Тема 5.

Руські удільні
князівства у складі іноземних
держав у другій
половині XIV – першій половині
XVI ст. Кримське ханство
 Українські землі у складі Угорщини
Наприкінці ХІІІ – на початку XIV ст. Угорщина приєднала до себе Закарпаття.

У 1526 р. Угорщина була поділена між Османською імперією (Туреччина), Австрією та

Семиграддям (Князівство Трансільванія). Закарпаття опинилося у складі Австрії та Семиграддя
(перебувало під протектором Османської імперії), і стало ареною безперервних війн.

Українські землі у складі Молдавського князівства

У середині XIV ст. Буковина (Шипинська земля, сучасна Чернівецька область) опиняється у
складі Молдавського князівства.

У XVI ст. Молдавське князівство потрапило у васальну залежність від Османської імперії
(Туреччини).

Українські землі у складі Московського князівства

З кінця ХV до першої половини XVI ст. Московське князівство веде постійні війни з Великим
князівством Литовським за землі колишньої Київської держави.
У результаті в 1500 р. Московське князівство приєднало до себе землі Чернігово-Сіверщини.
 Українські землі у складі Кримського ханства

У 1449 р. на півдні України й у Криму з’являється нова держава –Кримське ханство, що

відділилася від Золотої Орди.

Засновником Кримського ханства був правитель Хаджі-Гірей.

У 1478 р. Кримське ханство стає васалом Османської імперії (Туреччини).

У 1482 р. кримський хан Менглі-Гірей здійснює грабіжницький похід на Київ. З того часу
кримські татари постійно нападають на землі України й Литви.

Васальна залежність – залежність феодала (або держави) від сильнішого феодала (або держави) –
сюзерена (сеньйора)

Ясир – бранці (поневолені), яких захоплювали турки й татари під час нападів на українські,
російські й польські землі
 Українські землі у складі Польщі

У результаті боротьби між Польщею, Литвою та Угорщиною Галичина остаточно була приєднана
до Польського королівства в 1387 р.

У 1434 р. на землях Галичини було створено окреме Руське воєводство, на яке поширювалося
загальне польське право та католицизм.

У 1434 р. у результаті боротьби з Литвою до Польського королівства було приєднано західне

Поділля, на території якого створено Подільське воєводство.
 Українські землі у складі Великого князівства Литовського
У ХІІІ ст. на півночі від руських земель утворилася нова держава –Велике князівство Литовське

Засновником Литовської держави був князь Міндовг (1230–1263).

Князь Гедимін (1316–1341) першим приєднав частину білоруських і українських земель та почав
називати себе королем литовським і руським

За князювання Ольгерда (1345–1377) Литва поширила свої володіння на північні й центральні

українські землі.

Це було здійснено майже без насильства.

У 1362 р. у битві під Синіми Водами об’єднані русько-литовські війська на чолі з Ольгердом
розбили монголів, звільнивши українські землі з-під їхньої влади.

Золотоординське ярмо було повалене на українських землях. Після цього Литва зайняла
Поділля.

При Ольгерді територія Великого князівства Литовського складалася на 90% з руських (українських
і білоруських) земель.
Після смерті Ольгерда до влади прийшов його син Ягайло (1377–1392), який через зовнішню
загрозу від Тевтонського ордену й Московського князівства почав зближення з Польщею.

Він одружився з польською королевою Ядвігою й уклав у м. Крево унію з Польщею.

Кревська унія відбулася в 1385 р.

 Згідно з цим союзом, Ягайло ставав польським королем, залишаючись при цьому
литовським князем.
 У Литві та на українських землях посилився вплив польської шляхти.
 Католицька віра проголошувалася єдиною релігією для населення Литви, що ускладнило
становище православних

Політика Ягайла викликала протидію литовсько-української опозиції, яку очолив Вітовт.

зазнавши поразки від монголів у битві на р. Ворскла в 1399 р., він припинив рух на схід і
був змушений шукати угоди з Ягайлом.
У 1410 р. відбулася Грюнвальдська битва, у якій об’єднані литовсько-польсько-русько-чесько-
угорсько-татарські війська розгромили німецьких лицарів-хрестоносців Тевтонського
ордену.

Основне командування об’єднаними військами здійснював Вітовт.

У 1413 р. відбулася Городельська унія, яка заперечувала положення Кревської унії,

визнаючи Велике князівство Литовське незалежним.

 Унія посилила дискримінацію православного населення, обмеживши його участь у

державному управлінні.
 Православним не дозволялося займати державні посади, натомість польська католицька
та литовська католицька шляхта зрівнювалися в правах

Після смерті Вітовта протягом 1430–1432 рр. Великим князем Литовським був Свидригайло,
який спирався на українських і білоруських князів і виступав проти унії та зближення з
Польщею.

Внаслідок громадянської війни у Литві виникло Велике князівство Руське під керівництвом
Свидригайла, яке проіснувало з 1432 р. по 1435 р
У 1435 р. у битві під Вількомиром Свидригайло зазнає поразки від
Сигізмунда.

Одноосібним правителем Литви став Сигізмунд (1435–1440), що проводив політику зближення

з Польщею. Частина українських князів створили проти нього змову і стратили

Протягом 1440–1447 рр. Великим князем Литовським був Казимир, який з 1447 р. по 1492 р.
також був польським королем. За його правління було поновлено Волинське та Київське
удільні князівства.

У 1490–1492 рр. триває перше відоме на українських землях селянське антифеодальне

повстання під керівництвом Мухи на Буковині, Галичині, Молдавії тощо. Повстання
зазнало поразки.

У 1508 р. здійснився збройний виступ української шляхти на чолі з князем Михайлом

Глинським проти Литви, але невдало. Це була остання спроба руських князів позбутися
литовського панування на українських землях.

Під час чергової московсько-литовської війни у 1514 р. литовські війська на чолі з руським
православним князем Костянтином Івановичем Острозьким завдають поразки
московським військам у битві під Оршею.
 Виникнення українського козацтва
Козак (слово тюркського походження) – вільна озброєна людина.

Перші писемні згадки про козаків датуються 1489 р.

Причини виникнення козацтва:

 Економічні (нестача власної орної землі призводила до народної колонізації земель Дикого
поля).
 Соціальні (експлуатація населення, кріпацтво).
 Політичні (цілеспрямована політика литовців і поляків поставити козаків на службу для
захисту кордонів від татар).
 Стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства та Туреччини)
 Національно-релігійні (політика полонізації українців та покатоличення православних)

Полонізація – нав’язування польської мови, культури, традицій.

Покатоличення – нав’язування католицизму.
Українське козацтво виникає на Півдні України, на території Дикого поля, Запоріжжя.

Дике поле – назва слабозаселених причорноморських степів України. Землі Дикого поля були
знелюднені внаслідок постійних турецько-татарських нападів
Джерела козацтва: селяни, міщани, дрібна шляхта, православне духовенство,
уходники, злочинці тощо.

Національний склад запорозького козацтва: українці, росіяни, білоруси, литовці,

поляки, татари, молдавани та ін
 Соціально-економічне життя.
Соціальні стани українського суспільства

І. Привілейовані стани (користувалися всіма правами та привілеями й не платили податків)

1. Шляхта – знатні люди, феодали. Найзаможніших, знатних шляхтичів називали магнатами.

Також залишалися князі – нащадки колишніх удільних руських князів, які не
підпорядковувалися місцевій литовській чи польській адміністрації.

2. Духовенство – служителі церкви.

Духовенство було вищим (митрополити, єпископи, архієпископи) та нижчим (звичайні

священнослужителі). Поступово привілейоване становище мало лише католицьке
духовенство, оскільки поляки та литовці були католиками.

Православні українські священики привілейованих прав не мали.!!!

ІІ. Непривілейовані стани (не мали доступу до управління державою, платили податки та
виконували різні повинності)

1. Міщани – мешканці міст.

Населення міст не було однорідним. Найбагатших ремісників-майстрів та купців, міську
аристократію називали патриціат. Ремісників та купців середнього ґатунку називали
бюргерами. Міська біднота (чернь) отримала назву плебс.

2. Селяни становили близько 80% населення, найнижчий стан суспільства. Від 1588 р., після
укладання Третього Литовського статуту, більшість селян ставали кріпаками. Селяни
сплачували ренту – плата за користування землею.
Рента була натуральною, грошовою, відробітковою.
У XIV ст. панщина становила 14 днів на рік. У ХVII ст. панщина – 5-6 днів на тиждень. Були
також і особисто вільні селяни, які виконували повинності на користь держави.

Данники – особисто вільні та економічно незалежні селяни, сплачували державі податки

(данину).

Тяглові – працювали на державній або шляхетській землі, за що відпрацьовували панщину з

власною худобою (тяглом).
 Становище українських міст
Поступово на українських землях виникає магдебурзьке право.

Магдебурзьке право – право міст на самоврядування. Назва походить від німецького м. Магдебург, яке
вперше ще у ХІІІ ст. отримало право на самоврядування.

Перше українське місто, яке отримало самоврядування – м. Сянок

Керівництво містом
Магістрат – орган міського самоврядування.

Лава – суд у кримінальних справах («лавники»).

Війт – шляхтич, що очолював лаву.

Міська Рада – адміністративний орган і суд у цивільних справах («радники»).

Бурмістр – мав керувати діяльністю ради (на квартал).

Магістрат формувався шляхом виборів, у яких брали участь заможні міщани (патриціат).

У середньовічних містах починає формуватися цехова організація ремісників.

Цех – самоврядна громада вільних ремісників однією чи кількох спеціальностей. Цех мав свій статут, герб та
прапор. Очолював цех – цехмістер.

Найбільшими українськими містами в цей час були: Київ, Львів, Кам’янець (10–20 тис. мешканців)