1. Проаналізуйте процес формування давньоруської народності.

Давньоруська народність формувалася в умовах розкладу родоплемінного

суспільства, виникнення станів і народження державності, у плині об'єднання
людей за територіальною ознакою. Початковим періодом становлення
давньоруської народності сучасна наука вважає VI — Х ст., коли відбувався
розклад родоплемінного ладу, а патріархальну общину потіснила община
територіальна. Таке об'єднання також сприяло формуванню
ранньофеодальної держави Київської Русі. . Посилився розподіл праці,
народилися протоміста — майбутні вогнища ремесел і торгівлі, почався
товарообмін. Подоланню племінної відособленості сприяв розвиток
землеробства, скотарства, промислів, ремесел, торгівлі. Відмежування
ремесла від землеробства й скотарства прискорювало подальший розвиток
товарного виробництва і торговий обмін всередині племен і між ними, а
також з сусідніми країнами. Давньоруській народності була притаманна
відносна єдність мови, території, соціально-економічного життя, культури,
побуту, звичаїв, фольклору, психічного складу (менталітету). У Х — XII ст.
давньоруська народність розвивалася і зміцнювалась, а відтак поступово
переросла в російську (великоруську), українську й білоруську народності.

1.2 Назвіть основні етапи на шляху етногенезу українського народу.

В етногенетичних і етнокультурних процесах, що відбувалися в Україні,

можна виділити кілька етапів:

І. Трипільська доба (V — ІІІ тисячоліття до н.е.)

ІІ. Післятрипільська доба (ІІ тисячоліття до н.е.)

ІІІ. Скіфо-сарматська доба (VІІ ст. до н.е. — ІІІ ст. н.е.)

ІV. Слов’янська доба (І тисячоліття н.е.)

V. Доба Русі — України (від VІІ ст. н.е.).

Таким чином, в етногенезі українців брали участь ті народи, які протягом

тривалого часу проживали на спадкоємних українських землях. Кінцевим
результатом процесів етногенезу прийнято вважати виникнення
народностей. В Європі цей процес закінчився у середні віки хоча нині
існують нові концепції безперервного розвитку і постійної зміни самого
етносу
 2. Назвіть основні пам'ятки писемності та літератури Київської Русі.
Охарактеризуйте короткий зміст "Літопису временних літ"

Одним з проявів високого рівня розвитку культури Київської Русі була поява
оригінальних літературних творів: історичних, філософсько-публіцистичних,
юридичних, художніх та церковних. Згодом популярності набрали билини,
найбільш відомі і поширені з них: «Ілля Муромець і Соловей-розбійник»,
«Ілля Муромець та Ідолище», «Добриня і Змій», «Добриня і Василь
Казимирович», «Альоша Попович і Тугарін Змієвич», «Добриня Микитич і
Альоша Попович», «Ілля Муромець і Калін-цар».

Важливими здобутками в історії писемності Київської Русі являються

"Остромирове Євангеліє", "Ізборники", "Мстиславове Євангеліє", а також
церковно-богословський твір "Слово про закон і благодать" та "Літопис
временних літ".

Особливу увагу слід звернути на "Літопис временних літ"- це перший

давньоукраїнський літопис. Оригінал літопису не зберігся, тому до нас
дійшли лише тексти у пізніших збірниках.

Короткий зміст "Літопису временних літ" починається зі вступу, а саме

звернення до Бога від літописця «З Богом починаємо, Отче, благослови.
Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря
Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і
як Руська Земля постала». Сама ж розповідь починається з біблійного мотиву
про поділ землі між синами Ноя. Мова у літопису (короткий зміст) йдеться
про розділ людей на окремі народи і про утворення слов'янського народу.
Далі йдеться про утворення Києва, засновників його Кия, Щека, Хорива та
сестри їхньої Либідь, як після смерті Кия у Києві, як і його братів із сестрою,
то з тих пір їх рід і почав княжити у полян. Протягом усього тексту мова
йдеться про правління князів на землях цих, а також про подвиги їх і смерть.
Розповідь ведеться як і прийнято у літопису - протягом багатьох років,
описуючи усі події в хронологічному порядку.
 3. "Руська правда" як перша пам'ятка правової думки Київської Русі
У XI—XII ст. було започатковано зведення норм давньоруського права, яке
увійшло в історію під назвою «Руська правда» і стало джерелом
українського, російського, білоруського та литовського права. Вона виникла
на основі юридичного збірника «Правда Ярослава», або «Найдавніша
правда». «Руську правду» вважають першою вітчизняною конституцією.
Насамперед статті "Руської правди" дають досить повне уявлення про
правову систему Київської Русі взагалі та про основні принципи її
облаштування зокрема.
Ведення ґрунтується на давньоруському звичаєвому праві. Умовно його
поділяють на чотири групи правових норм: про вбивство; про тілесні
ушкодження; про образу ; про порушення права власності. Ці норми
регулювали питання про становище челядинів і холопів, спадкоємство,
земельну власність тощо.
Отже, "Руська Правда" є важливим історичним джерелом, яке допомагає
дослідникам відтворювати діяльність адміністративного княжого апарату,
виявляти нюанси суспільного розшарування, досліджувати вияви фінансових
операцій, стежити за технікою управи ріллі, господарським знаряддям та
врожаєм. "Руська Правда " становить важливе джерело для пізнання
найдавніших норм українського звичаєвого права, а згодом княжого
законодавства і судових вироків, вона мала безпосередній вплив на всі
пам'ятки литовсько-руської доби, а зокрема на Судебник Казіміра
Яґеллончика 1468 і Литовський Статут.
 4. Проаналізуйте самобутні риси духовної культури Запорозької Січі
Стверджується, що козаки були православними християнами і вірували в
Бога та Пресвяту Богородицю, отже й все їх духовне життя, обряди та звичаї
ґрунтувалося на православній вірі. Наприклад, коли приходив новий козак, у
нього одразу питали чи вірить він у Бога та у Богородицю, а потім - просили
перехреститись, щоб переконатись чи й справді він православної віри.
Козаки ніколи не йшли у бій, якщо вони не одержали благословення. В
кожному курені був священик, який навчав їх правилам віри. Вони вірили,
що Господь допомагає їм у бою і тому завжди вірили у свою перемогу.
Запорожці з великою повагою ставилися до християнських святих. Їхнє
зображення багато хто носив на грудях, особливо під час військових походів,
але повага до Святих поєднувалася у козаків із вірою у нечисту силу,
чаклунів, характерників.

Запорожці мали багато прикмет. Вони брали рідну землю з собою в похід,
щоб помираючи Затула (запечатати) смертельну рану і потрапити після
смерті на луки Сварожі або в небесне Перунове військо. Тіло при цьому
ставало цільним, (земля відігравала роль мертвої води) і душа виходила в
Сваргу Пречисту (світи наших предків і богів) вже не через рану, а через
оселедець на голові, так як згідно древній вірі чим вище точка на тілі через
яку йде душа, тим більше вищих світів досягає вмираючий.
Природне очищення козаки проходили Омиваючись у воді, торкаючись
босими ногами землі і сігая через вогонь. Існувала віра, що якщо на свято
бога Купали молодим козакам стрибнути через багаття взявшись за руки зі
своєю нареченою і якщо руки в момент стрибка не розійдуться то боги на
небесах з'єднають їх союз навічно.

Для прийняття правильних рішень, а потім і отримання допомоги у

виконанні своїх задумів козаки проводили обряд Сварожого кола. Програма
яка приймалася на козацькому колі жила вже самостійно до повного її
втілення, підживлюючись думками та емоціями людей і богів присутніх на
цьому колі. Чим більше було присутнє козаків і до чим більшій кількості
богів зверталися тим краще здійснювалося задумане.

Козаки також за допомогою обрядів і ритуалів зверталися за допомогою до

своїх предків свого роду, і вони допомагали своїм нащадкам, тому у козаків
було важливо знати своїх родичів до дев'ятого коліна.
Отже, можна сказати, що духовне життя козаків було безпосередньо
пов'язане з їх вірою.