Київська Русь сформувалась як держава завдяки безпосередньому впливу

Константинополя та скандинавських країн (представники останніх і

заснували в Києві правлячу династію Рюриковичів). Тому і не дивно, що
завдяки цим двом факторам: багатовіковій цивілізації Візантії та войовничій
енергії Півночі, новопостала Київська держава змогла швидко досягти свого
унікального статусу на шляху «з варяг у греки». У своїй роботі ми аналізуємо
процес взаємодії цих двох сторін, щоб зрозуміти як це відобразилось на
розвитку Київської Русі, як посередника між двома культурами.
Треба зауважити, що обмеженість відомих писемних джерел вимагають
археологічних аргументів для формування тих чи інших висновків стосовно
історії взаємозв’язків між Руссю та Скандинавією.
Обидва регіони знаходились приблизно на одному рівні соціального й
історико-культурного розвитку, тоді як Візантійська імперія перевершувала
їх в усіх аспектах.
Але після політичних реформ Володимира Великого Київ стає основним
культурно-політичним центром в Східній Європі та Балтійському регіоні.
Завдяки прийняттю християнства суттєво посилилася взаємодія та обмін між
Візантією та Руссю, зміцнені одруженням Володимира на візантійській
принцесі. Відповідно і посилюється роль Київської Русі в якості посередника
по відношенню до скандинавських країн. В цій ролі Київ адаптовував
цінності та норми Візантійської імперії до форми, пристосованої до традицій
слов’ян та скандинавів.
Таким чином можна вважати, що багато нових для себе державних
структур скандинави запозичили з Візантії саме через фільтр Русі, тому що
на початку ХІ ст. Русь стала взірцем для наслідування багатьох сусідніх
країн. Ярослав Мудрий, великий князь київський, який був родичем і
постійним союзником північних конунгів, уособлював собою державу на
максимальному її рівні розвитку. Для своїх скандинавських сусідів він був
еталонним втіленням феодального государя. Саме тому в епоху його
правління скандинавські конунги не просто брали з нього приклад, а й
запозичували багато чого з Русі та відтворювали це у Скандинавії.
, що «саме Русі належить ініціатива в розвитку зазначених взаємин зі
Скандинавією, де значно раніше, ніж у Північних країнах, конституювалася
побудована на візантійських нормах концепція верховної феодальної влади».
Можна сказати, що оскільки Русь брала цивілізаційний пакет у Візантії, то
скандинави так само багато що запозичували вже з Русі, будуючи
принципово нові суспільно-політичні системи і структури. Цей процес
супроводжувався активним обміном духовними цінностями та контактами у
сфері матеріальної культури і мистецтва, між скандинавськими країнами і
Давньою Руссю, а опосередковано і з Візантією .
Культура Києва після хрещення Русі князем Володимиром суттєво
змінилась і стала більш розвинутою саме завдяки візантійським священикам,
майстрам та купцям, які привносили сюди з імперії мову та візантійську
культуру. Оскільки Київ мав тісні зв'язки з Північчю, то і не дивно, що
велика кількість ювелірних, зброярських виробів, предметів релігійного
культу почали потрапляти з Русі у Скандинавію.
 Ф.Андрощук в [1, с. 201] наводить мaтepіaльні свідоцтва присутності
візaнтійcькoї цивілізації у Північній Євpoпі пpeдcтaвлeні знахідками
візaнтійськиx мoнeт, cвинцевиx печаток, aмфорної кераміки, cкляниx
виробів, нaтільниx хреcтів, знайдених, наприклад, в Лyнді, Cигтyні, Упcaлі та
нa Гoтлaнді.
Далі він [1, с. 201-202] проводить аналіз кількісного поширення предметів
імпортованих з Візантії [1, Рис.1] (амфори, порфірит, скло, золотоскляні і
кришталеві буси, шовк і самшитові гребені) за хронологічним періодом [1,
Табл. 1], а також предметів давньоруського походження [1, Табл. 2]. З
наведених в таблицях даних видно, що давньоруські речі присутні в місті
протягом всієї його середньовічної історії. Ф.Андрощук задається питанням:
«Одночасна поява і побутування візантійських і давньоруських речей у
Сигтуні викликають закономірне питання: якими шляхами відбувалося їх
постачання?» Багато дослідників вважають, що предмети візантійського
походження поступали в Швецію через Новгород і тому демонструють
контакти скандинавів не з Візантією, а Руссю.
В [2, с. 102 ] Ф.Андрощук порівнює мечі, знайдені в Кунгс-Хусбю з
відповідними знахідками з України. Загальноприйнятою є думка про місцеве
виробництво цієї групи мечів. Він зауважує схожість Візантійського стилю
орнаменту декору з деякими розписами Софійського собору в Києві.
. Ф.Андрощук аналізує техніку декору цих мечів та робить висновок про
те, що вони були безперечно цінними об'єктами високого соціального
статусу. Це представляє собою цікавий зразок зв'язків між скандинавським
аристократичним середовищем та київським княжим двором в ХІ ст.
В ХІ ст Русь завдяки контактам з Візантією була розвинута в плані
ювелірного мистецтва і тому не дивно, що скандинави багато запозичували
технік та способів обробки ювелірних виробів з Русі. Wladyslav Duczko в [7,
с. 102 ] стверджує, що одним з найважливіших внесків слов'янської культури
в тогочасну європейську були прикраси, виконані в техніці зерні та
філіграні. Поза межами територій, населених слов’янами, єдиним місцем, де
такі прикраси знаходять у великій кількості є Скандинавія [7, Рис.2].
Досліджуючи розповсюдження цих прикрас він робить висновок, що
основним центром виробництва став Готланд, де ремісники використовували
руську зернь для прикрашання чисто скандинавських прикрас. На початку
ХІІ ст готланські ювеліри почали імітувати різні вироби руських майстрів:
намисто круглі випуклі підвіски лучниці з широкими філіграми. Ці
готлансько-руські прикраси були поширені не тільки на острові, а й на
материковій Швеції, наприклад, на острові Еланд та Фінляндії [7].
Торгові зв'язки Pycи зі Скандинавією супроводжувались розповсюдженням
на території останньої предметів культу візантійського походження. Хрест з
написом кирилицею, знайдений у Вісбю та стеатитова ікона з Челунге.
Судячи з таких знахідок на кладовищах Готланду, Ф.Андрощук в [1, с. 204]
робить висновок, що місцеве населення не робило особливої різниці між
західним та східним обрядом.
А Такі дослідники, як, наприклад, Я. Хагланд, що вивчають процеси
прийняття християнства в скандинавських країнах навіть висловлює гіпотезу
про те, що Норвегія за часів правління від Олава Трюггвасона до Харальда
Сурового в конфесійному та ідеологічному плані орієнтувалася на Схід
християнського світу – Русь та Візантію.
Візантійська культура була найбільш розвиненою в тогочасному світі тож
і не дивно, що в скандинавських країнах активно запозичувалися відповідні
художні ідеї. Особливо інтенсивно це відбувалося на острові Готланд. Тут
мистецтво Візантії було постійним фактором, що впливав на художнє життя
впродовж тривалого проміжку часу. Це підтверджують археологічні
знахідки, пам'ятки живопису і скульптури. Розглядаючи пам'ятки живопису
острова, усі дослідники часто пов'язують їх з традиціями візантійсько-
руського мистецтва..
Підводячи підсумки, необхідно зауважити наступне. Завдяки тісним
контактам з Візантійською імперією після прийняття християнства Київська
Русь почала швидко модернізуватися. Оскільки саме в XI-XII ст. взаємодія
між Скандинавією та Київською Руссю досягає свого максимуму, відповідно
зростає значення та роль Русі для внутрішнього розвитку Скандинавських
країн як посередника між ними та Візантією. Це відображається у обміні
предметами матеріальної культури, елементами мови, політичними та
релігійними ідеями, шлюбними зв’язками тощо. Таким чином, вивчаючи
відповідні історичні пам'ятки, джерела, археологічні знахідки зі Скандинавії,
можливо отримувати нову інформацію стосовно тогочасної історії Київської
Русі.