4.

Дайте оцінку реформам Володимира Великого та розкрийте

значення прийняття християнства для подальшого політичного та
культурного розвитку Київської держави.
Реформи Володимира Великого — програма Володимира Святославича
орієнтувалась на відновлення досягнень Аскольдової доби, але за нових умов кінця X
— початку XI ст. Реформи Володимира охопили широке коло проблем.
Військова реформа Володимира спрямовувалася на посилення оборони держави.
Мета її полягала в ліквідації «племінних» військових об'єднань і злитті воєнної системи
з системою феодального землеволодіння. Великий князь роздавав земельні маєтності
конкретним особам із зобов'язанням військової служби та організації оборони в
масштабах тих володінь. Наслідки військової реформи виявилися дуже скоро і мали
великий вплив на хід державних справ. З одного боку, вона дозволила створити
могутній заслон на південних рубежах країни проти степовиків, а з другого —
спричинила утворення нової або молодшої знаті — дружини, цілком залежної від
великого князя. В давньоруському епосі новостворена знать була опорою Володимира
на противагу родовому боярству.
Судова реформа Володимира полягала в розмежуванні єпископського та місцевого
судів. Спроба ввести смертну кару за особливо тяжкі злочини зазнала невдачі.
Освітня реформа - з прийняттям християнства освіта і шкільництво набули розвитку,
завдяки чому Русь прилучилася до античної культури та науки. Перше свідчення про
школи на Русі датоване 988 р. і пов'язане з її хрещенням. Князь Володимир відкрив
при Десятинній церкві школу «книжного вчення», в якій навчалося 300 дітей. Вони
функціонували як школи підвищеного типу, де викладали 7 вільних мистецтв.
Навчання здійснювалося у процесі роботи з книжкою, з текстом. Молодь готували до
діяльності в різних сферах державного, культурного та церковного життя.
Релігійна реформа - очевидний крах давньоруського язичництва примусив князя
серйозно замислитися з приводу дальших кроків у релігійній сфері життя.
Християнство було не єдиним варіантом. Реальна ситуація пропонувала цілий ряд
інших альтернатив: юдаїзм, іслам, буддизм. На перше місце закономірно
претендувало християнство, проповідуване переважною більшістю країн, з якими Русь
мала найтісніші стосунки: з Візантією, Чехією, Польщею та іншими. Після хрещення
киян, Володимир наказав ставити храми по тих місцях, де стояли ідоли. Першою
збудував Василіанську церкву на Перуновому горбі в Києві. До новозбудованих церков
князь призначив попів, привезених з Херсонеса, вони мали охрестити народ та саме
місто.
Запровадження християнства мало позитивні наслідки для розвитку Київської Русі (і
не тільки в культурному та духовному плані). Воно зміцнило авторитет і владу князя,
сприяло розбудові держави. Тіснішими ставали стосунки Володимира, що тепер
належав до християнської "сім'ї правителів", з іншими монархами. Прийняття
християнства мало позитивні наслідки й для внутрішнього життя країни. Оскільки
вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі
знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її
складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими
моделями управління. А в самому суспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча
установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне й культурне єднання, а й
справляла величезний вплив на культурне і господарське життя. На час хрещення Русі
провідну роль у Європі відігравали християнські держави, які виявляли явну погорду
до поганських племен. Отже, щоб увійти в коло європейських народів, закріпити за
собою місце в міжнародній політичній структурі і налагодити взаємовигідні,
рівноправні стосунки з християнськими державами, треба було прийняти
християнство, тобто замінити багатобожжя єдинобожжям.
Велику роль у підвищенні культурного рівня населення відіграли монастирі, де велося
літописання, створювались бібліотеки, школи, малювання, ікони. В Київській Русі
існувало до 30 монастирів. Першим і найбільшим була Києво-Печерська Лавра
заснована у 1051 році. Назву «Печерський» монастир отримав від печер, де мешкали
його перші поселенці. Засновниками монастиря вважалися ченці Антоній та Феодосій.
Тут працювали Нестор-Літописець, чернець-живописець Алімпій, чернець-лікар Агапіт.