«Young Scientist» • № 1 (113) • January, 2023 19

DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2023-1-113-5
УДК 94(36)
Пих С.О.1
Львівський національний університет імені Івана Франка

РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ, ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ РУСІВ

У ТВОРАХ АРАБСЬКИХ МАНДРІВНИКІВ
Анотація. У цій статті досліджується питання релігійних вірувань, звичаїв та обрядів слов'янських пле-
мен – русів на основі творів та записів арабських мандрівників та службовців. Завдяки їх працям ми має-
мо змогу отримати інформацію про ставлення русів до християнства, про передумови та причини хрещен-
ня Русі 988 року князем Володимиром. У статті розглядається також зв'язок між військовою могутністю
Русі та етапами її християнізації. Джерелами для дослідження цієї теми є праці: Аль-Джахіза, Ібн Хор-
дадбеха, Аль-Якубі, Ал-Антакі, Аль-Мрвазі, Ібна Хаукаля, Ібн Фадлана, Ібн Русте, Гардізі Крізь призму
описаних ритуалів та звичаїв русів маємо змогу побачити характерні особливості їх суспільного устрою
та культурного розвитку. Як свідчать джерела, арабські автори мріяли потрапити на процесію поховання
знатного руса та побачити її на власні очі. Описи очевидців проливають світло на поховальну обрядовість
русів та виступають аргументами на користь автохтонної теорії їх походження. Свідчення про релігійні
уявлення, обряди, звичаї дають можливість поглянути під іншим кутом на розвиток руської культури, що
своєю чергою сприяє створенню більш об'єктивної цілісної картини історії Києво-Руської держави.
Ключові слова: слов'яни, руси, Русь, релігія, поганство, християнство, обряди, ритуали, поховання.

Pykh Sviatoslav
Ivan Franko National University of Lviv

RELIGIOUS BELIEFS, CUSTOMS AND RITUALS

OF THE RUTHENIANS IN THE WORKS OF ARAB TRAVELERS
Summary. This article examines the issue of religious beliefs, customs and rituals of the Slavic tribes – Ruthe-
nians through the prism of works and records of Arab travelers and officials. Due to the work of Arab travelers
and officials, we are able to obtain information about the attitude of the Ruthenia to Christianity, the pre-
requisites and reasons for the baptism of Ruthenia in 988 by Volodymyr the Great. Also, this article provides
information about the direct connection between the military power of Ruthenia and its subsequent baptism.
Important sources for the analysis and research of this topic are the following works: Al-Jahiza "The Book of
Animals", Ibn Khordadbeh "The Book of Ways and Countries", Al-Yakubi "The Book of Countries", Al-Antaki,
Al-Mrwazi, Ibn Haukal. Through the prism of the described rituals and customs of Ruthenia, we can see their
social structure and cultural development. From Arab sources, we learn that some authors dreamed of attend-
ing the funeral procession of a noble Ruthenia and seeing it with their own eyes. An essential aspect of Al-Anta-
ki's work is a look at the reasons for the marriage of Volodymyr the Great and Princess Anna of Bagriadnorod.
According to Al-Antaki, the reason for this marriage was Emperor Vasyl II's concern about a possible military
coup by general Barda Foka. This mention sheds light on the chronicles of Volodymyr Sviatoslavovych's choice
of religion and enables us to understand his Christian course. It is also worth emphasizing that Emperor Vasyl
II considered the Rutheniasian pagan prince a strong player in the military arena because he was the only
person who could stop the military coup of Barda Phoka. Also, individual fragments of such works shed light on
funeral rituals and provide arguments in favor of the autochthonous theory of the appearance of the Ruthenia.
We would also like to add that thanks to the mentions of Ibn Khordadbeh we know more about the institution
of the ancestor residents of the Kyiv movement. The author describes the pompous ritual of burying a Rutheni-
asian nobleman abroad, which lasts at least seven days. During this funeral, the Ruthenia spend a lot of their
own resources. Eventually, evidence about religious ideas, rituals, and customs gives us the opportunity to look
at the development of Ruthenia culture from a different angle, since a larger number of sources provide a more
objective picture of the past of the Ruthenia state.
ІСТОРИЧНІ НАУКИ

Keywords: Slavic, Ruthenia, ruthens, religion, paganism, christianity, rites, rituals, burials.

П остановка проблеми. У час російсько-

української війни перед українцями сто-
ять безліч проблем, однією з них є дослідження
власного минулого та формування цілісної кон-
цепції історії України. Це дещо ускладнюєть-
ся через зміщений фокус та відсутність урядо-
вих програм з підтримки істориків-дослідників
та в більшості застарілу радянську історіогра-
фію, що супроводжується цензурою та ідеологією
минулого століття. До цього також додається по-
тужна російська пропаганда спрямована на дис-
кредитацію України та її історії. Нам українцям
необхідно знайти відповіді на питання: хто ми
1
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-2136-1337
є та звідки ми походимо? Відповіді на ці питан-
ня дасть нам змогу обрати правильний напрям
розвитку та власного майбутнього. Звернувшись
до історії, ми бачимо чіткі паралелі між цивілі-
заційним поступом давніх народів та їх релігій-
ними віруваннями. Ми маємо безліч релігій та їх
конфесій, але всі вони сягають сивої давнини.
Згадаймо лишень цивілізації майя, інків та ац-
теків з їх величезними пірамідами-храмами. Або
ж пам'ятки давньої та середньовічної християн-
ської архітектури, що вражають своїми масшта-
бами досі. Ці споруди відповідали уявленням,
віруванням та розвитку народів. Сьогодні через

© Пих С.О., 2023

 20 «Молодий вчений» • № 1 (113) • січень, 2023 р.
тисячі років такі споруди є культурними надбан-
нями цілих націй. Тож враховуючи тенденцій-
ність висвітлення історії Русі варто звертатись до
якомога більшої кількості джерел аби на їх осно-
ві формувати об'єктивну історію Русі як важливої
складової єдиного українського історичного на-
ративу. Зрештою, обрання християнства як дер-
жавної релігії князем Володимиром стало стиму-
лом для подальшого розвитку освіти та науки на
теренах Русі й визначальним фактором міжна-
родної політики Києво-Руської держави. Дохрис-
тиянські ритуали, обряди та вірування, що збері-
галися тривалий час після хрещення Русі, дають
змогу простежити еволюцію релігійних уявлень
русів. Це своєю чергою сприяє кращому розумін-
ню особливостей устрою та культурного поступу
руського суспільства.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
У сучасній українській історіографії тема відо-
браження релігійних звичаїв, уявлень та віру-
вань русів у творах арабських авторів майже не
досліджена. Узагальнюючих робіт з даної про-
блематики не має. Окремі питання релігійно-об-
рядових звичаїв русів висвітлюються у працях
сучасних українських дослідниць, зокрема Оль-
ги Щодрої [5] та Ірини Мартиняк [4].
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Проаналізувати релігій-
ні вірування та погляди русів, описані в працях
арабських авторів.
Мета статті. Дослідити релігійні віруван-
ня, звичаї та обряди русів на основі творів араб-
ських мандрівників та чиновників для всебічного
та об'єктивного висвітлення давньої історії України.
Виклад основного матеріалу досліджен-
ня. Досліджуючи культурні традиції русів, може-
мо знайти відповіді на багато питань, що стосу-
ються нашого сьогодення та майбутнього. З часів
правління князя Володимира Святославовича
вектор культурного розвитку руської землі був
пов'язаний з візантійським християнством. Од-
нак до його релігійної реформи 988 р. і після неї
існував великий пласт давніх вірувань слов’ян,
зокрема, русів, що суттєво впливав на рецепцію
християнської віри.
Про язичництво русів неодноразово згадують
арабські автори, зокрема, Ібн Русте. З його тек-
сту ми дізнаємось про вагому роль язичницьких
жерців та їх стосунки з владою. Так, Ібн Русте
пише: «Є в них знахарі, з яких деякі керують ца-
ІСТОРИЧНІ НАУКИ
рем, ніби то вони їх (русів – Тетяна Коновалова)
керівники. Стається, що вони наказують при-
нести жертву Творцю їхньому, чим вони заба-
жають: дівчатами, чоловіками, конями. І якщо
жерці наказують, то не виконати їх наказ ніяк
не можливо» [1, с. 49]. Аналізуючи текст, при-
ходимо до висновку, що знахарі мали великий
вплив на правителів, звісно, це стосується верхо-
вних жерців, накази яких, як вказує автор, були
обов'язковими до виконання. Ібн Русте вказує на
звичаї русів-язичників приносити в жертву своє-
му божеству як людей, так і тварин [1, с. 49]. Про
жорстокість русів-язичників пише у своїй праці
«Книга творіння та історії» Аль-Макдісі: «Вони
власники Барда'а [протягом] року й чинили грі-
хи над мусульманами, ганьбили їх жінок, чого
ще ніхто не робив з людей язичництва» [1, с. 51].
Треба мати на увазі, що руси загрожували воло-
дінням арабів на Кавказі, про що неодноразово
згадують сучасники [1, с. 41]. Аль-Макдісі згадує
про військовий похід русів і захоплення міста як
військової здобичі і тому вели себе руси так, як
і інші грабіжники і нападники. Однак мусуль-
манський автор наголошує на язичництві русів,
як причину їх варварської поведінки. Звинува-
чення мусульманами (і християнами) народів,
що дотримувалися язичницьких вірувань, у вар-
варстві були типовими для середньовіччя.
У праці «Межі світу від сходу до заходу» міс-
титься згадка про русів, як про вогнепоклонників
[1, с. 54]. Про поклоніння вогню і звичай слов’ян і
русів спалювати покійників повідомляють і інші
арабські автори. Арабський письменник ХІ ст.
Гардізі писав про русів, що «вони славлять бика»
[1, с. 56]. Культ бика, як втілення бога родючос-
ті, відомий на теренах України ще від часів три-
пільської культури. Дослідниця Ірина Коновало-
ва зазначає: «Ібн Русте, Мутаххар ал-Мукадасі,
Ал-Марвазі в аналогічних фрагментах згадують
про поклоніння вогню, а не бику» [1, с. 51]. Руси
вірили в гнів божий та інші природні явища, до
прикладу, коли в будинок била блискавка і той
починав горіти, вони не гасили його, а чекали
доки він згорить, бо вважали, що це Бог покарав
людину за її вчинки.
Важливими є повідомлення про культові міс-
ця і святилища слов’ян і русів. Так, Аль-Масуді
згадує про язичницькі храми. Він писав, що «у
слов’ян були сакральні будівлі, які вони поважа-
ли». Згадуються також скульптурні зображення
богів або ідоли, яким поклонялися руси. Обряд,
коли руський торговець просив ідолів допомогти
збути товар, був описаний Ібн Фадланом: «Під
час прибуття їх човнів до якірного мосту, кожен
з них виходить маючи з собою хліб, м'ясо, молоко
та гарячий напій, підходить до високого постав-
леного стовпа з обличчям, схожим на людське,
а навколо нього є малі зображення, позаду цих
зображень вставлені в землю високі стовпи. Він
же відходить до великого зображення, стає перед
ним й говорить: «о господарю! я прийшов з дале-
ку, зі мною дівчата – стільки та стільки-то голів,
соболів стільки й стільки-то шкір, поки не згадає
все, що він привіз з собою зі свого товару». Після
цього говорить: «цей подарунок приніс я тобі»,
і лишає те що приніс під стовпом, кажучи: «ба-
жаю, аби ти мені дав купця з динарами та дир-
хемами, який купив би в мене все що я бажаю
продати й не перечив мені у всьому, що я йому
скажу»; після цього він йшов».
Якщо в торговця були низькі продажі він по-
вторював цей ритуал ще кілька разів й після
чергових невдач міг звернутися до інших ідолів.
Якщо ж Господь був прихильний, а торговець
продавав свій товар, останній волів віддячити.
Торговець брав велику кількість рогатої худоби й
вівці, вбивав її та частину м'яса роздавав бідним,
а частину лишав біля великого стовпа, а голови
цих тварин вішав на стовпи [3, с. 95].
Найбільшу увагу арабські автори приділяють
поховальним обрядам русів. Завдяки Ібн Фадла-
ну ми маємо деталізований обряд одного з таких
поховань. Ібн Фадлан повідомляє: «Мені говори-
ли, що вони роблять зі своїми головами [царями]
при смерті їх такі речі, з яких найменшою буде
спалення, тому я хотів побачити це». Певно,
 «Young Scientist» • № 1 (113) • January, 2023
що такі обряди були певною «екзотикою» для му-
сульман, саме звідси й походить така зацікавле-
ність ними. Автор майже не згадує про похован-
ня бідних русів, хіба що є одна згадка про те, що
для бідних русів робили маленький човен в яко-
му покійного спалювали [1, с. 37]. Головна увага
приділена опису поховання знатного руса. Про-
цесом організації цього поховання керувала літ-
ня жінка яку звали «жінка богатир» або ж «янгол
смерті». Її функціями були: вбивства дівчат, що
погодились на смерть разом зі своїм чоловіком,
організація поховального обряду, жертвоприно-
шення тощо. Що ж відбувалось коли знатний рус
помирав? Після смерті його закопували під дере-
вом з усіма можливими травами й набізом для
збереження його тіла впродовж 10 днів. Все його
майно збирали в одну купу й ділили на три рівні
частини. Перша частина йшла на потреби його
родини, друга частина йшла для пошиття похо-
ронного одягу, третя частина йшла на приготу-
вання самого похорону та набізу – напою який
руси п’ють протягом всієї процесії до дня коли
дівчина-жертва (дівчина померлого])накладе на
себе руки й буде спалена зі своїм володарем. На
питання скільки триває поховальний процес ав-
тор теж дає нам відповідь: «Вони в ті десять днів
п'ють та злягаються з жінками й грають на
сазі. А та дівчина, яка спалить себе власноруч
з ним [покійним] в ці 10 днів п'є та прикрашає
себе різними прикрасами й платтями й наря-
дившись віддається людям» [1, с. 45]. Цікавим
фактом є те що, як зазначає автор руси на таких
поминальних подіях зловживали алкогольними
напоями й ледь тримали в руках свої кубки. По-
третє, одразу ж після смерті руса дівчат або жі-
нок покійного запрошували піти разом зі своїм
володарем до світу мертвих і якщо якась з дівчат
погоджувалась, то від рішення не можна було
відмовитись. Після обіцянки померти разом зі
своїм чоловіком до дівчини прикріпляли охоро-
ну, що складалась з двох дівчат які постійно за
нею стежили та охороняли аби вона не втекла.
В цей час родичі починали виготовляти одяг та
організовували решту процесії. В процес органі-
зації входило облаштування місця проведення
похорону: виготовлення спеціальної конструкції
для переміщення човна на берег, виготовлення
спеціального поховального дерев'яного шалаша
для покійного, який оздоблювали коштовним
сукном, в середину заносили матраци, подушки,
предмети побуту, меблі, побудова ритуальних во-
ріт тощо. Впродовж 10 днів руси влаштовували
масові гуляння, грали на сазі, будували шалаші
в котрі мала приходити дівчина-жертва аби за-
йматися коханням з чоловіками. Коли дівчина
підходила до якогось з шалашів, його господар
їй гучно говорив: «Передай своєму володарю:
«Що я зробив це через любов та дружбу до тебе
[1, с. 45]». В останній день вшанування руси діс-
тавали з води човен й встановлювали його на
чотири опорні стовпи з дерева хаданга або ха-
ланджа й починали ексгумацію тіла померлого
з місця його тимчасового поховання. Ібн Фадлан
розповідає про те що тіло померлого було чор-
ного кольору від холоду, але на диво збереже-
не, оскільки до його могили поклали спеціальні
речовини та пахощі. Діставши знатного руса із
землі його починали одягати в заздалегідь по-
21
шитий та оздоблений одяг й несли на човен та
саджали на матраци в побудованому на човні
шалаші. До цього шалашу приносили квіти, аро-
матичні рослини, продукти, зброю. Потім руси
мусили загнати двох коней до втрати сили після
чого розрубували їх навпіл та вкладали в човен.
Це саме вони робили й з іншими тваринами: со-
бака, півень, курка, корова. З настанням заходу
сонця дівчину підводили до ритуальних воріт й
підіймали над ними аби вона говорила вивче-
ний текст. Автору цей текст перекладає його пе-
рекладач з його слів ми читаємо наступне вона
сказала вперше, коли її підняли над воротами:
««Ось я бачу свого отця і свою матір», – і сказа-
ла вдруге: «Ось всі мої померлі родичі», і сказала
втретє: «Ось я бачу свого володаря, що сидить в
саду, а сад гарний та зелений і з ним чоловіки
та отроки, і зве він мене, – так ведіть мене до
нього»» [1, с. 36]. Після виконання ритуалу з во-
ротами дівчину підводили до човна де вона зні-
мала свої браслети й віддавала їх жриці, далі
вона знімала свої прикраси на ногах й віддава-
ла їх своїм дівчатам-охоронцям, які служили їй
весь цей час. В момент коли дівчина віддавала
всі свої прикраси, чоловіки [друзі покійного] ро-
били дорогу зі своїх долонь аби дівчина йдучи по
долонях прямувала на човен. Вже бувши безпо-
середньо на човні дівчині давали кубки з напоєм
та змушували співати. Пізніше до шатра зайшло
шестеро чоловіків для реалізації своїх прав на
кохання, опісля задоволення своїх потреб вони
зав'язували шиї жертви мотузку й починали дії
душити, тягнучи мотузку з обох боків під звуки
гупання палиць по щитах. У той момент жриця
брала клинок й вбивала дівчину.
Наступною дією русів було те, що найближчий
родич померлого одягу запалював палицю і ру-
хався в сторону човна з покійним. Підійшовши до
човна він кидав палицю разом з іншими людьми
в складений хмиз на човні й таким чином запалю-
вав човен з покійним. Після того як човен згорав,
його витягали на берег й на місці човна робили
великий земляний насип на якому встановлю-
вали стовп з ім’ям цього чоловіка. Руси вважали
свій поховальний обряд досконалішим від похо-
вального обряду мусульман. Так, перекладач Ібн
Фадлана говорив, що через спалення померлий
відразу потрапляє в інший світ у той час, як араб-
ські покійники гниють в землі та розкладаються
[3]. В описі похорону руса Ібн Фадлан жодним чи-
ІСТОРИЧНІ НАУКИ
ном не згадує про його скандинавське походжен-
ня. Прихильники норманської теорії походжен-
ня Русі апріорі вважають русів скандинавами, а
тому, описаний Ібн-Фадланом поховальний обряд
руса в судні, на їх думку, є також скандинавською
традицією. Проте, як відзначають дослідники,
такий поховальний обряд був характерний і для
інших народів, що здійснювали морські походи,
зокрема для слов’ян і русів [5, с. 714].
Аль-Масуді, описуючи похоронний обряд
слов'ян, зазначав, що якщо помирала дружи-
на, то її чоловік не мусив вмирати разом з нею.
А якщо помирав не одружений чоловік, то його
одружували після смерті. На думку Аль-Масуді,
жінки хочуть спалювати себе, аби потім потрапи-
ти до раю [1, с. 113]. Про подібні поховальні тра-
диції русів згадує теж Аль-Макдісі. Зокрема, він
говорить про те, що мертвого спалюють, а якщо
 22 «Молодий вчений» • № 1 (113) • січень, 2023 р.
вмирає чоловік, то його дружина, якщо його лю-
бить, вбиває себе. В його повідомленні вказу-
ється, що дівчина має змогу обирати – померти
за чоловіка чи ні, тоді як в ритуалі, описаному
Ібн Фадланом, вона такого вибору немає. Знову
ж таки, дослідники відзначають, що в середньо-
вічній Скандинавії не відома практика вбивства
дружини після смерті чоловіка [5, с. 722].
Інший ритуал поховання русів подає Ібн Рус-
те. Він говорить, що після смерті відомого руса
йому [русу] викопують могилу в вигляді велико-
го будинку. Цей «будинок», вони наповнюють
одягом покійного, золотими браслетами які він
носив, вкладають туди багато їжі, посуди з на-
поями, монети. Після цього до могили кладуть
живу дружину й закривають отвір. Дружина має
померти в ув'язненні від голоду. Аналізуючи об-
ряд описаний Ібн Русте, ми можемо знайти кілька
відмінностей. Наприклад в обряді описаному Ібн
Фадланом – дівчину вбиває спеціально навчена
жриця, а в описі Ібн Русте – жінка помирає хоч і
насильницькою, але своєю смертю. В цьому фраг-
менті відсутнє згадування про човен, але це мож-
ливо пояснити тим, що в згадці Ібн Фадлана гово-
риться про смерть руського торговця під час тор-
говельної експедиції на суднах, а Ібн Русте опи-
сує скоріш за все похорон руса на своїй території
[1, с. 49]. І ця практика камерного поховання теж
відома з стародавніх часів у Центрально-Східній
Європі і, як вважають дослідники, теж не є скан-
динавською, а була запозичена скандинавами у
слов’ян Балтійського Помор’я [5, с. 716].
Арабські автори згадують й інші традиції ру-
сів. Так, Ібн Русте у своїй праці «Книга дорогих
цінностей» повідомляє, що під час народження
сина руси дарують новонародженому оголений
меч, кладуть його перед ним й говорять: «Я не
лишу тобі в спадок ніякого майна, й немає у
тебе нічого, окрім того, що ти здобудеш цим
мечем». Гардізі у своїй праці «Краса розповіді»,
теж згадує цей звичай дарування меча, але дещо
перефразовує слова батька до сина. Гардізі по-
дає нам наступну цитату: «У мене немає ні золо-
та, ні срібла, ні скоту, щоб лишити тобі в спа-
док. Весь свій спадок, сам собі здобудеш мечем».
З цих фрагментів ми дізнаємось, що руси дару-
вали своїм синам при народженні власні мечі,
що є не дешевим подарунком на той час. Також,
скоріше за все спадок батька лишався його донь-
ці, оскільки батько своєму синові говорив про те
ІСТОРИЧНІ НАУКИ
що той не отримує у спадок нічого й має заробля-
ти на життя власними силами. Також їх слова
про «здобудеш мечем» або «добудеш цим мечем»,
можна трактувати як доказ войовничості русів, а
їх військові походи, як важливий промисел, що
підтверджується також іншими, зокрема, візан-
тійськими джерелами.
Твори арабських авторів є цінним джерелом
для дослідження історії християнізації русів.
Перша згадка про русів-християн є в арабсько-
го мандрівника Ібна Хордадбеха, який оповідає
нам наступне: «Щодо маршруту купців русів, а
вони – рід слов’ян, то вони везуть шкіри бобра,
шкіри чорних лисиць і мечі з віддалених слов’ян
до Румського моря. І володар Руму бере від них
десятину. Тоді ідуть по Танісу, ріці слов’ян, про-
ходять Хамлідж, місто хозар, і бере з них де-
сятину їх власник. Потім вирушають до моря
Джурджана і виходять на якомусь облюбова-
ному березі, а діаметр того моря – 500 фарса-
хів. Інколи везуть свої товари з Джурджана-
на верблюдах до Багдада. І за перекладачів їм
служать слов’янські євнухи, і кажуть вони, що
вони – християни, і платять джизію» [2, с. 30].
Важливим в цій згадці є те, що достемено відомо,
що свою працю Ібн Хордадбех написав не пізні-
ше 840 року, тобто, майже на 150 років раніше за
хрещення Русі князем Володимиром Святосла-
вовичем. Автор подає нам інформацію про русів-
купців які сплачують джизію та є християнами.
Звісно, що до цього повідомлення треба стави-
тись з певною долею скептицизму, оскільки воно
може також свідчити про те що Руси називалися
християнами аби сплачувати менший конфесій-
ний податок «джизію».
Наступною є згадка про русів-християн
у «Книзі країв» Ібн Аль-Факіга. Він пише:
«І хрести є у слов'ян, хвала Аллаху за іслам».
У цій же праці він згадує слов'ян, що мешкають
у Візантійській імперії та визнають ортодоксаль-
не християнство. Зіставляючи часові рамки на-
писання цієї праці приблизно 903 рік ми може-
мо зробити висновок, що це цілком можуть бути
слов'яни-руси. Цікавим з погляду християнізації
русів є твір про боротьбу Багдадського ханства
та Візантії написаний Ал-Антакі в якому міс-
тяться згадки про Володимира Святославовича
та його одруження на донці візантійського імпе-
ратора Романа II – Анні, яка на той момент була
сестрою чинного імператора Василя II Болгаро-
бійця [1, с. 106]. Ал-Антакі описує стурбованість
Василя II військовою могутністю свого полко-
водця Барди Фоки та його перемогами в битвах.
Імператор боявся військового перевороту та був
вимушений звернутись до князя Володимира
Святославовича за допомогою. Запит був при-
йнятий князем на умовах договору та одружен-
ня на візантійській принцесі Анні. Автор згадує:
«І не ототожнювали себе руси тоді ні до якого
закону й не визнавали ніякої віри». Це свідчить
про домінування язичництва у русів навіть піс-
ля релігійної реформи і запровадження христи-
янства в часи князя Аскольда. Наступна частина
твору переповідає нам про надісланих до Києва
імператором Василем II єпископів та митрополи-
тів, що мали б допомогти руському князеві охрес-
тити Русь, а після хрещення відбувається одру-
ження Анни з Володимиром. З цього ж твору ми
дізнаємось, що княгиня Анна почала займатись
активною розбудовою церков на Русі. Цей твір
допомагає нам зрозуміти причини чому ж Русь
обрала ортодоксальне християнство у своєму век-
торі розвитку. Цікавими є також згадки 912 року
мандрівником аль-Марвазі [1, с. 66]. Він розпо-
відає нам про прийняття русами-християнами
мусульманства. Це він обґрунтовує, тим що руси-
християни почали проводити у походах менше
часу та зазнавати втрат у військовому промислі
тощо. Через це вони ставали бідними, а бідність
спонукала їх прийняти іслам, бо іслам дозволяв
їм організовувати військові набіги. Для цього
вони надіслали своє посольство до Хорезму. Шах
зрадів такій пропозиції та надіслав до русів слу-
жителів мусульманства аби ті настановили русів
на іслам. Проте ця розповідь дійшла до нас у ви-
гляді дуже пізніх компіляцій в дуже скорочено-
 «Young Scientist» • № 1 (113) • January, 2023
му варіанті за авторством Муххамада Катіба.
Тож ми можемо трактувати її як доказ згадкам
про «вибір» релігії Володимиром, оскільки в цьо-
му тексті згадується руський цар Буладмір.
Висновки. Вірування і звичаї русів привер-
тали увагу арабських авторів, оскільки руси були
значною силою в Причорноморському і Прикас-
пійському регіонах. Давніші тексти подають нам
згадки про язичництво русів, зокрема, вогнепо-
клонство та жертвоприношення ідолам, про їх
поховальні і побутові традиції. Вони свідчать
23
про домінування язичницьких традицій в Русі
у ІХ і Х ст., тобто, навіть після Аскольдового хре-
щення, що є доказом давніх і глибоких коренів
язичницьких звичаїв русів та їх місцевого похо-
дження. Твори арабських авторів відображають
перехідний період двовір’я, коли, з одного боку
домінують язичницькі традиції і зберігається ве-
лика влада язичницьких жерців та їх вплив на
володаря Русі, а, з іншого – відбувається посту-
повий процес християнізації, що охопив насам-
перед правлячу і купецьку верству.

Список літератури:
1. Коновалова И.Г. Восточные источники. В кн.: Древняя Русь в свете зарубежных источников. Москва, 1999.
2. Велиханова Н. Ибн Хордадбех. Книга путей и стран / Ибн Хордадбех ; пер. с араб., коммент., исследование.
Баку, 1986.
3. Гаркави А.Я. Сказания мусульманских писателей о славянах и русских. Санкт-Петербург : Типография
Императорской Академии Наук, 1870. 308 с.
4. Мартиняк І.Я. Рецепція української фольклорної традиції в арабських джерелах IX–XII століть : дис. канд.
філолог. наук (доктора філософії) : 10.01.07. Львів, 2018. 243 с.
5. Щодра О.М. Між норманізмом та антинорманізмом: дискусії про походження Русі у світлі археологічних
джерел. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спеціальний випуск. C. 709–727.

References:
1. Konovalova I.G. (1999) Vostochnyye istochniki. V knyge: Drevnyaya Ruthenia v svete zarubezhnykh istochnikov
[Eastern sources. In the book: Ancient Ruthenia' in the light of foreign sources]. Moskva.
2. Velikhanova N. (1986) Ibn Khordadbekh. Kniga putey i stran / Ibn Khordadbekh; perevod s arabskogo.
kommentarii. issledovaniye [Ibn Khordadbeh. The Book of Ways and Countries / Ibn Khordadbeh; translation
from Arabic, comments, research]. Baku.
3. Garkavi A.Y. (1870). Skazaniya musulmanskikh pisateley o slavyanakh i Rutheniaskikh [Tales of Muslim writers
about the Slavs and Rutheniasians]. Sankt-Peterburg: Tipografiya Imperatorskoy Akademii Nauk.
4. Martyniak I.Ia. (2018) Retseptsiia ukrainskoi folklornoi tradytsii v arabskykh dzherelakh IX–XII stolit [Reception
of the Ukrainian folklore tradition in Arabic sources of the 9th–12th centuries]: dys. kand. filoloh. nauk (doktora
filosofii): 10.01.07. Lviv. (In Ukrainian)
5. Shchodra O.M. (2019) Mizh normanizmom ta antynormanizmom: dyskusii pro pokhodzhennia Rusi u svitli
arkheolohichnykh dzherel [Between Normanism and Anti-Normanism: Debates on the Origin of Rus in the Light
of Archaeological Sources]. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia istorychna. Spetsialnyi vypusk, pp. 709–727.

ІСТОРИЧНІ НАУКИ