Тема 5.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА

ЛИТОВСЬКОГО ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ (У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІV – ПЕРШІЙ
ПОЛОВИНІ ХVІ СТ.)

Українські землі у складі Угорщини

Наприкінці ХІІІ – початку XIV ст. Угорщина приєднала до себе Закарпаття. З 1372 р.
по 1387 р. у складі Угорського королівства перебувала Галичина.
У 1526 р. Угорщина була поділена між Туреччиною, Австрією та Семиграддям
(Князівство Трансільванія – сучасна Румунія). Закарпаття опинилося у складі Австрії,
Семиграддя та Туреччини і стало ареною безперервних війн.

Українські землі у складі Молдавського князівства

У середині XIV ст. (1359 р.) Буковина (Шипинська земля, сучасна Чернівецька
область) опиняється у складі Молдавського князівства.
У XVI ст . Молдавське князівство потрапило у васальну залежність від Османської
імперії (Туреччини).
1775 р Буковина була приєднана до Австрії.
Українські землі у складі Кримського ханства
У 1449 р. (40-і роки XV ст.) на півдні України й у Криму та Кубані з’являється нова
держава – Кримське ханство, що відділилася від Золотої Орди. Засновником
Кримського ханства був правитель Хаджі-Гірей. Кримське ханство стає васалом
Туреччини (Османської імперії) в 1478 р.
У 1482 р. кримський хан Менглі-Гірей здійснює грабіжницький похід на Київ.

З того часу кримські татари постійно нападають на Україну й Литву.

Васальна залежність – залежність феодала (або держави) від сильнішого феодала (або
держави) – сюзерена (сеньйора).
Ясир – бранці (поневолені), яких захоплювали турки й татари під час нападів на
українські, російські й польські землі з ХV до середини XVIII ст., продавали на
найбільшому невільничому ринку – Кафі.
 Українські землі у складі Московського князівства
З кінця ХV до першої половини XVI ст. Московське князівство веде постійні війни з
Великим князівством Литовським за землі колишньої Київської Русі. У результаті в 1500
р. Московське князівство приєднало до себе Чернігово-Сіверські землі сучасної
України.

Українські землі у складі Польщі

У 1340 р. та 1349 р. унаслідок походів польського короля Казимира ІІІ Галичина
опиняється у складі Польського королівства. У результаті боротьби між Польщею,
Литвою та Угорщиною остаточно Галичина була приєднана до Польського
королівства в 1387 р.

У 1434 р. на землях Галичини створювалося окреме Руське воєводство (центр Львів),

на яке поширювалося загальне польське право та католицизм. У 1434 р. було приєднано
до Польського королівства західне Поділля, на території якого створено Подільське
воєводство.
У 1434 р. був виданий привілей польського короля Владислава ІІІ, згідно з яким місцева
українська православна шляхта зрівнювалася в правах із польською католицькою.

Українські землі у складі Великого Князівства Литовського (1362-1569 рр.)

У ХІІІ ст. на півночі від руських земель утворилася нова держава – Велике князівство
Литовське, яке не тільки об’єднало всі литовські племена, але й почало наступати на
білоруські та українські землі. Засновником литовської держави був князь Міндовг (1230
– 1263).

Князь Гедимін (1316 – 1341) - засновник династії Гедиміновичів, першим приєднав

частину українських земель і почав називати себе королем литовським і руським. Для
зміцнення своєї держави Гедимін зав’язав родинні відносини з руськими (українськими й
білоруськими князями), сприяв поширенню руської культури в Литві.

Ольгерд (1345 – 1377) - Литва поширила свої володіння на північні й центральні

українські землі. Це було здійснено майже без насильства – «оксамитове
завоювання», тому що місцеві князі були ослаблені внутрішньою роздробленістю й
постійною боротьбою з монголо-татарами. Ольгерд приєднав спочатку Чернігово-
Сіверську землю, а в 1362 р. – Київ і Київщину, а також Переяславщину.

У 1362 р. у битві під Синіми Водами об’єднані русько-литовські війська на чолі з

Ольгердом розбили татарські орди, звільнивши українські землі з-під ярма Золотої
Орди.

Наслідки литовського завоювання

1) Після цього Литва зайняла ще й Поділля і відтепер володіла більшістю
українських земель.
2) Також відбулось cуттєве послаблення політичного впливу в Золотій Орді татарських
орд, що кочували на захід від Дніпра.
3) Територіальні межі Золотої Орди було відсунуто в пониззя Дністра й Південного
Бугу, а на Дніпрі - до порогів.

Становище укр. земель в складі ВКЛ в ІІ половині XIV ст.:

При Ольгерді територія Великого Князівства Литовського складалася на 90% з
руських (українських і білоруських) земель.
відновив удільний устрій, але, як правило, на чолі князівств стояли представники
литовських династій Ґедиміновичів і Ольґердовичів. Так, Київське, Чернігівське,
Новгород-Сіверське князівства, Переяславщину і чотири уділи на Поділлі Ольґерд
роздав синам і племінникам. На чолі Київського князівства став Володимир
Ольґердович, на Поділлі — Юрій Коріятович, на Новгород-Сіверщині — Дмитро
Корибут тощо.
удільні князівства перебували у васальній залежності від великого князя й
зобов’язувалися «служити вірно», виплачувати щорічну данину і в разі потреби
виставляти своє військо.
Руські князі входили до складу великокнязівської ради, займали високі посади у
війську й адміністрації
Заохочувалися русько-литовські шлюби
у литовському завоюванні був девіз «старого не змінюємо, нового не вводимо!»
тому до 1385 р. русичі мали рівні права з литовцями:
1)Руська мова була державною мовою, руська культура.
 2)право («Руська правда») була основним законом в литовській державі.
3)Православ’я було державною релігією.

Ягайло (1377 – 1392 ( до 1434 польський король)) - син Ольгерда, який через зовнішню
погрозу від Тевтонського ордену й Московського князівства почав зближення з
Польщею. Одружився з польською королевою Ядвігою й уклав у м. Крево унію (союз,
об’єднання, єдність) з Польщею.

Кревська унія відбулася в 1385р. – персональна унія, оскільки укладена внаслідок

одруження правителів двох держав (Ядвіга – польська королева, Ягайло – литовський
князь). Згідно цього союзу Ягайло ставав польським королем, залишаючись при цьому
великим литовським князем.

Наслідок:
у 1385 р. Ягайло перейшов у католицтво під ім’ям Владислава.
католицька віра проголошується єдиною релігією для населення ВКЛ, що
ускладнило становище православних

у Литві та на українських землях посилився вплив польської шляхти

Кревська унія викликала незадоволення деяких литовських і руських князів, на
чолі яких став Вітовт – племінник Ольгерда. Вони виступили за збереження
самостійності Литви. Їхня збройна боротьба змусила Яґайла в 1392 р. визнати
Вітовта намісником Литви, і він фактично став литовським князем. => Кревська
унія була скасована.

Вітовт (1392 – 1430) - 1392 р. за Островською угодою Польща визнала Вітовта великим
князем Литовським:

проте київський князь Володимир, новгород-сіверський Дмитро Корибут і

подільський Федір Коріятович відмовилися визнати владу Вітовта =>
спалахнула збройна боротьба, під час якої Вітовт розпочав ліквідацію удільних
князівств =>
ліквідовано удільні князівства на українських землях: Київське, Подільське,
Новгород-Сіверське та Волинське - змінив адміністративно-територіальний
устрій країни =>
замість руських удільних князівств створюються литовські намісництва на чолі зі
ставлеником литовського князя =>
викликав спротив і незадоволення української знаті

відтепер всі українські землі були інкорпоровані в склад ВКЛ

розширив кордони держави до Чорного моря
досяг успіху у війні з Москвою, приєднавши частину її володінь. У Новгороді
привів до влади своїх прихильників, а Рязанське і Тверське князівства визнали
свою васальну залежність від нього

однак, зазнавши поразки від монголо-татар у битві на р. Ворскла в 1399 р., він
припинив рух на схід і був змушений шукати угоди з Ягайлом
у 1401 р. за Віленською угодою Вітовт ставав довічним правителем Литви, але
визнавав васальну залежність від Польщі, а після смерті Вітовта землі Литви
повинні були перейти під владу польського короля
протягом 1409 – 1411 рр. триває Литовсько-польська війна проти Тевтонського
ордену =>
у 1410 р. відбулася Грюнвальдська битва, у якій об’єднані литовсько-польсько-
русько-чесько-угорсько-татарські війська розгромили німецьких лицарів-
хрестоносців Тевтонського ордену. Основне командування об’єднаними військами
здійснював Вітовт.
у 1413 р. відбулася Городельська унія:

- заперечувала положення Кревської унії, визнаючи Литву незалежною

- але вплив Польщі на Литву зберігався
- Унія посилила дискримінацію православного населення, обмеживши його
участь у державному управлінні - привілейоване становище католиків: тільки
вони могли обіймати вищі посади в державі
- польська католицька та литовська католицька шляхта зрівнювалися в правах
Свидригайло (1430-1432 рр.) – брат Ягайла, після смерті Вітовта білоруська, українська
та частина литовської знаті без згоди польського короля обрали князем Литовським.
спирався на укр. і білоруських князів і виступав проти унії та зближення з
Польщею =>
Польща відразу розпочала війну, військо вдерлося на Волинь і Поділля, однак
запеклий опір населення, а також союз, укладений Свидриґайлом із Тевтонським
орденом, завадили полякам оволодіти цими землями
проте утриматися при владі Свидриґайло не зміг - литовська католицька знать, що
боялася втратити свої привілеї, учинила заколот і посадила на великокняжий
престол брата Вітовта -
Сиґізмунда Кейстутовича =>

Свидриґайло урятувався втечею. Сиґізмунд відразу відновив Віленську унію 1401

р., але поширити владу на все ВКЛ не зміг: Берестейщина, Підляшшя, Полоцька,
Вітебська, Смоленська землі, Сіверщина, Київщина, Волинь та Східне Поділля
визнали своїм володарем Свидриґайла й об’єдналися у «Велике князівство
Руське».
спираючись на підтримку цих земель, Свидриґайло розпочав успішний наступ
проти Сиґізмунда, але занепокоєні таким розвитком подій, Сиґізмунд і Яґайло
об’єднали литовські і польські війська і почали війну проти Свидригайла =>

Литва розкололася на два ворогуючих табори - 1435 р. у битві під Вількомиром

Свидригайло зазнав поразки => відтерер його родова земля - Зх. Поділля
перейшло до Польського королівства

Сигізмунд (Жигмонт) (1435 – 1440) – після битви під Вількомиром став правителем
Литви
проводив політику зближення з Польщею
частина українських князів створили проти нього змову - їх стратили
Казимир (1440-1447 рр.) - Великий князь Литовський, з 1447 р. по 1492 р. також був
польським королем.

з 1440 р. по 1471 рр. поновив Київське удільне князівство, у якому правили

князі Олелько Володимирович та Семен Олелькович. Після смерті останнього у
1452 р. ліквідовано Волинське кн.-во 1471 р. - Київське князівство було остаточно
ліквідоване і перетворилися на провінції Литви.

У 1480-1481 рр. відбувся «змова руських князів» (Михайла Олельковича, Івана

Ольшанського, Федора Бельського) з метою скинути литовське панування на
українських землях і приєднати їх до Московської держави. Зазнали поразки.
Відбуваються перші великі антифеодальні повстання: у 1490-1492 рр. триває
перше на українських землях селянське антифеодальне повстання під керівництвом
Мухи на Буковині, Галичині, Молдавії тощо. Повстання зазнало поразки.
У 1508 р. здійснився збройний виступ української шляхти на чолі з князем Михайлом
Глинським проти Литви, але невдало. Це була остання спроба руських князів позбутися
литовського панування на українських землях.

1500-1503 – війна між ВКЛ і Московським князівством → Чернігово-Сіверське (укр.-

ке) князівство перейшло до Московського царства.
Під час чергової московсько-литовської війни у 1514 р. литовсько-українські війська на
чолі з руським (українським) князем Костянтином Острозьким завдають поразки
московським військам у битві під річкою Орша.

Виникнення українського
козацтва
Козак (слово тюркського походження) – вільна озброєна
людина.
Перші писемні згадки про козаків датуються 1489 р. З
«Хроніки» польського автора М. Бєльського дізнаємося, що
у 1489 р. козаки супроводжували польське військо в поході
проти татар. 1492 р – згадка в «Щоденнику» Еріха Лясоти.
Уходники — селяни, міщани, бояри і навіть маґнати, які любили пригоди і ризик та
ходили у XIV-XVI ст. на «уходи» в степ на полювання, рибальство, збирання меду.
Уходники походили з суміжних зі степом територій: Черкащини, Канівщини, Київщини,
Брацлавщини. Уходники йшли навесні на низ Дніпра, а взимку поверталися до своїх
осель. З часом залишалися назавжди в степах, головним чином на Пониззі Дніпра,
об'єднувалися в організовані ватаги, відбивали награбовану татарами худобу в Україні ті
«ясир», укінці XVI ст. перетворилися на окрему суспільну верству населення – козацтво.

Причини виникнення: 1. Економічні (нестача власної орної землі призводила до

народної колонізації земель Дикого поля).

2. Соціальні (експлуатація населення, кріпацтво).

3. Національно-релігійні (політика полонізації українців та покатоличення
православних).
4. Стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства та Туреччини).
5. Політичні (цілеспрямована політика литовців і поляків поставити козаків на
службу для захисту кордонів від татар).

Полонізація – нав’язування польської мови, культури, традицій.

Окатоличення – нав’язування католицизму.

Українське козацтво виникає на Півдні України, на території Дикого поля (від

середнього Придніпров’я – південніше Білої Церкви до Дністра) – назва слабо заселених
причорноморських степів України. Землі Дикого поля були знелюднені внаслідок
постійних турецько-татарських нападів - Запоріжжя.
Великий Луг (нижче о. Хортиця) - дніпровські плавні, що були осередком козацьких
промислів і символом вольності запорожців.
Джерела козацтва: селяни, міщани, дрібна шляхта, православне духовенство, злочинці -
уходники.
Жінкам на Січі бути заборонялось.
Національний склад запорозького козацтва: українці, росіяни, білоруси, литовці,
поляки, татари, молдавани та ін.
Релігія: православ’я.

Соціально-економічне життя. Соціальні стани українського

суспільства
Соціальний стан – верства суспільства, права та обов’язки якої
закріплені юридично.
І. Привілейовані стани (користувалися всіма правами та привілеями й не платили
податків)
Шляхта – знатні люди, феодали в Речі Посполитій. Найзаможніших, знатних
шляхтичів називали 1)магнатами. Також залишалися князі – нащадки колишніх
уділ ьних руських князів, які не підпорядковувалися місцевій польській
адміністрації. 2) Зем’яни – менш заможні, служила шляхта. 3) бояри – дрібна
шляхта, що воювала і отримувала за це землю.
1.Духовенство – служителі церкви. Духовенство було вищим (митрополити,
єпископи, архієпископи) та нижчим (звичайні священнослужителі). Поступово
привілейоване становище мало лише католицьке духовенство, оскільки поляки та
литовці були католиками. Православні українські священики привілейованих прав
не мали.

ІІ. Непривілейовані стани (не мали доступу до управління державою, платили

податки та виконували різні повинності)

1.Міщани – мешканці міст. Населення міст не було однорідним. Найбагатших

ремісників-майстрів та купців, міську аристократію називали 1) патриціат.
Ремісників та купців середнього ґатунку називали 2) бюргерами. Міська біднота
(чернь) отримала назву 3) плебс.
2.Селяни становили близько 80% населення, найнижчий стан суспільства. Від 1557 –
«Устава на волоки» - документ, де вперше вводиться панщина (2 дні на тиждень).
1588 р., після укладання Третього Литовського статуту більшість селян
ставали кріпаками. Селяни сплачували ренту
– плата за користування землею. Рента була натуральною, грошовою,
відробітковою. У XVІ ст. панщина становила 14 днів на рік. У ХVII ст. панщина – 5-
6 днів на тиждень. Були також і особисто вільні селяни, які виконували повинності
 на користь держави – 1) «похожі», залежні селяни – 2) «непохожі». 3) Данники –
особисто вільні та економічно незалежні селяни, сплачували державі податки
(данину). 4) Тяглові – працювали на державній або шляхетській землі, за що
відпрацьовували панщину з власною худобою (тяглом), 5) сусідки, підсусідки-
залежні селяни.

І Литовський Статут – 1529 – «магнатський»

ІІ Литовський Статут – 1566 – «шляхетський»
ІІІ Литовський Статут – 1588 – остаточне закріпачення селян.

Становище українських міст

Найбільшими українськими містами в цей час були: Київ, Львів, Кам’янець (10-20 тис.
мешканців), Володимир.

Магдебурзьке право – право міста на самоврядування. Назва походить від німецького м.

Магдебург, яке вперше ще у ХІІІ ст. отримало право на самоврядування.
Перше українське місто, яке отримало самоврядування – Володимир-Волинський
(1324) XIV ст., м. Сянок (1339) XIV ст. Але користь від магдебурзького права мали в
основному поляки, мали право лише католики, а самоврядування українських міщан
було значно обмежене.

Магістрат – виборний орган міського самоврядування за магдебурзьким правом, у

виборах брали участь заможні міщани (патриціат), католики, мова діловодства -
польська.

1) Лава – суд у кримінальних справах («лавники»). Війт – шляхтич, що

очолював Лаву.
2) Рада – адміністративний орган і суд у цивільних справах («радники»).
Бурмістр – мав керувати діяльністю Ради (на квартал).
У середньовічних містах починає формуватися цехова організація ремісників. Цех –
об’єднання вільних ремісників однією чи кількох спеціальностей для захисту своїх
інтересів.

Цех мав свій статут, герб та прапор. Очолював цех – цехмістер, формувався з майстрів і
підмайстрів, мали право членства лише католики.
Перші цехи на українських землях виникли в XIV ст. (цехи шевців у Перемишлі, 1381;
Львові)
 Розвиток культури та освіти

Освіта:
Юрій Дрогобич (Котермак) (ХV ст.) – український філософ, астроном, астролог,
перший український доктор медицини. Перший український автор друкованого твору
(латинською мовою) – «Прогностична оцінка поточного 1483 року» - вийшла в Римі.
Ректор першого в світі університету - Болонського (Італія), професор Краківського
університету.

Література, книгодрукування, театр:

У 1491 р. – Швайпольт Фіоль – керівник друкарні у Кракові – видав перші
східнослов’янські книги кириличним шрифтом (видання «Часослова» і
«Осмогласника» – основний текст книг – церковнослов’янський).
Прославився поет Павло Русин.
Політично-публіцисичні твори писав С. Роксолан-Оріховський, якого називали
«українським Демосфеном».
Мав вплив на укр. кул-ру білоруський вчений Франциск
Скорина. XVI – закінчується Короткий київський
літопис.

Архітектура:
У Північно-Західній Україні були представлені споруди:
1) готичного стилю – архітектурний стиль XII-XVI ст.., для якого характерна
загостреність і похмурість форм, використання арок, довгих вікон з вітражами, темні
кольори.
2) ренесансного стилю (відродження) – період відновлення античних трдицій.

Будівництво замкових споруд, також церков з елементами фортеці через постійні напади
татар і турків.
Вірменський собор у Львові .
1363. Покровська церква-
фортеця в с. Сутківцях

Кам’янець-Подільська
фортеця Верхній замок у
Луцьку. 2 пол. 14ст.
Хотинська фортеця
Ханський палац в Бахчисараї
Ікона Богородиці з пророками з церкви у Підгородцях