Тема 2.

Розвиток права в Галицько-

Волинській державі

1. Особливості державно-правового
розвитку України-Русі у період феодальної
роздробленості.
2. Державний та суспільний лад Галицько-
Волинської держави.
3. Джерела та характерні риси права.
 Особливості державно-правового розвитку
України-Русі у період феодальної роздробленості
Феодальна роздробленість - закономірний етап у розвитку суспільства, який
пройшли майже усі середньовічні феодальні держави Європи.
Тенденції феодальної роздробленості були відчутними у Київській Русі вже
наприкінці Х ст. – упродовж ХІ ст.:
1) після смерті князя Святослава відбулася боротьба за владу між його синами (972-
980 рр.);
2) після смерті князя Володимира відбулася боротьба за владу між його синами
(1015-1019 рр.), а до 1036 р. князь Ярослав змушений був співправити на Русі з
чернігівським князем Мстиславом Хоробрим;
3) після смерті князя Ярослава у 1054 р. влади дійшов тріумвірат старших
Ярославичів (до 1073 р.);
4) у 1093 – 1096 рр. – громадянська війна на Русі, у результаті до влади прийшов
дуумвірат – Святополк і Володимир Мономах;
5) після смерті князя Мстислава Володимировича у 1132 р. Київська Русь
остаточно розпалася на більш як 15 удільних князівств.
Етапи феодальної роздробленості:
1. Поч. ХІІ ст. – федерація 15 князівств (6 на території сучасної України);
2. Сер. ХІІІ ст. – 50 князівств; князівства потрапляють у залежність від Золотої орди;
3. Поч. ХІV ст. – 250 князівств; завершується остаточною втратою суверенітету в сер. ХІV
ст.
Українські землі періоду феодальної роздробленості
 Причини феодальної роздробленості:
- Велика територія та брак транспортних комунікацій, що ускладнювало процес
управління державою, а також істотні відмінності між окремими групами племен
(слов'янські, фіно-угорські, тюркомовні народи) та соціально-економічним
розвитком регіонів, які були об'єднані в єдину державу;
- Механізм успадкування влади на княжий престол не був урегульований (т.з.
«горизонтальне престолонаслідування), а також відсутність традицій коронації в
Київській Русі;
- Подальший розвиток сільського господарства та розвиток ремесла в умовах
панування натурального господарства (внутрішнє економічне зростання, що не
обумовлювалося потребою економічної комунікації різних земель та держав);
- Становлення внутрішніх торговельних зв’язків окремих регіонів (зв'язків між
містом і селом);
- Активне зростання міст - економічних центрів окремих земель та формування
місцевої економічної еліти (місцевого боярства) та місцевого апарату управління в
вотчинах;
- Формування нових адміністративних та політичних центрів на Русі;
- Загострення соціальної боротьби та формування на місцях сильного апарату
придушення (місцевих дружин).
Статус князівств:
- Великі князівства (Київське, Чернігівське, Переяславське);
- Удільні князівства (Луцьке, Белзьке, Бузьке та ін.)
 Державний та суспільний лад
Галицько-Волинської держави
Формування Галицького князівства розпочалось у др. пол. ХІ ст.; цей процес
пов’язаний з діяльністю внука Ярослава Мудрого – Ростислава Володимировича –
засновника галицької династії Ростиславичів.
Наприкінці ХІ ст. сини Ростислава Володимировича утвердилися: Рюрик в західній частині
(Червена Русь – Перемишль); Володар в центральній (Звенигород), Василько в південній
(Теребовля). Рішенням Любецького з'їзду князів Русі у 1097 р. ці землі були юридично
закріплені за ними. Значного розвитку Галицьке князівство набуло за часів правління
Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.).
Творцем об'єднаного Галицько-Волинського князівства був Роман Мстиславич (1199 -
1205 рр.), який об'єднав також більшу частину українських земель (крім Чернігівщини).
Батькову спадщину згодом відвоював Данило Романович, що співправив зі своїм братом
Васильком. У грудні 1253 р. Данила було короновано у Дорогочині як короля всієї Русі.
У др. пол. ХІІІ ст. галицько-волинські землі формально залишились однією державою, але
всередині відбувалося суперництво між Волинню, яку очолював Володимир Васильович, та
Галичиною, якою правив Лев Данилович. Окремі уділи мали інші сини Данила Галицького.
Мстислав утримував Луцьк, Шварно – Холм з Дорогочином.
У 1270-х рр. від Галицько-Волинської держави відійшли турово-пінські і явтязькі землі.
Водночас Галичина продовжувала контролювати Люблін та більшу частину Закарпаття.
Єдність Галицько-Волинської держави була відновлена на поч. ХІV ст. сином Лева,
королем Юрієм Львовичем. У 1303 він домігся від Константинопільського патріарха
створення окремої Галицької митрополії. Після його смерті (1308 р.) Галицько-Волинське
князівство перейшло до його синів Андрія і Лева.
Галицько-Волинська держава в ХІІІ-ХIV ст.
 Державний та суспільний лад
Останнім галицько-волинським монархом був Юрій ІІ (Болеслав) – син дочки Юрія I Марії
та мазовецького князя Тройдена. Смерть Юрія II поклала кінець незалежності Галицько-
Волинського князівства. Почався період боротьби за Галичину і Волинь, який закінчився
поневоленням цих земель сусідніми державами.
На Волині князівський стіл посів Любарт (сьомий син литовського князя Гедиміна та
Ольги, дочки смоленського князя Всеволода). Підставою для вокняжіння став його шлюб на
єдиній дочці галицько-волинського князя Андрія Юрійовича. Він прийняв православ'я під
іменем Дмитро.
У Галичині владу перебрали місцеві бояри на чолі з Дмитром Детьком, який номінально
визнавав своїм правителем Любарта та Казимира ІІІ (після захоплення польським королем
Львова у 1340 р.).
У 1349 р. Казимир ІІІ організував новий похід проти Галицько-Волинського князівства,
пограбував Львів та захопив головні замки Королівства Русі, крім Луцька.
Згодом у боротьбу за спадщину Галицько-Волинської держави втрутилася також Угорщина.
Довготривалий конфлікт завершився у 1392 р. прилученням до Польського королівства
Галичини з Белзькою землею і Холмщиною, а до Великого князівства Литовського – Волині.
Формально Королівство Русі у складі Польського королівства проіснувало до 1434 р.,
коли внаслідок адміністративно-територіальної реформи воно було реорганізовано на Руське
воєводство.
Фактично навіть у період у період безкоролів’я на землях Руського королівства
продовжувала функціонувати: власна правова система, заснована на руському звичаєвому
праві та Руській правді; власна фінансово-економічна система, із власною валютою –
«руським грошиком»; домінувала православна релігія, а також переважно
використовувалась у діловодстві руська мова
 Державний лад
Державний лад Галицько-Волинського князівства загалом був схожий на устрій
Київської Русі, проте мав особливості. За формою правління князівство було
феодальною монархією з сильною олігархічною верхівкою в особі боярства.
Вищі органи влади і управління.
Князь (король): належала верховна законодавча, виконавча та судова влада;
очолював державу як суверен, керував збройними силами; відав зовнішньою
політикою; реалізовував фінансову політику.
Особливості князівської влади: а) відсутність абсолютної влади у князя, що
обмежувалася впливовим боярством; б) дуумвірат - одночасне управління двох
князів.
Боярська рада (з перш. полов. ХІV ст.): а) постійний інститут державної влади;
б) мала істотний вплив на князя; в) склад: великі бояри - землевласники, галицький
єпископ, суддя князівського двору, деякі воєводи, намісники. г) скликалася і
очолювалася найвпливовішими боярами (у період Юрія ІІ боярська олігархія
підписувала разом з князем найважливіші документи).
Віче: як пряме воле- і правовиявлення населення скликалося спорадично князем;
воно не мало чіткого регламенту, визначених повноважень та компетенції;
поступово роль віча занепадає і до кінця ХІV століття зводиться нанівець
 Система управління
Панувала двірцево-вотчинна система управління
Центральна виконавча влада – очолював:
а) двірський: керував князівським двором і вотчинами; чинив суд від імені князя;
супроводжував князя в поїздках.
б) печатник: відав канцелярією; вів діловодство держави; охороняв печатку; керував
писарями, перекладачами, архіваріусами.
в) стольник: очолював фінансову систему; контролював своєчасність фінансових
надходжень.
г) збройник: забезпечував озброєння війська;
д) отроки: супроводжували та охороняли князя в походах.
е) дітські: охорона князя в мирний та воєнний час; допоміжні функції при проведенні
князем суду; виконання судових рішень; втілення у життя різноманітних державних
актів.
є) тисяцькі, посадники: управління містами.
Місцеве управління належало призначеним князем:
Воєводам - керували округами - воєводствами. Зосереджували військово-
адміністративні та судові функції.
Волостелі - керівництво волостями. У межах своєї компетенції наділялися
адміністративними, військовими та судовими повноваженнями.
Староста - керував найменшою адміністративною одиницею - сільською общиною
(верв). Обирався громадою, але був підпорядкований князівським урядовцям.
Судова влада не була відділена від адміністративної і складалася з: 1) державних; 2)
церковних; 3) доменіальних 4) вервних судів.
 Суспільний лад
Суспільний устрій Галицько-Волинської держави був схожим на суспільний устрій
Київської Русі, проте мав свої особливості. Суспільство складалося з вільних людей,
напіввільних та невільників.
Вільні: 1) аристократія та знать - боярство - провідна роль у державі: а) великі
землевласники, що володіли спадковими маєтностями, вотчинами; б) посідали найвищі
посади в державі.
2) духовенство: біле та чорне: а) володіло спадковими землями (якщо син священика
переймав посаду батька); б) володіли залежними селянами (монастирі); в) не платили
податків; г) звільнялись від обов'язків перед князем.
3) селяни-смерди - общинний спосіб життя: а) особисто вільні; б) економічно
(поземельно) залежали від власника землі - князя (держави), боярина, монастиря і
платили їм «татарщину» (гроші державі), «сербщину» (грошовий оброк), дякло
(натуральний оброк) та відбували повинності (громадські роботи).
4) міщани, граждани - поділялись на: а) заможну купецько-лихварську верхівку (мужі
графські, містичі) - підтримували князя; концентрували в своїх руках міське
управління; б) ремісники, майстри, дрібні торговці - середній міський прошарок -
об'єднувалися в корпорації (цехи, братчини, сотні та ін.); в) «робітні люди», «люди
менші» - міські низи - цілком залежали від перших двох груп.
Напіввільні: Закупи (селяни - боржники), втратили економічну самостійність, не
виконавши договірних зобов'язань.
Невільники: Холопи (враховуючи умови Галичини і Волині, їх поступово
перетворювали в кріпаків, надаючи землю і можливість вести господарство. У
правовому відношенні цілком залежали від власника).
 Джерела та характерні риси права
Особливості правотворення в Галицько-Волинській державі.
По-перше, будучи правонаступницею державних традицій Київської Русі, тут в
основному збереглася правова система, що функціонувала на Русі до її розпаду, в яку
були внесені зміни.
По-друге, прийняття нових нормативних актів було зумовлено інтенсивним розвитком
соціально-економічних відносин та особливостями суспільно-політичного розвитку.
Джерелами права виступали: звичаї, «Руська Правда», канонічне (церковне) право,
князівське законодавство, магдебурзьке право та ін.
Князівське законодавство існувало у вигляді грамот, договорів, статутів (уставів),
яких збереглося мало через втрату державності.
До наших днів дійшли: «Грамота князя Івана Ростиславовича (Берладника) 1134
р.» (регламентувала правове становище іноземних купців на території князівства.
Встановлювала пільги для купців із Болгарії);
«Рукописання (заповіт) князя Володимира Васильовича 1287р.» (про передачу
князівських володінь разом із підвладним населенням своїм спадкоємцям);
«Уставна грамота волинського князя Мстислава Даниловича 1289 р.»
(регламентувала розміри й норми повинностей міського населення на користь князя).
У грамотах та договорах князів трапляються постанови публічного, міжнародного та
приватного права. Зокрема, «Грамота руських князів Володимира-Андрія та Льва
Юрійовича до великого магістра німецького ордену Карла 1316 р.» - дипломатичний
акт, що мав на меті налагодження дружніх відносин з Пруським орденом
хрестоносців.
 Магдебурзьке право в Королівстві Русі
Магдебурзьке право було сформоване в м. Магдебург (в Саксонії) у 1188 р. Водночас в
різних землях Німеччини формувалися власні системи міського самоврядування
(нюрнбергське право, віденське право та ін.), які запозичувалися в різних регіонах Європи.
Зокрема, в Закарпатті згодом поширилося нюрнбергське право).
Магдебурзьке право містило в собі норми «Саксонського зерцала», судових ухвал
Магдебурга та інших джерел права Німеччини. Норми магдебурзького права: а)
регулювали питання управління містом; б) наявні суспільно-правові відносини; в)
організацію суду та порядок здійснення правосуддя; г) визначали заходи кримінального
покарання; д) регламентували внутрішню статутну діяльність купецьких
корпорацій, ремісничих цехів та торгівлю.
Ще наприкінці XIII – поч. XIV ст.ст. галицько-волинські правителі надавали право
німецьким колоністам утворювати самоврядні громади (війтівства) з автономними
судово-адміністративними інституціями. Літописи переповідають про існування
наприкінці ХІІІ ст. війтівств у Львові, Володимирі, Луцьку та інших міста Королівства
Русі. Очевидно, що в ті часи магдебурзьке право в руських містах переважно
застосовувалося у середовищі німецьких колоністів.
В сер. ХIV ст. магдебурзьке право вже надається міським громадам деяких міст. Так, у
1339 р. спеціальною грамотою Юрія ІІ (Болеслава) магдебурзьке право було надано м.
Санок. У 1356 р. магдебурзьке право отримав Львів, у 1367 р. – Галич, у 1377 р. – Белз, у
1382 р. – Холм, у 1389 р. – Перемишль та Теребовля.
Мешканці міст звільнялися від суду феодалів та самостійно формували судові органи і
здійснювали судочинство, а також управляли міським господарством. На чолі міста був
обраний війт. Для допомоги війту обирали колегіальний орган – магістрат.
Дякую за увагу!