КУЛЬТУРА

КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Зробив Луньов Олексій
КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ Х-ХІІ СТ.

 З прийняттям християнства Володимиром у 988 р. починає розвиватися і культура Русі.

Спочатку це були запозичені культурні набутки Європи: кам’яна архітектура, живопис,
книгописання, шкільництво. Пізніше – власний культурний розвиток.
За правління Володимира вдалося об’єднати князівства під його керівництво. З’являються
численні церковні книги, які з болгарської мови перекладають Кирило і Мефодій.
Відкриваються школи, де навчали дітей іноземним мовам.
Продовжувачем політики Володимира став його син Ярослав (1019-1054), прозваний
Мудрим. Він розширив кордони держави, зміцнював економічні зв’язки.
Організовує школи, при Софії працюють переписувачі й перекладачі книжок, збирається
перша в Україні бібліотека. За його правління розпочалося кам’яне будівництво Софії
Київської, в’їзних брам.
 Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка
шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і
вовни слов’янки ткали чудові сукна і полотна, їм було
знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим
умінням відрізнялися майстри обробки шкір. Недаремно в
усній народній творчості склалися оповіді про кожем’як –
людей умілих, сильних і відважних. Усього ж дослідники
нараховують у названий час в давньоруських містах від
шістдесяти до ста різних ремісничих спеціальностей.
Спеціалізація при цьому йшла не за матеріалом, а за
готовим виробом: мечники, щитники, сідельники, ювеліри
займали в містах цілі вулиці. Щоб виготувати свій виріб
від початку до кінця, кожний з майстрів повинен був
володіти принаймні декількома спеціальностями. Торгівля
продуктами сільського господарства і ремесла, що
зароджувалася, спочатку мала характер обміну як
всередині общини, так і між племенами та землями.
Згодом зародилися товарно-грошові відносини. Торгівля
Русі здійснювалася не тільки з Візантією і країнами Сходу,
але і з Північною і Західною Європою, куди руські купці
(рузарії, як їх називали латинські хроніки) везли свої і
східні товари. Відбувалося швидке зростання міст.
РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ ТА
МИСТЕЦТВА
 Формування давньоруської держави починається у другій половині IX ст. Слов’яни належать до народів
індоєвропейської родини. Праслов’яни населили територію давньоруської держави у III-II тис. до н. е. Їм
протистояли спочатку кимерійці, потім – скіфські племена. Власним ім’ям почали іменуватися з VI ст. н. е.
Формування давньоруської народності належить періоду IX-X ст. Воно здійснювалось у процесі асиміляції слов’ян
з фінно-уграми і балтами. До цих часів належить поняття "Русь". У широкому смислі "Русь" означала усі землі
східних слов’ян, що підвладні Києву. У вузькому значенні (географічному) – місце, що лежить на південь від Києва,
між річками Рось, Росава, Дніпро.
Давньоруська держава склалася у 2-й половині IX ст. Це була раннєфеодальна держава, господарчу основу якої
становило землеробство. Тим самим забезпечувалась сталість культурних традицій, перейнятих Київською Руссю
від скіфських землеробських племен, а також у цілому від праслов’янської етнічної спільноти.
Давньоруська культура орієнтувалась у своєму розвитку на Візантію, що обумовлювалось рівнем розвитку
матеріальної культури та вибором Давньою Руссю православ’я.
В Київській Русі закріпилася давньоруська писемність, що її впровадили Кирило та Мефодій.
Водночас з розвитком писемності виникає інтерес до проблем естетики. Важливішими категоріями естетики є
краса, образ, символ, канон. З прийняттям християнства за мистецтвом утверджується визнання пізнавальної та
культової функції на протидію сміховій естетиці язичницької доби.
ЛІТОПИС
 Літописання на Русі виникає за часів Аскольда – 60-80 рр. IX ст. ("Літопис
Аскольда"). У 1039 р. при Софійському соборі був створений літописний твір, який
одержав назву найдавнішого Київського зводу. У 70-80 рр. IX ст. літописання
ведеться у Десятинній церкві, Києво-Печерському монастирі, де у 1078 р. ігумен
Никон створив самостійний літописний звід. Никон виступив і як редактор зібраних
раніше матеріалів, і як автор основного тексту літопису 1039-1078 рр. Літописний
звід 1095 р. пов’язаний з діяльністю ігумена Києво-Печерського монастиря Іоанна.
 На початку XII ст. у Києво-Печерській лаврі створюється літопис, названий його
автором Нестором "Повість минулих літ". Цей твір увібрав увесь досвід історичної
писемності попереднього часу і досягнення європейської думки, традиції
візантійської культури. У вступі до "Повісті" Нестор подав картину світової історії,
показав місце слов’ян і Київської Русі у сучасному йому світі, ствердив ідею
взаємозв’язку і взаємозумовленості історії всіх народів, засудив княжі міжусобиці.
НЕСТОР ЛІТОПИСЕЦЬ
 Нестор – широко ерудована особа: він постійно звертається до Біблії як
найвищого авторитету історичних знань середньовіччя, до численних
візантійських хронік. Літопис доведений до 1110 р. Він двічі піддавався
редагуванню (за Володимира Мономаха і Мстислава): у 1116 р. – ігуменом
Видубецького монастиря Сильвестром, у 1118 р. – Мстиславом
Володимировичем (або за його наказами). Унаслідок цього в літопису з’явилася
норманська концепція давньоруської історії, яка не відповідає історичній
дійсності.
 Крім Києва літописання велося в Новгороді, Чернігові, Переяславі, Галичі,
Володимирі-Волинському, Володимирі-на-Клязьмі, Ростові.
НОВІ ТВОРИ ІСТОРИЧНИХ
ТВОРІВ
 У XII-XIII ст. з’являються нові форми історичних творів: сказання, сімейні хроніки, воєнні
повісті, життєписи князів. Характерна особливість літописання епохи феодальної
роздробленості – його вузько-земельна приуроченість. Кругозір літописців не поширювався за
межі окремих князівств. Виняток становить київське літописання, яке і в цей час зберігало
загальноруський характер.
 Поряд з історичною писемністю на Русі розвивалася оригінальна література:

• агіографічна (житія святих),

• філософько-публіцистична,
• художня.
 Підґрунтя літератури становила усна народна творчість:

• епічні й ліричні пісні,

• перекази,
• легенди.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!