Релігія давніх слов’ян

Підготував Лесик Микола

Слов'янська релігія — сукупність вірувань, міфів та культових
 практик слов'ян. Відноситься до політеїстичних релігій, однак
при цьому має пантеїстичні та дуалістичні акценти. Інформації
про релігію слов'ян дохристиянського періоду в історичних
джерелах збереглося не надто багато. На сьогодні не збереглося
жодного безпосереднього джерела — є лише короткі
повідомлення християнського періоду, списані не
зорієнтованими безпосередньо в темі авторами чи хроністами,
що жили кількома десятками або навіть сотнями років пізніше
прийняття християнства. Повна реконструкція слов'янських
вірувань нині не є можливою, а здійснювані спроби часто
викликають сумніви щодо їхньої вірогідності. Реконструкція
передусім опирається на відомості про давні вірування, що
збереглися у фольклорі, та вірування, що мали місце вже після
прийняття християнства. Також мають значення дослідження в
теорії релігії.
На фоні інших язичницьких релігійних систем Європи релігія
слов'ян є однією з найгірше збережених. У результаті зіткнення
слов'янської та християнської культур починаючи з VI століття
 був запущений поступовий процес витіснення власних вірувань і
християнізації, остаточно завершений на рівні держав у XIII
столітті, коли Німеччина приєднала до себе Полабію, а на рівні
окремих осіб та груп осіб — у XV—XVI століттях. Деякі залишки
давньої слов'янської релігії збереглися у фольклорі й нині, хоча
форма та обсяги матеріалу породжують різні сумніви, а
релігієзнавчі дослідження, що спираються на сучасні наукові
методи, рідко набувають широкого визнання.
Хоча слов'яни та пов'язані з ними система вірувань і, можливо,
етногенетично балти займали гігантські простори Європи (більша
частина території на схід від Лаби без урахування територій, на яких
мешкали угорці та кочовики), не збереглося жодного цілісного
переказу, який би описував їхні вірування. Християнізація слов'ян
тривала кількасот років, з її метою готували місіонерів або навіть цілі
монастирі та дієцезії, однак це не дало результатів у формі більш
широкої характеристики культу, з яким вони боролися. Не зберігся
відповідник старшої Едди, яка нині слугує для реконструкції релігії 
германців та скандинавів, і тим більше рідні язичницькі джерела на
кшталт скандинавських саг. У результаті релігію та міфологію слов'ян
 можна реконструювати хіба що опираючись на лаконічні згадки в
іноземних хроніках або на власні хроніки, написані у більш пізні часи
— принаймні вже через декілька десятків років після моменту
завершення християнізації. Найчастіше це короткі повідомлення, що
являють собою набір цікавих фактів або наклеп на язичницький
ідолопоклонницький культ.
Цінними джерелами є руська Повість минулих літ (декілька описів язичницького
культу перед прийняттям Руссю християнства у 988), німецька Хроніка Тітмара (опис
полабського язичницького храму у Радогощі) та чеська Хроніка чехів Козьми
Празького (опис процесу ворожіння, що вказує на існування в ті часи групи жінок, що
займаються магією). Неоціненним є набагато старший від вищезазначених
візантійський текст авторства Прокопія Кесарійського. У своїй Історії війн він описав
звичаї слов'ян, які у VI столітті почали атакувати Візантію. Також він коротко описав і
вірування слов'ян. Чимало згадок на тему язичницької релігії можна знайти в
джерелах, що стосуються Русі та Полабії. Натомість своєрідною «білою плямою» є 
Польща. Перші хроністи — Галл Анонім та Вінцентій Кадлубек — в основному не
виявляли жодного інтересу до язичницької релігії. Навіть згадуючи про язичницькі
повстання в Польщі у 1030-х вони ігнорували їхню релігійну основу. Зацікавленість
власним язичництвом у Польщі зросла в часи пізнього Середньовіччя. Інформацію
щодо імен богів та культових місць надав Ян Длугош, однак вона не має надто великої
цінності. Навряд чи автор користувався давніми джерелами — він скоріше
переказував викривлене розуміння язичництва через півтисячоліття після
завершення процесу християнізації Польщі.
Унеможливлює реконструкцію слов'янської релігії і сам стан джерел.
До наших часів дійшли лише нечисленні згадки на тему деяких
релігійних практик, імен богів та забобонів. Бракує ширшого
матеріалу, який дозволив би реконструювати слов'янський пантеон.
Не можна з повною впевненістю визначити, які божества з різними
іменами були насправді тотожними одне з одним та з яким ступенем
вірогідності можна говорити про єдину релігію усіх слов'ян. Великою
проблемою є також питання християнської інтерпретації язичництва.
Християнські автори уявляли язичницьку релігію з позицій
монотеїзму. Це вводило в оману не тільки через вороже ставлення
християнства до язичництва, але й через нездатність зрозуміти чужу
культуру — німецькі хроністи трактували інформацію про язичницькі
практики з позицій християнського світогляду. Ще одна проблема
виникає з труднощів, пов'язаних з відтворенням змін, що наставали у
слов'янській релігії у результаті взаємодії з іншими релігійними
системами — християнством, дуалістичними іранськими культами, 
маніхейством та богомильством чи скандинавськими віруваннями.
Інституціалізація язичницької релігії в Полабії вважається
результатом впливу християнства, а створення ідолів на Русі
пов'язується з прийняттям деяких елементів варязьких культів. У
результаті залишається відкритим питання, якою була первинна
форма слов'янської релігії.
Дослідження слов'янської релігії ведуться кількома способами. Суто історичний
метод в основному виключає повне відтворення слов'янських вірувань. У результаті
аналізу самих джерел можна лише вказати на деякі головні елементи релігії та чужі
впливи. Неможливо натомість охопити розвиток у часі або регіональні відмінності.
Це призводить до виразного дослідницького песимізму, помітного, наприклад, у
присвячених даній темі працях польського вченого Станіслава Урбанчика. Дослідник
стверджує, що «історія дослідження слов'янської релігії — це історія розчарувань».[1].
Такої ж думки дотримується й інший польський дослідник — Єжи Стшельчик.[2] В
інший спосіб до вирішення цієї проблеми підходять етнологи й релігієзнавці.
Особливо зараз вони намагаються відтворити слов'янські культи порівняльними
методами. Вони знаходять релікти язичницьких вірувань в оповіданнях уже
християнської доби, намагаючись зазначити, в якому місці Бог, диявол або певний
святий заміняють собою постать язичницького божества чи демона з набагато
давнішого оповідання. Інші аспекти фольклору — звичаї, язичницькі свята, магічні
практики чи способи святкування, як забуті, так і досі існуючі — можуть
наштовхнути на слід язичницьких вірувань. Має значення також усе повніше
осягнення теорії релігії — механізмів, що контролюють процеси зародження та
розвитку релігії у пов'язаних із собою культурах або в масштабі всього людства.
Особливе значення мають у цьому питанні загальні висновки, що стосуються 
індоєвропейських народів, пов'язані з дослідженнями Г. Дюмезіля чи так звана
концепція бріколажа антрополога Клода Леві-Стросса.[3] Все більш важливими стають
також археологічні методи, що дозволяють віднаходити давні язичницькі храми або
культові місця. Прикладом може слугувати відкритий у 1990-х язичницький храм у 
Вроцлаві, який за часом сягає, вірогідно, вищезгаданого періоду язичницьких
повстань.
Дякую за увагу!