Тема 1.

ПОЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ У МІЖНАРОДНІЙ ПОЛІТИЦІ 1795–1815 РР.

1. Ліквідація Речі Посполитої і зміни на геополітичній карті Європи

-Остаточна ліквідація Речі Посполитої відбулася після Третього поділу - знищення
Польської держави
-РОЗПОЧАЛОСЬ ПОВСТАННЯ
Польські патріоти, не змирившись з рішеннями сейму, у березні 1794 р. оголосили в Кракові про
початок повстання проти іноземних військ.
На чолі - Тадеуш Костюшко, при ньому була створена Головна національна рада.
У першій великій битві – при Рацлавицях – повстанська армія отримала перемогу над
російськими військами.
В квітні перемогли повстання у Варшаві та Вільнюсі (Вільно).
7 травня Костюшко видав Поланецький універсал, яким селянам дарувалася особиста свобода,
скорочувалися розміри панщини, признавалося спадкове право селян на оброблювані ними землі.
Проте шляхта всіляко саботувала проведення цього універсала, а в самій Варшаві почалися
зіткнення між Головною національною радою й городянами на чолі з К. Конопко, виступаючими за
більш радикальні заходи.
-Тим часом у червні прусські війська вступили до Кракова, а росіяни – в серпні взяли Вільнюс.
-Більшість дослідників цієї проблематики радянських часів твердять, що повстання
Костюшко дало поштовх для нової російсько-пруссько-австрійської інтервенції. Польща
виявилась беззахисною перед могутньою коаліцією і внаслідок третього переділу припинила
самостійне державне існування до 1918 р.
-загарбницькі держави (а насамперед Росія) почали обмірковувати те, як би то провести
третій – остаточний – поділ Польщі; зокрема сильні німецькі держави недвозначно домагались
нових територіальних збагачень за рахунок Польщі, енергійно провадячи задля цього війну проти
революційної Франції.
-Влада царської Росії над тими неросійськими краями і народами була значно тяжчою і
нестерпнішою. Мало що змінював той факт, що православна віра (яку сповідувала більшість
населення цих територій) була панівною.
Натомість від самого початку царська влада розпочала війну з греко-католицькою та
католицькою церквами, до лона яких також належали багато мільйонів віруючих. Навіть
більше, нове панування загрожувало українському, білоруському, литовському та польському
народам цілеспрямованою та брутальною русифікацією.
-Після рішення спірних питань, 24 жовтня 1795 року держави, які приймали участь в розділі
встановили границі інших польських земель. У результаті III розділу Росія одержала Західну
Волинь, Західну Білорусію, Литву й Курляндію, що залишились до сходу від Бугу, і лінії Немирів-
Гродно, загальною площею 120 тис. км2 і 1,2 млн. чоловік. Пруссія – остаточну частину Підляшшя й
Мазовії з Варшавою, Жемайтії (Західної Литви) і Малопольщі, загальною площею 55 тис. км2 і 1 млн.
населення. Австрія – Краків і частину Малопольщі між Пилицею, Віслою й Бугом з м. Люблін,
частину Підляшшя й Мазовії, загальною площею 47 тис. км2, і 1,2 млн. населення.
-Останньою крапкою в ліквідації польської держави було зречення від престолу останнього
короля – Станіслава Августа Понятовського (25 листопада 1795 р), а також угода трьох союзників
(26 січня 1796 р), в якій вони зобов’язувалися ніколи не вживати назви "Королівство Польське" або
"Польща" і надалі спільно виступати проти будь-яких намагань відновити цю державу в будь-якій
формі. Власне ця угода і стала найсерйознішою підставою тісної співпраці, союзу Росії, Австрії та
Пруссії аж до останніх років минулого століття
-Внаслідок поділів Польщі витворився найтриваліший в історії Європи союз трьох імперій.
Австрія та Пруссія доволі сильно поєдналися з Росією і це поєднання значною мірою було
наслідком побоювань, що будь-яка неприязна супроти Росії політика може спричинити зміну її
настроїв щодо польського питання. Після чого Росія почала обдумувати можливість надання
частині, або й усій території Речі Посполитої, що відійшла до Австрії та Пруссії національно-
політичної автономії, що, врешті, частково й було зроблено у 1815 році – згідно з ухвалою
Віденського Конгресу.
-Проте ця політика фактично не порушувала угоди поділів, обмежившись лише
закріпленням деяких територіальних та політичних вирішень Наполеона фактично продовживши
їхню чинність до 1831 року.
-Після третього розділу Речі Посполитої російські володіння охоплювали 81% колишніх
територій Польщі, тобто литовсько-білорусько-українські землі, а також територію
центральної Польщі з Варшавою. Створене на території, яка належала Росії, Королівство Польське
втратило автономію в результаті народних повстань 1830 і 1863 років.
-Після I світової війни й Ризького миру (1921), які завершились польсько-більшовицькою війною,
значна частина колишніх російських володінь залишилася в СРСР, крім Литви й Латвії.
НАСЛІДКИ ПОДІЛІВ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ
-Для учасників подій поділи Речі Посполитої мали різне історичне значення. Держава Річ
Посполита перестала існувати.
-Російська імперія заволоділа більшою частиною територій Речі Посполитої. Вона отримала
землі, здебільшого населені українцями, литовцями й білорусами. До її складу потрапила більша
частина етнічних українських земель — Волинь, Поділля і Наддніпрянщина. На цих територіях
згодом було створено Київську, Подільську й Волинську губернії.
-Австрія і Пруссія отримали менші території, проте і до складу Австрії потрапили українські
землі. У 1772 р. на західноукраїнських землях була створена окрема адміністративна одиниця
Габсбурзької імперії — Королівство Галичини і Лодомерії.
Отже, внаслідок трьох поділів території Речі Посполитої землі Польщі опинилася під владою
Російської й Австрійської імперій.

2. Політика Наполеона I у польському питанні (1797–1807)

Після третього поділу Речі Посполитої Польська держава припинила існування, а землі, що
входили до цієї могутньої в минулому європейської країни, були включені до складу трьох імперій -
Пруссії, Австрії та Росії.
Відсутність власної держави відчули усі верстви польського суспільства; вони були змушені
пристосовуватися до нових порядків, відмінних від тих, які панували в Речі Посполитій. Населення
багатонаціональної Польської держави зіткнулося з державними апаратами бюрократичних
У політиці держав на захоплених землях Речі Посполитої були також певні відмінності.
Наполеон Бонапарт (1769-182. Ставши першим консулом (1799), а потім імператором (1801),
Наполеон розпочав боротьбу за встановлення гегемонії Франції на континенті. З ціією метою
імператор прагнув розгромити і розчленувати великі абсолютистські монархії Австрію, Пруссію і
Росію та підважити вплив Англії в Європі. Такі плани французького імператора робили Францію
союзником патріотично налаштованих кіл польської шляхти. Тому після поділів Польщі погляди
польських патріотів звертались у бік Франції.
Ставлення польського суспільства до ліквідації Речі Посполитої не було одностайним.
Навіть серед найбільш освіченого стану - шляхти - панували різні настрої.
Частина магнатів і шляхти, пов'язаних з табором Торговиці, без жодних упереджень шукала
співпраці з урядами і дворами держав-загарбниць.
Один з керівників Торговицької конфедерації Щенсни Потоцький похвалявся тим, що "вже є
росіянином назавжди".
Крах Речі Посполитої боляче сприйняли нечисленні представники шляхетського табору
реформаторів, літератори, частина духовенства і міщан, які ототожнювали себе з польською нацією
та державою. Вони давали волю своїм патріотичним почуттям у численних творах. Такі твори були
написані багатьма тогочасними авторами: князем Адамом Чарторийським ("Бард польський"),
поетами Юзефом Морельовським ("Трени на поділ Польщі"), Францішком Карпінським, Ю.У.
Нємцевичем і багатьма іншими.
Патріотичні кола намагались рятувати "національний дух" і традиції Речі Посполитої,
наголошуючи на її славному минулому, коли Польща була одною з наймогут-ніших держав Європи.
Початок визвольного руху. У січні 1796 р. група колишніх офіцерів польської армії, підписавши
у Кракові акт конфедерації, створила таємну організацію, що отримала назву Централізація. її
керівний осередок містився у Львові, на чолі стояв аристократ Вікторин Валеріан
Дзєдушицький (1754-1832), а до складу входило близько 150 осіб.
Осередки Централізації були у Пруссії та Росії. Організатори будували плани піднесення
повстання у сприятливий момент війни Франції з Австрією. Вони налагодили зв'язок з легіоном
польської армії під командуванням полковника Йоахима Дениски (1756-1812). У порозумінні з
Централізацією в березні 1797 р. И. Дениска оголосив початок повстання і в червні того ж року на
чолі 200 повстанців перейшов австрійський кордон на Буковині. У бою під Доброновцями загін був
розбитий австрійськими військами, а незабаром поліцією була викрита і розгромлена Централізація.
Невдачею закінчилися також інші спроби патріотичних осіб піднести повстання проти
державзагарбниць.
 З часом ініціатива патріотичних дій перейшла до польської еміграції у Франції, яка пов'язувала
долю Польщі з революційною Францією. У Франції вона поділялася на помірковану і радикальну
(якобінці). Помірковані гуртувалися навколо керівника Агенції повстанського руху (Т. Костюшко) в
Парижі Францішка Барсса (1760-1812).
Діячі Агенції (Ф. Барсе, Ю. Вибіцький, Я.Г. Домбровський) розраховували на здобуття
незалежності з допомогою Франції, яка у війні завдасть поразки Австрії і Пруссії. Вони не прагнули
піднести повстання на польських землях, а вважали доцільним створювати польські збройні сили при
уряді революційної Франції і здобувати незалежність на засадах польської Конституції 3 травня 1791
р.
Радикальні польські елементи в еміграції (якобінці) об'єдналися 1795 р. у Депутацію на чолі з
Ю.К. Шанявським і Ф.К. Дмоховським. Вони нав'язували до соціальних аспектів Французької
революції, засуджували становий устрій давньої Речі Посполитої, виступали за проведення земельної
реформи і піднесення збройного повстання на польських землях. Між Депутацією і Агенцією
склалися напружені стосунки.
Польські легіони. Восени 1796 р. до Парижа прибув генерал Ян Генрик Домбровський (1775-
1818), один з найбільш відомих керівників повстання 1794 р. Нав'язавши контакт з Агенцією, він
запропонував французькому урядові створити польські збройні формації - легіони, які повинні
були стати допоміжною силою у війнах Франції з Австрією.
Директорія, не бажаючи псувати стосунки з Пруссією, з якою 1795 р. уклала мирний договір,
відіслала Я.Г. Домбровського до генерала Наполеона, який провадив в Італії бойові дії проти Австрії.
9 січня 1797 р. у Мілані за ініціативою Наполеона була підписана Конвенція про створення
польських легіонів при Ломбардській Республіці, що була відбудована французьким генералом.
У травні 1797 р. два легіони вже налічувували близько 7 тис. вояків, які рекрутувалися переважно
з полонених і дезертирів австрійської армії, а також польських емігрантів. Командування ними було
покладене на генерала Я.Г. Домбровського (першим легіоном командував князь Ю.
Вєльгорський, другим - генерал Ф. Римкевт). Вояки легіонів були одягнені у польські мундири, мали
італійські пов'язки з написом "Вільні люди - брати" і французькі трикольорові кокарди.
Ю. Вибіцький написав Пісню польських легіонів в Італії ("Мазурку Домбровського"), яка згодом
стала національним гімном.
Я.Г. Домбровський написав і поширив відозву до поляків, в якій закликав їх вступати до легіонів,
щоб боротися за визволення вітчизни з допомогою французів. "Поляки, -говорилося у відозві, - надія
відроджується (...) Франція перемагає, вона б'ється за справу народу, стараймося послабити
її неприятелів. Франція надає нам пристанище в очікуванні кращої долі для нашого краю, йдімо ж
під її хоругви (...) Приходьте, колеги, кидайте зброю, яку вас змушують носити; биймося за спільну
справу всіх народів, за свободу під керівництвом переможного Бонапарта..."
Польські легіони швидко міцніли й зростали чисельно, відроджувалися надії на втручання
Наполеона у "польські справи".
Але той несподівано уклав з Австрією перемир'я в Леобен (квітень 1797 p.), а потім - мирний
договір у Кампо Форміо (жовтень 1797 р.), поклавши край цим надіям.
Виконуючи розпорядження Наполеона, легіонери брали участь у придушенні антифранцузьких
виступів в околицях Верони, Риму та інших італійських міст.
Польські легіони, які брали участь у бойових діях на боці французької армії, зазнали значних
втрат під Леньяно, Моньяно і Мантуєю. їх чисельність зменшилася до 800 чоловік. Тільки згодом їх
склад знову зріс до 6 тис.
У вересні 1799 р. в складі французької армії на східному фронті над Рейном було
створено Наддунайський легіон під командуванням генерала Кароля Князєвича (1762-1842). Він взяв
участь у переможній битві під Гоенлінден, яка відкрила Наполеону шлях до Австрії. Але 1801 р.
французький імператор підписав мирний договір з Австрією і Росією у м. Люневілль. За таємним
положенням договору, Наполеон відмовився від підтримки поляків взамін за відмову
союзників надавати допомогу роялістській французькій еміграції.
Договір поділив Європу на дві сфери впливу: Франція зберігала позиції в Італії і Західній
Німеччині, залишаючи Східну Європу в сфері інтересів Австрії, Росії та Пруссії.
Договір у Люневіллі означав крах надій поляків на здобуття незалежності з допомогою
Франції. Він викликав невдоволення серед польських легіонерів, які почали покидати свої
формування. Я.Г. Домбровський будував плани розриву з Францією і перенесення польських
легіонів на Балкани.
Серед радикальних кіл польської еміграції у Франції з'явилися тенденції боротьби з Наполеоном
як диктатором і "грабарем" республіки. За таких умов Наполеон вирішив розпорошити
польські легіони: у 1802 р. частину легіонерів (близько 6 тис.) він скерував на придушення
антифран-цузького повстання на острові Сан-Домінто (Гаїті), інша частина (близько 4 тис.)
залишилася в Італії для забезпечення там французьких інтересів.
Доля висланих на Гаїті легіонерів виявилася трагічною: більшість з них загинула в боях з
повстанцями і від тропічних хвороб; до Франції незабаром повернулося лише 300 чоловік
. Краще склалися обставини для легіонерів в Італії, де вони служили утвореному Наполеоном
Італійському Королівству і брали участь у бойових діях проти австрійців у 1805-1806 pp.
Незважаючи на поразки і розчарування, значення польських легіонів для справи відбудови
польської державності не можна недооцінювати. Велика кількість поляків (до 35 тис), які
пройшли через легіони, сприйняли нові демократичні гасла та ідеї, що поширювалися в
Європі, отримали патріотичний запал боротьби за незалежність батьківщини і справедливий
суспільний устрій.
Уже сучасники творили легенду легіонів, згідно з якою легіонери були першими, хто розпочав
збройну боротьбу за відбудову незалежної Польщі. Упродовж наступних десятиріч ця легенда
зміцнювалась і поширювалась у польському суспільстві як один із могутніх чинників патріотичного
виховання.
Криза профранцузької орієнтації спричинила пожвавлення серед частини польської шляхти та
аристократії проросійської орієнтації. 
Варшавське Князівство
Війна Наполеона з новою коаліцією у складі Англії, Росії та Австрії розпочалася з розгрому
австрійської армії підл/. Ульм (жовтень 1805 р.). У грудні 1805 р. французька армія завдала нищівної
поразки об'єднаним арміям Австрії і Росії в битві під Аустерліцем (на терені Моравії). Спроба
протиставити Наполеону четверту коаліцію з участю Пруссії, Англії, Росії, та Швеції) завершилася
новим розгромом останньої в битвах під Ієною та Ауерштадтом. 
Наполеон без перешкод увійшов до Берліна і вирішив, що настав час використати "польську
карту" в стосунках з Пруссією і Австрією. Він покликав до Берліна Я.Г. Домбровського і Ю.
Вибіцького й запропонував їм підготувати відозву до поляків із закликом збройної боротьби
проти Пруссії. Французький імператор намагався також використати авторитет Т. Костюшка,
запропонувавши йому приїхати до Берліна. Однак Костюшко поставив перед Наполеоном умови, які
той не погодився прийняти (відбудова Польщі в кордонах 1772 р., конституційно-монархічний
устрій, передача землі у власність селянам).
Я.Г. Домбровський і Ю. Вибіцький опублікували відозву до поляків, в якій закликали
підтримати французьку армію, усунути прусську адміністрацію.
Польське населення Великопольщі в основній своїй масі вітало французів як визволителів,
плекаючи надії на проголошення незалежної держави і проведення соціальних реформ. Водночас
польські емігранти, що прийшли з Наполеоном, швидко створювали польську адміністрацію
та армію. У січні 1807 р. під час перебування у Варшаві Наполеон затвердив тимчасовий орган
влади на польських землях, що були під владою Пруссії - Урядуючу комісію на иолі з
президентом Станіславом Малаховським (1736-1809), колишнім маршалком Чотирирічного сейму.
До складу Комісії увійшли сім представників аристократичних родин. їй підпорядковувалися 5
директорів (міністрів): юстиції, внутрішніх справ, фінансів, поліції та війни.
Головним завданням, яке поставив Наполеон, було створення міцної союзної армії і постачання
французької.
Формування армії було доручено князю Юзефу Понятов-ському (1763-1813), генералу, учаснику
повстання під проводом Т. Костюшка.
Навесні 1807 р. польська армія у складі 3-х легіонів налічувала ЗО тис. вояків. Вона взяла участь у
визволенні польських земель, а також у великій битві під Фрідляндом 14 червня 1807 р., в якій
російсько-прусські війська змушені були відступити від р. Німан.
Російський імператор Олександр І вирішив змінити політику й укласти мир з Наполеоном. Зустріч
двох імператорів і переговори у м. Тільзит завершилися 7 липня 1807 р. підписанням мирного
договору між Францією і Росією, який закріпив поділ сфер впливу в Європі між цими двома
країнами. Польська справа посідала помітне місце на переговорах двох імператорів.
Наполеон був готовий поступитися Польщею на користь Олександра І, вимагаючи повної
ліквідації Пруссії. Однак російський імператор не наважився знищити свого союзника, обмежившися
приєднанням до Росії Білостоцького округу. Щодо інших польських земель було прийнято
компромісний варіант, за яким передбачалося створення на частині польських земель Пруссії нової
держави під назвою Варшавське Князівство (герцогство), сувереном якої виступав один із
союзників Наполеона - саксонський король Фрідріх Август (1750-1827). (Конституція 3 травня 1791
р. заповідала йому польський престол). Погоджуючись зі створенням князівства, Олександр І
категорично заперечував вживання у назві термінів "Польща" і "польський". Поза межами
Варшавського Князівства залишалося чимало земель, заселених поляками. Більшість польських
патріотів визнали цей твір початком відбудови польської державності, сподіваючись у майбутньому
розширення його кордонів і самостійності.
Було зрозуміло, що князівство не є повністю суверенною державою, а залежить від волі і долі
наполеонівської Франції. Важливим моментом тільзитського договору було положення (стаття 5),
що князівство "буде кероване згідно з конституцією, яка, забезпечуючи свободу і привілеї народів
цього князівства, дозволить зберегти спокій сусідніх держав".
Територія князівства- 140 тис. кв.км
Населення- 2,6 млн.
Устрій - під питанням устрій новоутвореної держави. Польські політики прагнули будувати його
на підставі Конституції 3 травня 1791 р. Наполеон не переймався їхніми бажаннями і, власноручно
накреслив головні положення майбутньої конституції.
Імператорський міністр І. Маре надав їм необхідну редакцію, і 22 липня 1807 р. Конституція
Варшавського Князівства була підписана Наполеоном. :
 Усі люди проголошувалися вільними і рівними перед законом,
 скасовувалися станові привілеї і особиста залежність селян, які отримали свободу, правда, без
права власності на оброблювану землю (сучасники говорили, що "селянам зняли кайдани, але разом з
мештами").
 Гарантувалася свобода віровизнання. Н
 а чолі князівства стояв спадковий князь (король саксонський), якому належала уся виконавча і
законодавча влада
 законодавчу владу він здійснював разом з двопалатним сеймом.( складався з сенату, до якого
входили за посадою 6 єпископів, 6 воєвод і 6 каштелянів, що ставали пожиттєвими сенаторами,
і палати послів, до якої обиралися 60 депутатів від шляхетських повітових сеймиків і 40 депутатів від
гмінних зборів -склад палати кожних три роки оновлювався на третину.
Виборчі права, обмежені майновим і освітнім цензом, отримали землевласники і орендарі землі (в
тому числі селяни, які сплачували чинш), купці, ремісники, військові, інтеліген-ція (лікарі, адвокати,
службовці, вчителі та ін.).
Сейм повинен був збиратися лише щодва роки на два тижні.
Мета: обговорення і схвалення урядових розпоряджень.
Виконавчу владу князь здійснював з допомогою уряду - Державної ради, до якого входили
міністри, призначувані князем. Таких міністрів було шість: юстиції, внутрішніх справ і релігії,
війни, прибутків і фінансів, поліції, державний секретар.
Правовий порядок грунтувався на Кодексі Наполеона, 
Сам Фрідріх Август рідко бував у Варшаві і підтримував зв'язки з 'допомогою державного
секретаря. Реальне управління князівством здійснював неконституційний орган - Рада
міністрів, який складався з міністрів і діяв під контролем французького резидента (Ж. Серра). Т
ривалий час у князівстві перебував французький корпус маршала Даву, який чинив переважний
вплив на всі урядові дії. Князівство було поділене за французьким зразком на шість
департаментів, а ті - на повіти. На чолі департаменту стояв префект, повіту - підпрефект,
призначувані князем.
Влада в князівстві знаходилася в руках аристократії і заможної шляхти.
Очолював владну ієрархію голова Ради міністрів. Ним був освічений польський
аристократ Станіслав Костка Потоцький (1755-1821). На перешкоді модернізації Варшавського
Князівства стояли не тільки переважні впливи шляхти і аристократії, а й залежність від Наполеона.
Система, запроваджена Наполеоном у князівстві, проіснувала шість років. Головним її
призначенням була підготовка до війни. Підтримуючи серед поляків ілюзії щодо відновлення Речі
Посполитої в кордонах 1772 р., Наполеон вимагав забезпечувати його військом, матеріальними і
фінансовими засобами.
Грабіжницьким актом була вимога Наполеона "продати" уряду князівства прусську земельну
власність на його території: після тривалих спорів уряд "погодився" викупити її в Наполеона за 21
млн. франків з виплатою впродовж чотирьох років.
Створення князівства залишило у сучасників певний неприємний осад. Мрії про відбудову Польщі
не дуже гармоніювали зі штучністю новотвору, на чолі якого стояв саксонський король, в обігу були
прусські гроші, діяли французькі закони (Кодекс Наполеона). Певне невдоволення, яке викликало
серед польської шляхти безпардонне поводження французького імператора, компенсувалося
розумінням повної політичної залежності долі князівства від позиції Наполеона і надією на його
перетворення в майбутньому на Королівство Польське.
 Найголовнішим завданням, яке поставив Наполеон перед поляками, було створення і утримання
польської національної армії. На підставі Конституції у 1808 р. було запроваджено загальну
військову повинність, якій підлягали всі молоді люди віком від 20 до 28 років (шляхта могла
виставляти замість себе заміну), що мали прослужити шість років.
Варшавське Князівство перебувало у і складній економічній ситуації, що погіршувалася через
безперервні війни і оголошену Наполеоном економічну блокади Англії. Але військові потреби
покликали до життя посилений розвиток виробництва сільськогосподарських продуктів і
промисловості. Швидко прогресувало суконне виробництво, виготовлення зброї. Усе це дало змогу
швидко наповнювати казну і досягти 1810р. позитивного торговельного балансу.
Конституція і Кодекс Наполеона принесли серйозні зміни у соціально-правові відносини

3. Варшавське князівство у антиросійських планах Наполеона I

- РОЗГРОМИВ ПРУСАКІВ:
Розгромивши прусську армію, Наполеон зіткнувся з союзними їй російськими військами.
Після важких для обох сторін боїв у червні 1807 р. Франція і Росія підписали Тільзітський мир.
- За умовами мирного договору польські землі, що належали Пруссії, Росія і Франція поділили
між собою. За Пруссією залишались тільки Сілезія, Вармія і Помор’я. Підляшшя відходило до Росії.
Центральна частина Польщі разом із Варшавою й Великопольща утворювали Варшавське князівство,
на чолі якого Наполеон КОГО ПОСТАВИВ ЗА ГОЛОВНОГО ТАМ? поставив свого спільника —-
саксонського короля Фрідріха Августа,
- ЯКОГО САМОГО? того самого, який, відповідно до Конституції 3 травня, мав обійняти
польський престол після смерті Станіслава Понятовського. Гданськ проголошувався вільним
містом. Проте й Варшавське князівство, й Гданськ перебували під протекторатом Франції.
- Польські політики і військові, які співпрацювали з Наполеоном, висловлювалися за
відновлення Конституції 3 травня 1791 р.
- ВЛАСНИЙ ВАРІАЕТ НАПОЛЕОНА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ КНЯЗІВСТВА ТАКИЙ:
Він визначався конституцією, яку французький імператор підписав у липні 1807р. в Дрездені.
ЩО ВОНА ОЗНАЧАЛА ДЛЯ КНЯЗІВСТВА ВАРШАВСЬКОГО?
Зовнішня політика така:
Згідно з нею зовнішньою політикою князівства керували саксонські дипломати,
Внутрішня політика:
ПРОТЕ питання внутрішнього життя варшавський уряд вирішував самостійно.
ЩО СКАСОВУВАЛА ТА КОНСТИТУЦІЯ?
Конституція скасовувала особисту залежність селян, хоча за королівським указом, який
доповнював конституцію,
ЩО БУЛО З ЗЕМЛЕЮ?
земля залишалася у власності поміщиків.
РІВНІСТЬ ПРАВ УСІХ ЖИТЕЛІВ
Запроваджувався принцип рівності прав усіх жителів князівства.
ДОСТАТОК І ОСВІТА ДЛЯ ТОГО ЩОБ ОБІЙМАТИ ДЕРЖ ПОСАДИ! Такі політичні права,
як право обіймати державні посади, обирати й бути обраним до сейму надавалися тим, хто мав
певний достаток або освіту.
ЧИННИЙ ФРАНЦУЗЬКИЙ ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКСТ НАПОЛЕОНА!
І ЦЕ РОЗВИВАЛО ВАРШАВСЬКЕ КН. ЧОМУ?
Фактично в князівстві набував чинності французький цивільний кодекс (Кодекс Наполеона), що,
безумовно, сприяло подальшому політичному й соціально-економічному розвиткові цієї частини
Польщі.
- У 1809 р. армія князівства, очолювана небожем останнього польського короля, князем
Юзефом Понятовським (1763—1813), разом із французькими військами брала участь у воєнних діях
проти Австрії, яка напала на Варшавське князівство.
ТОДІ ВІДБУВСЯ МИР:
- За Шенбруннським миром Наполеон приєднав до князівства більшу частину Малої Польщі,
яка до цього часу належала Австрії.
ЩО СТАЛО ПРИЧИНОЮ ТОГО, ЩО В.К. СТАЛО ПЕРЕДОВИМ ФОРПОСТОМ
НАПОЛЕОНА НА СХОДІ?
- В умовах зростання напруження у відносинах між Францією і Росією Варшавське кн.
перетворювалося на передовий форпост Наполеона на сході.
РОСІЙСЬКІ ВІЙСЬКА ВИГНАЛИ НАПОЛЕОНА?
 - В поході французького імператора на Росію брали участь і польські збройні формування,
зокрема окремий корпус під командуванням Ю. Понятовського. Вигнавши Наполеона з Росії і
переслідуючи рештки французької армії, російські війська зайняли територію Варшавського
князівства.
ДИЛЕМА ПОНЯТОВСЬКОГО: СКЛАСТИ ЗБРОЮ ЧИ ПІДТРИМАТИ НАПОЛЕОНА
- Він обрав другий шлях: польський корпус підтримував французьку армію в кампанії 1813 р.
- У жовтні того ж року в “битві народів” під Лейпцигом Наполеон зазнав поразки. Ю.
Понятовський загинув.
ЯКА Ж ДОЛЯ КН? ВІДЕНСЬКИЙ КОНГРЕС ВИРІШИВ ДОЛЮ?
- Долю кн. після остаточної поразки Наполеона в Європі вирішив Віденський конгрес країн-
переможниць.
- Згідно з його заключним актом, підписаним 9 червня 1815 р ., відбувся новий поділ
польських земель.
НАСЛІДКИ:
- Більша частина Варшавського кн. відходила до Росії під назвою КОРОЛІВСТВА
ПОЛЬСЬКОГО.
- Познанський і Бидгоський департаменти кн, з яких утворювалось Познанське велике
князівство, а також місто Гданськ, знову дісталися Пруссії.
- Мала Польща (без Кракова) поверталася Австрії. Краків з невеличкою округою
проголошувався “вільним містом ” (Краківською республікою) і мав перебувати під контролем трьох
держав.
- ТОЖ: Черговий поділ польських земель укотре порушував економічну й політичну єдність
країни, а також створював специфічні умови для розвитку різних її частин. Згідно з Конституцією
Королівства Польського, підписаною 27 листопада 1815 р. у Варшаві російським імператором
Олександром І, виконавча влада в ньому цілком належала російським царям, які відтепер водночас
вважалися й польськими королями.
- Законодавча влада розподілялася між Сеймом і царем, але фактично останнє слово
залишалося за монархом. Вищим урядовим органом ставала Адміністративна рада, а управління
Королівством здійснював призначений імператором намісник. Територія Королівства поділялася на
вісім воєводств і за своїми розмірами й кількістю населення посідала перше місце серед інших
польських земель. Конституція давала дозвіл на створення польського війська. Адміністративні й
судові справи мали провадитись польською мовою. Жителі Королівства отримували право на
недоторканність особи, свободу слова і друку.
- ТАКИМ ЧИНОМ СВОЇМ ПОЛЬСЬКИМ ПІДДАНИМ ОЛЕКСАНДР І ФАКТИЧНО
НАДАВАВ НАБАГАТО БІЛЬШЕ ПРАВ, НІЖ ЇХ МАЛИ ІНШІ ПІДДАНІ РОСІЇ.

4. Переділ польських земель на Віденському конґресі

-На Віденському конгресі, що відкрився восени 1814 р., польське питання було одним з
найгостріших.
-Польська політична еліта в 1813-1815 рр. однозначно виступала за російську орієнтацію
ВАРІАНТИ
    Олександр I виступав за створення Королівства Польського під скіпетром Росії.Великі держави
були проти оновлення Польської держави у межах 1772 р., оскільки це порушило б тогочасну
геополітичну ситуацію Європи.Прусія та Австрія вимагали розділу князівства. ДІЙШЛИ ДО
Олександр I погодився на територіальні поступки Австрії.
ДАТИ
-3 травня 1815 р. були підписані договори між Росією, Прусією та Австрією про Варшавське
князівство, а 9 червня – генеральний акт Віденського конгресу.
  
ЩО ВИРІШИЛИ
-Прусія отримала Познанський й Бидгоський департаменти князівства
-Австрія – район Велічки
-Монархія Габсбургів зберігала Галичину
-Краків з околицями був оголошений "вільним містом" під протекторатом Австрії.
-Решта території була приєднана до Росії і склала Королівство (Царство) Польське.
Королівство (царство) Польське (Підросійське)
Відповідно до договору від 3 травня Польське королівство мало бути "нерозривно пов'язане з
Росією за конституцією" у формі унії, втілюваною персоною Російського імператора, який
одержував титул короля Польщі.
  27 листопада 1815 р. Олександр I підписав у Варшаві конституцію королівства.
ПРО ЩО ТАМ?
Конституція декларувала недоторканність особи, свободу друку, незалежність суду, визнання
польської мови офіційною у сфері суду і адміністрації.
    В той же час політичні права, у тому числі активне і пасивне виборче право, одержували лише
особи, що володіли високим майновим цензом.
Вся повнота виконавчої влади належала королю (російському царю).
    Законодавчу владу здійснював Сейм в який входили:
1) король, 2) Сенат, 3) Посольська хата.
    До Сенату входили члени королівського сім'ї, а також єпископи що призначувалися королем і вищі
посадовці.
    Посольська хата складалася з 77 депутатів від шляхти і 51 – від гминів.
Сейм повинен був збиратися кожні два роки або у міру необхідності.
Насправді, всього відбулося 4 сейми – в 1818, 1820, 1825 і 1830.
 
  Компетенції Сейму, в порівнянні з конституцією 1807 р., були дещо розширені: він міг
здійснювати законодавство в області суду і адміністративного права, ухвалювати рішення з питань
грошової системи, податків і бюджету. Проте перший бюджет, всупереч конституції, затвердив сам
цар. Законодавча ініціатива належала Державній Раді, що складалася з Адміністративної Ради і
Загального збору. Адміністративна рада в 1826 р. була перетворена до самого найвищого урядового
органу. В адміністративному відношенні королівство підрозділялося на 8 воєводств, що управлялися
колегіальними воеводчеськими комісіями. Воєводства, у свою чергу, ділилися на повіти і гмини
(територіальні одиниці).
  
Створювалося польське військо з польською мовою командування і національними мундирами.
На чолі управління королівством стояв намісник, що призначається королем. Головнокомандуючим
польською армією був призначений великий князь Костянтин, намісником – генерал Зайончек.
Політичні порядки у Королівстві Польському були більш ліберальними, ніж у решті частин
Російської імперії, проте конституційні права і свободи незабаром стали істотно обмежуватися
царською адміністрацією.
Микола I, вступивши на престол, Маніфестом від 24 та 26 грудня зобов'язався зберігати
конституційні установи Королівства Польського. Коронація його як польський короля здійснилася у
1829 р.
У 20-і активізувалася діяльність таємних організацій, опозиційних по відношенню до
існуючих порядків. Найбільшою організацією було Патріотичне суспільство, що існувало у 1821–
1826 рр. очолюване В.Лукасиньським.
    У 1828 р. виникло таємне військове суспільство в офіцерській школі підхорунжих (організатор –
Петро Висоцький), яке ставило за мету відновлення незалежності Польщі за допомогою військової
революції.
Революція почалася з повстання у Варшаві в листопаді 1830 р. і поступово охопила не тільки
польські землі, але також Литву і частину України і Білорусі.
    Основною силою повсталих були регулярні формування польської армії, підтримані робітниками і
ремісниками Варшави.
5 грудня була проголошена диктатура генерала Хлопицького, який, проте, встав на шлях
переговорів з царським урядом.

Цар, у свою чергу, відмовився розмовляти з "бунтівниками" і зажадав беззастережну капітуляцію.

У відповідь на це сейм, що зібрався 25 січня 1831 р., прийняв акт про позбавлення влади Миколи I і
утворив Національний уряд.
    Саме в ці дні народився клич "За нашу і вашу свободу!", що став потім символом співпраці
польських й російських революціонерів. В лютому царські війська, очолювані спочатку І.І.Дибічем, а
після його смерті від холери – І.Ф.Паськевичем, перейшли в наступ.
 
  У липні в Польщі була оголошена мобілізація, але селяни, не добившися здійснення своїх вимог,
чинили опір їй.
В той же час польське командування зайняло нерішучу позицію, а новий уряд на чолі з генералом
Я.Круковецьким відмовився озброїти варшавян.
8 вересня 1831 Варшаву була здано, а через місяць були придушені останні вогнища опіру.
 Прийнятий після придушення повстання Органічний статут 1832 р. змінив польську
конституцію. Був скасований сейм, замість якого передбачалося створити "збір провінційних станів".
Проте він так і не був скликаним.
    Не увійшло до життя також міське і сільське самоврядування.
До 1841 р. зберігалася тільки Державна рада як консультативний орган при Російській Державній
думі. У 1857 р. воєводства були перейменовані в губернії з губернаторами на чолі.
На Польщу обрушилася хвиля репресій.
  Більшість повстанців, не дивлячись на оголошену царем амністію, опинилася в еміграції, що
отримала в польській історичній науці назву "Великої".
  
До кінця 1861 р. в польському суспільстві сформувалися два основні політичні табори: "білі"
(консерватори) і "червоні" (радикальні демократи). "Білі" дотримувалися тактики пасивної
опозиції, "червоні" – виступали за підготовку озброєного повстання з метою відновлення
незалежності Польщі. Повстання довелося почати раніше наміченого терміну – у січні 1863 р.,
оскільки царський уряд оголосив позачерговий рекрутський набір за спеціальними списками.
Центральний національний комітет (керівний орган "червоних"), оголосивши про початок
повстання 22 січня, був перетворений на Тимчасовий національний уряд.
 
  Був опублікований декрет про передачу селянам оброблюваних ними земельних наділів з
подальшою компенсацією за рахунок держави. До літа 1863 р. повстання охопило практично все
Королівство Польське, а також частину Литви, Білорусі та України; поширювався партизанський рух.
  
Проте "білі", захопивши в свої руки керівництво урядом, ухилялися від проведення в життя
аграрного законодавства і створення загального народного ополчення, покладаючи свої надії на
інтервенцію до Росії західних держав. Розбіжності між "білими" і "червоними" полегшили царському
уряду придушення повстання. Спеціальні повноваження для цього отримав вільнюський генерал-
губернатор М.Муравьйов.
  
До травня 1864 р. повстання було практично придушено.
    У 1864 р. в Королівстві Польському було почато проведення аграрної реформи, яка йшла значно
далі загальноросійської.
Селяни стали власниками своїх земель, викупні платежі стягувалися шляхом стягування казною
податку у розмірі 2/3 колишнього чинша.
Отримали наділи й безземельні селяни.