Етнічна релігія та міфологія українців

Оцінка духовного стану Українців

Найбільшим надбанням кожного народу є його власна духовна культура але
якщо народ візьме за зразок чужу культуру для творення власної, народ
виглядатиме нижче-вартісним і провінційним. Так було з українцями в
інтернаціональній сім'ї братніх народів, все зводилося до теорії злиття
народів із їхньою духовністю. Так було і в Російській імперії та Польщі, коли
значна частина українського панства відцуралася свого народу, забувши своє
рідне коріння. Да й якщо згадати Київську Русь, то навіть релігія була
запозичена але все ж міфологія України пройшла довгий та темний шлях
становлення.

Українська міфологія
Природність Українським міфам властива надзвичайна природність,
пов'язаність із хліборобським або пастушим побутом наших предків.
Персонажами переважно є батько-господар, мати-господиня, їхні сини й
дочки, худоба і поля. Міфологічні сюжети яскраво забарвлені родинним
побутом. Дуже часто в наших міфах персонажам божественного походження
надавалися людські імена, що й перетворювало міф на казку.
Для людини, яка жила в повній гармонії з природою, рідні Боги та міфічні
істоти були природними і рідними. Та цей природний розвиток української,
як і загалом слов'янської, міфології був перерваний зненацька. Християнські
проповідники у всіх слов'янських країнах знищили безліч язичницьких творів
проповідниками християнства, а міфи Візантії було чужими для нас, тому
міфи трималися в секреті та передавалися від батька до сина.
До нас дійшли переважно уривки прадавніх міфів, в більшості засмічені
пізнішими християнськими нашаруваннями, які нині так нелегко розпізнати,
щоб вибудувати чітку систему української міфології. Тому великий інтерес
для дослідників становлять усні перекази, народні звичаї, пісні, в яких
відобразилося світосприйняття українського люду передхристиянської доби.
Як відомо жодна релігія не обходиться без міфів, тому етнічною вважаємо ту
релігію, яку створив сам народ впродовж багатьох тисячоліть побутування на
рідній землі засобами рідної мови, рідної пісні, рідної символічно-образної
системи, тобто українське язичництво яке поділялося на декілька підгруп.
Пантеїзм, політейм, генотеїзм. Характерною особливістю української
міфології є пантеїзм тобто філософсько-релігійне вчення, за яким Бог
ототожнюється із природою. Обожнювання усіх явищ природи, небесних
світил, дерев, річок, поклоніння багатьом Богам називається політеїзмом.

В українській релігійній міфології існує своєрідна ієрархія Богів: на чолі

всього світу стоїть найстарший Бог, який керує усім життям Всесвіту, йому
підпорядковуються нижчі рангом Боги, які порядкують різними сферами
природи і людським життям. Форма релігії, в якій є багато Богів на чолі з
одним верховним Богом, називається генот теїзмом
Наша міфологія намагається об’єднати богів, як от Стрибог – внук Дажбога.
Отже, слов'янська теогонія — сукупність міфів про походження і родовід
Богів.
Позаетнічний монотеїзм як антипод етнічного політеїзму. В середині І тис.
до н. е. у деяких країнах Сходу почався відхід від природних релігійних
систем і спрощення та примітивізація космогонічних світоглядних засад
етнічних вірувань. Причиною виникнення монотеїстичних релігій стало
прагнення певних осіб до узурпації релігійної та світської влади спочатку в
своїх країнах, а пізніше і в усьому світі. Близько IV ст. н. ч. на фунті юдаїзму
сформувалась, одна з найжорстокіших монотеїстичних релігій (за
виключенням ісламу) — християнство.
Монотеїстичні релігії проголошують, що визнають одного Бога. Однак таке
твердження є лише декларативним. Насправді, не змігши позбутися
політеїстичних світоглядних засад, ці релігії стихійно створюють безліч
"святих", які переважно виконують роль етнічних Богів. Виявляється, що й
сучасне християнство не можна повною мірою визнати монотеїстичною
релігією, бо в ньому є Бог-отець, Бог-син, Бог-дух, Мати Божа та ціла плеяда
"святих", яким поклоняються, як і язичницьким Богам.
Монотеїзм — це, власне кажучи, спрощення світогляду, перенесення
божественних рис природи на конкретну людину. Якщо справді Будда,
Христос чи Магомет були історичними особами, то для сучасної людини
виглядає досить наївним вірити в них як у Богів. Обожнювання будь-яких
"пророків" є найпримітивнішою формою релігії. Коли людина сама
неспроможна мислити, вона шукає собі пророка або якийсь інший авторитет.
А всяке спрощення будь-якої системи — це шлях до уніфікації, знищення
різноманітності, а відтак, до занепаду.
Крім того, слід ще додати, що монотеїзм як світоглядне явище є антагоністом
політеїзму. Носії монотеїстичних ідей жорстоко винищували все, що не
вписувалось у їхній обмежений світогляд. Тому при вивченні язичницької
міфології дослідникам слід позбутися монотеїстичної упередженості та
уявляти світ як многопроявну цілісність природи, кожен прояв якої має
божественне походження і власне ім'я.