Практичне заняття № 2

Державність і культура Київської Русі: ідеологічна боротьба за

минуле

Мета: розгляд передумов, причин утворення Давньоруської

держави; ознайомлення з політичним та соціально-економічним устроєм
Київської Русі; встановлення причин роздроблення держави;
характеристика причин хрещення Русі та її наслідків; наголосити на
важливості розуміння боротьби за державну спадщину Русі.

Основні поняття: норманська теорія, теорія антинорманізму, союз

племен, Русь, феодальна роздробленість, хрещення, трансформація,
спадщина, князь, держава.
1. Норманська теорія походження давньоруської держави - проголошувалася
німецькими вченими (Байєр, Міллер, Шлецер), які у другій половині XVIII ст.
працювали в Російській Академії наук. Головною ідеєю теорії є твердження, що
давньоруська держава була утворена прибулими туди на запрошення новгородських
слов'ян варягами (норманами).
Російський учений М. Ломоносов розробив антинорманську теорію, у якій доводив
першорядну роль самих слов’ян у створенні давньоруських держав, а вплив норманів
(варягів), які втратили свою мову, звичаї та культуру, М. Ломоносов вважав
другорядним. Нормани (варяги) могли заснувати нову княжу династію, але самі
розчинилися у слов’янському етносі.
Відтоді дискусії норманістів та антинорманістів не припиняються.

2.Союз племен — об'єднання кількох племен, особливо часто відзначається

істориками у суспільствах, які перебували на стадії військової демократії.

3.Ру́сь (дав.-рус. рѹсь, давньоскан. Garðaríki, ср.-грец. Ῥωσία, лат. Ruthenia), або
Ру́ська земля́ (дав.-рус. рѹсьскаѧ землѧ) — історичний топонім у Східній Європі з
осередком у середньому Подніпров'ї.

4.Феода́льна роздрі́бненість — поділ середньовічної держави на малі та великі

володіння, які не мали централізованої влади.

5.Хрещення Русі або Друга релігійна реформа князя Володимира — процес прийняття
і поширення християнства на території Київської Русі.

6.Політи́чна трансформа́ція — історичний процес змін, що постає як єдність

декількох складових: трансформація політичної системи суспільства;
трансформація «політичної людини» (особа, еліта, колектив, організація);
трансформація політичної культури суспільства і особи (ідеї, норми, рівень
політичних відносин).

7.Спадщина — 1)те, що залишилося від попередника, наслідки чийогось панування,

чиєїсь діяльності, якогось процесу; 2)матеріальні і нематеріальні цінності, права та
обов'язки померлої фізичної особи, що переходить до спадкоємців; 3)явища культури,
науки, побуту, що залишилися від попередніх часів, від попередніх діячів, поколінь.

8.Князь (жіночий рід княги́ня) — титул голови феодальної монархії, або будь-якої
іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у 8
—20 століттях. Споконвіків був спадковим титулом у середовищі аристократії, але
з кінця 18 століття став даруватися монархом за вислугу як дворянський титул.
9.Держава — форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність
взаємопов'язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від
імені народу.
План

1. Передумови утворення Давньоруської держави. Слов’янська культура.

Становлення державності у східних слов'ян пов'язане із заснуванням у антські
часи міста Києва. Нестор Літописець детально оповідає, як три брати —
слов'янські князі Кий, Щек і Хорив, разом із сестрою Либіддю, побудували місто та
назвали його на честь старшого брата Києвом.
Писемні джерела засвідчують, що наприкінці VIII - початку IX ст.
східнослов'янські племена вже досить густо заселяли Україну і згуртувалися у
невеликі об'єднання по 6-10 племен у кожному. Такий союз називався іменем
найсильнішого й найчисельнішого племені. У середньому Подніпров'ї навколо Києва
жили поляни, на нижній Прип'яті - древляни, на верхній Прип'яті - волиняни (дуліби),
верхів'я Південного Бугу населяли бужани, нижнє Побужжя і Подністров'я - уличі та
тиверці, басейн Десни займали сіверяни, Прикарпаття і Закарпаття заселяли білі
хорвати, споріднені з племенами Наддніпрянщини. Процес консолідації
праукраїнських племен у єдину народність і в одну державу був складним, важким і
тривалим. Адже в різних племен був різний побут, різні звичаї, кожне мало свою
правлячу верхівку. .Проте, незважаючи на різноманітність звичаїв та правил, поляни,
древляни, сіверяни, радимичі, в'ятичі й хорвати жили в мирі. Звичайно, це сприяло
їхньому поступовому об'єднанню в один народ і одну державу. Згуртуванню
праукраїнських племен сприяло господарське піднесення краю: розвиток
землеробства, ремесел, обміну з сусідніми європейськими та азіатськими
державами.
Реміснича та побутова культура східних слов'ян. Знахідки залишків
сільськогосподарських знарядь праці та зерен культурних злаків, дані етнографії,
писемні свідчення вказують на те, що основою господарства східних слов'ян було
землеробство. Поряд з ним існували скотарство та промисли: мисливство,
рибальство та бортництво. Останнє відігравало значну роль у житті слов'ян.
З ремесел були поширені виготовлення заліза та металообробка. З VIII ст. у
слов'янських племен спостерігається деяке піднесення ремесла. Відбувається
відокремлення металургії від ковальської справи, з'являються невеликі виробничі
центри. Такі види ремесел, як гончарство, прядіння, ткацтво, обробка шкіри, каменю,
дерева, за умов натурального способу життя залишались здебільшого в межах
родинного промислу, задовольняючи потреби сім'ї.
Одним з елементів матеріальної і духовної культури людського суспільства є
житло, яке відігравало надзвичайно важливу роль у житті людини. Тому в давніх
українців будівництво будинку, вибір місця були регламентовані великою кількістю
обрядів і ритуальних дій. Основним будівельним матеріалом у наших предків, як і в
інших; народів Європи, було дерево.
Релігійні вірування слов'ян. Уже зазначалася роль релігії в розвитку мистецтва,
науки, моралі в історії середньовіччя усіх народів. У східнослов'янській релігії яскраво
відображені дві риси, найбільш характерні для землеробських племен раннього
середньовіччя: обожнювання сил природи в різноманітних, формах і культ роду.
Ранньою дохристиянською релігією в праукраїнців був язичницький політеїзм, або
багатобожжя, що являв собою нашарування різних вірувань дослов'янських епох.
Східні слов'яни уявно населяли природу численними фантастичними божествами —
русалками, берегинями, лісовиками, водяниками та ін. Пантеон язичницьких богів
формується на базі матеріалістичних уявлень. Так, на першому місці стояв
Вседержитель, узагальнюючий Бог, він же батько природи і Владика світу, волею
якого тримається доля всього і всіх. Далі йдуть бог світла Сварог та його син,
особливо шанований на Русі, Дажбог, Хоре чи Сонце. Це зумовлено тим, що сонце
було життєдайною силою всього живого на Землі. Поряд з віруванням в істот
обожнювались всілякі духи і сили природи: сонце, місяць, зірки, повітря, вітер. Однак
особлива шана віддавалась деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я
свято оберігалось.
2. Державно-політична еволюція Київської русі. Християнська
трансформація культури і державності Київської Русі.
Першим київським князем вважають Аскольда (860-882).Назва «Київська Русь»
походить від словосполучення «Руська земля». У 860 р. князь Аскольд здійснив похід
на Константинополь та уклав перший відомий договір між Руссю та Візантією.
Окрім Києва, сильний центр влади сформувався також у місті Новгород —
найбільшому торговому центрі далеко на півночі землі русів. Певний час там княжив
Рюрик, а після його смерті залишився малолітній син Ігор та назва цілої династії —
Рюриковичі. Регентом Ігоря став Олег (882-912), якого потім прозвали Віщим. У 882
році він повів вікінгів з Новгорода на південь до Києва. Там обманом вбив Аскольда,
об'єднав північні та південні землі Русі та проголосив Київ столицею і «матір'ю міст
руських». У 907 та 911 роках Олег здійснив кілька вдалих походів на Візантію та
уклав вигідні торгові договори, що надавали суттєві пільги руським купцям. Після
смерті Олега, князем київським став Ігор (912-944). Він активно продовжував справу
централізації держави, приєднав території уличів і древлян. У 941 р. Ігор здійснив
невдалий похід на Константинополь. Флот князя було розбито вщент «грецьким
вогнем». У 944 р. відбувся ще один похід на Константинополь. Візантія
запропонувала мир та було підписано русько-візантійську угоду, менш вигідну ніж за
часів Олега. Князя Ігоря вбили деревляни під час збору данини.
 Княгиня Ольга (944-964) — дружина Ігоря та мати
Святослава. Вона стала регентом при своєму синові. Перш ніж
переходити до реформ, княгиня помстилася древлянам за
смерть чоловіка та хитрощами спалила дерев'яне місто. За час
свого правління Ольга здійснила податкову та адміністративну
реформи: внормувала розмір данини та запровадила погости
(місця, куди підкорені племена мали звозити данину
самостійно). У зовнішній політиці княгиня вирішила діяти
дипломатично. Ольга особисто очолила посольство русів до
Константинополя, де зуміла повернути вигідні умови торгових
договорів. Вона встановила дипломатичний мир з
Константинополем та прийняла християнство. А також налагодила дипломатичні
стосунки з німецьким імператором та Папою Римським.
Останнім вікінгом на престолі став Святослав (964-972), син Ігоря і Ольги.
Святослав виріс переконаним язичником, і єдиною справою, гідною князя, вважав
війну. Він переміг Хозарський каганат, в'ятичів, ясів і касогів. Воював з Візантією за
Болгарію та помер від рук кочових племен — печенігів. Святослав розділив Русь між
трьома синами: Ярополком, Олегом та Володимиром.
Володимир Великий (980-1015) — новгородський та
київський князь .
Релігійна реформа:
988 р. — запровадив християнство на Русі, яке:
1) відкривало для Русі політичну арену Європи;
2 дозволяло встановити союз із Візантією;
3) укріплювало князівську владу.
Першим митрополитом київським став Іларіон (990-1088)
Адміністративна реформа:
замість племінної знаті він посадив у всі великі міста своїх
намісників, а потім і численних синів.
Військова реформа:
роздавав прикордонні землі вірним прихильникам, в обмін на службу й організацію
оборони володінь.
Ще за життя Князь розділив Русь між синами. Це спричинило міжусобиці, які
тривали з 1015-1019 рр.
Ярослав Мудрий (1019-1054) — князь київський. До 1036 р.
Ярослав правив разом з братом Мстиславом, а потім почав
активно реформувати Русь. Ярослав Мудрий приєднав
Поросся і раніше втрачені землі, що належали Польщі. У 1036
році остаточно розгромив печенігів. Межі самого Києва за
Ярослава почали суттєво розростатися. Не дивно, що період
до смерті князя у 1054 році вважають добою розквіту Русі.
Князь запровадив «Руську правду» — перший збірник законів.
Збудував Софійський собор і Золоті ворота. Ймовірно, при
Софійському соборі діяла бібліотека та школа, де навчали
дітей знаті. Було засновано Києво-Печерський монастир.
Ярослава називали «тестем Європи», адже він застосовував шлюбну дипломатію —
одружував дочок і синів з європейськими правителями. Після смерті Ярослава до
влади прийшли його сини. Ізяслав, Святослав і Всеволод (їх називають Ярославичами)
правили спільно з 1054 по 1113. Однак, постійні конфлікти та міжусобиці зумовили
громадянську війну.
Володимир Мономах — князь переяславський, а згодом і київський.
Через навали нових ворогів зі степу — половців, а також постійні
міжусобиці між князями в 1097 р. Володимир Мономах скликав
Любецький з'їзд князів (снем).
Вони домовилися:
- припинити міжусобиці і об'єднатися для боротьби проти половців
- про новий принцип спадкування престолу — вотчинний.
Держава перетворилася на конфедерацію частково незалежних
держав.
Володимир Мономах княжив з 12 років. І воював з половцями, з
якими мав більше 80 битв. У 1113 році кияни самі запросили його на
престол. Він відновив централізовану монархію на Русі та проводив
активну зовнішню політику. Це на деякий час зупинило розпад Київської держави,
однак ненадовго.
Після смерті Володимира на українських землях сформувалося п'ять основних
князівств: Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське і Галицьке.

3. Боротьба за державну спадщину Київської русі: Галицько- Волинська

чи Московська Русь?
Війна за спадщину Королівства Русі, також відома як війна за галицько-
волинську спадщину та Довга війна — збройний конфлікт за спадщину Галицько-
Волинської держави Романовичів який тривав з 1340 до 1392 року.
Розпочалась після смерті галицько-волинського князя Юрія ІІ Болеслава у 1340 році.
Закінчилася 1385 року підписанням Кревської унії, яка об'єднала литовську та
польську держави під владою єдиного монарха, Владислава ІІ Ягайла. Остаточно
питання спірних територій було вирішене лише в 1392 році, коли волинський князь
Федір Любартович був позбавлений свого уділу. У результаті майже 50-річних
династичних воєн землі Королівства Русі виявилося поділеним між його сусідами —
Королівством Польським і Великим князівством Литовським. Перше здобуло собі усю
Галичину та частину волинських земель з містами Белзом і Холмом, а друге — більшу
частину Волині з Володимиром і Луцьком. Цей поділ зберігався до підписання
Люблінської унії у 1569 році.
Проблемно-пошукові питання
1. Які були передумови утворення Київської Русі?
Формування державності у східних слов'ян зумовлювалося низкою соціально-
економічних і політичних чинників. Підвищення продуктивності праці, яке
спричинило виникнення додаткового продукту, привело до різких змін у соціальній
сфері. Передусім зменшилася необхідність спільного обробітку землі. Земля стала
переходити у власність окремих сімей. За соціальним розшаруванням іде кастова
диференціація: землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники - на
феодально залежне населення. Розвиток ремесла зумовив поглиблення суспільного
розподілу праці, розширення обміну всередині та між общинами, що в свою чергу
викликало активізацію торгівлі та виникнення постійних поселень. Пожвавилася й
зовнішня торгівля. Народні збори стають неефективними. На перший план виходить
князівська влада - спочатку виборна, а потім спадкоємна. Зовнішньополітична
діяльність сприяла виділенню дружини в особливу привілейовану групу професійних
військових, яка поступово стає органом примусу. Крім внутрішніх факторів,
важливу роль у державотворчому процесі відігравали зовнішні - насамперед постійна
загроза з боку сусідніх кочових племен. Таким чином, у VIIІ - IX ст. в слов`янському
світі склалися передумови для формуванні державності.
2. В чому полягає прогресивна роль християнства?
На Русі християнство позитивно вплинуло на розвиток освіти, мистецтва,
літератури, науки. На краще змінився світогляд руського народу. Церкви та
монастирі стали осередками культури. Через те, що Україна-Русь прийняла
християнство з Візантії, в Київ приїхало багато грецьких священників, письменних
людей, які сприяли поширенню грамотності та знань про всесвіт та минулі
цивілізації. Україна почала процвітати: були написані перші книги, відкриті школи,
запроваджено грошову систему. Велику роль у підвищенні культурного рівня
населення відіграли монастирі, де велося літописання, створювались бібліотеки,
школи, малювання, ікони. В Київській Русі існувало до 30 монастирів.
3. Дайте оцінку «норманській» та «хазарській» теоріям походження
Київської Русі. Чому ці проблеми привертають увагу науковців і в наші
дні?
Норманська теорія походження давньоруської держави - проголошувалася
німецькими вченими (Байєр, Міллер, Шлецер), які у другій половині XVIII ст.
працювали в Російській Академії наук. Головною ідеєю теорії є твердження, що
давньоруська держава була утворена прибулими туди на запрошення новгородських
слов'ян варягами (норманами).Проте, не має принципового значення етнічне
походження вояків-ватажків, які були причетні до створення держави. Як
соціальний інститут, що виникає тільки на певній стадії розвитку суспільства,
держава нівелює етнічні ознаки правлячої династії, висуваючи на чільне місце
структури не племінного, а територіального, над племінного типу. Більше того,
розмиванню особливих етнічних, ментальних рис норманської знаті сприяло
ослов'янення скандинавів завдяки приватним, а особливо шлюбним зв'язкам.
Хозарська теорія походження Київської Русі - тюркомовні племена утворили в
пониззях Дону й Волги та на Північному Кавказі могутню державу — Хозарський
каганат. У VIII ст. він підкорив слов'янські племена полян, сіверян, радимичів та
в'ятичів. Така точка зору істориками різних поколінь не була сприйнята. Насправді
Русь і Хозарія були паралельними утвореннями, що розвивалися в приблизно
однакових хронологічних межах, а ті слов'янські племена, які підкорялися Хозарії, у
процесі становлення Київської Русі поступово переходили під її владу. До того ж
руси неодноразово вторгалися у хозарські землі. У 60-ті роки X ст. внаслідок війни з
русами Хозарська держава перестала існувати. З IX ст. в Європі домінувала
Давньоруська держава.
Оскільки, жодна теорія не претендує на історичну достовірність, питання
походження Київської Русі залишається відкритим та привертає увагу науковців і в
наші дні.
4. Дайте оцінку історичному значенню Київської державності.
Могутня держава середньовічної Європи Київська Русь прискорила економічний,
політичний і культурний розвиток східних слов'ян, стала етапом формування
східнослов'янських народностей, відстояла свої землі від ворожих вторгнень
кочівників, а також зазіхань імператорів Візантії. 3авдяки державній єдності
руських земель взаємозбагачувалися уклад життя, мова, матеріальна й духовна
культура їхнього населення. Київська Русь впливала на політичні події і міжнародні
відносини в Європі і Азії, на Близькому Сході. Руські князі підтримували династичні
зв'язки з Францією, Швецією, Англією, Польщею, Угорщиною, Норвегією, Візантією.
Загалом в історичний період Київської Русі на Подніпров'ї, в Галичині й на Волині,
в Причорномор'ї та Приазов'ї закладалися традиції незалежної державності на
території України. Саме в цей час українська народність отримала могутній
стимул для свого господарського, політичного, етнічного й культурного розвитку.
5. Які наслідки феодальної роздробленості Київської Русі?
Наслідки феодальної роздробленості:
• втрата державної єдності;
• виділяються Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське,
Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке та інші князівства;
• місцеві князі реформують державний апарат, створюють власні збройні сили —
дружини;
• поступово знижувалася роль народного віча;
• перетворення у етнічній сфері;
• піднесенням економіки в окремих землях;
• послаблення зовнішньополітичних позицій;
• ослаблення держави та зниження обороноздатності країни.
6. Розкрийте причини занепаду Галицько-Волинської держави.
Причини занепаду Галицько-Волинської держави:
- монголо-татарське іго.
- деструктивна політика боярської олігархії.
- припинення княжої династії.
- агресія з боку Польщі, Угорщини, Литви.