Питання 1

За правління Сигізмунда 3 і Яна Казимира становище Польщі стало не таким

впевненим та стійким. Особливо це позначилося на найбільш родючих та багатих
регіонах країни. Страждала також торгівля, як експорт так і імпорт, перестали
оброблятися великі простори землі, не вистачало багальних засобів та інструментів
для сільского господарства. Населення почало бідніти. В першу чергу це було через
війни. Збідніла шляхта наймалася на службу до магнатів, які потім користувалися цим
у власних цілях на сеймах, трибуналах, судах.

Це поступово змінило систему влади на більш залежну. Головну роль почали

відігравати магнати, які володіли великими маєтками не лише на території Польщі, а й
в інших країнах(Україна, Литва). Значення парламенту поступово падало, адже багато
задач тепер вирішували уряди на місцях, держава поступово ставала менш
централізованою.

Система вето , яка була введена в 17 столітті, сприяла тому, що дуже часто жодного
закону не могли прийняти через незгоду окремого депутата. Обирати нового короля
стало складно і це питання розділило суспільство ще більше. Наступника Яну
Казимиру не змогли знайти, і в цей час турки почали свій наступ на землі поляків. В
результаті був підписаний невигідний Бучацький мир. На зміну тодішньому Михайлу
Вишневецькому в результаті своїх вдалих воєнних дій прийшов Ян Собеський, який
дав відсіч туркам. Він також уклав угоду з Габсбургами, внаслідок чого зміг зберегти їх
володіння та вигнати турків з зайнятих земель.

Проте на стан речей у власній країні це не вплинуло. Сейми все частіше зривалися, а в
міжнародних відносинах Річ Посполита вже не відігравала такої ролі, як раніше. На
зміну Собеському обрали проросійського Августа 2-го, який пізніше увійшов у Північну
війну проти шведів. Ця кампанія виявилася невдалою і шведи зняли його з престолу,
поставили свого керівника і по суті Польща потрапила в залежність. Але потім, в ході
війни, Петро 1 переміг шведів і заново повернув Августа 2 на трон, однак тепер із
залежністю від Росії. Петро 1 також ввів війська на територію Польщі. Поступово
імператор став вирішувати з іншими європейськими правителями польські справи та
навіть приєднав деякі їх землі.

Значною мірою погіршення ситуації в країні зумовило панування фільварково-панщинної

системи господарства з її тяжкими для села і міста, для всієї польської людності,
соціальними наслідками.
Ще однією причиною був державний лад, який на відміну від багатьох успішних
монархій, взагалі давав багато свобод магнатам і мав слабку централізацію. Внаслідок
цього наступні королі лише формально виконували свої обов’язки що і призвело
пізніше до поділу Польщі.

Польська проблема була однією з основних у зовнішній політиці Росії протягом усього
XVIII ст. Росія була зацікавлена в слабкій і слухняній Польщі, а в перспективі й у
поверненні під російський скіпетр польських земель, що колись входили до складу
Київської Русі. Кризовий стан польської державності (виборний, майже позбавлений
реальної влади король і погано керований сейм, на якому всякий рядовий шляхтич міг
накласти вето на будь-яке рішення) сприяв досягненню цих цілей, і вже із часу Петра І
Росія фактично диктувала свою волю грізному супротивникові.
Ідея поділу знаходила щораз більше прихильників і в самій Росії.

В цей час на престолі була Катерина 2, яка мала багато фаворитів, які від неї чекали
маєтки та землю в якості подарунків, а земель не вистачало, для цього і потрібні були
завоювання.

Так, у 1763 р., опираючись на силу російської армії й підтримку Пруссії, з якою заради
цього був укладений союзний договір, Катерина ІІ домоглася обрання на польський
престол свого ставленика Станіслава-Августа Понятовського. З його допомогою
російський уряд розраховував забезпечити в Польщі свої інтереси

В 1768 положення ще більше загострилося: проти Росії виступила так звана Панська
конфедерація польських магнатів, у відповідь на що спалахнуло повстання православних
селян гайдамаків. А рішення Росії щодо поділу Польщі з’явилася у 1771 році – наприкінці
Панської конфедерації.

Росія мала достатню силу, щоб скорити Польщу, але цього не допустили б Австрія й
Пруссія, які домовилися спільно підтримувати існуючий у Польщі політичний лад. Так виник
новий союз, що призвів в остаточному підсумку до першого розділу Польщі. Однак
надмірна рішучість Росії стала турбувати тепер і інші європейські країни (зокрема,
Францію), які, щоб відволікти увагу російського уряду від Європи, спровокували початок
Російсько-турецької війни 1768-1774 рр.

Ця війна, що була в цілому успішною для Росії, лягла непосильним тягарем на плечі
російського народу, і уряд, усвідомивши, що значного посилення Росії за рахунок
Туреччини європейські держави однаково не допустять, став шукати шляхи до миру. Але
Туреччина, активно підтримувана Австрією, не бажала йти ані на які угоди. Відмовитися від
підтримки Туреччини Австрію спонукало лише згода Росії на розділ Польщі, який ініціювала
Пруссія.

Так, Катерина II, не змігши заручитися серйознішою підтримкою короля чи якоїсь достатньо
впливової групи, зважаючи на невдоволення Австрії та Пруссії її новими завоюваннями в
Туреччині, після певних вагань згодилась з проектом поділів Польщі, що його
неодноразово пропонував прусський правитель Фрідріх II. Варто зазначити, що перший
крок у цій справі (ще в лютому 1769 року) зробила Австрія, зайнявши невеликий анклав –
Спішське староство. Остаточний проект поділів пруський монарх запропонував Габсбургам
у січні 1772 року.

У результаті 25 липня 1772 р. трьома країнами була підписана угода про розділ.
Питання 2
У день відкриття сейму (6 жовтня) було утворено конфедерацію. Маршалами
посольської хати були обрані коронний референдарій Станіслав Малаховський та
генерал литовської артилерії Казимир Нестор Сапега.

З самого початку дебати в Сеймі викликали широкий інтерес у населення, одним із

найяскравіших проявів якого стала «Чорна процесія» міщан, які потребують рівності зі
шляхтою, і відбувалися в атмосфері гласності. На Сейм вплинули події у Франції —
Велика французька революція, де вимоги подібних реформ призвели до повалення
абсолютної монархії Людовіка XVI. Прихильники реформ зустріли суттєвий опір з боку
більшості польських магнатів та багатого дворянства, які були зацікавлені у збереженні
свого становища, та від сусідів Польщі (Австрія, Пруссія та Росія), яким була вигідна
слабкість Польщі.

Проте рух прихильників реформ ставав сильнішим і впливовішим. Патріотична партія,

яка сформувалася навколо короля (Станіслав Август Понятовський), отримала
підтримку з боку ліберально налаштованих магнатів і, з 1790 року, від роду
Чарторизьких. Найрадикальнішими захисниками реформ були польські якобінці.

Сейм ліквідував Постійну Раду і з 1790 був під владою короля-реформіста та його
прихильників. Було сформовано комісії, які займаються питаннями фінансів, економіки
та збройних сил.

20 жовтня одноголосно було прийнято сеймом проект збільшення армії до 100 000
чоловік (хоча через фінансові проблеми її невдовзі довелося скоротити до 65 000).

3 листопада було скасовано більшістю голосів військовий департамент, як установа,

що виникла в силу протекторату Росії над Річчю Посполитою (за договором 1775), і
замінений військовою комісією.

Продовжити наради сейму за дворічний термін означало порушити конституцію. Тим

часом патріотична партія бажала їхнього продовження, побоюючись, що новий сейм
діятиме всупереч її перетворювальним планам. Питання про продовження діяльності
сейму викликало жваві дебати.

Нарешті, в середині червня 1790 вирішено було продовжити існування сейму і

конфедерації до 9 лютого 1791 року і разом з тим скликати сейміки для вибору нових
депутатів; але так як і продовжений сейм не міг закінчити всі справи, що розглядалися
ним, то патріотична партія запропонувала приєднати до складу сейму, що працював,
весь склад нових послів.

Пропозиція ця була прийнята, сейм у новому складі розпочав свою діяльність 16

грудня 1790 року й продовжував їх у дусі реформ. 24 березня 1791 року він прийняв
статут про сеймики, а 18 квітня - положення про міста.
Виборче право було перетворено. Статут про сеймиків усунув від виборів бідну,
безземельну шляхту, і надав виборче право поземельним власникам та тим довічним
орендарям, які платили щонайменше 100 злотих податі.

Головним досягненням Сейму було ухвалення Конституції 3 травня. Вона була

покликана виправити давні політичні недоліки системи державного устрою Речі
Посполитої та «золотої вільності». Конституція стверджувала політичну рівність між
міщанами та шляхтичами і дала урядовий захист селянам, пом'якшивши таким чином
наслідки зловживань кріпацтвом. Конституція скасувала застарілі парламентські
звичаї, такі як Liberum veto, яке ставило сейм у залежність від будь-якого депутата,
який міг бути підкуплений будь-яким внутрішнім зацікавленим угрупуванням, або
іноземною державою, та блокувати всі законодавчі ініціативи сейму. Конституція 3
травня мала замінити існуючу шляхетську анархію, яка існувала на користь частини
реакційних магнатів, егалітарної і демократичної конституційної монархією.

Ухвалення конституції було частково державним переворотом. Захисникам

Конституції, які зіткнулися з загрозою насильства з боку противників реформ із
проросійської партії в Сеймі (також відомою як «гетьманська партія», оскільки на чолі її
стояли гетьмани — воєначальники), зуміли призначити дебати за Урядовим законом
на два дні раніше, ніж було заплановано. Багато прихильників реформ прибули на
засідання таємно і раніше за призначений час, а королівська варта зайняла позиції у
дворі замку, щоб перешкодити діям проросійської партії. Конституція була зарахована
вголос і набула чинності негайно, до тріумфу натовпів, що зібралися зовні.

Олігархи склали для повалення цієї конституції конфедерацію в Тарговице (14 травня
1792 року), і невдовзі допомогу їй рушили російські війська.

Через війну, що відбулася, сейм 29 травня 1792 року зупинив на час свою діяльність,
але насправді припинив її назавжди, оскільки події, що відбулися, припинили саме
існування Речі Посполитої.

Польська Конституція 3 травня 1791 року діяла лише 14 місяців та 3 тижні.

Питання 3

Якщо говорити про причини, то укладення Конституції передбачало сильну центральну

владу і обмеження для найбільш впливових верств населення. Їм це не сподобалося і
вони створили Торговицьку( або Тарговицьку) конференцію, яка стала символом
спротиву проти реформ і фактично поклала старт Російсько-Польскій війні.
Король, який оголосив Торговичан бунтівниками, викликав невдоволення у Катерини 2-
ї, яка і ввела війська у Польщу та Литву. Катерину також підтримував прусський
король. Результатом спротиву поляків стала капітуляція та розміщення військ Росії у
Польщі, переформатування армії, тощо. Відбувся другий розділ Речі Посполитої,
внаслідок чого Тадеуш Костюшко разом з іншими патріотами вирішив підготувати
повстання і заручитися підтримкою Франції.
Повстання почалося 12 березня 1794 в Пултуську заколотом кавалерійської бригади
генерала Антона Мадалинського, яка відмовилася підкорятися рішенню про свій
розпуск.

До повстанців стали приєднуватися інші частини армії Речі Посполитої. Повстанці

оволоділи Краковом, який став центром повстання. В цей же час Костюшко остаточно став
лідером. Було опубліковано акт повстання, в якому зазначалося, що повстанці повернуться
до суверенітету, відновлять конституцію 1792-го року, повернуть території, які розділили.
Повстання почало ширитися по всій країні та набувало масового характеру.

Росія відреагувала на це, та загін генерала Тормасова було розбито, а повстанці

повернули собі Варшаву і Вільно. Костюшко провів мобілізацію. До травня більша частина
земель була їм підконтрольна. Почалися перші реформи, а з іншого боку - радикальні
чистки прихильників Торговичан, що відлякувало багатьох простих поляків.

Росія вживала всі заходи, щоб придушити повстання, їй допомагали Австрія та Німеччина,
перекидали навіть війська Суворова з турецького фронту. Невдалі дії Костюшка влітку
1794-го та об’єднання армій противників спричинили втрату Кракова. Росія закріпилася у
Литві, а Австрія внаслідок поразок Фрідріха прусського зайняла Краків і інші міста.
Величезну роль зіграв у цьому повстанні Суворов. Він прибув у Білорусь, і поступово
розбиваючи війська повстанців дійшов до Мацейовичів, де узяв у полон самого Тадеуша
Костюшко. Поляки з втратами поверталися у Варшаву, куди також прямував Суворов із
союзниками і до середини осені повстання було придушене.

Якщо ж говорити про наслідки, то це повстання остаточно придушило будь-які сподівання

поляків на власну незалежність і призвело до Третього поділу Польщі. Але все ж
менталітет поляків змінився, вони вже не були настільки інертними і в майбутньому це
допомогло їм стати незалежними і не забувати свою історію.