Professional Documents
Culture Documents
Головні Особливості Християнства Візантійського Обряду
Головні Особливості Християнства Візантійського Обряду
Від Візантії києво-руси запозичили матеріальну допомогу, тобто певну кількість церковних риз, хрестів, образів та інших церковних
предметів, що сприяло виробленню свого власного обряду, в основу якого покладено східний, грецький, деякі елементи латинського з
використанням
старослов'янської мови і місцевих звичаїв. Також в державі використовувалась допомога Патріархату в організації єпархій, але всіляко
відкидалися спроби греків перевести Київську митро полію під юрисдикцію константинопольського патріарха і дозволялася лише
можливість його духовної опіки. Відкинуло київське християнство візантійські ідеї теократії і цезаропапізму, що вимагали домінування
світської влади над владою духовною. Не сприймалося в Київській Русі і переконання в окреме месіанське призначення візантизму.
Головна частина набігів припадала на землі Русі, політично розділеною між Московським і Литовською державою, хоча деякі набіги
відбувалися і наМолдавське князівство і на Черкесії. У подібних походах брала участь значна частина чоловічого населення Криму.
Основною економічною метою набігів був грабіж матеріальних цінностей і, перш за все, видобуток ясиру - живого товару, який
збувався в значній мірі вОсманську імперію або розпродавався на кримських невільничих ринках. Згідно з дослідженнями сучасних
істориків, работоргівля була основною статтею доходів кримськотатарського суспільства. Головним невільничим ринком Криму був
Кефе, сьогоднішня Феодосія.
Як окрема політична одиниця Кримське ханство виступає з моменту розпаду Золотої Орди. Згодом, кримські хани грали на
протиріччях Російського царства іВеликого Князівства Литовського, укладаючи союзи то з однією стороною, то з іншого, отримуючи
при цьому від союзника значні вигоди [2] і офіційний привід для вчинення грабіжницьких набігів на ворожу територію. Під
час Російсько-литовської війни 1500-1506 кримські татари підтримували союзницькі відносини зІваном III, проникаючи вглиб Литви.
Після його смерті російсько-кримські відносини різко погіршилися. Постійні набіги кримських татар на князівство Московське
почалися з 1507 року.
Державною релігією Кримського ханства був іслам. Іслам розглядає всі інші релігії як хибні (зіпсовані, заблудлі) і тимчасові. В
кінцевому підсумку на землі повинна залишитися тільки віра в Аллаха. Будь-хто, хто проти цього по суті своїй є невірним і не може
бути прощений, підлягає покаранню поки не прийме іслам. Тому будь-який опір ісламізації з точки зору ісламу має бути знищено будь-
якими методами. Цей підхід виправдовує будь-які жорстокості проти невірних під час війни з ними, будь-які дії індивідуалів і
колективів проти невірних. При цьому будь-який адекватний і пропорційну відповідь противника сприймається як випад проти
порядку речей у світі, проти Аллаха, викликає ще більше озлоблення. Використовуючи іслам як стержень державної політики держава
може не тільки легко вербувати величезні маси громадян для завойовницьких походів, але і також підтримувати фанатизм в ході війни,
легко відокремлювати чужих від своїх і направляти вагається. В результаті війни держава отримує можливість повсюдно матеріально
заохочувати тих, хто проявив максимум жорстокості до невірних. При цьому таке заохочення не вимагає ніяких витрат - воно цілком
оплачується з награбованого в ході війни (включаючи доходи від невільників). Таке заохочення, багатство видиме і широко шановне в
суспільстві протягом багатьох років після набігів сприяє рекламі набігів на невірних серед нових поколінь.
Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава[1][2] на території Наддніпрянщини, Сіверщини та Поділля.
Утворилася внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Очолювалася виборним Гетьманом,
управлялася козаками. З 1654 року, з перервами, перебувала під протекторатом Московського царства, а згодом Російської
імперії.1667 року, в результаті громадянської війни та Андрусівського миру між Річчю Посполитою та Московським царством, була
розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. Після остаточного скасування в Речі Посполитій козацького устрою на
Правобережжі 1699 року, продовжила існування на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Росіїської імперії від Речі
Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства. 1709 року, під час Великої північної війни, невдало намагалася перейти під
протекторат Швеції. Протягом 18 століття, зусиллями російського уряду, поступово втратила політичну і економічну
автономію. 1764року наказом російської імператриці Катерини ІІ була позбавлена інститу гетьмана, а 1786 року — козацького
полкового устрою. 1765року перетворена на Малоросійську губернію Російської імперії.