Орієнтовні питання до екзаменаційної роботи

з дисципліни «Історія української державності та культури»

1. ///////////////////Предмет, завдання курсу «Історія української державності та

культури». Джерела і література.
Завданнями вивчення навчальної дисципліни є:
- ознайомити з основними етапами формування української державності та культури;
- висвітлити досвід національного державотворення, традиції української
державності, значення боротьби за відродження української культури;
- ознайомити студентів з досягненнями вітчизняної та зарубіжної історіографії в
питаннях виникнення української держави, формах боротьби за її існування, причини втрат
та здобутки на шляху до її незалежності;
- висвітлювати роль української культури як складавої європейського історико-
культурного розвитку;
- показати важливість національної держави в умовах сучасного міжнародного життя.
3.2. Рекомендована література

Базова література

3.2.1. Аркуша О.Г., Кондратюк К.К., Мудрий М.М., Сухий О. М. Час народів. Історія

України ХІХ століття : навч. посіб. / за заг. ред. М.М. Мудрого. Львів : ЛНУ імені Івана Франка,

2016. 408 с.

3.2.2 Войтович Л. Княжа доба на Русі (837–1492). Т. І: Становлення імперії Русь

(837–1054). Львів : Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2021. 590 с.

3.2.3. Бойко О.Д. Історія України: Посіб. для студ. вузів. К.: Академвидав, 2021. 720 с.

3.2.4. Гирич І. Українські інтелектуали і політична окремішність (середина ХІХ – початок

ХХ ст.). Київ : «Українські пропілеї», 2020. 452 с.

3.2.5. Дорошко М. Неоголошена війна Росії проти України у ХХ–на початку ХХІ ст.:

причини і наслідки. Київ : Ніка-Центр, 2018. 192 с.

3.2.6. Історія цивілізації України / Н.С. Абашина та ін.; упоряд. М.Ю. Відейко. Харків:

Фоліо, 2021. Т. 1 Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е.–ІХ ст.). 586 с.

3.2.7. Історія цивілізації України / О.Б. Бубенок, А.М. Домановський, О.Д. Дядечко та ін.;

упоряд. О.Є. Черненко. Харків : Фоліо, 2021. Т. 2. Від Русі до Галицького князівства (900

–1256). 590 с.

3.2.8. Україна й українці в постімперську добу (1917–1939 рр.). Київ : Академперіодика,

2021. 620 с.

3.2.9. Шандра В., Аркуша О. Україна в XIX столітті: доба модернізації / Відп. ред.
В. Смолій. НАН України. Інститут історії України. Київ: Академперіодика, 2022. 706 с.

3.2.10. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. 2-ге вид.,

перероб. та розшир. Київ : Критика, 2005. 584 с.

2. ////////////////Етапи становлення Української державності.

Перший — Київська Русь, Галицько-Волинська держава. Другий — Запорозька Січ
та Українська козацька держава (Гетьманщина). Третій — УНР за Центральна
Рада, Українська держава за Павла Скоропадського, УНР за Директорії та ЗУНР.
Четвертий — сучасна Українська держава

3. //////////////Давні державні утворення на території сучасної України.

Кіммерія (ІХ—VII ст. до н. е.) Кіммерія займала величезну територію від
Дністра до Дону, частину північного Криму, Таманський та Керченський
півострови. Столицею Кіммерії було місто Кіммерік, розташоване в
Криму, в районі Керченської протоки

Майже одночасно з Кіммерією на півдні Криму існувала держава таврів

Таврика (IX—І ст. до н. е.).

в VII ст. до н. е. з глибин Азії в Північне Причорномор'я вторгнулися

численні племена скіфів, які завоювали величезну територію між Доном,
Дунаєм і Дніпром, приєднавши до своїх володінь ще й частину Криму.
І хоч до скіфського племінного союзу входили не тільки власне скіфи, а й
інші племена, які відрізнялися від скіфів походженням і мовою, античні
автори називали його «Скіфією», або «Великою Скіфією».

Перші згадки про окремі сарматські племена знаходимо в працях

Страбона. Він, зокрема, називає язигів, роксоланів, сіраків, аорсів, а
завойовані ними землі — Сарматією. Уже в II—І ст до н. е. племена
сарматів розселилися на величезних просторах від Дону до Дніпра
Внаслідок значної спорідненості сарматів зі скіфами вони фактично
уживаються в одній спільній державі Сарматії (III ст. до н. е. — III ст. н.
е.)

Перше поселення грецьких колоністів з'явилося ще в VII ст. до н. е. на

невеликому острові Березань, поблизу гирла Дніпра — Бузького лиману.
Згодом були засновані Ольвія, Феодосія, Пантікапей, Херсонес, Тіра,
Ніконій та інші міста. Розквіт грецьких міст-держав припадає на V—IV ст.
до н. е., після чого починається їх занепад.
 Боспорське царство. На початку V ст. (близько 480 р.) до н. е. завдяки
об'єднанню кількох грецьких міст-колоній у районі сучасної Керченської
протоки утворилося Боспорське царство, яке відіграло важливу роль в
історичній долі народів Східної Європи.

4. Протодержавні утворення східних слов’ян. Союз племен антів.

) Наприкінці II — на початку III ст. анти і склавіни утворили

протодержавні об’єднання: Антський союз на сході і Склавінський
на заході, започаткувавши становлення державності у слов’ян.
Антський союз був етноплемінним утворенням, яке за даними
археології обіймало територію Середнього Дніпра, Лівобережного
Дніпра і Південного Побужжя (пеньківська культура). Основу
конфедерації складав добровільний військово-політичний союз племен,
який у період Великого переселення народів міг успішно протистояти
експансії кочівників Степу, та, в свою чергу, здійснювати напади
на землі сусідів, що й підтверджується історичними фактами тієї
доби.

5. Дохристиянська культура східних слов’ян.

На східнослов’янських землях ще до запровадження християнства як

державної релігії існувала писемність. Найважливішим джерелом ділової
писемності язичницьких часів є договори Русі з Візантією 911, 944, 970
рр., Олега, Ігоря та Святослава. Сам факт існування договорів, зміст
текстів яких зафіксовано в «Повісті минулих літ», свідчить про розвинену
ділову писемність. Величезною скарбницею духовної культури Київської
Русі була усна народна творчість: перекази, билини, пісні, приказки,
казки, байки, загадки, легенди, заклинання тощо. Ще в дохристиянський
час склалися перекази, які пізніше були включені в «Повість временних
літ»: про Кия, Щека, Хорива і сестру їх Либідь, про помсту княгині Ольги
деревлянам за вбивство її чоловіка - князя Ігоря, про одруження
Володимира з полоцькою княжною Рогнедою, про «віщого» Олега та
інші. М. С. Грушевський, характеризуючи ці перекази, зокрема, зазначав,
що «віщий» Олег «запав глибоко в пам'ять народну».
6. Основні концепції походження держави Русь.

Норманська теорія, її започаткували німецькі вчені Г. Баєр та Г. Міллер, які

працювали в другій половині XVIII ст. в Російській Академії наук.
"Норманісти" наголошують, що східні слов'яни були нездатні без зовнішньої
допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграли вирішальну
роль у створенні Київської держави. Слово "Русь" походить від фінської назви
шведів "Ruotsi".

2. За хозарською теорію поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів. Модель

влади, яка існувала в Хозарії. Там водночас правили два царі - цар по крові
(хакан каган), та його "заступник" (хакан-бек). Тогочасні візантійські та
арабські джерела згадують Аскольда з титулом хакана.
3. Панюркська теорія, за якою слово "Русь" походить від іранського і означає
- світлий та належить іраномовним мешканцям одного з регіонів Середнього
Подніпров'я.
4. Теорія природно-історичного (автохтонного) розвитку. Прибічниками цієї
теорії були і видатні українські історики В. Антонович, М. Грушевський та
інші. Прихильниками цієї теорії стверджують, що у східних слов'ян існували
політичні та соціально-економічні передумови для створення своєї держави:
високий рівень розвитку виробничих відносин, існувала майнова
диференціація, відбувалося захоплення старійшинами общинних земель,
багато-чисельні військові походи, результатом яких була велика кількість
здобичі. Основними джерелами є літопис "Повість врем'яних літ", який
розповідає про правління князя-слов'янина Кия (кін. V - поч. VІ ст.) та хроніка
"Бертинські аннали".

7. Русь у ІХ–ХІІІ ст.: основні етапи розбудови державності.

Перший етап (ІХ ст.) – це період княжіння східних слов'ян. У цей час
відбувалося об'єднання окремих слов'янських племен навколо великих
центрів, таких як Київ, Новгород, Смоленськ, Чернігів. Провідну роль у цьому
процесі відіграла династія Рюриковичів.

Другий етап (Х–ХІ ст.) – це період формування первісного ядра давньоруської

державності – Руської землі. У цей час відбувалося подальше об'єднання
слов'янських племен навколо Києва. У 988 році князь Володимир Святославич
прийняв християнство, що сприяло зміцненню державності та культурному
розвитку Русі.

Третій етап (ХІ–ХІІІ ст.) – це період розквіту Київської Русі. У цей час Русь
стала однією з наймогутніших держав Європи. Вона охоплювала величезні
території від Балтійського до Чорного морів. У Києві був побудований
Софійський собор, який став одним із символів Русі.
 8. Вплив християнства на розвиток культури Русі (Х–ХІІ ст.).

Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності,

розповсюдженню писемності, створенню визначних пам'яток літератури.
Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне
мистецтво, розширювалося і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з
Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством
на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський
календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих.

9. Галицько-Волинське князівство – Королівство Руське (ХІІ – перша

половина ХІV ст.
Галицько-Волинське князівство – середньовічна монархічна держава у Центрально-Східній
Європі. Існувало у 1199—1349 роках. Правителями були князі й королі з династій
Рюриковичів, П'ястів і Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем
унаслідок приєднання Галицького князівства 1199 року.

Кінець XII – початок XIII ст. – період розквіту Галицько-Волинського князівства.

Князь Роман Мстиславич об'єднав Галицьке та Волинське князівства,
розширив територію держави, зміцнив її обороноздатність. Він також домігся
визнання своєї влади папою римським, що дало Галицько-Волинському
князівству міжнародного авторитету.
Унук Романа Мстиславича, Данило Романович, здобув ще більші успіхи. Він розбив
монголів у битві під Ярославом 1245 року, а 1253 року був коронований королем Русі.
Данило Романович також уклав угоду з Золотою Ордою, яка дозволила Галицько-
Волинському князівству зберігати самостійність. 7
жовтня 1253 року, галицько-
волинський князь Данило Романович прийняв від послів папи
Римського королівську корону і став повноправним європейським
монархом – королем Русі.
Галицько-Волинське князівство було одним із найрозвиненіших державних
утворень у Європі. Тут розвивалися міста, торгівля, ремесла. Князівство було
центром православної культури, тут діяли знамениті освітні центри, такі як
Галицька і Волинська академії.
У першій половині XIV ст. Галицько-Волинське князівство переживало період
занепаду. Князівства було розірвано між спадкоємцями Данила Романовича, а
потім зазнало нападів татар. У 1349 році Галицько-Волинське князівство було
завойоване Польським королівством.
Галицько-Волинське князівство відіграло важливу роль в історії України. Воно
стало основою для формування української державності, а його культура та
традиції продовжують впливати на життя українців і сьогодні.
 10. Культура Галицько-Волинського князівства – Королівства Руського (ХІІ –
перша половина ХІV ст.).
Культура Галицько-Волинського князівства (ХІІ-ХІV ст.) розвивалася на основі
традицій Київської Русі та західноєвропейської культури. Вона досягла високого рівня
в таких сферах, як:

 Архітектура. У Галицько-Волинському князівстві було збудовано багато красивих

храмів і монастирів, які вражають своєю красою і величчю. Серед них:
o Церква Пантелеймона в Галичі (близько 1200 р.);

o Святоіванівський собор у Холмі (1240-і рр.);

o Успенський собор у Володимирі (1230-і рр.);

o Галицька катедральна церква (1270-і рр.).

 Живопис. У Галицько-Волинському князівстві розвивалося іконопис, фресковий і

книжковий живопис. Ікони, написані в цей період, відрізняються багатством кольорів,
витонченістю форм і духовністю.
 Література. У Галицько-Волинському князівстві було створено багато літературних
творів, які відображають життя та культуру того часу. Найвідомішими з них є:
o Галицько-Волинський літопис;

Галицько-Волинська культура справила значний вплив на розвиток української

культури. Вона стала основою для формування української національної
самосвідомості.

11. Українські земелі в складі Великого князівства Литовського (ХІV – XVI

ст.) Особливості політики великих литовських князів в українських
землях.
Отже, можна виділити такі особливості статусу українських земель у складі ВКЛ:
 приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств
позбутися монгольського ярма;
 система управління залишалася незмінною: руські князі сплачували щорічну данину
та надавали збройну допомогу;
 руська мова стала державною;
 православна церква зберігала панівне становище;
 збереглося руське законодавство;
 литовці приєднувалися династичними шлюбами з українцями;
 панувала українська культура.
 12. //////////////////Зростання впливу Польщі на Литву. Державні унії Польщі і
Литви та їх наслідки для українських земель (перша половина ХІV –
кінець ХVІ ст.)

Литва була переважно православною країною, тоді як Польща була

католицькою. Це стало однією з причин зростання впливу Польщі на Литву.

У 1385 році великий князь литовський Ягайло уклав Кревську унію з польським королем
Владиславом II За умовами унії Ягайло мав прийняти католицизм і одружитися з дочкою
Владислава Ядвігою. У свою чергу, Ягайло отримував титул польського короля.

Кревська унія мала важливе значення для обох держав. Вона об'єднала Литву
і Польщу в особисту унію, що означало, що обидві країни мали одного
правителя. Однак унія не об'єднувала Литву і Польщу в єдину державу. Литва
зберігала свою автономію, а Ягайло залишався великим князем литовським.
Кревська унія сприяла поширенню католицизму в Литві. Ягайло, який був
ревним католиком, проводив політику католицізації литовського населення. Він
заснував у Литві ряд католицьких єпископств, запровадив католицькі обряди та
звичаї.

У наступні століття між Польщею і Литвою було укладено ще кілька уній, які поступово
зміцнювали зв'язки між двома державами. У 1413 році була укладена Городельська унія,
яка надала литовським феодалам, які прийняли католицизм, рівні права з польськими
феодалами. У 1569 році була укладена Люблінська унія, яка об'єднала Литву і Польщу в
єдину державу - Річ Посполиту.

Люблінська унія мала важливі наслідки для українських земель. Вона об'єднала
українські землі, які перебували під владою Польщі та Литви, в єдиній державі. Це
сприяло розвитку української культури та економіки. Однак унія також призвела до
посилення польського впливу на українські землі.

Одним з наслідків Люблінської унії було поширення польської мови та культури

в українських землях. Польська мова стала мовою управління, освіти та
культури. Це призвело до асиміляції частини українського населення.

Іншим наслідком Люблінської унії було посилення польського феодального гніту над
українським населенням. Польські феодали, які отримали великі земельні володіння в
українських землях, нещадно експлуатували селян. Це призвело до зростання
селянських повстань.

Отже, зростання впливу Польщі на Литву та укладення державних уній між

Польщею і Литвою мали важливі наслідки для українських земель. Вони
 сприяли розвитку української культури та економіки, але також призвели до
посилення польського впливу та польського феодального гніту.

13. Розвиток освіти та наукових знань в українських землях (кінець ХV –

середина ХVІІ ст.)
Нові риси в розвитку освіти найяскравіше втілилися в діяльності острозь-
кого культурно-освітнього осередку. Його було створено 1576 р. з
ініціативи князя В.-К. Острозького. Головну мету своєї діяльності він
убачав у відроджен- ні української культури на засадах православ'я. Із
цією метою в Острозі того ж року було створено школу. Давні слов'янські
традиції поєднувалися тут із надбаннями тогочасного європейського
шкільництва. В Острозькій школі ґрунтовно вивчали мови
церковнослов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську.
Викладали «сім вільних наук». Навчальна програма Острозької школи
передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої (курс
богослов'я). Власне тому сучасники називали Острозьку школу і колегіу-
мом, і академією.

14. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.

Перша братська школа з'явилась 1586 р. у Львові завдяки заходам

найвпли- вовіших та найініціативніших братчиків. Виховання у ній мало
церковний, проте, порівняно з Острозькою академією, більш
демократичний характер. Навчання проводили тогочасною українською
мовою. Учні вивчали «вільні науки», церковнослов'янську та грецьку
мови. Старші учні школи мали право проповідувати у церквах. До
навчання у Львівській братській школі допускали дітей усіх станів.
Утримували школу коштом братства. Невелику плату за навчання брали з
батьків учнів лише «згідно з можливостями кожного». Діти з незаможних
родин і сироти навчалися безкоштовно.
Ректорами та викладачами школи були грецький архієпископ Арсеній
Еласонський, брати Стефан та Лаврентій Зизанії, майбутній митрополит
Йов Борецький та інші відомі діячі культури й церкви. Шкільне життя
було організоване відповідно до затвердженого у 1586 р. «Порядку
шкільного».

Незабаром братські школи почали створювати скрізь в Україні. За

аналогією із Львівською школою та під керівництвом її педагогів і
вихованців виникли братські школи в Галичі, Луцьку, Вінниці, Немирові
та інших містах. Культур- но-освітній і громадсько-політичний братський
рух поступово поширився із
 заходу на схід. У 1599 р. до Києво- Печерського монастиря прибув
Єлисей Плетенецький, який, став- ши його архімандритом, придбав
Друкарню та почав збирати навко- ло себе культурно-освітній гурток.
У Києві братська школа засно- вана у 1615 р. Першим її ректором був
вихованець Львівської школи Й. Борецький. До навчання в ній допускали
представників усіх станів: містян, козаків, дрібної шляхти, нижчого
Духовенства. Запозичуючи деякі елементи захід- ноєвропейської системи
освіти, братчики намагалися надавати їм
українського культурного забарвлення. Учителі братських шкіл, студенти
й учні початкових класів подорожували містами і селами України,
поширюючи ідеї боротьби проти уніатства та католицизму.

15. Зародження жанрів світського мистецтва. Архітектура, образотворче

мистецтво, музика.
) Зародження світських жанрів у архітектурі України пов'язане з розвитком
міст, формуванням козацької старшини та дворянства. З XVI століття на
українських землях з'являються різного споруди, такі як замки, палаци, ратуші,
торгові ряди, будинки ремісників та купців.

Зародження різних жанрів у образотворчому мистецтві України пов'язане з

розвитком козацької держави та формуванням української національної
самосвідомості. З XVI століття на українських землях з'являються портрети,
пейзажі, жанрові картини та історичні полотна.

Одним із найвідоміших портретів України є портрет гетьмана Богдана

Хмельницького, написаний у XVII столітті невідомим художником. Цей
портрет є одним із символів української державності.

Зародження жанрів у музиці України пов'язане з розвитком українського театру

та формуванням української національної музичної культури. З XVI століття на
українських землях з'являються пісні, танці, інструментальна музика та опери.

Одним із найвідоміших українських пісень є пісня "Ой, не світи, місяченьку".

Ця пісня була написана у XVII столітті та є одним із символів української
народної творчості.

16. Полемічна література та її роль в захисті православ’я й української

самобутності.
) У XVI ст. розпочала набувати особливого розвитку полемічна література.
Це були твори релігійного характеру присвячені проблемі об’єднанню
православної та католицької церкви. Навколо укладення майбутньої унії
точилися гострі дискусії (полеміка) як з боку православних, так із боку
католиків, що власне знайшло своє відображення в публікації значної кількості
полемічних літературних творів як на захист унії, так і проти її укладення

1577 року єзуїт Петро Скарга опублікував твір «Про єдність Церкви Божої
під одним пастирем», який спровокував шквал обурення з боку православних.
Річ у тім, що Скарга рішуче й гостро висловився проти православ’я та закликав
до повного підпорядкування православної церкви Папі Римському внаслідок
укладення унії.
Православні церковні та світські діячі не могли залишитися осторонь, тому
вступили в полеміку із польськими католицькими владиками. У 1587 році
вийшли друком праці ректора Острозької академії Герасима Смотрицького
«Ключ царства небесного» і «Календар римський новий», у яких автор
розкритикував католицизм та календарну реформу Григорія ХІІІ й закликав до
підтримки православної церкви.
Серед відомих православних письменників-полемістів слід також назвати
Стефана Зизанія, Захарія Копистенського, Мелетія Смотрицького, Івана
Вишенського, Іова Борецького та інших. Їхні праці мали неабиякий вплив на
перебіг передунійного процесу, у них вони висвітлили власне бачення тих
принципів, за якими мали б об’єднатися православна і католицька церкви.
Після Берестейського собору розпочалася нова хвиля публікації полемічної
літератури вже щодо наслідків укладення унії. 1597 року вийшов друком
«Апокрисис» Христофора Філалета – відомий антиунійний полемічний твір, у
якому автор негативно виступає проти дій Папи Римського та української
церковної верхівки, яка сприяла укладенню унії.
Полемічна література неабияк вплинула на суспільно-політичні та культурні
процеси XVI ст. Окрім розгляду доцільності укладення унії та її можливих
наслідків, взаємовідносин православних із католиками, письменники-полемісти
порушили важливі проблеми стосовно організації церковного устрою та
варіантів реформування православної церкви, для зміцнення її позицій у
суспільстві.

17. Козаччина як культурне явище.

Козаччина – феноменальне явище світової історії, яке не має аналогів у
інших народів.

Історики вважають, що українське козацтво виникло в 1480-х роках, але

тільки в середині XVI століття їхня кількість зросла настільки, що
козацьке військо почало впливати на перебіг політичних подій в Україні і
Європі. Європейські монархи наймали козаків для участі у військових
операціях. З напіввійськового промислу козацтво перетворювалося на
окремий стан тогочасного українського суспільства. Вироблялися і
усталювалися військова організація, адміністративний устрій, закони і
звичаї.
 18. Формування української козацької держави – Війська Запорозького – у
1648–1657 рр.

У 1648 р. в ході національно-визвольної війни, проти Польщі утвердилася

ідея "держави Війська Запорозького" на терені усієї України, що й
знайшла своє реальне втілення в Українській козацько-гетьманській
державі.

У середині квітня поляки зазнали поразки від козаків, котрі об'єдналися з

татарами
Згодом і в битві під Корсунем поляки були розгромлені
У результаті переможних битв 1648-1649 рр. значна частина території
України була визволена від поляків. На цій території постала
новоутворена Українська держава - Військо Запорозьке, або
Гетьманщина. Влада, що утвердилась в цій державі, спиралась на
козацькі порядки. Вона успадкувала від запорозького війська не тільки
назву, а й важливі республікансько-демократичні засади політичного
та адміністративно-територіального устрою. У цій державі були
здійснені також важливі соціально-економічні перетворення, які
суттєво покращити становище українського народу.
Політико-адміністративний устрій. На всій території, яку зайняла
козацька армія, були знищені органи влади Речі Посполитої. Замість
них започатковано сотенно-полкову систему, яка виникла ще на
Запорізькій Січі. На місцях керували сотенний та полковий уряди.
Полковий уряд складався з полковника та його урядовців. Сотенний
уряд складався із сотника та його помічників. На вершині козацької
ієрархії стояв гетьманський уряд (гетьман та його помічники, які
утворювали раду генеральної старшини при гетьмані).
19. Руїна української державності (60-70 рр. ХVІІ ст).
Руї́на — період історії України другої половини XVII століття, що
відзначився розпадом української державності, загальним занепадом та
кровопролитними війнами на території України. Частіше за все під Руїною
розуміють період від смерті гетьмана Богдана Хмельницького (1657) до
початку гетьманства Івана Мазепи (1687).
Під час Руїни Гетьманщина умовно була поділена по Дніпру
на Лівобережну та Правобережну, і ці два володіння під різними гетьманами
ворогували між собою. Сусідні держави (Річ Посполита, Московська
держава, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й
українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні
відносини з тією чи іншою окупаційною силою. Київську
митрополію в 1686 було підпорядковано Московському патріархату.
Остаточний поділ Гетьманщини на Лівобережну та Правобережну Україну
було закріплено Андрусівським договором (1667) та Вічним миром (1686). За
ними Лівобережжя та Київ відходили до Московського царства, а
Правобережжя — до Річі Посполитої.
 20. ///////////////////Державницька діяльність гетьмана П. Дорошенка.

Петро Дорошенко був одним із найвидатніших гетьманів України. Він обіймав

гетьманську булаву в 1665-1676 роках і в 1678-1679 роках. За час його гетьманства
Україна переживала складний період, але Дорошенко зміг зберегти її суверенітет і
незалежність.

Зовнішньополітична діяльність

Зовнішньополітична діяльність Дорошенка була спрямована на захист України від

зовнішніх загроз. Він мав на меті налагодити відносини з європейськими державами,
щоб отримати їхню підтримку.

У 1665 році Дорошенко уклав союз із Кримським ханством. Цей союз дозволив йому
відбити напади польських військ. У 1667 році Дорошенко уклав Андрусівський мирний
договір з Річчю Посполитою. За цим договором, Україна була поділена між Річчю
Посполитою та Московським царством. Дорошенко не визнав цього договору і
продовжував боротьбу за об'єднання України.

У 1672 році Дорошенко уклав союз із Османською імперією. Цей союз дозволив йому
відбити напади московських військ. У 1676 році Дорошенко уклав Бучацький мирний
договір з Річчю Посполитою. За цим договором, Україна залишалася поділеною, але
Дорошенко зберігав за собою гетьманство над Правобережжям.

Внутрішньополітична діяльність

Внутрішньополітична діяльність Дорошенка була спрямована на зміцнення

української державності. Він провів ряд реформ, які сприяли розвитку української
економіки та культури.

Дорошенко зміцнив козацький устрій. Він заснував нову столицю України - місто
Чигирин. Дорошенко також заснував кілька нових полків, що збільшило чисельність
українського війська.

Дорошенко проводив політику заохочення торгівлі та ремесел. Він заснував ряд

ярмарків і ринків, що сприяло розвитку економіки України. Дорошенко також сприяв
розвитку української освіти та культури. Він заснував кілька шкіл і друкарень.
Особливості державно-політичної діяльності Дорошенка

Державно-політична діяльність Дорошенка мала ряд характерних особливостей, які

відрізняють її від діяльності інших гетьманів. Зокрема, до таких особливостей можна
віднести:

 Спрямованість на захист української державності. Дорошенко був одним із

найрішучіших борців за українську незалежність. Він не визнав Андрусівського
договору і продовжував боротьбу за об'єднання України.
 Зміцнення козацьких інститутів. Дорошенко зміцнив козацький устрій і заснував нову
столицю України - місто Чигирин.
 Розвиток економіки та культури. Дорошенко проводив політику заохочення торгівлі та
ремесел, а також сприяв розвитку української освіти та культури.

21. Українська державність наприкінці XVII — на початку XVIII ст.

Останню крапку в процесі поділу українських земель у XVII ст. між сусідніми державами
було поставлено 1686 р. під час підписання між Росією та Польщею «Вічного миру».
Текст договору складався на основі умов Андрусівського перемир'я 1667 р. Річ
Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запорожжя,
Чернігово-Сіверську землю. Брацлавщина та Південна Київщина ставали нейтральною
незаселеною зоною між Польщею та Московією. Північна Київщина, Волинь і Галичина
відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини (1699 р. було
приєднане до Польщі).

«Вічний мир» суттєво ускладнив становище лівобережного гетьмана І. Самойловича. До

того ж сам гетьман у цей час зробив чимало невиважених кроків, які підірвали його
престиж та авторитет. Безмежне користолюбство І. Самойловича, його самовладдя,
призначення на посади полковників найближчих родичів, підпорядкування української
церкви Московському патріархові призвели до старшинської змови, яка завершилася
арештом і засланням гетьмана до Сибіру.

22. ////////////Державницька діяльність гетьмана І. Мазепи.

Зовнішньополітична діяльність

Зовнішньополітична діяльність Мазепи була спрямована на захист України від

зовнішніх загроз та досягнення української незалежності. У 1687 році Мазепа уклав
союз із Московським царством. Цей союз дозволив Україні отримати підтримку
Москви у боротьбі з Османською імперією та Кримським ханством.

Мазепа також налагодив відносини з європейськими державами. Він був впевнений,

що лише з їхньою допомогою Україна зможе досягти незалежності. У 1709 році
Мазепа уклав союз із Францією. Цей союз дозволив йому отримати підтримку
французької армії у війні проти Московського царства.

Внутрішньополітична діяльність

Внутрішньополітична діяльність Мазепи була спрямована на зміцнення української

державності та розвиток української економіки та культури. Мазепа зміцнив козацькі
інститути, зокрема, збільшив чисельність козацького війська та покращив його
озброєння.

Мазепа проводив політику заохочення торгівлі та ремесел. Він заснував ряд ярмарків
і ринків, що сприяло розвитку економіки України. Мазепа також сприяв розвитку
української освіти та культури. Він заснував кілька шкіл і друкарень.

23. ///////////Конституція П. Орлика (1710 р. )

«Конституція» Пилипа Орлика була укладена в 1710 році в Бендерах, де
перебував гетьман Іван Мазепа після поразки під Полтавою. Ця документ
визначав основи державного устрою України.
 «Конституція» передбачала створення козацької держави, яка мала назву «Військо
Запорозьке». Держава мала бути республіканською, а її влада мала належати
гетьману, обраному козацькою радою.

«Конституція» також передбачала такі права і свободи для населення:

 Свободу віросповідання.
 Свободу слова.
 Свободу виборів.

«Конституція» Пилипа Орлика є одним з найважливіших документів в історії

української державності. Вона відображає ідеї козацької старшини щодо розвитку
України як незалежної держави

Думку щодо цього має Наталія Яковенко: “Найімовірніше, саме Орликові

належить ідея (а можливо, й авторство) угоди, ухваленої в день виборів між
гетьманом, з одного боку, та старшиною і військом – з другого. Цю угоду… не
рідко з наївним ентузіязмом трактують як «першу конституцію Української
держави», вкладаючи новітній зміст. Насправді ж укладачі акту 1710 р. мислили
його як традиційні для Речі Посполитої “договірні пункти”, на дотримання яких
обраний володар присягав перед “вільним народом”. Ідеал договірного
правління являв собою стрижень річпосполитської політичної культури, і саме
на цей взірець орієнтувалися Орлик та його старшина. Інша річ, що прийняття
Військом Запорозьким власних договірних пунктів стало справді великою
подією, оскільки засвідчувало політичну зрілість козацької держави, яка вперше
самоусвідомила себе і на формальному рівні зафіксувала розподіл прав та
обов’язків між гетьманом і “козацьким народом” і став унікальним історичним
документом, що творив на козацьких засадах основи демократичного устрою
Гетьманщини”.

24. Обмеження Російською імперією автономії України і остаточне

скасування української державності у XVIII ст.
Обмеження і ліквідація державності та автономії України у складі Росії пройшло кілька
етапів:

1) 1654—1708 роки — перехід від протекторату до автономії України, поступове, але

постійне обмеження її прав;

2) 1708-1727 роки — форсований наступ на українську автономію;

3) 1727-1764 роки — чергування двох тенденцій у російському уряді щодо України —

звідси то повернення гетьманської влади, то посилення імперського тиску;

4) 1764-1781 роки — остаточна ліквідація української автономії.

Після Полтавської битви гетьман І. Скоропадський звернувся до царя з проханням

підтвердити права й вільності Гетьманщини. Але Петро І не тільки не підтвердив їх, але
й видав «Рішучий указ» 1709 р., за яким козацькі війська, як і раніше, повинні були
підкорятися московським генералам, а московським воєводам дозволялося втручатися в
українські справи. Значним обмеженням влади гетьмана стало призначення в Україну
царських резидентів. Українські землі почали роздавати царським вельмо жам.
Резиденція гетьмана була перенесена в м. Глухів, ближче до російського кордону. Тут
«квартирувало» 2 царські полки.

Наступним актом обмеження влади гетьмана стало створення у 1722 р. Малоросійської

колегії з б офіцерів на чолі з бригади ром С. Вельяміновим. Це аргументували тим, що в
Україні не порядки в судах, у збиранні податків, хабарництво. Фактично це означало, що
Малоросійська колегія стає вищим контролюючим органом Гетьманщини. На посади
полковників почали признача ти неукраїнців. Після смерті у 1722 р. Скоропадського
імператор не дозволив обирати нового гетьмана. Наказним гетьманом став Павло
Полуботок (1722-1724), який разом зі старшиною звернувся до царя з проханням
ліквідувати Малоросійську колегію, дозволити обрати нового гетьмана. Але цар відповів,
що від Бог дана Хмельницького до Скоропадського «все гетманы явились изменниками»,
і не дозволив цього. Полуботка заарештували і він помер у в'язниці в Петербурзі у 1724
р.

25. /////////////////////Правобережна Україна наприкінці XVII — XVIII ст.

спочатку Туреччина, а згодом Польща порушують Бахчисарайську угоду і
розпочинають процес активного заселення пустуючих земель Правобережжя. Новий
колонізаційний рух стає особливо масовим після того, як Ян Собеський видав 1684 р.
універсал, що дозволяв козацькі поселення на південь від Росі. Наступним кроком
Польщі стала ухвала сейму (1685) про поновлення на території колишніх українських
полків козацьких прав та вольностей, внаслідок якої відродилися Богуславський,
Брацлавський, Корсунський та Білоцерківський полки.

Після завершення війни між Польщею та Туреччиною (1699) потреба у козацькому

війську відпала, і тому польський сейм прийняв рішення про ліквідацію правобережного
козацтва. Спроба силою реалізувати цей план призвела спочатку до поразки польських
військ під Фастовом 1700 p., а потім і до вибуху повстання під проводом С. Палія (1702—
1704).

Ситуацією скористався І. Мазепа, який, приєднавши до Гетьманщини правобережні

полки, незабаром усунув С. Палія від влади. Після падіння І. Мазепи та поразки П.
Орлика система міжнародних договорів 1711—1714 pp. остаточно визнала права Польщі
на володіння Правобережжям.

Починається активне відновлення польсько-шляхетських порядків на Правобережжі.

Землі регіону знову були поділені на Брацлавське, Волинське, Київське та Подільське
воєводства. Відновивши свою владу над землями Правобережжя, магнати зрозуміли, що
умовою їхнього збагачення є відродження та господарське піднесення краю. Саме тому
вони почали створювати в межах своїх володінь «слободи», у яких селяни на певний час
звільнялися від податків. Однак закінчення пільгових років, вимоги землевласників
виконання панщини та натуральних повинностей, які супроводжувалися посиленням
наступу уніатства на права православних, викликали значне соціальне напруження на
Правобережжі, безпосереднім наслідком якої стала гайдамаччина. Перше велике
гайдамацьке повстання розпочалося 1734 р. Його каталізатором став вступ на територію
Правобережжя російських військ разом з гетьманськими полками, які мали на меті
допомогти синові короля Августа II вступити на польський престол.

Своєрідним піком гайдамацького руху стало селянсько-козацьке повстання 1768 p., що

отримало назву «Коліївщина»
 26. /////////////////Державницька діяльність гетьманів Д. Апостола та К.
Розумовського.
При гетьмані Апостолі почалася кодифікація українського права. Після 15-річної роботи
комісія підготувала кодекс — «Права, за якими судиться малоросійський народ». Але
оскільки він передбачав автономність України, Сенат не затвердив його.

Після смерті Д. Апостола у 1734 р. цариця Анна Іванівна не дозволила обрання нового
гетьмана. За її указом правління Лівобережною і Слобідською Україною передавали
Правлінню гетьманського уряду з 6 чол., з яких три — українські старшини. Але
головував у ньому царський резидент. У 1735 р. Правління провело реформу,
розділивши козаків на дві категорії: ба гаті, боєздатні козаки (виборні) і не здатні купити
собі військове спорядження — підпомічники. У 1754 р. у реєстрі налічувалося 175 тис.
виборних і 190 тис. підпомічників.

У 1750 p., під час царювання дочки Петра І Єлизавети, було дозволено обрання нового
гетьмана. Ним став брат фавори та імператриці Кирило Розумовський (1750-1764),
якому тоді було лише 22 роки. Він провів судову реформу в Гетьманщині (1760 p.): її,
територія поділялася на 20 судових повітів, де були суд земський — для цивільних справ
і суд підкоморський — для земельних, для карних — громадські суди. Усіх суддів
обирала козацька старшина. У 1754 р. були ліквідовані митні кордони між Україною і
Росією, що означало ліквідацію ще одного атрибута автономії України.

З-під юрисдикції гетьмана був вилучений Київ, російський уряд застановив контроль над
наданням гетьманом посад і маєтків, йому було заборонено листуватися з іншими
державами.

К. Розумовський розумів деякий анахронізм устрою української державності й хотів

перетворити козацьку напіввійськову державу, що базувалася на розподілі на військові
одиниці, у цивільну, шляхетську.

27. «Вік Розуму» та феномен українського бароко у другій половині XVII — у

XVIII ст.

«Вік Розуму» — це епоха в історії культури, яка охоплює XVII—XVIII століття. Вона
характеризується пануванням раціоналізму, який став основою філософії, науки,
мистецтва та інших сфер суспільного життя.

У цей період в Україні також відбувалися значні культурні зміни. У другій половині
XVII століття в Україні розпочався розвиток бароко — нового художнього стилю, який
прийшов на зміну ренесансу.

Українське бароко має ряд характерних особливостей, які відрізняють його від
бароко інших країн. Зокрема, воно:

 Є органічним поєднанням традицій українського народного мистецтва та

європейських художніх впливів.
 Має яскраво виражену емоційну насиченість та динамічність.
 Використовує багату символіку та алегорію.

Українське бароко досягло свого розквіту в XVIII столітті, за часів гетьманування

Івана Мазепи. У цей період були створені такі шедеври української архітектури, як
 гетьманська резиденція в Батурині, Троїцька церква у Чернігові, собор Святої Софії у
Києві.

28. Архітектура українського бароко.

Архітектура українського бароко є одним із найяскравіших проявів цього стилю в

Україні. Вона характеризується такими особливостями:

 Використовуються багаті декоративні елементи, такі як ліпнина, різьба по каменю,

вітражі.
 Будівлі мають асиметричну композицію.
 Використовуються контрасти світла і тіні.

Найвідомішими зразками української архітектури бароко є:

 Гетьманська резиденція в Батурині — комплекс будівель, який був побудований за

ініціативою гетьмана Івана Мазепи.
 Троїцька церква у Чернігові — велична будівля, яка є одним із найважливіших
пам'яток української архітектури.
 Собор Святої Софії у Києві — один із найстаріших і найвідоміших соборів України,
який був перебудований в стилі бароко в XVIII столітті.

29. //////////////////////Зміни
адміністративно-територіального устрою в
українських землях у складі Російської та Австро-Угорської імперій
наприкінці XVIIІ — на початку XIХ ст.
 30. Ідеїукраїнської державної автономії, федералізму та самостійності в
Наддніпрянщині ХІХ ст.
Ідеї української державної автономії, федералізму та самостійності в
Наддніпрянщині ХІХ ст.

У ХІХ столітті в Наддніпрянській Україні виникають і розвиваються ідеї української

державної автономії, федералізму та самостійності. Ці ідеї були пов'язані з
національним відродженням українського народу, яке відбувалося в цей період.

Ідеї автономії

Ідеї автономії для України були найбільш поширеними в ХІХ столітті. Вони полягали
в тому, що Україна повинна мати певний рівень самоврядування в складі Російської
імперії. Прихильники автономії вважали, що Україна має свої власні історичні,
культурні та мовні особливості, які повинні бути враховані в її політичному статусі.

Ідеї автономії були підтримані багатьма українськими громадськими діячами, в тому

числі:

 Микола Костомаров — історик, етнограф, літературознавець, один із засновників

Кирило-Мефодіївського товариства.
 Павло Чубинський — поет, фольклорист, один із засновників Кирило-Мефодіївського
товариства.
 Тарас Шевченко — поет, письменник, художник, один із найвідоміших українських
національних героїв.

Ідеї федералізму
 Ідеї федералізму для України стали популярними в другій половині ХІХ століття.
Вони полягали в тому, що Україна повинна бути рівноправним членом федеративної
держави, яка б об'єднувала всі народи Російської імперії. Прихильники федералізму
вважали, що федеративний устрій є найкращим способом забезпечити національні
права всіх народів, які проживають на території Російської імперії.

Ідеї федералізму були підтримані багатьма українськими громадськими діячами, в

тому числі:

 Михайло Драгоманов — соціаліст, публіцист, один із засновників Старої громади.

 Іван Франко — письменник, поет, філософ, громадський діяч, один із найвідоміших
українських національних героїв.
 Лев Толстой — письменник, філософ, один із найвідоміших російських письменників.

Ідеї самостійності

Ідеї самостійності для України стали популярними в кінці ХІХ століття. Вони полягали
в тому, що Україна повинна бути незалежною державою. Прихильники самостійності
вважали, що Україна має право на власне незалежне існування.

Ідеї самостійності були підтримані багатьма українськими громадськими діячами, в

тому числі:

 Володимир Винниченко — письменник, політичний діяч, перший голова Директорії

УНР.
 Симон Петлюра — політичний діяч, голова Директорії УНР.
 Євген Коновалець — військовий діяч, голова Організації українських націоналістів.

Ідеї української державної автономії, федералізму та самостійності в Наддніпрянщині

ХІХ століття були важливим етапом у розвитку українського національного руху. Вони
сприяли усвідомленню українцями своєї національної ідентичності та боротьбі за
свої права.

31. //////////////////////////Ідеї
федералізму та самостійності в Товаристві
об’єднаних слов’ян та Кирило-Мефодіївському братстві.
Є В КОНСПЕКТІ
32. //////////////////////Антиукраїнська політика Росії у другій половині ХІХ ст.:
Валуєвський циркуляр, Емський указ.
Є В КОНСПЕКТІ

33. //////////////////////////Ідеї української державності в програмних документах

організації «Братства тарасівців».

СПОДІВАЮСЬ Є В КОНСПЕКТІ
 34. «Національне відродження» та ідеї української державності в
західноукраїнських землях у ХІХ ст.
Є В КОНСПЕКТІ

35. /////////////////////////////Українська державність в поглядах членів Головної

руської ради, народовців, М. Драгоманова та І. Франка.
Є В КОНСПЕКТІ

36. ///////////////////Погляди Ю. Бачинського на самостійностійну українську

державу. «Україна Irredenta».
37. Культурно-просвітницька діяльність «Руської трійці».
Є В КОНСПЕКТІ

38. Розвиток освіти та науки в Наддніпрянщині та на західноукраїнський

землях у ХІХ ст.
Освіта в Наддніпрянщині в першій половині ХІХ ст.

У 1803 р. в Наддніпрянщині запроваджено загальноімперську систему освіти.

 Початкові парафіяльні училища (1 рік) – для дітей «нижчих станів», навчали закону
Божому, арифметиці та грамоті.
 Повітові училища (2 роки) – для дітей купців, ремісників та інших міських обивателів.
 Гімназії (7 років) – для дітей дворян, чиновників, багатих купців.

Нова система освіти була спрямована на виховання «вірнопідданих» у

проімперському стилі.

У 1850 р. в усіх початкових школах Наддніпрянщини навчалося лише 67 тис. учнів.

Переважна більшість населення залишалася неписьменною.

Середню освіту давали гімназії, навчання в яких було платним.

 Після закінчення чотирьох класів гімназії випускники діставали право на вступ до

університету або на державну службу.
 Спеціальним імперським розпорядженням було заборонено приймати до гімназій та
вищих навчальних закладів вихідців із кріпосних селян.

Протягом першої половини ХІХ ст. у Наддніпрянщині було відкрито 19 гімназій із 4

тис. учнів.

На початку ХІХ ст. в Наддніпрянській Україні з'явилися перші професійні школи.

 Поява їх була викликана потребами економічного розвитку.

 В цілому їх не вистачало.

Єдиним вищим позастановим навчальним закладом на українських землях на

початку ХІХ ст. залишалася Києво-Могилянська академія.
 У 1817 р. імперський уряд спеціальним рішенням ліквідував її та створив замість неї
Духовну академію.

Представники української еліти впродовж тривалого часу вели боротьбу за відкриття

в Наддніпрянщині університету.

 У 1805 р. у Харкові було відкрито університет, що складався зі словесного (історико-

філологічного), юридичного, математичного і медичного факультетів.
 Протягом 1805–1851 рр. у ньому здобули вищу освіту 2800 осіб.

У 1834 р. було відкрито Київський університет, який мав філософський та юридичний

факультети.

 Контингент студентів університету поступово змінювався: спершу переважала

польська шляхта, потім – українське і російське дворянство, а з 60-х рр. – українська
молодь із різних соціальних верств.

39. Романтизм в українській літературі у ХІХ ст.

Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та

значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв
визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема
українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у
Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і
збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней»
з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність
української мови й української народної поезії. До виявів українського
передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник
«Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського
(«Твардовський» і «Рибалка», 1827)

40. Культурно-освітня діяльність українських громад (друга половина ХІХ

ст.).

Створення громад свідчило про виникнення і розвиток національного руху в

Україні. Повернувшись після амністії із заслання, колишні члени Кирило-
Мефодіївського братства М.Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, а згодом і
Т. Шевченко в Петербурзі у 1859 р. створили першу українську громаду-
культурно-освітню організацію, що мала на меті сприяти:
* розвиткові освіти,
*свободі літературного слова,
*поширенню національної ідеї,
*формуванню національної свідомості.
 41. Становлення та розвиток українського національного театру у ХІХ – на
початку ХХ століть.
Український театр у другій половині ХІХ ст.

 Попри урядові переслідування, українське театральне мистецтво продовжувало

розвиватися.
 У 1881 р. було скасовано заборону українських вистав, що сприяло зростанню
кількості театральних труп.
 У 1882 р. у Єлисаветграді було створено першу українську професійну трупу під
керівництвом М.Кропивницького.
 У 1883 р. київський генерал-губернатор заборонив гастролі трупи Кропивницького у
Київській, Чернігівській, Полтавській, Волинській та Подільській губерніях.
 У 80–90-ті рр. діяло близько 30 невеличких труп, які ставили українські п’єси. У
1891 р. в Києві було засновано перший постійно діючий театр.
 Найвідомішими українськими драматургами другої половини ХІХ ст. були
М.Старицький, М.Кропивницький та І.Карпенко-Карий.

Висновок

Український театр у другій половині ХІХ ст. досягнув значних успіхів. Він став
професійним, утверджував національний стиль і мав значний вплив на розвиток
української культури.

42. Становлення та розвиток української професійної музики (друга половина

ХІХ – початок ХХ ст.).
Становлення пісні-романсу (пісня «Віють вітри» Наталки Полтавки з
однойменного твору І. Котляревського).

❖ Першорядною стає світська музика (хорова, симфонія, камерно-

інструментальна та камерно-вокальна музика, опера).
❖ Зароджується українське національне оперне мистецтво. Автором першої
української національної опери був оперний співак, композитор Семен
Гулак-Артемовський. У 1862 р. він створив оперу «Запорожець за
Дунаєм», сюжет опери та її лібрето композитор створив за участю
Миколи Костомарова.
❖ Виникає українська національна композиторська школа. Одним із
перших українських професійних композиторів був Михайло
Вербицький. Йому належать понад сорок духовних композицій. М.
Вербицький створив музику до більш ніж двадцяти театральних п’єс, є
автором дванадцятьох симфонічних увертюр-симфоній, музика яких
виразно утверджувала національний стиль.
 43. Розвиток українського живопису на Наддніпрянщині та
західноукраїнський землях у ХІХ – на початку ХХ ст.
В українському живописі цього часу реалістами були Сергій
Васильківський і Микола Пимоненко, Ілля Рєпін та Тарас Шевченко.

Проте, будь-який мистецький напрям приходить як заперечення свого

попередника, а тому сам приречений на кризу. Для реалізму збудником кризи
стало поширення фотографії. У чому художня сила реалізму, якщо фотографія
все одно відобразить дійсність краще і точніше? У пошуках нових мистецьких
завдань та форм, виникає цілий ряд мистецьких напрямів, кожен з яких
закінчується на -ізм, а спільно ми об'єднуємо їх усі під одним -ізмом —
модернізмом

З´являються й нові засоби втілення дійсності в українському живописі -

імпресіонізм та символізм. їх представниками були О. Мурашко ("Благая вість",
"У кав´ярні"), О. Новаківський ("Коляда", натюрморти), Ф. Кричевський
("Наречена"), М. Самокиш ("Трійка"), І. Труш ("Гуцулка з дівчинкою"), К.
Коапанді ("Бузок", "В люди"), І. Їжакевич ("Мама йде") та ін.
Український живопис був звернений до народу, відображав його життя і
потреби, надихав його до здобуття кращої долі, а це певною мірою
консолідувало українців у їх прагненні досягти духовного визволення. Крім
того на українському грунті розкрився талант таких художників, як М. Врубель
(розписи та ікони Кирилівської церкви в Києві), С. Світославський ("Околиця
Києва"), В. Васнецов (оздоблення інтр´єрів Володимирського собору в Києві),
М. Ге ("Старий селянин", "Український пейзаж"), С. Костенко ("Вечір над
Дніпром"), П. Левченко ("Біла хата") тощо.
Поширенню кола художників в Україні та зростанню їхньої майстерності
сприяло заснування аматорських художніх студій О. Мурашка в Києві та С.
Новаківського у Львові. З 1900 р. в Україні починається навчання світському
образотворчому мистецтву. Класи живопису в Києві, зокрема, утримувались на
благодійні пожертви. У 1901 р. їх реорганізовано в училище, що перейшло у
відомство Петербурзької Академії мистецтв. Там викладали академік В.
Ніколаєв - перший ректор цього училища, художники В. Менк, М. Пимоненко,
В. Орловський. В училищі діяли відділення живопису та архітектури, де плідно
працювали Ф. Кричевський, О. Мурашко, М. Бойчук, М. Козик. Вихованці
училища стали провідними художниками України та Європи і зробили гідний
внесок у розвиток образотворчого мистецтва. Серед них: О. Архипенко, М.
Донцов, І. Кавалерідзе, І. Падалка та багато інших.
 44. Політичне становище українських земель у складі Російської імперії на
початку ХХ ст. Радикалізація національної державницької думки.

На початку ХХ століття українські землі перебували під владою Російської

імперії. Вони були поділені на три адміністративні одиниці: Київську,
Волинську та Подільську губернії. Український народ становив близько 17
мільйонів осіб, що становило близько 10% населення імперії.

Політичне становище українських земель було пригніченим. Українці не мали

власної державності та були позбавлені політичних прав. Уряд Російської
імперії проводив політику русифікації, спрямовану на асиміляцію українського
народу.

У 1905 році в Російській імперії відбулася революція, яка призвела до деяких

змін у політичному становищі українських земель. Уряд був змушений видати
Маніфест, який проголошував основні громадянські права та свободи. Це
дозволило українським політичним партіям легально діяти.

Державицька ідея в програмах українських політичних партій Наддіпрянщини

Державицька ідея була однією з найважливіших ідей українського руху на

початку ХХ століття. Вона передбачала створення незалежної української
держави.

Цю ідею підтримували всі українські політичні партії Наддніпрянщини,

незалежно від їхньої ідеологічної орієнтації. Однак у програмах цих партій
державницька ідея трактувалася по-різному.

Революційна українська партія (РУП) виступала за створення незалежної

української держави шляхом революційного перевороту.

Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) вважала, що

українська держава повинна бути створена в рамках федеративної Росії.

Українська народна партія (УНП) виступала за автономію України в складі

Російської імперії.

Українська демократична партія (УДП) вважала, що українська держава

повинна бути створена шляхом реформ, проведених у рамках Російської
імперії.

Державницька ідея стала важливою передумовою для створення Української

Народної Республіки у 1917 році.

45. /////////////////Ідеї
української державної самостійності в поглядах М.
Міхновського. «Самостійна Україна».
 Основні ідеї української державної самостійності в поглядах М. Міхновського:

 Українська нація є повноцінною, самобутньою та має право на власну державу.

 Сучасна система залежності України від Росії та Австро-Угорщини є неприродною та
руйнівною для українського народу.
 Українська держава повинна бути незалежною, єдиною, демократичною та
національною.
 Для створення української держави необхідно вести активну боротьбу.

46. Громадсько-політичне життя та національна державна ідея в

західноукраїнських землях під владою Австро-Угорщини у 1900–1914 рр.
47. Українська державність в програмних документах українських політичних
партій та організацій на передодні та в роки Першої світової війни (1914–
1918 рр.).
48. Державотворчі процеси Української Центральної Ради: від політичної
автономії до незалежності.
49. ///////////////////ІІІ та ІV Універсали: здобутки та прорахунки Української
Центральної Ради.
50. Українська Держава П. Скоропадського: спроба створення альтернативи
УНР.
51. ///////////Становлення державності на західноукраїнських землях.
Проголошення ЗУНР.
52. //////////Акт Злуки УНР і ЗУНР (22 січня 1919 р.): його історичне значення.
53. Директорія УНР: здобутки та прорахунки в державній політиці.
54. Національно-культурна політика Української Центральної Ради.
55. Розвиток національної культури за доби Української держави П.
Скоропадського.
56. //////////Причини поразки, історичне значення боротьби за українську
державність у 1917–1921 рр.
57. /////////Становлення радянської державності в Україні (1917–1920 рр.).
Перша Конституція радянської України 1919 р.
58. Входження УСРР до складу СРСР. Конституція УСРР 1925 р. Реальні
права та можливості УСРР.
59. Політика більшовицького тоталітарного режиму в УРСР (1921 р.– кінець
1930-х рр.).
60. Політика коренізації: українізація і розвиток національних меншин.
61. Розвиток науки в УСРР в 1920–1930 рр. Заснування Київського
авіаційного інституту.
62. «Розстріляне відродження» в українській культурі 1920–1930-х років.
63. /////////////Політика урядів Польщі, Румунії та Чехословаччини в
українських землях (1921–1939 рр.).
64. Українське питання напередодні та на початку Другої світової війни.
65. ////////////«Акт відновлення» української державності 30 червня 1941 р. та
його наслідки.
66. Окупаційний режим на території України в роки Другої світової війни
(1941–1944 рр.).
 67. Рух Опору в боротьбі за українську незалежну державу (1941–1944 рр.).
68. Українська культура в роки Другої світової війни.
69. Повоєнні адміністративно-територіальні зміни та зовнішньополітична
діяльність УРСР (1945–1954 рр.).
70. Суперечливі тенденції суспільно-політичного та культурного життя в
УРСР (друга половина 1940 р. – перша половина 1950-х рр.).
71. Приєднання Кримської області до складу УРСР: причини та правова
основа.
72. Спроби лібералізації суспільно-політичного життя в УРСР за часів
«хрущовської відлиги» та її згортання (1956–1964 рр.).
73. «Шістдесятники» та їх внесок у розвиток української культури.

На зміну старим митцям приходило нове молоде покоління української

інтелігенції — шістдесятники. Вони протиставляли себе офіційним догматам
«соцреалізму», шукали нову тематику для своїх творів, пропагували свободу
творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських
цінностей над класовими. Серед покоління раннього шістдесятництва слід
відзначити поетів Івана Драча, Ліну Костенко, Василя Стуса, Василя
Симоненка, Миколу Вінграновського, Дмитра Павличка, літературних критиків
Івана Дзюбу, Івана Світличного, Євгена Сверстюка, художників Аллу Горську,
Тетяну Яблонську, Катерину Білокур та Марію Примаченко.

Діяльність шістдесятників не була обділена критичними поглядом владних

структур. Свобода часів «відлиги» для митців не була повною. Їхні твори не
друкували, в газетах розгорнули критичні кампанії, деякі збірки забороняли.
З'являється явище «самвидаву»— видавані поза цензурою підпільні листівки,
брошури, книжки й періодичні видання, що друкували самостійно, або
переписували. А також «тамвидав» — твори, що друкували закордоном.

Шістдесятники, що від культури та мистецтва переходили до висловлення

політичних поглядів, опозиційних владі, ставали частиною дисидентського
руху. Дисиденти прагнули мирним шляхом досягти демократизації політичного
режиму та суспільства, змусити владу дотримуватися прав та свобод людини,
які вона декларувала, та виступали за вільний розвиток української мови та
культури.

74. Наростання кризи в суспільно-політичному житті УРСР (1964–

1985 рр.).
75. //////////Дисидентський рух в УРСР та його державницька програма.
76. Особливості культурного розвитку в УРСР у 1970–1980 рр.

Початок 70-тих видався не легким для митців та письменників. Масові

арешти, звинувачення за «аполітичність», «ідейну незрілість», «формалізм»,
 «націоналізм», «відхід від партійної лінії», «ідеалізацію минулого», «смакування
національної самобутності». Припинилися реабілітації незаконно засуджених
людей. Але освіта та наука зазнали хорошого розвитку. Було введено обов,язкове
10-ти річне навчання, навчання у молодшій школі скоротили з 4 років до 3,
відкривалося багато нових вузів по всій урср. Наука зазнала розквіту, багато
досягнень і відкриттів академії наук не мали аналогів у європі. Популярності
зазнав спорт, кожен третій був фізкультурником або спортсменом, численні медалі
на олімпійських іграх свідчать про це.
77. УРСР у період перебудови в СРСР (1985–1991 рр).
Перебудова, розпочата в СРСР у 1985 році, мала значний вплив на Україну. Вона
призвела до пробудження українського національного руху, який у 1990-х роках
призвів до проголошення незалежності України.

Одним із найважливіших наслідків перебудови для України було створення

Народного руху України за перебудову (РУХ). РУХ був створений у вересні 1989 року
як демократична опозиційна сила, яка виступала за політичні та економічні реформи
в СРСР, а також за відновлення української державності.

Народний рух України за перебудову (РУХ)

РУХ швидко став найпопулярнішою політичною силою в Україні. На перших

альтернативних виборах до Верховної Ради УРСР у березні 1990 року РУХ отримав
121 депутатський мандат, ставши другою за чисельністю фракцією у Верховній Раді.

РУХ відіграв важливу роль у боротьбі за незалежність України. Він організовував

масові мітинги та демонстрації, виступав за проведення референдуму про
незалежність України, а також за створення органів державної влади незалежної
України.

У серпні 1991 року РУХ підтримав Верховну Раду УРСР у прийнятті Акта
проголошення незалежності України. Цей акт покладе край існуванню СРСР та
призведе до створення незалежної України.

РУХ продовжував існувати після проголошення незалежності України. Він був однією
з провідних політичних сил в Україні до початку 2000-х років.

78. //////////Прийняття Декларації про державний суверенітет України (16

липня 1990 р.). Курс на утворення самостійної держави.

16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР було прийнято Декларацію про
державний суверенітет України

Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларації

Росії. По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави. По-
 друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення національних
держав на теренах падаючої комуністичної імперії.

Проте прийнятий документ не одержав статусу конституційного акта. Українська

РСР залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не
визнали її державну незалежність.

79. ////////////Спроба серпневого заколоту (1991 р.) в Москві. Проголошення

незалежності України.
1991 серпневий путч у СРСР. Це була спроба державного
перевороту в СРСР, коли самопроголошений Державний комітет з
надзвичайного стану (ДКНС) намагався усунути від влади
президента СРСР Михайла Горбачова та узурпувати владу у союзі
ввівши надзвичайний стан.
21 серпня оголосили постанову про арешт членів ДКНС у Москві.
22 серпня президія Верховної Ради УРСР погодилась на
скликання надзвичайної сесії. Її призначили на 10 годину ранку
суботи, 24 серпня. 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР
(ВРУ) ухвалила Акт проголошення незалежності України:
«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над
Україною в зв'язку з державним переворотом у СРСР…».
80. Розвиток української культури в період «перебудови».

Період «перебудови» (1985-1991 рр.) був часом великих змін у всіх сферах життя
радянського суспільства, у тому числі і в культурі. У цей період відбулося
відродження української культури, яка була пригноблена в радянський час.

Основні тенденції розвитку української культури в період «перебудови»:

 Повернення до національних традицій і цінностей. У цей період відбулося

відродження української мови, літератури, мистецтва, релігії.
 Розширення міжнародних зв'язків. Українська культура стала більш відкритою для
світу, відбулося пожвавлення культурних обмінів з іншими країнами.
 Розвиток нових форм і жанрів. У цей період виникли нові форми і жанри в літературі,
мистецтві, музиці, кіно.

81. Розгортанняв Україні державотворчих процесів (1991–1996 рр.).

Прийняття Конституції України 1996 р.

Основні завдання державотворчих процесів в Україні в період 1991–1996 рр.:

 Затвердження основ державного ладу України. У 1996 році Верховна Рада України
прийняла Конституцію України, яка стала основою державного ладу України.
Конституція закріпила суверенітет і незалежність України, її територіальну цілісність,
права і свободи людини і громадянина.
 Конституція України 1996 р.
 Встановлення міжнародних відносин. Україна стала членом Організації з безпеки і
співробітництва в Європі (ОБСЄ), Ради Європи та інших міжнародних організацій. У
1994 році Україна підписала Будапештський меморандум, який гарантував її безпеку.

 Встановлення внутрішньої стабілізації. У 1994 році відбулися перші президентські

вибори, в яких переміг Леонід Кучма. У 1996 році Україна провела вибори до
Верховної Ради, в яких перемогла партія "Єдина Україна".

Важливим моментом стало прийняття нової Конституції України, яка

юридично закріпила основні принципи зовнішньополітичної діяльності, спрямовані
на забезпечення національних інтересів і безпеки держави

82. /////////Формування зовнішньополітичного курсу України (1991–1994 рр.).

Будапештський меморандум та його наслідки.
Протягом 1991-1999 рр. активно тривало вироблення концепції
зовнішньополітичного курсу незалежної України. На першому етапі її
формування (1991-1994 рр.) в його основу хоча й було покладено принцип
"балансу інтересів", але перевага надавалася швидкій інтеграції до
європейських структур. 14 січня 1994 року лідери України,
Сполучених Штатів Америки та Росії підписали спільну
заяву про наміри вивезти з України всю ядерну зброю.
Наступною того року була угода, яку з усіх міжнародних
договорів найбільше згадують, коли йдеться про
російське вторгнення до України. Це Будапештський
меморандум.
83. ////////Розбудова незалежної України (1996–2010 рр.). Помаранчева
революція. Її причини та наслідки.

У цей період Україна зробила значні кроки на шляху до становлення незалежної

держави, зміцнивши свою міжнародну позицію, ухваливши Конституцію,
започаткувавши проведення демократичних реформ. Однак цей період також був
ознаменований низкою проблем, зокрема економічною кризою, політичною
нестабільністю, агресією Росії.

Основні досягнення

 Ухвалення Конституції України, яка закріпила основи державного ладу України.

 Членство України в Організації з безпеки і співробітництва в Європі та Раді Європи.
 Підписання Плану дій щодо євроатлантичної інтеграції.
 Введення національної валюти – гривні.
 Відновлення економіки України після економічної кризи 1998 року.
 Перемога на президентських виборах Віктора Ющенка, який виступав за
євроінтеграцію України.
 Основні проблеми

 Економічна криза 1998 року, яка призвела до значного падіння виробництва і доходів
населення.
 Вразливість економіки України до зовнішніх потрясінь.
 Політична нестабільності, яка призвела до фальсифікації президентських виборів у
2004 році та відставки президента Віктора Януковича у 2014 році.
 Агресія Росії проти України, яка почалася в 2014 році.
Помаранчева революція або Помаранчевий майдан — кампанія
протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської
непокори в Україні, організована і проведена прихильниками
Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на
президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після
оголошення Центральною виборчою комісією попередніх
результатів, згідно з якими нібито переміг його суперник — Віктор
Янукович.

84. ////////////Криза влади та наступ на демократію (2010–2014 рр.). Революція

Гідності та її наслідки.
) Криза влади та наступ на демократію в Україні почалися після
президентських виборів 2010 року, на яких переміг Віктор Янукович. Янукович
був представником Партії регіонів, яка представляла інтереси олігархічних
кланів. Його перемога була сприйнята значною частиною населення як
перемога авторитаризму та олігархії.

Після приходу до влади Янукович почав проводити політику, спрямовану на

обмеження свободи слова, переслідування опозиції та корупцію. Він також
відмовився від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, що
викликало масові протести в Україні.

Революція Гідності, яка розпочалася в листопаді 2013 року, була відповіддю на

політику Януковича. Протестувальники вимагали відставки Януковича,
підписання Угоди про асоціацію з ЄС та проведення реформ.

85. Україна на міжнародній арені (1996 – 2014 рр).

1996 рік - Україна стала членом Світової організації торгівлі.
1997 рік - Україна підписала Угоду про співробітництво з НАТО.
1999 рік - Україна стала членом Північноатлантичної ради за дорученням
Росії.

2002 рік - Україна була прийнята до Плану дій щодо членства в НАТО.
 2004 рік - Україна стала членом Ради Європи.
2005 рік - Україна розпочала процес вступу до ЄС.
2014 рік - Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС.

86. Україна в умовах збройної агресії та повномасштабного вторгнення

Російської Федерації (2014 – до сьогодення).
Сама розкажу, аби да попалось
87. Розвиток української освіти та науки в умовах незалежності.
Національний авіаційний університет.
Освіта в Україні

 Одне з найважливіших завдань незалежної України – забезпечення доступності

якісної освіти для всіх громадян.
 Для цього було проведено низку реформ, зокрема:
o Реформування системи освіти
o Впровадження трирівневої системи освіти
o Запровадження державної підсумкової атестації
o Розвиток дошкільної та позашкільної освіти
 У результаті цих реформ було значно поліпшено доступність освіти в Україні.
 Особлива увага приділялася розвитку української мови та культури в освіті.

Наука в Україні

 У незалежній Україні було проведено низку реформ, спрямованих на розвиток науки.

 Зокрема:
o Створення Української академії наук
o Реформування системи наукових установ
o Запровадження державної підтримки науки

Національний авіаційний університет (НАУ)

 НАУ є одним із найбільших вищих навчальних закладів України, який готує фахівців у
галузі авіаційних технологій, управління, економіки, права та інших.
 За роки незалежності НАУ досяг значних успіхів у розвитку освіти та науки.
 Університет має потужну матеріально-технічну базу, сучасну навчально-методичну
базу, а також висококваліфікований професорсько-викладацький склад.
 НАУ є членом міжнародних асоціацій та організацій, що сприяє його співпраці з
провідними вищими навчальними закладами світу.
 Університет готує фахівців для авіаційної галузі, які відповідають сучасним вимогам.
 НАУ є одним із провідних вищих навчальних закладів України, який відіграє важливу
роль у розвитку вітчизняної авіаційної освіти та науки.
 Основні тези

 У незалежній Україні було проведено низку реформ у сфері освіти та науки,

спрямовані на забезпечення доступності та якості освіти для всіх громадян, а також
на розвиток української мови та культури в освіті та науки як національної галузі.
 У результаті цих реформ було значно поліпшено доступність освіти в Україні, а також
досягнуто значних успіхів у розвитку науки.
 Національний авіаційний університет є одним із провідних вищих навчальних
закладів України, який відіграє важливу роль у розвитку вітчизняної авіаційної освіти
та науки.

88. Розвиток літературного процесу в сучасній Україні.

Розвиток літературного процесу в сучасній Україні характеризується значною
різноманітністю і динамікою. Відродження української державності, а також
демократизація суспільства призвели до появи нових літературних тенденцій,
жанрів і напрямів.

Однією з основних тенденцій сучасної української літератури є прагнення до

оновлення тематики і проблематики. Писарі звертаються до актуальних
проблем сучасності, таких як війна, екологія, соціальна несправедливість,
духовний розвиток людини.

З іншого боку, сучасна українська література також зберігає зв'язок з

традиціями. Багато письменників звертаються до фольклору, історії, релігії. Це
проявляється, наприклад, у використанні народних мотивів, образів, символів.

У жанровому плані сучасна українська література представлена різноманітними

формами. Особливо популярними є роман, повість, поезія, драматургія.

У плані стилістичному сучасна українська література характеризується

різноманітністю. Писарі використовують різні художні прийоми, стилістичні
засоби. Це проявляється в поєднанні традиційних і новаторських елементів.

89. Сучасне українське мистецтво (кіномистецтво, театральне, музичне,

образотворче).
Українське мистецтво переживає розквіт.

 Кіно: "Кіборги", "20 днів у Маріуполі", "Життя на межі"

 Театр: Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка,
Національний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка, Львівський
академічний театр імені Леся Курбаса
 Музика: Ані Лорак, Олександр Пономарьов, Скрябін, ТНМК, Океан Ельзи, Бумбокс,
Тартак, Go_A, Kalush Orchestra, DakhaBrakha, Jerry Heil, Alyona Alyona
 Образотворче мистецтво: реалізм, абстракціонізм, поп-арт, концептуальне
мистецтво, інсталяція, перформанс
 Основні тенденції:

 Зростання популярності українського мистецтва за кордоном

 Синтез традиційних українських мотивів та сучасних західноєвропейських тенденцій
 Експериментування з новими формами та стилями

Основні тенденції розвитку образотворчого мистецтва незалежної України

 Пошук нових форм і стилів: художники експериментують з різними техніками та

напрямками, відмовляючись від традиційних канонів.
 Акцент на актуальних суспільних проблемах: мистецтво стає більш соціально
заангажованим, звертається до тем політики, екології, прав людини тощо.
 Інтерес до народного мистецтва: художники знаходять натхнення в традиціях
української культури.

90. Релігійне життя сучасної України. Томос про автокефалію Православної

церкви України від 6 січня 2019 р.

) У 2018 році Вселенський патріарх Варфоломій розпочав процес надання

автокефалії ПЦУ.

6 січня 2019 року Вселенський патріарх Варфоломій підписав Томос про

автокефалію ПЦУ. Цей документ офіційно затвердив канонічний
автокефальний статус ПЦУ як однієї з 15 помісних православних церков
світу.

Надання автокефалії ПЦУ стало важливим історичним явищем. Воно стало

символом відновлення української державності та духовної незалежності
України.

Томос про автокефалію ПЦУ має ряд важливих наслідків. По-перше, він
закріпив незалежність ПЦУ від Московського патріархату. По-друге, він
сприяв консолідації українського суспільства. По-третє, він зміцнив
міжнародний авторитет України.

Звичайно, надання автокефалії ПЦУ не вирішило всі проблеми українського

православ'я. У країні досі існує Московський патріархат, який не визнає
ПЦУ. Це призводить до конфліктів між віруючими різних конфесій.

Однак надання автокефалії ПЦУ є важливим кроком на шляху до вирішення

проблеми унезалежнення українського православ'я. Воно відкриває нові
можливості для розвитку української церкви та суспільства в цілому.