МАРі18 РіР

'1 А Р 19 fl l'J!J fE fl АЖ ff/ Ir Ir 19 fГ І' ад/, І' 11 19 fl

Jl'n,8 Тернопіль
~ Богдан
)
 УДК 291.1
ББК 86.7
М 91

Висловлюємо щиру подяку п. Сергію Якутовичу

за надані роботи батька - Георгія Якутовича,
одного із найкращих графіків, яких знала Україна,
а також п. Вікторові Долішньому за сприяння
та допомогу у виході цієї книги.

Мусіхіна Лілія
М 91 Магія гір. Чарівне в житrі гуцулів / Л. Мусіхіна. -
Тернопіль: Богдан, 2012. - 64 с. : іл.

ISBN 978-966-10-2690-1

Для широкого кола читачів.

УДК 291.1
ББК 86.7

© Мусіхіна Л., 2012

© Якуrович Г., ілюстрації 2012
ISBN 978-966-10-2690-1 © Навчальна книга - Богдан, 20 І
 Висока поетичність світогляду карпатського горянина породила чимало пер­
сонажів традиційної rуuульськоі міфології, а любов до танцю, музики, житейська
мудрість та кмітливість дали початок специфічній rуuульській обрядовості. Пильна
увага до навколишнього світу, бажання виділити основне започаткували rрунтовні
знання не лише у веденні господарства і народній медицині, а й у такій практично не
дослідженій царині, як магія. Гуuульщина - замкнутий важкодоступний гірський
етнографічний регіон, де і нині жваво провадять обряди, що побутували раніше не
лише на українському, а й на слов'янському, можливо, навіть індоєвропейському
просторі, проте з часом перейшли у розряд реліктів.
Глибока любов та повага до гір, до природи, тварин і навіть до самих себе по­
родили шанобливе, трепетне ставлення до усього оточуючого: «гріх плювати у во­
гонь», « не можна скидати сміття у воду», « не ламай гілляччя без потреби», « шануй
людей» - здавалось би, прості, зрозумілі всім істини ... Проте на Гуuульщині вони
мають владу старовинних священних законів, недотримання яких тягне за собою
покарання від Бога, людей та сил природи. Сучасні rуuульські чарівники вчать тих,
хто до них звертається, жити за такими високоморальними нормами: « Коли люди­
на заходить до хати, то треба подумки сказати: «це моя мама», чи «це мій тато»,
«моя сестра» -тільки тоді буде користь і зцілення. Кожну людину треба приймати,
як рідну» (Чужак Параска Василівна, 1939 р. н, жін. ст., с._ Пістинь Косів­
ського р-ну Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю - 26.08.09).
Магічні ритуали і обряди супроводжували все життя давньої людини. Про це
ми можемо судити з побуту племен, чий спосіб життя близький до того, що прова­
дили колись наші предки; це відбивається у залишках сучасних вірувань, звичаїв та
забобонів. Вивчення культур виокремлених етнографічних регіонів має надзвичай­
но велике значення, бо там і сьогодні всі соціальні та культурні процеси відбува­
ються ізольовано. Таким чином обряди, звичаї та вірування зберігаються у, так би
мовити, законсервованому вигляді та легко піддаються науковому спостереженню,
опису та аналізу. Це, у свою черrу, застерігає дослідника від дофантазовування та
ненауковості, оскільки завжди можна провести додаткове опитування представни­
ків тих чи інших етнографічних регіонів.
Тож вивчення культури rуuулів має надзвичайно велике значення д,ля науки не
лише Украіни, а й усього світу. В той час, коли матеріальну культуру ( побут, ремес­
ла, прикладне мистецтво) rуuулів досліджено досить повно, то все, що стосується
духовної культури, є мало не terra iпcognita. Найслабше ж досліджено магію, якою,
проте, і нині просякнуте все життя гуuула.
 ~ ШAlffJ~I tІ,VДfН9fJfl:
flfJl!l :JA'f!A11fЯ ДО 1Ш9АІЯХV
fl 819 О 1f О tІ, IJ'f! 'fl Я '1

'JАЧАТТІ8 ТА KAFiTHitTL

~ традиціях багатьох народів життя людини починається не з моменту на­

родження, а задовго до того. Готуючись до зачаття, жінка дотримувалась ряду забо­
рон та рекомендацій. Передусім гуцулки стереглися (та й нині стережуться), аби не
мати статевих зносин під час великих релігійних свят та у неділю, оскільки зачата в
цю пору дитина могла мати фізичні вади, бути недоумкуватою, або ж, що найгірше,
дівчинка могла вирости відьмою, а хлопчик - відьмаком або упирем. Вірили, що
запах рослини гадючника (Filipendula vulgaris Moench) діє як потужний афроди­
зіак і його силі, кажуть, неможливо противитися. Також запах гадючника сприяє
народженню гарних, здорових і чемних дітей. Тож іноді ті, хто хотів зачати дитя,
носили при собі гадючник, що має сильний медовий запах, а асоціювання меду з
любовними утіхами зустрічається повсюдно. Аби швидше завагітніти, гуцулки ста­
рались сісти на те місце, де щойно сиділа вагітна, надпити з її кухля тощо. Коли
жінка зачинала дитину, то повинна була її народити, бо інакше і її, і дитину мусіли
спіткати тяжкі муки: мати мала на тому світі гризти тіла всіх тих своіх дітей, що
вона іх зачала, але не народила. Вірять, що кожна жінка має народити певну кіль­
кість дітей, які ій присуджені Богом, коли ж вона «зачиняє» світ дітям, то мусить
важко каратися. «Зачиняють» дітей так: «Єк си виддає молода-княгиня перший
раз и сідає пид вінок за стів, то тоги присідає пид rузницу пальці правої руки. Єк
присяде оден палец, то н.и мет мати оден рік дітий, а єк два, то два роки, а єк три
або штири пальці прсєде, то буде мати три або штири роки дітий. Кілько прися­
де своіх пальців правої руки, тілько років по вінчанню ни мет мати витак дітий»
(П. Шекерик-Доників, 2009). Присідання жусіх п'яти пальців призводить до по-
вного безпліддя і вважається важким гріхом. Подібні діі д,11я тимчасового безпліддя
відомі й в іншій частині Украіни, проте там вони відбувалися дещо інакше: молода,
вперше лягаючи спати з чоловіком, міцно перепоясувалася і застромляла під пояс
пальці. Скільки пальців вона застромляла за пояс, стільки років мала бути безплід­
ною. Застромлення за пояс усіх пальців обох рук мало зробити її бездітною довічно.
Що стосується страчених матерями немовлят та втрачених внаслідок абор­
тивнихдій, то гуцули розрізняють поняття страдчат (мертвонароджені або страчені
після народження) та стеклих дітей (викидні). І ті, й інші вимагають охрещення,
кричачи та плачучи на тих місцях, де заховані іх тільця, переважно у пору, коли на
небі світить старий (у деяких випадках - новий) місяць. Коли ніхто іх не охрестить,
така дитина після певного часу ( найчастіше - сім років, або дванадцять, з яких ди­
тина сім років лежить тихо, а потім до дванадцяти років плаче) стає чортом. Охрес­
тити таких дітей можна так: узяти шматочок тканини (носова хустинка, поворозка
від сорочки тощо) кинути через плече позаду себе у напрямку плачу, перехрестити
і сказати: «Коли ти хлопчик, хрешу тебе іменем таким-то (будь-яке чоловіче ім'я),
коли ти дівчинка, хрешу тебе іменем таким-то (жіноче ім'я). Ще один спосіб охрес­
тити таку дитину - освятити в церкві воду у дванадцяти посудинах і вилити на те
місце, де на новому місяці чується дитячий плач. І зараз гуцулки намагаються на­
роджувати стільки дітей, скільки пошле Бог, а коли в силу обставин зачата дитина
не народжується, то жебракові дають хліб, гроші та полотно і просять помолитися
за невинну душу покійного. Важливо також дати ім'я такій дитині, бо інакше ій на
тому світі буде дуже погано.
Вагітна жінка повинна берегтись від того, аби нічого злякатися, а коли таке
трапляється, іі слід підкурити жмутком хутра, волоссям чи пір'ям тієї істоти, що
стала причиною переляку. Велике значення має те, на що спрямований погляд ва­
гітної під час перших рухів дитини. Коли жінка дивитиметься на свої руки, особливо
на нігті, то дитина буде схожа на неі саму, коли на чоловіка - то на чоловіка і так
далі. Особливо небезпечно дивитися на щось бридке, бо тоді дитина буде некраси­
вою. Вагітній не можна їсти риби, бо дитина буде слинява. Всі звички матері, при­
таманні ій під час вагітності, передаються іі ненародженій дитині, тому за жодних
обставин не можна робити ніяких аморальних, негідних вчинків. Вагітна не пови­
нна красти, бо дитина може мати на тілі знак украденої речі. Коли ж крадіжка все­
таки відбулася, слід негайно помити руки, аби не зачепити себе де-небудь, бо теж
може з'явитися знак на тілі.
Вагітній жінці не можна ні в чому відмовляти, бо миші погризуть одяг, не мож­
на коло неі шуміти, аби не перелякати дитини, не можна працювати в свято, бо
маля може народитися каJ1і15.ою.
Таким чином період вагітності вважається надзвичайно важливим і саме він,
за народними віруваннями, визначає вдачу та зовнішність л.юдини. Дотримання
звичаєвих та магічних рекомендацій і табу повинно сприяти гармонійному розвит­
ку маленької людини.
 НАFОД~tнн11

иІ. оли розглядати народження дитини не як виникнення чогось з нічого, а

перехід ііз одного світу в інший, наш світ, то цей процес можна віднести до найваж­
ливіших ініціальних ритуалів. Як усі ініціальні ритуали, народження складається із
передпорогових, порогових та післяпорогових дій.
Передпорогові діі при пологах включають підготовку до появи новонародже­
ного від початку переймів у породіллі, закликання баби, діі батька та рідних під час
пологів.
Порогові діі - сама мить появи дитини та перерізання пуповини, магічні діі з
дитячим місцем, ім'янаречення, обряд першої купелі.
Післяпорогові діі - в основному діі, пов'язані із захистом дитини та породіллі
від темних сил, магічні діі на примноження молока у матері, хрещення, зливки, вивід.

ПtРtДПОРОІ"ОВі ДіІ

Вірять, що чим менше людей знає про вагітність, тим легшими будуть пологи.
Гуцули переконані, що коли поліжниці перейде дорогу людина, добра на перехід
(чоловік або жінка з хорошою вдачею, жінка з густим волоссям на ногах та стате­
вих органах), то пологи будуть легкими, а коли важка (зла, недобра людина, жінка
з порожніми відрами) - то важкими. Коли йдеш до поліжниці, то в жодному разі
не можна повертатися назад, доки дитина не народиться, бо «дитина завернеться
назад» і пологи будуть дуже важкими.
Оскільки і нині вважається, що в час пологів і жінка, і немовля стоять дуже
близько до смерті, то зазвичай поліжниці готували собі і смертельний посаг на цю
пору. Клали його десь на видноті, аби в разі нещастя рідним не довелося його дов­
го шукати. Обов'язково перед пологами слід було запричаститися та висповідатися,
тобто до пологів готувалися так, як і до смерті. Це й не дивно, бо в багатьох первісних
народів вірили, що поліжниця на час пологів здійснює духовну мандрівку у світ по­
мерлих, аби привести звідти дитя. Занурюючись у чужий, а отже, нечистий, ворожий
простір, вона і сама стає нечистою. Нечистим часто вважають і новонароджене дитя,
доки над ним не провели спеціальні очисні діі. Подекуди прилучення до світу жи­
вих відбувається лише через надання імені, через купіль з обсушуванням біля вогню
рідної печі тощо. Звичайно ж, із введенням християнства головним обрядом захисту
та очищення стає хрещення та вивід. Можливо, саме ці вірування лягли в основу
того, що жінка до сорока днів після народження дитини у християнській традиції, чи
до моменту зливок у дохристиянській є нечистою, вона не повинна заходити в храм,
прикладатись до святих речей тощо. Обряд зливок являв собою омовіння тіла нової
матері після народження немовляти і зберігався ще у ХХ ст. на території Централь­
ної Украіни; у контексті Гуцульщини згадується у роботах П. Шекерика-Доникова.
Зараз, звичайно ж, пологи відбуваються у пологовому будинку під наглядом спе­
ціально підготовленого персоналу, проте раніше функції акушера виконувала баба-
пупорізка. Практично всі її діі при пологах були надзвичайно важливими, оскільки від
неі значною мірою залежало не лише фізичне, а й духовне, душевне життя людини.
У творі М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» висловлюються припущення проте,
що незвичайну вдачу Іванко отримує, можливо, через те, що« не «сокотилася» баба при
злоrах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки - і хитра бісиця встигла
обміняти її дитину на своє бісеня». Подібні вірування зустрічаються не лише на Гуuуль­
щині та навіть не виключно в Украіні. Так, наприклад, С. Максімов у праці « Нечистая,
неведомая и крестная сила», виданій у Петербурзі. 1903 року, пише наступне: «Не­
чистая сила зорко сторожити пользуется каждь1м случаем, когда роженица вздремнет

или останется одна. Вот почему опь1тнь1е повитухи стараються не покидать матерей
ни на одну минуту, а в крайнем случае, при вь1ходе из бани, крестят все угль1. Если же
зти мерь, предосторожности не будут принять,, то мать и не заметит, как за крь1шей
зашумит сильнь1й ветер, спустится нечистая сила и обменит ребенка, положив под бок
рожениць1 свого «лешачонка» или «обмень1ша» (Максимов, 1903).
Коли йдуть кликати бабу, то нікому про це не кажуть, бо вірять, що чим мен­
ше сторонніх знає про пологи, тим легше народиться дитя. П. Шекерик-Доників
пише, що коли йдуть кликати бабу до поліжниці, то зазвичай щезник насилає на
посланц~в різні страхи, напускає блуду, щоби померла і жінка, і ненароджена дити­
на і, таким чином, ці обидві душі дістануться йому (Шекерик-Доників, 2009).
Баба, прийшовши у дім поліжниці, молилася, ретельно мила руки та оглядала
жінку, тоді тричі обводила її по хаті, щоразу наступаючи на поріг разом з нею, і
примовляла:

Єк ми прутко хату обходили

Ні разу си не забарили,
Так аби си и ці злоги прутко скінчєли.
Єк си раз-два цес поріх перейде,
Такси и ця дитина раз-два найде.
Гов! Гостю, иди д'нам,
Ми зробимо тобі иршінє та храм
(Шекерик-Доників, 2009).

· поrоРовt дtІ пrи иАrод~еииt дит-иии

Під час пологів у хаті намагаються порозв'язувати всі rудзи, особливо, коли
пологи важкі. Вірять, що коли дитина народжується, біля застільного вікна сто­
ять дванадцять суддів, які сам_е цієї миті визначають долю людини. Інколи в каз­
ках ( гуцульська народна казка «Син рибалки») вони не визначають долю, а
тільки проголошують те, що віщує сама мить народження дитини. Так, у вищез­
гаданій казці метаморфоза сина рибалки на царя цілком і повністю визначається
лише миттю народження і озвучується суддями, але це не є їхнім рішенням. П.
Шекерик-Доників пише, що ці дванадцять суддів почергово вимовляють назви
людських вад та чеснот. Коли після промовляння назви якоїсь риси народжується
дитина, то та риса характеру переважатиме в іі характері та впливатиме на долю.
Одразу після пологів судді визначають також зірку, яка світитиме на небосхилі,
доки людина житиме. Після появи дитини «судді» від,11ітають.
Той же Петро Шекерик-Доників зафіксував слова, якими баба приймала на
світ хлопчика та дівчинку. Хлопчикові казала: «Хлопчішє, здоров рости тепер.
Будь великий, ни будь дикий. Та на многа літ з помічьов» (Шекерик-Доників,
2009). Дівчинці казали: « Чєпірка маленька, на многа літ, рости здорова, та ни
будь корова» (Шекерик-Доників, 2009). Одразу по тім баба читає захисну
примівку і світить свічку, аби нечистий не обміняв дитину чи не зробив ще якої
шкоди. На Гуцульщині кажуть, що біля новонародженого в темну пору доби по­
стійно має світитися свічка і повинен перебувати хтось із дорослих, інакше лісна
(бісиця, мавка) обміняє дитинча на свого виродка. Баба запалювала свічку і го­
ворила вербальну формулу (замовляння) яка мала від.лякати всю нечисту силу,
яка іі тільки чує:

Свічю свічьку,
Піду по запічку
Ладану шукати,
Обкурити хату.

Коли ж нечиста сила все-таки обмінювала дитинча, то зворотній обмін про­

вести було дуже важко. «Одмінок>> вирізнявся значними розмірами голови та че­
ревцем, маленькими кінцівками, неспокійною вдачею та ненажерливістю. Зда­
ється, одмінком називали дитину, хвору на рахіт. Брак йоду, важка праця під час
вагітності та суворе дотримання постів, швидше за все, були першою причиною
народження «одмінків». Аби віддати бісиці «одмінка» та забрати назад свою ди­
тину, народженого немилосердно сікли, сподіваючись на те, що бісиця пожаліє
його і забере назад, чи виносили на смітник і там залишали.
Баба також поїла поліжницю свяченою водою, а дитя тричі скроплювала нею
і перехрешувала. Отож, перше хрещення СJ'Іяченою водою у гуцулів проводив не
священик, а баба. Ще одна важлива деталь: офіційне ім'янаречення теж про­
водила баба за згодою батьків у перші хвилини після народження. Тож баба ви­
ступала не лише у ролі акушерки, а й педіатра та знахарки, що першою залучала
дитину до світу живих і очищала від скверни. Нам видається, що саме баби-аку­
шерки становлять пряме продовженням інституту жриць часів матріархату, коли
значення жінки-матері підносилося до рівня божества, а та, що допомагала ій у
священнодійстві народження, ставала жрицею. У всій Украіні до баби-пупорізки
ставився ряд вимог, серед яких, окрім життєвого досвіду, певних медичних знань
та навиків, ставився ряд вимог явно культового походження. До таких можна
віднести: відсутність фізичних контактrв з небіжчиками (заборона на обмивання
тіла покійного), перебування у періоді менопаузи (завершення репродуктивного
віку), високий авторитет, певні знахарські навички.
 Важливе магічне, а не лише гігієнічне значення мала перша купіль. Під час неі
баба перерізала пуповину та ще раз проказувала хрестильну церковну вербальну
формулу (молитву). У ванночку доливали відвар ( або просто клали зілля) любистку
(Levisticum officinale), вважаючи, що від того дитину люди любитимуть, а з віком
вона користуватиметься успіхом у протилежної статі. Подекуди клали трохи меду,
аби життя було солодке, доливали молозива чи молока з материних грудей. Купали
дітей також у ромашці (Matricaria), дев'ятисилі (lnula helenium), череді (Bictens
tripartita), дивині (Verbascum thapsiphorme), аби малюки не хворіли та добре на­
бирали ваrу. До речі, на решті території Украіни купання дитини в дев'ятисилі вва­
жалося ритуалом з чорної магії, а тому - гріхом.
Ножиці, якими перерізали пуповину, обвивали тією ж пуповиною та ховали
коло поліжниці, яка в цю пору вважалася дуже вразливою. Вони слуrували д,ля неі
та дитини оберегом, оскільки народ вірив, що металеві предмети мають здатність
відганяти уроки та пороби. Пізніше ці ножиці клали десь разом з відпалим пупком
д,ля тривалого зберігання. Його дають дитині по досягненні семилітнього віку, аби
розв'язала. Розв'язування пуповини у семирічному віці повинно розв'язати дитині
розум до навчання, а руки - до роботи.
Дитяче місце закопували у такому місці, аби через нього ніхто не переступив.

До післяпологових обрядів народ)Кення можна віднести хрещення, зливки та

·вивід.
Після народ)Кення і до часу церковного хрещення дитину по імені не кли­
чуть, аби не вректи чи не накликати на іі голову якоїсь біди. І поліжницю, і ди­
тину ховають від стороннього ока, завішуючи ліжко ковдрами чи простирад,лами.
П.Шекерик-Доників пише, що до церковного хрещення дитину грудьми не годува­
ли, оскільки вона через це могла вирости зі схильністю до брехні. Таким чином свій
перший харч - солодке молоко - дитина отримувала із pory корови, що слуrував
ій за пляшечку. До хреста і від хреста дитину можна нести тільки особам жіночої
статі (ще один випадок домінантної ролі жінки в обрядах народ)Кення). Перед хре­
щенням дитини священик дає бабі-повитусі вивід і очищає іі від гріха, оскільки і
вона торкалась нечистих речей, переводячи дитину із небуття у буття.
Кумувати не відмовлялись, відмова відхрещення вважалась гріхом. Особливо
добре кумувати у зведениці (покритки). Коли таку дитину хрестять неодружені, то
значить, що незабаром вони дуже вдало одружаться, а жонатим та заміжнім кумам
це віщує примноження багатст-,а.
На хрестини гості обов'язково приносять зерно, яке завжди і всюди символі­
зує продовження життя, ситість й достаток. Окрім того, дають гроші та подарунки.
Фіrурування зерна у родильній обрядовості зазвичай означає продовження роду,
життя. Слід дещо забігти наперед та сказати про те, що зерно несуть також на по­
хорони, що, очевидно, являє собою символ замикання життєвого кола чи його пе-
рехід на новий виток. До речі, засівання зерном вранці на Василя і нині поширене
на усій території України, воно символізує початок аграрного року та вішує добрий
урожай, а відтак, - багатство. Важливо наголосити, що на знак припинення зла,
д,ля очищення недоброго місця від скверни, його обсипали, або, ще краще, засіва­
ли зерном. Так чинили на тих місцях, де хтось заподіяв собі смерть чи коли помира­
ла недобра JІюдина, а її хата залишаJІась пустою.
Зливки - це ритуал взаємного пробачення баби-пупорізки та поліжниці, роз­
рахунок та прощання. Проте найголовніша функція зливок - очищення від проли­
тої крові, від занурення породіллі та наближення її помічниці до потойбічного світу.
На Центральній Україні злнвки робили водою, іноді непочатою, в яку долива­
ли трохи свяченої, сипали туди овес та ягоди калини. На Гуцульщині зливали по­
родіJ1лю після хрестин водою, в якій хрестили дитину, одразу після хрещення. При
цьому баба примовляла:

11
 Обмиваю тебе від усякої дрєхавиці,
Поліжноі лихавиці,
Шоби ни мало нічко до тебе
Моци та путері.
Всу біду, чарі и бісиці
Вигоню гет з хати за двері.
Аби тє си ничь ни окаснуло,
В сні си тобі ни приморснуло,
Аби тє ничьо зле син и вчепило,
Так єк ніякі мальфи и чарі
Ни можут си вчепити цеї молитви.
Х-тьфі, най усе изчезає, пропадає,
Гет далеко в безвісти страшні.
(Шекерик-Доників, 2009).

Тоді баба спльовує та навхрест дмухає на голову поліжниці і просить прошен­

ня у неі за те, що намучила і, можливо, ненароком зробила боляче дитині. По­
ліжниця теж, у свою черrу, просить вибачення у баби. Після того остання дає бабі
плату: зерно, калач, сіль, свічку та хлібину. Давала також гроші як платню, бо все
решта вважалося пожертвою за прости Біг (милостинею). На знак пролитої крові
баба отримувала ще й червону запаску. Слід наголосити, що в момент розрахунку і
прощання регламентувалися навіть пози поліжниці та баби, що конче мусить мати
давнє магічне значення, бо ж момент нароД)Кення дитини завжди вважався вели­
кою таїною.

днт11чни
'FA ПіДАі'F~ОКИИ Кі~

.ажливе значення має все, що оточує дитину не лише в педагогічно-пси­

хологічному чи біологічному, а й у магічному аспекті. Хоча дитина вже захище­
на від недоброзичливих сил обрядом хрещення та щоденними молитвами рідних,
вона досі потребує додаткового захисту. Так до року не можна залишати дитячий
одяг та постільну білизну на вулиці, особливо під час активізації відьом та нежи­
ті - на Юрія, Купала, у Зелений тиждень, а на Центральній Украіні ще й в часі
цвітіння жита.
Особливими магічними умовностями обставлене купання немовляти. Во.цу
для купелі слід набирати тільки за дня та тільки за дня виливати. Бо ніч, як відо­
мо, - час владарювання лихих сил, які можуть зашкодити дитині за законами кон­
тактно-парціальної магії, впливаючи на речі, що мають пряме відношення до дити-
ни. Воду для купелі несуть до хати мовчки і кидають у неі жарину від пічного вогню
(втілення хатнього, доброго духа), аби вигнати з води все погане, що може в ній
заховатися. Після цього звертаються до хатніх з проханням благословити воду, а ті
відповідають, що її вже поблагословив вогонь (Шекерик-Доників, 2009). Коли
під час купання до хати заходить хтось чужий, то конче мусить подарувати дитині
хоч дещицю грошей.
Аби дитина добре спала, з хати нічого не дають після заходу сонця і закрива­
ють добре на ніч вікна від місячного світла. Люди вірять, що саме місяцю у чарах
віддають шкірні болячки та зубний біль, тож кол1:1 він світитиме на дитину, то все те
лихо може до неі пристати.
Коли малюк важко засинає та погано спить, його купають у відварі соснової
хвої ( Piпus sylvestri-s ), а перед тим, як покласти його до колиски, у ній колишуть
кота. Коли ж це не допомагає, звертаються за допомогою до примівників.

;ніМАННІ8 ВРО~ів

Дитину пильно оберігають від уроків, оскільки вважають, що діти дуже враз­
ливі. Проте, чим більшою стає дитина, тим менш вразливою вона стає. На Гуцуль­
щині найпростіший варіант апотропеістистичноі магії - це червона ниточка на руці
в дитини. Вона має більшу силу, коли її освятити на Водохреща. Дпя цього глеки та
дзбанки для свяченої води обв'язують червоними шнурами з китицями, які пізніше,
як уже зазначалося, використовують від уроків. Чіпляють іх не лише собі та дітям,
а й коням, які теж дуже піддаються впливу поганого ока. Профілактичним заходом
від уроків є і засипання під устілки взуття свяченої солі.
Перші ознаки в років виявляються у тому, що дитина кричить, блює, капризує,
у неі болить гол·ова. На Гуцульщині вірять, що іноді вроки можуть призвести навіть
до смерті. Дпя зняття вроків проводять ряд маніпуляцій.

1. Трикратне вимірювання навхрест землі біля ніг та обличчя хворого.

Приказували так: «Яке-сте виділи, аби-сте осліпли, якби-сти говорили, аби­
сте оніміли, як чули, аби-сте оглухли». Після кожної фрази до землі біля ніг хворо­
го торкалися навхрест пальцями розгорнутої пучки і так само до лиця (Хом'як М.
М.,1926 р. н., ж. ст., с. КосмачІвано-Франківськоіобласті, дата інтерв'ю -
26.08.09). Звісно ж, вербальна частина, як магічна формула, являє собою завуа­
льоване під проклін одсилання вроків тому, від кого вони походять. Інший варіант
примовки, що супроводжує ці ж діі, був нами зафіксований у Верховині: «Який
гість, такий колач» (Мокан Г., 1973 р. н., дата інтерв'ю - 25.03.10).
2. Знімання вроків вуглинами з печі чи жаром з плавуну.
Дпя проведення цих магічних дій з палаючої печі вигрібали дев'ять вуглинок
або ж спеціально обвуглювали дев'ять невеликих шматочків плавуну (деревина,
яку знесло річками з високогір'їв). Після молитви наливали води в невелику по­
судину і, проводячи зворотній відлік від дев'яти до одного ( «Не дев'ять, не вісім,
не сім, не шість .. » і ТЗІ~ далі) почергово кидали вуглинки у воду. Тоді всі присутні
в хаті хукали у воду з вуглинками і нею омивали обличчя і руки хворого та давали
трохи надпити. За поведінкою вуглинок ворожили, вроки це чи якась інша причина
хворобливого стану.

3. Знімання вроків хлібом.

Брали цілої, непочатої води, спочатку хрестився той, хто відробляв, тоді пере­
хрешували воду, та навідліг від себе ложкою набирали її дев'ять ложок і перелива­
ли в іншу посудину, провадячи зворотній відлік від дев'яти до одного: «Не дев'ять,
не вісім, не сім, не шість, не п'ять, не чотири, не три, не два, не один». Це слід було
зробити тричі. Таким чином досягалося дотримання магічного числа «тридев'ять».
Тоді знову хрестилися і хрестили воду. Після того відрізали шматок хліба і відщи­
пували від нього шматочки тричі по дев'ять зі зворотнім відліком (як і воду). На­
ступний етап - всі шматочки хліба мовчки кидали у воду. Коли вони тонули, то
це означало, що причина недуги "'Т" вроки чи пороба, які вже піддалися лікуванню.
Коли ж хліб плавав по поверхні - причину хвороби слід шукати у чомусь іншому.
Тоді цю воду тричі потрохи давали надпити хворому, і зворотнім боком руки навід­
ліг тричі вмивали його та тричі скроплювали навідліг (Семенюк В. Д., 1945 р. н.,
прис. Віпчинка, г. Замагура, дата інтерв'ю - 6.05.10).
Зазвичай на усій території Украіни зворотній від,пік використовується з лі­
кувальною метою, причому, відлік кожного окремого числівника відбувається з
часткою «не»: «не три, не чотири, не два». Рахують у зворотному порядку у ви­
падку відгашування вроків і зняття поробів. На Гуцульщині він ще й супроводжу­
ється рядом дій «навід,піг», тобто в напрямку від себе. Таким чином, хвороба чи
пороби повинні поступово від останнього до першого залишити людину. Щодо дій
навідліг, то, кажуть, що коли їжу в тарілки накладати навід,ліг, то людина захворіє
чи навіть помре.

4. Умивання водою з громовиці

Якщо хтось зі звичайних людей якимось чином заволодів громовицею, то міг
дуже легко за її допомогою знімати вроки. Для цього через отвір у громовиці про­
ливали, молячись, воду, а потім вмивались нею зовнішнім боком лівої руки.

5. Зливання воску та олова

У особливо важких випадках зверталися до знаючих людей і ті проводили об­
ряд зливання воску чи олова. Їх також застосовували д,ля зняття поробів - нав­
мисних магічних дій, спрямованих на завдання шкоди здоров'ю, господарству чи
сімейному щастю людини. __
Дуже детально про зливання воску розповіла Хом'як Марія Миколаївна ( 1926
р. н., ж. ст., с. Космач Івано-Франківської області.дата інтерв'ю - 26.08.09): «Взя­
ти бджолиного воску і принести з криниці ціле відро води. Воду поставити коло
стола, а з відра зачерпнути півлітрову банку води і поставити під ліжко хворого,
аби переночувала, а вранці можна зливати. Віск і вода показують те, чого людина
злякалася, або хто поробив чи як поробив, чи де її шукати. Віск, призначений д,11я
зливання, перед тим святять у церкві, змішують його із неосвяченим і зливають
на свячену воду. Поки топиться віск, над водою читають примівку,( роблячи роз­
сікальні рухи над поверхнею води - Л.М.) :
«Викликаю-вибираю з мозку, з підмазку, з кісток, з очей, з рота, з носа (вспо­
минути все, що людині є). Йди конец води золотий ставець, там дівка сИдить
кричит-пищит, там столи застелені: усєкі іди, усєке питтє; будеш пити-набуватися,
за сю людину забуватися. Іди на жовтий пісок, там сімдесєт косарів, сімдесєт гро­
мадільників, сімдесєт носільників і 70 попів. К<_>сарі будуть косити, громадільни­
ки громадити, носильники носити, а попи будуть служби виправляти» (читати три
рази). «Йди на золоті ворота, в червоних воротах голову зрубаю, в море втовчу,
усю слабість забираю, на води посилаю, усі слабості забираю».
Віск зливають три рази, а у складніших випадках - тричі по три рази. У свята
та в неділю зливати віск заборонено.

б. Вмивання водою з серпа чи коси

Воду проливали через серп або косу і вмивали нею вреченого //. Франко.
Людові вірування на Підгір'ю вс. Ходовичах Стрийського пов. ЕЗ. - Львів,
1898, Т.5. - с 98/.
Переполохом називають хворобливий стан дитини чи дорослого, що виявля­
ється у неспокої, безпричинному страхові, підвищеній тривожності,.здриганні та
скрикуванні крізь сон. У маленьких дітей переполох супроводжується також над­
садним плачем. Для зняття дитячого переполоху беруть волосся, шерсть, пір'я,
пух із тієї тварини, яка стала причиною переляку, і підкурюють дитину, або ж під
сорочечку дитини підкурюють свячене зілля. Надійним засобом від переполоху
вважають підкурювання також тріскою з дерева, в яке влучила блискавка (гро­
мове дерево).
Звичайно ж, часто оберегові функції виконували ладанка та хрестик, мами­
на молитва, злизування лоба, елементи декору одягу з архаїчними символами, але
це далеко не повний список дитячих апотропеів. Здається дивним, проте, на нашу
думку, народна дитяча іграшка мала величезне значення не лише у педагогічно­
психологічному аспекті, а й магічному. Оберегами були також окремі види дитячих
іграшок, до яких передусім належали лялька-мотанка, сирні іграшки та декоровані
дерев'яні яйця-мальованки.

Оберігає дитину від вроків. Хрестоподібно розкинуті руки в силуеті жіночої

постаті на писанках та інших творах народного ужиткового мистецтва символі­
зують оберігання. Цей силует присутній також у християнському богородичному
каноні «Оранта» і теж символізує захист. Ту ж саму функцію виконує і мотанка в
руках конкретноі дитини чи в хаті. В народі побутували переконання, що через очі
лялька може вректи дитину. Тому найархаічніші ляльки - з трави, соломи, ниток,
клаптиків тканини - очей не мають. Замість очей кольоровими нитками намотува
ли хрест - символ світла та добра.
За допомогою мотанки намагались вилікувати хвору дитину. Для цього з не­
праного одЯгу хворої дитини робили ляльку, тримали її якийсь час у ліжку біл
дитини, після чого спалювали, або закопували під бузиною, де нібито жив чорт­
бузинник. В Росіі також робили ляльок-пропасниць ( «Лихорадок») у такій кіль­
кості, яка згадується у замовляннях - 7, 12, 70 чи ін. Їх деякий час тримали кол
хворого, а потім спалювали. Вірили, що коли бездітній жінці подарувати мотанку,!
зроблену руками рідної бабусі вагітної ( краще по материній лінії) чи вагітної жінки,:
то вона обов'язково завагітніє.
На території слов'янського світу відомі також «круп'янички» - ляльки на:
основі торбинки з крупою (приносять достаток), «травнички» - ляльки з цілющи-:
ми, чарівними або свяченими травами, «десятиручки» - помічниці в безконечни~
хатніх клопотах тощо.

F3/Ц3/ALtL~i tHFHi ~ОНН~Н,

~о,лн~н, GAFAHЦi

Обрання сиру д,ля виготовлення сакральних або чарівних речей на Гуцуль­

щині пов'язане передусім з тим, що протягом тривалого часу відгонне вівчарство
було чи не основним засобом до існування. Найархаічними чарівними предмета­
ми з сиру були фірмаки - грудки сиру зі штампованими солярними та іншими
орнаментами.

Збираючи етнографічні матеріали в польових умовах, ми не раз переконува­

лися в особливому ставленні гуцулів до коней. Часте зображення коня на писанках,
предметах ужиткового значення, звертання до його образу в обрядовій поезії та,
використовуючи термінологію В. Давидюка (Давидюк, 2007), в ініціальній казці,
дозволяє висловити припущення про культ коня - тотемізм чи зоолатрію у гуцулів.
Тож, виходячи з таких міркувань, маніпуляції з поширеною іграшкою гуцульських
дітей - сирним коником - являють собою залучення до спілкування із зоолатрич­
ним божеством або тотемом. Якоюсь мірою поїдання дитиною цієї іграшки можна
розглядати як причастя тілом бога чи тотема. Чому зазвичай це роблять діти? Бо
діти - найчистіші істоти, не забруднені гріхом, до того ж долучення до родового
тотему відбувалося у дитячому віці.
Приблизно те саме стосується козликів та баранців, окрім іхнього згадування
в ініціальних казках в якості. помічників та союзників.

··~-
 МААЬОКАН~Н

Відрізняються від писанок тим, що виконуються не воском на поверхні cи­

pvro яйця, а на дерев'яній заготовці олійними чи акриловими фарбами. Коли
функція великодньої писанки однозначно і беззаперечно несе сакрально-магіч­
ну функцію, то мальованку до магічних речей зазвичай не зараховують. Проте,
на нашу думку, орнаментика мальованки зазвичай не відрізняється від писанки,
хоча основне її призначення суто утилітарне - сувенір або дитяча забавка. Тим
не менше, дотримання орнаментики, розміру, форми та колориту священної речі
наближає її до неї і створює певний магічний, можливо, дещо слабший, ніж пи­
санка, вплив на дитину.

Надзвичайно важливим актом статевої ідентифікації дитини були маніпуля­

ції з її волоссям: пострижини та заплітання. Волосся здавна вважається тради­
ційним магічним засобом, причому не лише в Україні, а й усьому .світі. Так, на­
приклад, для того, аби зробити ляльку вуду, використовують волосся тієї людини,
волею та здоров'ям якої прагнуть маніпулювати. На Гуцульщині теж волосся, яке
використовували для магічних дій, брали в основному від тієї особи, на яку праг­
нули вплинути. В більшості відомих нам випадків воно слугувало для викликання
любовної прив'язаності, або ж для шкідливих дій. Перше урочисте постриження
дитини вважалося дуже важливим актом. Подекуди перші пострижини провади-
ли у чистий четвер близько ~о тієї дати, коли дитині мав виповнитися чи випо­
внився І рік, іноді це робили у день народження малюка. Для цього спеціально
запрошували кума, який урочисто обстригав волосся, тримаючи дитину на ко­
жусі, аби була багатою. Іноді волоссячко зістригали повністю, іноді - хресто­
подібно, або ж лише трішки над чолом, над вухами та на потилиці. Зістрижене
волоссячко ховали, а коли дитині виповнювалося сім і надходив час наставляти іі
«на ум», тобто розпочинати книжне учіння та серйозно залучати іі до роботи, за
допомогою цього зістриженого пасемка ворожили. Для цього дитині його пока­
зували і питали, кому належить волосся. Коли дитина губилася і не могла нічого
сказати - це було не вельми сприятливим знаком. Коли відповідала, що воно
належить тварині - буде добрим хазяїном і ій особливо щаститиме ій у тваринни­
цтві. Коли ж казала, що людське - дитина виросте розумною, до всього вдатною.
Найкраще, коли впевнено вгадувала, що волосся належить саме ій. Така дитина
вирізнятиметься серед ровесників розумом, таланом, здоров'ям. У деяких випад­
ках перше постриження проводили у віці п'яти років, причому дівчинку стригла
хресна мати, а хлопчика - хресний тато.
Особливою обрядовістю обставлене було і свято перших заплітин. Воно
мало важливе значення з точки зору програмування долі дівчинки. «Дівчину за­
плітають по раз перший, як ій минуло шість років; до сей чинності запрошують
сохтівну жінку; така заплітає волосся серед голови у хрест так: бере з переду, з
потилиці, від правого уха і від лівого, і зв'язуючи те волосся на середині, каже: як
зв'язую усе волосся на тобі, аби ся тримало з усіх штирох боків, так би ся в'язали
до тебе з усіх боків парубки, удівці, дідицькі сини та й котрі найстарші парубки у
краї: котрий тебе уздрить, то так аби за тобою умлівав, як риба за водою» (Шу­
хевич,1902). Цей обряд мав на меті вберегти дівчинку від злих сил і недобрих
людей, допомогти ій зрости здоровою та красивою, щасливо і з честю доносити
косу, вдало вийти заміж.
Дівчата, як правило, носили довгі коси, жінки ховали волосся під головні убо­
ри, бо, вважалося, що сонце, освітивши волосся жінки, що мала статеві стосунки
з чоловіком, здатне ледь не накликати прокляття на ціле поселення. Особливо бо­
гомільні жінки ще в середині ХХ ст. лягали спати у тоненькій бавовняній хустинці,
аби не порушити правічного закону. Саме тому дівчат, що вступили у дошлюбні
статеві стосунки, «покривали» - стригли або ж просто привселюдно накривали
голову хустиною із великою ганьбою. Слід наголосити, що покривали переважно
лише тоді, коли були впевнені у вагітності незаміжньої. Звичай покривання у гуцу­
лів дуже ретельно описав П. Шекерик-Доників. На відміну від звичаїв Централь­
ної та Східної Украіни, де по.кривання проводила громада, на Гуцульщині молодшу
за віком покритку покривала старша. Слід наголосити, що в замовляннях дівка­
простоволоска за рівнем потенційної небезпеки прирівнюється до «пулі бойо­
вої», «скалки громової», «гада повзучого», «звіра бігучого», «мужчин-колдунів»,
« баби-пристрітници » (Давидюк, 2007)
 ~rJOPO~~A
IW9 А ОД Jt V 4 fE ІН9 ІН9 1'1.
flfE С IJA!J Л ~І

• умовах сильної ізольованості від соціуму, спричиненою значною про­

сторовою віддаленістю садиб одна від другої, спілкування горян ( особливо тих, що
жили високо на схилах) відбувалося в основному лише з найближчими родичами
та сусідами, тому надзвичайно велике значення мало те, в яку родину потрапить
молода людина після одруження. Подібна тривожність характерна практично д,ля
кожної людини, проте в Карпатах це виявляється дещо сильніше. Тривожились як
батьки, що мали дітей на порі, так і самі діти. Споконвіку молоді люди ворожили
«на долю». Слід наголосити, що всі інші види ворожби, крім як на заміжжя чи
одруження, вважаються гріховними.
Нам вдалось зафіксувати такі види ворожби на одруження:
1. На Меланії дівчата ворожили на заміжжя, мостячись на цілу ніч спати на ві­
нику під столом, аби приснився суджений (Сав'юк Г. М., І 96 І р.н., ж.ст, с. Криво­
пілля Косівського р-ну Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю - І І, О 1. І О).
2. Опівночі проти 14 січня йшли до того кута хати, де сходить сонце, і в цю ж
сторону кидали чобіт. У який бік показуватиме носком, упавши, чобіт, з тієї і сва­
тів слід чекати (Сав'юк Г. М., І 96 І р.н., ж.ст, с. Кривопілля Косівського р-ну
Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю - І І, О І. І О).
З. У карпатських мольфарів відома традиція ворожіння за допомогою хліба,
спеченного на гадюці. Для цього в певний день ідуть до лісу, шукають там невелич­
ку гадюку і приносять іі додому. Розводять у печі вогонь і вкидають у нього гадюку.
На цьому вогні печуть хліб із ложки солі, ложки води і ложки борошна. Готовий
хліб повинна спожити та людина, що хоче знати, з ким ій судилося жити у парі.
Після того вже не можна говорити і потрібно відразу лягати спати. Вночі повинен
наснитися суджений чи суджена і подати води тому, хто ворожить.

4. На Введення роздягаються і голі рахують до дев'ятої штахети у плоті. Її по­

значають якось, а вранці за іі зовнішніми ознаками ворожать на те, яким буде чо­
ловік. Цікаво, що на решті Украіни така ворожба відбувається на Андрія.
Були також поширені різноманітні діі, спрямовані на наближення бажаного
весілля. Так, аби швидко вийти заміж, дівчата, шлюбного віку, заходячи на Різдво
до церкви, хрестилися і казали: «Добрий день, сєті Апостоли! За три неділі из фай­
ним чьоловіком на постелі» (Шекерик-Дон,иків, 2009).
В. Шухевич наводить гуцульську примівку на купальській воді, яку читала ма­
тір дорослої дочки, аби та протягом року вийшла заміж: «Йик вода борзо йде, так
аби моя донька борзо віддала си, йик сонцем всі люде радують си, так аби до моєї
доньки шпарко свати їхали, йик любить маціцька дитина свою мамку і за нев гине,
так аби леrіні гинули за моєв доньков». Після цього тричі зачерпувала купальську
воду, в якій варила зілля тирлич. Умившись цим відваром, дівчина мала надію ви­
йти упродовж року заміж» (Войтович, 2007).
Як повсюди на Украіні, молоді гуцулки шлюбного віку молилися Покрові. Ці­
каво, що молитва-замовляння до Покрови, поширена на Верховині, має аналог на
Західному Поділлі.
Гуцульський варіант:

Сєта Покровочко!
· Покрий мою головочку,
Ци у рамат, ци у онучю,
Лиш най си дівков не мучю!
(Шекерик-Дон,иків, 2009)

Західно-подільський варіант:
Свята Покровочко!
Покрий мою головочку,
Хоч хусткою, хоч ганчіркою,
Аби не зосталась дівкою!
Суттєвою різницею є те, що коли рештою українок час і місце молитви не ре­
гламентується, і молитва безсумнівно призначається Діві Марії, то гуцулки молять­
ся лише під час сходу сонця і повернувшись до нього обличчям. Подібна молитва,
але вже адресована святому сонечку, промовляється тими ж дівчатами-гуцулками
шлюбного віку на Великдень під яблунею. Таким чином можна припустити, що за­
лишки сонцепоклонництва у любовній магії гуцулів все ще досить виразні.
Аби не засидітися в дівках, молоді гуцулки, що ставали вже на порі, вранці на
Водохрестя або ·на Великдень мили язик церковного дзвона, аби добра слава про
них йшла такдалеко, як лунає дзвін церковного дзвона, щоби чули про них всі добрі
люди і йшли іх сватати.

2 8 ~
 До любовної магії звертаються не лише д.ля того, аби дізнатись, яким буде сі­
мейне життя чи д.ля прискорення дати омріяного весілля, але й з метою привороту
( « присушки » ).
Коли зовні непривабливий чоловік користується успіхом у протилежної.статі,
на Гуцульщині кажуть, що він має кажанячі грабельки. Здобувають іх так: ловлять
живого кажана, кладуть його у шапку, шапку закопують у мурашник і через 40 днів
серед кісточок шукають кісточку у вигляді грабельок. Коли цими «грабельками»
чоловік почеше дівчину, то вона неодмінно в нього закохається (Стефурак Л. /.,
1975р.н., ж.ст., с. Кривопілля Верховинського р-ну Івано-Франківська обл.,
дата інтерв'ю - І І .О І. І О). Подібні магічні діі були описані як існуючі в ХХ ст.
і на решті території Украіни. Проте кажана потрібно було покласти у горщик, за­
копати у мурашник та через певний час викопати. Цінність д.ля бажаючих зазнати
«чарівного» кохання становила не одна, а дві кісточки - «грабельки» та «вилоч­
ка». Торкнувшись грабельками можна було закохати у себе будь-кого, а дотик ви­
лочки розсіював ці чари. Необхідною умовою було зняття чар до року, в іншому
випадку зачарована мусила померти.

Використовували в любовній магії і різноманітні трави, з яких найчастіше -

любисток і тирлич (джиндЖУра) (Oentiana lutea). Тирлич мали за дуже сильне при­
воротне зілля на всій території Украіни, в тому числі і в Карпатах. Варячи його, при­
казували: «Терлич, терлич! Десятьох приклич, а з десятьох дев'ятьох, а з дев'ятьох
восьмеро, а з восьмеро семерьох, з семерьох шестерьох, а з шестерьох - п'ятерьох,
з п'ятерьох - чотирьох, з чотирьох трьох, а з трьох двох, а з двох одного та доброго.
Як дуже зілля кипить, - милий поверх дерева летить; як недуже - о половині дере­
ва, і так поб'єцця» (Дмитренко М.К., 2007). Вірять також, що сік тирличу входить
до складу чарівної мазі, якою змашують під пахвами відьми, відІlітаючи на шабаш.
Проте нечиста сила дуже боїться тирличу, тому це зілля ще освячують у церкві і
кладуть до колиски немовлятам. Дівчата ж навесні вирушають на пошуки тирличу
і вірять, що скільки кущиків його знайдуть, стільки матимуть кавалерів.Особливо
сильний тирлич збирають на Київській Лисій горі в ніч проти Івана Купала, проте
щоб заволодіти ним, потрібно спочатку знайти і викопати за всіма правилами плакун
(Lythrum salicaria). На Гуцульщині з тирличу готують цілющий напій (заливають
холодною водою і настоюють на осонні) та джиндЖУрове вино (заливають траву чер­
воним вином і настоюють близьке двох тижнів) ( Болтарович, 1990).
Про значення тирличу співається у співанці:
Ой хто чічком джиндЖУровим
Собі личко миє,
То той буде найфайнішим
На всю Коломию.
А хто випив того зілля,
Що із Чорногори,
Він забуде тую хижу,
Де живутьдохтори ...
 Коли тирлич призначався для виконання дій, пов'язаних з любовною магією,
його збирали тільки під час нового місяця і приказували під час збирання: «Тирлич,
приклич!» (Ефименко, 1874). Приворожити бажану особу можна було також за
допомогою громовиці, але це вже було в компетенції мольфара. Повідають тільки,
що мольфар переливав через громовицю воду під супровід якоїсь примівки, а пізні­
ше цю воду потрібно було випити тому, кого намагались приворожити (Дідишин М,
с. Космач, Косівський р-н Івано-Франківська обл. , дата інтерв'ю -12.0 І. І О).
З великою відповідальністю ставились гуцули до весілля та усього, що з ним
пов'яза11е, оскільки були переконані, що саме від якості дотримання весільної об­
рядовості значною мірою залежить подружнє життя молодої пари. Звертали увагу
на те, як пікся коровай, чи легко було вишивати рушники та сорочки, чи не рвалися
струни у скрипалів тощо.
Як і на решті території Украіни, на Гуцульщині одним із найважливіших
елементів весільно-ритуальної атрибутики є вільце (гільце, деревце). Це не­
велика зрубана смерічка, прикрашена паперовими квітами та калиною. На Ко­
сівщині вільце прикрашають в четвер перед весіллям. Першою чіпляє квітку
молода, далі - молодий,тоді батьки кріплять із квітів верхівку і співають пісню
про калинові ягоди. Почесна роль молодої у прикрашанні вільця та музичний
супровід, де йдеться про калинові ягоди, свідчить про те, що вільце - не лише
символ продовження роду, а й може містити в собі реліктові явища доби матрі­
архату, що звеличують непорочність жінки-нареченої та надають величезного
значення акту дефлорації ( символічне значення калини). Доказом такої версії
може слугувати той факт, що в більшості коморних пісень саме калина (зрідка
разом із малиною) виступає символом-евфемізмом як дефлорації, так і крові,
пролитої під час цього акту.
Як уже наголошувалось, вірили, що життя молодого подружжя залежить від
того, хто, як, коли і в який час вишивав весільну атрибутику на весілля. Перед по­
чатком такого вишивання необхідно було проказати спеціальні примовки. При­
мічали також: коли легко вишиваються весільні рушники та сорочки, то й життя
буде легким і радісним ( Василь Кікінчук, прис. Жабівський, с. Верховина Вер­
ховинського р-ну Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю - 6.05.10).
Майже на всій території Європи відомі різноманітні шкідливі магічні діі, спря­
мовані на те, аби якась конкретна людина не мала щастя в подружньому житті. На
Гуuульщині ці діі полягають у підкиданні на обійстя одного чи трьох заговорених
яєць. Людина, якій поробили на яйцях, не може навіть достояти в церкві власне
вінчання, оскільки під час нього її здоров'я різко погіршується. Проте і ці пороби
знімаються. Розповідають, іноді одразу після вінчання молодого чи молоду, які ледь
не вмлівали в церкві, відразу ведуть до знахаря, який тут же відробляє все і після
того молоді, нібито, живуть щасливо.
По тому, яка музика гралась на весіллі, чи не рвалися в музикантів струни,
визначали, чи щасливою буде сімейна пара. Найстрашнішою вважалася прикме­
та, якщо рвалися струни під весільним деревцем. Це було вірною ознакою того,
що молоді не мають спільної долі. Музиканти розповідають, що коли на скрипці
зав'язували червону нитку з дев'ятьма rудзами, то, виконуючи якусь певну мело­
дію (чи ще й шепочучи якісь слова), можна було спричинити бійку на весіллі. Так
робили тоді, коли хазяї чимось не догодили музикантам - не розрахувалися з ними
належним чином, чи прогнівили в якийсь інший спосіб. Взагалі, до слова кажучи,
скрипалів на Гуuульщині мали за чарівників, а тому поважали та боялись. Було
відоме також якесь замовляння, яке дозволяло зробити так, щоб у конкуруючого
оркестру при грі рвалися струни.
Таким чином, дотримання весільної обрядовості значною мірою являло сукуп­
ність магічних дій, спрямованих на успішну зміну соціально-правового статусу мо­
лодих людей та щасливе подружнє життя.
~ 1/J IJJX У ьІААІ СІ) f!Н9 А rl .AfГIJ"I .

lГд1 fН9 АРО Д І!Н9 А Ш fE Л GIJ Шl СІІ l!Н9 А

лікувальна магія та народна медицина, в якій переважає траволікування,

настільки тісно переплетені, що іноді досить важко розібратися, де одне, а де дру­
ге. Розвиток народної медицини пов'язаний із інститутом знахарства. Воно разом
з траволікуванням і фізіотерапевтичними процедурами, що базуються на позитив­
ному знанні та віковому досвіді народу, практикує вишіптування хвороб, замовлян­
ня зміїних укусів, спалювання бешихи ( рожисті захворювання шкіри), замовляння
зубного болю, зняття вроків тощо. Проте існували також медичні та магічні знан­
ня (значною мірою вони поширені й зараз), що були у сфері компетенції не лише
спеціалістів, а й простого населення. До таких можна віднести купання немовлят у
певних травах, приготування лікувальних чаїв, настоїв, настоянок та відварів, різ­
номанітні загартувальні процедури.
Слід звернути особливу увагу на траволікування. Це саме та область людської
діяльності, де, очевидно, знання народилося з магії. До речі, саме магію деякі вчені
вважають фундаментом науки, оскільки вона має на меті не лише споглядати на­
вколишній світ, а й активно, діяльно освоювати його. І, звичайно, шляхом бага­
товікового емпіричного досвіду з магії викристалізовується наука. Ось невеликий
перелік відомостей з народної медицини верховинців, зібраних нами під час етно­
експедицій та в працях попередників:
 АіІ~VRААЬНі ТРАВИ

Корінь кропиви (Urtica) відварюють на молоці та вживають від застуди, каш­

люку та кашлю.

Корінь деревію (Achillea millefolium) від застуди, кашлю, запалення легенів.

Горілчаний настій кореня лопуха (Arctium Lappa) вживають від онколо­
гічних захворювань.
Настоянкою матригану (Atropa belladonna L.) на горілці лікують ради­
куліт. Поперек попередньо змащують коров'ячим маслом, а потім - настоянкою
матриrану.

У відварі кореня живокосту (Symphytum offlcinale) радили купатися хво-

рим на хвороби опорно-рухового апарату.
Чорну м'яту (Mentha piperita) радять пити від хвороб серця.
Чебрець польовий (Thymus serpyllum) допоможе від кашлю і будь-яких за­
хворювань дихальних шляхів, те ж саме стосується подорожника, цвіту мати-й­
мачухи, ісландського моху.
Ісландський мох (Cetrariae lichen) п'ють також від жіночих хвороб та хвороб
дихальної системи. Його вважають засобом, здатним вилікувати навіть туберкульоз.
Глистівник ( паслін) (Solanum L.) - пилок рослини зсипають на ложечку,
заливають окропом і дають дітям від глистів.
Пустирник (Leonurus cardiaca) мають за перевірений заспокійливий засіб.
Мелісу( Melissa officinalis) вживають як заспокійливе.
Настоянкою горіхових перетинок (Juglans regia L.) на горілці лікують зоб.
Татарське зілля ( Acorus calamus) вважають засобом для очищення крові та
загального зміцнення організму, застосовують для перекладання вовняних речей
як профілактичний засіб віл молі.
Калган (Potentilla erecta) - афродизіак. Регіональна назва калгану - підой­
ма, бо підіймає чоловікам втрачену чоловічу силу. Для цього корінь калгану насто­
ювали на горілці та пили потроху протягом певного часу. Корінь калгану ( перстачу
прямостоячого або перстачу білого) на Украіні також вішають над дверима як обе­
ріг, вірячи, що він не пропустить до оселі ніякого зла.
Тирлич (Gentiana lutea) п'ють також для апетиту, для загального зміцнення
організму та при статевій неспроможності.
Звіробій (Hypericum perforatum L.) називають травою від 99 хвороб. Його
відваром полошуть зуби, промивають виразки, вживають внутрішньо при нетрав­
ленні тощо. До того ж, корінь звіробою іноді носять при собі, як як оберіг.
Відваром материнки (Origanum vulgare L) лікували шлункові хвороби.
Ведмежі вушка (Arctostaphylos uva-ursi) вважають заспокійливим засобом.
Полин (Artemisia absinthium) корисний для шлунково-кишкових хвороб.
Компреси з полину на горілці застосовують від радикуліту та для полегшення рев­
матичного болю.
Іван-чай (Chamerion) п'ють від серцевих хвороб.
Мати-й-мачуха (Tussilago) застосовується для лікування недуг дихальних
органів, а також від хвороб печінки.
Подорожник (Plantago) - відхаркувальне.
Любисток ( Levisticum officinale) застосовували для купання немовлят.
Арніку (Arnica) застосовують від хвороб щитовидної залози, а відвар п'ють
від пневмонії.
Чай із вербових гілок (Salix) п'ють проти застуди, відваром з неі миють го­
лову від лупи, вважають її засобом для поліпшення кровообігу.
Чай із соснової хвої ( Pinus) вживають від легеневих хвороб.
Череду ( Вidens tripartita), петрушку ( Petroselinum) чи насіння льону
(Linum usitatissimum) п'ють від кисти на яйниках.
Сік бульб картоплі (Solanum tuberosum) вживають тричі на день по 50
грамів д,ля лікування хвороб підшлункової залози. Ревматизм лікують таким чи­
ном: натирають картоплю на дрібній терці та заливають горілкою. Якийсь час на­
стоюють, а пізніше застосовують як розтирання при ревматичних болях, ломоті в
кістках перед зміною погоди тощо.
Ниркові камені розчиняють, п'ючи відвар кореня шипшини (Rosa сапіпа).
Горілчаною настоянкою білої лілеї ( Lilium candidum) гоять рани.
Від глистів заварюють кору ясена (Fraxinus excelsior) та вживають однора-
зово по дві чайні ложечки.
Цвіт червоної рути п'ють від пороку серця.
Спориш (Polygonum avicular) - жовчогінне та сечогінне.
Відвар чорничника (Vaccinium myrtillus) д,ля поліпшення зору та понижен­
ня рівня цукру в крові при діабеті.
Цвіт ожини (Rubus caesius L.) вживають як заспокійливе.
Золотий корінь ( Rhodiola rosea) - засіб д,ля омолодження організму, загаль­
нозміцнювальне та загальнотонізуюче, від хвороб печінки та д,ля підвищення тиску.
Васильками ( Осі тит) підкурюють від проносу.
Насіння свяченого маку ( Papaver somniferum) вважали ледь не панацеєю і
радили потроху істи при будь-яких хворобах.
Водний настій ягід ялівцю (Juniperus) вживали від кашлю.
Сосновий пилок застосовували д,ля присипання виразок та опіків на шкірі.
Відвар кадмію липи (Tilia) на молоці, за свідченням З. Болтарович, вважа-
ли в Карпатах засобом д,ля лікування ран.

ері ""Jі0Т0РАП0RТИЧНі
ТА МАРічні о,доРОRЧі ПРО~tДуРи

Проводили також ряд оздоровчих фізіотерапевтичних процедур. Так, напри­

клад, удосвіта на Івана Купала роздягалися догола і качалися по зарошеній тра­
ві. Це мало гарантувати очищення шкіри від різноманітних хвороб та болячок і
сприяти загальному оздоровленню організму (Василина Дмитрівна Семенюк,
1945р.н., прис. Віпчинка, г. Замагура, дата інтерв'ю - 6.05.10).
Популярним і нині залишається лікування керосином. Від головного болю
ллють на голову 5-7 грамів керосину, змішаного з теплим свинячим смальцем, звер­
ху кладуть лист свіжої капусти. Хворий із таким компресом 11а голові повинен засну­
ти, а після пробудження біль минає ( Бесік М. В., І 930 р. н., жін. ст, с. Пістинь,
Косівського р-ну Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю - 26.08.09).
Від гаймориту мастять ніздрі носа керосином ( Бесік М. В., І 930 р. н., жін.
ст., с. Пістинь, Косівського р-ну Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю -
26.08.09).
Компреси зі скипидару, ванни з добавкою скипидару виводять з організму зай­
ву рідину (Чужак П. В., 1939 р. н, жін. ст., с. Пістинь Косівського р-ну Іва-
но-Франківської обл., дата інтерв'ю - 26.08.09). Ці методи лікування і нині
успішно застосовують rуцульські костоправи.
Іноді д,ля лікування тих чи інших недуг застосовували продукти тваринного
походження. Свинку (паротит), наприклад, лікували старим свинячим салом. Для
цього сало нарізали тонкими пластинками і прикладали до опухлого горла.
Сушені курячі шлунки розтирали на порошок і вживали від діареї.
Від висипань на шкірі у дітей виварювали шкіру їжака і цей відвар додавали
до купелі (Харук К. М., 1938р. н., с. Криворівня Верховинського району Івано­
Франківської області).
Сметану та жентицю ( сироватку з овечого молока) застосовували д,ля проми­
вання очей та д,ля лікування шкірних хвороб.
Кобиляче молоко застосовували д,ля лікування кашлюку.
Коли у відкритій рані тварини заводилися черви, то на неі капали трохи роз­
топленого лисячого сала.

В народній медицині і нині активно застосовуються продукти бджільництва.

Крім традиційного вживання меду при застудних захворюваннях та хворобах дихаль­
ної системи, нам вдалось записати кілька специфічних рецептів на основі меду.
Так, наприклад, головні болі та хвороби серця лікують, випиваючи щоранку
ложку натурального меду, збитого в піну зі свіжим курячим яйцем. Цей же розчин ра­
дять пити при залишкових явищах струсу мозку. Проте стійкий позитивний ефект дося­
гається лише при дуже тривалому лікуванні. ( Бесік М. В., 1930 р. н., жін. ст, с. Піс­
тинь Косівського району Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю .,... 26.08.09).
За допомогою меду знімають набряки, отримані внаслідок травм. Для цьо­
го мед з оцтом змішують у рівних пропорціях і змашують місце набряку. Зверху
кладуть лопух або капустяний лист (Чужак П. В., 1939 р. н, жін. ст, с. Пістинь
Косівського р-ну Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю - 26.08.09).
Сусідство зі зміями, а, отже, не такі вже і рідкісні їхні укуси змусили виробити
напівмедичні-напівмагічні практики профілактики та лікування зміїних укусів. Так
перед тим, як іти до лісу, взуття та відкриті ділянки тіла натирали соком часнику або
ясена. Перший від,лякував іх, а другий діяв на них гіпнотизуючи. Казали, що рука­
ми, натертими соком ясена, можна безбоязно брати в руки будь-яких змій та гадюк.
Мешканці Ше шор ( Косівський район Івано-Франківської області) так лікують зміїні
укуси: «Взяти головку часнику, поколоти її голкою, розтовкти бруском тим, що косу
гострять, в глиняній мисці, і на те має попісяти чоловік. Тим треба намастити рану
і сказати примівку, та й усе пройде» (Титаренко М. М., записано в серпні 2009
року вс. Шешори Косівського району Івано-Франківської області).
Магічними та цілющими _якостями була наділена і гадюча шкіра, так зване
«линовище». Нею обкурювали зміїні укуси, в його відварі дівчата мили голову, аби
краще росло волосся, проте казали, що робити це небезпечно, оскільки таке во­
лосся може вночі задушити свою хазяйку. Воду, в якій мокло «линовище», давали
випити тому, кому бажали зла («дання;>).
«Беруть живу писану (на Гуцульщині так називають один із видів змій) rу­
цульську змію і кидають її в горілку і п'ють по краплях як ліки. Коли ж в оцті на-
стоюють, то змія там розкладається і цим розчин.ом натирають болючі місця при
радикуліті» (КікимчукВ. Ф., /968р. н., ч. ст, с. КосмачКосівськогор-нуІвано­
Франківської обл., дата інтерв'ю - 28.08.09). Горілку, настояну на червоній
гадюці, п'ють по крапельках від онкологічних захворювань. Власне кажучи, горіл­
ка, настояна на змії, є чи не в кожній гуцульській хаті.
Лікувальними якостя_ми (ледь не рівня панацеї) народна уява наділяє також
корону із голови змії (кажуть, що змії мають власну короновану королеву), до того
ж, вона приносить багатство та наділяє власника магічними здібностями.
Від зубного болю у Надвірнянському повіті застосовували порошок із потов­
чених зубів гадюки, - пише З. Болтарович у праці « Народна медицина українців»
( Болтарович, 1990). Аби не боліли зуби, примовляли на молодику, а також клали
на зуб часник, сало, полоскали дубовою корою. Раніше, розповідають, полоскали
також зуби відваром маковиння, підкурювали коноплями.
З лікувальною метою застосовували і гриби: настоянку на мухоморах як зо­
внішній ( натирання від ломоти в суглобах та радикуліту) та внутрішній засіб із про­
філактики раку (по 15-20 крапель). Гриби «кулаки» їли від статевої неспромож­
ності у чоловіків.
Розповідають про таємничу дитячу хворобу, яка нібито призводить до того,
що в тіл! дитини опиняються одразу три душі. Фізично вони себе виявляють через
наявність трьох ямочок під грудьми. Лікують цю недугу тільки мольфари, крутячи
веретеном по сорочечці дитини і щось примовляючи.
Таким чином, як бачимо, народна медицина горян настільки тісно переплетена
з магією, що не завжди легко відцілити одне від другого.
 ~~ОСООДАРСІ>-А
Д ,я 1111> l!Н9 IJ С 1!Г і>

{Jідздоров'я свійських тварин, якості продукту, який виробляли селяни, від

жвавості його збуту залежав добробут, а значить - якість життя rорян. Тому не
викликає подиву той факт, що чималий пласт народної магії населення Гуцульщини
стосувався саме збереження життя та здоров'я тварин, примноження та підвищен­
ня якості виготовлених продуктів і захисту від будь-яких шкідливих впливів.

'JАІ"ААЬНі ПОРАДИ , вtдtнн11

РОtПОДАРТВА

Аби був щасливий та прибутковий рік, солі на Святвечірній стіл на Косівщині

не ставили зовсім, а перед трапезою ніжки стола обвивали мотузкою (робив це, як
правило,_найстаріwий чоловік в домі), зав'язуючи велику кількість вузлів зі слова­
ми: «в'яжу rудз на худобу», «в'яжу rудз на гроші» тощо. Все «заrудзоване» мало в
цьому році приносити прибуток.
Щоб ні в чому не було збитків, перед святами та на свята не можна нічого
позичати. Коли після того, як комусь позичив гроші, вони перестають вестися, по­
трібно позичити в тієї людини хоч невеличку суму грошей. Аби не передати статки,
гроші при позичанні, оплаті в магазині тощо беруть не з рук в руки, а кладуть на
стіл, причому не на голий - на тарілку, книжку тощо, які лежать на цьому столі.
Перед тим, як брати гроші, слід на ·них спочатку непомітно три рази подмухати.
Брати гроші слід тільки правою рукою. Коли ж тобі віддають позичені гроші, то
іх краще освятити (Зеленчук М. М., 1958р.н., Верховина, дата інтерв'ю -
27.08.09).
Аби завЖди бути при грошах, гуцули святять гаманець або навіть і самі гроші.
Роблять це так. На Водосвяття освячують дві купюри, потім одну з них дають же­
бракові, а другу тримають у себе в гаманці та нікому не дають. Саме вона, нібито, і
має здатність притягувати гроші.
 Добрим знаком вважається наявність в помешканні великої кількості павуків;
оскільки вони віщують фінансові прибутки.
Вірять і в те, що шнурівки, якими зв'язували руки чи ноги покійникові, мают~
здатність притягувати гроші. Побутують переконання, що той, хто помер надворі,
може забрати за собою статки, тобто родина після його смерті збідніє. Коли хтось
вмирає у когось на ·руках, то тому ніяке rаздівство не буде даватися, жодна ·робота
не приноситиме прибутку.
Аби протягом року не докучали воші та блохи, не можна на Святий вечір ка­
зати слова «мак».

Не можна залишати піч пустою - там завжди мають бути дрова, інакше це
може стати причиною збідніння чи пожежі.
Цікаві такождонині поширені на Гуцульщині магічні пости. Так, коли в госпо­
дарстві не ведеться худоба, то зарікаються постити по понеділках протягом усьо~
го подальшого життя. Коли ж хворіють чи вмирають діти, то зарікаються постити
по середах. Аби знати свою смертну годину, деякі гуцули постять у нові «східні»
п'ятниці. Таких, нібито, є 12 в році. Іноді кажуть, що таке п'ятничне постуванн~
призводить до смерті заклятого ворога.

ТОРFіВАІІ
і

Торгувати не можна у свята та в понеділок, взагалі у ці дні грошей нікому н~

давати, навіть у магазині, бо ні в чому не буде прибутку. При торгівлі першу ви,
ручку не можна нікому давати чи віддавати на здачу, бо тоді торг не принесе при]
бутків чи взагалі не буде торгу. Не можна також позичати нікому першу виручку,
особливо конкуренту, бо «віддаси йому торг». Те ж саме стосується грошей, пр:~.
готовлених на дорогу (Бесік М. В., 1930 р. н., жін. ст, с. Пістинь Косівськог1
району Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю - 26.08.09). Аби збути товар!
надзвичайно сприяє чарівна палиця (див. розділ про магію непростих): варто не~
лише вдарити товар, як він тут же продається, оскільки палиця має здатнісп, чарів•
ним чином роз'єднувати будь-які речі (КікінчукВ., прис.Жаб'івський, г. Замагу
ра, Верховинськогор-ну Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю - 6.05.10)
Добре йде торг і в того, хто має при собі гадюче линовище (Іллюк М., І 968р.н., ж
ст, с. Верховина Косівського р-ну Івано-Франківської обл. 5.01 .І І).
П. Шекерик-Доників пише, що на Гуцульщині раніше за хорошвй засіб пожвав
лення торгівлі мали залишену під церквою на Вербну неділю вербу: «Аби мочі дістат
из церкви тоту бечьку, шо уна ск сама лишит, по розданню бечьки людим, то тов бечь
ков є добре бити маржину,єк идет у ярмарок, бо над тов. маржинов витак аж б'ют
купці, так її пристойно купуют из рук, таки її виривают» ( Шекерик-Доників, 2009).
 НАtИААННІ8 ТА OGtPtFOKi Діі
(~АРИННі ОGРІІДИ) '"JAtiG і~ньоі 18~
ПРОСІ'іАА~ТИ~И ТА HtHTPAAi'"JA~ii
Найпоширеніший на Гуцульщині вид шкідливої магії - насилання. Він поля­
гає в тому, що відьма, на деякий час перекинувшись на жабу (позичивши тіло жа­
би-помічниці) або ж використовуючи особливу істоту - відьму-жабу - переносить
у помешкання чи під помешкання якийсь особливий вид шкідливої магії, наслідком
якої можуть бути розлад у родині, хвороби і навіть смерть. Відрізняє цю жабу від
інших нехарактерна поведінка (тварина лізе до хати, ледь не під ноги присутнім, та
великі розміри. Характерно, що доторкнувшись до цієї жаби, лихо може забрати на
себе будь-хто, а не лише той, на кого її наслано.
Нейтралізувати дію жаби можна багатьма способами. Найпростіший - по­
сипати сіллю, звичайною чи свяченою, або ж спалити у відрі, попередньо обливши
бензином. Іноді радять пок.ласти її у сволок, аби прокоптилася хатнім димом, і тоді
вже той, хто наслав цю жабу, стає безпечним. Ще один дуже цікавий спосіб зне­
шкодження насланої жаби - лагідна з нею розмова, в якій її слід називати кумцею,
панною, царівною, але ніяк не жабою, Тоді вона має сама повернутися і піти до
того, хто її наслав, та віднести наслання йому особисто.
Насилають також мишей і кротів на городи та хати кривдників: ловлять живо­
го крота і, щось пошептавши над ним, випускають. Тоді цей кріт, нібито, приводить
на вказане місце більше сотні кротів та мишей. Це робить землю непридатною д,ля
обробітку чи створює великі незручності д,ля проживання у хаті. Відробити ж це
лихо може тільки той, хто зробив наслання. Кажуть, що у Кривопіллі і нині про­
живає чоловік, що вміє керувати кротами та мишами.
Інший вид шкідливої магії - підкидання або закопування на обійсті кривдника
заговорених яєць. Вірять, що найбільша небезпека загрожує ·тому, хто іх знайде
і візьме до рук. Наслідком цього є невиліковна психічна чи фізична хвороба або
смерть. У Шешорах місцеве населення розповідає про цей вид шкідливої магії як
про щось незаперечне, таке, що й нині досить часто зустрічається.
Відьмина душа може залишати тіло, вирушаючи у своіх справах, і мандрує у
вигляді к.лубкоподібного згустку туману чи диму, який можна піймати лише чолові­
чими трусами. Доти, доки не відпустять цей к.лубок, відьма лежатиме, ніби нежива:
«Один чоловік імив к.лубочок тай заміс у хату і три дні тримає, а та жінка вже мерт­
ва і вже піп її хоронив, а як випустив к.лубок - жінка встала. Пішов до неі і сказав,
що більше не випустить (коли зловить - Л.М.), а роздушить» (Миронів О. В.,
1942р.н., ж.ст, с. Верховина Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.,
27.08.09). Після цього відьма вже не шкодила.
Аби убезпечити себе та господарство від шкідливих дій відьом та природних
стихій, проводили цілий ряд царинних обрядів, серед яких замаювання обійстя на
Івана, скроплення свяченою водою на Святвечір та на Йордан, прибивання свя-
чених хрестиків із верби на Водохреща над усіма вхідними дверима. Обсипають
також хату свяченою сіллю, рідше - маком чи uукром, а щоденне підсипання під
поріг вранці та ввечері свяченої солі вважається взагалі чи не найнадійнішим засо­
бом. Свячену сіль насипають також під устілки у взуття.
Мак, який готують для захисту від нечистої сили, освячують тричі, вважаючи,
що це підвищить його захисні властивості: « Взяти на Великдень, на Спаса і на Йор­
дан посвятити мак ОдИН і той самий і він захищає вже від всього» ( Зеленчук М. М.,
1958 р. н., ж. ст., с. Верховина Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.,
дата інтерв'ю - 27.08.09).
13 грудня ( вечір проти старого Нового року) та ввечері проти Івана Купала коло
хати із захисною метою запалюють також свячене зілля, оскільки цей час вважають
часом активізації відьом та нечистої сили. На Косівщині ввечері перед Благовіщен­
ням rазди розпалюють на rрЯдках ватри для від.пякування відьом. Вірять, що цього
дня, як і на _Юрія чи Івана, відьми особливо небезпечні. У Шешорах розповіли, як
одного разу після розпалювання Благовіщенських вогнищ rазда, тільки зайшовши до
хати, почув валування собак на подвір'ї. Коли вибіг надвір, то побачив на стежці коло
стайні незнайому голу жінку з розплетеним волоссям. На всі питання не відповідала,
мовчки проминула стайню і пішла геть (Шкром'юк Г. І., ж. ст., с. Шetuopu Косів­
ського району Івано-Франківєької області, дата інтерв'ю - 25-26. 08.09).
На Верховині також, обходячи хату за сонцем, обсипали її попелом із сіна, яке
лежало на Святий вечір на столі.
Ще один спосіб оборонитися від наслання та поробів - мати при собі «бі­
лий камінь». Його здобувають таким чином: «Взяти лівою рукою білий камінь без
жодної іншої крапки десь на дорозі чи в річці, сісти на нього задом і тричі сказати:
«Не сідаю на камінь, сідаю на вороги» після цього камінь цей стає дуже сильним
оберегом, aJ1e його ще потрібно посвятити. Цей камінь треба мати постійно при
собі (Зеленчук М. М., 1958 р. н., ж. ст., с. Верховина Верховинського р-ну
Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю - 27.08.09).
Ус. Кривопілля Косівського р-ну Івано-Франківської обл. розповідають, що
надзвичайно сильним оберегом є прибита на стіні у розіпнутому вигляді шкірка
їжака, саме з цієї причини вона, як вважають, наявна у кожного мольфара.
У Шешорах обереr'овими функціями наділяють такі рослини, як мак, горіх,
часник, сіль та полин (Шкрум'юк Т. В., 21.08.83, с. Шешори Косівського р-ну

ll71
Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю - І І .О І. І О). Оберегом від відьом ви­
ступає також любисток ( Levisticum officinale), посаджений коло хати чи стайні.
Кажуть, що ним навіть добре бити худобу, аби їй нічого не поробили. На Спаса
приносили із церкви свячену осику (Populus tremula) і закопували по гілці на всіх
чотирьох кутках хати, обходячи хату за сонцем.
Цікавий також магічний обряд, який досі проводять на Йордан ( 19 січня) у
Шешорах (Кричун Орися Миколаївна, с. Шешори Косівського р-ну Івано­
Франківської області, дата інтерв'ю - 25.08.09). Цього дня з дерев обламу­
ють чагу («губку») (lnonotus obliquus) і приносять її до річки, де запалюють так,
аби вона курилася. Тоді в кожного з присутніх беруть по волосині з голови і спа­
люють, вірячи, що після цього їм не страшна блискавка. Частинку цієї чаги бере
також собі кожен із присутніх і обкурює своє помешкання, аби на цілий рік захис­
титися від блискавок та гарантувати собі добробут і прибуток у всіх починаннях.
До Благовіщення на Верховині, як і всюди на Україні, не роблять ніякої робо­
ти на землі, бо вона ще не є благословенною.
Аби буря, яку часто сприймали як прояв діяльності нечистої сили, оминала
rаздівство, на подвір'ї кладуть навхрест хлібну лопату та кочергу, палять на під­
віконні трохи того сіна, що на Святий вечір лежало під скатертиною. На Марка
нічого на городі не роблять, бо «Марко все поб'є» градом. Взагалі громничих свят
та різноманітних способів відведення бурі було дуже багато.

l / 8 -
 ~ 1f flAP GIJ GH9 GIJ
1fА 1f ьІА Р lf/ іН9 119 119 f!l!4 lГ fl О

/J}ff9 а Гуцульщині, особливо у високогірних місцевостях, рільництво та ово­

чівництво не дуже були поширені. Основними видами господарювання були мо­
лочне корівництво, м'ясо-молочно-вовняне відrінне вівчарство, ремісництво та до­
поміжні промисли, як то бджолярство, полювання та збиральництво. Добробут та
здоров'я усіх членів родини майже стовідсотково залежали від свійських тварин і,
мабуть, тому дуже великий відсоток різноманітних магічних практик цього регіону
пов'язаний з профілактичними та лікувальними діями над ними.
Практично у всій діяльності гуцулів-скотарів прозирає глибока повага до тва­
рин, часто до них ставляться так, як і до людей, наприклад, частують Святвечірніми
стравами та гостинцями свяченого із Великоднього столу (курам дають трохи свя­
ченого яйця, аби краще неслися), на Вербну Неділю б'ють вербовими гілками не
лише людей, а й худобу, приказуючи до неі: «Як не переходить Божий Великдень,
так аби ти не переходила, корово (вівце, бику ... ).» (Семенюк В. Дм., 1945р.н.,
ж. ст., прис. Віпчинка г. Замагура Верховинського р-ну Івано-Франківської
обл., дата інтерв'ю - 6.05.10) тощо.
Є чимало різноманітних табу на певні види діяльності, недотримання яких
може негативно відобразитися на тваринах. Так, не можна на Преображення ( 19
серпня) давати вогню з хати, бо буде хворіти худоба і даватиме мало молока. На
Прокопа гуцули не працюють, аби на полонинах нічого не кусало худобу. На пер­
ший Святий вечір не можна кликати курей, бо іх усіх повикрадає яструб.
Цікаві поширені на Гуцульщині вірування про тварин-супутників домаш­
ніх тварин. Тварини-супутники не мають прямого господарського значення і жи­
вуть поруч із домашніми. Важливо, що від їхніх стосунків з господарем залежить
здоров'я та продуктивність найважливіших свійських тварин, зокрема корів та ко­
ней. До тварин-супутників можча віднести ласку та вужа, інколи - гадюку. Так,
вірять, що у кожній стайні є ласка, яка має такий самий колір хутра, як і корова.
Доки ласку ніхто н~ чіпатиме, то корова буде здорова, добре доїтиметься. Коли ж
якимось чином образити ласку, вона може вкусити корову - і та загине. Коли ж
ласка перебіжить під коровою, та одразу ж стане гірше доїтися - «зчередиться».
На свято Власія на Косівщині не працюють, бо вірять, що у покарання за неповагу
до святого ВJ1асія - заступника худоби, - ласка може вкусити корову - і та помре.
Зв'язок святого Власія та язичницького скотарського бога Велеса незаперечний,
тож чи не слугує ласка чимось на кшталт виконавиці ~олі Велеса чи навіть його
<<намісниці»? Кажуть також, що коням, яких особливо вподобає собі ласка, вона
заплітає на гривах кіску на знак своєї особливої прихильності. Зрізати чи розплі­
тати її не можна, бо ображена ласка може вкусити коня і він протягом трьох на­
ступних днів умре. Цікаво, що у Росіі побутують точнісінько такі ж перекази, з тією
лише різницею, що замість ласки в них діє домовик, який, до речі, як і Велес, часто
опікується худобою та й взагалі господарством. Коло корови також може жити вуж
і навіть ссати її молоко, проте кількість надоїв не зменшується. Вуж є заступником
корови, проте і його краще не ображати, бо теж може звести корову. Ус. Пістинь
Косівського району Івано-Франківської області все-таки вим'я корови, яку смокче
вуж, мастять часником. На Власія у церквах на Гуцульщині подекуди святять воду
спеціально ,п,ля окроплення худоби, а раніше, розповідають старожили, служили
навіть спеціальні церковні служби.
Дуже поширені в наш час і вірування про чередування - здатність відьом псу­
вати якість молочних продуктів та знижувати кількість надоїв. Чи не найпростіший
спосіб забрати молоко корови - набрати вночі води з криниці в чужому обійсті -
тоді молоко від корови власників криниці перейде до того, хто брав воду ( Мицкань
Г. І., ж. ст, м. Косів Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю - 26.08.09). Іноді
на заході сонця лили на дорогу, якою йтиме корова, мертву воду (воду, якою оми­
вали мерця).
Забрати молоко від корови можна і таким способом: «у сорок п'ятому році
москаль кинув сокирою в дерево, побачивши, що пасеться череда корів. Каже: «За­
раз потече молоко», але потекла кров, бо він поцілив у телицю. Кинув ще раз - і
аж тоді потекло молоко» (Титаренко М. М., ж.ст, с. Шешори Косівського р-ну
(вано-Франківськоіобл., дата інтерв'ю -27.08. 2009 р.).
Розроблено чимало заходів протистояння діяльності черідниць, деякі з них нам
вдалося зафіксувати, багато описано і в літературі. Найголовніший час «боротьби
з відьмами» - вечори напередодні Благовіщення (?квітня), Юрія (6 травня), Івана
Купала (?липня). На Введення (4 грудня) вим'я та чоло корів мастили сумішшю
сала, вугілля, печини (гJ1ини з хатньої печі) та часнику, вірячи, що протягом наступ­
ного року жодна відьма не зм9.же нашкодити худобі, оскільки, нібито, саме цього
дня починається відьомський новий рік. У цю пору відьми, за переконанням гуцу­
лів, особливо активізуються у своїй шкоді ... На Юрія гуцули проводжають отари на
полонини, та й корів перестають заганяти на ночівлю до корівників, тому багато
обрядів, пов'язаних із захистом худоби, приурочують саме до цього дня. Свято­
го Юрія взагалі мали за заступника худоби, помічника у скотарстві. Одна і:і най­
старіших мешканців Верховини Ганна Василівна Лоскурійчук ( І 928 р.н., дата
інтерв'ю - 26.03.1 О) розповідає, що в їхній родині цього дня корів вимашували
сечею та фекаліями, аби ті давали жирне молоко та відьми ім не шкодили. Аби убез­
печити худобу протягом року, проводять цілий ряд спеціальних захисних обрядів.
В першу чергу - квітчання брами, через яку проганяють худобу «юрі~:щами»
(Caltha palustris) , по-друге, - обкурювання її захисним димом юріівських ватр
(Косівщина,), по-третє, - захист та налаштування худоби на позитивний лад за
допомогою музики (Верховина), по-четверте, - перегін худоби через жар юріів­
ськоі ватри, який насипають ледь не під самим порогом хліва тощо (СеменюкВ.Д.,
/945р.н.,ж.ст., прис. Віпчинка г. Замагура В~рховинського р-ну Івано-Фран­
ківської обл., дата інтерв'ю - 6.05.10).
Вірили, що відьом-черідниць слід дуже стерегтись під час та після пологів у
корови. Щоби вони не нашкодили, перше молоко, видоєне після народження те­
ляти, виливають у туалет, накривають його відром, в якому несли молоко, і, не
озираючись, ідуть до хати. Хорошим заходом вважають видоювання корови після
отелення через громовий камінь. Звичайно ж, мають його лише найсильніші ча­
рівники, адже знайти його дуже важко. Громовиця являє собою шматок обвугленої
деревини з дерева, в яке колись влучила блискавка. Після того воно багато років
лежало у воді і в ньому утворився один або (зрідка) кілька отворів, через які, ка­
жуть, веселка п'є воду. У Космачі вірять, що цей отвір у громовиці пробиває змія.
Також дивлячись крізь отвір у громовиці можна побачити відьом, які мають звичку
шкодити добрим людям, а відтак - покарати іх.
Захистом від відьом є присутність у стайні кози чи цапа, бо вони забирають
чари на себе. На Гуцульщині на основі сечі роблять навіть спеціальну «мазь». Для
цього у посудину з сечею власниці корови додають товченого часнику і' мастять ко­
рові вим'я та лоб між рогами (Миронів О. В., 1942 р.н. ж. ст., с. Верховина
Верховинського р-ну Івано-Франківської обл., 27.08.09).
Коли ж уже корову зведено, то «треба зловити струга ( форель - Л.М.), по­
класти його у нове відро, надоїти на нього молока зведеної корови і кинути рибу у
вогонь. Коли риба на вогні лусне, то й корова кривдника лусне» (Джелема Ю. Ю.,
/982р.н., ч. ст. с. Верховина Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.,
дата інтерв'ю - 27.08.09); також зчередованій корові кладуть між рогами будь­
який срібний предмет (Сусяк С. П., 1937р.н., ж. ст., с. Верховина Верховин­
ського р-ну Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю - 5.05. І О); або так: «Як
зробили щось корові, то дев'ять разів підряд, видоюючи корову, виливають молоко
в туалет і кажуть: «Як тут пахне в туалеті, то щоб тобі так пах.по, хто поробив моїй
корові», а тоді вимити відро» (Іллюк М, І 968р.н., ж. ст., с. Верховина Верхо­
винського р-ну Івано-Франківської обл., 5.0 І. І І).
Буває, що корова «задубила» - її сеча червоного кольору із домішкою крові.
Тоді обпалюють дрова, зрізають з них вугілля і обпалену деревину дають худобі
(Філіпчук Г. М., І 953р.н., ж.ст., с. Верховина Верховинського р-ну Івано­
Франківської обл., дата інтерв'ю- 25.03.10).
Аби на полонині вівцям велося добре, у вівчарів існували свої магічні при-
йоми, які часом застосовуються і тепер. Наприклад, розповідають, що раніше
вівчарі мали чарівні пояси, зіткані під супровід спеціальних магічних формул із
шерсті всіх овець, яких вони женуть на полонину. Вовну д,ля них вистригали у
тварин між ногами на сході сонця, стоячи у воротах, через які почергово проганя­
ли цілу отару. Цим поясам вівчарі, за повір'ями, завдячують тим, що вівці трима­
ються купи так міцно, як нитки в поясі. Розповідають, що в кожному такому поясі
є чорт, який в цьому житті служить вівчареві, та після смерті буде навпаки. Також
на Пущання вівчарі не вживають м'ясних страв, щоби вовки не крали ягнят. З
цієї ж причини не можна ім істи на вулиці на Стефанія та розговлятися м'ясом чи
ковбасами за Великоднім столом.
Що стосується свин·арства, то тут зафіксовано не так багато вірувань: за «по­
слуги» кнура прийнято відцавати його господарям одне порося, інакше загинуть усі
поросята з виводка (СтефуракЛ. І., 1975р.н, ж. ст, с. Кривопілля Косівського
р-ну Івано-Франківської обл.). Молочних поросят взагалі стараються нікому не
показувати, бо вони від «поганого ока» можуть загинути. Досі на Гуцульщині, як
і скрізь в Украіні, поширений один із варіантів гаруспіціі (ворожіння на нутрощах
тварин). Ворожать, як правило, на селезінці заколеної до Різдва свині на те, якою
буде зима.
Думки гуцулів щодо коня займають діаметрально протилежні позиції: деякі з
них кажуть, що коня взагалі неможливо вректи, інші навпаки вважають його над­
звичайно чутливим до вроків. Особливого захисту від лихого ока потребують ма­
ленькі лошата, які ще ссуть материне молоко. Коли ж уперше запрягають коня,.
то всі представники чоловічої статі родини власника коня стають навколішки, мо­
ляться за коня та окроплюють його ~вяченою водою.
Позитивним явищем вважається присутність в хаті кота, бо це благотворно
впливає на дитячий сон, а також захищає родину, де живе кіт, від поробів. Він по­
винен щоранку першим з хати виходити на вулицю, бо має властивість забирати
на себе пороби, що можуть бути під,литі чи підкинуті під поріг. Як не дивно, самому
ж котові вони зовсім не шкодять, як, до речі, і псові. Іноді саме цими причинами і.
пояснюють наявність цих тварин на кожному подвір'ї (СтефуракЛ. І.; 1975р.н,
ж.ст, с. Кривопілля Косівського р-ну Івано-Франківської обл.).
Аби добре велися бджоли і давали багато меду, потрібно після повернення на
Великдень зі свяченим кошиком поставити його відразу на вулик, а вже тоді нести
до хати. Газда-пасічник повинен вести праведне життя і жодного разу не зрадит~
своєї дружини. Те ж саме стосується і rаздині. Коли б раптом такий гріх трапився,
то бджоли у нього одразу звелися (СтефуракЛ. І., І 975р.н, ж.ст., с. Кривопілля
Косівського р-ну Івано-Франківської обл.). Сприяє доброму роїнню бджіл та-;
кож те, наскільки щедро частує пасічник своіх гостей на Святвечір. Він мусить до
цієї вечері приймати всіх, хто б не прийшов, та нікого не випускати, доки всі не ста­
нуть з-за столу. Також пасічники підкидали до стелі ложку куті і по тому, як багато
зернин пристане до неі, ворожили, чи буде рік щедрий на мед.
 Сприйняття музикантів як магів та чарівників бере свої початки із найдав­
ніших часів і, швидше за все, пов'язане зі здатністю звуків вводити людей у транс,
завдякн якому, на думку багап"ох народів, відбувалося спілкування з богами та ду­
хами. Взагалі більшість стихійних духів, особливо пов'язаних зі стихіями води та
повітря, схиJ1ьні до танців та спів ( ел1,фи, сирени, русалки, боги вітру тощо). Зафік­
совшю переказ ус. Хоuун,, Любешівського району у 1987 році про те, як бJІукаю­
чий во1·онь нрактично тероризував усе село аж доти, доки на весіллі не наслухався
музики: «Заграли. А він постояв, послухав, потім забрався - і пішов дес~,. Довго
його після того ніде не бачили. Спокійно стало в селі. А то, кажуть, мабуть, йому
музик закортіло ... » (Войтович, 2007).
За чародіїв мали також середньовічних скоморохів та жонглерів, іх любили
та, одночасно, побоювались, а церква бачила в них живе втілення давніх вірувань,
тому часто підцавала гонінням. Навіть танці в Середні віки вважались гріховни­
ми, вірили, що між групою танцюючих обов'язково є незримо присутній нечис­
тий. На Русі одну з лихоманок називали <<'плясавицею» і той, кого вона уразила,
обов'язково помре. Відомі Середньовічні маргіналії із зображенням груп людей,
танцюючих на тілах пророків та мучеників.
Музикою можна оздоровити людину, але д,пя оздоровлення кожної конкретноі
людини слід застосовувати різні мелодії, зіграні на різних музичних інструментах.
Ще півстоліття тому практикували гру на флоярі та волинці під час читання псал­
мів над покійником. У народі розвинуте боязливе ставлення до окремих музичних
інструментів, таких як флояра, дуда, трембіта, оскільки іх застосовували під час
похоронної церемонії.
Для виробництва музичних інструментів добре підходить громовиця - дере­
во, найчастіше - смерека, в яке влучила блискавка, причому якихось особливих
підготовчих робіт та додаткової просушки цей матеріал вже не потребує. Музичні
інструменти поділяли.на чисті та нечисті. Походження нечистих пов'язували з де­
монічними персонажами та використовували в основному з розважальною метою.
Що стосується чистих, то іх застосовували в обрядах колядування тощо. Особливо
благодатними вважають дзвін, ріг (вірять, що він так само, як і дзвін, проганяє
нечисту силу). Бажання, загадане під дзвіницею на Великдень під час передзвону,
обов'язково збудеться .

.11•--
~ fffl9 О l!/J ff/0 13А ffН9 ffН9 ~І

и!К ажуть, ЩО на КОЖНІИ

рушниці сидить чоjп. Полювання
взагалі вважається справою не
зовсім «чистою», проте потріб­
ною. Так, наприклад, в деяких ви­
падках розповідають про те, що
мисливці навіть виходять з хати
під час колядування. Зброї мис­
ливці один одному не дають, а для
підвищення її влучності проводять
спеціальний ритуал. «На Святий
вечір беруть пшеницю з куті в па­
трон, несуть в ліс, де сходяться
три потоки на скелях і є недале­
ко смерека. Ставлять на смереці
мітку і кажуть:.«Щоб до мене так
ішла дич, як я з пшеницев до сме­
реки» і стріляють у мітку. Після
того дичина буде йти сама до руш­
ниці, бувде плакати, але йти».
 ~ (С Ш lЕ P1f СІ>
1f А 119 О JI О !ІА II І) GW9 fJ
О tE,P ~g JJJ, І!/

~ирання можна розглядати як обряд переходу, після здійснення якого лю­

дина набуває нових якостей та нового статусу і, в залежності від своіх вчинків за
земного життя та, що не менш важливо, правильного дотримання поховальної об­
рядовості, стає добрим духом опікуном живих, молільником перед Богом за зали­
шених близьких, або ж набуває демонічних рис і постійно лякає та докучає живим.
Тож у триступеневій системі ініціального ритуалу смерть можна розглядати так:
Передпорогові діі - предвісники смерті та підготовка до смерті.
Порогові діі - умирання.
Післяпорогові діі - поховання, прощання, відспівування, поминання.
Важливо правильно провести поховальний обряд, інакше душа покійного
не матиме спочинку, а сам він постійно лякатиме та шкодитиме живим. Це дуже
поширене вірування, оскільки недотримання ритуалу переходу у потойбіччя
робить неможливим сам перехід, а душа покійного залишається неприкаяною.
Цікавість викликають також вірування гуцулів про покійних, що померли не
своєю смертю, тобто насильницькою або внаслідок нещасного випадку. Вірять,
що душі таких покійних не потрапляють одразу у потойбіччя навіть за умов до­
тримання обрядовості, а залишаються у світі живих доти, доки не прийде час
іхньої природної кончини. Зазвичай ці душі неспокійні, вони кричать на місцях
своєї смерті під час тієї фази місяця, коли були страчені, або ж на молодику чи
на старому місяці (дані респондентів суперечливі). Через те не рекомендуєть­
ся залишатися на ночівлю чи просто зупинятися д,ля тривалішого спочинку на
місцях загибелі людей, масових страт тощо. На цьому особливо наголошують
місцеві шептуни та знахарі.
 П0Р0ДП0Р01'0Rі Діі
Смерть віщує виття собаки під вікном, крик пугача на хаті, кукурікання пів­
нем курки тощо. Кажуть, що окремі люди передчувають свою смерть, або ж вона
якимось чином попереджає іх про своє наближення.
На Гуцульщині вірили, що J1юдина на тому світі постійно ходить у тому ОдЯзі, в
якому померла, і постане в ньому перед Богом на Страшному Суді. Тому, відчуваю­
чи близьку кончину, намагалися швидко, наскільки дозволяли обставини, умитись
та переодягтись. Це причина. того, що одягання на смерть, на відміну від інших
регіонів, тут можна віднести до передпорогових.
Убираючи на смерть жонатих, великої уваги надавали тому, чи застібнута на
верхній rудзик сорочка. Коли розстібнута, то удова чи вдівець зможе ще зазнати
подружнього щастя, а коли застібнута, то довіку житиме самотою (Шекерик­
Доників, 2009).

s•-
 ПОРОFОКі Дії

Важливо, аби в мить смерті при покійному була засвічена свічка, бо, умираючи
без світла,.на тому світі він блукатиме у пітьмі до кінця часів: Кажуть, що перед смер­
тю людина бачить, куди йде, але не все вільно ій розказувати тим, що залишаються.
До того ж, смертні муки посилаІd_ться в покарання за гріхи людини за життя.
Постіль, на якій хтось умирав, після похорону палять. Вікно в хаті, де є покій­
ний, залишають трохи відчиненим,_а підвіконня посипають борошном і звішують
рушник, аби душа покійного залишила свої сліди. В головах покійного ставлять
хрест, кружку з водою, перев'язану червоною заполоччю, на неі - хліб та засвічу­
ють вогонь (живий, а не електричний), оскільки вірять, що душа має потреби ще
дуже тілесні - вмиватися, втиратися рушником, істи та пити. Ці вірування мають
коріння дуже давні, адже звичай залишати їжу д.ля покійних простежується ще від
кам'яного віку. До того ж, померлому за пазуху клали невеличкі печені хлібці - їжу
на дорогу до потойбіччя. Клали також гроші на перевіз. Рідні, йдучи до покійного,
брали з собою миску зерна - «служби».
Що стосується тіла покійного, то вірять, що процеси розкладання відбувають­
ся швидше, коли за життя ця людина дуже грішила. Пришвидшує іх також присут­
ність жінки чи кількох жінок із місячними. На Верховині покійника не омивають, а
лише протирають ганчіркою, змоченою у оцті, що теж має сповільнити, наскільки
це можливо, розкладання тіла.

піtл11поrо11окі Діі
У перший вечір після смерті відбувається «посИд)Кення», яке починається з мо­
литви за померлого, голосіння над ним, а далі переходить у розважальне дійство, яке,
швидше за все, базується на твердій вірі у потойбічне життя та бажанні надати можли­
вість померлому провести гарний вечір в колі друзів, рідних та знайомих, «набутися»
з ними наостанок. На подВір'і обов'язково палять вогнище і розповідають різні цікаві
історіі. Слід наголосити, що хатні родичі померлого в забавах участі не беруть, бо не го­
диться. Частина ігор на посИд)Кенні має апокрифічний характер ( боротьба Бога з чор­
том, спокушання чортом невинних душ за допомогою сміху, перетягування линви через
поріг Богом ( стоїть в хаті) і чортом ( за порогом), частина стосується культу померлих
(повішаний, колодязь), походження та значення інших, на жаль, важко встановити.
Ігри на «поси,цженню» мають магічний характер із явним дохристиянським
корінням, швидше за все, пов'язаним з первісним культом предків.
· Аби смерть не повернулась знову у дім покійного, винісши тіло з хати, одразу
закривають двері. Часто буває, що втративши голову родини (а разом з тим і пару
робочих рук), ті, хто залишаються, починають відчувати серйозні нестатки, тому
кажуть, що покійний може забрати з собою на той світ господарство. Аби цього
не трапилось, найстарший член родини після виносу тіла закриває двері, бере під
праву руку хлібину і сідає там, де щойно була голова покійного. Після похорону її
віддають жебракові за душу того, хто проводив обряд.
Вірять, що все, що комусь дадуть за душу покійного, одразу ж перейде йому на
тому світі, тому раніше роздавали весь одяг та особисті речі померлого. П. Шекерик­
Доників пише, що це відбувалося на домовині покійного просто в день похорону.
Цікавим був також звичай «передавання гріха», описаний П. Шекериком­
Дониковим. Коли померлий був знатним перелюбником, то, за окрему плату,
хтось міг забрати його гріх д.ля покути, аби людина не несла його за собою у по­
тойбіччя. Для цього того, хто погодився на відмолювання, ставили коло домовини
і обмотували полотном, після обмотування полотно обрізали. Це вважалось по­
криванням і обтинанням гріха. Здається, це теж залишки якогось старовинного
обряду переходу із життя в потойбіччя, що не має нічого спільного з християн­
ством. Він чимось нагадує традицію передавання магічних знань через рукостис­
кання у знахарів та відунів у передчутті близької смерті. До речі, окремі джерела
стверджують, що одночасно з переданням цих магічних знань та навичок відбува­
ється передача гріхів усіх поколінь знахарів та відунів, що були носіями традиції.

ПОМИНАННІ'

Ставлення rуцулів до смерті значно відрізняється від представників інших

етнічних та етнографічних груп українців. Воно справді філософське, а віра в
безсмертя настільки сильна і незаперечна, що іноді викликає благоговійний по­
див. Гуцули вірять, що ті, хто перейшов у інший, кращий світ, проводять свій
час у молитвах перед Богом за нині живучих та ненароджених. Для себе вони
вимолили у Бога лише три дні д.ля поминання - «дідівні суботи» - перша пе­
ред Пущанням перед Великим Постом, друга - перед Трійцею, третя - перед
Дмитрієм.
Поминання полягало не лише у поминальних обідах біля могил рідних та
церковному поминанні, а й у танцях на цвинтарях з плесканнями та приспівками:
«Плешууладушіза помершідуші» (Шекерик-Доників, 2009). Коли згадати лис­
ти та проповіді святих отців на початках введення християнства, танці з характер­
ним плесканням у долоні вважалися елементом служіння язичницьким богам. Тому
можна вести мову про збереження елементів давніх культів на території замкнутого
етнографічного регіону. Коли врахувати той момент, що деякі з обрядів, особливо
ті, що являються життєво важливими (збереження життя, ініціація, забезпечення
благополуччя у потойбічному світі тощо), дуже важко піддавалися трансформації,
оскільки, за переконаннями людей, загрожували голодом, нашестями на поселен­
ня моровиць, докучаннями заложних чи нечистих мерців, нездатністю до продо­
вження роду та здобуття засобів до існування, то стає зрозумілим, що гуцульський
тип поми.нання померлих належить до найархаїчніших. Порушники табу на працю
у «дідівні суботи» караються тим, що живуть дуже недовго.
 Ще один специфічний обряд поминання померлих, навіть, точніше сказати,
предків, а ще точніше - праотців, персоніфікованих у «Дідові» - гріття діда.
Нами він був занотований під час етнографічних експедицій 2009-2011 років,
судячи з усього, в уже дещо трансформ_ованому і спрощеному вигляді - увечері
в середу чи у четвер на ПередвеликодJІьому тижні господарі збирають на подвір'ї
усе сміття, що залишилося після зими, і складають його біля хати чи на горо­
ді у велику купу. Готують також гостинці д,пя дітей - цукерки, вафлі, печиво та
горішки. Кажуть, що ще зовсім недавно замість купованих солодощів готували
спеціальну домашню здобу, проте зараз цього ~же ніхто не робить. Тоді діти стар­
шого дошкільного та молодшого шкільного віку приходять під вікна і журним ре­
читативом проказують тричі: «Грійте діда!». Після цього ім виносять солодощі,
а велику купу сміття запалюють, що має означати, що тут «діда вже гріють».
Про етимологію звичаю сучасні гуцули не можуть сказати нічого, основний аргу­
мент - «Так годиться». Офіційне християнство, вбачаючи в цьому звичаї залиш­
ки давніх вірувань, провадить пропаганду проти нього, тому все більше родин від
нього відмовляється. Станіслав Вінценз пише, що вогонь д,пя цієї ватри добували
способом тертя, тобто це був той самий чистий та святий вогонь, що його раз
на рік запалюють поліщуки у себе в хатах, гуцульські вівчарі на полонинах ... До
речі, іноді саме жар від цього вогню несли на полонини, аби за його допомогою
запалити полонинську ватру, яка протягом цілого сезону оберігатиме вівчарів та
отару від усілякого зла.
Вивчаючи звичаї гуцулів у 30-х роках ХХ ст., П. Шекерик-Доників значно де­
тальніше описує гріття діда в порівнянні з тим, що нам вдалося зафіксувати: «У
давнину зачінали у вівторок увечєр перед живнов середов гріти діда. Робили це
навіть и дорослі легіні и дівки. Нагромаджували на нивах цілі копиці буришиння та
листя, садами і попід буковини, тай наношувалилому з лісів на город и там клали
ватру з того тай « гріли діда». З аким зачінали класти ватру, то усамnередь виносили
з хати гуску со11и, кварту води и кукуцик хліба и клали на тото місце, де мали грі­
ти діда. Витак разом клали ватру, ловилиси гуртом за руки и обкручувалися тричі
наокола тоі ватри за сонцем, дрібно приданцовуючі и за кожним разом голосно
кричали, на усий рот співали: «Грійте діда», «Грійте діда», «Грійте діда». (Шеке­
рик-Доників, 2009).
Який же зв'язок із культом померлих? Варто звернути увагу на пожертву, при­
несену д,пя діда. Зазвичай саме так виглядає «пожива д,пя душі» щойно померлого.
По-друге, цей загадковий дід, як і всі померлі, проводить свій час у безконечних мо­
литвах за живих, не їсть нічого, окрім оцієї принесеної на Живну середу пожертви.
Більше того, за зиму він настіJJьки замерзає, що зігріти його можуть тільки живні
вогні. Тож, можливо, у грітті діда бачимо молитви до померлих предків за весняне
воскресіння природи і прохання благословити початок господарського року? Так
чи інакше, але танки-хороводи за рухом сонця коло вогнища та пожертви мають
яскраво вир::~ жене магічне значення, що якимось чином дуже нагадує культові тан­
ки наших пращурів довкола святині.
 З поваги та любові до померлих у Косові на Святий вечір кутю в тарілці під­
носили до вікна і «примовляли» (молились)до/за померлих та живих, після чого іі
перехрещували та ставили на стіл. Іноді миску з кутею ставили не лише на стіл, а й
на підвіконня, аби померлі душі мали чим поживитися.
Специфічно гуцульською є також «Умерла коляда», яку виконують колядники
на поминання покійних родичів тих, до кого прийшли колядувати. Співають іі або
на цвинтарі, або у хаті при вимкненому світлі та при запаленій свічці.

«vмеrАА~ОАІІДА))
Ой як сей газда з дому відходив
(Ой дай Боже!),
Скликав він собі всі сусідочки,
Всі сусідочки, свою rаздиню,
Свою rаздиню й свої діточки,
І схотів собі свічки сукати,
Заставив собі прощі прощати;
Ой сказав собі попа привести.
Усукав собі лишень три свічці.
При першій свічці тіло вмирало,
При другій свічці душку спускало,
При третій свічці тіло вбирали.
Ой прийшли за ним святі янгелі,
Ой прийшли за ним п'ятьма возами.
На першім возі самі корогви,
На другім возі саміі книги,
На третім возі саміі свічі,
А на четвертім самі ангелі,
А п'ятим возом все тіло взяли.
Як си зближили вони до церкви,
Ой сами дзвони та й задзвонили,
Самі си двері порозтворєли,
Самі си свічі позажигали.
Ой ввійшли попи служби служити,
Служби служити, опроважєти,
Ой тогди зачєв він промовєти
До свої жі~ки, до своіх дітей:
Шоб єсте мене не забували,
Все в суботоньки ізгадували,
Все в суботоньки ізгадували
Все в суботоньки і в неділеньки
Колачіками, акафистами,
 Як того нема - кавалком хліба.
Я ж за вас буду Бога просити,
Шо ви будете многа літ жити.
А встаньмо, браття, миси підведім,
Миси підведім, всі руки складім,
Всі руки складім, молитви скажім
За цю душечку, що відси пішла,
Із сего дому, з сего талану:
Шоби та душка із Богом _була,
В царстві ясному супочивала!

Вірять у те, що душа померлого може контактувати через сни, відображатися

на поверхні скла, на віконних шибках, особливо коли людина померла неприрод­
ною смертю.

Практично скрізь на Украіні поширена харчова заборона на споживання са­

довини (найчастіше яблук) тим матерям, що поховали дітей, або ж їхні діти були
втрачені внаслідок викиднів та абортів. Така >lt заборона поширена і на Гуцульщи­
ні. Кажуть, що діти порушниці табу на тому світі не зможуть ласувати золотими
яблучками, що іх роздає Божа Матір. Також на Великдень батьки померлої дитини
роздають дітям крашанки та писанки за упокій дитячої душі.
У поховально-поминальній обрядовості гуцулів яскраво проглядаються за­
лишки стародавнього культу предків, очевидно, поширеного колись на значно
ширших територіях, але втраченого з плином часу.
 ~ tlAfffJ1'1
ьІ GII GШJ, О fГО ( А 1f V 119 иІ У:
ШОАІІ,<ОАІРGІ/р IШ9lEIR9J"VtR9Gl/p
:Jl'RJA\lТAPIJP iIOlEl'Jl!JtOCJ"IJ

Слово «мольфари» для гуцулів надіJ1ене негативною семантикою. Так на­

зивають переважно тих, хто в більшості випадків застосовує свої магічні уміння для
шкідливих дій, практично воно виступає неточним синонімом до слова «відьмак».
Шептунами називають тих, чия магія застосовується переважно для нейтралізації
негативних впливів відьом та мольфарів. І перших, і других називають «непрости­
ми», тобто такими, що відрізняються від звичайних людей таємничими знаннями та
здатністю впливати на сили природи та людину як іі частину.
У переважній більшості магія rуцульських чарівників стосується вирішення про­
блем сімейного життя, ведення господарства, лікування домашніх тварин, а також зна­
харство та лікувальна магія. Лікувальна магія значною мірою rрунтується на силі слова,
місця та мольфи (предмета). Ось як, наприклад, Параска Остафійчукз гори Пушкар роз­
повідає про лікування епілепсії: « На зміні місяця беруть землю із дев'яти могил і дев'ять
трісок із дев'яти дерев'яних могильних хрестів, над цим проказують примівку, омивають
хворого наговореною водою і виливають її на смереку-виворотень». Таким чином маємо
регламентацію часу (період зміни старого місяця на молодий), магію числа «дев'ять»,
магію мертвого тіла (пов'язану з культом померлих) і, як її наслідок, магічні предмети з
цвинтаря ( могильна земля, тріски з могильних хрестів), магію слова ( примівка ), магію
стихій ( вода як засіб очищення від хвороби, що вбирає її в себе) та передачу хвороби не­
чистому, який, за народними віруваннями є під кожним виворотнем.
До лікувальних дій, практикованих знахарями, відносять спалювання рожі,
костоправну практику, «підтягання пупця», «лікування трьох душ у дітей», трав­
ництво, зняття вроків та поробів. Як правило, долі не передбачають, а всі види
ворожіння на майбутнє ( окрім дівочих на заміжжя) вважають гріхом.
 Розповідають також про особливу категорію непростих, які можуть передба­
чати. Вірять, що такими є чорнокнижники - власники таємничих чорних книг, пи­
саних незрозумілими письменами, з яких вони вміють зчитувати минуле, теперішнє
і майбутнє. Проте ці чорнокнижні пророцтва нібито мають нечисте походження,
тому до них вдаються дуже рідко. Іноді чорну книгу отримує той, хто попередньо
заволодів цвітом папороті. Онучки Гоя - одного з найвідоміших карпатських чарів­
ників ХХ ст. - Орися та Марія розповіли, що іх дід все-таки вмів бачити майбутнє,
Д,ЛЯ ЧОГО ДИВИВСЯ у ПОСУДИНУ З ВОДОЮ.

Непрості, як правило, ведуть більш ніж аскетичний спосіб життя, категорично

відмовляються від вживання алкогольних напоїв. Свято дотримуються часових табу
на свою діяльність - не практикують ніяких магічних дій у свято, в суботній вечір
та неділю, виключення - читання примівок від зміїних укусів. У невеликі церковні
свята (так звані «присвятки») магічні діі допускаються лише пополудні, після закін­
чення церковної служби. Ці самі часові заборони накладаються і на практику косто­
правів, окрім екстрених випадків (Чужак Параска Василівна, І 939р.н., с. Пістинь
Косівського району Івано-Франківської області, дата інтерв'ю- 26.08.09). У
переважній більшості непрості постять у понеділки - «понеділкують».
Магічні якості вони отримують від рідних чи знайомих після спеціального на­
вчання або ж рукопокладанням від попередника без навчання (хрещений батько
Гоя ( с. Шешори Косівського району Івано-Франківської області) був знахарем,
хрещена матір чоловіка Параски Стафійчук ( с. Верховина Верховинського райо­
ну Івано-Франківської області), від якої він отримав магічні знання, була моль­
фаркою ). В окремих випадках непрості навчають своєму ремеслу когось із числа
пацієнтів, так сталося із Бесік Марією Михайлівною ( с. Пістинь Косівського ра­
йону Івано-Франківської обл., ж. ст., 1930р.н., дата інтерв'ю - 26.08.09).
Після того, як офіційна медицина визнала її сина невиліковно хворим, вона звер­
нулася до знахаря діда Бабина, який вилікував сина, а її навчив примовляти. Проте
до практики від теорії вона перейшла через багато років - коли смертельна небез­
пека стала загрожувати сусідській дитині, а вже після того почала практикувати
зливання воску, випалювання рожі, травництво д,ля всіх, хто звертався.
Воду найчастіше використовують непочату ( набрану вранці з криниці раніше
за інших з умовою повного мовчання) та цілу - коли з посудини, в яку набрано
води, ще ніхто не зачерпнув. Такожд,ля того, аби можна було діагностувати та зня­
ти пороби чи вроки, воді дають ніч перестояти в хаті. На ній зливають віск, а деякі,
поклавши на посудину з водою руку хворого, а зверху свою, проводили діагносту­
вання та визначали причини тих чи інших бід. Вірять також, що біжуча вода має
здатність «змивати» легкі пороби.. Причому д,ля цього в неі не обов'язково занурю­
ватися, а достатньо через неі переступити. Саме д,ля цієї мети у посудину з водою,
над якою проведено магічний обряд, кладуть цвях - своєрідне «прибивання» при­
мівки, аби її не змило водою, що біжить.
Конопляне прядиво застосовуютьд,ля спалювання бешихи, направляння пупа
та д,ля лікування наривів. Так, наприклад, Гой підпалював прядиво, кидав його до-
гори і проказував замовляння, після чого нарив одразу проривав. Параска Оста­
фійчук та інші при спалюванні бешихи (рожисте захворювання шкіри запального
характеру) накривають уражену частину тіла червоним полотном і роблять із пря­
дива невеликі кульки, які під читання примівок спалюють на ножі над тканиною.
Найбільшого значення надають слову та відповідному психічному стану під час
проведення обряду. Примовку також необхідно читати певну кількість разів, най­
частіше - три, дев'ять, дванадцять. Число дев'ять мають за священне, сакральне.
Параска Стафійчук із гори Пушкар повідомляє, що примівка має силу тільки тоді,
коли її перечитати дев'ять разів. Дев'ятьма ложками також набирають д,ля магіч­
них цілей воду у місці, де три потоки зливаються воєдино.
Замовляння та інші вербальні магічні формули записувати можна, проте оці
записи зазвичай нікому не показують. Іноді табу на демонстрування сакральних
текстів непосвяченим поширюється навіть на коляди, записані у зошиті «бере­
зи» - голови колядницькоrо гурту. Проте під час проведення магічних дій текст
потрібно проказувати напам'ять, а не читати, бо інакше не допоможе.
Іноді надзвичайно важливими є рухи. Колові за сонцем, згідно мольфарських
знань, спрямовані на творення добра. Теж саме значення має набирання чогось у на­
прямку до себе. Відповідно колові рухи проти сонця мають негативне значення, або
ж покликані «відробити» - деструктурувати чи нейтралізувати негативний вплив.
Надзвичайно важливим моментом, який дозволяє відрізнити справжніх носіїв
магічних знань від шарлатанів, є оплата послуг. Вірять, що справжній чарівник або
не призначає плати і бере тільки те, що дадуть, або ж не бере взагалі нічого. Про­
те населення переконане, що заплатити шептунові просто необхідно, інакше «не
по можеться».

Коли йдеться про зняття особливо важких поробів (насмерть, вінок безшлюб­
ності тощо), то шептун йде пізно ввечері на роздоріжжя ( місце заключення дого­
ворів з нечистою силою), дорогою він мусить мовчати і ні з ким не вітатися. Потім
треба стати обличчям до свого дому, проказати текст примівки і через голову позад
себе вилити віск з водою, які залишилися після зливання воску дуже хворій людині,
або такій, що ій дуже сильно пороблено (Хом'як М, 1926 р.н., ж.ст, с. Космач
Косівського р-ну Івано-Франківської обл., дата інтерв'ю - 26.08.09).
Коли ж у корови пропало молоко і підозрюють, що його «спиває вуж», то ча­
рівники зараджують так: беруть солі, борошна, три свічки і три сірники та при­
мовляють на роздоріжжі трьох доріг (Хом'як М, 1926 р.н., ж.ст., с. Космач Косів­
ського р-ну Івано-Франківської обл.,дата інтерв'ю - 26.08.09).
Отож магічні практики непростих є продовженням традицій, залишених від
різних стародавніх культів, і дозволяють нам глибше зазирнути у минуле, а від­
так - краще зрозуміти сьогодення.
 Гуцульська магія, по-суті, не вкладається в жодні рамки. Нею насичений кожен день і
кожен подих. Кожне село, кожна родина береже і свято виконує ритуали предків, навіть не
задумуючись над іх суттю та причиною появи. Звісно, ж потребують також опису та аналізу
магічні діі, пов'язані зі святами - це і Великодні обряди, і унікальні коляди з правічними
танцями «за сонцем» довкола святині зі зброєю в руках, характерними ще доісторичним
чоловічим військовим союзам, і колористика національного костюма, і сотні та·сотні не­
записаних легенд та повір'їв. Гуцульщина - величезне поле для діяльності і етнографа, і
етнс;>пога, і антрополога, і фольклориста чи історика.

І .«Антологія українського міфу» у Зт. , Зібрав та упоряд. В. Войтович,

Тернопіль, 2006-2007, «Навчальна книга - Богдан».
2. Борисенко В., Гримич М. та ін., «Українська етнологія», Киів, 2007, «Либідь».
З.Буряк Ю., «Міфи Украіни. За кн. Георгія Булашева «Укр. народ у своіх легендах, реліг. по-
глядах та віруваннях», Киів, 2006, «Довіра». ·
4.Воропай О., «Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис», Харків, 2005 «Фоліо».
5. Витвицький С., «Історичний нарис про гуцулів», Коломия, 1993, «Світ».
6. «Героіко-фантастичні казки», Упоряд., передм., прим. І. Березовського, Киів, 1984, «Дніпро».
7. Грушевський М., «Історія Украіни», Киів, 1990,. «Жовтень».
8. Гургула І.,« Про писанки», Львів, 1929, «Нова хата».
9. Жак Ле Гофф, «Середньовічна уява», Львів, 2007, «Літопис».
10. В.П.Даркевич, «Народная культура средневековья», Москва, 1988, «Наука»,
11. Дельєж Р. «Нариси з історіі антропології», Киів, 2008, Видавничий дім «Києво-Могилян-
ська академія».
12. Залізняк Л.,
«Найдавніше минуле Украіни», Киів, 1997, «Наукова думка».
І З. Залізняк Л.,
«Нариси стародавньої історіі Украіни», Киів, 1994, «Абрис».
14. ДЗвидюк В., «Первісна міфологія українського фольклору», Луцьк, 2007, «Волинська об­
ласна друкарня» .15. Дмитренко М., «Замовляння», Киів, 2007, « Видавець Микола Дмитренко».
16. Евсюков В., «Мифь~ о Вселенной», Новосибирск, 1988, «Наука».
17. Ефименко П., «Сборник малороссийских заклинаний», Москва, 1874, Издание Импера­
торского Общества Истории и Древностей Российских при Московском Унивеситете, Москва, в
Университетской Типографии ( Катков и ко) на Страстном бульваре.
18. Жайворонок В., «Знаки украінської етнокультури: Словник-довідник», Киів, 2006, «Довіра».
19. Іларіон, митрополит., «Дохристиянсь~і вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр.»,
Киів, 1992, АТ «Обереги».
20. «Златоструй. Древняя Русь. Х-ХІІІ вв.», Сост., авторский текст, комент. А.Г. Кузьмина,
А.Ю. Карпова., Москва, 1990, «Молодая Гвардня».
 21. «Історія українськоі куль,ури», За загальною редакцією І.Крип'якевича. Киів, 1994, «Либідь».
22. «Казки одного села», Запис текстів, післямова та примітки П.В. Лінтура. Упоряк. Ю. Д.
Туряниці, Ужгород, 1979, «Карпати».
23. Карпенко Ю., «Вс,уп до мовознавства», Киів - Одеса, 1991, «Либідь».
24. Костомаров М., «Слов'янська міфологія», Киів, 1994, «Либідь».
25. Кочерrан М., «Загальне мовознавство», Київ, 2003, «Академія».
26. Крищук М., «Українська міфологія», Тернопіль, 1994, «Тернопіль».
27. Лубський В., Теремко В., Лубська М., «Релігієзнавство: підручник», Киів, 2008, «Академвидав».
28. Максимович М., «Дні та місяці українського селянина», Киів, 2002, «Обереги».
29. Маланюк Є., «Нариси з історіі нашої куль,ури», Киів, І 992, «Обереги».
30. Манько В., «Українська народна писанка», Л~.вів, 2001, «Свічадо».
ЗІ. Москалець В., «Психологія релігії», Кнів, 2004, «Академвидав».
32. Мусіхіна Л., «Знахар. Календар», Тернопіль, 2011, «Діана-мюс».
33. «Народна куль,ура українців: життєвий цикл люднни: історико-етнологічне дослідження» у
5 т., Наук.ред.М. Гримич. Киів, 2008, «Дуліби».
34. Огієнко І., «Українська куль,ура», Киів, 1918, Видавництво книгарні Череповськоrо.
35. Паламарчук Є., Андрієвський І., «Зорі Трипілля», Вінниця, 2006, «Теза».
36. Панов Е., «Знаки, символь~, язь~ки», Москва, 1983, «Знание».
37. Рь~баков Б., «Язь~чество древних славян», Москва, 1980, «Наука».
38. Сосенко Кс., «Куль,урно-історична постать староукраїнських свят Різдоа і Щедрого Вече-
ра», Репринтне видання., Киів, 1994, СІНТО.
39. «Таємна сила слова», Киів, 1992, «Знання».
40. Ткач М., «Дерево роду», Киів, 1995, «Анфас».
41. Трубачев О., «Етногенези куль,ура древнейших славян: линrвистические исследования»,
2-е изд., доп., Москва, 2002, «Наука».
42. «Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник», Кнів, 1993, «Либідь».
43. «Українська фольклористика. Словник-довідник», Укл. та загальна редакція М. Чорнопис­
коrо, Тернопіль, 2008, «ПідруЧники і посібники».
44. «Українське народознавство», За загальною редакцією Павлюка СЛ.Львів, 1994, «Фенікс».
45. «Українські замовляння», Упоряд. М.Н. Москаленко; авт. передм. М.О. Новикова, Киів,
1993, «Дніпро».
46. «Українські приказки, прислів'я і таке інше», Уклав М. Номис. Упоряд., приміт. та вс,упна
ст. М. Пазяка., Киів, 1993, «Либідь».
47. «Український фольклор: хрестоматія», Упоряд.О. Ю. Бріцина, Г.В. Довженок, Н.С Шума­
да, Киів, 1997, «Освіта».
48. «Українські чари», 2-re вид., стереотип., Упоряд. О. М. Таланчук, Кнів, 1994, «Либідь».
49. «Українці: народні вірування, повір'я, демонологія», Упоряд., прим. та біоrр. нариси А. По-
номарьова, Т. Косміноі, О. Боряк, Кнів, 1991, «Либідь» . .
50. Черепанова С., «Філософія родознавства», Киів, 2008, «Т-во «Знанння».
51. Черній А., «Релігієзнавство», Кнів, 2005, «Академвидав».
52. Чубинський П., «Мудрість віків: (Укр. народознавство у творчій спадщині Павла Чубин-
ського)», У 2 кн., Киів, 1995, «Мистецтво».
53. Чмихов М., «Від яйця-райця до ідеі Спасителя», Киів, 200 І, «Либідь».
54. Чучка П., «Вс,уп до Слов'янської філології», Киів, 1988, НМК ВО.
55. Шекерик-Доників П., «Дідо Иванчік», Верховина, 2007, Редакція журналу (видавництво)
«Гуцульщина».
56. Шекерик-Доників П., «Ріку віруваннях І)'цулів», Верховина, 2009, Редакція журналу(ви-
давництво) «Гуцульщина».
57. Щербаківський В., «Українське мистецтво», Киів, 1995, «Либідь».
58. Юрій М. «Етнологія: Навчальний посібник», Киів, 2006, «Дакор».
59. Юрій М., «Історія світової та вітчизняної куль,ури. Навчальний посібник», Киів, 2007,
«Дакор».
 Лілія
Мусіхіна (Дячу1<)

Народилась 21 вересня 1978 року ум. Тернополі , де проживаю і тепер .

Закінчила , як і всі діти, школу, потім - відцілення «Художнє оформлення»
Тернопільського кооперативного технікуму, а тоді продовжила навчання на філо­
логічному факультеті Тернопільського національного університету ім. Володимира
Гнатюка. Навчання в інституті згадую як роки наполегливої праці і захопленого
ковтання книг. Щиро вдячна всім, хто траплявся на моєму шляху у роки дитинства
і юності, бо так чи інакше, кожен вклав щось , своє, неповторне . Повірте, навіть
коли не говорю вам цього особисто , я вмію цінувати дружбу, опіку і любов.
Починаючи десь із 2008 року веду активну експедиційну та пошукову діяль­
ність, вивчаючи духовну ск.ладову національної культури. З окремими результатами
моїх досліджень можна ознайомитися у збірниках наукових статей, на сторінках
журналу «Берегиня», у народознавчих календарях « Знахар» (ВІД «Діана+») .
Особливо захоплює мене культура замкнутих етнографічних регіонів, де люди
найповніше зберігають свою культурну ідентичність. Велика моя любов - гуцули
і Гуцульщина . Хотіла б подЯкувати всім моїм респондентам за ті зернинки правіч­
них знань, з якими вони зі мною , а відтак і з усіма вами поділилися .
Рада , що змогла вам усім прислужитися.
Мусимо гідно пронести свічечку нашої культури через життя і передати її
наступним поколінням, тому, тому, не дивлячись ні на що, БУДЬМО, дорогі мої!
 ЗtІ fJC1f

Передмова ............................................................................................................. 3
Магія буднів: від зачаття до шляху в потойбіччя ................................................... 5
Зачаття та вагітність ........................... :-........................................................ 5
Народ>1<ення ................................................................................................. 7
Передпорогові діі .................................................................................... 7
Порогові діі при народ>1<енні дитини ........................................................ 8
Післяпорогові обряди ..................................................., ........................ 10
Дитячий та підnітковий вік .......................................................................... 12
Знімання в років ..................................................................................... 13
Зливання воску та олов .......................................................................... 14
Вмивання водою з серпа чи коси ............................................................ 15
Лялька-мотанка ..................................................................................... 15
Сирні коники (гуцульські), козлики, баранці ......................................... 16
Мальованки ........................................................................................... 17
Ворожба на одруження. Весілля .......................................................................... 19
Лікувальна магія та народна медицина ....................... ;........................................ 25
JІікувальні трави ......................................................................................... 26
Фізіотерапевтичні та магічні оздоровчі процедури ..................................... 28
Господарська діяльність ........................................................................................ 33
Загальні поради з ведення господарства .............................................................. 33
Торгівля ....................................................................................................... 34
Насилання та оберегові діі ( царин ні обряди)
як засіб іхньої профілактики та нейтралізації ............................................. 35
Тварини та тваринництво ..................................................................................... 39
Музика .............................................................. ;.................................................. 45
Полювання ........................................................................................................... 4 7
Смерть та поховальні обряди ............................................................................... 49
Передпорогові діі ........................................................................................ 50
Порогові діі ................................................................................................. 51
Післяпорогові діі ......................................................................................... 51
Поминання .................................................................................................. 52
Магія вищого rатунку: мольфари, шептуни, знахарі, непрості ............................. 57
Висновок .............................................................................................................. 60
Перелік використаної літератури ......................................................................... 60
 І•_ -
"КНИГА ПОШТОЮ" А/С
м. ТернопІnь, 46008
~ т. (0352) 287489, 511141
529

W (067) 3501870, (066) 7271762

·----------- mall@bohdan-books.com

Літературно-художнє видання

Мусіхіна Лілія

МАГІЯ ГІР

ЧАРІВНЕ В ЖИТТІ ГУЦУЛІВ

Головний редактор Богдан Будний

Редактор Ганна Осадко
Художник Георгій Якутович
Обl(,JІадинка Віктора Долішнього
Комп 'ютерна верстка Ростислава Крамара
Художній редактор Ростислав Крамар
Технічний редактор Оксана Чучук

Підписано до друку 06.07.2012. Формат 70х100/16Зам. 782

Папір офсетний. Гарнітура Literatumanay.

Умови. друк. арк. 5,2. Умови. фарбо-відб. 5,2.

Видавництво «Навчальна книга - Богдан•

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців
ДК №370 від 21.03.2001 р.

Навчальна книга - Богдан, просп. С. Бандери, 34а, м. Тернопіль, 46002

Навчальна книга - Богдан, а/с 529, м. Тернопіль, 46008
тел./факс (0352) 52-19-66; 52-06-07; 52-05-48
office@bohdan-books.com
www.bohdan-books.com
 АіАі,'І MVti~iHA

МАРі11 РіР
sисо"А поетичність сsітОІ'Л,'ІДУ
"АРПАТСЬ"ОІ'О І'ОР,'ІНИНА
ПОРОДИЛА ДО jІІ\ИТТ,'І sели"у
силу nePCOHAjll\iR ТРАДИЦіННОЇ
Руцульсь"оі Мі'І'ОЛОІ'ії, НОІ'О ЛIOGOR
до ТАНЦІО, "'У'"""· jІІ\Итенсь"А
МуДРіСТЬ ТА "МіТЛИRіСТЬ
ДАЛИ ПОЧАТО" СПеЦИ'І'іЧНіН
руцульсь"'" ОGР,'ІДОRОСТі, YRAl'A
ДО НАR"ОЛИШИЬОІ'О сsіту, GAjll\AHИ,'I
RИДіЛИТИ осиоsне, RAjll\ЛИRe,
,АnОчАт"vsАли не лише по,итиsні
,иАнн,я, сеРед "'"",х тон"ощі тА
ТА~мниці sеденн,я І'ОСПОДАРСТRА
НАРОДНА медицинА тощо, А н
ТА"А КАНМенше ДОСЛіДjІІ\еНА
ОGЛАСТЬ "ультуРи, "'" МАІ'і,'І,
РуцульщинА - ,Ам"нутин
RАjІІ\"ОДОСтупиин І'іРСЬ"""
етнОІ'РА'І'ічнии РеІ'іОн, де і нині
MOjll\HA ,устРіТИ R jll\ИROMV СТАНі
Р,'ІД OGP,'IДiR, ЩО ПОGУТУRАЛИ
РАніше не лише нА у"РАінсь"ому
Але н нА слоs' ,янсь"ому, А
МОjІІ\ЛИRО, і іНДОtRРОnенсь"ому
nPOCTOPt, nРоте пеРеншли s
РО'JР,'ІД Peлt"тts,

fБогдан
мкНИГА ПОШТОЮ" А/С 529
м.Тернопіль,48008
т. (0352) 2874811, 511141
(067) 3501870, (066) 7271762
mallOIJohdan-Ьooka.com

]1J(ПlIW'
м . Київ, т/ф (044) 2968956, nk-Ьogdan@ukr.net
м. Тернопіль, т/ф (0352) 430048, 520607
publlahlng@Ьudny.te.ua
offlce@bohdan-Ьooks.com
www.bohdan-Ьooks.com