Professional Documents
Culture Documents
України в другій
половині ХІ –
першій половині
ХІІІ ст.
Підготувала
Вчитель Варковицької гімназії
Мартовицька М. М.
План
1. «Освіта. Розвиток наукових знань Русі–
України в другій половині ХІ – першій
половині ХІІІ ст.»
Грамотні
Паламарі та
Державні діячі
священникі
Софіївський собор
Провідним освітнім центром Русі був Софійський собор, при
якому продовжувала діяти школа, заснована Ярославом Мудрим.
Преподобний лікар
Агапіт
Києво-Печерський
Онука Володимира Мономаха Євпраксія
- Адельгейда займалася наукою. Вона написала
медичний трактат “Мазі”, окремим розділом там був
“Про гігієну тіла”, яким випередила європейських
вчених на два століття.
Написала медичний
трактат “Мазі”;
Окремий розділ в якому
про гігієну;
Займалась наукою.
У славнозвісному “Ізборнику Святослава" - праці
енциклопедичного характеру, перекладеній з грецької мови
на болгарську в X ст. і переписаній у 1076 р. для сина
Ярослава Мудрого - Святослава, подано багато відомостей
медичного змісту.
Книга XI ст.
«Ізборник
Святослава»
Висновок: тож ми можемо зробити висновоко в
Київській державі, як і в усій Європі, не існувало
такої галузі діяльності людини, як наука, але
нагальні потреби життя вимагали розвитку
достовірних і точних наукових знань. Як правило,
вони передавалися усно з покоління в покоління як
професійні секрети спеціалістами з певних
спеціальностей.Знання також брали із книг.
Поєднання реальних і вигаданих подій було
особливістю тогочасних наукових знань.
«Усна народна творчість. Книжні
пам`ятки та літописання Русі–України в
другій половині ХІ – першій половині
ХІІІ ст.»
У народній творчості періоду другої
половини XI – першої половини XII ст.
продовжують розвиватися такі види усної
народної творчості, як перекази і легенди,
билини, різноманітні пісні, колядки й
щедрівки, казки, прислів’я й приповідки
З усіх джерел усної народної творчості, котрі
збереглися до наших часів, дуже складно
відокремити зразки саме того періоду, адже на
твори попереднього періоду нашаровувалися більш
пізні сюжети. Так наприклад, на язичницькі за
змістом колядки та щедрівки накладалися
християнські мотиви.
У народній творчості періоду другої половини ХІ –
першої половини ХІІІ ст., визначається дружинний епос,
у якому оспівувалися перемоги вождя-князя та його
дружини. Билини доповнюються новими сюжетами про
боротьбу з половцями. Під ім’ям Володимир Красне
Сонечко вже розуміється Володимир Мономах
До цієї доби належать казки, де згадується Змій
Горинич. Науковці схильні вважати Змія Горинича
узагальненим образом половців.
Як нам уже відомо, книжна культура Київської
держави формувалася за візантійськими та
болгарськими зразками. Розквіт власної літератури
припадає на період другої половини XI – першої
половини XIIIст.
Книжки писали “уставом”. Початкові букви виділяли,
часто прикрашали різними орнаментами: звіриним,
геометричним, рослинним. Кожну сторінку прикрашали
різними малюнками (мініатюрами).
До нашого часу збереглася лише невелика частина
творчого доробку тієї доби:
Остромирове Євангеліє,
Ізборники 1073 і 1076 рр.,
Мстиславове Євангеліє,
«Повість минулих літ»,
«Повчання дітям» Володимира Мономаха,
«Слово о полку Ігоревім»,
«Києво-Печерський патерик»
Найдавнішою книгою Київської держави, що
збереглася, є Остромирове Євангеліє, написане в
1056-1057 рр. у Києві дияконом Григорієм на
замовлення новгородського посадника Остромира.
Ця пам’ятка має виключно мистецьке значення
завдяки своєму багатому оформленню
Сторінки з «Ізборника
Святослава» 1073 року
«Ізборники» – були збірниками різних за тематикою
творів переважно візантійських вчених, які розтлумачують
деякі складні для розуміння біблійні сюжети, а також
повчають і дають настанови.
Почали з’являтися твори житійного характеру, у яких
описувалося життя мучеників і подвижників.
Оповідання про окремі епізоди з життя святих
об’єднувалися в збірки – патерики.
Найвідомішим із них є «Києво-Печерський
патерик».
Найоригінальнішою формою давньоруської літератури
були літописи.
Літописи – історичні твори, у яких розповіді про події та
факти подаються за роками.
Традиції літописання склалися у Києві, але згодом
поширилися на всі регіони Русі.
Літописи Київської держави становлять одне з
найпомітніших історико-літературних явищ Середньовіччя. На
відміну від європейських хронік, вони створювалися рідною
мовою, що робило їх популярними. Їх читали і переписували
впродовж кількох століть, завдяки чому вони збереглися до
нашого часу. Авторами літописів були ченці, священники,
ігумени придворних монастирів, наближені князя і самі князі.
Практично всі літописи у своїй основі
мають спільний київський літописний звід,
відомий під назвою «Повість минулих літ»
автором якого був ченець Києво-
Печерського монастиря Нестор (кінець XI -
початок XII ст.)
Імовірна дата завершення написання
«Повісті минулих літ» - 1113 рік. Близько
середини XIIст. спостерігається розгалуження
літопису на ряд хронік, головним змістом яких
стали місцеві події.
Своє головне завдання Нестор Літописець:
Визначив у назві розповісти наступним покоління «звідки
пішла Земля Руська, хто почав у Києві першим князювати і
як виникла держава Русь»
«Повість минулих літ» має велику художню цінність як
літературний твір, написаний досконалим стилем і
сповнений патріотизму.
Продовженням «Повісті минулих літ» є Київський
літописний звід кінця XIIст. Укладений ігуменом
Мойсеєм у Видубицькому монастирі, він становить
сукупність літописів написаних різними авторами і
для різних князів. У Київському зводі є
відображення літописних традицій Чернігова,
Володимира-Волинського і Галича.
Написана
наприкінці XII ст.