим десятиріччям XI ст.Оскільки більшість графіті
писали прості, хоч і письменні, жителі давнього Києва, то нині вони є одним з найімовірніших
джерел про давньоруську мову, тобто мову, якою розмовляли мешканці Київської Русі, на відміну від
принесеної книжної церковнослов'янської. Аналіз давніх написів засвідчує, що їм притаманні багато
рис сучасної української мови.
Іконостас
5(Олейнікова)
У XI ст. під час будівництва Собору вівтар був відокремлений від загального приміщення лише
невисокою передвівтарною огорожею, виготовленою з мармуру.Перший іконостас був виготовлений
та встановлений під час перебудови Собору Митрополитом Петром Могилою у 1637—1638
роках.Врата простояли в Соборі 184 роки, аж до 1934 року, коли більшовики розпорядилися
розрізати їх на шматки (що б легше було винести з Собору та перетопити) та відправити в резервний
фонд дорогоцінних металів.Випадково кілька фрагментів воріт 1977 році знайшли у запасниках
Києво-Печерської лаври, де в сталінські роки було розміщене т. зв. Музейне містечко. Туди зі всієї
України звозили конфісковані церковні цінності, які в основному перетоплювали на метал.Вдалося
з'ясувати, що уцілілі частини врат потрапили туди з резервного фонду дорогоцінних металів у 40-ві
роки минулого століття. Інші, ймовірно, були перетоплені.У радянські роки реставрувати врата не
вдалося, бо Москва не дала дозволу на купівлю 2,2 кг срібла необхідних на реставрацію вцілілих
частин.Зараз царські ворота відреставровані, їх повернули на своє колишнє місце.
Некрополь
6(Мосаковська)
Софія Київська з давніх часів слугувала усипальницею князів і вищого духовенства. Некрополь Св.
Софії, що містив десятки поховань як у соборі, так і на його подвір'ї, є найдавнішим і охоплює
найдовший за часом існування період в історії України (1054—1995). Більшість імен тих, хто
похований у Софійському некрополі, невідома, однак ідентифіковані поховання свідчать про те, що
тут знайшли притулок видатні діячі національної історії.
Дзвіниця
7(Новіков)
З боку Софійської площі височіє Дзвіниця з парадним в'їздом на подвір'я собору. Її силует зводить у
єдине ціле споруди Софійського ансамблю. Дзвіниця вбудована у монастирський мур з південно-
східного боку подвір'я. Це перша кам'яна споруда, зведена в 1699—1706 роках після пожежі кінця
XVII ст. Її архітектор невідомий, у документах згадується лише ім'я одного з будівничих — «кам'яних
справ підмайстра», мешканця Києво-Печерського містечка Сави Яковлєва. Спочатку Дзвіниця була
триярусною, увінчаною невеликою банею з високим шпилем. Оскільки Дзвіницю зведено на місці
давнього яру, невдовзі після спорудження її верхні яруси почали руйнуватися. Вони дали значні
тріщини, що загрожувало обвалом, тому в 1744—1748 роках були розібрані й перебудованіВ 1851—
1852 роках за проєктом єпархіального архітектора П. Спарро Дзвіницю підвищено ще на один ярус. Її
увінчали дерев'яною грушоподібною банею, вкритою мідними позолоченими листами.
Цікаві факти про Богдана Хмельницького
1.За деявими відомостями, його батька, Михайла Хмельницького, було позбавлено
шляхетства внаслідок баніції.
2.Богдан Хмельницький втратив батька і потрапив у полон, внаслідок битви під
Цецорою.
3.Перебуваючи у турецькому полоні — знаходився біля командувача османського
флоту, у якості перекладача.
4.Отримав золоту шаблю за порятунок польського принца, майбутнього короля
Владислава IV під час війни з Московією.
5.Пережив значну кількість замахів, починаючи з того часу як він служив на
польського короля, так і під час Національно-визвольної війни.
6.Приймав участь у 30ти річній війні (1618—1648) на боці французської армії. За
деякими даними — приймав участь у захопленні Дюнкерку.
7.Був тричі одружений на Сомко Ганні, ГеленіЧаплинскій і Золотаренко Ганні.
8.Крім золотої шаблі, Хмельницький отримав від поляків “нагороду за хоробрість”.
9.Навіть зайнявши високопоставлену посаду, Гетьман вів просте солдатське життя і в
усьому знав міру.
10.Надалі, вже будучи гетьманом, Хмельницький по-особливому ставився до
освічених людей. Тому і всіляко підтримував Київську Академію.
11.Ходили чутки, що він прекрасно розбирається в конях, і ще краще – в зброї.
12.Гетьман також володів бандурою – українським музичним інструментом.