Запровадження християнства на Київській Русі: політична

доцільність чи духовно-релігійна потреба

Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що
розтягнувся у часі на багато століть, пройшовши кілька важливих стадій:
спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до
язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових
релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією
Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.
Отже, християнство на державному рівні на Русі запровадив Володимир
Святославович. Офіційно, на церковному рівні, вважається, що відбулося
це у 988 році, хоча, очевидно, цей процес відбувався не один рік через
величезний розмір держави та картатість населення. Мабуть, із
впевненістю сказати, що Русь стала цілком християнською стало можливо
років через сто після 988 року. Передумов для цього декілька.
По-перше, у надважливому центрі Русі, Новгороді, хрещення почалося
лише 990 року, і тривало не один рік, так як північне населення Русі
скептичніше ставилося до нової релігії.
По-друге, хрещення відбувалося «вогнем і мечем», руйнувалися
язичницькі капища. Відповідно, такі дії потребували підготовки, певного
часу на виконання та ще більше часу на те, щоб примусово охрещена
спільність припинила спротив і прийняла нову релігію.
По-третє, значно швидше нова релігія поширювалася по містах,
оминаючи невеликі поселення.
По-четверте, каста волхвів, служителів культів язичництва, користувалася
неймовірною повагою у населення і деякий час після впровадження нової
релігії мала значний вплив. І лише їх повне знищення, а скоріше –
зникнення можна було вважати за перемогу нової релігії. Саме через ці
пункти необ’єктивно буде стверджувати, що християнство було
впроваджено за декілька років.
Християнство не було новинкою на Русі: існують свідчення про
«Аскольдове хрещення». Також Ольга офіційно прийняла християнство.
Проте в самій Україні хрещення княгині, якщо й було толерантно
сприйнято щодо особистої справи Ольги, не було сприйнято в суспільстві.
Ймовірно саме активні спроби княгині запровадити нову релігію
викликали значне невдоволення і реакцію язичницької спільноти. У
результаті в 961 р. Ольга фактично була усунута від влади, яка повністю
перейшла до рук Святослава. Наступник його Володимир ще в більшій
мірі продовжував діла Ольги. Головна справа його життя – хрещення й
охрещення цілої Русі сталося саме за прикладом Ольги. Літопис оповідає,
що під час шукання ліпшої віри, спитав він старих бояр поради і вони
відповіли йому: «якби віра православна була зла, то бабка твоя Ольга не
прийняла б її, а вона була мудріша від всіх людей». Так літопис ставить у
внутрішній зв’язок ці дві кардинальні події – хрещення Ольги і хрещення
Русі” . Таким чином, якщо і був “вибір віри” Володимиром, то він був суто
формальним. На кінець Х ст. Україна вже була частиною
загальноєвропейського, християнського світу, в напрямку якого
спрямувала країну мудра володарка України Руси – княгиня Ольга. Тобто,
хоча русичі і не досить дружньо зустрічали нову державну релігію, для неї
був певний ґрунт у руському суспільстві. А чому ж саме православ’я?
«Повість» пропонує легенду про вибір релігії Володимиром.
Іслам не сподобався князю, адже забороняв алкоголь. Але в ісламі йому
сподобалось, що там можна мати багатьох жінок.
Представники католицизму майже не мали шансів, адже Володимир,
посилаючись на часи Ольги, коли католицька місія в Русь провалилася,
також не пристав на доводи на користь «західного християнства».
Іудаїсти із Хозарського каганату також пропонували свою релігію. Проте
Володимирові не сподобалася доля євреїв, котрих вигнали з їх
Батьківщини.
Проте дещо об’єднувало усі ці релігії – вони були монотеїстичними, тобто
мали лише одного верховного Бога. Таким чином, лишалася ще одна –
православ’я. Звісно, згідно з «Повістю…» обрана вона була не за
залишковим принципом, причинам цього вибору присвячена не одна
сторінка. Якщо ж підійти до питання пошуку причин обрання
православної віри з точки зору логіки, то можна побачити такі основні
пункти:
- мова проповідей. Православні літургії велися слов’янською мовою і
були б одразу зрозумілими населенню, на відміну від служінь на латині,
арабській мові чи «єврейських» мовах
- культурні зв’язки. Так склалося, що Русь розвивалася у тісному контакті
з Візантією. І релігія греків викликала більше довіри у русів, ніж інші,
значно менш відомі.
- ієрархія у суспільстві. Наприклад, у католицизмі духовенство мало
верховенство над світською владою. Було б досить дивно, якщо б
Володимир власноруч поступився своїм статусом новоствореній релігії. У
«грецькій вірі» світська влада домінувала над релігією, тому це було дуже
на руку князеві.
 Прийняття християнства значно вплинуло на подальший розвиток
Київської Русі:
1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню
та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов’ян.
Християнство, сформоване як релігія класового суспільства, освячувало
владу панівної еліти, соціальну диференціацію та всю феодальну систему.
Водночас воно рішуче стверджувало рівність усіх перед Богом, чим
закладало принципово нові підвалини в ідеологічні моделі майже всіх
соціальних рухів, у тому числі – антифеодальних.
2. Православ’я стало надійним ґрунтом для створення могутньої,
централізованої самодержавної країни. До кінця 80-х рр. Х ст. Русь була
слабко консолідованою, поліцентричною державою, що зберігала єдність і
форму завдяки мечам великокнязівської дружини. Одночасне проведення
адміністративної та релігійної реформ якісно змінило ситуацію. Сприяючи
централізації, вони зламали сепаратизм місцевих князів та племінних
вождів, утвердили єдиновладдя київського князя як основу політичної
моделі управління Руссю (християнське єдинобожжя стало своєрідним
ідеологічним підґрунтям утвердження особистої влади верховного
правителя).
3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету
держави. Хрещення Русі та одруження на Багрянородній сестрі
візантійського імператора ввели Володимира у коло християнської сім’ї
європейських правителів, а Давньоруській державі відкрили шлях до її
визнання європейською християнською спільнотою. З того часу великий
князь ставав повноцінним суб’єктом міжнародного права: кордони його
держави вважалися недоторканними (бодай номінально); на полі бою
княжих воїнів брали в полон, а не в рабство та ін. Запровадження нової
віри не стало основою ідеологічної та політичної залежності від
Константинополя. Навпаки, воно сприяло налагодженню і розширенню
плідних зв’язків, побудованих на принципі рівноправності, з багатьма
європейськими країнами. Це підтверджують тісні контакти з Німеччиною,
Польщею. Швецією. Римом. Після християнізації Русь була навіть тісніше
пов’язана із Заходом, ніж із Візантією, про що свідчать численні шлюбні
угоди династії Рюриковичів. Зокрема, потягом Х-ХІІІ ст. вони уклали 83
шлюби з представниками західноєвропейських родин, а з членами
візантійських династій – лише .
4. Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна
світобачення та світосприйняття населення Давньоруської держави.
Особливістю язичницького світогляду було обожнення природи.
Язичництво пригнічувало людську душу і виховувало страх перед
природних силами. Оголошення християнством Бога надприродною
силою, яка керує світом, докорінно змінило ситуацію, позбавивши людину
цього страху. Поступово відбувається зміна акцентів у релігійній вірі: він
переноситься із зовнішнього на внутрішній світ людини, внаслідок чого
людина отримує свободу вибору поведінки. Справедлива розплата чекає в
потойбічному світі. Такі якісні зміни помітно вплинули на звичаї та
мораль ранньофеодального суспільства: певною мірою пом’якшилися
стосунки між людьми, було усунено полігамію, засуджено звичаї родової
помсти, поліпшилося ставлення до бідних, особливо до рабів.
5. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла
розвитку писемності, літератури, архітектури та мистецтва. Прийняття
християнства стало великою культурною революцією. Але у Х ст.
Візантійська імперія була найцивілізованішою державою Європи.
Прийнявши християнство, Русь за досить короткий час перейняла кращі
досягнення розвинутої візантійської культури.
Отже, запровадження християнства на Русі, безумовно, було явищем
прогресивним. Воно сприяло формуванню та зміцненню феодальних
відносин, розвитку державності, зростанню міжнародного авторитету,
розвитку культури.