Тема 2.

Особливості розвитку історії української музики

Специфічні риси стильової періодизації розвитку УМК (відсутність певних

періодів, які були в інших культурах (Відродження, романтизм); короткий
час існування деяких стильових тенденцій; збіг різних за часом появи
стильових тенденцій в одному періоді)
Ці риси періодизації дозволяють встановити певні загальні особливості в
розвитку УМК. До них можна віднести наступні:
1. пізній час появи на світовій історичній арені та складні геополітичні
умови існування, а саме переважання періодів інонаціонального
пригнічення (Річ Посполита, російська імперія, зокрема). Український
народ виявляються позбавленим своєї державності та своєї
національної незалежності тривалий час. це серйозно гальмувало в
певні періоди розвиток культури.
2. такий характер формування державності приводить до феномену
стильової поліфонічності в УМК, тобто одночасного існування та
розвитку декількох стильових тенденцій, а також до того, що періоди
Відродження та Просвітництва у українського народу були перейняти
не тільки раціоналістичними ідеями, а й пофарбовані в національну
форму, з'явився підвищений інтерес до рідної мови стали більше
звертатися до народної культури як джерела національного
самовираження з'явився великий інтерес до свого історичного
минулого. Тобто відродження в українців відбувається скоріше як
ренесанс нації, а не стильовий процес. Це стосується і Просвітництва.
3. з другої половини 18 століття простежується процес пробудження
національної самосвідомості, складання нового типу суспільної та
художньої свідомості, формування національних шкіл. Початок
стрімкого підйому української культури у всіх її областях, посилення її
значення у процесі розвитку світової художньої культури, що згодом, в
у другий половині XIX ст. викликало розквіт класичного музичного
 мистецтва. В цей час у західноєвропейську музику, після майже
трьохсотрічної першості в ній Італії, Франції та Австро-Німеччини,
органічно вливаються і тим самим збагачують її нові музичні
національні школи: російська, польська, чеська, угорська, пізніше –
норвезька, іспанська, фінська, українська.
4. Пов’язаність з Slavia Orthodoxa (букв. «православна Славія» «греко-
слов’янський світ») назва спільності православних південних та
східних слов'ян з IX століття до початку Нового часу. Культура
Київської Русі, України в історичній перспективі виявилася пов'язаною
з православ'ям, утворюючи духовну та культурну спільність слов'ян,
що отримала визначення Slavia orthodoxa. Slavia orthodoxa не є
етнічним у вузькому значенні слова і тим паче не географічне поняття.
Це єдиний духовний простір південних і східних православних слов'ян,
які прийняли християнство і церковну культуру від Візантії в IX–X ст.,
мають спільну церковнослов'янську писемність і богослужіння.
5. Довготривале існування первісножанрової системи (до 17 століття
відсутність поняття твір та композитор, розвивається мнемонічна
нотація).
6. Діалогічність: 1. відкритість української культури до різних
культурних діалогів та впливів внаслідок її історичного стану 2.
існування певних опозицій: язичництво- християнство, народна музика
та церковна музика, пісня та піснеспів, побутова мова та
книжкова...Тобто іншими словами одночасне співіснування двох
культур різного походження: усної та писемної, народної та церковної.
Але життя народної та церковної музики мало різний характер. З
глибин віків, крім легенд, до нас дійшли і факти історії, що свідчать
про перші паростки усвідомлення народної музики давніх слов’ян як
самостійного культурного пласту. Любов слов’ян до музики
одностайно зазначають сірійські, арабські, візантійські літописці і
називають слов’ян «піснелюбцями». Візантійський історик VI ст.
Прокопій, розповідаючи про антів (древніх слов’ян), відмічає, що з
задоволенням слухав «слов’янські пісні». «Вони насичують мою
душу», – писав арабський письменник Якуб, котрий чув спів слов’ян в
роки правління болгарського царя Симеона. Як відомо, народні пісні не
записувалися до XVIII в. Освоєння ж церковної музики було
книжковим, воно вимагало спеціальних шкіл.