Плани семінарських занять

з курсу “Давня і середньовічна історія України”

для студентів І курсу спеціальності «Середня освіта (історія)»
факультету історії, політології і міжнародних відносин
І семестр

Тема 10: Київська Русь : початок піднесення і розквіту (кінець Х – І пол. ХІ ст.)

1. Прихід до влади Володимира. Завершення формування території Русі. Централізація

влади. Адміністративна реформа. Зміцнення обороноздатності Русі. Військова реформа.
2. Діяльність князя Володимира у правовій сфері. Устав земляний.
3. Спроба реформування язичництва князем Володимиром (шестибожжя): причини, суть,
наслідки.
4. Причини прийняття християнства. Літописна легенда про вибір віри
князем Володимиром. Утвердження християнства на Русі та початок
формування структури давньоруської церкви. Історичне значення
прийняття християнства.
Починаючи з 980 р., Володимир вів інтенсивні пошуки оптимальної з точки
зору об’єднавчих, централізаторських інтересів молодої Київської держави
релігійної структури. Ці пошуки завершилися наверненням Русі у
християнство за візантійським (східним) обрядом, у віровченні якого
втілився багатющий суспільний досвід, нагромаджений в умовах такого
громіздкого й етнічно різнорідного державного утворення, яким була
Візантійська імперія. За недостатньої обізнаності в християнських догматах
та обрядовості, князю, безперечно, було відомо про підпорядкованість
церкви інтересам світської влади. Ця обставина була, мабуть, вирішальною у
запровадженні християнства за візантійським взірцем, який щонайкраще
відповідав системі політичного устрою Київської Русі, що була тоді відносно
єдиною ранньофеодальною монархією.
"Повість временних літ" описує цю сторінку історії, ніби кастинг. До
київського володаря прийшли мусульмани з Волзької Болгарії, хозарські
юдеї, німці-християни від Папи Римського і грецький "філософ". Володимир
з усіма провів співбесіду. Ставив незручні запитання, придивлявся до
поданих "резюме".
Мусульмани не пройшли добору через "сухий закон". Князь пояснив, що
"для русів пиття — це веселощі, не можемо без того бути". Юдеям він
дорікнув тим, що не мають власної країни: мовляв, якщо їхній закон
істинний, то чому Бог вигнав їх із батьківщини? До посланців від папи не
було суттєвих претензій. Єдина заувага звучала загадково: "Наші отці не
прийняли того". Можливо, йшлося про невдалу місію латинського єпископа
Адальберта на Русі у 961–962 роках.
Найбільше ж Володимира вразив грек. Він коротко переповів князеві всю
біблійну історію, згадав про Страшний суд. "Філософ" "показував йому
праворуч праведників, що в радості попереду йдуть у рай, а ліворуч —
грішників, що йдуть на муку".
Щоб зробити остаточний вибір, київський володар вислав розвідників
подивитися на богослужіння різних релігій. Перше місце очікувано здобули
греки. Жодна служба не припала посланцям до вподоби. Тільки в
Константинопольському храмі вони відчули себе ніби на Небі:
— Бо нема на землі такого видовища або краси такої, — не вміємо ми й
сказати. Тільки те ми відаємо, що напевне Бог перебуває з людьми і служба
їх є краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк
чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти, —
вражалися літописні посланці.
Конкурс закінчився, князь ухвалив рішення.
Втім науковці вважають цю розповідь недостовірною, а сам сюжет про
"вибір віри" — "мандрівним", запозиченим. Історикам відома аналогічна
легенда. У ній розповідається про навернення хозарського правителя Булана
у VIII столітті, який обирав поміж трьох релігій та заслуховував
представників різних вірувань. Вона записана в листі хозарського царя
Йосипа до високопоставленого єврея мусульманської Іспанії у другій
половині Х століття. Володар відкинув християнство та іслам, а прийняв
юдаїзм.
Як бачимо, у цій розповіді чи не головним чинником вибору віри є її
естетична сторона. Вибирається та віра, яка є красивішою, естетично
привабливою. Тут варто мати на увазі, що в українців, як і в античних греків,
естетичне перебуває в нерозривному зв’язку із етичним.
Попри естетичні моменти цієї оповіді, все таки вибір Володимиром
християнства подається як вибір розумний. Князь спершу вислуховує
представників різних віровизнань (мусульман, юдеїв, християн). Він не
поспішає з вибором. Після цього ще вислуховує послів, схиляючись на бік
християн. Тобто, його вибір є результат довготривалих розмірковувань.
Зрештою, Володимир йде на Корсунь, щоб завоювати це візантійське місто і
охреститися, взявши собі за жінку цесарівну — сестру візантійських
імператорів. Тому хрещення Володимира, а також і хрещення Русі постають
на сторінках літопису не як «милість Візантії», а як свідомий і
цілеспрямований чин руського правителя.
Розповідь про «вибір віри» князя Володимира зустрічається не лише в
«Повісті минулих літ». У «Бандурієвому грецькому сказанні», яке було
знайдене в другій половині ХVIII ст. в Паризькій королівській бібліотеці,
Якщо ж говорити про князя Володимира, то він мусив вибирати не лише між
християнством, мусульманством та юдейською вірою. Перед ним також
постало питання, на яке християнство (західне чи східне) орієнтуватися.
Адже його бабка Ольга маневрувала між «греками» й «німцями». Зрештою,
князь Володимир мав можливість вибрати ще один варіант віри —
язичницький. Що він і зробив на початках свого правління в Києві.
Щодо часу прийняття християнства самим Володимиром Великим, то на це
дає відповідь чернець Яків Мніх, пишучи, що після тієї події Володимир
прожив 28 років. Дата смерті його незаперечна - 1015 рік, отже охрещення
припадає на 987 рік. Нестор у «Житті Бориса та Гліба» подає також 987 рік.
Обставини склалися для Володимира сприятливо. Року 987 візантійський
полководець Фока повстав проти імператорів і проголосив себе цісарем.
Василь II та Константин звернулися до Володимира по допомогу. В
передумовах цієї допомоги він поставив шлюб з сестрою імператорів
Ганною, а вони, як передумову шлюбу – його охрещення.

Проте, позбавившись небезпеки, візантійські імператори не виконали

обіцянки. Тож Володимир, після тривалої облоги, здобув найкращу з
візантійських колоній в Криму – Корсунь, чи Херсонес. Втрата Корсуня, з
одного боку, а погроза Володимира, що він піде на Візантію, з другого,
примусили імператорів, всупереч забороні, виконати умову й виправити
сестру до Корсуня, де її й обвінчано з Володимиром. Після того він повернув
те місто Візантії, як віно за дружину Володимир вернувся до Києва з
багатими дарами, іконами, мощами святих, трофеями. Вернувся як
переможець у двох війнах і як зять візантійських цісарів. Це був апогей його
слави. У 987 році Володимир охрестився.

Влітку 990 р. почав насаджувати християнство як офіційну релігію Київської

Русі. «І коли прийшов (до Києва),- читаємо в «Повісті»,- звелів перекинути
ідолів – одних порубати, інших спалити. Перуна ж наказав прив’язати до
хвоста коня й тягти Боричевим узвозом». Як засвідчує Нестор, князь
Володимир «наказав будувати церкви й ставити їх по тих місцях, де раніше
стояли кумири (язичницькі боги). І поставив церкву в ім’я святого Василія на
горбі, де стояв ідол Перуна та інші. І по інших містах почали ставити церкви
й призначати туди попів і приводити людей на схрещення по всіх містах і
селах». Такими були перші кроки нової віри на давньоруських землях. Однак
процес християнізації східних слов’ян тривав кілька століть.

Християнізація відкривала шлях до визнання за Київською державою права

посісти чільне місце в політичній структурі тогочасного світу й на входження
до світової християнської спільноти. Як зауважував П. Толочко, внаслідок
прийняття християнства Київська держава стала ідеологічним партнером
більшості країн середньовічної Європи.

Водночас християнізація Русі не перебувала в однобічній залежності від її

міжнародних інтересів та зв’язків. Прийняття християнства було передусім
результатом соціально-економічного, політичного й культурного розвитку
східного слов’янства. Воно відповідало назрілим потребам давньоруського
суспільства, яке за правління Володимира опинилося на переломі
історичного розвитку. Саме тоді відходив у минуле родоплемінний побут
слов’ян, утверджувалися нові, прогресивні для того часу феодальні
виробничі відносини й притаманні їм форми політичного та духовного
життя. Завершувалося об’єднання східнослов’янських земель у складі
Київської держави, стабілізовувалася ситуація на її зовнішніх рубежах.
Послабилися впливи варязької дружинної еліти, яка орієнтувала політику
київських князів на далекі військові походи, через що консервувалися
процеси внутрішнього, насамперед соціально-економічного, розвитку. Тому
від грабіжницьких війн із сусідніми народами місцева знать переходить до
освоєння власних земель, експлуатації своєї челяді. Так народжувалася нова
аристократія, об’єднана матеріальною основою буття (землеволодінням) та
спільними рисами соціальної психології. Пошуки ідеологічних засобів
консолідації цієї еліти й поширення її влади на всі верстви тогочасного
суспільства спричинилися до проголошення наприкінці Х ст. християнства
офіційною релігією.

За правління Володимира не всі давньоруські землі було цілком

християнізовано, але більшість населення навернулася, принаймні
формально, в нову віру. Було закладено основи церковної організації.
Розростаючись у глиб і вшир, вона об’єктивно визначила єдину для всього
населення Київської держави релігійну приналежність. Церква сприяла
територіально-адміністративному зміцненню держави, засновуючи єпископії
в адміністративно-політичних центрах давньоруських земель – князівствах.
Все це відповідало потребам об’єднавчої політики Володимира та
згуртуванню країни. Однак процес християнізації держави відбувався
повільно, інколи виникали гострі конфлікти (надто у віддалених землях).
Населення Київської Русі не завжди схвально реагувало на нові ідеологічні
віяння. Християнські проповідники наштовхувалися на прихований чи
прямий опір, який подекуди переростав у фізичне протистояння.
Ініціаторами й організаторами опору християнству були насамперед
служителі язичницького культу – волхви.
Церква в тогочасному суспільстві провадила гнучку соціальну політику,
виступаючи проти свавілля феодалів, утисків народу та інших крайнощів
суспільного життя.

Вона сприяла утвердженню єдиних для всього населення морально-етичних

норм. Розвиваючи східнохристиянську концепцію верховної державної
влади, церква працювала на утвердження в давньоруському суспільстві нової
політичної моралі. Її діяльність позитивно вплинула на розвиток суспільної
думки, писемності, літератури, книжництва, архітектури, іконопису, духовної
культури загалом. Яскраве свідчення цього – спорудження в Києві у 989-996
роках Десятинної церкви – першої кам’яної церкви у Київській Русі,на її
побудову та утримання якої Володимир виділив десяту частину своїх
прибутків - десятину (звідки і походить назва храму).

Тому можна зробити висновок, що Софіївський собор було закладено 4

листопада 1011 року (за Володимира), а освячення престолу і перша літургія
відбулися 11 травня 1018 року (за Ярослава). Тобто Ярослав закінчив справу
свого батька: він завершив фресковий розпис. Ось і Київський митрополит
Іларіон, сучасник зведення храму, підтверджує це у своєму «Слові про Закон
і Благодать». Київський храм не був простим відтворенням образу Софії
 Константинопольської. Але, як і вона, Софія Київська стала символом
поєднання божественного начала і державної влади.
Офіційне запровадження християнства у Київській Русі справило позитивний
вплив на життя її народу. Люди тим самим прилучалися до світової культури,
книжності й мистецтва, освіти і наукових знань. Встановилися постійні
зв'язки Давньоруської держави з іншими християнськими країнами. Церква
ревно турбувалася про зміцнення державності, про піднесення авторитету
князя. І влада платила їй піклуванням, з перших днів узявши на себе
матеріальне утримання релігійної організації.
Літописи не зберегли ані вказівок про організацію Церкви за Володимира, ані
імен перших ієрархів. Побіжно згадується єпископів та митрополита у
зв’язку з Володимировими радами та учтами. Не вдається скласти списка
перших митрополитів, та й невідомо, чи були вони. Одні дослідники
називали першим митрополитом Михайла, інші - Леона, треті - Івана.
5. Зовнішня політика Володимира Великого.

Джерела:

1. Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / уклад., комент. В. Ю. Короля. Київ,

2001. 448 с.
2. Коротке зведення писемних джерел про слов’ян (І – поч. ІІ тис. н. е.) // Давня історія
України. Київ, 1995. Кн. 2. С. 198–205.
3. Кульчицький С. В., Ганжа О. І. Хрестоматія з історії України. Київ : Освіта, 1998. 176 с.
4. Літопис Руський. За Іпатським списком / переклад Л.Є.Махновця. Київ: Дніпро, 1989.–
590 с. [Електронне джерело] URL: http://izbornyk.org.ua/litop/lit.htm ].
5. Повість врем’яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово,
комент. В. В. Яременка. Київ, 1990. 558 с. [Електронне джерело] URL :
http://izbornyk.org.ua/pvlyar/yar.htm ].

Література:

1. Брайчевський М. Утвердження християнства на Русі. Київ: Наукова думка, 1988. 261 с.

2. Брайчевський М.Ю. Вибране / Наук. ред. Ю. Кухарчука. Київ : Вид-во ім. Олени Теліги,
2009. Т. I. Суспільно-політичні рухи в Київській Русі. Історична думка в Київській Русі.
720 с.
3. Висоцький С.О. Хто й коли побудував Софійський собор у Києві. Український історичний
журнал. 1990. № 2. С.145-148.
4. Греков Б. Киевская Русь. Москва : Госполитиздат, 1953. 567 с.
5. Данилевський І.М. Древняя Русь глазами современников и потомков (ІХ-ХІІ вв.).
Москва : Аспект Пресс, 1998. 399 с.
6. Історія України в особах, IX–XVIII ст. / Авт. кол.: В. Замлинський (керівник), І.
Войцехівська, Н. Герасименко, О. Гуржій, І. Діптан, С. Єкельчик, А. Іваненко, М. Котляр,
М. Палієнко, В. Панашенко, В. Пащенко, Н. Пономаренко, О. Путро, В. Ревегук, П. Сас, Г.
Сергієнко, В. Смолій, В. Щербак, Н. Яковенко, Б. Яремченко. Київ : Вид-во “Україна”,
1993. 396 с.
7. Котляр М. Ф. Історія давньоруської державності. Київ : Київський славістичний ун-т,
2002. 234 с.
8. Котляр М. Історія України в особах: Давньоруська держава. Київ, 1996. 239 с.
9. Котляр М. Київська Русь-перша українська держава. Політика України. 1997. № 3. С.42-
48.
10. Кушинська А. Елементи звичаєвого права в “Руській правді”. Історія України. 1999. №
38. С. 5-6.
11. Моця О.П. Київська Русь і країни Європи: характерні риси слов’янської державності, рівні
міжнародних відносин та напрями контактів. Український історичний журнал. 2007. № 1.
С. 4-19 [Електронне джерело] URL: http://history.org.ua/JournALL/journal/2007/1/1.pdf
]
12. «Правда Руська» Ярослава Мудрого: початок вітчизняного законодавства: навч. посіб. /
уклад.: Г.Г.Демиденко, В.М.Єрмолаєв; вступ. сл. В.Я.Тація. 2-ге вид., змін. та допов.
Харків: Право, 2017. 392 с.
13. Ричка В.М. Духовенство в класово-становій структурі давньоруського суспільства .
Український історичний журнал. 1989. № 6. -С. 76-87.
14. Ричка В.М. З історії формування державної території Давньої Русі (ІХ – перша третина
ХІІ ст.). Український історичний журнал. 1985. № 9. С.82 – 91.
15. Ричка В. М. "…И просвѣти ю крещеньем святым" (Християнізація Київської Русі) / НАН
України. Інститут історії України, Центр досліджень з історії Київської Русі. Київ :
Інститут історії України, 2013. 222 с. [Електронне джерело] URL:
http://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-6809-8/978-966-02-6809-8.pdf ]
16. Ричка В. М. "Вся королівська рать" (Влада Київської Русі). Київ : Інститут історії України,
2009. 180 с. [Електронне джерело] URL: http://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-5142-
7.pdf ]
17. Ричка Володимир Хрещення Русі 988 р.: ідейний зміст літописного сюжету. RUTHENICA.
2004. 3.- С. 93-102. [Електронне джерело] URL:
18. http://history.org.ua/JournALL/ruthenica/3/5.pdf ].
19. Ричка В. М. «Київ – Другий Єрусалим»: з історії політичної думки та ідеології
середньовічної Русі Київ : Ін-т історії України, 2005. 243 с. [Електронне джерело]
URL: http://history.org.ua/LiberUA/966-02-3792-8/966-02-3792-8.pdf ]
20. Ричка В. М. Лицар Духу: Володимир Великий в історії та пам’яті. Київ : Інститут історії
України, 2015. 132 с. [Електронне джерело] URL: http://history.org.ua/LiberUA/978-966-
02-7603-1/978-966-02-7603-1.pdf
21. Ричка В. М. Святий рівноапостольний князь Володимир Святий в історичній пам′яті /
НАН України. Інститут історії України. Центр досліджень з історії Київської Русі. / Київ :
«Видавничий дім «Скіф», 2012. 208 с. [Електронне джерело] URL:
http://www.history.org.ua/?litera&id=7639&navStart=61 ].
22. Ричка В. М. Церква Київської Русі: Соціальний та етнокультурний аспект Київ : Ін-т
історії України НАН України, 1997. 206 с.
23. Толочко П. Володимир Святий, Ярослав Мудрий. Київ : АртЕк, 1996. 216 с .
24. Україна крізь віки : в 15 т. / ред. В. А. Смолій; НАН України, Ін-т археол. України, Ін-т
історії України. Київ : Альтернативи, 1998 – 2000. Том 4 : Київська Русь / Толочко О.П.,
Толочко О.П. Київ : Альтернативи, 1998. 352 с.
25. Рыбаков Б. Мир истории. Москва : Наука, 1984.
26. Сидоренко О. Ф. Українські землі у міжнародній торгівлі (IX – середина XVII ст.). Київ :
Наук. думка, 1992. 229 с.
27. Смолій В., Ричка В. Київська Русь: становлення та шляхи історичного розвитку. Історія
України.1997. № 8,9,10.

Питання для самоконтролю:

1. Яких меж на сході та заході сягали Володимирові володіння в часи найбільшої
могутності?
2. Дайте оцінку адміністративної реформи Володимира Великого.
3. Дайте порівняльну характеристику адміністративних реформ, проведених князем
Святославом і Володимиром Великим.
4. Дайте оцінку військової реформи Володимира Великого.
5. Проаналізуйте літописну легенду про вибір віри князем Володимиром Оцініть значення
запровадження на Русі християнства.
6. Чим славилася церква Богородиці (Десятинна), збудована Володимиром?
7. Якими були наслідки запровадження християнства в Київській державі у внутрішній
політиці?
8. З якими державами сусідила Київська Русь часів князя Володимира на своїх західних
кордонах?
9. З якими державами Київська Русь часів Володимира Великого підтримувала найтісніші
відносини?

У першому питанні зауважте, що найпершим здобутком Володимира Великого

на престолі стало об’єднання усіх земель східних слов’ян в одній державі. Які племінні
союзи були підпорядковані Києву завдяки походам князя Володимира Святославича ?
Слід розкрити причини проведення і суть адміністративної реформи Володимира
Великого, в результаті якої князь ліквідував племінні княжіння і зміцнив центральну
владу. Поясніть, з якою метою князь виділив уділи і передав їх своїм намісникам. Чому є
підстави вважати, що в такий спосіб Володимир Великий утвердив династичну ідею,
відповідно до якої до управління державою могли бути залучені виключно представники
правлячої династії.
Поясніть, що стало причиною наростання відцентрових тенденцій наприкінці
правління Володимира. Наведіть факти, які свідчать що наступник Володимира Великого
– князь Ярослав Мудрий прагнув до одноосібного володарювання.
Розкрийте суть військової реформи Володимира Великого. Поясніть, чому є підстави
вважати, що відбулося злиття військової системи й системи феодального землеволодіння.
Охарактеризуйте заходи Володимира Великого щодо зміцнення обороноздатності
Русі (спорудження міст-фортець, створення міцної оборонної лінії).
Доведіть, що великий князь київський Володимир, розгортаючи широку програму
реформ, мав на меті посилити великокняжу владу.
У другому питанні слід взяти до уваги, що правова система Русі на першому етапі її
існування була сформована на засадах традицій звичаєвого права, органічно пов’язаного з
державою, що формувалася. Право було системою правових норм, що складалися з
санкціонованих, тобто визнаних державою, звичаїв. Держава забезпечувала їх дотримання
і захищала від порушень. До найдавніших норм звичаєвого права східних слов'ян,
зокрема, належали норми, що регулювали порядок здійснення кровної помсти, проведення
деяких процесуальних дій.
Зауважте, що у X ст. з'являється князівське законодавство. Особливого значення
набувають статути (устави) Володимира Великого та Ярослава Мудрого, які були
покликані встановити правові засади відносин держави і церкви, світської та духовної
влади, визначити правовий статус духовенства та юрисдикцію церкви. Які важливі
нововведення запровадили церковні статути у фінансове, сімейне та кримінальне право?
Устав Володимира Великого з’явився у 995-996 рр. у вигляді грамоти, яка визнавала
право церкви на застосування норм церковного законодавства. Закон руський (або Устав
руський). Посилання на це джерело знаходимо в русько-візантійських договорах 911 і 944
рр. Отже, він існував задовго до появи Руської Правди (правда, невідомо, в якому вигляді
- усному чи письмовому).
У третьому питанні з’ясуйте причини реформування язичництва князем
Володимиром (шестибожжя). Охарактеризуйте пантеон богів. Чому язичницький етап
релігійної реформи не сприяв процесу формування нових суспільних відносин, а
державотворчий потенціал модернізованого язичництва був явно недостатнім для такої
великої та поліетнічної держави, як Київська Русь.

У четвертому питанні слід висвітлити процес пошуків оптимальної з точки зору

об'єднавчих, централізаторських інтересів Київської держави релігійної структури.
Опираючись на літописну розповідь про вибір віри князем Володимиром, поясніть, чому
пошуки завершилися наверненням Русі у християнство за візантійським (східним)
обрядом. Слід висвітлити процес утвердження християнства та початок формування
ієрархічної структури Церкви в Київській Русі, еволюцію економічного становища
Руської православної церкви, проаналізувати суть і характер взаємовідносин між Церквою
та князівською владою за правління Володимира Великого. Чому християнство
відповідало назрілим потребам руського суспільства, яке за правління Володимира
опинилося на переломі історичного розвитку ? Чому є підстави вважати, що христянство
дало поштовх до розвитку держави ? Яким чином прийняття христянства вплинуло на
розвиток культури Русі?
У п’ятому питанні проаналізуйте зовнішню політику Володимира Великого. Чим
обумовлювалось розширення політичних контактів Русі ? Доведіть, що Київська Русь в
кінці Х – І пол. ХІ ст. посідала одне з центральних місць в системі європейський
політичних взаємовідносин.