Professional Documents
Culture Documents
Річ Посполита до 10
Річ Посполита до 10
Цілком інша ситуація склалася після Другої світової війни, коли лідери
СРСР, США і Великої Британії на конференціях у Тегерані, Ялті та
Потсдамі по-новому креслили мапу Європи. Цього разу все вирішували
великі держави-переможниці, не питаючи думки менших держав і народів.
Нові кордони постали внаслідок політичних переговорів і розкладу сил,
етнічні відносини на цій території були враховані лише частково. У
більшості випадків народи було поставлено перед фактом: вони мали
достосуватися до встановлених кордонів. Відразу після війни німців і
поляків переселили в нові межі їхніх держав, із Польщі виселили
українців, а більшість євреїв, які вижили в Голокості, виїхала до Ізраїлю.
Пам’ять і суперечки
Землі, які відійшли до СРСР (а нині є частиною Литви, Білорусі й
України), у Польщі досі сприймаються як мітологізовані «Східні
Креси»Східні креси (пол. Kresy Wschodnie, від kres — «границя», «кінець», «край»)
— польська назва територій сучасної Західної України, Західної Білорусі й Литви, які
колись входили до складу Речі Посполитої. Польські жителі цих територій, у тому
числі репатрійовані до Польщі, часом називаються кресов’янами або кресов’яками..
Люди, які змушені були залишити свої домівки,
зберегли й передали пам’ять про них наступним
поколінням. Парадоксальним чином сприяла
цьому атмосфера таємничости й характер
«забороненого плоду», коли за комуністичної
влади не можна було вільно говорити про
польськість за східним кордоном ПНР.
Організації, які гуртують нащадків мешканців якогось населеного пункту
чи регіону, не є, однак, чимось суто польським — такі товариства
функціонують також серед німців чи євреїв. Водночас характерним
явищем є вибірковість пам’яти, яка щоразу зосереджується на тому, що
важливе для конкретної громади. Деякі міста на території сучасної
західної Білоруси або України мають три «паралельні» історичні
монографії: білоруською або українською мовами, польською, а також
івритом або їдишем. Їхні автори нерідко опиралися на одні й ті ж історичні
джерела, однак нічого не знали один про одного... Як гідний уваги виняток
варто згадати книжку Шимона Редліха «Разом і окремо в Бережанах:
поляки, євреї і українці у 1919–1945». У праці ізраїльського історика про
його рідне місто спогади автора переплітаються з документальними
даними та свідченнями інших людей, причому три групи населення міста
трактуються на рівних засадах. Книжка вийшла англійською мовою, а
відтак була перекладена івритом, польською та українською, що саме
собою заслуговує на увагу.
Приклади «паралельної» пам’яти неважко знайти у багатьох сферах життя.
До найочевидніших належить часте ігнорування другої сторони унійного
союзу. Правителі Речі Посполитої у Польщі нерідко згадуються лише як
«польські королі», а в Литві — тільки як «великі князі литовські».
Історики також часто пишуть суто про «Польщу» або «Литву», забуваючи,
що це були частини одного цілого.