ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 6.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ

РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ
(КІНЕЦЬ XVIII –ПОЧАТОК XX СТ.)

План

1. Українські землі під владою двох імперій.

2. Соціально-економічне та політичне становище українських земель у
складі Російської імперії наприкінці XVIII – на початку XX ст. (до 1914 р.).
3. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель під
владою Австрійської (Австро-Угорської) монархії.
4. Україна в роки Першої світової війни.

План

1. Соціально-економічний розвиток, національне відродження та суспільно-

політичні рухи в Наддніпрянській Україні у XIX ст.
2. Західноукраїнські землі наприкінці XVIII – на початку XX ст. (до
1914 р.).
3. Соціально-економічне та політичне становище українських земель у
складі Росії на початку XX ст. (до 1914 р.). Початок авіаери в Україні
(кінець XIX – поч. XX ст.).
4. Україна в роки Першої світової війни.

Методичні рекомендації

1. При підготовці до першого питання насамперед зазначте, що внаслiдок

остаточної лiквiдацiї елементів державності в Гетьманщині, з кінця XVIII ст.
більшість українських земель перебувала під владою Росії. Українські землі
складалися з чотирьох основних історико-етнографічних та географічних
районів: Слобожанщини, Лівобережжя, Правобережжя та Півдня.
Розкрийте суть перетворення Малоросійської губернії в генерал-
губернаторство у складі дев’яти губерній. Назвіть їх.
Покажіть, що впроваджений новий адміністративний поділ був одним із
складників проведення в Україні російської імперської політики,
охарактеризуйте її сутність. Доведіть, що українські землі, які увійшли до
складу Росії, були повністю позбавлені будь-яких ознак державності і стали її
внутрішньою колонією.
За цих умов українську нацiю було приречено, за висловом
М.Брайчевського, на «поступове конання». Було втрачено суспiльну елiту, яка
завжди виступає головним носiєм нацiональної iдеї. Українська шляхта та
старшина перетворилися в росiйське дворянство. Економiчна база була
деформована, розхитана й поступово перетво-рювалася на придаток
загальноiмперської економiки. Полiтична структура пiсля знищення
Гетьманщини та Запорiзької Сiчi була вiдсутня. Україну позбавили власних
збройних сил, здатних захищати її iнтереси; отож доля українського народу
вирiшувалася не на Батькiвщинi, а в далекому й чужому Санкт-Петербурзi.
Поза російським кордоном залишилися західні землі – Галичина,
Буковина і Закарпаття, що належали до монархії Габсбургів.
1. Підкарпатська Русь (Закарпаття) фактично управлялася з Будапешту.
2. Галичина трактувалася як частина земель габсбурзького спадку, а
отже, безпосередньо підлягала Відню.
3. Буковина становила окрему адміністративну частину з 1775 до
1786 р. У 1787 р. вона була приєднана до Галичини, а після 1849 р. їй
знову було надано статусу окремої провінції.
2. Характеристику соціально-економічного становища українських земель
в Російській імперії доречно розпочати з пояснення, що феодально-
кріпосницька система в останній чверті 18 - першій половині XIX ст., яка
базувалася на натуральному веденні господарства, власності поміщиків на
землю, особистій залежності від них прикріплених до землі селян, залишалася
панівною. Водночас слід наголосити, що загострюється боротьба між
феодально-кріпосницькою системою і новим капіталістичним укладом, який
визрівав у надрах феодалізму і з кожним кроком набував усе більшої сили.
Особливо зверніть увагу на те, що в 30-40 рр. XIX ст. у Росії розпочався
промисловий переворот. Проаналізуйте його сутність.
Далі слід розглянути проблему, яка виникає під час аналізу розбіжностей
між найважливішою ознакою модерної доби, в основі якої була промислова
революція та пов’язані з нею зміни у соціальній структурі населення.
Українські землі у складі Російської імперії, з їх великою територією і
населенням, поєднанням родючої землі і багатих покладів корисних копалин
були ідеальною територією для швидкого економічного розвитку. Більшість
місцевого населення залишалося прикріпленим до землі аж до 1861 р., а в
багатьох випадках – фактично і після розкріпачення. Це заважало формуванню
ринку вільної робочої сили і стримувало розвиток промисловості. Більшість
промислових підприємств належала поміщикам або ж державі, що майже
унеможливлювало вільну ринкову конкуренцію.
Дайте характеристику внутрішньому ладу, розкрийте становище України
за доби Миколи І. Варто показати, що Російська імперія в середині XIX ст.
переживала глибоку загальну державну кризу. У чому була її сутність?
Покажіть, які причини сприяли скасуванню кріпосного права 1861 р. та іншим
політичним реформам у Російській імперії. Поясніть, чому самодержавство
пішло на проведення кардинальних реформ. Дайте оцінку буржуазним
реформам 1860-1870 рр. Проаналізуйте, яке вони мали значення для
політичного та соціально-економічного розвитку українських земель у другій
половині ХІХ ст.
Зазначте, що з середини 50-х років ХІХ ст. у Російській імперії
розпочався період реформ, які сприяли загальному пом’якшенню і лібералізації
царського режиму. Реформи були вимушеним кроком, на який повинно було
піти самодержавство під тиском загальної кризи системи та загрозою
революційного вибуху. Безпорадність централізованої системи управління з
особливою наочністю проявилася у часи Кримської війни (1853–1856 рр.), в
якій Росія зазанала поразки. Однією з ознак кризи стала активізація народних
рухів. Навесні 1855 р. вісім повітів України були охоплені масовими
виступами, які ввійшли в історію під назвою Київської козаччини.
Безпосередній поштовх реформам дала смерть царя Миколи I (1825– 1855 рр.),
після якого на російський престол зійшов Олександр II (1855–1881 рр.).
На початку 60-х років царський уряд здійснив «визволення селян»: 19
лютого 1861 р. цар Олександр II підписав маніфест про реформу. Законодавчі
акти 19 лютого 1861 р. проголошували скасування кріпосного права, надаючи
селянам і дворовим людям права «вільних сільських обивателів як особисті, так
і майнові». Селяни-кріпаки перестали бути власністю поміщиків. Вони могли
вільно торгувати, відкривати промислові та ремісничі підприємства,
торговельні заклади, записуватися в цехи, купувати і збувати рухоме й
нерухоме майно, без дозволу поміщиків одружуватися, віддавати дітей до
навчальних закладів. Селяни залишалися тимчасово зобов’язаними – тільки з 1
січня 1883 р. селяни в обов’язковому порядку мали викуповувати польові
наділи.
Зверніть увагу на те, що оскільки в переважній більшості повітів України
земля була високої якості, тут встановлювалися менші порівняно з іншими
районами Росії норми селянського землеволодіння – від 3 до 6,5 десятини на
душу в південних губерніях і від 3 до 4,5 десятини у лівобережних. Селянам
Лівобережжя і Півдня було відрізано близько 1 млн. десятин, або 15 %
загальної площі землекористування. Наділи, менші за 5 десятин, тобто менші за
прожитковий мінімум, одержали 94 % селян. До того ж поміщики залишали
собі найкращі землі, а селянам віддавали найгірші, позбавляли селян випасів,
водопоїв, луків, лісів та інших угідь. Інтересам поміщиків відповідала також
закупівельна операція, яку здійснював царський уряд. Загалом селяни повинні
були внести закупівельних платежів на суму, що приблизно в чотири рази
перевищувала тогочасну ринкову вартість землі. Для державних селян, які
складали 50 % селянства України умови реформи були сприятливіші. Вони
одержали майже вдвічі більші земельні наділи, ніж поміщицькі селяни, а
викупні платежі вносили менші. Хоча реформу 1861 р. було здійснено в
інтересах поміщиків, вона сприяла розвитку капіталізму в Україні.
 Зважте, що селянська реформа була першою серед низки інших реформ.
У 1862 р. було здійснено фінансову реформу, за якою управління фінансами
зосереджувалось в руках міністра фінансів. Того ж року розпочато військову
реформу: військову реформу було завершено в 1874 р. запровадженням
загальної військової повинності для чоловіків віком 21 рік. Термін військової
служби зменшено з 25 до 6 років. У 1864 р. здійснено судову реформу, за якою
було встановлено триступеневий суд: мирові, суди, що їх обирало населення, та
державні (окружний суд і судова палата). У 1864 р. було впроваджено земське
самоуправління, що охоплювало все економічне та культурне життя губерній.
У ньому брало участь населення, що мало земельну власність: дворянство,
духовенство, міщанство та селяни. Останньою реформою була міська (1870 р.).
У містах встановлювалися міські ради – «думи», членів яких обирало
населення, котре платило податки. Усі зазначені реформи впроваджувались і в
Україні, однак земства були засновані тільки на Лівобережній та Південній
Україні з 1864 р. На Правобережжі, яке пережило польське повстання, земство
поширилося з 1911 р., що негативно позначилося на освіті й економіці, а
головне – на національній свідомості населення правобережних губерній.
Підкресліть, що суспільно-політичні реформи 1860–1870-х років відкрили
шлях для запізнілої індустріалізації. Аграрна реформа 1861 р. вивільнила селян
від особистої залежності, прискоривши формування ринку вільної робочої
сили. Потенційно, цей ринок був дуже значним: незадовго до звільнення, у 1853
р. селяни-кріпаки становили трохи більше половини населення у Київській,
Волинській і Подільській губерніях і приблизно третину у Чернігівській,
Полтавській і Катеринославській губерніях. Лише у Херсонській губернії їхнє
число було незначним (6%). Реформа проводилась у першу чергу в інтересах
поміщиків.
Не менш важливим слід звернути увагу й на той факт, що частка України
у промисловому виробництві європейської частини Російської імперії зросла у
більш як два рази – з 9,4% у 1854 р. до 21% у 1900 р. Господарські зміни другої
половини XIX cт. по-різному торкнули різні соціальні верстви та національні
групи. Індустріалізація й урбанізація дуже слабо зачепила українців, які у своїй
більшості залишалися селянською нацією. У 1897 р. в містах проживало 16%
українського населення і серед жителів міста українці становили лише третю
частину (в середньому по Україні часткак сільського населення на 1897 р. від
92,6 % в Подільській губернії до 71,1 % в Херсонській). До того ж, українські
селяни не спішили шукати роботи на промислових підприємствах. Іншим суто
українським явищем було переважання індивідуального селянського
землеволодіння над общинним. Община була надзвичайно слабкою в
Україні; тут панувало переважно спадкове індивідуальне землеволодіння,
що сприяло сильним власницьким настроям серед селянства. У 1865 р.
96,5% селянських господарств на Правобережній Україні, 82,1% на Полтавщині
і 68% в українських (південних і центральних) районах Чернігівщини були
приватними і передавалися спадково.
Зверніть увагу на глибокі зміни, що відбулися в соціально-
економічному становищі підросійської України на межі XIX–XX ст.
Проаналізуйте темпи росту промисловості, інтенсивні процеси концентрації та
централізації капіталу; утворення великих монополістичних та банківських
об’єднань, посилення їх ролі в економічному житті; практичний інтерес
іноземного капіталу до українських промислових центрів, характер інвестицій
та їх вплив на тенденцію становлення капіталістичного виробництва.
Слід підкреслити, що на початку XX ст. Україна являла собою один із
найбільш розвинутих регіонів Російської імперії. Назвіть великі промислові
центри. Які зміни відбувались у промисловості, сільському господарстві, у
фінансовій галузі?
Покажіть, які процеси відбувалися в середовищі робітничого класу.
Відзначте причини його швидкого формування і концентрації насамперед в
таких великих промислових центрах, як Харків, Катеринослав, Юзівка, Київ,
Миколаїв.
Розкрийте причини запровадження в сільському господарстві
столипінської аграрної реформи та її економічні й соціальні наслідки для
України. Чому в Україні, за словами Н.Полонської-Василенко, реформа
Столипіна мала найбільший успіх?
Покажіть частку промислового виробництва українських земель в
загальному обсязі виробництва Російської імперії, зокрема проаналізуйте
розвиток транспортної системи, міст, роль іноземного капіталу тощо.
Охарактеризуйте зміни в соціальній структурі суспільства.
Назвіть причини швидкого розвитку капіталізму в українському
господарстві, до яких змін в суспільстві вони привели. Використовуючи
цифрові та інші дані, доведіть що Україна на початку ХХІ ст. перетворилась в
один з найбільш економічно розвинутих регіонів Російської імперії.
3. Розглядаючи третє питання семінару, варто звернути увагу на те, що на
відміну від Наддніпрянської України, західноукраїнські землі на початку ХІХ
ст. отримали можливість поступального розвитку. Так, австрійська імператриця
Марія-Терезія (1740–1780 рр.) та її син Йосиф II (1780–1790 рр.) провадили
популярну серед європейських монархів політику Просвітництва, основною
засадою якої було поширення освіти та політичних свобод підданих. Головним
напрямком їх політики у Галичині було ослаблення позицій польської шляхти
як джерела державних смут і безпорядків. У 1779 р. був виданий
імператорський наказ, який змушував поміщиків поводити себе з селянами
«по-людськи». Йосиф II патентами 1781–1782 рр. проголосив звільнення селян
від особистої залежності від поміщиків і обмежив розмір панщини до 30 днів
на рік. Були проголошені й інші зміни на користь селянства: заборонено
збільшення поміщицьких землеволодінь за рахунок «прирізки» селянських
земель, суд над селянами мав здійснюватися не паном, а спеціально
призначеним чиновником і т.п.
Найголовнішим наслідком Йосифинських реформ було те, що вони не
ліквідували соціальний конфлікт між поміщиками і селянами, а лише
перевели його в законні рамки. Хоча селянські бунти раз-по-раз вибухали в
Галичині, але у більшості випадків селяни у боротьбі з поміщиками вдавалися
не до вил і сокири, а до захисту закону. До середини XIX ст. у Східній Галичині
практично не було села, яке б не судилося зі своїм поміщиком. Зворотнім
результатом Йосифинських реформ став наївний монархізм селян та
лояльність до Габсбурзької династії, яка збереглася аж до кінця існування
Австрійської імперії.
Важливо показати вплив революційних подій 1848–1849 рр. на
західноукраїнських землі. Звістка про революцію дійшла до Львова в середині
березня 1848 р., й там відбулися великі демонстрації. Революційні виступи
досягли такої сили, що австрійський уряд, боячись всенародного повстання,
відмінив 22 квітня 1848 р. кріпосне право в Галичині.
Революція 1848 р. мала певний відгук і на Буковині. Навесні і влітку
почалися селянські заворушення. Під натиском цих подій особливим
імператорським наказом від 9 серпня 1848 р. на Буковині скасовувалося
кріпацтво.
Зазначте, що Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими
австрійськими провінціями. Перші дві парові машини в Галичині з'явилися
лише в 1843 р. На західноукраїнських землях розвивалися головним чином
винокуріння, пивоваріння, металообробна, фарфоро-фаянсова, цукрова, лісова,
добувна галузі. Кріпосництво заважало розвиткові як промисловості, так і
сільського господарства, яке відігравало основну роль в економіці Західної
України. Велике феодальне землеволодіння було домінуючим на Закарпатті та
в Галичині.
Промисловість хоч і робила певні кроки вперед, проте залишалася
відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої
промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинуто
недостатньо. Провідними галузями були нафтодобувна промисловість
(зосереджувалася в районі Дрогобича та Борислава і на поч. XX ст. давала 5%
світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів
лісу) та харчова промисловість. У промисловості домінував іноземний капітал:
австрійський, німецький, англійський, французький.
Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів,
де чисельність населення зросла з 70 тис. (1 857 р.) до 200 тис. (1910 р.).
Слід підкреслити, що на західноукраїнських землях, що входили
головним чином до складу Австро-Угорщини, розвивалися процеси, характерні
і для інших країн тодішньої Європи. Мова йде насамперед про інтенсивний
розвиток ринкових, капіталістичних відносин. Разом із тим тут були і свої
особливості.
На початку XX ст. у промисловості Східної Галичини, Буковини,
Закарпаття помітне місце відіграють промислові об'єднання та акціонерні
товариства, динамізується процес концентрації виробництва: з 1902 по 1910 р.
кількість робітників Галичини збільшилася на третину, а число підприємств
зменшилося майже вдвічі. Однак великих фабрик і заводів з сотнями робітників
тут були лише одиниці. Нові явища спостерігалися у сфері фінансів та кредиту,
банківській справі. Розгортався кооперативний рух. Перед Першою світовою
війною на західноукраїнських землях діяло 1500 різних кооперативів.
Стосовно сільського господарства, то тут ситуація суттєво відрізнялася
від тієї, яка була характерною для промисловості та фінансів. Галичина,
Закарпаття, Буковина були відсталою аграрною провінцією Австро-
Угорської імперії. У цьому секторі економіки було зайнято близько 90 %
населення. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно
розвивалося переважно пруським шляхом. Кількість сільської буржуазії
становила 11 % в Галичині та 8 % – на Буковині. Деякі зміни в сільському
господарстві краю відбулися лише після скасування в 1848 році кріпосного
права.
Зазначте, що політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб
закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до
розвинутих провінцій імперії: західноукраїнські землі були джерелом дешевої
сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин.
У зв'язку з цим, з кінця XIX ст. почалась масова еміграція
західноукраїнських селян до Канади, США, Бразилії, Аргентини, а також в
Росію та на Балкани. До Першої світової війни із західноукраїнських земель
Австро-Угорщини виїхало і поселилося за кордоном близько одного мільйона
чоловік. Отже, порівняно з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була
відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.
У висновку зазначте, що за соціально-економічним розвитком
українські землі Східної Галичини, Буковини і Закарпаття були
найвідсталішою окраїною Австро-Угорської імперії. На відміну від
Наддніпрянської України тут значно повільніше розвивалася промисловість,
переважали в основному дрібні, напівкустарні підприємства, зорієнтовані на
добування та первинну переробку сировини. В занедбаному стані перебувало й
сільське господарство. Західноукраїнські селяни страждали від малоземелля і
безземелля, масового безробіття. Тому в кінці XIX ст. вони тисячами емігрують
до США, Канади, Аргентини, Бразилії та ін. країн. Проте національне
гноблення на українських землях Австро-Угорщини здійснювалося не в такій
грубій формі, як у Росії.
 4. Аналiзуючи причин I-ї свiтової вiйни важливо зазначити, що у
стратегiчних планах воюючих сторiн українськi землi займали iстотне
мiсце. Росiя вiдкрито готувалася загарбати Галичину, Буковину та
Закарпаття, щоб раз i назавжди покiнчити з «мазепинством» i сепаратизмом.
Австро-Угорщина прагнула приєднати до Габсбурзької iмперiї хоча б
Волинь i Подiлля. Нiмеччина мала на метi взяти пiд свiй протекторат
найбагатшу країну Європи, звiдки можна було б черпати її природнi
багатства.
Для України свiтова вiйна мала подвiйно трагiчний змiст. Єдиний народ
не маючи власної держави, що захищала б його конкретнi iнтереси, опинився в
2-х конфронтуючих таборах. Величезна кiлькiсть українцiв (у росiйськiй армiї
налiчувалося 3,5 млн. українських солдатiв i 250 тис. служили в австрiйському
вiйську) боролися i вмирали за iмперiї, що не лише iгнорували їхнi нацiональнi
iнтереси, але й активно намагалися, як, зокрема Росiя, знищити їхнiй
нацiональний рух. Найгiршим було те, що українцiв – як учасникiв бойових дiй
з обох бокiв – змушували вбивати один одного. Показовою є кількість
українців, які були мобілізовані до армій Російської та Австро-Угорської
імперій. Важливо проаналізувати ці цифри у порівнянні з кількістю
українського населення в обох імперіях.
Вiдслiдковуючи хiд воєнних дiй, необхiдно звернути увагу на жорстоке
поводження обох воюючих сторiн з українським цивiльним населенням, яке
росiяни звинувачували в «мазепинствi», а австро-угорське вiйсько – в
«москвофiльствi». Слiд також охарактеризувати дiяльнiсть таких українських
полiтичних iнституцiй, як Загальна Українська Рада та Союз визволення
України, показати їхнiй вплив на суспiльно-полiтичне життя українського
суспiльства.
Окремо варто зупинитися на дiяльностi легiону Українських Сiчових
Стрiльцiв, пiдкресливши, що його створення ознаменувало вiдновлення
збройної боротьби за волю України. Незважаючи, що УСС, стаючи до
боротьби, змушенi були змиритися з певною регламентацiєю своїх дiй
австрiйською владою, зокрема iз обмеженням ле-гiону до 2500 чоловiк, – це
зовсiм не означало, що вони будуть вiдстоювати чужi їм iнтереси. Об’єднуючи
кращi сили молодi, якi представляли практично всi суспiльнi верстви Галичини,
стрiлецький легiон став втiленням передової полiтичної думки i виражав спо-
дiвання нацiонально-свiдомої частини галицько-українського суспiльства на
виборення Української держави. Першим доказом того, що з початку свого
iснування УСС стояли на нацiональних позицiях, були їхнi спроби вiдмовитися
приймати присягу на вiрнiсть габсбурзькiй династiї, якi хоч i не увiнчалися
успiхом, зате чiтко означили стрiлецькi прiоритети.
Завершуючи розгляд питання, треба показати, якими були наслiдки
Першої свiтової вiйни для України.
 ЛІТЕРАТУРА

1. Бовуа Д. Російська і польська шляхта в Україні. 1793 – 1830 рр. / Пер. з

фр. З Борисюк. – Кольварія, 2007. – 296 с.
2. Донік О.М. Промислове підприємництво дворянства України в ХІХ ст.:
урядова політика, особливості розвитку, галузеві напрямки // УІЖ. –
2007. – №5. – С.18-40.
3. Кравченко В. Україна, імперія, Росія. Вибрані статті з модерної історії та
історіографії. – К.: «Критика.», 2011. – 542 с.
4. Крижановська О.О. Соціальні настрої та уявлення селян Правобережжя
України у 20-х – 50-х рр. ХІХ ст. // УІЖ. – 2007. – №2. – С.130-142.
5. Остафійчук. В.Ф. Історія України: сучасне бачення / В.Ф. Остафійчук.– К.
: Знання-Прес, 2007.– 424 с.

6. Панфьорова М.А. Формування промисловості Донбасу наприкінці ХVІІІ

– в першій половині ХІХ ст. //Нові сторінки історії Донбасу: Ст. Кн.6. –
Донецьк, 2000. – С.38-45
7. Присяжнюк Ю. Українське селянство Наддніпрянської України:
соціоментальна історія другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – Черкаси:
«Вертикаль», 2007. – 640 с.
8. Савченко Н. П. Історія України: модульний курс: навч. посіб. / Н.П.
Савченко, М. К. Подольський. – К. : ІНКОС, 2006. – 544 с.
9. Світлична В.В. Історія України: навчальний посібник для студентів вищ.
навч. закл. / В. В. Світлична. - 4-те вид. - К. : Каравела, 2006. - 400 с.

10.Фридгут Т. Иностранные капиталовложения в индустриализацию России:

Джон Юз и «Новороссийское общество» // Новые страницы истории
Донбасса: Ст. Кн. 1. – Донецк, 1992. – С.65-76.
11.Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності. – К., 1999.
– 253 с.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абсолютизм – необмежена самодержавна влада, яка ґрунтується на

сваволі правителя і за якої досягається надзвичайно високий ступінь
централізації державної влади.
Аграрні реформи – державні заходи, спрямовані на зміни системи
землеволодіння і землекористування.
Анархізм – ідейно-теоретична та суспільно-політична течія, в основі якої
лежить заперечення державного управління суспільством.
 Викупна операція – викуп селянами у поміщиків у 1861–1906 роках
земельних наділів на умовах реформи 1861 року. Уряд сплатив поміщикам суму
викупу, яку селяни повинні були погасити протягом 49 років (так звані викупні
платежі). Стягнення платежів припинилось унаслідок революції 1905–1907
років. Уряд встиг отримати від селян більш ніж 1,6 млрд. карбованців.
Військові поселення – особлива організація війська в Росії 1816–1857
років, започаткована з метою створення резерву підготовленого війська без
збільшення державних витрат на його утримання. Поєднували військову
службу із заняттям сільським господарством. Ініціатором створення та
головним начальником військових поселень був А. Аракчеєв. Жорстокий
режим, муштра та сувора регламентація особистого життя військових
поселенців спричинили повстання в Чугуєві, Балаклії, Шебелинці та ін.
Дворові люди – категорія кріпосних селян, які працювали в будинку
поміщика. Землі при звільненні не отримували.
Експансія – розширення кордонів, сфер впливу, захоплення територій,
позбавлення політичної незалежності.
Імперія – велика держава, що складається з метрополії та
підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані
до єдиної системи політичних та культурних взаємозв’язків.
Земства – виборні органи місцевого самоврядування в Росії та Україні,
що були започатковані земською реформою 1864 року. Опікувалися освітою,
охороною здоров’я, будівництвом та утриманням мостів, шляхів тощо.
Кримська війна 1853–1856 рр. – спочатку російсько-турецька війна за
панування на Близькому Сході, розпочата Російською імперією. З лютого 1854
року на боці Туреччини виступили Англія та Франція, з 1855 року –
королівство Сарданія. Основні події війни відбувались навколо Кримського
півострова, головною подією була героїчна оборона Севастополя (1854–1855).
Економічна та військова відсталість Росії стала головною причиною її поразки
у цій війні. Завершилась війна підписанням Паризького миру 1856 року.
Натуральне господарство – тип господарства, в якому продукти праці
виробляються для задоволення потреб самих виробників, а не для продажу.
Перша світова війна 1914–1918 рр. – збройний конфлікт між військово-
політичними блоками європейських держав – Антантою і Троїстим союзом.
Промисловий переворот – перехід від ручної праці до машинної, від
феодальної мануфактури до капіталістичної фабрики, заводу.
«Ревізька душа» – одиниця обліку чоловічого населення Російської
імперії у ХVIII–ХІХ ст. Термін почали вживати після впровадження подушного
податку. В Україні «ревізькі душі» існували з 1781 по 1887 рік. Під час ревізій і
переписів вони вписувались у так звані «ревізькі казки». Кожна ревізька душа
вважалась наявною до наступного перепису, навіть у випадку її смерті (звідси
вислів – «мертві душі»).