КУЛЬТУРА ТА ВІРУВАННЯ ДРЕВНІХ СЛОВ’ЯН

Вірування давніх слов’ян були характерними для аграрних племен, які з

розвитком цивілізаційних засад сформували держави з великими містами-
метрополіями, а згодом і імперії (як Київська Русь), і насаджували
сформований пантеон язичницьких богів на прилеглі території. Основними
характеристиками слов’янського язичництва можна визначити наступні:
1. Анімалізм, що виражався в уявленні про стихійні, природні явища як
«живі», «олюднені» сили, які можна було представити в вигляді
антропоморфних вищих божеств (блискавка – Перун, дощ – Даждьбог,
вітер - Стрибог). Окрім того, персоніфікувалися і інші значущі для
життя явища – наприклад, духи померлих родичів (Род, Чур), тварини
(ведмідь), смерть, злидні, лихо і так далі.
2. Залежність вірувань від природних сезонів (сезони також
персоніфікувалися як певні божества, наприклад, Ярило), так званого
«коловрату». Це визначало свята, порядок приношення пожертв, культ
родючості та інші елементи духовних практик, оскільки мали напряму
впливати на аграрне господарство віруючих.
3. Ритуальні практики, які характеризувалися наявністю ідолів,
суспільних свят, в яких приймала участь більша частина громади, а
також жертвоприношення; жерців, які мали доступ до лікарських
практик та могли напряму звертатись до богів; шанобливе ставлення
до пращурів.
Внаслідок примусової християнизації Володимиром Великим, джерела
реконструкції язичницьких вірувань давніх слов’ян реконструюються за
допомогою джерел мандрівників-іноземців, наприклад, Прокопія Кесарійського
та Аль-Мальсуді, оскільки в «Повісті временних літ» зазначається вже перехід
від єдиного пантеону богів до християнства – завдяки останнім ми можемо
визначити тільки невелику кількість богів. Цікаво, що у ХХ столітті з’явився
фальсифікат «Велесова книга», яка буцімто розповідала про вірування та
обряди давніх слов’ян.
 Сучасна наука розрізняє такі основні етапи розвитку культури
стародавніх слов’ян: мізинський, трипільський і черняхівський. Вони
розрізняються за принципом утворення та розповсюдження інструментів, від
знарядь праці до музичних. На етапі формування скіфської культури вже була
сформоване мистецтво, ювелірна культура (прикладна), повністю розвинуто
хліборобство, скотарство та приручення собак та коней. Завдяки широким
торгівельним шляхам давні слов’яни цього періоду збагачували мову, вірування
та культуру іноземними запозиченнями і, навпаки, впливали на своїх сусідів
(так, є доведеним скіфсько-грецький взаємовплив).

Висновки
Вірування, культура та інші елементи митецького та побутового життя
давніх слов’ян були повністю визначені поліаспектними зовнішніми
факторами: наявність різноманітної природи на великих заселених територіях, а
також різноманіття локальних поселень зі специфічними традицями сприяла
широкому пантеону богів; широкі культурні зв’язки забезпечували «міграцію»
культури, починаючи від керамічних узорів і завершуючи богами з
«непроясненим походженням», як то «Симаргл», який, можливо, є нащадком
шуммерійської міфології.
Особливостями вірувань та культури давніх слов’ян є її тісний та міцний,
впродовж тисячоліть, зв’язок з язичницькою культурою, що суттєво
позначилося на побуті та фольклорі сучасних слов’ян.