Семінар 3 Приставська Діана 08-102

Литовсько-польська доба української історії

1. Утвердження Литви на українських землях
 У XIV ст. історичні події розвивалися у вкрай несприятливому для Русі-України
напрямі: вона була ослаблена золотоординським ігом; припинилася галицько-
волинська князівська династія; посилилися агресивні сусіди, насамперед
Польща, Угорщина, Литва.
 У результаті з сер. XIV ст. українські землі підпадають під владу кількох країн.
Зокрема, в 1349 р. Польщею була захоплена Галичина. Протягом 1370-1387 pp.
Галичиною володіла вже Угорщина, а у 1387 p., за короля Ягайла, Галичина та
Холмщина остаточно були приєднані до Польщі. Молдавське князівство
захопило Буковину, а Угорщина - Закарпаття.
 У 30-х роках XIV ст. вони почали завойовувати українські землі:
Дорогичинську, Берестейську, Турово-Пинську, Прип'ятську. У 1340 р.
литовський князь Любарт-Дмитро стає галицько-волинським князем, але в 1349
р. Втрачає Галичину, залишаючи за собою лише Волинь.
 У 50-х роках XIV ст. з ослабленням Золотої Орли розпочався наступ Литви на
Подніпров'я. Його очолив старший брат Любарта-Дмитра великий князь
литовський Ольгерд Гедимінович, який рішуче проголосив, що «вся Русь просто
повинна належати литовцям». У 1355-1356 pp. він захопив Чернігово-
Сіверщину, а в 1362 p., розгромивши за допомогою українців на р. Сині Води
монголо-татарське військо, остаточно приєднав до Литовської держави
Київщину, Поділля і Переяславщину.
 У 1377 p., після тривалої боротьби Ольгерда з Польщею, до Литви увійшли
Берестейський, Володимирський і Луцький уділи. Підпорядкувавши собі
приблизно половину земель Київської Русі.
 Утвердження литовського правління на теренах ослабленої Русі-України
відбувалося практично без опору з боку місцевого населення. Це пояснювалося
тим що литовські князі, діючи за принципом «захоплюючи, звільняємо»
(українські землі від золотординців). виявляли незмінну повагу до тутешніх
звичаїв, проголошуючи: «Ми старини не рушаємо, а новини не вводимо».
 Пребуваючи на значно нижчому рівні суспільно політичного і культурного
розвитку порівняно з людністю приєднуваних територій, литовці потрапляли під
вплив її державних і громадських форм, релігії, побуту, писемності.
 Руська (українська й білоруська) мова стала державною у Литовському
князівстві, нею велося все діловодство, писали літературні твори.
 В основі Литовських статутів (1529, 1566, 1588 pp.) — кодексів середньовічного
права Великого князівства Литовського лежали звичаєві і писані норми
українського права, тобто «Руської правди» та звичаєвого права, які побутували
у традиціях українського народу ще за доби Київської Русі.
 Православна церква у Литовській державі також зберігала міцні позиції,
зокрема, великий князь Ольгерд та 10 з 12 його синів були православними.
 Самі українські землі спершу порах перебували у становищі удільних князівств,
очолюваних князями — членами литовського великокнязівського роду.
  Українська знать, зберігаючи свої володіння, отримувала право обіймати
найвищі адміністративні посади і тому відчувала себе співгосподарем у
Литовській державі.
2. Україна у складі Речі Посполитої
 Прийняття Люблінської унії мало для українців фатальні наслідки. Якщо до
1569 р. становище українських і білоруських земель у складі Литви було
стерпним, то тепер ситуація докорінно змінилася: розпочався повсюдний наступ
польсько-литовської адміністрації на права українського населення. Він
охоплював насамперед економічну сферу, де уряд новоствореної Речі
Посполитої всіляко підтримував магнатство, в руках якого навіть король
зоставався маріонеткою.
 Різко посилився національний, релігійний і культурний гніт. Як свідчила доля
Галичини, із переходом українських земель від Литви до Польщі було
поставлено під сумнів саме існування українців як окремої етнічної спільноти.
 Згідно з новим адміністративно-територіальним устроєм, українські землі, що
опинилися у складі Польщі, було поділено на 6 воєводств: Руське (із центром у
Львові), Белзьке (Белз), Подільське (Кам'янець), Волинське (Луцьк),
Брацлавське (Брацлав), Київське (Київ). У 1635 р. було утворене Чернігівське
воєводство з центром у Чернігові.
 Кожне воєводство мало свої сеймики й посилало своїх депутатів до Варшави на
сейм. Спочатку на Київщині, Брацлавщині й Волині зберігалися Литовський
статут та урядова українська мова, але незабаром вони поступаються
загальнодержавному праву та латинській і польській мовам.
 Ново приєднані території різнилися між собою за економічним становищем.
Процвітаючими вважалися Волинь, Північна Київщина, Південно-Східне
Поділля було менше заселене і Лівобережжя було дуже спустошене. На півдні
найсильнішими містами були Канів і Черкаси. Переяславщина почала швидко
відроджуватися з монгольської руїни у другій пол. XV ст., але її процвітання
тривало недовго. Спустошливі набіги кримських татар починаючи з 1482р.
знову перетворили цей край у пустелю. Сіверщина менше терпіла від набігів
кочівників.
 У кін. XVI ст. почалася бурхлива колонізація Східної України, в т. ч.
Лівобережжя, Середньої Полтавщини, земель між Дніпром і Південним Бугом,
Сіверщини.
 Утворювалися величезні латифундії, фактично незалежні від польської корони.
Ці пани мали наймане військо, репресивний адміністративний апарат. До сер.
XVII ст. на просторах лівого і правого берегів Дніпра вони впровадили
кріпацтво не менш жорстоке, ніж на західноукраїнських землях. Масове
заселення цих територій зумовлювалося пільгами, "слободами" новоприбулим
на 20 і більше років.
 Гноблення народних мас, тобто збільшення відробіткової ренти, зросло в XVI —
на поч. XVII ст. у зв'язку з попитом у Західній Європі на український хліб.
 Утворилася жорстока фільваркова система, що довела панщину до 6 днів на
тиждень. Впровадження панщини вільний народ зустрів вороже. Підтриманий
запорожцями, він готувався до вирішальної боротьби з ворогом.
  Нелегко жилося в Польській державі й українському міщанству. Незважаючи на
надання містам магдебурзького права, з нього користалися майже виключно
поляки і німці, тоді як самоврядування українських міщан було значно
обмежене. У XV—XVII ст. їх витіснили до окремих кварталів, забороняли
купувати чи будувати будинки в центрі міста, належати до ремісничих цехів.
 Українці не могли бути обрані чи призначені бургомістрами, здійснювати
християнські процесії, навіть дзвонити на похоронах. Між українськими і
польськими ремісниками точилася затяжна боротьба, що не раз переростала у
криваві бійки. Українці добивалися рівноправної участі в ремісничих цехах.
3. Релігія та церква в Україні за литовсько-польської доби
 Державною релігією в межах Речі Посполитої визнавалася лише католицька,
православний люд виключався з громадського та суспільного життя.
 Страшного удару по українській культурі завдала Берестейська церковна унія
1596 р., яка проголосила єдність православної та католицької церков під
верховенством папи римського, призвела до поділу українців на православних та
уніатів.
 Чвари й незгоди між ними не вщухають і донині. Якщо окремі українські
феодали, заможні шляхтичі та міщани пристали до унії під тиском погроз,
репресій або з огляду на свої станові інтереси, поступово відмовилися від свого
історичного коріння та культури, яка здавалася їм “мужицькою”, то козацтво,
дрібні міщани та селяни залишилися прихильниками православ’я.
 Обурені нестерпним становищем “глупих русинів”, вони не хотіли миритися з
примусовою полонізацією та покатоличенням, розуміючи, що це загрожує
самому існуванню народу та його культури.
 Основне своє завдання православні братства вбачали у зміцненні становища
церкви, піднесенні її престижу, опірності в умовах латинізації та
денаціоналізації. Діяльність братств не обмежувалась вирішенням лише
церковних справ, а поширювалась і на сферу громадського, культурно-
освітнього та мистецького життя.
 Львів --один із наймогутніших осередків ренесансної культури, який ініціював
відродження національного життя усієї України. Закономірним тут було
виникнення перших братств -- Успенського (1463), Благовіщенського (1542),
Миколаївського (1544). Найактивнішим було Успенське братство, яке 1586 р.
отримало право ставропігії, тобто звільнення з-під влади місцевого львівського
єпископа і безпосереднього підпорядкування Константинопольському
патріархові.
 Стан православної церкви на той час був не найкращий. Духовенство, особливо
нижчих ланок, було малоосвічене, а його вплив на прихожан — мізерний. Вища
церковна влада більше дбала про свої статки. Приблизно таку ж картину
спостерігаємо і в католицькій церкві, але завдяки реформаційним рухам, що з
1568 р. істотно впливають на католицтво в Польщі, вона швидко
впорядковується, починають відкриватися школи, до яких охоче йде вчитись і
православна молодь. Братства по-діловому перейняли досвід єзуїтів,
активізували діяльність, почали надавати допомогу парафіяльній церкві в
оздобленні й організації урочистих богослужінь, на яких роздавали старцям
щедру милостиню та пригощали всіх братчиків медом і обідом.
4. Розвиток освіти і наукових знань. Початок книгодрукування
 У зв’язку з наступом католицизму та активізацією національно-визвольного
руху ідеологічна боротьба переноситься передусім у сферу освіти. Вплив
Реформації спричинився до того, що протестанти заснували у Польщі і Литві
низку шкіл, де вчилися й українці. Це передусім гімназія та академія в Рахові. В
Україні були протестантські школи в Дубні, Хмельнику.
 Особлива увага приділялася дітям із заможних родин, які розглядалися як
головні жертводавці на розвиток освітньої справи (формально навчання у
єзуїтській колегії було безкоштовним, тому серед учнів не бракувало й вихідців
із соціальних низів). Українці, які не мали достатньої кількості рівноцінних
шкіл, віддавали своїх дітей до цих колегій, де ті майже повністю втрачали усі
ознаки національної ідентичності. Навчання було суворо регламентованим за
традиційною для Західної Європи схоластичною системою.
 Курс поділявся на дві групи: тривіум (граматика, поетика, риторика) і
квадривіум (математика, астрономія, музика, діалектика). Мовою навчання була
латинська. Навчали також основам історії, географії, космографії,
природознавства.
 Здебільшого рівень освіти в Україні, якщо не враховувати протестантські
заклади, був початковим. У школах при церквах, монастирях, і ма¬ єтках
магнатів учні вивчали азбуку, молитви, читали часослов, псалтир. Вчилися
писати скорописом, який виробляється у XV ст. і з XVI ст. уживається в
актовому письмі та урядовому діловодстві, вчилися також рахувати. Учителями,
як правило, були дяки.
 Під впливом західноєвропейських гуманістичних і реформаційних ідей в
українській освіті на межі ХУІ-ХУІІ ст. відбуваються найвагоміші зміни.
Створюються якісно нові навчальні заклади, які грунтуються на національних
традиціях, поєднують вітчизняний і передовий європейський досвід. До них
належать Острозький Культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські
школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія.
 У 1585 р. Львівське братство заходами найвпливовіших і найініціативніших
братчиків Юрія та Івана Рогатинців, І.Красовського та інших організувало свою
школу Виховання мало церковний, але порівняно з Острозькою академією більш
демократичний ха¬ рактер. Предмети викладалися тогочасною українською
мовою. Викладали слов’янську та грецьку мови, а також “вільні науки”.

 Безпосередньо в Україні книгодрукування поширилося тільки у другій половині

XVI ст. П чаток йому поклав утікач з Москви Іван Федорович (Федоров), який
змушений був покинути Московію через переслідування духівництва і бояр. У
1572 р. він Прибув до Львова, де за гроші українських меценатів заснував
друкарню з кириличним шрифтом.
 У 1574 р. тут побачив світ “Апостол” - перша друкована їшига в Україні, яка
призначалася для церковно-богослужбового ьжитку. У 1578 р. з друкарні
Федоровича виходять “Азбука” і “Букпризначені вже для мережі тогочасних
початкових шкіл.
  Славетна «Острозька Біблія» була надрукована окремою книгою в 1581 р. Це -
видатна дата в історії української культури. Біблія є шедевром церковної
вченості й видавничої справи свого часу, зразком високої поліграфічної
майстерності І.Федорова. Це - перше повне видання Біблії
церковнослов’янською мовою.
 Окрім друкарні Федоровича, в Україні швидко почали роботу інші друкарні -
Дерманська, Рахманівська, Стрятинська, Крилоська. Кременецька на Волині, а
дещо згодом - Київська лаврська, Почаївська, Чернігівська та ін. Існували також
“мандрівні” пере¬ сувні друкарні, які належали приватним особам, що
перевозили їх з місця на місце. Все це яскраво свідчить про те, що потреба в
книгах наприкінці XVI ст. в Україні значно зросла.
5. Українське мистецтво литовсько-польської доби
Архітектурне мистецтво:
 У церковній архітектурі довгий час зберігався вплив візантійсько-руського
стилю. Але від ХVІ ст. набули деякого поширення готичні та ренесансові типи
культових споруд. Особливо помітні ці стилістичні напрями були у Львові.
Наприклад, у готичних традиціях був збудований католицький собор – Катедра .
А найвизначнішими ренесансовими спорудами Львова є будівлі архітектурного
ансамбля, що належав Львівському Ставропігійському братству. Це – Успенська
церква, каплиця Трьох Святих і вежа Корнякта (остання має виразні барокові
елементи).
 До оборони були пристосовані й культові споруди. Наприклад ,Богоявленська
церква Острозького замку мала масивну північну стіну, оснащену бійницями. У
цій церкві верхня частина приміщення під час осади перетворювалася на місце
оборони.
 Розвивалася також фортифікаційна архітектура. Будівництво кам’яних замків
було поширене переважно на Правобережжі, а також на Волині, Поділлі, в
Галичині та Буковині. Литовські та польські магнати, закріплюючи тут своє
панівне становище, будували передусім оборонні замки-фортеці, а біля них
поступово виростали центри торгівлі, промислу, тобто міста, й вони були
оборонними центрами для цілих областей. Такими були Луцьк, Володимир-
Волинський, Крем’янець, Острог.
 Будувалися також замки для оборони прикордонних територій від татарських
набігів. Одним із них був відомий замок у Межибожі, а також Кам’янець-
Подільський, що займав центральне місце на кордоні між Україною і
Молдавією. У ХV – ХVІ ст. деякі православні монастирі Західної України були
оточені мурами і баштами й мали значення фортець.
 Часто в одній будівлі можна помітити нашарування архітектурних форм різних
історичних періодів. Так, протягом кількох століть змінювалося обличчя
Кам’янець-Подільського замку.
 Із середини XVI ст. в українській архітектурі відчувається вплив мистецтва
Відродження. Здебільшого це традиції італійського, німецького та польського
зодчества, що позначилися на архітектурі Львова. Проте в містах Західної
 України європейське Відродження органічно поєднувалось із національними
українськими традиціями, втілюючись у неповторно оригінальних спорудах.
Таким є один із найцікавіших архітектурних ансамблів старого Львова,
створений наприкінці XVI — початку XVII ст. Ансамбль складається з
Успенської церкви, каплиці Трьох святителів і високої дзвіниці. Разом з
українськими майстрами працювали італійські.
 Орієнтуючись на потреби міщан, у великих містах формується новий тип
житлового будинку-кам'яниці, добре прилаштованого для потреб торгівлі та
ремесла. На першому поверсі та у підвалі розміщувалися приміщення для
торгівлі та ремесла, складські приміщення та контора, а другий (а інколи і
третій) -- мешканці займали під приватне житло.
Скульптурне мистецтво:
 За часів Середньовіччя скульптура в Україні була найменш розвиненим видом
мистецтва й існувала переважно в декоративних формах — оздобленні
архітектурних деталей. Популярності вона набула лише наприкінці XVI
століття, переважно в католицьких храмах та усипальнях феодальної знаті.
 До виконання скульптурних творів залучали не лише місцевих майстрів, але й
італійських, німецьких, польських. Найкраще скульптура часів польсько-
литовської доби представлена в архітектурі Львова. Одним із найкращих зразків
пізньоренесансної пластики можна назвати скульптурне оформлення фасаду
каплиці родини Кампіанів (архітектор П. Римлянин, скульптор Ян Пфістлер).
Він прикрашений повними руху реалістичними зображеннями, які розташовані у
вигляді рельєфів на полях декоративних арок.
 Великої популярності набули скульптурні надгробки, виконані під впливом
італійських і німецьких зразків. Прикладом може бути надгробок князя
Острозького в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. На саркофазі у
вільній позі лежить чоловіча фігура. Попри схематизм пластичного рішення,
обличчя статуї наділене виразними портретними рисами.
 Найбільшою увагою українців користувалося декоративне різьблення по дереві.
Орієнтуючись на європейські (переважно у ренесансній манері) мистецькі
зразки, українські майстри зосереджували увагу передусім на декоративному
різьбленні в комплексах іконостасів.

Живопис:
 Провідним жанром залишається іконописання, яке у ХVІ ст. набуває все
виразніших реалістичних рис, що пов’язане із впливом культури Ренесансу. Так,
зокрема, галицькі (“святочні”) ікони ХVІ ст. (наприклад, “Воскресіння
Христове”) несуть у собі виразну монументальну тенденцію, яка йде від
мистецтва стародавньої князівської Русі. Але в ретельно врівноваженій
композиції, чудовій гармонізації кольорів, відчуваються вже виразні ренесансні
риси.
  В українському мистецтві широкого застосування набув орнамент. Якщо в XV
ст. він зустрічався лише на полях ікон та німбах святих, то в XVI ст. іконописці
щедро прикрашали візерунками фон, а іноді навіть одяг. Любов до
декоративності як вираження етнічних смаків українського народу — розписи
хат, печей, різьблення тощо — зблизила іконописне мистецтво з народним
життям.
 Потреби друкарства і мистецького оформлення книг зумовили появу та розвиток
графіки, яка зародилася в Україні у ХVІ ст. Перший відомий український гравер
– Ілля. Він ілюстрував “Києво-Печерський патерик” – пам’ятку житійної
літератури. З початку ХVІІ ст. збереглося чимало графічних робіт безіменних
авторів. Усі вони створені під сильним впливом західноєвропейського
Відродження.
 Близько до граверного мистецтва стояли також геральдика (зображення родових
гербів, гербів міст) та сфрагістика (виготовлення печаток). Вони також
перебували під впливом Заходу.
Література:
 Серед літературних жанрів України початку XIV - першої половини XVII ст.
важливе місце займає літописання. Однією з найцікавіших пам’яток історичної
думки є Густинський літопис («Кройніка»)
 У литовсько-польську добу широкого розвитку набуває в Україні усна народна
творчість, зокрема історична поезія, яка зароджується в XV ст. В ній найповніше
проявились національні особливості духовної культури українського народу.
Поява історичних пісень та дум пов’язана з боротьбою українського народу
проти турецько-татарської агресії та польсько-шляхетського панування.
Могутній поштовх народнопісенній творчості в Україні дало виникнення
українського козацтва та Запорізької Січі.
 У другій половині ХVІІ ст. розвивається жанр проповідницької та
публіцистичної прози. Одним із найяскравіших представників його був Іоанікій
Галятовський. Замолоду він уклав збірку проповідей “Ключ розуміння”з
доданим до неї першим вітчизняним курсом гомілетики (теорії проповіді)
“Наука, альбо способ зложення казання”
 Визначними історичними творами, які вперше з’явилися наприкінці ХVІІ ст.,
були так звані козацькі літописи. Це літературні твори, у яких рельєфно,
широкопланово змальовано події визвольної війни під проводом
Б.Хмельницького. Провідне місце серед них займають літописи Самовидця
(анонімного автора, який саме таким іменем підписав власний твір), Григорія
Грабянки та Самійла Величка.
Книжкова графіка:
 Разом із живописом важливе місце в історії української художньої культури
польсько-литовської доби посідають книжкова мініатюра і графіка.
 Найвизначнішою пам’яткою цього мистецтва є Пересопницьке Євангеліє. У
центрі кожної із чотирьох його мініатюр розташовані на золотому фоні невеликі
зображення євангелістів. Особливу увагу в цих мініатюрах привертає широке
обрамлення з багатим орнаментом. Сміливе чергування зелених, червоних,
ніжно-бузкових кольорів і творче застосування ренесансних декоративних
 мотивів надають бордюрам ошатності та яскравої декоративності. За стилем
оформлення до Пересопницького Євангелія подібні мініатюри Загоровського
«Апостола».
 Українська гравюра відображала не лише традиційні біблійні сюжети, але й
реальне життя, побутові деталі, соціальні суперечності, що існували в
суспільстві на той час. У цьому зв’язку особливо характерним є Учительне
Євангеліє 1637 року, в якому в образі «немилостивого збирача податків»
зображений польський пан, що спостерігає за жнивами. За спиною пана
художник зобразив смерть із косою. Елементи соціальної критики містять і деякі
інші гравюри Учительного Євангелія: «Притча про виноградаря й невірних
слуг», «Притча про багатія та Лазаря» тощо.