Professional Documents
Culture Documents
Ще у 1810 році на Аскольдовій могилі замість дерев'яної було збудовано круглу муровану
церкву, яка простояла до 30-х років двадцятого століття, поки комуністичні власті Києва не
перетворили її в парковий павільйон, водночас вони знищили цвинтар...
Але залишився символ Аскольдової могили, який свідчить: знищити історичну пам’ять і вбити
національний дух народу неспроможні ніякі чорні сили, навіть такі, що чинять наругу над
церквами і могилами. А ще символ Аскольдової могили стверджує: зруйновані храми
відновлюються, потоптані могили виростають пам'ятниками, а лихі сили, що їх нівечили, —
гинуть.
Десятинна церква
Десятинна церква - перша цегляна церква в Україні, споруджена з ініціативи князя Володимира
Великого в 989 - 996 роках. До будівництва храму буди залучені, окрім вітчизняних, і
візантійські майстри. Церкву присвятили Різдву Пресвятої Богородиці. Назву «Десятинна»
отримала тому, що князь Володимир велів видавані десяту частину княжих прибутків на
будівництво церкви, а потім і на забезпечення її діяльності; надалі це стало нормою і для інших
храмів, окрім монастирів.
В Десятинній церкві виголосив своє знамените «Слово про закон і благодать" перший
український митрополит Іларіон.
Десятинна церква стала усипальницею київських князів: тут упокоївся Володимир Великий і
велика княгиня Ольга - видатні поборники християнства на Русі.
Під час татарської навали в 1240 році церкву зруйнували. її відновлення в 30-х роках 17 століття
розпочав митрополит Петро Могила, а завершення навіть не відбудови, а будівництва нової
Десятинної церкви прийшлось на 1828-1842 роки. Однак і ця церква була зруйнована в 30-х
роках 20 століття комуністичною владою.
Але незнищуваним залишився символ - символ непоборної духовної сили, котрою наділяє
людей Христова віра - і ніяка навала, ні ординська, ні комуністична, не здатна її здолати, навіть
якщо руйнує храми - джерело людської духовності.
Києво-Печерська лавра
Якщо Антоній зібрав двадцять ченців і з таким числом започаткував монастир, то з Феодосієм
їх було вже близько сотні і жили вони за суворими канонами монастирського життя. Окрім
Антонія і Феодосія, в монастирі в різні часи працювали відомі церковні і громадські діячі:
Никон, Агапій, Іларіон, Памво Беринда, Петро Могила та інші. В монастирі започаткувалось
літописання: саме тут до 1113 року Нестор завершив свою «Повість минулих літ". І тут було
написано «Києво-Печерський патерик".
Монастир завжди відігравав роль духовно-культурного центру українського суспільства. Він був
осередком боротьби проти уніатства. З 1615 року при монастирі працює друкарня.
312 століття монастир носить титул Лаври - головного монастиря. Ченці монастиря ніколи не
замикались від світу, а поєднували помірковану чернечу аскезу з продуктивною працею на
користь суспільства: монастирська братія лікувала хворих, вчила "неграмотних, годувала та
одягала злидарів, споруджувала притулки для вбогих людей. В цьому смисл чернечого
подвижництва на землі, аби отримати блаженство на небесах...
Софія Київська
Збудована Софія Київська на тому місці, де 1036 року Ярослав Мудрий розгромив печенігів.
Будували і прикрашали храм грецькі майстри, а біля них і наші вчилися зодчої церковної
справи, аби потім будувати і розписувати інші українські храми. А було все під наглядом
княжим - Ярослав Мудрий бачив Софію Київську головним храмом всіх храмів, які будуть на
землі Руській, то з цього виростали його задуми і вимоги до зодчих...
Доля Собору - це доля України: 1240 року його було пограбовано і спустошено ординцями
Батия; після Берестейської унії 1596 року перебував у володінні греко-католицької церкви, але
Київський митрополит Петро Могила повернув його православним. Він же, Петро Могила,
розпочав реставрацію храму за власний кошт і кошт жертводавців: було перекрито дах,
відновлено зруйновані внутрішні елементи будівлі, виготовлені престол та іконостас,
забезпечено необхідною атрибутикою і богослужебними книгами. Але смерть Петра Могили
/1647/ перервала цю фундаментальну працю.
Почаївська лавра
Визнання до монастиря прийшло з кінця 16 століття, коли відома меценатка Анна Гойська
взяла його під своє опікунство, а найвищого розквіту він досяг в роки ігуменства Іова
Почаївського /помер в 1651 році/, який за подвижницьке життя і мужній захист православ'я за
Заході України був канонізований. В 1833 році монастир отримав статус Лаври.
Монастир мав свою школу, засновану ще наприкінці 16 століття Анною Гойською, а також
друкарню, котра друкувала книги не тільки богословського, а й світського змісту.