4. Християнізація Русі у ІХ–Х ст.

Запровадження християнства як
державної релігії Володимиром Святославичем.

Утвердження християнства на Русі – тривалий складний процес, що

розтягнувся у часі на багато століть, пройшовши кілька важливих стадій
спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького
середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери
впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі,
протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

Аскольдове хрещення — перша спроба охрестити Русь, проведена

київським князем Аскольдом у 860.
Християнізація русів розпочалася у 860-х роках і стала першим етапом
процесу християнізації східних слов'ян, який тривав до XI століття.
Незважаючи на його історичне та культурне значення, записи, що детально
описують подію, важко отримати. В 980-х роках, за часів Володимира,
функції державної релігії Київської Руси християнству були повернені.
Історичні джерела про першу християнізацію русів
Найбільш авторитетним джерелом про першу християнізацію русів є
енциклічний лист Константинопольського патріарха Фотія (до початку
867 р.). Посилаючись на русько-візантійську війну 860 р., Фотій повідомляє
східним патріархам та єпископам, що після звернення булгар до Христа в
863 р., руси настільки ревно наслідували цей приклад, що він вважав
розумним послати на їх землю єпископа.
Візантійські історики приписували передбачувану перемогу під час набігу
русів на Константинополь у 860 році Богородиці. Це переконання диктувало
таку інтерпретацію: вражаючись чудесами, якими вони були свідками під
стінами імператорської столиці та скорботні горем, яке спіткало їх, руси
відправили послів до Фотія і попросили його послати єпископа до їхньої
землі.
Аскольд, відповідно до переказу, записаного в Київському Початковому
літописі, прийняв християнство під ім'ям Миколая.
Однак обмеженість в перейманні візантійського християнства Аскольдом,
його нехтування специфікою слов'янського світобачення призвели до того,
що у 882 році новгородський князь Олег, використавши язичницьку
опозицію, захопив Київ.
Багато впливових дружинників князя Ігоря (912–945 рр.) були християнами.
Першою правителькою Русі, що офіційно прийняла християнство, стала
вдова князя Ігоря княгиня Ольга. Під час її перебування в 957 р. у
Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого
державного титулу «дочки» імператора, для чого Ольга приватно
(найправдоподібніше у Києві 955 р.) прийняла хрещення. У своєму почті
Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідав Костянтин VII
Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня почала
проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши
«требища бісівські» і побудувавши дерев’яну церкву святої Софії. Проте
заходи Ольги не дали бажаних наслідків. По-перше, не одержавши
політичних переваг від Візантії, княгиня Ольга повернула свій погляд на
Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства. За
свідченням німецьких хроністів, посли від княгині Ольги у 959 р. «просили
посвятити для цього народу єпископа і священників». У відповідь було
прислане на Русь посольство на чолі з єпископом Адальбертом. Проте вже у
962 р. він повернувся ні з чим. По-друге, намагання зберегти власну
самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському
суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва. Діяльність
Ольги не знаходила підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть
син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовився в свій час від
прийняття християнства, але його сини Ярополк і Олег, ймовірно, стали
християнами. Продовжити справу своєї бабусі – хрестити Київську Русь і
проголосити християнство державною релігією – зміг лише князь Володимир
Великий.

Спочатку князь Володимир зробив спробу модернізації язичництва,

спробу пристосувати його до потреб централізованої держави. Язичницькі
боги на чолі з Перуном повинні були викликати у людей не тільки повагу,
але і страх, символізувати волю правителя, обов'язковість його наказів,
невідворотність покарання.
Для цього на Старокиївській горі було створено пантеон, де, судячи з
мініатюр Радзивілівського літопису, боги мали дійсно урочистий і грізний
вигляд. Більш того, за переказами, Володимир відродив забутий і, очевидно,
не вельми популярний звичай людських жертвоприношень, щоб надати
новому культу трагічно пишного характеру:
"І приносив їм жертви, називаючи їх богами, - говориться в "Повісті
временних літ", - і поганилася кров'ю земля Руська і горб той". Те ж саме
робилося й у Новгороді.
Однак проведена реформа язичництва не досягла своєї мети. Міцніючий клас
феодалів на чолі з князями вимагав нової релігії. Найповніше інтересам
верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. У
Візантії - на відміну від західноєвропейських країн - церква та її служителі
були підвладні імператору і всіляко сприяли зміцненню центральної влади.
Певну роль відіграло і те, що дозволялося богослужіння національними,
зрозумілими народу мовами.
Вирішивши прийняти християнство, Володимир став діяти стрімко . Його не
влаштовувала звичайна практика прийняття християнства, що існувала на
той час, за якою новонавернений монарх ставав “сином” імператора, тобто
васалом. Скориставшись з прохання імператора Василя II допомогти
придушити повстання в одній з візантійських провінцій, князь поставив йому
декілька умов: визнати Русь християнською державою, укласти союз і
віддати йому в дружини сестру Анну.
Імператор прийняв умови, але виконувати їх не поспішав, хоч Володимир
свої зобов'язання виконав.
Тоді київський князь захопив володіння Візантії в Криму, взяв місто
Херсонес (Корсунь) і звідти продиктував імператору колишні вимоги.
Гордий константинопольський монарх погодився стати шурином руського
“варвара”, володаря гарему з майже тисячі дружин і наложниць. Київський
князь повернув Херсонес Василеві II як віно (викуп, який має заплатити
молодий батькам нареченої) за його сестру.
Володимир хрестився сам (згідно з “Повістю временних літ” ще в
Корсуні, у Криму), хрестив своїх бояр і під страхом покарання примусив
хреститися всіх киян і все населення країни. Поряд зі слов'янами в Київській
Русі проживало понад 20 різних народів: на півдні – печеніги, половці, торки,
берендеї, каракалпаки; на північному заході – литва, ятвяги; на північному
сході – чудь, меря, весь, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та ін.
угро-фінські народи.
Християнство через Київ прийшло згодом і до них. Знать і заможні верстви
населення приймали нову релігію порівняно легко і навіть охоче, як таку, що
користувалася заступництвом центральної влади. Найбільш прихильними до
старої язичницької віри були низи суспільства. Нова релігія впроваджувалася
насильним шляхом і в Києві, і в інших містах. “Путята хрестив мечем, а
Добриня вогнем”, - так говорили в той час про воєвод князя Володимира, які
хрестили Новгород.
Щоб замінити місцеві вірування й обряди єдиним християнським культом,
церковним проповідникам та ієрархам довелося тривалий час пристосовувати
свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став
ототожнюватися з Іллею-пророком, Ярило - зі святим Юрієм (Георгієм),
давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і Хрещення,
дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) – до Воскресіння Ісуса
Христа і т.д. Проти язичницького свята Івана Купала церква боролася багато
сторіч, але так і не змогла його подолати. Так і не вдалося похитнути віру
народу в “нижчі духи”. Процес християнізації на Русі розтягнувся на віки.
Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Все
духовенство відповідно ділилося на "біле" і "чорне". При церквах мешкали
численні служителі: крім священика, були т.зв. "церковні люди" - ігумен,
диякон (“біле духовенство”), а також просфірниці, паломники, лікарі,
задушні люди (невільники, подаровані церкві); сюди ж приймали інвалідів.
Оскільки православне християнство не передбачало обітниці безшлюбності
для “білого” духовенства, всі церковні люди могли мати сім'ї, члени яких
також жили при церквах. Вони не підлягали світському суду, їх судив
єпископ. Духовні звання часто переходили з покоління в покоління.
Велика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з
яких був Києво-Печерський (1051 р.). Чернецтво, або “чорне” духовенство,
найбільш повно і наочно втілювало ідеї зречення від мирської суєти,
спокутування гріхів, служіння Богу. Ченці, на відміну від церковних людей,
жили передусім за рахунок власної праці, а не за рахунок подаянь від
парафіян, давали обітницю безшлюбності.
Поступово християнство охопило всі сфери життя людини. Вже у часи
князювання Ярослава Мудрого митрополит Іларіон трактував божественну
благодать як суспільну норму, закон. У суспільстві розповсюджуються
ідеали любові до ближнього, упокорювання і всепрощення, які орієнтували
людину на послух. Першими руськими святими стали Борис і Гліб, які
прийняли мученицьку смерть від Святополка Окаянного.
.
Прийняття християнства мало значний вплив на подальший розвиток
Київської Русі. Це виявилося у тому, що:
1. Християнство сприяло остаточному розкладу родового ладу й
формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов'ян.
Християнство, як релігія класового суспільства, освячувало владу панівної
еліти, соціальну диференціацію та всю феодальну систему. Водночас воно
стверджувало рівність усіх перед Богом.
2. Православ'я стало надійною основою створення могутньої,
централізованої самодержавної країни. До кінця 80-х років Х ст. Русь була
слабкоконсолідованою, поліцентричною державою, що зберігала єдність
завдяки військовій силі великокнязівської дружини. Православ'я сприяло
централізації держави, утвердженню єдиновладдя київського князя.
 3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного
авторитету держави. Хрещення Русі відкрило шлях до її визнання
європейською християнською спільнотою. Воно сприяло налагодженню і
розширенню зв'язків з багатьма європейськими державами, про що свідчать
тісні контакти з Німеччиною, Польщею, Щвецією, Римом та іншими
державами Західної Європи. Деякі вчені, підкреслюють, що Русь була
тісніше пов'язана із Заходом, ніж з Візантією, про що свідчать численні
шлюбні угоди Рюриковичів. Зокрема, протягом Х-ХІІІ ст. вони уклали 83
шлюби з представниками західноєвропейських родин, а з членами
візантійських династій - 12.
4. Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна
світобачення та світосприйняття населенням Київської Русі. Як відомо,
особливістю язичницького світогляду було обожнення природи, воно
виховувало страх перед природними силами. Оголошення християнством
Бога надприродною силою, яка керує світом, докорінно змінило ситуацію,
позбавивши людину цього страху. Поступово відбувається зміна акцентів у
релігійній вірі: він переноситься із зовнішнього на внутрішній світ людини.
Людина отримує свободу вибору поведінки, справедлива розплата чекає у
потойбічному світі.
5. Християнство заклало якісно нові підвалини у культурній сфері,
сприяло розвитку писемності, літератури, архітектури та мистецтва:
поширилася писемність, книжкова справа, освіта, створення шкіл для
навчання грамоти боярських дітей тощо.
6. Християнська мораль вплинула на формування руського права, що
проявилася в пом'якшенні кари за злочини, стабілізувала суспільство,
проповідуючи смирення і покору.
Хрещення Володимиром Русі не було єдино миттєвим актом.
Християнство входило у свідомість і побут населення поступово, витісняючи
дохристиянські язичницькі вірування, а зазвичай і поєднуючи візантійські,
західноєвропейські й старі язичницькі місцеві риси обрядовості. Своєрідне
поєднання племінних язичницьких культів слов'ян і християнської віри
обумовило регіональні відмінності в культурі східнослов'янських народів,
сприяло формуванню оригінальної святкової обрядовості, самобутніх рис
психології, системи народних звичаїв.

Прийняття християнства мало для Русі, при всій суперечності наслідків

його для країни і народу, величезне позитивне значення. Зміцнювався новий
феодальний лад. В ідеології безліч місцевих культів замінювалася культом
єдиного Бога. Централізована організація священнослужителів - церква,
підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища
необмеженого монарха. Єдність релігії з іншими європейськими країнами
робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства.
Незважаючи на політичні протиріччя, християнство зблизило Русь з
Візантією - найбільш розвиненою феодальною державою з передовою
культурою. Прийняття християнства позначилося на всьому духовному житті
суспільства, привело до значного його збагачення