СЕМІНАР 4

1.Особливості соціокультурної ситуації в Україні у польсько-литовську добу

Роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру,

спустошливі турецько-татарські набіги, іноземний гніт спричинили складні процеси в
розвитку української культури XIV—XVI ст. З 60-х років XIV ст. значна частина
українських земель перебувала під владою Литви. Перші роки під владою Литви
практично не внесли кардинальних змін у суспільний устрій українських земель, нони
існували як окремі князівства. Але з часом політичні обставини складалися не на
користь України: почав зростати авторитет Московського князівства, особливо після
перемоги над татаро-монголами паї Куликовому полі у 1380 році; виникла небезпека з
боку німецьких рицарів, яка викликала занепокоєння литовського князя Ягайла. На-
слідком політичних побоювань Литви став договір з Польщею 1385 р. За умовами
договору литовський король Ягайло мав одружитися з польською королевою Ядвігою;
він зобов'язувався прийняти католицизм і зробити його державною релігією Литви;
приєднати до Польщі литовські та українські землі. Так звана Кревська унія відкривала
шлях до полонізації українських земель та експансії католицизму. Вже в 1387 р.
Галичина повністю перейшла під владу Польщі. Польські магнати посідали вищі
посади, захопили великі земельні володіння. Дрібна шляхта одержувала землі за умови
постійного проживання в Галичині. Хоча міста дістали Магдебурзьке право, але
користуватись ним могли лише католики. Процес полонізації поступово
поглиблювався. В 1434 р. в Галичині було введено польське ігоялування та суди.
Скасувати повністю незалежність Литовського князівства Польщі не вдалося. Опір
цьому чинили литовські феодали й намісники, які керували Київським та Подільським
князівствами. Остаточне по неволення українського народу сталося з підписанням
Люблінської унії 1569 р. За умовами унії Литва об'єднувалася з Польщею в єди ну
державу — Річ Посполиту. Унія знищила рештки традицій дер жавного
самоврядування. Адміністративний поділ українських земель тоді складався з семи
воєводств: Руське (Галицьке), Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське,
Чернігівське. Пози межами Польщі залишилася закарпатська Україна в складі Угорщи-
ни, Північна Буковина — під владою Молдовії. Полонізації українських земель
сприяла й своя, національна шляхта, сподіваючись отримати більше прав та привілеїв
після остаточного об'єднання Польщі й Литви. Частина української шляхти почала пе-
реймати польські звичаї, побут, мову і навіть католицьке віросповідання. Довгий час
православна церква залишалася для українського населення єдиним осередком
національної самобутності, духовності й культури. Великою шаною вона
користувалась і в литовських князів, які до 1385 року були православними. В
українських землях поступово поширювався католицизм. У1375 р. в Галичині
засновано латинське архієпископство, котре незабаром було перетворено на латинську
митрополію. До її складу ввійшли єпископства в Перемишлі, Холмі, Володимирі.
Однак довгий час католицька церква існувала тут лише номінально, бо не було
парафіян. Крім того, самі єпископи часто мешкали за межами своєї єпархії. Проте
католицька церква провадила активну місіонерську діяльність через різні ордени.
Першим з'явився домініканський орден у XIII ст. Потім було збудовано значну
кількість монастирів: у Луцьку, Барі, Бродах, Бучачі, Вінниці, Києві, Коломиї,
Констянтинові, Овручі, Львові, Снятині, Ярославлі. У XIV ст. був заснований орден
францисканців. У 1345 р. католики вже мали окремий вікаріат, до якого належали
чернечі обителі у Львові, Снятині, Городку, Коломиї, Галичі. З XV ст. з'явився орден
бернардинів, який спочатку діяв у Галичині, а пізніше й на Волині. Всі ці ордени
сприяли поширенню католицизму серед українців і їх полонізації. Складність
церковного життя в Україні литовсько-польської доби пов'язана і з тим, що
православна церква не мала державної підтримки, переживала глибоку кризу, значно
поступалася католицькій освіченістю. Однак не лише православна, а й католицька
церква в Україні не здобула авторитету і почала занепадати. Розкішне життя кар-
диналів та католицьких єпископів, продаж церковних кафедр та індульгенцій, негідна
поведінка окремих римських пап — все це підривало велич та могутність католицької
церкви. Реакцією на ці явища став реформаційний рух у країнах Західної Європи, в
тому числі й у польсько-литовській феодальній державі. Першими на терени України
проникають ідеї гуситства, чому сприяли інтенсивні зв'язки з Чехією: українці
навчались у Празькому університеті, були учнями Яна Гуса. Для України в
гуситському русі важливі не лише релігійні, але й національні мотиви. На початку XV
ст. починається національне пробудження, виникає протест українців проти
полонізації, а гусити висували ідеї національної незалежності. Наслідком стало
пробудження інтересу до рідної мови, поява перекладів Священного Писання
українською. Впливи Реформації стають найбільш відчутними в 50-х роках XVI ст. У
Галичині, на Волині, Вінниччині, Брацлавщині, Київщині, Житомирщині утворюються
громади кальвіністів, антитринітаріїв, соціан та ін. І хоча реформаційний рух в Україні
не набув масштабів Західної Європи, його вплив на пробудження національної
свідомості й культури українського народу був вагомий. Як відомо, на зміну
Реформації в Західній Європі прийшла контрреформація — реакція католицької
церкви. Не обминув цей процес і Україну. У 1568 р. в українських землях розпочав
діяльність орден єзуїтів. Орден було засновано в Парижі у 1534 р. і затверджено папою
Павлом під назвою "Товариство Ісуса". Орден єзуїтів через місіонерську та педагогічну
діяльність наполегливо продовжував справу полонізації та окатоличення українського
населення. Ним було засновано ряд шкіл: у Перемишлі, Фастові, Острозі, Львові,
Вінниці. В Україні тоді діяли 23 єзуїтські колегії. У школах, окрім освітянської справи,
увага акцентувалась на пропаганді католицького віровчення. Соціально-економічні
умови, історичні обставини спричинили до підписання Берестейської церковної унії в
жовтні 1596 р. її підписанню передувало багато подій як об'єктивного, так і
суб'єктивного характеру. Не останню роль в її підписанні відіграла частина право-
славних ієрархів, яка ще в 1590 р. вступила у таємні переговори з польським королем
Сигізмундом III і висловила бажання приєднатись до католицької церкви. А в 1595 р.
прихильники унії (за підтримки королівського уряду) направили своїх посланців —
єпископа Луцького Кирила Терлецького та єпископа Володимирського Іпа-тія Потія в
Рим, де вони у присутності папи Климента VIII прийняли його зверхність від імені
всього православного народу. З цього часу католицизм став активно поширюватись на
теренах України.Складна соціально-політична ситуація, що склалася в польсько-
литовську добу в Україні, істотно позначилася на розвитку української культури.
Загалом ці обставини не припинили культурного процесу в українських землях, лише
надали йому специфічних особливостей. По-перше, українські землі відновили
економічні й культурні зв'язки з західними державами, які були зруйновані в період
татаро-монгольської навали. По-друге, українська культура зазнала істотного впливу
ідей європейського Відродження, зокрема поширення гуманізму. По-третє, культурний
процес в українських землях тривав в умовах гострої релігійно-політичної боротьби
між сходом і заходом за сфери впливу. Вказані особливості притаманні усім сферам
української культури періоду феодальної роздрібненості, але най-рельєфніше вони
виявляються у сфері освіти й книгодрукування.

2.Етнокультурні процеси в Україні. Престиж і роль української мови. Література.

Поява перших перекладів. Усна народна творчість.
У XIV - першій половині XVII ст. культура України розвивалася у складних умовах.
Роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, іноземний
гніт, спустошливі турєцько-татарські напади - все це гальмувало розвиток
продуктивних сил, формування української нації і становлення української
національної культури. Але і за цих несприятливих умов культурний поступ в Україні
не припинявся. Українська культура розвивалась на основі вітчизняних традицій
попередніх віків, чуйно реагуючи на нові соціально-економічні й політичні процеси,
що їх переживало українське суспільство. Одночасно з цим в Україні ширилися ідеї
європейського Відродження, ренесансу ХГ^-ХУІ ст. У розвитку української культури в
епоху середньовіччя велику роль продовжували відігравати монастирі. Вони були
осередками освіти, науки, літописання, книжності, друкарства, образотворчого
мистецтва, музики. Духовенство було найосвіченішим суспільним станом. У ХІУ-ХШ
ст. при монастирях і церквах існували школи. стор. 16 з 23 Усвідомлюючи нагальну
потребу в організації вищої школи, яка б за рівнем викладання не поступалася
західним університетам і водночас могла готувати національно свідомі кадри, князь
Костянтин Острозький у м. Острозі на Волині 1576 р. засновує Острозьку академію -
перший навчальний заклад вищого ступеня в Україні. В ньому було поєднано кращі
традиції освіти Київської Русі та досягнення західноєвропейських університетів. І хоч
Острозька академія проіснувала недовго, вона дала поштовх до виникнення в Україні
численних братських шкіл, значення яких для розвитку освіти загалом було
непересічне. Першою такою школою стала заснована у 1586 р. Львівським Успенським
братством школа у Львові. Наприкінці XVI - на початку ХУП ст. братські школи Щ}
діяли також і в інших містах України. У Києві братська школа (Київська братська
школа, 0 ) заснована Богоявленським братством у 1615 р. У 1631 р. архімандрит Києво-
Печерської лаври Петро Могила заснував при лаврі нову школу, яка в 1632 р. була
об'єднана з Київською братською школою, внаслідок чого виник Києво-братський, або
Києво-Могилянський колегіум. Уже з перших років свого існування цей колегіум стояв
на рівні західноєвропейських університетів і польських академій. У 1701 р. Києво-
Могилянський колегіум офіційно стає академією. Як найбільший навчальний і
науковий центр України Києво-Могилянська академія мала виняткове значення для
розвитку освіти, науки, культури, утвердження національної самобутності України. Ь
стін академії вийшли видатні політичні діячі, вчені, письменники, композитори,
художники. Діяльність академії мала великий вплив і на сусідні країни. У литовсько-
польську добу було покладено початок книгодрукуванню в Україні. Друкування книг
розгорнув Іван Федоров, який у 1573 р. заснував у Львові першу в Україні друкарню. З
неї у 1574 р. вийшов "Апостол" -перша друкована книга в Україні. Того ж року
Федоров надрукував і другу книгу - східнослов'янський "Буквар", що став першим
шкільним підручником. стор. 18 з 23 У 1575 р. Федоров переїхав до Острога, у
володіння князів Осторозьких. Там він влаштував друкарню, що містилася поруч з
Острозькою академією. В 1581 р. була надрукована знаменита "Осторозька біблія"
слов'янською мовою. Це була найперша повна друкована Біблія серед православних
слов'янських народів. Після заснування Федоровим друкарень у Львові й Острозі
наприкінці XVI ст. виникли і діяли також інші друкарні, їх число у першій половині
XVII ст. значно зросло. Розвивалася оригінальна і поширювалася перекладна
література. Свого апогею у другій половині XVI - на початку XVII ст. досягла
полемічна література, що зумовлено посиленням польсько-шляхетського гніту,
наступом католицизму на Україну і насильницьким насадженням унії.
3.Українське передвідродження: відгуки ідей Ренесансу та гуманізму в Україні.
Олельковецький ренесанс 40-70-х років XV ст.

У 1440р. відновилося Київське князівство на чолі з Олельком Володимировичем. За

його правління почалося економічне та культурне піднесення. Розвивалася світська
наука. Київ став центром раціоналістично-гуманістичного руху. Тут працював
потужний осередок перекладачів, які ознайомлювали українську суспільність із
досягненнями європейської культури. В часи Олельковицького ренесансу
відбудовувалися зруйновані татарами київські святині, насамперед Софійський собор,
заново переписався Києво- Печерський патерик, з’являються перші українські
рукописні книги «Листвиця», «Златоструй». Виникло українське книгодрукування.
Стараннями українських міщан Кракова було відлито кириличний шрифт. Були
створені перші друковані українські книги: «Осьмиглосник», «Часослов», та ін.
Галицька земля з центром у Львові наче успадкувала розвиток української культури
після занепаду династії Олельковичів. Українське суспільство отримало переклади
природничо-наукових трактатів, старозаповітних книг, світську літературу,
апокрифічні Євангелія тощо. Розвивалися міста, які одне за одним виборювали
магдебурзьке право, створювалися парафіяльні організації міщан, формувалося
козацтво – нова сила, що взяла згодом на себе відповідальність за збереження
національної самобутності українства. Потяг української молоді до освіти: Вже на
початку XV ст.у краківському університеті навчалося багато вихідців з українських
земель. Отже, Олельковецький ренесанс можна вважати періодом формування
гуманістичного світогляду в українській культурі, коли в центрі уваги постало земне
життя людини і її діяльність.Ця епоха Відродження означає розвиток матеріальної та
духовної культури, образотворчого мистецтва, нового способу осмислення людини і її
роль в земному житті. З’являлися науки про природу і людину, з чим пов’язані
гуманізм як духовний бік Відродження і його ідеологія. Ренесансний гуманізм увібрав
риси античного й середньовічного гуманізму. Античний гуманізм зосереджений на
світському знанні, де людина є господарем і прагне всім оволодіти. Гуманізм
християнський проповідує любов і опіку: людина є сином Божим, у ній міститься
часточка Бога – дух. Тому вона – вища істота, особистість,що прагна заслужити Божу
любов і благодать. Із цього випливав гуманізм ренесансний. Бог дав людині талант і
розум, вона в земному житті повинна розвивати Божий дар і цим прославляти свого
Творця. Ренесансна людина відчувала себе творчою особистістю, котра прийшла
оволодіти цим світом як Божим творінням й збагачувати його, сотворюючи разом з
Богом. Саме зародження такого світогляду помічаємо в період Олельковицького
ренесансу в Україні

4.Поширення ідей раннього гуманізму в Україні: Юрій Дрогобич (Ю. Котермак),

Павло Русин, Станіслав Оріховський.
В українській культурі раннім гуманізмом зазвичай називають період XV —XVI ст.,
ознаменований діяльністю провідних учених — вихідців із українських земель — Юрія
Дрогобича, Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Григорія Чуя, Станіслава
Оріховського-Роксоляна та ін. Вони перші вивчили латинську мову, навчалися в
європейських університетах, збагатили ренесансну культуру, насамперед, своїми
творами, де відчутне нове розуміння людини-особистості, гордість за працю, за свій
рід і батьківщину, бажання прославляти їь у світі.Систематичне звернення до ідей і
концепцій гуманізму як ідеологічної течії третього стану все-таки найповніше
проявилося саме в ХМ — першій половині XVII ст., набуваючи залежно від
конкретних умов і звернень до своїх витоків певного зміст) та форми. Зачинателями
гуманістичної культури в Україні, її найвизначнішими діячами після Юрія Дрогобича
не без підстав вважають Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Станіслава
Оріховського-Роксолана, діяльність яких припадає на перший період, збігаючись з
тими рисами, на які звертає увагу Я. Стратій. У дусі гуманізму та античної спадщини
П. Русин звертав увагу на реальне земне життя, людську особистість. Прибічник
природного права, він вважав, що в цивілізованій державі людина повинна мати право
на повноцінне життя, свободу совісті, слідувати велінням власного розуму. Стосовно
самої людини, то її треба шанувати не за її багатства і титули, а за розум та інші
чесноти. Обстоюючи необхідність розвитку освіти і науки як головних сил історичного
поступу, прославляв книгу як скарбницю мудрості, образ правди святої, що є
дорожчою за всілякі коштовності. Творчість П. Русина, яка ще не зовсім вивчена у
філософському аспекті, сприяла поширенню гуманістичних ідей у Польщі і в Україні,
формуванню патріотизму та почуття національної свідомості з повагою до інших
народів. П. Русин, як і інші українські гуманісти, постійно підкреслював, що він є
українцем, русином, свідченням чого є його прізвище — Павло Русин із Кросно. Серед
українських гуманістів XVI ст. Станіслав Оріховський займає особливе місце.
Український і польський публіцист історик філософ, перший вітчизняний політолог в
сучасному розумінні цього слова, оригінальний мислитель, він в постановці багатьох
соціально-політичних проблем не тільки стояв на рівні кращих діячів
західноєвропейської культури, а й випереджав їх своїми ідеями і узагальненнями, які
знайшли своє обґрунтування з позицій соціально-політичної і філософської думки
Нового часу. Творчість Дрогобича має яскраво виражений гуманістичний характер, що
виявляється, зокрема, у його поглядах на природу, Бога, людину. Дрогобич високо
цінував людський розум, вірив у його силу і можливості, у здатність пізнання таїн
світу та його закономірностей, у спроможність людини використовувати результати
пізнавальної діяльності на своє благо. Вважав, що завдяки розумові як головному
критерію істинності можна легко "осягнути обшири неба незбагненно великі", пізнати
"таїни у підмісячнім світі й силу могутню зірок". У людському розумі, освіті, активній
діяльності людини вбачав головну рушійну силу іст. розвитку й суспільного поступу.
Проблему співвідношення небесного й земного світів розв’язував у дусі
неоплатонівської ідеї космічної любові, якою, гадав, сповнений Всесвіт. На думку
Дрогобич, людина завдяки своїй доброчесності може уподібнитись до Бога. Поряд із
християнським Богом у творах Дрогобич фігурують інші надприродні сили, що
втручаються в хід іст. подій і впливають на їхній перебіг.
СЕМІНАР 5
1.Український Ренесанс у духовній культурі, його особливості
Епоха Ренессансу в історії дух.культури України є перехідною від Середньовічної
культ.(принизаної ідеями христианства) до культ. Нового часу (поширення ідей
гуманізму, антропогенез ренесансного мислення, пробудження інтересу до
загальнолюдських цінностей). Термін “ренесанс” відноситься до західно-європейської
культ., місце зародження - Італія. Щодо укр.ренессансу існє 2 точки зору - 1.
Вважається, що це був тільки відгомін європейського Ренесансу. 2. Вважається, що цей
період мав місце в Україні, але в нього були свої особливості. Особливості укр.
Ренесансу: поширення провідними діячами укр.культури ідей гуманізму; яскраво
виражений антропогенез ренесансного мислення; пробудження інтересу до
загальнолюдських цінностей. Укр. Ренесанс зазнав впливу Зах. Європи, але мав свої
характерні особливості: яскраво виражений національний характер; період Ренесансу
співпадає з періодом Реформації; Україна в добу Ренесансу не мала власної держави, а
перебувала в складі Речі Посполитої; в цей період було активне протистояння
католицизму, яке супроводжувалось гострою полемікою між католиками і
православними. У розвитку ренесансного гуманізму на Україні можна виділити 3
етапи. Іий - поч.16 - сер.16 ст. (схожий з раннім італійський, гуманістів цікавлят
суспільно-політична проблематика, питання етики і естетики). ІІий - друга пол.1 -
поч.17ст (інтенсивна розробка ранньогуманістичних ідей в переплетенні з
реформаційними, формується історична самосвідомість укр. народу). ІІІій - друга
третина 17 - поч.18 ст. (розробляється весь комплекс гуманістичних ідей, відкидання
реформаційних ідей).Український Ренесанс (XIV - XVI ст.) - це період культурного та
духовного відродження, який характеризувався:
● Зверненням до античної спадщини: українські діячі культури вивчали та
перекладали твори античних авторів, черпаючи з них знання про світ та
людину.
● Гуманізмом: зростання інтересу до людської особистості, її цінності та гідності.
● Розвитком освіти та науки: заснування шкіл, друкарень, переклади наукових
праць.
● Розквітом літератури та мистецтва: поява нових жанрів та стилів, видатних
творів українських письменників та митців.
Особливості українського Ренесансу:
● Візантійський вплив: на відміну від європейського Ренесансу, який опирався на
римську та грецьку античність, український Ренесанс також зазнав впливу
візантійської культури.
● Релігійний фактор: український Ренесанс не був антирелігійним явищем, він
поєднував гуманістичні ідеї з християнськими цінностями.
● Національний характер: український Ренесанс сприяв розвитку української
мови, літератури та мистецтва, формуванню української національної
свідомості.
Український Ренесанс відіграв важливу роль у розвитку української культури та
духовності. Він заклав основи для подальшого розвитку української літератури,
мистецтва та науки, а також сприяв формуванню української національної
свідомості.Важливо зазначити, що український Ренесанс не був однорідним явищем.
Він мав свої регіональні особливості та відрізнявся від європейського Ренесансу в
деяких аспектах.Незважаючи на це, український Ренесанс став важливим етапом у
розвитку української культури та духовності, залишивши нам багату спадщину у
вигляді творів літератури, мистецтва та науки.
2.Розвиток освіти та наукових знань в Україні. Культурно-просвітницька
діяльність братських шкіл

Братський рух в Україні містить у своїй основі громади свідомих громадян навколо
православних церков, своєрідні національно-культурні організації. Зберігся документ,
датований 28 грудня 1544 р. про заснування у Львові братства при церкві св.Ми-колая.
Особливо інтенсивно подібні громади утворювалися в останній третині XVI ст. —після
Люблінської унії 1569 р. і в період підготовки Берестейської унії 1596 р. У відповідь на
засилля єзуїтських колегій, на католицьку пропаганду вищості латинського обряду й
верховенства Папи Римського у християнській церкві братські громади взяли на себе
відповідальність за стан Православної церкви, а також традиції української культури.
Внаслідок політики католицької Речі Посполитої, через брак належної освіти ієрархії
та через симонію — продаж високих посад у церкві часто непридатним до служіння
людям, Православна церква втратила роль оберега традицій культури. Ініціатива
перейшла до світських організацій заможних міщан і селян — ремісників, купців,
дрібних власників, занепокоєних майбутнім своєї культури. Так, окремі організації
зливаються у потужний братський рух, який у багатьох відношеннях знаменує
розвиток української культури у другій половині XVI —першій третині XVII ст. В
братському русі, який охопив територію західноукраїнських земель і торкнувся навіть
Києва, активністю вирізнялося Львівське Ставропігійське, Луцьке
Хрестовоздвиженське та Київське братства. Збереглися статути і братських громад, і
особливо братських шкіл, які вражають гуманістичним змістом, турботою про людину
та її гідне життя. На збереження традицій культури була спрямована наукова і
видавнича діяльність братств.У визволенні від національного і релігійного гніту
українського народу важливу роль відіграли братства, які були розповсюджені в
Україні у 16-17 ст. Братства – це організації міського населення, передусім ремісників і
купців, які об’єднувалися з метою боротьби проти ополячення та окатоличення
українського населення. До братств приймалися всі православні незалежно від
національності, соціального походження чи майнового стану. Першою братською
школою підвищеного типу в Україні стала школа львівського братства, відкрита 1586
року, яка за організацією навчання і розпорядком шкільного життя перевершила
подібні західноєвропейські школи того часу. За зразком цієї школи відкрилися братські
школи і в інших містах. Молодші школярі навчалися грамоти, старші вивчали
старослов'янську, грецьку і латинську мови, граматику, риторику і елементи філософії.
Школа була й осередком розвитку хорового співу та українського шкільного театру. У
вивченні мов братські школи, як правило, пройшли дві стадії: греко-слов’янську, потім
– латино-польську. На першому місці завжди стояло вивчення слов’янської мови. На
другому місці – грецької мови, оскільки вона давала змогу засвоювати на високому
рівні античну наукову літературу. На другій стадії розвитку братських шкіл вивчалася
ще й латинська мова, яку спочатку не вивчали, адже нею велись богослужіння у
католиків. Пізніше братчики зрозуміли необхідність латині, оскільки вона є мовою
західної науки (для продовження освіти у західних навчальних закладах). Польську
мову вчили аби влада дозволила відкрити школу. У першій чверті XVII ст. почали
викладати українську мову. Гетьман П. Сагайдачний заповів значні кошти на потреби
школи. Л.б.ш. справила великий вплив на розвиток освіти не тільки в Україні, а й у
Білорусії, Молдавії та ін. В 1591 була надрукована грецько-старослов'янська граматика
"Адельфотес", складена учнями школи й учителем Арсенієм Еласонським.При
Львівській школі була власна багата бібліотека. В ній зберігалися грецькі та латинські
видання творів Арістотеля, Платона, інші філософські трактати. Поряд з ними
бібліотека мала твори римських поетів Вергілія, Овідія, Ціцерона тощо. Велика увага
приділялась вивченню музики. Взагалі вважається, що саме братські школи
започаткували музичну освіту в Україні. Про організацію роботи братських шкіл дає
уявлення статут Львівської школи "Порядок шкільний" 1586 р. Він свідчить про
демократичний устрій школи: навчалися діти різних станів; відношення вчителя до
дітей визначалось не за станом, а за успіхами у навчанні (учень займав місце на лаві
під час занять залежно від успіхів у навчанні, але не за походженням); ректор і вчителі
вибирались на загальних зборах братства. Досить серйозні вимоги ставилися до
вчителя. Братські школи відіграли важливу роль у національному відродженні. Вони
виховували своїх учнів в дусі патріотизму, любові і поваги до рідної мови, до культури
свого народу.

3.Архітектура і образотворче мистецтво. Золотий вік Львівського архітектурного

ренесансу

Епоха Ренесансу помітно вплинула на архітектуру й образотворче мистецтво, які

розвивалися у контексті європейських архітектурних традицій і зазнали вагомого
впливу ідей християнства. Архітектурні пам'ятки України цієї доби можна поділити на
три групи: оборонні споруди, споруди-замки; церковне будівництво. Особливістю
пам'яток архітектури й образотворчого мистецтва є те, що в них формувався
український стиль. Він характерний для архітектурних споруд Західної України, де
ренесансний стиль поєднувався з українським народним стилем, який був перенесений
з дерев'яного у кам'яне будівництво. Цей стиль яскраво виявився у будівництві храмів і
замків. Церковне будівництво України вирізнялося архітектурними забудовами —
"зрубними храмами" — трибанні та п'ятибанні церкви (XPV —XVI ст.). Вони на
землях України майже не збереглися. Виняток становлять церква Св.Духа (с.Потеличі,
1555 р.) та церква Св.Миколая (м.Чернівці, 1607 p.). Кам'яна архітектура відображала
ренесансні віяння, а від середини XVII ст. — риси бароко. У цей період в Україні
існували дві архітектурно-будівельні школи: галицька та волинська. У першій половині
XVII ст. замість стінових замків почали зводити бастіони з розкішними магнатськими
палацами. Замки з бастіонами будувалися у формі квадрата (м.Золочів, м.Підбірці) або
у формі п'ятикутника (м.Броди). У храмовому будівництві з'явилися нові тенденції —
споруди урочистого стилю. Наприклад, у м.Холмі були збудовані вежоподібні церкви
Івана Предтечі, Кузьми та Дем'яна, які за оригінальністю не поступаються давнім
шедеврам мистецтва. До кам'яних споруд цього періоду необхідно віднести церкву
св.Онуфрія у Львові (XV ст.) та церкву св.Ів.Предтечі (XVI ст.) у Кам'янець-
Подільському. Церковне та світське будівництво зазнало сильних впливів
ренесансного стилю,який поширився в Україну із Венеції та італійської частини
Швейцарії.У Львові найбільший розквіт Ренесансу припадає на 70 —90-ті роки XVI ст.
До найстаріших забудівель "золотого віку" львівського архітектурного Ренесансу
належать будинки на площі Ринок — "Чорна кам'яниця" (1588—1589 pp.), архітектури
П.Барбон, П.Римлянин, П.Красовський; будинок Флорентійського різьбяра Банді-
неллі, який 1627 р. заснував у м.Львові першу пошту. Найвизначнішим досягненням
українського Ренесансу у Львові є церковні споруди. Це, наприклад, тридільна і
трикупольна церква Св. Успення Богородиці (1591 — 1630 pp.), архітектори
П.Римлянин, В.Капинос, А.Прихильний. Успенська церква — архітектурний ансамбль,
що складається із трьох частин: вежа Корнякта, каплиця Трьох Святих (перлина
народної архітектури XVI ст.) і власне самої церкви. Каплицю побудував архітектор
П.Красовський із кам'яних квадратних плит у 1578—1591 pp. Вона має чудовий портал
зі звіринним і рослинним орнаментом. Ознаки ренесансного стилю характерні також
для християнських церков Києва, Чернігова, Переяслава та Канева.Гуманістичні ідеї
епохи Ренесансу мали вплив і на розвиток образотворчого мистецтва, що
характеризувалося монументальністю, витонченістю колориту, гармонією пропорцій,
яскравістю малюнка, високою професійністю виконання. В образотворчому мистецтві
поступово утверджувався реалістичний напрям, особливістю якого є віра в людину,
життя. Релігійні образи на полотнах художників поступово втрачали нерухомість і
часто набували рис простих людей.До полотен київської малярської школи необхідно
віднести ікони "Микола з житієм" (церква у с.Київка), "Ігоревська Богоматір" і
"Максимівська Богоматір", виконані з великою мистецькою майстерністю. Обличчя
святих зображені реалістично, м'яко і просто, колоритно намальовано одяг. Ці
іконописні твори переконливо засвідчують високий рівень мистецької культури Києва
після татаро-монгольської навали. Одними із найвизначніших пам'яток живопису
початку XIV ст. є ікони "Володимирської Богоматері", "Юрій Змієборець" (кінець XIV
ст.), яка зберігається у церкві с.Станиля на Львівщині.Значного розвитку досягло
українське малярство на західноукраїнських землях у XV— XVI ст. З мистецькою
творчістю львівського цеху художників пов'язані імена кращих живописців того часу
Федора Сеньковича, Лаврентія Пилиповича, Миколи Петрахновича, Севастьяна
Корунки та ін. Творчість львівських художників характерна високою професійною
культурою, їхньою обізнаністю з досягненнями західноєвропейського мистецтва. До
когорти провідних художників, творчість котрих припадає на зародження нового
стилю в образотворчому мистецтві — стилю бароко, належать Микола Петрахнович,
Іов Кондзелевич.

4.Музична культура і театральне мистецтво України епохи Ренесансу

У XIV — першій половині XVII ст. вагомих здобутків досягли музична культура і
театральне мистецтво. Вони розвивалися у тісному зв'язку зі змінами, що відбувалися в
народному побуті та звичаях, а також у діяльності скоморохів, мистецтво яких
поєднувало спів, танець і театральні вистави. Музиканти, співці, танцюристи
об'єднувались навколо монастирів та єпископських кафедр. Вони створювали пісні на
честь бойових подвигів князів і дружинників. Музичну культуру постійно збагачувала
усна народна творчість. Поряд з календарними піснями розвивались різні жанри
сімейно-обрядових і побутових пісень. В них, як і в піснях землеробського
календарного циклу, виявилися риси, притаманні українській музиці. У XVI — першій
половині XVII ст. виникали такі жанри світської музики — побутова пісня для
триголосного ансамблю або хору (кант), сольна пісня зі супроводом, а також цехова
інструментальна музика. Канти формувалися в руслі усної народної пісенності. За
змістом вони поділялися на релігійно-філософські, любовні та жартівливо-
гумористичні. Розвиток інструментальної музики привів до появи у деяких містах
музичних цехів на зразок ремісничих, що діяли у м.Львові, Кам'янець-Подільську, а
також на Волині. Музичні цехи сприяли розвиткові народної професійної
інструментальної музики, виникненню самобутніх ансамблів українських
національних інструментів. Наприкінці XVI ст. істотно розширилася сфера
театрального мистецтва. Витоки українського театру беруть початок від народних ігор
Київської Русі, де часто використовувалися фольклорні твори, простежувалися
елементи народної драми, пантоміми, балету. Від 1573 р. бере початок звичай ходити з
ляльками, що означало виникнення лялькового театру. В останній чверті XVI ст. разом
з появою братських шкіл виник шкільний театр. Спочатку він мав лише навчально-
виховне значення, а з кінця XVI — на початку першої половини XVII ст. почав
використовуватися в міжконфесійній боротьбі проти католицизму. Шкільний театр
розвивався одночасно з народним театром, репертуар якого складався із містерій
різдвяної та великодньої тематики. У першому десятилітті XVII ст. в Україні
започаткувалася українська побутова драма. До цього жанру належить унікальне
видання віршованої "Трагедії руської" невідомого автора. Зміст твору дуже близький
до зразків української народно-поетичної творчості. Здобутки духовної культури
українського народу початку XIV — першої половини XVII ст. дають підставу
говорити про її самобутні риси, тісний зв'язок її з гуманістичними ідеями. Все це
робило її доступною для народу, сприяло прогресу не лише української, а й світової
культури.