Русь-Україна як перше протоукраїнське державне утворення

Концепції походження Русі

Існує декілька основних теорій походження Русі: норманська,
антинорманська, автохонна, хозарська, культська. Найпопулярніші з них -
норманська та автохонна.
Норманська теорія, яка протягом тривалого часу була панівною,
стверджує, що засновниками Русі були варяги (нормани), родом із
Скандинавії. Вона була уперше запропонована німецькими істориками
Російської імперії XVIII століття, Баєром і Міллером. Виводить державу
від скандинавської династії варяга Рюрика. Нормани — загальна назва для
середньовічного населення Скандинавії. У слов'янських літописах тотожні
з варягами. У VII—IX століттях вони почали широкі завойовницькі походи
в Європу. Нормани відіграли ключову роль у формуванні і становленні
давньоруської держави. Нормани активно освоювали східну частину
водних торговельних шляхів річками Західна Двіна, Волхов, Волга,
торували шляхи до Костянтинополя і на Близький
Схід Каспійським і Чорним морями в пошуках скарбів і слави. У верхів'ях
Волги нормани підкорили місцеві угро-фінські й балтські племена
(меря, мурома, мещера та ін.) і встановили своє панування над Волзьким
шляхом через Каспій до Персії. Густо заселяють верхів'я Дніпра
(Гньоздово). Схожим на ці західноєвропейські події є процес становлення
держави в землі словенів. Прибули три брати: Рюрик, Синеус і Трувор.
Рюрик став князювати у Словенському князівстві (Новгороді), Синеус —
у Білоозері, Трувор — в Ізборську. Після смерті братів Рюрик став
єдиновладним князем, об'єднавши під своєю владою північні слов'янські
племена словенів, кривичів та фінські — мерю, весь, чудь. Літописи
повідомляють, що перед своєю смертю Рюрик передав правління своєму
родичу Олегу й доручив йому малолітнього сина Ігоря. 882 року Олег із
великим військом рушив на південь, завоював Смоленськ, Любеч та інші
землі, обійняв владу в Києві, скинувши Аскольда і Діра що правили
містом.
Автохтонна теорія заперечує варязьке походження Русі. Низка науковців,
зокрема академік Петро Толочко, дійшли висновку, що в Києві 882 року
стався спрямований проти князя-християнина Аскольда державний
заколот, у якому імовірно брали участь язичники — бояри з
великокнязівського оточення. Як наслідок, до влади прийшла нова
династія — Рюриковичі. Про жодне норманське завоювання й створення
руської держави, таким чином, не можна говорити. Олег зі своєю
дружиною стали на службу середньовічній ранньофеодальній слов'янській
державі, яка на той час пройшла вже довгий шлях розвитку. Не випадково
варяги не змінюють і її назви. На думку сучасних дослідників «варяги» —
скандинави-найманці, воїни, прийняті на певних умовах (за угодою) до
війська руських князів.
Період консолідації і завоювання нових територій
Перші київські князі, Олег, Ігор та Святослав, відіграли важливу роль у
консолідації Русі та завоюванні нових територій.
Князь Олег Віщий (882-912) об'єднав східнослов'янські племена під своєю
владою і зробив Київ столицею Русі. за кілька років у результаті численних
війн і походів підкорив своїй владі
племена полян, деревлян, сіверян, радимичів. А загалом влада Києва тепер
поширювалася ще й на словен, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, фіно-
угорські племена, чудь, мерю. Він також здійснив успішні походи проти
Візантії.
Князь Ігор (912-945) продовжив розширювати територію Русі. Перш за все
він приборкав непокірних деревлян, підкорив слов'янські
племена тиверців та уличів між Дністром і Дунаєм. Двічі ходив в похід на
схід: 913 року за угодою з хозарами пройшов до берегів Каспійського
моря і дістався Баку, руйнуючи і грабуючи все на своєму шляху. 943 року
ходив на багаті мусульманські міста Кавказу, де захопив велику здобич. У
роки князювання Ігоря на кордонах Київської Русі вперше
з'явилися племена печенігів. У 30-ті роки X століття економічна, військова
і політична міць Русі продовжувала зростати. Русь посилює свої намагання
міцно утвердитись у Північному Причорномор'ї, а також на східних
торговельних шляхах, особливо у Приазов'ї, Поволжі, Закавказзі. Але
найбільші зусилля великий князь ігор спрямував на боротьбу з
Візантією. Згідно з літописною легендою Ігор загинув у 945 році, під час
спроби вдруге зібрати з деревлян данину.
Князь Святослав Хоробрий (945-972) здійснив ряд успішних військових
походів. Святослав розпочав князювання походами на Оку та Волгу у 964
—965 рр. Пройшовши землю в'ятичів, він завдає удар по
союзниках Хозарії, об'єднаннях волзьких булгар та буртасів (мордви), а
потім розбиває Хозарський каганат. Після переможного походу на Схід він
підкорив в'ятичів і, загалом, завершив об'єднання всіх племен східних
слов'яну єдиній державі. Також він здійснив два Балканських походи ( 968
р., 969 р.)
За часів Святослава Київська держава являла собою величезну країну з
територією 800 тис. км². До її складу входило до 20 об'єднань племен та
земель — слов'янських і фінських. Весь цей конгломерат ще не був
об'єднаний нічим, окрім княжої влади, ослабленої Святославом та
міжусобицями його синів у перші роки після його смерті. Ця боротьба за
владу між князями Ярополком I, Олегом та Володимиром тяглася досить
довго (972—979) і завершилася перемогою новгородського князя
Володимира.
Реформи Володимира Великого
Володимир Великий (980-1015) провів ряд важливих реформ, які зміцнили
Русь. У перші роки правління в Києві Володимир продовжував політику
свого батька, спрямовану на розширення меж держави. З часом у
зовнішній політиці князя Володимира формується новий відтінок: дедалі
більша увага зосереджується на захисті власних кордонів, особливо
від печенігів: будуються лінії укріплень, а також нові міста. Однак, хоч
Володимир вів боротьбу з печенігами до кінця свого життя, ліквідувати цю
небезпеку йому не вдалося. Поступово князь дедалі більше надає
пріоритетне місце внутрішнім проблемам: зміцненню держави, її єдності,
консолідації земель, підвищенню добробуту людей. Так князь почав
проводити низку реформ:
Релігійна реформа: Володимир хрестив Русь 988 р. за візантійським
обрядом, що сприяло єднанню держави та утвердженню християнства як
панівної релігії.
Адміністративна реформа: Володимир розділив Русь на волості, якими
управляли його сини.
Військова реформа: Володимир створив сильну й організовану армію.
Фінансова реформа: Володимир запровадив єдину грошову систему.
Правління Ярослава Мудрого
Ярослав Мудрий (1019-1054) був одним із найвидатніших київських
князів. Він уславився своїми мудрими законами, розвитком культури та
освіти.
Він продовжував справу батька зі зміцнення Київської держави, справу
подальшого зростання її міжнародної ролі. Зібравши майже всі
східнослов'янські землі, крім Полоцького князівства, яке Володимир
виділив в окреме (воно твердо відстоювало свою незалежність),
приєднавши ряд територій фінських та інших племен, Ярослав став одним
з найсильніших володарів Європи, а Русь зайняла одне з чільних місць у
системі європейських держав.
Продовжуючи справу батька, Ярослав надає пріоритетного значення
зміцненню внутрішньополітичного становища. У цій сфері він спирався на
бояр, які на той час зміцнилися, посилили свій вплив на життя країни.
Варяги вже повністю втратили своє попереднє значення і востаннє
згадуються 1036 року. Всі Ярославові воєводи були місцевого походження.
Намісниками у головних містах були сини князя. Таким чином, Ярослав
багато зробив для вдосконалення державного і політичного ладу. З цією
метою було вироблено і кодекс законів «Руська правда». Вона перш за все
захищала інтереси феодалів, великого князя, також інтереси народних мас
від грубих форм феодального свавілля, які могли спровокувати народні
виступи.
Ярослав надавав різноманітну і значну підтримку церкві і за її активної
участі зміцнював ідеологічну основу суспільства.
Ярослав Мудрий помер 1054 року, залишивши заповіт, яким поділив свою
державу між дітьми. Його смерть знову висвітлила недосконалість процесу
передачі і наслідування влади великого князя. Ярослав намагався це
зробити, як йому здавалося, раціонально, традиційно, розділивши свою
могутню державу між синами. При цьому трьом старшим дав більші
частини, двом меншим — менші.
Найстарший, Ізяслав I, отримав Київ, Новгород і великокнязівський
престол, Святослав — Чернігів і більшість території Сіверщини, землі
в'ятичів, радимичів і Тмуторокань, а Всеволод отримав Переяславль, і,
крім того, Ростов, Суздаль, Поволжя та ін. Розподіляючи землі, Ярослав
заповідав, щоб сини жили у злагоді і шанували старшого брата, який
посідав місце батька. Однак це моральне побажання було недостатнім для
збереження стабільності, єдності держави. Рішення про поділ держави
було фатальним, підривало саму ідею єдності країни. Українська держава
вступила в період розпаду, міжусобиць, небезпечних потрясінь.
Причини розпаду Київської Русі
Після смерті Ярослава Мудрого Київська Русь почала розпадатися.
Головними причинами цього вважають обставини колективного
сюзеренітету, тобто того, що Ярослав Мудрий поділив землі Русі між
своїми синами, в прагненні нікого не образити. Ці адміністративні одиниці
почали ворогувати між собою.
Процес розпаду Русі на удільні князівства вдалося на деякий час зупинити
Великим князям Київським Володимиру Мономаху та його сину
Мстиславу Великому, але це було лише тимчасове рішення.
Ще однією причиною розпаду Русі міг стати економічний застій.
Розташування Києва на великому торговому шляху «із варягів у
греки» відігравало важливу роль у його піднесенні. З кінця XI
століття значення цього шляху стало зменшуватися. Це мало згубні
наслідки для економіки Києва.
Також мали місце бути зовнішні фактори. Кочовики були давніми
ворогами Києва, але нищівного удару завдали не половці, а монголо-
татари. Як ми знаємо, у 1240 р. Київ упав під ударами монголо-татар.