МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. П. МОГИЛИ

ЯЗИЧНИЦТВО ЯК
Реферат з дисципліни «Історія та культура України» за темою:

СВІТОГЛЯД
РУСИЧІВ
Студентки 152 групи
юридичного факультету
денної форми навчання
Василенко В.В.
 

Викладач
Гайдай О. М.

МИКОЛАЇВ 2020
 Вступ
1. «Язичництво» як явище
1.1. Ознаки язичництва

2. Обряди і вірування язичників

ЗМІСТ 2.1. Обряд кремації
2.2. Культ води
3. Язичництво і русичі
4. Коло Свароже
Висновки
Додатки
 ГЛОСАРІЙ , АБО
КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ ТА ТЕРМІНИ

1. Релігія -особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або

групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що
обумовлюють поведінку людини.
2. Слов’яни – найбільша в Європі спільнота однієї мовної групи.
3. Ритуалістика- це мистецтво створення магії шляхом ритуалу.
4. Іманентність  — характеристика притаманності, властивості предмету чи
явища, що випливає з його внутрішньої природи. Імане́нтний (лат. властивий,
притаманний чомусь) — внутрішньо притаманний предметам або явищам, той,
що випливає з їхньої природи.
5. Трансценде́нтність— філософський термін, що характеризує те, що
принципово недоступне досвідному пізнанню або не ґрунтується на досвіді.
6. Ідол -, идол, істукан, кумир — зображення язичницького божества. В
переносному значенні ідол — об'єкт шанування, поклоніння чи служби.
7. Кремація — процес спалення трупів. Зазвичай проводиться як обряд
перед похованням. Здійснюється в крематорії, у стародавніх суспільствах — на
багатті. За сучасними європейськими правилами, після кремації прах померлого
поміщається в похоронну урну, і потім може бути похований різним шляхом.
8. Ордалія -або «Суд Божий» (лат. ordalium, суд або вирок) — найстаріший тип 
судочинства у вигляді покладання на вирок Божий чи сил природи, з вірою, що
надприродне втручання визначить винного і врятує невинного. Здійснювався за браком
інших доказових засобів, або якщо вони не дали наслідків. ордалії у вузькому
значенні — проба водою, окропом, вогнем чи залізом. Людина визнавалася невинною,
якщо вона могла без ушкоджень пройти через вогонь, по розпеченому залізу або
перенести його в руках; витягнути з окропу якусь річ; після вкинення зв'язаним у воду
почати тонути (вода — чиста стихія не приймає злочинця).
 9. Інгумація - комплекс заходів та обрядових дій,
які здійснюються з моменту смерті людини до
поміщення труни з тілом або урни з прахом у 
могилу або колумбарну нішу, облаштування та
утримання місця поховання відповідно до
звичаїв та традицій, що не суперечать
законодавству.
10. Фетишизм- це віра у надприродні, надчуттєві
властивості певних предметів, віра в те, що
вони можуть допомагати, оберігати, захищати
людину. Термін походить від португальського
слова fetico – зачарована річ, через французьке
fetiche – поклоніння неодухотвореним
предметам (фетишам), яким приписують
надприродні властивості.

11. Анімізм-  віра в те, що предмети, природні явища, тварини або люди наділені душею. У теорії
релігії концепція духовного домінує над концепцією матеріального: наприклад, душа, як безтілесна
копія тіла, може існувати самостійно як при житті, так і після нього.
12. Політеїзм-(від дав.-гр. πολύς — «численний» та дав.-гр. θεός — «бог») — багатобожжя, віра в
багатьох богів/богинь. Властивий усім первісним релігіям. Протилежне поняття — монотеїзм.
КЛЮЧОВІ
ДАТИ
o 28 липня 988 р. – Хрещення
Володимиром Великим Русі;
впровадження християнства.
o 1975 р.- розкопки, що проводила
Київська археологічна експедиція
неподалік від літописного Теремного
двору виявили місце розташування
Перунового пагорба.
ВСТУП
 Актуальність теми. Витоки української культури беруть свої
початки з давньоруської держави. Історія язичництва як
релігійної системи тісно пов’язана з періодом Київської Русі,
адже світогляд середньовічної людини багато в чому спирався
на релігійну основу. Вірування мали великий вплив на
повсякденне життя людини, вони регулювали та контролювали
всі сфери життя. Зміна язичницької релігії на християнство не
змогла повністю викоренити язичницькі вірування зі
світоглядної системи давньоруської людини.
Законсервувавшись в народній культурі, пережитки язичництва
проіснували достатньо довгий час та стали невід’ємною
частиною культури українського народу. Тому актуальність
теми досліджень пережитків язичництва не підлягає сумніву.
 Отже, виникає потреба в ґрунтовному аналізі язичництва та
його проявів на життя людей, відголоски цієї релігії та вплив на
тогочасне суспільство.
 Головною метою даної роботи є дослідження феномену
язичницьких пережитків в Київській Русі, їх символів та
 1.«ЯЗИЧНИЦТВО» ЯК
ЯВИЩЕ
 Язи́чництво (вiд давньослов. слова "язики" — народи) є досить невизначеним термiном, що свого часу виник у
церковному середовищi для позначення всього нехристиянського. У релiгiєзнавствi пiд "язичництвом" розумiють
рiзноманiтнi релiгiйно-мiфологiчнi уявлення, обряди та культи, що iснували в рiзних народів планети до прийняття
ними вищих релiгiйних форм (як правило, світових релiгiй). Найчастiше цим поняттям позначають вiрування тих
народiв, що не мали власних держав, а, створивши їх, одразу прийняли одну iз свiтових релiгiй, минаючи стадiю
тривалого розвитку власно нацiонально-державної релiгiї. Тому хронологiчнi рамки слов’янського язичництва
надзвичайно широкi — своїми коренями воно сягає в кам’яний вiк, а його пережитки можуть зберiгатися до ХIХ —
початку ХХ ст. 
 До кола явищ, які позначаються терміном "язичництво", потрапляють різностадіальні, а часом і різнофункціональні
явища, такі як тотемізм, анімізм, фетишизм, культ предків, захисна, шкідницька та аграрна магія, давня міфологія,
шаманізм, політеїзм, календарна позахристиянська ритуалістика, демонологічні уявлення, сучасні ахристиянські
релігійні практики тощо. Через багатозначність, а часом розпливчастість і невизначеність дослідники часто
уникають вживати слово "язичництво", заміняючи його спеціалізованими термінами на позначення різних форм
релігії та релігійності, або ж заміщаючи описовими узагальненнями на кшталт: духовна к-ра та міфологічна
(світоглядна) система давніх народів, дохристиян. (домусульманські, первісні, позахристиян., ахристиян.,
аборигенні) вірування і ритуалістика та ін.
 «ЯЗИЧНИЦТВО»
 Язичництво давнiх слов’ян саме по собi не є унiкальним явищем у
свiтовiй iсторiї релiгiй, це — слов’янський варiант загальнолюдського
язичницького масиву, однак варiант неповторний. Цю неповторнiсть
язичництву давнiх слов’ян додає перетинання в ньому кiлькох вiдносно
самостiйних релiгiйних шарiв, на основi яких воно, власне кажучи, i
сформувалося.
 Перше релiгiйне нашарування в давньослов’янському язичництвi
складають обряди i вiрування прадавнього населення лiсостепової
смуги Украни (середня течiя Днiпра —Десна), що заселяло цю
територiю ще з кам’яного вiку (з VI тисячорiччя до н.е.). Цей шар
вiдповiдав розвинутому анiмiзму i складався бiльшою частиною з духiв
природи , першоосновою їх виникнення є страх, формується
демонологічний світ. Головними його представниками виступають
упирі, вампіри, русалки, домовики, великої уваги набувають культи
лісів та дерев тощо. Вони мiцно зачепилися в народнiй свiдомостi i
функцiонували досить автономно щодо культiв пiзнiших язичницьких
богiв.
 1.1.ОЗНАКИ
ЯЗИЧНИЦТВА
• Язичництво — це природна віра та спосіб життя, а не лише 
релігія.
• У язичництві Божественне — іманентне, присутнє у всіх
речах світу, є частиною твореного ним світу і підкоряється
його законам. На противагу цьому, в монотеїстичних
релігіях Бог — це трансцендентна особистість, що може
бути присутня у створеному ним світі, але не тотожний йому
і не залежить від його законів.
• Культ героїзму (священний героїзм) — геройський вчинок
представляється як вищий чин, часто прирівнюваний до
діянь богів/бога.
• Язичництво є внутрішньоорієнтованим — переживання
божественного відбувається передусім усередині конкретної
людини, тоді як більшість релігій — зовнішньоорієнтовані
(пастори та адепти цінують передусім зовнішній вияв
вірувань та релігійних переживань, як-от ходіння в храм,
смиренність у християн та екстремізм в ісламістів, а в
юдаїзмі жвава участь в окультних ритуалах тощо).
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 1
 Таким чином, язичництво давніх слов’ян має витоки з тисячолітньої історії,
протягом якої воно перебувало в процесі постійних видозмін. В цьому і
полягає головна особливість еволюції слов’янського язичництва - впродовж
усього періоду існування якого різноякісні релігійні нашарування в ньому не
асимілювали, не замінювали один одного, а співіснували, взаємодоповнюючись,
змішуючись один з одним.
 2. ОБРЯДИ І ВІРУВАННЯ
ЯЗИЧНИКІВ
 Прибічники язичництва схиляються до того, що в "язицах" (тобто в племенах, або, умовно
кажучи, — у народі) існувала досить проста й майже утилітарна практика місцевих (часом
общинних, часом сімейних) ритуалів, з розвиненими культом предків, аграрною і мисливською
магією, обрядодіями, базованими на культі родючості, й усе це згодом розвинулося у великий
комплекс календарної та сімейної обрядовості, котра збереглася в народі до поч. 20 ст.
 Давні слов’яни регулярно здійснювали обряди, щоб забезпечити добрий урожай на землі,
приплід худоби, улов риби і здобич на полюванні, а центр. обрядодією було жертвопринесення.
Виконання обрядів не потребувало наявності окремого жрецького стану, керувати ними могли
т. зв. знаючі люди або ж просто очільники родів (сімейних, локально-територіальних общин).
 Археологічні та письмові джерела свідчать, що в племінних та родових групах у
дохристиянську епоху і в добу становлення християнства локальні культи здійснювалися як у
житлах, так і на відкритому просторі, зокрема у священних гаях, біля водоймищ тощо.
Археологічних слідів існування великих храмів не зафіксовано, зате виявлено ряд язичницьких
святилищ у вигляді круглих майданчиків-капищ, обмежених рівчаком або системою ям, валом
або ровом. Наявність жертовних майданчиків та жертовних ям свідчить про те, що там "требу
клали", а також, імовірно, відбувалися відповідні моління. Припускають, що ідоли (які не
обов’язково були богами) могли розміщатися в центрі майданчиків. Структура нар.
календарного обряду до поч. 20 ст. зберегла чіткі ремінісценції колишніх жертвопринесень. У
центрі ритуалів весняно-літнього і зимового циклу (водіння тополі, водіння куста, водіння
русалки, купало, кострубонько, водіння кози тощо) стояла обрядодія, яка імітувала
жертвопринесення. У 19 ст. всі ці обрядодії носили символічний, ігровий характер.
Ремінісценції жертвопринесень як відголоски культу родючості чітко простежуються в
фольклорі, зокрема в архаїчній календарно-обрядовій поезії весняно-літнього циклу (напр., у
циклі балад обрядового походження про перетворення потопельниць на предмети
навколишнього середовища, які можна пов’язати з обрядами викликання дощу).
2.1. ОБРЯД
КРЕМАЦІЇ
Найбільш раннім у слов'ян був обряд кремації, який для
пам’яток кінця I тисячоліття н.е. фіксується в двох стадіях:
 трупоспалення на стороні

 на місці майбутнього поховання.

У першому випадку померлих спалювали на загальному для

усієї громади вогнищі. Як і в пізніших похованнях (за обрядом
інгумації) небіжчикові клали різноманітний інвентар: побутові
речі, прикраси, амулети-обереги, кераміку, іноді знаряддя
праці та жертовні страви. В багатих похованнях зафіксовані
ще предмети озброєння й спорядження воїна, в окремих
комплексах виявлені загнуздані коні та вбиті слуги
(найчастіше - наложниці). В окремих могилах небіжчиків не
виявлено – то були меморіальні споруди (кенотафи) на честь
померлих далеко від домівки.
 Яскравим прикладом поховання язичницького періоду
є чернігівський курган Чорна могила. Пам'ятку
дослідив Д. Самоквасов. Крім князя, тут було
поховано, ще підлітка та жінку. Біля померлих
покладено різноманітні речі, що являлися необхідними
для них на "тому світі": предмети озброєння і
військового спорядження (шоломи, кольчуги, мечі),
кінська упряж (стремена, сідло), побутові речі (ножі,
ключі, замки, сокири, наповнений кістками тварин
казан), довгі ритуальні ножи, прикраси, монети,
численні зливки кольорових металів – рештки
розплавлених у вогні речей. У ногах небіжчиків лежали
забиті бики і коні. Б. Рибаков інтерпретував Чорну
Могилу як захоронення князя місцевої династії.
 З прийняттям християнства поховальний обряд
докорінно змінюється, кремація замінюється на
інгумацію, з могил починає зникати поховальний
інвентар, зброя та їжа. Але пережитки язичницького
обряду продовжують існувати вже на християнських
кладовищах.
 2.2. КУЛЬТ ВОДИ
 Культ води пов’язаний з тим, що слов’яни вважали воду першо-матерією світу.
Насправді "земні" джерела водного культу слід шукати в значенні води для
землеробства, що було основою господарства давніх слов’ян. Здавна слов’яни
приносили жертви озерам і колодязям, полюбляли молитися над водою,
називали річки богинями, запалювали свічки над колодязями і криницями.
Поруч із виключно "зрошувальною" також шанувалася "очисна" властивість
води, внаслідок чого ще в середні віки зберігався звичай водних ордалій. Водні
ордалі - випробування, які полягали в тому, що людину, запідозрювану в
чаклунстві, кидали у воду, уважно спостерігаючи, - потоне вона чи ні.
 Найбільш відомий прояв культу води, безперечно, - це віра у водяників і
русалок. Водяного народна фантазія зображувала у вигляді старця з довгою,
заплутаною бородою, який надає перевагу тихим глибоким заводям. Русалки
уявлялися вродливими дівчатами, що через якісь причини (найчастіше - через
нещасливу любов) знайшли свою смерть у воді. Танці русалок - це хвиля на
воді, а їхні пісні - це шум хвилі. Коли в розпал літа, під час визрівання врожаю,
вранці виступала роса. люди вважали. що русалки приносять її у своєму
довгому волоссі, і назвали Русальським тиждень, що передував святу літнього
сонцестояння.
 Предметом культу дерев ставали як окремі породи дерев (найчастіше дуб -
найпомітніше за розмірами і за віком дерево лісостепової зони), так і цілі гаї.
Там, у священних гаях, під загрозою суворого покарання заборонялося ловити
птахів, полювати на тварин, навіть рубати дерева. Наші предки були
переконані, що саме в лісах та гаях, де затишно і спокійно, в пущах, подалі від
людських очей жили боги. Тому в лісах найчастіше і розташовувалися культові
споруди слов’ян-язичників, проводилися окремі обрядово-ритуальні дії.
ВИСНОВОК ДО
РОЗДІЛУ 2
 Отже, культ води був пов´язаний з тим значенням,
яке мала вода для давніх племен, особливо у період
трипільської культури, коли праслов´янські племена
почали займатися землеробством. Вода, яка теж
уявлялась небесною силою, оскільки сходила на
землю у вигляді дощу, могла не лише помагати
людям (у вирощуванні урожаю, приготуванні їжі), а
й шкодити (напр., під час повені, розливу рік,
занадто частих чи затяжних дощів). Вода теж
наділялась магічною та очисною силою (особливо
так звана непочата вода).
 Тому існувало особливе ставлення до всіх водоймищ:
річок, озер, ставів, джерел, потоків, колодязів — біля
них здійснювались різні обряди та ритуали,
приносились певні жертви, щоб вода не завдавала
людям лиха.
 3.ЯЗИЧНИЦТВО І
РУСИЧІ
 Світогляд народу завжди мав яскраво виражене релігійне
спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір’їв – своєрідних народних
уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні
повір’я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах,
легендах тощо.
 Логічно буде розпочати з найвищих богів: Волос – Велес, Даждьбог, Хорс, Перун,
Стрибог, Род, Симаргл, Мокош. Частина з них мали чужинське походження: Хорс,
був іранським божеством Місяця, Перун – богом блискавки у литовців, Мокош –
богинею хатнього вогнища у фінських племен Верхнього Поволжя.
 Перун був грізним божеством, але водночас, це був і мудрий бог. Уявляли його
стрункім, золотовусим чоловіком з луком і стрілами в руках. Хорс, згаданий ще в
"Слові о полку Ігоревім" як бог нічного світила, помилково вважався богом сонця.
Даждьбог ─ одне з головних божеств язичницької Русі. Під цим ім’ям обожнювалося
Сонце, давало життя, живило навколишнє природне середовище. Бог що дає добро.
 Антиподом Даждьбогу був Стрибог, той що знищує добро, уособлював холод і
негоду, родоначальник усіх вітрів. Симаргл, бог Землі та підземного царства,
дослідники трактують його образ як крилатого пса, охоронця зерна і посівів, мав
крила, гострі пазурі та зуби.
 Представницею жіночої статі була Мокош – це божество родючості і домашнього
господарства. Цікаво, що такі боги як Род і Велес у кам'яну добу відігравали
найважливішу роль для слов'ян, а пізніше вже вважалися однопорядковими
релігійно-міфологічними персонажами з Перуном, Велес став покровителем
нижчого світу, а Род семантично пов’язаний з родючістю.
 У дохристиянські часи наші предки не мали
чіткого уявлення про душу. Припускалось
існування кількох душ в однієї людини.
 Побутувало й інше трактування душі.
Наприклад, душа ототожнювалась з Долею,
щодо якої існували різні погляди: Доля –
душа предків; Доля – душа людини, або її
двійник.
 Доля як душа предків – не що інше як
збережений старовинний культ предків,
охоронців родинного вогнища. Люди вважали,
що Доля вмирає разом з людиною. Хоча
такий погляд переважав, були й інші повір'я,
за якими Доля померлого живе в його могилі
або спочиває на ній. Щоб викликати її, треба
перескочити через могилу, хоча не виключена
можливість появлення замість щасливої Долі
лихої, тобто Недолі.
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 3
 Отже, слов'янське язичництво досягло апогею напередодні утворення Київської держави і
в перші два століття її формування (9 – 10 ст.), коли культ Перуна, бога грози і покровителя
воїнів та князів, став державною релігією Київської Русі.
 Служителями язичницького культу слов'ян були волхви-засновники вчення про
першотворця. Вони володіли секретами лікування травами, були творцями своєрідної
астрологічної медицини. Волхви зберігали і передавали з покоління в покоління
географічні, астрономічні, математичні знання.
 Людське слово, як і друїди, вони наділяли таємною магічною силою. Слово могло
ощасливити людину або згубити. Воно могло вилікувати людину від різних хвороб,
перемогти злі сили, творити чудеса.
 Поетів слов'яни називали віщими, вважаючи, що їм відомі таємниці людського буття. І
донині в українців збереглася повага до законів предків, зафіксованих у багатих
житейською мудрістю приказках, прислів'ях, піснях.
 Подібно до кельтів, слов'яни мали священні гаї, що заміняли їм храми.
4. КОЛО
СВАРОЖЕ
 Коло Свароже — річне коло, природно-астрономічний цикл
свят1 стародавніх слов'ян і сучасних громад традиційної
рідної віри. Об'єднання Рідновірів України щорічно видає
настінні календарі під цією назвою за науковою розробкою 
Галини Лозко (авторське свідоцтво № 9592, Державний
департамент інтелектуальної власності від 19.03.2004).
 Назва Коло Свароже вперше згадується в писемній пам’ятці
під назвою Велесова Книга; походить від імені верховного
Бога слов’ян Сварога, який за часів Київської Русі очолював
увесь небесний пантеон і зодіакальне коло.
 Коло Свароже розпочинається навесні (Новоліття, нове
літо) з появою першого Молодика (нового Місяця), що
настав перед Весняним рівноденням. Це рухливе свято,
випадає щороку в різні дні від кінця лютого до 18–20
березня, залежно від настання Молодика і Весняного
рівнодення (за Київським, а не за Всесвітнім часом).
"«КОЛО СВАРОЖЕ» — НАЗВА КАЛЕНДАРНОГО РОКУ. САМЕ СТІЛЬКИ — ВІД ОСЕНІ ДО
ОСЕНІ — Я ПРОБУВ У ЛАВАХ КИЇВСЬКОЇ ГРОМАДИ НЕОЯЗИЧНИКІВ»
ЄВГЕНІЙ ОСІЄВСЬКИЙ

 Язичницький календар має назву

Коло Свароже. У Влесовій книзі
написано: «Мати-Птиця співає про дні
ті, і чекаємо на часи, коли крутитися
стануть Кола Сварожі до нас, і часи
ті настануть для нас». Суть Кола
Сварожого у тому, що воно
покликане відображати календарну
обрядовість древніх слов’ян.
Сучасною мовою – це зодіакальний
круг. Сварог – це чоловіче втілення
Всесвіту, небесний коваль, що
викував світ, створив перших людей і
заселив Землю живими істотами. 
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 4
Всі погодні зміни в природі язичники-слов’яни
не тільки помічали, але й надавали їм
спеціальні імена. Так виникли назви місяців,
утворився календар.
Згодом кожному місяцю надали свого
Божественного покровителя – Бога-захисника.
Так протягом багатьох віків склалася ціла
система Кола Небесного, яке в інших народів
має назву Круга Зодіаку, і де такими
покровителями місяців є сузір’я, що мають
назви тварин. Нині ці назви зодіакальних
сузір’їв знають мабуть усі дорослі й діти. Але
ця традиція чужоземна. Наші ж Пращури мали
свій “зодіак”, який називали Колом Сварожим
від імені найстаршого Бога, покровителя Неба,
Творця Всесвіту Сварога.
 ВИСНОВКИ
 У релігієзнавстві під "язичництвом" розуміють різноманітні релігійно-міфологічні
уявлення, обряди та культи, що існували в різних народів планети до прийняття ними
вищих релігійних форм (як правило, світових релігій). Найчастіше цим поняттям
позначають вірування тих народів, що не мали власних держав, а, створивши їх, одразу
прийняли одну із світових релігій, минаючи стадію тривалого розвитку власно
національно-державної релігії. Тому хронологічні рамки слов’янського язичництва
надзвичайно широкі - своїми коренями воно сягає в кам’яний вік, а його пережитки
можуть зберігатися до ХІХ - початку ХХ ст.
 Центральне місце в культурі давніх слов’ян цього періоду займала язичницька релігія.
Релігійні погляди стародавніх слов'ян відбивали світогляд наших предків. Вони
розвивалися, ускладнювалися, не вирізняючись значно від аналогічного розвитку релігій
інших народів. Людина жила в міфологічній картині світу. У центрі її перебувала природа,
до якої пристосовувався колектив. Існує кілька етапів розвитку язичницької культури.
 Міфологічні уявлення мають тісний зв'язок з обрядами, відтворюються і передаються в
ритуальних дійствах. Велика частина матеріалів по слов'янської міфології дійшло нас
саме в контексті ритуальної культури, елементи якої описувалися середньовічними
авторами, а також фіксувалися у формі пережитків язичництва у народних звичаях і
святкових обрядах етнографами XIX - початку XX в.
ДОДАТКИ:
(1) СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Гримич М.В. ЯЗИЧНИЦТВО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії
України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут
історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: 
http://www.history.org.ua/?termin=Yazychnytstvo (останній перегляд: 24.09.2020)
2. П. Л. Яроцький. Язичництво // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. 
Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана,
1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
3. Українське язичництво / Г. С. Лозко. — Київ: Український центр духовної
культури, 1994. — 96 с.
4. Вільна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Язичництво
5. О. В. БОГОМОЛЕЦЬ: УКРАЇНСЬКА РЕЛІГІЇНІСТЬ: ДВОЄВІР’Я ЧИ НАРОДНЕ
ХРИСТИЯНСТВО , Київ, 2018 . ]. – Режим доступу:
file:///C:/Users/PC/Downloads/11918-26177-1-SM.pdf
6. Borys Javir site , - Режим доступу:
https://borys-javir.dreamwidth.org/72869.html
7. Українське язичництво / Г. Лозко. – Київ: Укр. центр духов. культури, 2009. – 90 c.
8. Лозко Г. Коло Свароже. Відроджені традиції. — К.: Український письменник, 2004. —
222 с.
9. Лозко Г. Велесова Книга — волховник / літ. пер., релігієзнав. комент., підготов.
оригінал. текстів, укладання словника та покажчиків Г. Лозко. — Вид. 7-те, зі змін. та
доповн. — К.: ФОП Стебеляк, Тернопіль: Мандрівець. — 2015. — 512 с. (авторське
свідоцтво № 5599. Державний департамент інтелектуальної власності від 29 червня
2002).
10. Календар Коло Свароже на 7520 літо (2012 рік) — повна версія
ДОДАТКИ:
(2) СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ
1. Борис Рибаков : «Язичництво давніх слов’ян», Академічний проєкт, серія : Давня Русь. Духовна
культура і державність., 2014. Детальніше :
https://www.yakaboo.ua/jazychestvo-drevnih-slavjan.html#tab-description
2. Сергій Плачинда : «Словник давньоукраїнської міфології» , Український письменник, 1993.
Подробнее на livelib.ru:
https://www.livelib.ru/tag/%D1%8F%D0%B7%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1
%82%D0%B2%D0%BE

3. Богдан Сушинський : «Веселова книга предків», Арий, серія : Таємниці історії, 2017.
Детальніше : https://www.yakaboo.ua/velesova-kniga-predk-v.html
4. Галина Лозко : «Українське язичництво», 2009 . Детальніше :
https://chtyvo.org.ua/authors/Lozko_Halyna/Ukrainske_iazychnytstvo/
5. Володимир Жириновський : «Язичницька цивілізація», Саміздат, 2009. Детальніше :
https://aldebaran.ru/author/volfovich_jirinovskiyi_vladimir/kniga_yazyicheskaya_civilizaciya/read/
6. Валерій Байдин : «Давньоруське перехрестиянство», Алетейя, 2006. Детальніше :
https://aldebaran.ru/author/bayidin_valeriyi/kniga_drevnerusskoe_predhristianstvo/
7. Василій Чешихин : «Слов’янські заговори. Книга друга», Саміздат, 2011.
Детальніше:
https://aldebaran.ru/author/cheshihin_vasiliyi/kniga_slavyanskie_zagovoryi_kniga_vtor
aya/

8. Анатолій Мержинський : «На окраїні Русі. Міфологія і язичництво балтів», ВЕЧЕ,

2003. Детальніше:
https://aldebaran.ru/author/merjinskiyi_anatoliyi/kniga_na_okraine_rusi_mifologiya_i_
yazyichestvo_baltov/

9. Миколай Липинін : «Забуті боги слов’ян», Велесова Русь, 2017. Детальніше:

http://bookash.pro/ru/book/205006/zabytye-bogi-slavyan-nikolai-lipin
5 ПИТАНЬ ДЛЯ
САМОПЕРЕВІРКИ
I. Що таке язичництво?
II. Які обряди були у язичників?
III. В яких богів вірували давні слов’яни?
IV. Що таке «водні ордалії»?
V. Що являло собою «коло Сварога»?
 1. Богом блискавки та грому, покровителем князівської влади
у давніх слов’ян був
А) Сварог Б) Даждьбог В) Перун
2. Що таке фетишизм?

15 ТЕСТОВИХ А) одухотворення явищ природи;

Б) віра в надприродні можливості будь-якого матеріального
ПИТАНЬ ЗА предмета;

ТЕМОЮ В) віра в походження людей від будь-якого виду тварин

3. Бог вітрів?
«ЯЗИЧНИЦТВО А) Стрибог Б) Велес В) Хорс
» 4. Чим займалися волхви?
А) пряжою Б) жертвопринесенням , ворожінням
В) лікуванням
5. Що таке анімізм?
А) одухотворення явищ природи
Б) віра в надприродні можливості будь-якого матеріального
предмета
6. Частина похоронного обряду у древніх слов'ян
до і після похорону?
А) поминальний бенкет Б) відспівування
В) тризна
7. Як називали покровителя худоби ( «скотий
бог»)?
А) Рід Б) Велес ( Волос) В) Перун
8. Місця поклоніння і жертвопринесень
язичницьким богам?
А) храм Б) галявина В) капище
9. Бог сонця?
А) Даждьбог Б) Перун В) Сварог
10. Яке свято з’явилося в християнстві замість
язичницьких колядок?
А) святки Б) масниця В) тризна
11. Хто жив в лісі?
А) лісовик Б) водяний В) домовик
12. Що таке політеїзм?
А) віра в існування демонів
Б) віра в походження людей від будь-якого виду тварин
В) віра в різних богів
13. Яким божеством була Мокоша (Макошь)?
А) богиня краси Б) богиня родючості
В) богиня сонця
14. Що таке культ предків?
А) одухотворення явищ природи
Б) віра в надприродні можливості будь-якого матеріального предмета

В) обожнювання метрвих
15. Як називали дерев'яні або кам'яні стовпи висотою 0,7 м., Верхня
частина яких закінчувалася досить умовним зображенням людської
голови, нерідко в шапці?
А) ідоли Б) кумири В) жреці
КЛЮЧ ВІДПОВІДЕЙ
1. В 9. А
2. Б 10. А

3. А 11. А

4. Б 12. В

5. А 13. Б

6. В 14. В

7. Б 15. А

8. В