Реферат на тему

"Культура Візантії"

Підготувала
студентка 612-В групи
Ященко Дарина
КУЛЬТУРА ВІЗАНТІЇ Після розпаду в 395 р. Римської імперії
Східна частина - Візантія (Балкани, Мала Азія, Близький Схід,
Північна Африка) - уникла нашестя варварів і продовжувала
існувати в могутності, слави і розкоші.
Візантія була не тільки найбагатшою, але і найбільш
культурною державою раннього середньовіччя. У
Константинополі діяли юридична, філософська і вища
Патріарша школи, працювали історики і філософи.

ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ ВІЗАНТІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ:

ранньохристиянський (1-3 ВІК) ранньовізантійський
«ЗОЛОТИЙ ВІК» Юстиніан (527-565р) Храм Софії, мозаїки
Равенни іконоборчий (8-перша половина 9 століття) пізній
період (друга половина 9-10 століття)

У відмінності від культури Західної Римської імперії, що

зазнала значні втрати в результаті нашестя варварів,
візантійська культура розвивалася більш плавно. Культурні
досягнення Стародавньої Греції та Стародавнього Риму
зберігалися в Візантійської імперії протягом багатьох століть,
аж до завоювання турками в 1453 році. Антична спадщина
лежало на основі досягнень культури Візантії, воно було
розвинене і примножено в період Середньовіччя.
Міста як центри ремесел, торгівлі, мистецтва Культ
імператора як сакральної фігури Церква як панівний орган,
підзвітний світською владою, що не претендує на політичні
функції Відсутність станової замкнутості панівного класу
Уніфікація наукової і художньої творчості в силу
бюрократично централізованого державного устрою
Використання властивостей мистецтва для формування
релігійної свідомості Візантії .
Ставши за часів імператора Костянтина державною релігією,
християнство, відкинувши аскетизм, втілилося в пишний
обряд. Найважливіша роль у цьому належить
мистецтву.інності візантійської культури.
АРХІТЕКТУРА ВІЗАНТІЇ Спочатку найбільш поширеною
формою церковних будівель була базиліка. Поступово все
більшого значення став набувати інший тип храму -
хрестово-купольний, що має в плані форму равноконечного
хреста і завершений в центрі куполом.Його ускладнена
композиція являє собою хрестоподібну структуру, в якій як
би об'єднані п'ять самостійних хрестово-купольних систем з
п'ятьма куполами в средокрестием. Центральний купол
панує над іншими завдяки великим розмірам і кращої
освітленості. Найбільш грандіозний хрестово-купольний
храм - знаменитий собор Сан-Марко у Венеції (XI ст.),
побудований за візантійським зразком з використанням
вивезених з Константинополя деталей.Найвищим
досягненням візантійської архітектури був собор св. Софії в
Константинополі, головний собор імперії і всього
християнського світу. Він був побудований в 532-537 рр..
малоазійським зодчими Анфімієм і Ісідором і поєднував у
собі базиліку з купольним перекриттям.
Храм вважався символом і зменшеною моделлю Всесвіту і
поєднував у собі основні частини світобудови. Чотири його
стіни символізували чотири сторони світу під владою єдиної
церкви, купол уподібнювався небу, вівтар завжди містився
на сході, бо там, згідно Біблії, знаходився Едем (рай), західна
ж частина храму символізувала пекло.Імператорська влада
у Візантії досягла небувалої могутності. Мозаїки у вівтарі
церкви св. Віталія в Равенні (546-547г.г.) переносять глядача
в атмосферу розкішних царських виходів. Декор вівтаря мав
не тільки релігійний, а й політичний сенс. Персона
імператора розглядалася як священна. Володар вважався
намісником Бога на землі. Візантійські мозаїки.Зображення
на стінах розповідали про основні події християнської
історії, вони переносили думки віруючих в особливий світ.
Численні зображення Христа, пророків і ангелів, сцени зі
Священного Писання і прославляння влади імператора
стали улюбленими темами й сюжетами візантійських
мозаїк.
Їх золотий фон також мав особливий сенс. По-перше, він
сприймався як символ багатства і розкоші, а по-друге, як
один з найбільш яскравих кольорів він створював навколо
зображених фігур ефект немеркнучого, священного сяйва.
Смальта - це і є той самий прекрасний матеріал, з якого
створювалися мозаїки Візантійської імперії.
Шедевром візантійського іконопису по праву вважається
ікона «Володимирської Богоматері» (початок XII ст.),
Привезена на Русь з Константинополя в 1155. Спочатку
іконами називали будь священні зображення, виконані на
камені, дереві, тканини або металі. З часом цей термін став
застосовуватися для позначення зображень на спеціальних
дошках, використовуваних під час богослужіння. Найперші
ікони відносяться до IV ст.
МИСТЕЦТВО ІКОНОПИСУ.- Фронтальність зображення
(зверненість їх до глядача), - Строга симетрія по відношенню
до центральної фігури Христа або Богоматері, - Підкреслено
високий лоб - осередок духовного начала, сяючий німб
навколо голови, - Пильний, суворий погляд збільшених
очей, стан аскетичного безпристрасного спокою, -
Декоративність і умовність одягу, що підкреслює
безплотність, безтілесність фігур. Характерними
особливостями ікон стають:Слайд 15
МУЗИКА ВИЗАНТІЇ Вважалося, що під час богослужіння
голоси ангельські зливаються з людськими і відтворюють у
співах божественний образ. Основним видом церковного
піснеспіва був тропар (грец. «тропос» - стиль, характер,
лад, тональність) Це були музично-поетичні імпровізації на
біблійні сюжети чи тексти. Широке поширення отримали і
гімни, що виникли спочатку поза церковної
музики.Незважаючи на те, що Візантія проіснувала на 1000
років довше Великої Римської імперії, вона була завойована
таки в XIV в. турками-сельджуками. Але, незважаючи на це,
Візантія внесла величезний внесок у розвиток світової
культури. Її основні принципи і напрямки культури
перейшли до сусідніх держав. Практично увесь час
середньовічна Європа розвивалася на основі досягнень
візантійської культури. Візантію можна назвати "другим
Римом", тому її внесок у розвиток Європи й усього світу
нічим не уступає Римської імперії.
Візантійська культура: історичний розвиток та
основні етапи.

В історії світової культури візантійська цивілізація посідає

видатне місце:

По-перше, вона була логічним й історичним продовженням

греко-римської античності.
По-друге, Візантія репрезентувала протягом усього
існування своєрідний синтез західних і східних духовних
начал.
По-третє, мала великий, інколи вирішальний вплив на
цивілізації Південної і Східної Європи (візантійський вплив
на формування і розвиток культури Греції, Сербії, Македонії,
Чорногорії, Боснії, Албанії, Болгарії, Румунії, Білорусі,
України, Росії, Грузії, Вірменії незаперечний).
По-четверте, Візантія – це осібний і самоцінний тип
культури, незважаючи на пережитий нею вплив з боку
сирійців, арабів, коптів, маврів, германців, слов’ян, персів,
тюрків, вірмен, грузинів і т. д., що пояснюється
багатонаціональним характером візантійської держави.
Візантійська імперія виникла в ІV ст. після розпаду Римської
імперії в її східній частині й існувала до середини ХV ст.

Столиця Візантії Константинополь була заснована

імператором Костянтином І в 324-330 рр. на місці колишньої
мегарської колонії Візантія (звідси назва держави, що її
запровадили гуманісти вже після загибелі імперії). Фактично
із заснуванням Константинополя Візантія усамостійнюється
у надрах Римської імперії (від цього часу почався відлік
історії Візантії). Завершенням усамостійнення вважають 395
рік, коли після смерті останнього імператора Єдиної
Римської імперії Феодосія І (роки правління – 379-395)
відбувся остаточний поділ Римської імперії на Східну
Римську (Візантійську) і Західну Римську імперії.

Імператором Східної Римської імперії було проголошено

Аркадія (395-408 рр.). Візантійці називали себе римлянами –
грецькою мовою "ромеями", а свою державу –
"Ромейською".

Етнічний склад населення Візантії був дуже строкатий, але

переважну роль в економіці, політичному житті й культурі
Візантії відігравало грецьке населення. Державною мовою
імперії в IV-VI ст. була латинська, а від VII ст. і до кінця
існування Візантії – грецька мова.

У 1204 р. Константинополь було захоплено хрестоносцями і

на значній території заснована Латинська імперія (1204-1261
рр.). Латиняни переслідували у Візантії грецьку культуру.
Через опір місцевого населення хрестоносцям не вдалося
поширити свою владу на цілий Балканський півострів і Малу
Азію. На нескореній території виникали незалежні грецькі
держави: Нікейська імперія (1204-1261 рр.), Трапезундська
імперія (1204-1461 рр.) й Емірська держава (1204-1337 рр.).

У 1261 р. Михаїл VIII Палеолог відвоював Константинополь і

відновив Візантійську імперію. На початку 60-х років ХV ст.
вона припинила своє існування, а її територія увійшла до
складу Османської імперії.

Культура Візантії – своєрідний "міст" від античності до

середньовіччя; без урахування візантійської спадщини
неможна адекватно розуміти як стародавнього, так і
середньовічного періоду в культурному розвитку Європи.
Але культура Візантії – це також "міст" між культурою Заходу
і Сходу, особливий вияв їхнього синтезу.
У культурному аспекті в історії Візантії можна виділити шість
періодів.
Перший (IV-кінець VII ст.) – боротьба віджитої цивілізації
рабовласницького суспільства, в надрах якого вже
народжуються елементи феодалізму, з новою ідеологією;
християнська церква не тільки бореться з античною
культурою, але й прагне надати класичній спадщині
богословське забарвлення, переробивши його в дусі
християнської теології.
Другий (кінець VII-середина IX ст.) – культурний занепад
внаслідок скорочення ремісничого виробництва і торгівлі,
загальної аграризації, економічної стагнації.
Третій (середина ІХ-Х ст.) – нове культурне піднесення в
Константинополі, що поширилося в Х ст. на провінційні
міста. Період "Македонського відродження".
Четвертий (ХІ-ХІІ ст.) – найвищий розвиток візантійської
культури, зумовлений розквітом візантійських міст і
пов’язаний з епохою правління династії Комнінів.
П'ятий (кінець ХІІ-ХІІІ ст.) – смуга культурного занепаду,
пов’язаного з економічною і політичною деградацією
імперії наприкінці ХІІ ст., погіршеного захопленням і
варварським пограбуванням Константинополя
хрестоносцями в 1204 р.
Шостий (ХІV - початок ХV ст.) – нове піднесення візантійської
культури в умовах зародження гуманістичної ідеології і
запеклої боротьби реакції проти паростків візантійського
гуманізму, котрий залишився обмеженим: головною в
ньому стала не боротьба за свободу думки, а формальне
відновлення античної освіченості. Слабкість візантійського
гуманізму пояснюється обмеженістю
ранньокапіталістичного розвитку у Візантії.
До особливостей візантійської культури належить
незначний, порівняно з Західною Європою, культурний
вплив варварських племен. Разом із тим візантійська
культура багато брала з античної спадщини, з культури
народів, які населяли Візантію, тощо.
Література

Знойко О. П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.:

Молодь, 1989. – 304 с.
Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник /
За ред. Л. Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.
Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу
Л. Т. Левчук. – К.: Либідь, 1993. – 320 c.
Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу
Л. Т. Левчук. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. –
368 с.
История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова.
– Мн.: Современный литератор, 1999. – 608 с.
Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. –
К.: Либідь, 1994. – 656 с.
Качановский В. В. История культуры Западной Европы: Учеб.
пособие. – Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. – 190 с.
Качкал В. А. Українське народознавство в іменах: Навч.
посібник. У 2 ч. Ч. 2. – К.: Либідь, 1995. – 288 с.
Крижанівський О. П. Історія Стародавнього Сходу: Курс
лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 480 с.