СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 1

Тема: «Виникнення та розпад Київської Русі. ГалицькоВолинська держава»

План заняття:

1. Утворення Русі. Суспільно-політичний устрій держави.

2. Причини та наслідки періоду феодальної роздробленості.

3. Галицько-Волинське князівство: виникнення та занепад.

4. Культура Київської Русі.

Питання для самоперевірки:

1. Яку територію займали східні слов’яни у VI - IX століттях?

Правобережна Україна була частиною прабатьківщини слов’ян. Слов’яни Лівобережжя
України поступово заселяють нові землі на півночі і на північному сході, до цього зайняті
балтами й угро-фінами. Витіснивши аварів з Причорномор’я, слов’я-
ни посідають їхнє місце. Таким чином, в процесі Великого переселення народів упродовж
VI–VII ст. н. е. слов’яни заселили майже всю територію нинішньої України.
2. Яка держава була першою у слов’ян?
Першим етапом утворення держави у східних слов'ян було утворення протягом VII - першої
половини ІХ ст. перед державних утворень - полянського князівства Кия, Дулібо-
Волинського союзу та ін.
3. Охарактеризуйте соціально-економічний розвиток Київської Русі.
Економіка
Загальновизнаним є той факт, що Русь мала розвинені для свого часу продуктивні сили і
багату економіку.
Землеробство - провідна галузь, практикувалася 2-3 - пільна система. Основними
зерновими культурами були жито, пшениця, просо, ячмінь, овес. Вирощували також бобові
та технічні культури, городину. Із землеробських знарядь використовували переважно
рало, плуг, соху.
Скотарство - набуло значного поширення, особливо в степовій зоні. Розводили велику і
малу рогату худобу, коней, свиней, птахів.
Ремесло - існувало до 60 спеціальностей. Найважливішими його галузями були: чорна
металургія, гончарство, ткацтво, ювелірне та деревообробне виробництво.
Торгівля-як внутрішня, так і зовнішня - мала велике значення в господарському житті.
Експортували хліб, худобу, сіль, хутро, ремісничі вироби. Імпортували тканини, вино,
прянощі, вироби мистецтва і т. п. У X ст., з часів Володимира Великого, з'явилася власна
монета - злотники й срібляники. З XI ст. основною грошовою одиницею стає гривня -
злиток срібла різної ваги (до 200 г).
Допоміжні галузі - мисливство, рибальство, бджільництво, бортництво.

Соціальна структура
Суспільство Київської Русі еволюціонувало у напрямку до ранньофеодального, у зв'язку з
чим відбувалися відповідні зміни в його соціальній структурі.
 У соціальній структурі давньоруського суспільства XI ст. можна виділити такі основні групи
населення:
 князі (представники правлячої та племінних династій),
 бояри (місцеві родовиті землевласники),
 князівські дружинники. Володіли князівствами та місцевими вотчинами.
4. Вкажіть наслідки періоду феодальної роздробленості.
Наслідки: плюси
+ Форм-ня великого землеволод-ня, прогрес у сільсь госп-ві
+Розбудова міст + Підвищення чисельності населеня + Розвиток східнослов’янської культри
Мінуси:
-Втрата держ єд-ті - Князівські міжусобиці -Ослаблення держави
-Зниження обороноздатності держви -Посилння тиску з боку сусід держав

5. Чи можна вважати Галицько-Волинське князівство правонаступницею Київської Русі?

Галицько-Волинська держава – правонаступниця і спадкоємиця Київської Русі
Велика історична заслуга в боротьбі проти монголо-татар, спробах відродження єдиної
держави належить Галицько-Волинському князівству, що стало безпосереднім
спадкоємцем i правонаступником Київської Pyci.
6. Чи можна вважати східнослов’янську культуру основою культури Київської Русі?
Основою культури Київської Русі була багатовікова самобутня культурна традиція
східнослов'янських племен. Археологічні матеріали свідчать, що до середини I тисячоліття
нашої ери в господарському укладі слов'ян давно вже переважало землеробство -
підсічно-вогневе в поліській зоні й орне - у лісостепу.
7. Охарактеризуйте структуру слов’янського язичницького пантеону.
Східні слов'яни мали в своєму пантеоні божеств імовірно іранського походження — Хорс,
Симаргл і ін. Дані про чеських язичницьких богів також досить мізерні і малодостовірні. Є
свідчення існування Перуна і Велеса, як і відповідні топонімічні факти (напр., Що
відносяться до Мокоші). Схожа ситуація характеризує і південнослов'янські землі. При
відсутності первинних джерел виявляються (перш за все в топономастиці) сліди імен
Перуна і Велеса і їх культу, а також деяких інших міфологічних персонажів (Мокоша,
Дажбог, Троян і т. ін.). При поділі праслов'янської спільності стали формуватися племінні
вірування слов'ян, які мали значні регіональні відмінності. Зокрема, релігія західних
слов'ян, в силу історичних обставин, перед початком християнізації значно відрізнялася від
всіх інших. Дуже близькі були вірування слов'ян і балтів. Це стосується таких божеств, як
Перун (Перкунас), Велес (Вельняс) і, можливо, інших. Чимало спільного також з германо-
скандинавською міфологією: мотив світового древа, наявність драконів та інше. При
розселенні східнослов'янських племен в VI—IX століттях (а росіян — аж до XIX століття)
міфології їх окремих груп могли відчувати вплив міфологій фінно-угорських, балтських і
тюркських народів.
8. До якого періоду європейської культури належить культура Русі?
Культура Київської Русі – яскраве явище європейської середньовічної культури. Київська
Русь залишила помітний слід у світовій історії. Вона проіснувала з IX до середини XIIІ ст. То
була одна з найбільших монархій раннього Середньовіччя, яку можна порівняти хіба що з
імперією Карла Великого.
9. Чи була писемність у східних слов’ян у дохристиянську добу?
Дохристиянська писемність словʼян (докирилична писемність) — гіпотетична докирилична
писемність слов'ян.
 Про існування на Русі якоїсь писемності ще до широкого запровадження християнства
свідчать повідомлення арабських авторів X ст. Ібн Фадлана, Ал Масуді, Ібн ель Недіма та
перського історика XII ст. Фахр ед-діна Мерверудді.
10. Які наслідки мало запровадження християнства для подальшого культурного розвитку
Київської Русі?
Запровадження християнства мало позитивні наслідки для розвитку Київської Русі (і не
тільки в культурному та духовному плані). Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло
розбудові держави.
11. На які жанри поділяється давньоруська література?
Давній українській літературі властиві такі жанри:

апокриф – біблійні-релігійний тексти, що виникли в межах біблійної традиції, але офіційно

не були визнані священиками і не ввійшли до канону Біблії – чи то іудейського, чи то
християнського. Вони часто визнавалися не лише помилковими, хибними, а й облудними,
фальшивими (Наприклад: „Дитинство Ісуса”, „Ходіння Богородиці по муках”, „Бунт
Люципера та ангелів” тощо). Найпопулярнішими були апокрифи есхатолічні – про
потойбічне життя, про рай і пекло, про кінець світу і страшний суд.
житія (агіографія) – жанр християнської історично-біографічної літератури, у якій
описувалося життя святих і аскетів-подвижників. Повчальна література, мета якої полягає у
створенні позитивного ідеалу християнина. Ієрархічна типологія агіографічної літератури
визначається типом героїв: мученики, сповідники, святителі, преподобні, стовпники.
Відповідно розрізняються види житій – мученицькі, сповідницькі, святительські,
преподобницькі, стовпницькі тощо. На Русі агіографічна література почала
розповсюджуватися з прийняттям християнства і стала найбільш продуктивною і масовою
з-поміж інших видів літератури. Як літературний твір житія відрізняються від біографії
культовою спрямованістю: його мета – дати взірець подвижництва для наслідування,
життя і подвиги святих розглядуються як приклад для наслідування, його страждання – як
знак Божественної обраності. Орієнтуючись на Святе Писання, житіє зазвичай відповідає на
центральні питання людського буття з християнських позицій.
літопис – найраніший вид оригінальної києворуської літератури, своєрідна форма
літературно-історичного твору, де в хронологічному порядку розміщувалися розповіді про
історичні події. Самі події об’єднані за річними чи „порічними” статтями (порічні записи).
Цим літописи принципово відрізняються від відомих у Київській Русі візантійських хронік, у
яких події були розподілені не за роками, а за царюванням імператорів. Серед перших
літописних пам’яток слов’ян науковці називають Літопис попа Дуклянина, хроніки Галла
Ананіма і Кузьми Празького і, звичайно, Нестора, до складу якої, імовірно, увійшов
гіпотетичний Літопис Аскольда (860–866), реконструйований М.Брайчевським. Спочатку
літописи в Київській Русі мали характер коротких записів про різні події, їх вели спершу при
дворі князя, згодом у монастирях. Такі записи почалися в Х ст. В ХІ ст. з’явилися літописні
зведення, автори яких ставили вже собі певну мету – пов’язати ці записи з політичним
життям. Перше таке зведення було докладно зроблено за 1037–1039 роки в Києво-
Печерській лаврі. Продовження цього зведення був літопис, автором якого вважають
ченця Києво-Печерського монастиря Никона Великого, який довів літопис від 1060–1073 р.
У 1037–1039 рр. постало третє літописне зведення, відоме як Початковий літопис, у ньому
автор проводить ідею єдності Русі. 1113 року було завершене ченцем Нестором четверте
літописне зведення, назване ним „Повѣсть временных лѣт”.
 повчання - це жанр давньої української літератури, написаний у формі відкритих листів,
промов. Наприклад, "Повчання Володимира Мономаха".
слово -— ораторський жанр церковно-релігійного й повчального змісту в Київській Русі
(«Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона з першої половини XI ст.; вісім «Слів»
Кирила Туровського з другої половини XII ст. та ін.), а також церковно-ораторська проза
XVII ст. (наприклад, велика збірка церковних проповідей Л. Барановича «Труби словес
проповідних», 1674). У Київський Русі «Слово» мало значення також поетичного сказання
— поетичної повісті; найвизначніший зразок: «Слово о Полку Ігоревім» (XII ст.).,
ходіння - жанр паломницької літератури. Наприклад, «Ходіння ігумена Даниїла» —
пам'ятка Київської Русі XII століття, присвячена мандрівці до Палестини ігумена Даниїла,
що була здійснена ним між 1106 і 1108 роками.
трактат — літературний твір, як правило, наукового чи релігійного характеру.
послання — різновид епістоли, літературний жанр, віршований та публіцистичний твір,
написаний у формі листа або звернення до конкретного адресата чи широкого загалу.
містерія - релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства. В основу містерії
різдвяної та великодньої покладено біблійні сюжети. ,
міракль - один із жанрів релігійно-повчальної драми, за основу якої бралися розповіді про
«чуда», здійснені Богородицею та святими.
мораліте — жанр повчальної алегоричної драми.
інтермедія — невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами
вистави.
12. Розкажіть про розвиток архітектуриРусі.
Архітектура Київської Русі. Архітектура посідає у художній культурі особливе місце як
основа синтезу всіх інших видів мистецтва, зокрема живопису, скульптури, декоративно-
прикладної творчості. Архітектура — передусім мистецтво створення (проектування і
будівництва) будівель споруд та їх комплексів.

Це явище матеріальної культури і водночас один із провідних видів пластичного

мистецтва, що ґрунтується на єдності принципів краси і корисності Як вид мистецтва, вона
формує просторове середовище для життя і діяльності людини, виражає суспільні ідеї у
художньо-естетичних образах.

Суспільна цінність архітектури зумовлюється функціональним характером споруд, їх

естетичною визначеністю. За призначенням архітектура поділяється на основні типи:
житлову, суспільно-громадську (культові будівлі, культурно-освітні, видовищні,
адміністративні тощо), промислову (виробничі, транспортні, торговельні споруди).
Складовою архітектури є садово-паркове мистецтво (оформлення парків, скверів,
бульварів тощо).

В Україні архітектура як вид будівельного мистецтва виникає у VII ст. до н.е. Високим
рівнем відзначалася архітектура колишніх грецьких колоній на українському узбережжі
Чорного моря.

У період становлення Київської Русі (IX ст.) типовою формою поселення стає "город", тобто
огороджене укріплене місто з групою селищ навкруги. Міста набували важливого значення
в економічному й духовному розвитку давньоруської держави. Князь Володимир, а згодом
Ярослав особливо дбали про забудову головного міста Київської Русі — Києва. За часів
 Володимира почав складатися план міста. Київ розділявся на верхнє місто ("дитинець"),
або "вишгород", "гора", і нижнє ("подол").
13. Коли на Русі була побудована перша кам’яна церква і яку назву вона носила?
Десятинна церква (церква Успіння Пресвятої Богородиці) зведена протягом 989–996 років.
Вона вважається першою кам’яною церквою Київської Русі. Для її побудови й утримання
київський князь Володимир Великий виділив десяту частину своїх прибутків, звідки й
походить поширена назва храму.
14. Що ви знаєте про ювелірне мистецтво русичів?
Такі складні історичні процеси передували виникненню оригінального мистецтва ранніх
слов'ян, що згодом розвинулося у характерну культуру Київської Русі. В її основі був і
віковий культурний та духовний досвід автохтонних жителів. Археологічні дані доводять
існування багатьох таких культур-попередників (Черняхівська, Зарубинецька та ін.).
Надбання всіх цих поколінь не зникли безслідно: поряд з оригінальними формами, у
слов'янській ювелірці помітні впливи скіфів, сарматів, гунів, еллінів, кельтів, вікінгів. На
додаток, завдяки постійним торговим зв'язкам, згодом прослідковуються елементи
мистецтва Візантії, країн Сходу та романського Заходу. Одним із найяскравіших взірців
прикрас ранніх слов'ян є речі із антського скарбу VI–VII століття, знайденого у селі
Мартинівка Черкаської області.

Техніками, що використовували древні слов'яни, були: кування, карбування, чеканка,

зернь, лиття за восковою моделлю та в кам'яні форми, емалювання, чернення та ін. Крім
широковживаних усіма народами підвісок, перснів, гривен, браслетів, фібул, намиста та ін.,
слов'яни мали властиві тільки їм прикраси — широкі двостулкові срібні браслети (названі в
наш час браслетами київського типу), та емалеві (сочевице-подібні) і трибусинні колти.
Також відомо багато слов'янських металевих амулетів: ложки, топірці, коники, качечки,
зооморфні та антропоморфні нашивні бляшки. Ювелірне мистецтво древніх слов'ян
відзначається власним стилем, багатим на символічні зображення з слов'янської міфології
— сонця, місяця, зірок, рослинного, звіриного, пташиного і світу людини, згодом органічно
пов'язаного з християнськими мотивами й сюжетами. У східнослов'янських племен в
орнаментиці переважають геометричні елементи. Зразком ювелірного мистецтва з 10 ст., в
якому поєдналися мотиви звіриного й рослинного орнаменту та людини, є знайдені в
Чорній Могилі в Чернігові срібні оправи ритонів з турячих рогів, прикрашених карбуванням
і черню. У другій половині 10 ст. ювелірне мистецтво збагатилося впровадженням техніки
перегородчастої емалі, замість досі вживаної виїмчастої емалі. Цією технікою оздоблено
найвитонченіші предмети: діадеми, намиста, сережки, колти, хрести, гривни, ланцюжки,
образки і оправи книжок. З численних київських скарбів відомі золоті колти з емалевими
зображеннями сирен (диво-птахів), також золоте намисто з перегородчатою емаллю з
Києва (XI — XII століття) з Сахнівки (див. Сахновський скарб). Золота гривна, оздоблена суто
християнськими мотивами у техніці емалювання знайдена в Кам'яному Броді на
Житомирщині. Ці вироби виконані у період, коли техніка використання зерні, черні та
перегородчатої емалі набула неперевершеної у наші дні досконалості, поширилися скань
та філігрань. В XI столітті німецький вчений монах Теофіл у «Трактаті про різні види
мистецтва» ставить ювелірів Київської Русі на друге місце після візантійських. Італійський
мандрівник Джованні да Плано Карпіні на початку XIII століття писав, що в Каракорумі
(Монголія) бачив високохудожні вироби ювеліра Кузьми.
15. Розкажіть про образотворче мистецтво Русі.
Образотворче мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра
Староруське мистецтво - живопис, скульптура, музика - із прийняттям християнства також
пережило суттєві зміни. Поганська Русь знала всі ці види мистецтва, але в чисто
поганському, народному виразі. Древні різьб’яри по дереву, каменерізи створювали
дерев'яні і кам'яні скульптури поганських богів, духів, живописці розмальовували стіни
поганських капищ, робили ескізи магічних масок, що потім виготовлялися ремісниками;
музиканти, граючи на струнних і духових дерев'яних інструментах, звеселяли племінних
вождів, розважали простий народ.
Християнська церква внесла в ці види мистецтва цілком інший зміст. Церковне мистецтво
підпорядковане вищої цілі - оспівати християнського Бога, подвиги апостолів, святих, діячів
церкви. Якщо в поганському мистецтві «плоть» тріумфувала над «духом» і
затверджувалося все земне, що уособлює природу, то церковне мистецтво оспівувало
перемогу «духу» над плоттю, підтверджувало високі подвиги людської душі заради
моральних принципів християнства. У візантійському мистецтві, що рахувалося в ті часи
самим зробленим у світі, це знайшло вираження в тому, що там і живопис, і музика, і
мистецтво ліплення створювалися в основному по церковних канонах, де відсікало усе, що
суперечило вищим християнським принципам.
Аскетизм і строгість у живописі (іконопис, мозаїка, фреска), піднесеність, «божественність»
грецьких церковних молитов і співів, сам храм, що стає місцем молитовного спілкування
людей, - усе це було властиво візантійському мистецтву. Якщо та або інша релігійна,
богословська тема була в християнстві разом і назавжди строго встановлене, те і її
вираження в мистецтві, на думку візантійців, повинно було виражати цю ідею лише раз і на
завжди встановленим образом; художник ставав лише слухняним виконавцем канонів, що
диктувала церква.
І от перенесене на руський ґрунт канонічне по змісту, блискуче по своєму виконанню
мистецтво Візантії зіткнулося з поганським світосприйманням східних слов'ян, із їхнім
радісним культом природи - сонця, весни, світла, із їх цілком земними уявленнями про
добро і зло, про гріхи і чесноти. З перших же років візантійське церковне мистецтво на Русі
випробувало на собі всю міць руської народної культури і народних естетичних уявлень.