Тема 2.

ВИНИКНЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ РУСІ-УКРАЇНИ

План
1. Передумови утворення держави Русь.
2. Основні етапи політичного розвитку держави.
3. Політична система. Соціально-економічний розвиток держави.
4. Причини політичної роздробленості. Утворення князівств.
5. Культура Русі-України.
Дати та події:
860 р. – похід Аскольда на Константинополь, укладення першого відомого
договору Русі з Візантією;
907, 911, 941, 944 рр. – походи князів на Константинополь;
882 р. – об’єднання північних та південних руських земель Олегом;
988 р. – запровадження християнства як державної релігії;
1019-1054 рр. - князювання Ярослава Мудрого в м. Київ;
1036 р. - розгром печенігів князем Ярославом Мудрим;
1097 р. – Любецький з’їзд (сем) князів;
1113 р. – укладення «Повісті минулих літ»; початок правління Володимира
Мономаха в м. Київ;
1187 р. – перша згадка назви «Україна» в джерелах, створення «Слово о полку
Ігоревим»

Персоналії:
Аскольд;
Олег;
Ігор;
Ольга;
Святослав;
Володимир Великий;
Ярослав Мудрий;
Старші сини Ярослава Мудрого – Ізяслав, Святослав, Всеволод Ярославичі;
Володимир Мономах;
Мстислав Володимирович;
Ярослав Осмомисл;
Митрополит Іларіон;
Антоній Печерський;
Іконописець Алімпій;
Літописець Нестор
Поняття і терміни: племінний союз, князь, полюддя, язичництво,
християнство, шлюбна дипломатія, роздробленість, віче, вотчинне
землеволодіння, умовне землеволодіння, боярин, смерд, ізгой, закуп, рядович,
холоп, ікона, мозаїка, фреска, книжкова мініатюра, билина, літопис
Історично-культурні пам’ятки:
Софійський собор у м. Київ – перша половина ХІ ст., сучасний вигляд

Спасо-Преображенський собор у м. Чернігів – 1036 р., сучасний вигляд

Успенський собор Києво-Печерської лаври – 1073 – 1078 рр., сучасний вигляд

Михайловський Золотоверхий собор Михайлівського монастиря в м. Київ –
1108-1113 рр., сучасний вигляд

П’ятницька церква в м. Чернігів – кінець ХІІ – початок ХІІІ ст.

Вишгородська ікона Богородиці

Свенська ікона Богородиці з Антонієм і Феодосієм Печерськими

Мозаїки Богоматері Оранти та Христа Вседержителя із Софійського собору

м. Київ – перша половина ХІІ ст.
мініатюра «Євангеліст Лука» з Остромирового Євангелія – 1056 – 1057 рр.

мініатюра «Родина князя Святослава Ярославовича» з «Ізборника Святослава»

1073 р.

1. Передумови утворення держави Русь.

На становлення Київської держави вплинула політична самоорганізація
племінних об'єднань та проникнення в Східну Європу вихідців із Скандинавії
(варягів). Вони свого часу проклали знаменитий торговельний шлях «із варягів
у греки». Це траса між Чорним та Балтійським морями. Вона починалася на
Скандинавському півострові і закінчувалася в Константинополі (Візантії).
2. Основні етапи політичного розвитку держави.
Першим київським князем вважають Аскольда.
Одні вчені вважають Аскольда й Діра, як і Нестор Літописець, варягами,
інші ж — нащадками Кия, останніми представниками місцевої полянської
династії. Аскольд і Дір князювали, очевидно, у різний час.
У 860 р. князь Аскольд здійснив похід на Константинополь та уклав
перший відомий договір між Руссю та Візантією.
 Відомо, що Аскольд приймає хрещення та здійснив першу спробу
охрестити Русь.
Окрім Києва, сильний центр влади сформувався також у місті Новгород
— найбільшому торговому центрі далеко на півночі землі русів. Певний час там
княжив Рюрик, а після його смерті залишився малолітній син Ігор та назва цілої
династії — Рюриковичі.

На картосхемі жирною лінією позначено кордони Київської держави за часів

князювання
А Аскольда.
Б Олега.
В Володимира Великого.
Г Ярослава Мудрого.

Регентом Ігоря став Олег, якого потім прозвали Віщим.

У 882 році він повів вікінгів з Новгорода на південь до Києва. Там
обманом вбив Аскольда, у 882 році об'єднав північні та південні землі Русі та
проголосив Київ столицею і «матір'ю міст руських».
Таким чином, утвердження Олега в Києві знаменувало створення великої
держави східних слов'ян - княжої Русі або Давньої Русі.
У 907 та 911 роках Олег здійснив кілька вдалих походів на Візантію та
уклав вигідні торгові договори, що надавали суттєві пільги руським купцям.
Нестор Літописець розповідає, що «пішов Олег на греків на конях і в
кораблях, і було кораблів числом дві тисячі. І прийшов до Царгорода, греки ж
замкнули морську бухту, а місто зачинили. І звелів Олег своїм воїнам
зробити колеса й поставити на них кораблі. І з попутним вітром напнули
вони вітрила й пішли з боку моря до міста».
Розширив кордони держави, приєднавши сіверян, радимичів, деревлян.
Звільнив підкорені племена від данини Хозарському каганату.
 Після смерті Олега основні напрямки політики продовжує Ігор. Від нього
йде династія Рюриковичів, яка безперервно правила в Києві, а згодом і в інших
князівствах в Русі-Україні.
Під час свого князювання:
 боровся з автономістськими настроями древлян та уличів, здійснив кілька
походів на Візантію;
 здійснив похід на Закавказзя й заволодів багатими містами на
Каспійському узбережжі. Це дало можливість київським купцям
торгувати на Сході;
 941 та 944 рр. походи на Візантію (перший — невдалий (флот русичів
знищений «грецьким вогнем»), другий завершився укладенням договору,
але менш вигідного за попередні);
 організація воєнних походів потребувала значних коштів, що спонукало
князя збільшити данину.
Однак спроба повторного збору полюддя (данини) завершилась
повстанням древлян, під час якого Ігоря було вбито.
Полюддя — у Київській державі збирання князем із дружиною або його
представниками данини з підлеглого населення.
Державу очолює вдова Ігоря – княгиня Ольга.
Вона стала регентом при своєму синові Святославі.
Перш ніж переходити до реформ, княгиня помстилася древлянам за
смерть чоловіка та хитрощами спалила дерев'яне місто.
За час свого правління Ольга здійснила податкову та адміністративну
реформи:
1. внормувала розмір данини – уроки;
2. запровадила погости (місця, куди підкорені племена мали звозити
данину самостійно).
У зовнішній політиці княгиня вирішила діяти Ольга особисто очолила
встановила дипломатичний мир з Константинополем та прийняла
християнство. А також налагодила дипломатичні стосунки з німецьким
імператором та Папою Римським.
Останнім вікінгом на престолі став Святослав , син Ігоря і Ольги.
Святослав виріс переконаним язичником, і єдиною справою, гідною князя,
вважав війну.
Він переміг Хозарський каганат, в'ятичів, ясів і касогів.
 Воював з Візантією за Болгарію та помер від рук кочових племен —
печенігів. Святослав розділив Русь між трьома синами: Ярополком, Олегом та
Володимиром.
Київська держава (Русь-Україна) за правління Ольги та Святослава
Після гострої боротьби за престол правителем Русі стає молодший син
Святослава Володимир.
Його князювання стало початком етапу піднесення та розквіту Русі-
України:
 Володимир завершує процес формування території держави,
розширюючи її до етнічних рубежів східних слов’ян. Після цього
захоплення нових земель поступається захисту кордонів від зазіхань
печенігів;
 контакти з європейськими державами налагоджувались дипломатичними
методами та шляхом традиційної практики династичних шлюбів;
 для укріплення внутрішнього становища країни Володимир провів ряд
реформ:
Першою ж реформою князя Володимира була релігійна.
Одразу по утвердженні на київському столі Володимир спробував:
1. Запровадити повсюдно монотеїстичний культ, вважаючи, напевне, що
його одноосібній верховній владі має відповідати єдиний для всіх у
державі бог – Перун. (До того слов’яни-язичники найбільше шанували
Дажбога – бога Сонця й добра, Перуна – бога грому, Сварога – бога неба,
Дану – богиню води, Стрибога – бога вітрів, Велеса – бога худоби. При
цьому місцеві племені культи виводили на провідні позиції різних богів.)
Проте перша релігійна реформа була приречена на неуспіх. Стара,
віджила язичницька віра не відповідала новим відносинам у суспільстві, що
швидко оновлювалось.
Тоді Володимир вирішив запровадити докорінно нову державну релігію.
Володимир обирав між ісламом, іудаїзмом та християнством.
Його вибір припав на християнство православного (візантійського)
обряду. Крім традицій, закладених ще Аскольдом і княгинею Ольгою,
владному Володимирові у цій вірі не могло не сподобатись підпорядкування
церковного владики світському володарю.
Офіційною датою хрещення Русі вважається 988 р., хоча активні події
проходили протягом трьох років, а в цілому християнізація Русі тривала
декілька століть.
 Запровадження християнства сприяло:
1. зростанню міжнародного престижу держави;
2. зміцнило авторитет і владу князя;
3. сприяло розбудові держави;
4.значний поштовх дала нова ідеологія піднесенню культури: поширилися
писемність і книжність, руські люди познайомилися з кращими здобутками
світової літератури і науки;
5. в Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні
майстерні (скрипторії), і незабаром країна стала однією з найкультурніших у
середньовічній Європі;
6. накопиченню та поширенню знань сприяли книгописні майстерні бібліотеки,
найвідомішою з яких була книгозбірня Ярослава Мудрого. На базі таких
бібліотек та монастирів виріс оригінальний літературний жанр – літописання;
7. поширенню нової віри сприяло те, що церковна служба правилася
слов’янською мовою.
8. християнство сприяло поширенню візантійського впливу і в культурі.
Поширюється візантійський стиль у зодчестві, починаючи з техніки кам’яних
кладок і закінчуючи створенням фресок та мозаїк. Іконопис повторює
притаманну Візантії абстрактність та статичність;
9. однак поступово давньоруські культурні традиції знов нагадують про своє
існування.
язичництво
релігійні вірування у багатьох богів, обожнювання сил природи, тварині
рослин, людиноподібних істот (русалок, берегинь та ін.)
християнство
світова релігія, в основі якої — визнання Ісуса Христа посланником Бога,
Сином Божим, віра в Трійцю (єдиного Бога у трьох особах) та снування
потойбічного світу
2.Наступною реформою була адміністративна.
Згідно з адміністративною реформою, управління на місцях переходило
від племінної верхівки до синів князя та його ставлеників, тобто на зміну
родоплемінному поділу прийшов територіальний. Було запроваджено новий
адміністративний поділ держави на уділи.
Вождів основних племінних княжінь замінили 12 його синів.
Це значно зміцніло систему державної влади на місцях: в усіх ключових
містах від імені київського князя збирали данину, управляли і чинили суд його
намісники (сини й старші дружинники).
3.Військова реформа передбачала злиття військової системи з системою
феодального землеволодіння.
Для протидії набігам кочовиків Володимиру необхідна була сильна армія.
Отож він упровадив військову реформу, встановивши феодальну організацію
війська – службу за право володіти землею. Це зміцнило й власну владу князя.
4.Володимира, який здійснив також судову реформу, заслужено називають
першим реформатором на Русі. З літопису відомо, що князь дбав про «Устав
земляний», започаткував вироблення уставу (закону), який регулював би
суспільні правові відносини, вдосконалив чинний кодекс звичаєвого права –
«Закон Руський» – для пристосування його до вимог часу. Володимирів
«Устав земляний» продовжив політично-правову лінію, яку накреслила своїми
«уставами» й «уроками» княгиня Ольга.
За розпорядженням князя Володимира в Києві під керівництвом грецьких
майстрів було побудовано першу муровану церкву Богородиці. На її утримання
князь наказав віддавати десяту частину своїх прибутків. Відтак вона отримала
назву Десятинна. Звичай церковної десятини був характерний для західної
католицької церкви.

Володимир Великий розпочинає шлюбну дипломатію.

шлюбна дипломатія
встановлення дипломатичних зв’язків засобом укладання шлюбів між
правлячими родинами
Володимир зміцнив кордони держави, що відсунулися на північ від
Чорного моря.
У цей час у Київській державі почали карбувати власні монети. Відомі
монети Володимира Великого зі срібла — срібники — та із золота — златники.
З одного боку монет було подано зображення князя із символами влади, а
на зворотному — княжий герб тризуб і напис: «Володимир на столі, а се його
срібло». Отже, з часів Володимира тризуб, зображенням якого позначали
князівську власність, став державним символом.
 Князь Володимир Великий мав багато синів, між якими розпочалася
кривава боротьба за київський престол.
До влади приходить Ярослав Мудрий (1019 – 1054 рр.) .
До 1036 р. Ярослав правив разом з братом Мстиславом, а потім почав
активно реформувати Русь.
Ярослав Мудрий приєднав червенські землі до Русі.
Було відновлено централізовану владу. Він жорстоко розправлявся з
тими, хто не хотів йому коритися.
У 1036 році остаточно розгромив печенігів. На честь перемоги почалось
будівництво Софійського собору.
Собор був однією з найбільших споруд тих часів, адже будували його як
головний храм держави, призначений не лише для богослужінь, а й для
проведення найурочистіших державних церемоній: сходження на
великокнязівський стіл, посвячення в митрополити, проведення церковних
соборів, зустрічей чужоземних послів тощо.
Мозаїку викладали на стінах з різнобарвних шматочків смальти - сплаву
свинцю та скла.
Фрески малювали мінеральними фарбами на свіжій вогкій штукатурці
мозаїка
зображення, зроблене з окремих непрозорих різнокольорових шматочків скла
(смальти), щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі
фреска
картина, написана водяними фарбами на свіжій вогкій штукатурці
При Софійському соборі були відкриті школа та бібліотека.
Ярослав прагнув незалежності руської церкви від Візантії. Князь скликав
у Києві Собор (збори) єпископів, на якому без згоди Константинопольського
патріарха було призначено митрополитом Київським русина Іларіона.
Іларіон
Митрополит Київський та всієї Русі, перший митрополит русин (українець)
Іларіон уславився також як оратор і письменник, був причислений до лику
Святих. Автор твору «Слово про закон і благодать».
Літописець сповіщав, чернець Антоній заклав печерський монастир - у
недалекому майбутньому провідний осередок церковного й культурно-
освітнього життя.
Започаткував літописання.
 Саме Ярославові, був першим, хто уклав писаний збірник руських
законів. Він складався з 18 статей, які започаткували славнозвісний збірник
законів - «Руську правду».
Межі самого Києва за Ярослава почали суттєво розростатися.
Продовжував шлюбну дипломатію, започатковану Володимиром
Великим.
Не дивно, що період до смерті князя у 1054 році вважають добою
розквіту Русі.
Ярослав Мудрий пройшов складний шлях до київського столу. Щоб
уберегти власних синів від князівських усобиць, він подбав про новий принцип
столонаслідування, що ґрунтувався на старшинстві.
З оповіді літописця під 1054 р. довідуємося, що Ярослав віддав Київ
старшому синові Ізяславу, Чернігівщину - Святославові, Переяславщину –
Всеволодові.
Задум Ярослава полягав у тому, щоб кожний із синів по черзі перебував
на київському столі: щойно звільнявся стіл у якійсь із земель, як відбувалося
пересунення братів на щабель вище та ближче до Києва. Головним, за
розпорядженням Ярослава, мав бути старший із братів.
Відтак на Русі встановився тріумвіратом Ярославичів. Усі державні
справи брати вирішували разом. Найбільшим клопотом Ярославичів були
кочовики, в другій половині ХІ століття великою загрозою для Русі-України
стали половці, котрі прийшли в причорноморські степи з Прикаспію.
1068 року в битві на річці Альта (притока річки Трубіж у басейні Дніпра)
об’єднане військо Ярославичів зазнало поразки від половців. Князі рятувалися
втечею із поля бою. Їхня безпорадність викликала обурення в киян, які
вирішили самі захищати місто.
Поразка від половців загострила стосунки між братами. Задля збереження
миру та єдності держави князі підтримали ініціативу Володимира Мономаха та
збирались на князівські зїзди.
На князівських зїздай розглядали питання, важливі для всіх руських
земель.
1097 року на заклик сина Всеволода Володимира Мономаха князі
зібралися в місті Любеч.
Тут вони вирішили:
 прийняли також спільно боронитися від половців.
Вони домовилися:
- припинити міжусобиці і об'єднатися для боротьби проти половців
- проновий принцип спадкування престолу — вотчинний.
Володимир Мономах — князь переяславський, а згодом і київський.
У 1113 р. кияни піднялися на повстання проти свого князя та запросили
до Києва Володимира Мономаха.
Володимир Мономах княжив з 12 років.
І воював з половцями, з якими мав більше 80 битв.
Він відновив централізовану монархію на Русі та проводив активну
зовнішню політику. Це на деякий час зупинило розпад Київської держави,
однак ненадовго.
Серед заходів князя винятково важливе місце мало вдосконалення
законодавства.
Володимир Мономах прославився як талановитий світський письменник,
написав твір «Повчання дітям».
Володимир звертається у «Повчанні» до своїх дітей. Князь подає їм
приклад взірцевого правителя, навчає гідної цього високого звання поведінки
та способу життя. За переконанням Мономаха, князь повинен піклуватися про
підданих, не покладатися на управителів, слуг чи бояр, а сам стежити за
справами в державі; не допускати, щоб сильні пригнічували слабких, щоб
злочинців карали на горло.
У другій частині «Повчання» Володимир Мономах розповів про різні
випадки зі свого життя, а також про власні добрі вчинки.
Після Володимира Мономаха престол переходить до його сина
Мстислава Володимировича.
Він піклувався про єдність Київської держави, був видатним полководцем
і державним діячем, боровся з князівськими чварами.
Після Мстислава Володимировича на українських землях сформувалося
п'ять основних князівств: Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське і
Галицьке.
3. Політична система. Соціально-економічний розвиток держави
За формою правління Русь-Україна була монархією.
На чолі держави стояв один правитель — великий князь київський із
династії Рюриковичів.
Князь опікувався законодавством і судочинством, керував військом,
ухвалював рішення про оборону країни, беручи безпосередню участь у воєнних
походах. Князі налагоджували відносини із сусідніми державами, укладали мир
або оголошували війну.
Титул князя не можна було заслужити. Князем можна лише народитися.
 Зростає вилив великих бояр, які становлять найближче оточення князя.
Боярська рада перебрала на себе функції давньослов’янської ради старійшин.
Зберігаються народні збори — віче, які вирішували важливі громадські
справи. З посиленням влади князя роль віча зменшується.
Суспільство Русі-України було чітко поділено на верстви.

Вільне населення
Князі Були найбільшими землевласниками.
Вищий прошарок; формувалися з родоплемінної знаті та
Бояри дружинників;
отримували від князя землю за службу.
Професійні воїни, що обіймали й урядові посади; отримували з
Дружинники
а службу грошову винагороду та земельні наділи.
Найосвіченіша верства, яка впливала на духовне та культурне
Духовенство життя; поділялося на верхівку (митрополит, єпископи)
та рядових представників (священики, ченці).
Міщани Мешканці міст, які займалися ремеслом і торгівлею.
Більша частина селян, що мали приватне господарство, житло,
Смерди
земельні наділи, платили данину князю й були відносно вільними.
Тимчасозалежне населення
Селяни, що втратили власне господарство і змушені були йти
Закупи
в кабалу до пана за купу (грошову позичку).
Селяни, що уклали з паном ряд (договір), на підставі якого
Рядовичі визнавали свою залежність і змушені були працювати за частку
виробленої продукції.
Залежне населення
Холопи Населення, що перебувало у повній власності пана

Челядь Особи, що втратили своє господарство і працювали на пана;

їх продавали, дарували, передавали у спадок.
Люди, що втрачали зв’язок зі своєю верствою
Ізгої (князі без князівства, смерди без землі, звільнені холопи),
але яких охороняв закон.

Економічні відносини базувалися на наявності земельних володінь і

визначених з часів княгині Ольги доходів з них (грошових чи натуральних).
Земля належала київському князю, який роздавав її для користування або
володіння своїм синам, родичам, боярам і дружинникам.
Землеволодіння в Русі-Україні було двох видів — умовне (помістя) і
безумовне (вотчина).
Вотчина — безумовне земельне володіння, що передається у спадок, вільно
продається, дарується.
 4. Причини феодальної роздробленості. Утворення князівств.
Із середини XII ст. Русь вступає в період феодальної роздробленості.
Перші її ознаки з’явилися ще після Ярослава Мудрого.
Верховенство належало Великому київському князю, а удільні князі
правили в інших містах і землях, спираючись на підтримку бояр. З початку XII
ст. починається політична роздрібненість.
Причини феодальної роздробленості Русі:
1) перетворення великого землеволодіння на спадкове, а господарства —
на натуральне, що зменшувало потребу в торгових контактах і об’єднанні
земель;
2) воєнно-політичне посилення бояр та удільних князів, які ставили
власні інтереси вище за державні; влада Великого князя стала зайвою;
3) виникнення нових міст як економічних і воєнно-політичних центрів,
наростання суперництва між ними і Києвом;
4) зміна торгових шляхів у зв’язку з пануванням у степу кочових племен,
які перекрили шляхи до Чорного і Каспійського морів; Київ залишився поза
основними торговими шляхами;
5) різний етнічний склад руських територій;
6) Рішення Любецького з’їзду князів (1097 р.), на якому було вирішено:
«Хай кожен тримає вотчину свою»;
7) відсутність чіткого механізму успадкування влади;
8) феодальна роздробленість - неминучий період розвитку феодальної
Європи.
Натуральне господарство — це господарство, яке виробляє продукти майже
винятково для внутрішнього споживання, а не на продаж, зв'язок його з ринком
є нерегулярним.
Найбільшими князівствами стали:
Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське, Волинське, Галицьке, які стали
основою формування Української держави.
 5. Культура Русі.
Населення Русі з повагою ставилося до книги. Текст прикрашався
мініатюрами.
Книжкова мініатюра — твір образотворчого мистецтва невеликого
розміру в рукописах, книжках, на полотні тощо, який вирізняється особливою
технікою виконання.
Однією з найдавніших переписаних книг релігійного змісту доби
Київської держави, що дійшли до нашого часу, вважають Остромирове
Євангелії 1056 – 1057 рр.

Одним з важливих напрямів розбудови культури Русі була архітектура.

Архітектурним шедевром «міста Володимира» стала Десятинна церква.
Окрасою Києва є Софійський собор.
Софійський собор у м. Київ – перша половина ХІ ст., сучасний вигляд

Успенський собор Києво-Печерського монастиря. Його зведення в 1073

році розпочав ігумен монастиря Феодосій Печерський, а завершилось
будівництво в 1078 році.
Успенський собор Києво-Печерської лаври – 1073 – 1078 рр., сучасний вигляд
 За типом Успенського у Києві був споруджений у 1108-1113 роках
Михайлівський Золотоверхий собор.
Михайловський Золотоверхий собор Михайлівського монастиря в м. Київ –
1108-1113 рр., сучасний вигляд

Храмові архітектурні споруди оздоблювалися із середини

монументальним живописом. На ранньому етапі будівництва храми
прикрашалися мозаїкою та фресками, а згодом — лише фресками.
Найбільш вражаючими вважаються розписи Софії Київської.
Найвеличнішими мозаїчними зображеннями Софійського собору є
Богоматір Оранта та Христос Вседержитель.
Мозаїки Богоматері Оранти та Христа Вседержителя із Софійського собору
м. Київ – перша половина ХІІ ст.

фрески — розпис водяними фарбами по вогкій штукатурці;

 мозаїки — зображення зі спеціального кольорового скла — смальти
(мозаїки Богоматері Оранти та Христа Вседержителя із Софійського собору).

У Чернігові за наказом князя Мстислава (брата Ярослава Мудрого)

споруджувався Спасо-Преображенський собор (за своєю архітектурою був
схожий на Десятинну церкву).
Спасо-Преображенський собор у м. Чернігів – 1036 р., сучасний вигляд

П’ятницька церква в Чернігові (кінець ХІІ - початок ХІІІ століття).

До яскравих і неповторних явищ образотворчого мистецтва Русі-України,

крім мозаїк і фресок, належить іконопис.
Ікона — у православ’ї та католицизмі живописне, мозаїчне або рельєфне
зображення Христа, Богородиці, святих і подій зі Святого Письма, якому
поклоняються віряни.
Спочатку ікони завозилися з Візантії та Болгарії, але невдовзі на Русі
сформувалися місцеві традиції іконопису. Руські майстри завжди
дотримувалися візантійського канону (твердо встановленого правила, що
слугувало взірцем) іконопису, який оберігався Православною церквою, але
ніколи не копіювали візантійських ікон.
У «Києво-Печерському патерику» згадується майстер Аліпій (Алімпій)
Печерський, з іменем якого пов’язують початок роботи іконописної майстерні
Києво-Печерського монастиря. Щонайменше дві з них, збереглися до наших
днів. Це — «Свенська Печерська Богоматір з святими Антонієм і Феодосієм» і
«Богородиця Велика Панагія (Всесвята)».
 Свенська ікона Богоматірі з святими Антонієм і Феодосієм

Вишгородська ікона Богородиці була намальована в

Константинопольському монастирі Студіон.
На початку XII століття ікона Богородиці передається до Києва — як
придане княжні з роду Мономаховичів. Ікона сповнена ніжної любові матері,
тож тут міг приховуватися натяк юній княжні: так само кохати судженого
царевича.

Своєрідною енциклопедією різних знань тієї доби стали «Ізборники» 1073

і 1076 років князя Святослава (один з старших синів Ярослава Мудрого). В них
вміщені матеріали з граматики, риторики, стверджується користь читання
книжок. «Ізборник» прикрашено мініатюрою «Родина князя Святослава
Ярославовича» з «Ізборника Святослава» 1073 р.

Були створені перші історичні праці — літописи. Найдавніший літопис

— «Повість минулих літ», — упорядкований ченцем Нестором у 1113 році,
розповідає, «звідки пішла Земля Руська, хто почав у Києві першим князювати і
як виникла держава Русь».
Згадаємо «Повчання дітям» Володимира Мономаха та «Слово о полку
Ігоревим». «Слово о полку Ігоревим» написано 1187 р., в творі ідеться про
похід новгород-сіверського князя на половців. В творі перше згадується назва
«Україна».